Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник - файл GL_1_5.DOC


Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник
скачать (433.9 kb.)

Доступные файлы (4):

GL_1_5.DOC403kb.25.09.1998 17:42скачать
GL_6_7.DOC198kb.18.07.1998 05:07скачать
GL_8.DOC1436kb.18.07.1998 04:52скачать
GL_9_10.DOC259kb.18.07.1998 04:41скачать

содержание
Загрузка...

GL_1_5.DOC

  1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:
Загрузка...

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

Конспект книги
Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник/ Филипенко А.С., Мазуренко В.И., Сикора В.Д. и др. Под ред. Филипенко А.С. -К.: Либідь, 1997. -208c.
виконаний студентом НАУ

Колосовим Ю.
Київ, 1998
ВСТУП

Зростання ролі і значення міжнародних валютно-кредитних відносин у розвитку світової економіки та диверсифікації світогосподарських зв'язків наприкінці XX ст. зумовлене кількома головними факто­рами. По-перше, поглибленням процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізації виробництва і капіталу. усіх сфер господарського життя на ру­бежі II і III тисячоліть. По-друге, глобалізацією економічного розвитку сучасного суспільства, необхідністю спільного розв'язання усіма учасника­ми світового співтовариства гострих економічних, соціальних та еколо­гічних проблем. По-третє, формуванням нової системи міжнародного по­ділу і кооперації праці внаслідок розпаду колишнього Радянського Союзу і створення нових незалежних держав та в результаті суттєвих змін. що відбуваються в Центральній і Південно-Східній Європі та в Китаї. По-четверте. домінуванням у системі світового господарства ринкових структур, інститути та інструментів, розширенням ринкового поля сві­тової економіки внаслідок виникнення нових підсистем (emerging market). По-п'яте, карколомним зростанням фінансового сектора світової економіки та інших сегментів сфери послуг.

При розбудові відкритої української економіки слід враховувати yd ці новітні процеси з огляду на те, що вже зараз третина валового внутріш­нього продукту держави реалізується з допомогою зовнішньоекономічних зв'язків. Україна бере безпосередню участь у діяльності провідних міжна­родних валютно-кредитних та фінансових організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР). Крім того. запровадження у вересні 1996 р. власної грошової оди­ниці — гривні — передбачає поступове включення грошово-фінансової сис­теми України до світових валютно-фінансових ринків.

Міжнародні валютно-кредитні відносини мають три головні виміри і проявляються в трьох головних площинах 3 одного боку, вони являють со­бою певну теоретичну систему, сукупність принципів і форм міжнарод­них валютно-кредитних відносин. З іншого боку, валютно-кредитні та фі­нансові інструменти е важливими засобами здійснення економічної полі­тики, її координації у міжнародному масштабі. Нарешті, валютно-кре­дитна сфера виступає важливим каналом залучення додаткових фінансо­вих коштів до національної економіки, сприяє прискореному обміну між країнами та регіонами товарів і послуг, поліпшенню системи розрахунків між суб'єктами світогосподарських зв'язків.

Міждержавні валютні і кредитні відносини як спорадичні явища були ві­домі порівняно давно. У процесі свого історичного розвитку вони зростали кіль­кісно, удосконалювались їхні якісні характеристики, урізноманітнювалися форми.
5
Науково-практичне пізнання міжнародних валютно-кредитних від­носин пов'язане з подоланням так званих порогових точок (міток), їх ви­ділення, виокремлення із загальної системи гуманітарного знання відбуло­ся у XVIII ст., коли економічне знання в цілому набуло відповідної автоно­мізації та індивідуалізації. Це означало досягнення ним порога позитив­ності. Поріг епістемологізації (від грецьк. episteme — знання та logos — поняття, підвалини) досягається внаслідок набуття міжнародними ва­лютно-кредитними відносинами системних форм, що домінують над по­всякденними уявленнями та відповідають принципу спростовуваності. З ним пов'язане впровадження системи золотого стандарту (1870 р.) у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Поріг науковості був обумовлений виникненням кейнсіанських теорій і моделей, виробленням на базі епістемологізації формальних критеріїв верифікації, відтворюваності та практичної здійсненності наукових доктрин і концепцій. На дано­му етапі викристалізовуються певні економічні принципи, визріває струк­турна цілісність, формується понятійно-категоріальна адекватність, виробляються елементи економічної політики, яка забезпечує певну син­хронізацію дій національних та міжнародних органів (Бреттон-Вудська валютна система — 1944 р.). І, нарешті, на порозі формалізації міжна­родні валютно-кредитні відносини розвиваються переважно на іманент­ній базі як відносно незалежна й автономна підсистема світогосподарських зв'язків, в межах якої формулюються власні аксіоми та теореми, інші формальні структури, що здатні «утримувати» якість у процесі серйозних трансформацій і біфуркацій міжнародної валютної системи (Ямайська валютна система — 1976 р.).

Запропонований підручник дає цілісне уявлення про систему міжна­родних валютно-кредитних відносин. Аналіз, узагальнення та виснов­ки, здійснені авторами, дають можливість отримати базові знання з надзвичайно важливої сфери міжнародних економічних відносин, про­стежити головні тенденції їх розвитку в сучасних умовах. Найбільш повне відображення знайшли питання щодо сутності міжнародних ва­лютно-кредитних відносин та валютних систем, їх історичного гене­зису та різноманітних форм прояву. Розгалужена структура валют­них ринків та сукупність проблем, пов'язаних з визначенням валютно­го курсу, становлять основу для формування і реалізації ефективної валютної політики.

Надзвичайно складним і недостатньо відпрацьованим в Україні е комплекс проблем, пов'язаних з платіжними та розрахунковими балан­сами, з механізмом міжнародних розрахунків. Міжнародний кредит, хоча і має свою давню історію, в даний час набуває небачених раніше масштабів і форм. Вирішуючи питання ринкової трансформації своєї економіки, здійснення радикальних структурних перетворень, Україна потребує залучення значної кількості кредитно-фінансових ресурсів.

Останнім часом істотно зростає значення міжнародних валютно-фі­нансових інститутів та фінансових центрів у координації та регулюван­ні міжнародних валютно-кредитних відносин, гармонізації національної та міжнародної економічної і валютно-фінансової політики.

Водночас слід мати на увазі, і на цьому наголошують автори підручни­ка у своїх висновках та узагальненнях, система міжнародних валютно-
6
кредитних відносин е надзвичайно динамічною, її окремі ланки та сектори зазнають відчутних змін, збагачується їх зміст, з'являються нові форми тощо. Наприклад, щоденний обсяг операцій на світовому фінансовому рин­ку становив у 1989 р. в середньому 590 млрд американських доларів, а у 1995 р. зріс до 1 трлн 190 млрд дол. США. або на 45 %. Особливістю між­народного фінансового ринку є також те, що, незважаючи на абсолютно домінуючі позиції американської економіки у світовому господарстві, ліде­ром серед країн і регіонів світу у фінансовій сфері залишається Великобри­танія. Так, у 1995 р. щоденний обсяг фінансових операцій у Англії дорівню­вав в середньому 463.8 млрд дол. США, що становило 30% загального обся­гу глобальних фінансових трансакцій. Сполучені Штати Америки відповід­но мали показники 244,4 млрд дол. або 16%, Японія, що займає третю схо­динку серед світових фінансових лідерів, здійснювала щоденно фінансові операції на суму 161,3 млрд дол. США, а її питома вага становила 10%. Но­ві фінансові центри, такі як Сингапур та Гонконг, що сформувалися в ос­танні десятиріччя, за своєю часткою (7 та 6°/о) переважають такі країни, як Швейцарія (5%). Німеччина (5 %) та Франція (4%).

В Україні формуються інтелектуальні, кадрові, інституціональні перед­умови для активноївзаємодіїз системою міжнародних валютно-кредитних відносин різноманітних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з метою повнішої реалізації національних економічних інтересів. Авторським колек­тив висловлює надію, що й даний підручник певною мірою сприятиме розв'язанню цих завдань, і сподівається на щирі відгуки представників еконо­мічної громадськості, широкого кола читачів.
7
Розділ І

^ ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ ТА ВАЛЮТНА СИСТЕМА*

§1. СУТЬ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН

Валютні відносини як сукупність зв'язків, що спора­дично виникали між різними країнами та окремими суб'єктами між­народного обміну, з'явилися давно і були зумовлені двома головни­ми причинами. По-перше, запровадженням і використанням грошей та грошових систем різних країн і регіонів. По-друге, розвитком то­варного виробництва, суттєвим розширенням обміну, що опосеред­ковувався грошима різної державної приналежності Грошова еконо­міка, торговий капітал, що почали бурхливо розвиватися, починаю­чи з XIII ст., були тією рушійною силою, яка спонукала до форму­вання валютних відносин між країнами.

В середині IV ст. до н. е. в Римі за прикладом греків починають че­канити монети — аси. Поряд з ними в обігу знаходилися грецькі срібні драхми. У 268 р. до н. е. з'являються римські срібні монети — денарії і сестерції. Вже тоді встановилося співвідношення між римськими і грець­кими грошовими одиницями. 1 денарій дорівнював 1 грецькому оболу, а І сестерцій — 2 оболам. Грецький талант, що теж знаходився в обігу, становив, зокрема, 37,24 кг срібла. Дослідники відзначають, що Старо­давній Рим щорічно втрачав на своїх обмінах з Далеким Сходом 100 мли сестерціїв.

У часи славнозвісного англійського фінансиста і банкіра Т. Грешема (1519— 1579 рр.) італійські та антверпенські купці змовляли­ся між собою для того, щоб для власної користі знижувати курс фунта стерлінгів, за що невдовзі поплатилися своїми привілеями у Лондоні.

Протягом тривалого періоду співвідношення валют різних країн зале­жало головним чином від взаємного паритету золота і срібла, стану тор­говельного і платіжного балансу, рівня цін, інфляції тощо. Співвідношен­ня англійського фунта, що був провідною валютою світу з практично незмінним паритетом понад 300 років, до песо Нової Іспанії (Іспанської Америки) становило у 1785 р. 1:5. За цих часів формувалися локальні гро­шові системи з центрами у Венеції, Генуї, Антверпені, Амстердамі. Гло­бальна ж валютна система, очевидно, почала формуватися на основі за­провадження золотого стандарту (1870 р.) на чолі з фунтом стерлінгів.

__________

* Валюта (італ. valuta), пряме значення — вартість. Вживається для характеристики національних грошових одиниць (наприклад гривні) та міжнародних розрахун­кових засобів (паперові гроші, векселі, чеки тощо).

__________
8
У міжнародних валютних відносинах оперують такими поняття­ми, як валютний паритет, валютний курс, конвертованість валют та ін. Валютний паритет (від лат. paritas — рівність) є відносно стій­кою величиною і визначається співвідношенням між валютами різ­них країн або економічних угруповань. В умовах функціонування зо­лота як загального еквівалента визначальним був золотий паритет, за яким оцінювалася купівельна спроможність тієї чи іншої грошової одиниці залежно від вмісту золота в ній. У даний час паритет окре­мих валют, насамперед наднаціональних (колективних), що відобра­жає новітні процеси в міжнародних валютних відносинах, фор­мується на основі кошика кількох валют (СДР, ЕКЮ).

Під валютним (обмінним) курсом розуміють ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошовій одиниці іншої країни. Встановлення валютного курсу називається котируванням. Як пра­вило, здійснюється пряме котирування, тобто одна одиниця інозем­ної валюти оцінюється в національній валюті. Лише у Великобрита­нії використовується обернене котирування: фунт стерлінгів оці­нюється в іноземній валюті.

Валютна конвертованість означає можливість вільного і необме­женого обміну однієї валюти на інші іноземні валюти. Конверсія мо­же бути повною, коли обмін здійснюється на будь-яку іноземну ва­люту при поточних операціях та операціях, пов'язаних з рухом капі­талу, та частковою, якщо валюта даної країни обмінюється лише на деякі валюти і при окремих видах операцій з валютно-фінансовими ресурсами.

Валютні відносини виникають на національному та на міжнарод­ному рівнях. На національно-державному рівні вони формують на­ціональну валютну систему, яка включає в себе валютні відносини країни, їх інституціональні форми, що визначаються валютним та іншим законодавством, розгалужену сукупність інфраструктурних підрозділів, що забезпечують функціонування національної валют­ної системи. Таким чином, національну валютну систему формують такі головні компоненти: національна грошова (валютна) одиниця; офіційні золотовалютні резерви; паритет національної валюти та механізм формування валютно­го (обмінного) курсу; умови конвертованості валюти; наявність чи відсутність валютних обмежень; банківські та кредитно-фінансові установи, валютні біржі; порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків; система валютного регулювання і валютного контролю та ін. Регіональні валютні системи створюються в межах міжнарод­них інтеграційних угруповань та валютних блоків. Вони характери­зуються, як правило, наявністю власної міждержавної або наднаціо­нальної (колективної) валюти, механізму взаємної валютної коорди-
9
нації та регулювання (європейська змія) та інших важливих атрибу­тів які виокремлюють їх у відносно відособлені ланки міжнародних валютно-кредитних відносин.

Міжнародна валютна система охоплює усю світову економіку. Її розвиток пов'язаний з формуванням світового ринку, єдиної систе­ми світового господарства внаслідок поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу пращі, інтернаціоналізацією економічного жит­тя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності. Головни­ми елементами сучасної міжнародної валютної системи є:

національні резервні та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;

склад і структура інших міжнародних платіжних активів (засобів);

механізм валютних паритетів та обмінних (валютних) курсів;

умови взаємної конвертованосгі валют;

форми міжнародних розрахунків;

умови функціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;

статус міждержавних валютно-кредитних організацій.

Міжнародна валютна система регулюється нормами національ­ного та міжнародного права, інструментами і положеннями, що вип­ливають із спільно розроблених і прийнятих країнами документів і угод.

Таким чином, міжнародні валютно-фінансові і кредитні відно­сини — це сукупність відносин у сфері грошей і кредиту, які опо­середковують рух товарів, капіталів і послуг між країнами, ре­гіонами, фірмами, банками, установами, фізичними особами.

Ці відносини, що охоплюють досить широке коло економічних зв'язків, виникають і функціонують на об'єктивній основі міжнарод­ного поділу і кооперації праці, міжнародного обміну діяльністю, гло­балізації і диверсифікації світогосподарських стосунків.

Концентрований вираз вони дістають у таких категоріях, як ва­лютні курси, платіжний та розрахункові баланси, платежі за грошо­вими вимогами та зобов'язаннями, кредитні операції, валютні ризики.

Система валютних відносин є значною мірою субстанціальною структурою сучасного світового господарства, його функціональних зв'язків. Перспективи його стабільного розвитку, досягнення гло­бальної рівноваги вирішальним чином визначаються життєздатніс­тю, гнучкістю і мобільністю насамперед цієї системи.

Водночас слід мати на увазі, що валютна система є однією з най­складніших за своєю внутрішньою будовою та найвпливовішою за своїм функціональним призначенням ланкою світогосподарських зв'язків.

Міжнародні валютно-кредитні відносини становлять сферу обмі­ну в системі світового господарства. Вони являють собою завер­шальну стадію в процесі руху, переміщення різноманітних всезрос-таючих ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв'язків, що зна-
10
ходить свій вираз в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави.

Водночас вони характеризуються відносною самостійністю і роз­виваються відповідно до власних законів і закономірностей, справ­ляючи суттєвий зворотний вплив на виробничо-інвестиційну та науко­во-технологічну сферу світового господарства, на всю світову еконо­міку і систему міжнародних економічних і політичних відносин.

Наприклад, коливання валютних курсів впливають на умови кон­куренції та світові ціни товарів і послуг, на рух капіталів і робочої сили між країнами та регіонами.

Валютно-кредитні відносини виникають у процесі функціону­вання грошей у міжнародному економічному обороті. Вони обслуго­вують обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, інформацією, туристами тощо.

Таким чином, головна функція міжнародної валютної системи— ефективне опосередковування платежів за експорт та імпорт між ок­ремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжна­родної системи виробництва і поділу праці, поглиблення міжнарод­ної торгівлі та міжнародної інвестиційної діяльності.

Характер функціонування міжнародної валютно-кредитної сис­теми та ступінь її усталеності залежать від відповідності цієї систе­ми та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних економічних суб'єктів світу. У зв'язку з цим міжнародна валютно-кредитна система повинна відповідати таким головним вимогам:

1) забезпечувати міжнародний обмін, усю систему світогоспо­дарських зв'язків достатнім обсягом платіжно-розрахункових і кре­дитних засобів, що користуються довір'ям учасників валютно-кре­дитних відносин;

2) мати певний запас міцності для стійкого функціонування в умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах сві­тового господарства, що відбуваються гостро, швидкоплинно, і час­то хворобливо і подекуди ведуть до дезорганізації зовнішньоеконо­мічного товарообороту протягом певного періоду (СНД, колишня СФРЮ та ін);

3) бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосову­ватися до динамічних змін у співвідношенні внутрішніх та зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних відносин;

4) забезпечувати, по можливості, збалансованість, гармонізацію економічних інтересів суб'єктів світогосподарських зв'язків усіх структурних рівнів, починаючи від фірми (ТНК) і закінчуючи вели­кими інтеграційними об'єднаннями типу ЄС. Поглиблення міжна­родного поділу праці (МПП), глобалізація світогосподарських зв'яз­ків детермінують необхідність поступової, але неухильної лібералі­зації міжнародних валютно-кредитних відносин та створення умов для взаємної уніфікації національних валютно-кредитних систем.
11
У реальному житті процеси, що відбуваються у сфері міжнарод­них валютно-кредитних відносин, здійснюються стрибкоподібно, су­перечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами націо­нального, регіонального і світового масштабів, періодичними біфур­каціями системи міжнародних валютно-кредитних відносин у проце­сі її формування як цілісності, що вимагає створення глобальних еко­номічних запобіжників, спрямованих на досягнення рівновага її функціонування.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в колишньо­му СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їх взаємне зближення, інтегрування.

Таким чином, рівень розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин, ступінь зрілості їх окремих елементів і ланок вирішальною мі­рою впливають на всю структуру сучасних світогосподарських зв'язків.

§2. ГРОШОВА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОЇ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Міжнародна валютна система складається з двох го­ловних грошових блоків: резервні національні валюти; наднаціональні валюти.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Першими світовими грошима, ще виконували усі відповідні функції, були дорогоцінні метали, голов­ним чином золото і срібло. Однак поступово вони витіснялись із внутрішнього і міжнародного обміну і замінювалися національними валютами, що виконують роль міжнародних грошей. Тенденції до розширення використання національних грошових одиниць у міжна­родних економічних відносинах є віддзеркаленням процесів міжна­родного поділу праці, дедалі більшої відмови від ідей автаркії та ізо­ляціонізму, фактом визнання кожної національно-державної госпо­дарської системи органічною частиною світового господарства.

Зростаюча інтернаціоналізація виробництва усіх сфер господар­ського життя викликає потребу в більш тісній, адекватній вищеназ­ваним процесам, міжнародній валютній координації.

Прийнято розрізняти міжнародну торгову та міжнародну резерв­ну валюту, функції яких виконують деякі національні гроші.

Міжнародна торгова валюта слугує для оцінки та опосередкуван­ня міжнародних торгових операцій, якими є експорт і імпорт товарів, послуг, капіталів тощо. У даному випадку вона виконує ті ж самі функції, що й національна валюта, тобто міри вартості і масштабу цін, засобу платежу і нагромадження.
12
Крім того, на міжнародних валютних ринках торгова валюта виступає як товар, є предметом купівлі-продажу. Її ціна (валют­ний курс) змінюється залежно від попиту і пропозиції. Йдеться про операції переважно приватного характеру. На даному рівні державні органи використовують міжнародні гроші у тому ви­падку, якщо вони здійснюють подібні операції саме як приватні організації.

Інша сфера, в якій обертаються світові гроші, пов'язана із взаємодією країн як суб'єктів міжнародних економічних відносин. У даному випадку світові гроші, будучи валютним резервом держави, використовуються передусім для покриття дефіциту платіжного ба­лансу, позик, кредиту, допомоги тощо. На цьому рівні валютні ре­зерви забезпечують здійснення офіційних, тобто державних фінан­сових операцій, у яких суб'єктами виступають не приватні особи (фізичні), а лише держави та їхні уряди. Мова йде при цьому про од­накові за якістю гроші, але про різні рівні суб'єктів їх використання та застосування.

Головна функція міжнародної резервної валюти — створення ва­лютних державних резервів (функція нагромадження та скарбу). Во­на ж виступає інтегруючою одиницею, в якій визначається паритет національних валют і таким чином здійснюється їх зіставлення. Між­народна резервна валюта використовується для збереження відносно стабільного валютного курсу шляхом інтервенцій на внутрішньому та міжнародних валютних ринках.

Міжнародними стали валюти тих держав, національна економіка яких мала найбільшу вагу у світовому господарстві і значною мірою впливала на міжнародну торгівлю і вивіз капіталу.

Інші валюти виконують лише окремі функції, виступаючи, на­приклад, як міжнародна торгова валюта.

У цілому ж ступінь розвинутості міжнародних грошей можна ви­значити залежно від таких факторів:

всі чи лише обмежені функції вони виконують як торгова чи ре­зервна валюта;

який масштаб міжнародних операцій вони забезпечують чи опо­середковують;

діють вони в межах усієї системи світового господарства чи ли­ше на обмеженій території.

Найбільш поширеною міжнародною торговою (водночас і голов­ною резервною) валютою є долар США, з допомогою якого здійс­нюється майже 2/3 міжнародної торгівлі. Близько 16% світової тор­гівлі здійснюється в німецьких марках, 6%—в англійських фунтах стерлінгів, близько 5%—у французьких франках, 4% в японських ієнах, та 6—7% у валютах інших розвинутих держав.

Водночас долар США є також важливою міжнародною резерв­ною валютою, оскільки він становить вирішальну частину міжнарод­них валютних інтервенцій.

Частка національних валют у загальних офіційних іноземних фінансових активах 1982 — 1991 рр., %:





1982 р.

1985 р.

1991 р.

Усі країни










Долар США

70,5

65,0

56.2

Фунт стерлінгів

2,3

3,0

3,8

Німецька марка

12,3

15,6

17,3

Французький франк

1,0

0,9

3,6

Швейцарський франк

2,7

2,3

1,4

Голландський гульден

2,3

1,0

1,2

Японська ієна

4,7

8,0

9,9

Невизначені валюти *

5,4

4,6

6,7

ЕКЮ







7,1

* Залишок, який дорівнює різниці між загальними ре­зервами та сумою, що утворюють 7 валют, наведених у таблиці.










1982 р.

1985 р.

1991 р.

Індустріальні країни










Долар США

76,7

65,2

51,6

Фунт стерлінгів

0,7

1,8

2,1

Німецька марка

12,5

19,5

21,2

Французький франк

0,1

0,1

4,6

Швейцарський франк

1,7

2,1

0,9

Голландський гульден

0,7

1,0

1,4

Японська ієна

4,5

8,9

11,3

Невизначені валюти

3,1

1,4

6,9



















1982 р.

1985 р.

1991 р.

Країни,










що розвиваються










Долар США

64,0

64,8

63,8

Фунт стерлінгів

4,0

4,3

6,6

Німецька марка

12,1

10,1

10,7

Французький франк

2,0

1,9

1,9

Швейцарський франк

3,7

2,7

2,3

Голландський гульден

1,5

0,9

0,8

Японська ієна

4,9

7,0

7,6

Невизначені валюти

7,8

8,4

6,5



14
Процес демонетизації золота загострив проблему міжнародної валютної ліквідності, складовими якої стали національні валюти, що справляє суперечливий вплив на всю систему міжнародних еко­номічних відносин.

Проекти створення міжнародних розрахункових одиниць почали розроблятися ще в 40-ві роки XX ст. і пов'язані з ім'ям Дж. Кейнса (його проекти «банкор.», «гранмор»).

Першою колективною валютною одиницею, що порівняно широ­ко застосовувалася на Заході, був епуніт (European Payment Unit) — розрахункова одиниця Європейського платіжного союзу, створе­на в 1950 р. Вона прирівнювалася до 0,8 г. золота і була тісно пов'я­зана з доларом США. Епуніт використовувався в межах Європейсько­го платіжного союзу, членами якого були 17 країн Західної Європи. Наприкінці 1958 р. була введена взаємна конвертованість західноєвропейських валют, і епуніт припинив своє існування.

У 1961 р. стала застосовуватись інша валютна одиниця — ЄРО (європейська розрахункова одиниця — European Unit of Account). У цей час на західноєвропейському грошовому ринку вживалися захо­ди до пожвавлення операцій з облігаційними позиками. Однак, вира­жені в валютах країн Західної Європи, ці позики не мали попиту, ос­кільки часто підлягали знеціненню разом з валютами (фунт стерлін­гів—у 1967 р., франк — у 1969 р. тощо). ЄРО також мала золотий вміст 0,8 г. золота і прирівнювалася до кожної із 17 валют країн — членів Європейського платіжного союзу.

Хронологічно наступними колективними валютами стали перевід­ний рубль (1964 р.), що обслуговував розрахунки між країнами — члена­ми Ради Економічної Взаємодопомоги, та СДР *, (у вересні 1967 р. в Ріо-де-Жанейро на спеціальній сесії МВФ був прийнятий план й створення).

На початку свого існування одиниця СДР прирівнювалася за вар­тістю до 0,888671 г. чистого золота (або 1 унція золота = 35 СДР), тобто одиниця СДР була прирівняна до 1 дол. США. Однак дві де­вальвації долара, демонетизація золота призвели до створення у 1974 р. нової системи визначення курсу СДР на базі кошика валют 16 індустріальних держав, чия частка у світовому експорті за 1968 — 1972 рр. перевищувала 1%. Кошик валюти СДР мав такий вигляд:


Долар США

33,0 %

Марка ФРН

12,5 %

Фунт стерлінгів

9,0 %

Французький франк

7,5 %

Японська ієна

7,5 %

Канадський долар

6,0%

Італійська ліра

6,0 %

Голландський гульден

4,5 %

Бельгійський франк

3,5 %


___________

* СДР — Special Drawing Rights — спеціальні права запозичення.

___________
15


Шведська крона

2,5%

Австралійський долар

1,5%

Іспанська песета

1,5%

Норвезька крона

1,5%

Датська крона

1,5%

Австрійський шилінг

1,0%

Ренд ПАР

1,0%


У 1978 р. були змінені складові кошика СДР у зв'язку із зменшен­ням або збільшенням частки окремих країн у світовому експорті за 1972 — 1976 рр. На новій основі із кошика були вилучені ренд ПАР та датська крона, які були замінені на ріал Саудівської Аравії (3%) та іранський ріал (2%). Крім того, були переглянуті квоти окремих ва­лют: фунта —з 9 до 7,5%, канадського долара —з 6 до 5%, італій­ської ліри —з 6 до 5%, шведської крони —з 2,5 до 2%, підвищені — голландського гульдена —з 4,5 до 5%, бельгійського франка —33,5 до 4%, австрійського шилінга —з 1 до 1,5%.

СДР є порівняно стабільною валютою, що зменшує ризики від «плаваючих» валютних курсів. МВФ щоденно публікує курси валют відносно СДР. З 1 січня 1984 р. МВФ спростив принципи підрахунку вартості одиниці СДР. У кошику було залишено тільки 5 валют, що мають найбільшу питому вагу у міжнародних розрахунках: долар США, марка ФРН, французький франк, фунт стерлінгів та японська ієна. Стандартний кошик валют для СДР має такий вигляд:





1981 р.

1991—1995 рр.

Долар США

42

40

Марка ФРН

19

21

Японська ієна

ІЗ

17

Французький франк

ІЗ

11

Фунт стерлінгів

ІЗ

11


Емісія СДР має кредитний характер. Вона здійснюється за рішен­ням директорату МВФ. Емітована сума СДР у 1970 —1972 рр. — 9,3 млрд дол. одиниць СДР — розподіляється між країнами — членами фонду відповідно до квоти.

у 1979 — 1981 рр. було випущено ще 12 млрд дол. СДР. Загалом це становить приблизно 5 % валютних резервів індустріальних дер­жав. Зараз розглядається кілька шляхів розширення функцій СДР як міжнародного ліквіднoго засобу. З одного боку, пропонується використовувати СДР не лише офіційними власниками, а й приватни­ми особами, що сприятиме розвиткові приватного ринку та відповід­ного визначення їх вартості на цьому ринку. Це, у свою чергу, могло б сприяти закріпленню За СДР, за умов позитивного розвитку подій, та-
16
кої важливої функції, як «якоря» валютної системи та її міжнародного резервного активу, що і передбачалося другою поправкою до статей угоди МВФ 1978 р. З іншого боку, здійснення регулярних помірних емісій СДР (перший транш на суму до 50 млрд дол. США) з метою сприяння задоволенню зростаючого глобального попиту на резерви та їх використання ширшим колом економічних суб'єктів. Наведена кон­цепція, її сутність та головна спрямованість відображають позицію Міжнародного валютного фонду та його виконавчого директора М. Камдессю. Її можна назвати оптимістичною моделлю розвитку СДР. Песимістичний варіант притаманний позиції представників Ка­ліфорнійського університету Дж. Френкля та Б. Ейхенгріна. Вони, зок­рема, розглядають три сценарії можливої еволюції потенціалу СДР:

— у найближчому майбутньому передбачається велика ймовір­ність посилення гнучкості валютних курсів та мобільності капіталу. Роль СДР згодом послабиться;

— у середньостроковому майбутньому СДР також почуватимуться не краще. Попит на них у Європі, найімовірніше, залишиться невеликим;

— на більш далеку перспективу (50 років) потенційна поява сві­тових валютних блоків або єдиної глобальної валюти, очевидно, теж не викличе нового попиту на СДР.

Одним із варіантів підвищення ролі і значення СДР, диверсифі­кації їх функцій є внесення поправок до статей Угоди МВФ, для то­го щоб, по-перше, надати можливість комерційним банкам визнати СДР та застосовувати їх у своїх операціях. По-друге, Світовому бан­ку затвердити СДР як облікову одиницю у своїх операціях з позич­ками. По-третє, для урядів (країн) — учасників МВФ здійснити емі­сію СДР-деномінованих облігацій, застосувавши механізми, анало­гічні тим, що здійснювалися при подібних операціях з ЕКЮ.

Таким чином, міжнародна валютна система розвивається в даний час двома взаємопов'язаними суперечливими шляхами. З одного боку, посилюються роль і значення глобальних валютно-фінансових струк­тур (МВФ, Група Світового банку), що відповідає потребам трансна­ціоналізації та глобалізації економічного розвитку. З іншого боку, від­буваються процеси регіоналізації валютно-кредитних відносин, фор­мування валютних блоків (зон), основою яких є долар США, екю (євро) та ієна. Яка з двох тенденцій стане домінуючою, покажуть події у міжнародній валютній сфері наприкінці XX — початку XXI ст.

Україна вступила до Міжнародного валютного фонду та Міжна­родного банку реконструкції і розвитку у 1992 р. Її квота у МВФ стано­вить 0,69% капіталу фонду. За цей час отримані позики для врегулю­вання поточних платежів (стенд-бай), здійснення системних перетво­рень (СТФ), створення стабілізаційного фонду при запровадженні власної грошової одиниці — гривні. На черзі розширений кредит від МВФ та позики для здійснення структурних перетворень в економіці. По лінії Світового банку були одержані так звана «інституційна пози­ка» та реабілітаційний кредит на пряме фінансування потреб бюджету.
17
Вагомими є кредити для фінансування проекту розвитку ринку елек­троенергії в Україні та на реструктуризацію вугільної промисловості.

Однією з перших розрахункових одиниць, створених за принци­пом «кошика» валют, була європейська складова одиниця ЮРКУ (European Composite Unit), проект якої був розроблений банком «Ротшильд енд санс» у 1973 р. Її передбачалося використовувати в облігаційних позиках Європейського інвестицйного банку. Склад ЮРКУ, % :


Марка ФРН

34,2

Французький франк

19,6

Фунт стерлінгів

12,0

Італійська ліра

6,8

Голландський гульден

12,1

Бельгійський франк

10.7

Датська крона

2,7

Люксембурзький франк

1,2

Ірландський фунт

0,7


Особливе місце серед колективних валют займає Європейська валютна одиниця — European Currency Unit (ЕКЮ). Ця назва збі­гається з назвою французької монети екю, яка була досить пошире­на у XIII—XVII ст.

Емісія ЕКЮ стала здійснюватися ІЗ березня 1979 р. На відміну від СДР запровадження в обіг європейської грошової одиниці забез­печується реальними активами країн-учасниць ЄВС. За існуючої угоди на ці цілі використовується кожною країною Європейського Союзу 20% фактичної величини власних золотих і 20% доларових резервів. Таким чином, золото і доларові активи покривають лише половину емісії ЕКЮ. Друга половина емісії забезпечується за раху­нок внесків країн-учасниць в їх національній валюті.

Паритет ЕКЮ визначається на основі стандартного кошика ва­лют країн-учасниць ЄВС. На 1 січня 1990 р. частка валют у кошику ЕКЮ мала такий вигляд, %:


Марка ФРН

30,53

Французький франк

19,43

Фунт стерлінгів

12,06

Італійська ліра

9,92

Голландський гульден

9,54

Бельгійський-Люксембурзький




франк

8,14

Датська крона

2,52

Ірландський фунт

1,12

Грецька драхма

0,77

Іспанська песета

5,18

Португальський ескудо

0,78



18
За своїм статусом та функціональним призначенням ЕКЮ має багато спільних рис з СДР. Водночас існують і суттєві розбіжності у принципах та механізмах застосування зазначених колективних ва­лют. Йдеться не лише про різні за масштабами економічні поля, в яких діють валюти, а й про відмінності субстанціального характеру. Найважливішими з них є такі:

По-перше, підтвердженням авторитетності ЕКЮ є розширення за межі ЄВС зони її використання як засобу кредитування. Кредитна емісія СДР досі застосовувалась лише серед країн-учасниць МВФ.

По-друге, найбільш суттєвим є застосування ЕКЮ як торгової валюти, тобто у приватному обігу. Йдеться про утворення депозитів та видачу кредитів і позик в ЕКЮ не лише юридичним, а й фізичним особам. ЕКЮ використовується в міжнародних, фінансових і комер­ційних операціях, зростає її роль на міжнародному ринку капіталів.

По-третє, однією з переваг ЕКЮ є те, що вона повністю незалеж­на від долара і часто виступає як альтернатива останньому.

По-четверте, слід враховувати й особливий статус ЕКЮ, транс­формованої в недалекому майбутньому в єдину (спільну) валюту країн ЄС (Євро).

В інтеграційних угрупованнях країн, що розвиваються, функці­онують дві групи колективних валютних одиниць. До першої нале­жать міждержавні валюти, які утворилися ще в колоніальний період. До другої — наднаціональні валюти, створені на взаємній основі внаслідок розвитку інтеграційних процесів.

Залишки валют 1 групи зберігаються в колишніх валютних зонах фунта стерлінгів і французького франка. Наприклад, східноафриканський шилінг був заснований ще в 1919 р. і дорівнював 1 англійсько­му шилінгу, або 1/20 фунта. Нині він обслуговує зону Преференцій­ної торгівлі країн Східної та Південної Африки. Аналогічна валюта діє в Карибському спільному ринку.

Зона франка була започаткована ще в 1853 р. у Західній та Еквато­ріальній Африці. До 1945 р. колоніальні франки дорівнювали за пари­тетом французькому франку. У 1945 р. валюта країн, що обслуговува­ла обидві федерації, стала іменуватися франком французьких колоній в Африці, або скорочено франк КФА (Franc des colonies francaises on Afrigue). На сьогодні 1 французький франк дорівнює 50 франкам КФА.

До колективних валют, створених на власній основі, слід віднес­ти арабську валютну одиницю — АРКРЮ (Arab Currency Related Unit), що діє на ринках- арабських країн з 1974 р. і дорівнює приблиз­но 1 долару США.

Центральноамериканська клірингова па-тата, яка об'єднує Гвате­малу, Гондурас, Сальвадор, Нікарагуа і Коста-Ріку, з 1961 р. вико­ристовує центральноамериканське песо.

Країни Андського пакту (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Ек­вадор) з 1984 р. використовують андське песо, яке дорівнює 1 дола­ру США.
19
Арабський валютний фонд, куди входять 16 азіатських та афри -канських арабських країн, використовують спільну колективну ва­люту — арабський розрахунковий динар (Arab Account Dinar — AAD), який в даний час є «найважчою» з міжнародних колективних валют і дорівнює З СДР.

Азіатський кліринговий союз, у який увійшли Бангладеш, Іран, Індія, Непал, Шрі-Ланка та Ньянма, створив азіатську грошову одини­цю (Asian Monetary Unit—AMU) у 1975 р., яка еквівалентна І СДР.

Західноафриканська клірингова палата, котра є органом валют­ного співробітництва економічного угруповання ЕКОВАС, з 1975 р. веде розрахунки у західноафриканській розрахунковій одиниці (West African Unit Account — WUA ), яка дорівнює 1 СДР.

Є також деякі інші колективні валюти, які обслуговують регіо­нальні потреби окремих економічних та інтеграційних угруповань.

§3. ГОЛОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Стрімке зростання світового фінансового ринку в ос­танні десятиліття, істотне збільшення прямих іноземних інвестицій піс­ля II світової війни, мексиканська фінансова криза 1994 р. привернули пильну увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валютно-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи. Початок широкої дискусії з цих питань було покладено під час відзначення 50-річчя від дня ство­рення Бреттон-Вудської валютної системи, заснування Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції і розвитку.

Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжна­родної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і все­бічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоеко­номічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання ва­лютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.

Остаточне з'ясування усіх питань та забезпечення практичного функціонування реформованої системи пропонується покласти на МВФ. При цьому МВФ повинен зосередитися переважно на наданні позик, спрямованих на підтримання макроекономічної рівноваги, а не довгострокового розвитку, що входить до функцій Світового бан­ку. Макроекономічне регулювання, уніфіковані валютні курси та відкрита система платежів мають стати наріжним каменем діяльнос­ті МВФ, що посилить його системну трансформаційну здатність що-
20
до фінансування і підтримання макроекономічних стабілізаційних програм. Йдеться про всебічне надання допомоги своїм членам у підтримці зорієнтованої на розвиток економічної стратегії, що включає контрольовану інфляцію, кредитні параметри, регулювання валют­них курсів та відкриття економік перехідних країн та країн, що роз­виваються, для торгівлі та іноземних інвестицій. Безперечно, страте­гія МВФ мусить бути гнучкою і враховувати унікальні умови, істо­ричні, геополітичні та інші особливості кожної країни.

Впровадження централізовано-керованої міжнародної валютної системи є тривалим процесом. Її практичне здійснення вирішальною мірою залежатиме від узгодженої політики провідних індустріаль­них держав світу, насамперед «великої сімки», від перебігу подій у самій розгалуженій системі міжнародних валютних відносин. У цьому зв'язку зростає також значення аналітичної роботи, що здійс­нюється в рамках МВФ, зокрема, шляхом підготовки і видання «Сві­тового економічного огляду», та ін.

Важливим уроком до подальшої диверсифікації та глобалізації повноважень МВФ є надання йому статусу спостерігача у щорічних нарадах групи семи. Особливо зростає його значення як повноваж­ного центра координації економічної і монетарної політики гло­бального рівня, під час гострих фінансових криз, подібних до тієї, що сталася у Мексиці. МВФ виступає тоді як ефективний інстру­мент гарантування монетарної кооперації і співробітництва. Відомо, що з ініціативи МВФ та урядів окремих країн у надзвичайно склад­ній фінансово-економічній ситуації, що склалася у Мексиці, їй було надано в терміновому порядку фінансову допомогу в розмірі 36 млрд дол. США.

Мексиканська фінансова криза вимагає створення відповідних стри­муючих противаг та превентивних захисних засобів у глобальному масш­табі. Сприяння з боку МВФ може здійснюватися за двома напрямами.

По-перше, надання технічної допомоги країнам в удосконаленні їх економічної політики таким чином, щоб унеможливити переви­щення меж валютних диспаритетів та виникнення криз платіжних балансів.

По-друге, якщо криза все ж сталася, надання фінансової підтрим­ки для здійснення корекційної політики. Це вимагає створення попе­реджувальної системи, яка б пильно відслідковувала урядову політику і пропонувала необхідні корективи та створювала можливості для взаємної перевірки та уточнення економічних індикаторів.

Для створення необхідних ліквідних засобів запобігання та «швидкого реагування» на фінансові кризи протягом двох років бу­де сформовано необхідні кошти в рамках Генеральної домовленості щодо борту (ГДБ) за рахунок насамперед найбільших членів фонду. Треба врахувати, щоб ресурси фонду були адекватними попиту на них протягом залишку років XX ст. і в майбутньому. Першим і най­головнішим пріоритетом при формуванні додаткових засобів є на-
21
ступний генеральний перегляд квот МВФ, тобто внесків капіталу йо­го членами до статутного фонду. У даний час розміри квот не відпо­відають масштабам світової економіки. Перегляд квот розпочався наприкінці 1996 р. і триватиме до березня 1998 р. Перегляд передба­чає подвоєння квот, що в сумарному обсязі гарантувало б Міжнарод­ному валютному фонду відповідність його можливостей зростанню у світовій економіці та відображало поступальний обсяг зростання масштабів світових фінансових потоків. Другим напрямом є пере­гляд ролі, розмірів і процедур активізації' діяльності Генеральної до­мовленості з боргу і дослідження шляхів підвищення ресурсного по­тенціалу, достатнього для МВФ, з метою забезпечення боргових зо­бов'язань його членів у надзвичайних ситуаціях. При розгляді такої форми боргу треба мати чітку відповідь на питання: скільки ресурсів знадобиться під час самої кризи та протягом якого часу вони будуть діяти? У сучасних умовах глобалізації ринків МВФ повинен мати можливість миттєвого реагування і прийняття рішень, які б забезпе­чували довіру й інвесторів, і членів фонду.

Таким чином, сучасні міжнародні відносини потребують опера­тивних і скоординованих дій національних урядів та міжнародних валютно-кредитних організацій.

Контрольні запитання та завдання

1. Якими с відмінності між валютними відносинами і ва­лютною системою?

2. Що таке валютний курс, валютний паритет, валютна конвертованість?

3. Охарактеризуйте головні рівні міжнародних валютних відносин.

4. Яким вимогам повинна відповідати міжнародна валютна система?

5. Дайте визначення міжнародної торгової і міжнародної резервної валюти.

6. У чому полягають особливості наднаціональних (колек­тивних) валют?

7. Назвіть головні наднаціональні валюта світу.

8. Які головні напрями удосконалення міжнародної валют­ної системи?
22
  1   2   3   4   5



Скачать файл (433.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru