Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Курсова робота - Менеджмент підприємств готельного бізнесу - файл 1.docx


Курсова робота - Менеджмент підприємств готельного бізнесу
скачать (105.1 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx106kb.19.11.2011 15:31скачать

содержание
Загрузка...

1.docx

  1   2   3
Реклама MarketGid:
Загрузка...







КУРСОВА РОБОТА

по дисципліні «Менеджмент»

на тему: «Менеджмент підприємств готельного бізнесу»

2009

ЗМІСТ
ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ............................................................5

    1. Сутність категорій менеджменту в готельному бізнесі..........................5

    2. Підприємство готельного бізнесу як суб'єкт господарської діяльності.10

    3. Місія, мета та завдання менеджменту підприємств готельного бізнесу15

1.4.Значення системи методів менеджменту в роботі підприємств готельного бізнесу..............................................................................................22

^ РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ГОТЕЛЬНОГО

КОМПЛЕКСУ «ПЕРЛИНА КАРПАТ».......................................35

2.1. Особливості менеджменту в готельному господарстві..............................35

2.2. Аналіз діяльності та управління готельного підприємства на прикладі готельного комплексу «Перлина Карпат».................................................................43

ВИСНОВОК

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП

Наша країна перейшла до ринкових відносин у час, коли на міжна

родному ринку сталися суттєві зміни в туристичній галузі, важли

вою складовою якої є готельний сервіс. Загалом у світі налічується близько 307 683 готелі, загальна кількість номерів у готелях світу досягла 11 333 199.

По офіційним даним, на сьогоднішній день в Україні нараховується понад 4,5 тис. готелів, пансіонатів, санаторіїв, будинків і таборів відпочинку, готових у високий сезон одночасно прийняти 620 тис. чол. Уже цей показник виводить Україну в число країн з найбільш могутньою інфраструктурою для розвитку туристичного та готельного бізнесу.

Готельний бізнес на думку науковців, економістів і спостерігачів усього світу - це сфера людської діяльності, яка при

речена на бурхливий розвиток у найближчі роки. Для створення нових і реконструювання старих підприємств галузі потрібні фахівці, озброєні новітніми досягненнями науки, такі, що вміло уп

равляють великими колективами працівників, приймають ефек

тивні, виважені професійні рішення, планують діяльність і реалізо

вують ідеї по-новому, адекватно реагують на негативні тенденції та явища макрооточення.

Природно, що для високої ефективності цього виду бізнесу, його рентабельності і прибутковості від зайнятих у ньому людей вимагаються, насамперед, компетентність і глибоке розуміння організації готельного бізнесу в цілому.

Щоб процвітати в готельному бізнесі, необхідні знання міжнародних правових норм і правил; практики туристичного і готельного менеджменту і маркетингу; кон'юнктури ринку; насамперед, потрібна професійна, заснована на потребах споживача готельних послуг, організація виробництва і реалізації продукту; потрібна повна і всебічна інформованість виробника готельних послуг відносно всього, що стосується клієнта, як споживача цих послуг.

Актуальність завдань щодо формування й впровадження новітніх організаційно-управлінських засад менеджменту зростає з поглибленням процесів входження України до високо розвиненого соціально-економічного, культур

ного й правового поля Європи й світу, 

в цілому вже опанованого досконало організованими, нормативно врегульованими та взаємопов'язаними туристичним системами та готельними мережами.

З урахуванням цього метою курсової роботи є дослідження особливостей менеджменту підприємств готельного сервісу на сучасному етапі розвитку готельного господарства України.

Об'єктом дослідження даної роботи виступає процес управління, його функції, методи і принципи.

Предметом дослідження є одне з типових підприємств сучасного готельного ринку України - готельний комплекс «Перлина Карпат».

Для проведення дослідження даного об'єкта і предмета та реалізації вищевказаної мети необхідно вирішити наступні задачі:

1) розглянути теоретичні основи менеджменту підприємств, зокрема підприємств готельного сервісу, та виявити основні переваги впровадження передових наукових ідей у практику управління.

2) проаналізувати діяльність та процес управління готельного підприємства на прикладі готельного комплексу «Перлина Карпат».
^

3) оцінити систему методів менеджменту готельного комплексу «Перлина Карпат».


У роботі використовувалися описові, аналітичні і статистичні методи.

Основними джерелами при написанні роботи були фундаментальні дослідження науковців, досвід закордонних і вітчизняних відомих фахівців управління й економіки.

РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ

1.1. Сутність категорій менеджменту в готельному бізнесі

Ще донедавна поняття «менеджмент» було новим і незро

зумілим для багатьох в нашій країні. Але з розвитком ринкових відносин, процесом приватизації державної власності, розширен

ням діяльності комерційних підприємств, зарубіжний досвід уп

равління в сфері ринкової економіки став досить актуальним. Но

ва наука - «Менеджмент», (яка спочатку сприймалась як метод управління) набула значного поширення як така, що всебічно вив

чає феномен управління, його методи і принципи.

Ряд науковців посилається на визначення «менеджменту», пропоноване тлумачним Оксфордським словником англійської мови, де це поняття трактується як:

  • спосіб, манера спілкування з людьми;

  • влада й мистецтво управління;

  • особливого роду вміння й адміністративні навички;

  • орган управління, адміністративна одиниця.

Відтак можна дійти висновку, що навіть в англійський мові цей термін трактується неоднозначне. Американський дослідник цієї проблеми П.Друкер підкреслює виключно американське поход

ження цього поняття, а також його полісемантичний характер, то

му що термін «менеджмент» включає в себе й визначену функцію, й соціальний статус осіб, які її виконують, й навчальну дисципліну, й галузь наукових досліджень. Разом з цим П.Друкер наголошує, що до організацій, діяльність яких не відноситься до сфери бізнесу, як правило, поняття «менеджмент» і «менеджер» не застосовуються. Відтак поняття «менеджмент» щодо поняття «управління» слід роз

глядати як частину від цілого [14, с.45].

Коли йдеться про менеджмент, у американців він майже завжди асоціюється із особою менеджера-функціонера - суб'єкта управлін

ня, що діє в системі певної організації. В більш широкому значенні вони застосовують термін «адміністрація», який більшою мірою відбиває знеособлену систему управління. Менеджер - це насампе

ред управлінець-

професіонал, який усвідомлює, що він представник особливої професії із спеціальною підготовкою, а не просто інженер чи економіст, що займається управлінням. В розвинених країнах по

няття «менеджмент» нерозривно пов'язане з поняття «бізнес».

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шля

хом виробництва й реалізації певної продукції чи послуг. Управ

ління бізнесом — це управління комерційними й господарськими організаціями. Термін «менеджмент» застосовується до діяльності організацій різних типів, але якщо йдеться про державні органи різного рівня, то застосовується термін «державне управління».

Крім визначення, пропонованого Оксфордським словником, існують інші підходи до визначення терміну «менеджмент»:

  • менеджмент - це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефектив

  • ності;

- менеджмент - це наука про управління людськими відноси

нами;

- менеджмент - це раціональний спосіб управління діловими організаціями;

- менеджмент - це особлива галузь наукових знань і професій

ної спеціалізації управляючих-менеджерів, які складають адмініст

ративний штат;

  • менеджмент - це вміння добиватись поставлених цілей, використовуючи працю та інтелект інших людей;

- менеджмент - це функція, вид діяльності, що полягає в керівництві людьми в різнорідних організаціях;

- менеджмент - це управління бізнесом, а бізнес є унікальною, винятковою справою у суспільстві [15, с. 68].

Менеджмент як наукова теорія виник і розвивається у зв'язку з необхідністю дослідження і пояснення таких явищ як процвітання або банкрутство організацій, визначення та застосування певних методів управління для забезпечення їх успішної діяльності.

Історія розвитку менеджменту пов'язана з двома підходами до процесу управління: перший акцентував увагу на управлінні опе

раціями (технічному боці виробничого процесу), другий - на уп

равлінні трудовими ресурсами, віддаючи пріоритет психологічним факторам, мотивації працівників й стимулюванню їх до діяльності.

Теоретико-наукову основу менеджменту можна визначити як акумульовані, логічно впорядковані знання, що являють собою си

стему принципів, методів і технологій управління, розроблених на базі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в резуль

таті проведених досліджень в різних галузях науки.

Теорії менеджменту притаманні такі особливості:

  • орієнтація на вирішення практичних завдань;

  • міждисціплинарний характер;

  • впровадження в міжнародному масштабі.

Менеджмент – це інтеграційний процес. Найважливішим завданням якого в готельному бізнесі є організація виробництва й надання послуг високої якості з урахуванням інтересів споживачів та забезпечення стабільного становища підприємства на ринку послуг.

Менеджмент готельного бізнесу поєднує питання економіки, планування, організації діяльності, економічного аналізу, психології, права та інше[14, c.73].

Таким чинам, визначимо основні завдання теорії менеджменту:

- по-перше, вона повинна озброїти працівників, зайнятих практичною діяльністю, знаннями, які допоможуть підвищити рівень управління;

- по-друге, сприяти підвищенню кваліфікації менеджерів при підготовці претендентів на ці посади;

- по-третє, визначити сфери та проблеми, які вимагають подальшого вивчення з метою сприяння розвитку наукової бази.



У найширшому розумінні поняття «управління» - це цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт управління за допомогою певної системи методів і технічних засобів з використанням особливої тех

нології для досягнення поставленої мети.

Якщо вважати, що об'єкт - це предмет, на який спрямована діяльність людини, то предмет - це те, що виступає матеріальним джерелом діяльності. Діяльність - це робота, тобто систематичне застосування людських сил в якійсь галузі. Працювати означає приводити в дію, управляти. Управляти - тобто спрямовувати чиїсь вчинки. Вчинок - дія. Дія - вияв певної енергії. Відтак управління - це діяльність, спрямована на зміну об'єкта з урахуванням його здібностей, сил і енергії для того, щоб він міг функціонувати в оточуючому середовищі, спрямовувати вчинки і роботу даного об'єкта для реалізації поставлених цілей.

Управління в широкому розумінні - це загальна система відно

син і явищ управління в природі та суспільстві, у вузькому - це тех

нологічна організація об'єкта управління. Тоді як менеджмент у ши

рокому розумінні - загальні принципи соціального управління; влада і мистецтво управління людьми; у вузькому - управління ви

робництвом, діяльністю по організації досягнення поставленої мети. Всі складові управління на підприємстві є взаємопов'язаними і взаємообумовленими, але все ж відносно самостійними. Для здійснення успішної управлінської діяльності суб'єктові необхідне володіння технічними, фаховими, організаційно-управлінськими, а також пе

дагогічними знаннями, в тому числі й психолого-соціологічними.

Отже, здійснюючи процес управління, менеджер забезпечує найефективніше використання матеріальних і людських ресурсів організації для досягнення поставленої перед нею мети, що перед

бачає задоволення матеріальних потреб працівників, розвиток бізнесу, вирішення інших соціальних проблем.

Усі підприємства готельного бізнесу являють со

бою складні соціальні системи, всередині яких можна виділити дві складові: виробництво послуг і управління. Ці складові підпоряд

ковані одна одній і перебувають у певних відносинах між собою. Вихідним моментом їхньої взаємодії є цілі функціонування цих організаційних утворень, для досягнення яких система управління впливає на сферу виробництва послуг. Існує і зворотній зв'язок між зазначеними складовими - зміни у сфері виробництва послуг зу

мовлюють корегування управлінського процесу. Керівники підрозділів і підпорядковані їм працівники вступають у певні відно

сини, які визначаються як управлінські й виступають предметом менеджменту. Управлінські відносини визначаються не лише сто

сунками між керівниками й підлеглими. Предметом дослідження менеджменту є всі види виробничих і міжособистісних стосунків між працівниками в межах підприємства.

Відносини між працівниками підприємства можна поділити на відносини субординації та координації. Відносини субординації - це відносини між працівниками та їхнім безпосереднім керівником, чиї вказівки є обов'язковими для виконання. У підприємствах го

тельного бізнесу це відносини між головним бухгалте

ром і працівниками бухгалтерії, між адміністратором залу рестора

ну та офіціантами, між завідуючим виробництвом та кухарями.

Відносини координації мають місце між працівниками різних підрозділів внаслідок їх спільної діяльності, між колегами в одному підрозділі. Працівники, між якими виникають відносини коорди

нації, прямо не підпорядковані один одному й мають рівні права у здійсненні спільної діяльності. Наприклад, в обслуговуванні гру

пи туристів беруть участь працівники виробництва послуг прожи

вання, кухарі, офіціанти, працівники екскурсійного бюро, перекла

дачі, працівники інших структурних підрозділів. У цьому разі вони є рівноправними партнерами, які вступають у відносини коорди

нації для досягнення загальної мети.


1.2. Підприємство готельного бізнесу як суб'єкт господарської діяльності

Готельний бізнес є основною складовою туристич

ної галузі нашої держави. Розвиток внутрішнього та міжнародного туризму значною мірою пов'язаний з рівнем матеріально-технічної бази туристичних підприємств, розгалуженістю та різноманітністю їх мережі, якістю та обсягом послуг, пропонованих готельним гос

подарством. Готельні підприємства виконують одну з основних функцій у сфері обслуговування туристів - забезпечують їх житлом і побутовими послугами під час подорожі.

Свого часу поняття «готельне господарство» співвідносилося з господарською діяльністю, що полягала в наданні платних послуг розміщення в готелях. Згодом, із зростанням попиту на туристичні послуги й прагненням готелів до розширення комплексності обслу

говування, послуги розміщення стали тісно пов'язуватись з харчу

ванням і реалізацією додаткових послуг. Це дає підстави для визна

чення поняття «готельне господарство» в широкому та вузькому його розуміннях. Визначення поняття «готельне господарство» у широкому розумінні включає проживання, харчування та додат

кові послуги; у вузькому розумінні - лише проживання.

Прискорений розвиток туристичної галузі, прагнення підпри

ємств до отримання найвищого прибутку та зростаюча платоспро

можність споживачів послуг сприяють розширенню та урізно

манітненню готельної діяльності. Поряд з послугами проживання й харчування пропонуються такі нові додаткові послуги, як: обслуго

вування ділових зустрічей, спортивні, медичні, посередницькі, ко

мунально-побутові та ін. При цьому підприємства готельного гос

подарства розширюють послуги не тільки притаманні даній галузі, а й іншим галузям, наприклад, харчовій.

Поняття «готельна справа» застосовувалось спочатку для виз

начення діяльності готелів. Нині ж це поняття охоплює діяльність кемпінгів, мотелів, туристичних баз, котеджів та ін. Але готель був першим типом підприємств що надавали послуги проживання гро

мадянам, і саме він дав назву всій галузі.

Існує ряд інших підприємств, які надають послуги щодо тимча

сового проживання громадян, але вони не входять до системи го

тельного господарства. Це - будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, дитячі табори відпочинку, профілакторії та ін. Вони не належать до готельного господарства тому, що надання послуг проживання не є їх основною діяльністю, а ціна послуг, як прави

ло, не набагато перевищує їх собівартість.

Економічна сутність готельної діяльності полягає у чому, що вона має нематеріальний характер. Результатом виробничо-ек

сплуатаційної діяльності готелів є не «готовий продукт», а пропо

зиція особливого виду послуг. При цьому послуги не можуть ви

роблятись окремо від існуючого матеріального продукту, тобто без експлуатації матеріально-технічної бази (будівлі, споруди, ус

таткування, інвентар), яка виступає основою виробництва та ре

алізації пропонованих послуг. З урахуванням особливостей обслу

говування в готельному господарстві, де поєднуються виробництво та споживання послуг, цей процес визначається поняттям «надання послуг». Слід підкреслити, що в процесі цієї діяльності здійснюється продаж і безпосереднє надання послуг.

Рівень обслуговування у сучасному готельному господарстві зумовлений, головним чином, станом матеріально-технічної бази підприємства, що його пропонує (будівлі, споруди, інженерне й санітарно-технічне обладнання, електроприлади, меблі, тощо). В останні роки спостерігається процес оновлення та урізно

манітнення матеріально-технічної бази підприємств, підвищення фахового рівня персоналу готелів, впровадження інноваційних тех

нологій тощо. Будівлі готелів обладнуються спортивними, медич

ними, розважальними та іншими приміщеннями. Відтак, процес обслуговування споживачів послуг урізноманітнюється, а пропо

новані послуги набувають комплексного характеру.

При цьому попит на готельні послуги є нерівномірним, що зу

мовлюється економічними, демографічними, природо-кліматичними факторами. Дуже часто він залежить від сезону, днів місяця і навіть тижня. Тому готелі, мотелі, кемпінги повинні мати певний 

резерв номерного фонду, а також матеріальних і трудових ресурсів, щоб оперативно і ефективно реагувати на його коливання. Постійна готовність підприємств готельного господарства до зустрічі й обслуговування гостей передбачає необхідність одночас

ної присутності протягом доби адміністратора, регістратора, портьє, носильників, покоївок та інших фахівців. Це значною мірою знижує ефективність використання праці персоналу. Однак вітчиз

няний та зарубіжний досвід відкриває шляхи до подолання цього протиріччя (наприклад, запровадження бригадної організації праці за принципом суміщення професій). Так, у готельному об'єднанні «Формула-1», якому належать 200 мотелів на території Франції, Бельгії, Німеччини, Великобританії та Нідерландів у результаті впровадження електронної системи резервування місць, чисельність постійно працюючого персоналу в окремих підприємствах скороти

лась до мінімуму й становить 2-3 особи на одне підприємство [14, с. 84].

Процес надання основної послуги у готельній діяльності можна схематично поділити на кілька основних етапів:

- інформація про надання комплексу послуг;

- резервування (бронювання) місць;

- реалізація послуг;

- зустріч і проводи гостей;

- обслуговування під час перебування в готелі.

Вказані етапи надання послуг проживання є взаємопов'язаними та взаємообумовленими, кожен окремо й усі разом вони визнача

ють рівень якості діяльності підприємства.

З метою підвищення рівня якості та культури обслуговування, а також конкурентноздатності на світовому ринку підприємства го

тельного бізнесу повинні пропонувати не лише висо

кий рівень комфорту, але й широкий спектр додаткових послуг. Сервіс готелю доцільно формувати не за принципом попиту, а за принципом пропозиції.

Асортимент додаткових послуг, у цій галузі постійно розши

рюється. Якщо раніше в переліку готельних підприємств нашої країни їх значилось не більше десяти, то нині їх вже понад шістде

сят, що значно ускладнює роботу менеджерів цієї сфери діяльності.

Додаткові послуги, що їх надають вітчизняні готельні підприємства за загальними ознаками щодо задоволення попиту, можна поділити на групи, а саме:

1. Послуги для забезпечення комфортності перебування гостей
у готелі та в районі їх тимчасового перебування:

  • інформаційні (інформування про послуги, пропоновані готе

  • лем, про розташування готелю, транспортне обслуговування, про

  • позиції щодо придбання товарів, сувенірів тощо, наявність історико-культурних пам'яток і культурно-просвітницьких установ);

  • комунально-побутові (прання, чищення, прасування одягу, ремонт взуття, годинників, валіз, спортивного інвентаря тощо);

  • посередницькі (резервування місць у культурно-розважальних установах, замовлення театральних квитків, резервування номерів в інших місцях перебування тощо);

- автотранспортні послуги (гараж, стоянка, дрібний ремонт транспортних засобів);

  • продаж товарів, видань ЗМІ, сувенірів тощо;

  • прокат спортивного, пляжного інвентарю, комп'ютерного об

  • ладнання, автомобілів, розмножувальної техніки тощо;

  • зберігання кореспонденції, цінних речей.

  1. Послуги щодо поінформування подорожуючих про район, країну перебування (організація екскурсій, зустрічей, перегляд фільмів, участь в урочистостях з нагоди національних свят то

  2. що).

3. Послуги, що передбачають підвищення рівня комфорту в го

тельних номерах (харчування в номері, встановлення додаткового обладнання тощо).

4. Послуги, пов'язані із задоволенням особливих побажань гос

тей - діячів мистецтва, спортсменів, бізнесменів та ін. (користуван

ня музичними інструментами, спортивним 

знаряддям, послуги осо

бистих екскурсоводів, перекладачів, секретарів, забезпечення телек

сним, супутниковим зв'язком, комп'ютерним обладнанням тощо).

Залежно від виду та категорії готелю перелік додаткових послуг значно відрізняється. Готелі категорії «5 зірок» повинні надавати всі додаткові послуги самостійно через широку мережу власних підрозділів (перукарня, ресторан, кафе, бар, відділення зв'язку та банку, магазини, кіоски, бюро різних видів послуг тощо).

Підприємства готельного бізнесу високої категорії, як правило, мають велику місткість, більш низької - малі або се

редні за обсягом. Саме тому вони мають різну чисельність уп

равлінського персоналу. Утримання великого апарату управлінців економічно виправдане лише на великих підприємствах. У зв'язку з ліквідацією централізованих управлінських структур, набуттям повної господарської самостійності, розгортанням привати

заційних процесів керівники підприємств змушені самостійно пла

нувати їх подальший розвиток, укладати відповідні господарські угоди, забезпечувати технологічні процеси надання послуг, підби

рати кадри і керувати роботою персоналу, щоденно вирішувати безліч не передбачуваних проблем.

Значно збільшився обсяг управлінської праці, пов'язаної з по

стачанням, обліком, контролем виконання завдань. Все це потре

бує високої кваліфікації керівників, їх уміння на високому рівні ви

конувати будь-які управлінські функції.

Розглянуті особливості менеджерської діяльності підприємств готельного спрямування спонукають їх до об'єднання в асоціації, господарські товариства, де ряд управлінських функцій можна виконувати централізовано (укладення угод щодо поста

чання, ремонту, маркетингових досліджень, правового консульту

вання, підготовки кадрів, обліку роботи тощо).
1.3. Місія, мета та завдання менеджменту підприємств готельного бізнесу

Одним із головних завдань менеджменту підприємств готельного бізнесу є визначення мети, для досягнення якої фор

мується, функціонує й розвивається дана організація як цілісна система . Визначення мети - це вихідний момент в діяльності ме

неджера, особливо в умовах ринкової економіки. В результаті роз

державлення й демонополізації, законодавчого закріплення різних форм власності, децентралізації й регіоналізації управління розвит

ком економіки система готельно-ресторанного бізнесу щорічно по

повнюється новоствореними підприємствами. На стадії створення підприємства визначаються його:

  • місія та мета діяльності;

  • спеціалізація, потужність та наявні ресурси;

  • ринки споживачів послуг і т. ін.

Значення вірно визначеної місії не можна переоцінити. Вірно сформульована місія, маючи загальний філософський зміст, надає організації унікальності. Якщо керівник не визначив місії підприємства, то це неминуче призведе до помилок при вирішенні проблеми вибору, що постає постійно перед ним в про

цесі виробничої діяльності. Місія кінець-кінцем визначає статус підприємства, забезпечує напрями та орієнтири в ході реалізації стратегічних планів на різних рівнях його розвитку. Основними особами, чиї інтереси повинні враховуватись при визначенні місії підприємства готельно-ресторанного бізнесу, є:

  • власники підприємства, які створюють, приводять в дію і роз

  • вивають його з метою одержання прибутку для вирішення власних
    життєвих проблем;

  • працівники підприємства, які своєю працею, безпосередньо забезпечують його діяльність, виробляють і реалізують певні послу

  • ги, отримуючи за це від підприємства за 

  • свою діяльність матеріаль

  • ну компенсацію для вирішення своїх життєвих проблем;

  • споживачі послуг, які віддають підприємству свої ресурси (гроші) в обмін на отримані послуги;

  • ділові партнери підприємства, які перебувають з ним у ділових відносинах (формальних і неформальних), надають підприємству послуги (комерційні і некомерційні), отримуючи аналогічні послу

  • ги з боку підприємства;

  • місцеві організації, які перебувають з підприємством у взаємо


  • дії, що має багатогранний характер, і насамперед стосується фор

  • мування соціального та екологічного зовнішнього середовища
    функціонування підприємства;

  • суспільство в цілому, представлене державними структурами,
    що взаємодіють з підприємством в політичній, правовій, економіч

  • ній і інших сферах макрооточення й отримують від підприємства
    частину створеного ним прибутку для забезпечення суспільного
    розвитку.

Місія підприємства повинна відбивати інтереси всіх шести за

значених суб'єктів. Міра представленості в місії інтересів кожного із вказаних суб'єктів принципово залежить від розмірів підприємства, його місцерозташування й ін. Найстійкішим, найвідчутнішим і найспецифічнішим є вплив на місію підприємства інтересів влас

ників, працівників і споживачів послуг. Тому місія підприємств го

тельно-ресторанного бізнесу формулюється таким чином, щоб в ній обов'язково відбивалися насамперед інтереси саме цих трьох груп.

Як вже зазначалося, чітко сформульована місія визначає так званий образ підприємства, суть його існування та кардинальні відмінності щодо інших підприємств. Відтак при формулюванні по

няття «місія підприємства» враховуються такі його характеристики:

- цільові орієнтири, які окреслюють коло завдань, на вирішення яких спрямована діяльність підприємства у перспективі його розвитку;

- сфера діяльності, яка визначає вид послуг, пропонованих підприємством споживачам, та ринок реалізації зазначених послуг;

- філософська концепція підприємства, що визначає пріоритети, цінності та принципи, згідно з якими підприємство здійснює свою діяльність;

- шляхи й способи діяльності підприємства, що передбачають використання його конкурентних переваг та кардинальних відмінностей від інших підприємств при завоюванні позицій на споживчому ринку (виробнича технологія, новітнє устаткування, використання ноу-хау тощо).

При формулюванні місії підприємства важливим є створення певного іміджу, що відбиває зміст його діяльності й конкурентні переваги підприємства. Відтак, місія має велике значення для ре

алізації підприємства як суб'єкта господарської діяльності.

По-перше, місія презентує підприємство як суб'єкт господарсь

кої діяльності з визначеною метою, шляхами її досягнення та чіткою філософською концепцією.

По-друге, місія сприяє об'єднанню колективу підприємства на основі так званого корпоративного духу, а саме:

  • для співробітників стає зрозумілішою мета діяльності й роз


  • витку підприємства. Відтак колектив спрямовує зусилля в одному
    напрямі для досягнення визначених цілей;

  • місія сприяє адаптації працівників на підприємстві, концент


  • рації їхньої уваги на здійсненні своєї діяльності;

  • місія сприяє створенню позитивного мікроклімату в колективі
    на основі визначеної філософської концепції підприємства.

По-третє, чітко визначена місія стає запорукою ефективного й далекоглядного управління підприємством, тому що вона:

  • є базою для визначення мети діяльності підприємства, а відтак
    

  • основою для визначення його стратегічних та тактичних дій;

  • сприяє раціональному розподілу ресурсів підприємства і ство

  • рює основу для аналізу використання ресурсів;

  • розширює зміст діяльності співробітників на основі більш ши

  • рокого спектру прийомів мотивації.

Місія не повинна бути обтяженою конкретикою вказівок сто

совно термінів та методів роботи підприємства. Вона визначає стратегічні напрями розвитку, позиції підприємства в економічно

му просторі. Саме тому вона повинна бути чітко сформульованою, легко зрозумілою й бути однозначною щодо тлумачення. Досвід

чені менеджери готельно-ресторанного бізнесу при формулюванні місії акцентують увагу на трьох її основних елементах:

  • визначення основної послуги, яка надається підприємством;

  • визначення головного споживчого ринку для реалізації послуг;

  • створення технологічної схеми виробництва зазначених послуг.
    Дещо узагальнене формулювання місії готельного комплексу може мати такий вигляд: «Надання іноземним і вітчизняним грома

  • дянам послуг проживання високої й середньої вартості». Зазначена місія чітко визначає сферу діяльності підприємства (надання послуг проживання), споживачів послуг (іноземні і вітчизняні громадяни) з орієнтацією на середні й найбільш забезпечені прошарки населення. Формулювання місії справляє вирішальний вплив на стратегію її тактику підприємства, а також забезпечує підтримку діяльності підприємства з боку суспільства.

Місія формулюється вищим керівництвом, на яке покладається повна відповідальність за її впровадження в життя шляхом визна

чення і досягнення мети діяльності підприємства. Місія є основою не лише для визначення мети діяльності підприємства в цілому, але й кожного з його підрозділів і функціональних підсистем, зокрема тих, які логічно узгоджують свою діяльність із загальною метою підприємства.

Визначення мети діяльності підприємства передбачає досягнен

ня його бажаного стану в процесі використання його потенціалу. Саме тому вона повинна бути конкретною, виваженою, реальною в аспекті її досягнення, узгодженою, відповідати напряму розвитку суспільства.

Визначення мети підприємства — це конкретизація його місії у оптимальній формі з точки зору управління процесом її ре

алізації, їй притаманні:

  • чітка орієнтація на визначений часовий термін;

  • конкретність і вимірюваність;

  • позбавленість суперечностей і узгодженість щодо інших цілей
    і ресурсів;

  • адресність і контрольованість.

Як правило, підприємства готельно-ресторанного бізнесу став

лять і реалізують не одну, а кілька цілей, важливих для їхнього функціонування та розвитку. Поряд із стратегічними завданнями їм доводиться вирішувати значну кількість поточних і оператив

них. Крім економічних, перед ними стоять соціальні, організаційні, наукові й технічні завдання. Поряд з регулярно повторюваними, традиційними проблемами вони повинні приймати рішення у не передбачуваних ситуаціях.

Зазначені цілі класифікуються за такими критеріями:

- період виконання (стратегічні, тактичні, оперативні);

- зміст (економічні, організаційні, наукові, соціальні, технічні, політичні);

- функціональна структура (маркетингові, інноваційні, кадрові, фінансові, адміністративні);

- середовище (внутрішнє, безпосереднє, зовнішнє);

- пріоритетність (особливо пріоритетні, пріоритетні, інші);

- вимірюваність (кількісні, якісні); повторюваність (постійні, разові);

  • ієрархія (підприємство, підрозділи, ланки);

  • 

  • стадії життєвого циклу (проектування й створення об'єкта,
    зростання підприємства, зрілість і завершення життєвого циклу).

Обсяг і різноманітність цілей і завдань менеджменту є настільки широкими, що без комплексного, системного підходу до визначен

ня їх складу не може обійтись жодне підприємство, незалежно від його розмірів, спеціалізації, типу, зірковості й форми власності.

Як правило, підприємства готельно-ресторанного бізнесу на су

часному етапі розвитку ринкових відносин ставлять такі цілі:

  • стабілізація фінансового стану підприємства шляхом
    здійснення маркетингових заходів;

  • підвищення конкурентноздатності пропонованих послуг на
    ринку в'їзного та внутрішнього туризму;

  • наукове дослідження ринку збуту послуг для визначення стра

  • тегії підприємства щодо збереження та розширення його вироб

  • ництва;

  • прогнозування щодо поточних і перспективних потреб спо

  • живачів послуг для визначення основних напрямів діяльності;

  • комплексний маркетинговий вплив на споживачів послуг на
    всіх етапах обслуговування;

  • створення й підтримання іміджу підприємства;

  • цілеспрямованість інформаційно-рекламних заходів;

  • забезпечення умов для розвитку творчого потенціалу праців

  • ників, підвищення рівня їх матеріального забезпечення й зацікавле

  • ності у збереженні своєї посади;

  • визначення критичних місць управлінського впливу і пріоритетних завдань, виконання яких забезпечує досягнення запланова

  • них результатів.

В реальних умовах цілі повинні бути конкретними й досить зва

женими на основі відповідних показників, а також диференційова

ними за часовим фактором:

  • довготермінові - реалізовані впродовж трьох-п'яти років;

  • короткотермінові - в межах одного року;

-середньотермінові - реалізовані впродовж одного-трьох років.
Середньотермінові цілі, як правило, передбачають вирішення таких завдань:

  • стабілізація доходів підприємства;

  • завоювання довіри споживачів послуг;

  • забезпечення потреб й добробуту співробітників.

Саме тому слід виділити кілька основних вимог, яким повинні відповідати вірно сформульовані цілі.

  1. Цілі повинні бути досяжними - це принципова вимога при
    визначенні цілей. Вони не повинні бути досить легкими для досяг

  2. нення. Але вони не повинні бути нереальними щодо можливостей
    виконавців. Нереальна для досягнення ціль приводить до демотивації працівників і втрати ними необхідних в роботі орієнтирів, що
    негативно позначається на діяльності підприємства.

  3. Цілі повинні бути гнучкими, що надає можливість для їх корегу

  4. вання щодо змін як у внутрішньому так і у зовнішньому середовищі.

  5. Цілі повинні бути конкретними, мати певну визначеність і
    специфічність, допомагати однозначно орієнтуватись у спрямова

  6. ності функціонування підприємства. Цілі повинні чітко фіксувати
    передбачувані результаті діяльності, терміни їх досягнення й хто
    повинен її досягти. Чим конкретнішою є ціль, тим легше визначи

  7. ти стратегію її досягнення.

  8. Цілі повинні бути вимірюваними, тобто сформульованими
    таким чином, щоб їх можна було кількісно виміряти.



5.Цілі повинні бути сумісними, що означає що довготермінові
Саме тому слід виділити кілька основних вимог, яким повинні відповідати вірно сформульовані цілі.

6. Цілі повинні бути прийнятими для основних суб’єктів, які визначають діяльність підприємства.

Слід ставити такі цілі, які б забезпечували одержання максимально мож

ливих прибутків у довготерміновій перспективі, а також врахову

вали б інтереси суспільства загалом щодо охорони навколишнього середовища та реалізації соціальних потреб населення.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що підприєм

ства готельно-ресторанного бізнесу не можуть функціонувати без цільових орієнтирів тому, що цільовий початок в їх діяльності за

дається в першу чергу тим, що ця діяльність знаходиться під впли

вом інтересів багатьох суб'єктів господарської діяльності й суспільства в цілому.

1.4 Значення системи методів менеджменту в роботі підприємств готельного бізнесу
Сучасні умови господарювання вимагають творчого підходу до вирішення проблем менеджменту підприємств готельно-ресторанно

го бізнесу, який ґрунтується на широкому використанні досягнень науки й глибокому систематичному вивченні методів управління. Успішне вирішення управлінських завдань потребує не лише творчо

го й наукового підходу, але й певних навичок і досвіду. Тому зростання професійного потенціалу керівника, рівня його компетентності у вирішенні дедалі складніших ситуацій залежить насамперед від тривалості його практичної діяльності. Практичний досвід допомагає керівникові віднаходити найефективніші методи управління, озброює його вмінням раціонально організувати працю підлеглих, ефективно мобілізовувати творчу ініціативу колективу.

Методи управління - це сукупність прийомів впливу на колектив для активізації його діяльності з метою досягнення поставлених перед ним цілей. Виділяють такі сфери активізації діяльності працівників: організаційна, адміністративна, економічна та соці

ально-психологічна. Вплив в цих сферах здійснюється за допомо

гою певних систем активізації, які охоплюють різні за змістом, на

прямом, організаційними формами, характером методи та прийоми.

За змістом методи управління слід розглядати з позицій вимог основних законів виробництва, управління, специфіки відносин. Відповідно виділяють економічні, організаційно-адміністративні та соціально-психологічні методи управління.

За напрямом методи управління поділяють за рівнем впливу та об'єктом впливу. Розрізняють три групи методів: орієнтовані на підприємство в цілому, на структурні підрозділи, та на окремих працівників.

Залежно від організаційних форм методи управління реалізу

ються в таких видах як: тип впливу, спосіб здійснення впливу; ха

рактеристика впливу (одноразова, періодична, тактична, стра

тегічна, довгострокова, короткострокова).

За характером розрізняють прямий та побічний управлінський вплив. Прямий вплив (наказ, розпорядження) передбачає конкрет

ний результат. Побічний (непрямий) - передбачає створення ком

плексу умов для досягнення кінцевого результату. При класифікації методів управління значна увага приділяється їх правовому аспекту тому що всі методи управління повинні відповідати чинному законодавству.

Методи управління, які класифікуються за їх змістом, напрям

ком, організаційними формами та характером впливу, на практиці в чистому вигляді не використовуються. Вони є системою методів, що реалізуються в процесі формування й розвитку управлінських відносин на основі законів та принципів управління.



По перше, проаналізуємо економічні методи менеджменту, їх значення й ефективність використання.

Економічні методи управління посідають найважливіше місце в системі методів менеджменту. Це зумовлене тим, що управлінські відносини визначаються насамперед економічними відносинами, в основу яких покладено об'єктивні потреби й інтереси людей. Виз

начення сукупності економічних важелів, за допомогою яких дося

гається ефект, що задовольняє вимоги колективу в цілому й кожно

го працівника зокрема є принциповим питанням для підприємств готельного бізнесу.

Для того, щоб економічні методи управління були дієвими, слід забезпечити відповідну реакцію підприємства та його економічних важелів на економічні інтереси об'єкта управління. Без цього втра

чає сенс розширення прав структурних підрозділів і самофінансу

вання підприємства. В свою чергу, розширення самостійності веде до більшої свободи колективів щодо господарської діяльності та застосуванні економічних методів управління. В умовах обґрунто

ваної самостійності є доцільним реальний перехід до економічних методів менеджменту: колектив розпоряджається матеріальними фондами, отриманим доходом (прибутком), зарплатою й реалізує свої економічні інтереси. Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей і резервів виробництва, що особливо е важли

вим у період становлення ринкових відносин. У період адаптації до ринку є необхідним запровадження системи матеріального стиму

лювання з врахуванням економічних інтересів усіх учасників тру

дового процесу, створення умов, при яких економічні методи були б дієвими й цілеспрямованими. Перебудова механізму економічно

го стимулювання й управління спрямована на забезпечення не

обхідних соціально-економічних передумов для реалізації програми переходу підприємств до діяльності в умовах ринку. При цьому докорінно змінюються методологія й технологія формування фондів виробничого й соціального розвитку, а також оплати праці.

Основне завдання змін економічних методів управління в го

тельному бізнесі полягає у тому, щоб створити такі ор

ганізаційні умови, за яких підприємства виконували б усі функції на найвищому рівні.

На відміну від організаційно-адміністративних економічні ме

тоди передбачають розробку планово-економічних показників і способи їх досягнення. Вони є досить ефективним засобом еко

номічного механізму в господарських відносинах. У результаті підвищення дієвості економічних важелів і стимулів формуються такі умови, в яких трудові колективи та їх члени спонукаються до ефективної роботи не стільки через адміністративний вплив (нака

зи, директиви, вказівки), скільки через економічне стимулювання. На основі економічних методів управління розвиваються й стають ефективнішими організаційно-адміністративні й соціально-психо

логічні методи, підвищуються професіоналізм і культура їх застосу

вання.

В умовах ринку економічні методи управління мають набувати подальшого розвитку, розширюватиметься сфера їх дії, підвищува

тиметься дієвість і результативність економічних стимулів, що доз

волить поставити кожного працівника й кожний колектив в цілому в такі умови, за яких найповніше задовольнятимуться особисті інтереси й загальнодержавні.

Діюча система економічних методів управління ділиться на ме

тоди, передбачені державним законодавством і такі, що застосову

ються безпосередньо керівництвом підприємства.

До економічних методів управління, застосовуваних державою відносять: систему пільг та кредитів, систему оподаткування, ціно

ве регулювання та економічні санкції. До методів, застосовуваних керівництвом підприємства відносять: систему матеріального сти

мулювання, метод госпрозрахунку та матеріальні санкції.

Конкретний набір і зміст економічних важелів визначається специфікою діяльності підприємств готельного бізне

су. В управлінській практиці підприємств цієї сфери економічні методи управління виступають у таких формах: планування, економічне стимулювання, фінансування, кредитування й ціно

утворення. Ефективність використання 

економічних важелів і сти

мулів, що визначають зміст кожної форми, залежить від умов господарської діяльності. Планування як складова економічних ме

тодів управління необхідне для:

- визначення основних шляхів та засобів щодо зміцнення влас

ності;

- передбачення тенденцій щодо економічного зростання;

- визначення потреб у виробничих ресурсах і шляхів найефек

тивнішого їх використання.

Планування - це специфічна сфера економічної діяльності на науковій основі, тому управління використовує його методи та прийоми для здійснення економічного впливу на всі ланки госпо

дарського механізму.

Економічне стимулювання як метод управління реалізується че

рез відповідні принципи управління. Основними його джерелами є:

- фонд соціального розвитку, який колектив використовує для
зміцнення матеріально-технічної бази та соціально-культурної сфе

ри, проведення оздоровчих, культурно-масових заходів;

- фонд оплати праці та матеріального заохочення, який вико

ристовується на заробітну плату, матеріальну допомогу та інші по

треби колективу підприємства.

Матеріальне заохочення сприяє удосконаленню організації та зміцненню дисципліни праці, підвищенню рівня її нормування та продуктивності, досягненню високих показників діяльності підприємств в цілому. Воно є ефективним лише тоді, коли всі кате

горії працюючих однаковою мірою зацікавлені в його збільшенні. Особливе значення тут має особиста зацікавленість управлінського персоналу. Від якості управлінських рішень залежить ефективність використання матеріально-сировинних та інших ресурсів, якість виготовлених послуг та продукції, тобто ефективність діяльності підприємства.

Фінансування, кредитування та ціноутворення є найваж

ливішими важелями економічного впливу на всі напрями діяль

ності підприємства.

Фінансування як метод управління є самостійною економічною категорією й водночас, воно зумовлюється іншою категорією - цінами. За допомогою фінансів формуються пропорції розподілу фондів накопичення та споживання, утворюються фінансові ресур

си для виробничого і соціального розвитку підприємства, забезпе

чення збільшення прибутку. Управлінський вплив фінансування реалізує через планування, формування фондів стимулювання та контроль за їх використанням.

Кредитування - це метод управління, який поєднує можли

вості централізованого управління з найгнучкішим і найоперативнішим впливом на діяльність підприємств. Надаючи кредит підприємствам, банк чітко контролює виконання ними принципів кредитування.

Ціноутворення в сучасних умовах є важливим методом еко

номічного впливу на функціонування всіх ланок господарського механізму. Йому належить провідна роль в розвитку та викорис

танні економічних методів управління. Без нього є неможливим планування виробництва, його стимулювання та фінансування. Ціна використовується як активний засіб впливу на зростання ефективності виробництва, підвищення якості та зниження собівартості готельних послуг і ресторанної продукції.

Удосконалення економічних методів управління тісно пов'яза

не із удосконаленням системи нормативів, що є особливо важли

вим, оскільки економічні методи є основною економічною складо

вою механізму управління й водночас виступають базою реалізації організаційно-адміністративних методів.

По друге, проаналізуємо організаційно-адміністративні методи управління.

Основою організаційно-адміністративних методів управління є організаційні відносини, які є складовою механізму менеджменту підприємств готельного бізнесу. Оскільки через них безпосередньо реалізується одна з найважливіших функцій управ

ління - функція організації, то завданням організаційно-адміністративної діяльності є координація дій підлеглих. Без організаційно-адміністративного впливу не можуть реалізуватися 

економічні ме

тоди управління, тому що він забезпечує чіткість, дисципліно

ваність і порядок роботи колективу.

Підхід, згідно з яким сфера впливу економічних методів розши

рюється лише за рахунок витіснення організаційно-адміністратив

них методів управління, не можна вважати правомірним ані з на

укової, ані з практичної точки зору, тому що механізми їх дії відрізняються принципово. Організаційно-адміністративні методи в основному опираються на владу керівника та його права, на дис

ципліну й відповідальність, які панують на підприємстві. Керівник є адміністратором, суб'єктом влади, який використовує надане йо

му в цьому право.

Організаційно-адміністративні методи здійснюють прямий вплив на об'єкт управління через накази, розпорядження, опера

тивні вказівки, контроль за їх виконанням, систему адміністратив

них засобів підтримання трудової дисципліни. Ці методи регламен

туються правовими актами трудового й господарського законо

давства, основною метою яких є правове регулювання відносин між керівником і підлеглим, зміцнення законності, захисту прав і законних інтересів підприємства та його працівників відповідно до Кодексу законів про працю та інших законодавчих актів. Найваж

ливіша мета цих методів - локальне використання можливостей підвищення ефективності виробництва шляхом аналізу, вибору, формування та регулювання взаємодії структурних елементів у да

ний момент розвитку підприємства.

В основі класифікації організаційно-адміністративних методів лежить їх групування за певними ознаками. За роллю в процесі уп

равління виділяють три основні групи організаційно-адміністра

тивних методів: регламентуючі, розпорядчі та дисциплінарного впливу.

Сутність регламентуючих методів полягає в установленні стійких організаційних зв'язків між елементами системи шляхом закріплення за ними певних обов'язків та загальної регламентації.

Регламентуючі методи передбачають регламентування, нормування та інструктування.

Регламентування - це жорсткий тип організаційного впливу, який передбачає додержання конкретних показників законодавчих положень, статутів підприємств, правил внутрішнього розпорядку та інших регламентуючих документів. Регламентування як метод здійснення впливу має свої недоліки. Широке його застосування призводить до втручання в діяльність структурних підрозділів, бю

рократизму та інших негативних явищ.

Нормування - менш жорсткий тип організаційного впливу. Його суть полягає в установленні норм та нормативів, які є орієнтирами для діяльності підприємства.

Інструктування - найгнучкіший спосіб організаційного впли

ву, який передбачає роз'яснення, ознайомлення (з умовами роботи, завданнями й обов'язками працівників) та консультування щодо виконання тих чи інших дій.

Розпорядчі методи управління охоплюють поточну організа

ційну роботу, яка базується на сформованій за допомогою регла

ментування основі, їх метою є вирішення конкретних ситуацій, пе

редбачених регламентуючими документами або такими, що вини

кають в результаті розпорядчої діяльності. До таких документів відносяться директиви, постанови, накази, розпорядження, резо

люції.

Розпорядчий вплив за терміном дії може мати довгостроковий (стратегічний), середньостроковий (тактичний) та короткостроко

вий (оперативний) характер.

Методи дисциплінарного впливу відносять до третьої групи організаційно-адміністративних методів управління. Дисципліна - це обов'язкове для кожного працівника виконання законів, правил, регламентів. Існує кілька видів дисципліни: виробнича, трудова, технологічна, планова, виконавча, фінансова.

Методи дисциплінарного впливу доповнюють регламентуючі та розпорядчі. Вони призначені для підтримки стабільності органі

заційних зв'язків шляхом дисциплінарних вимог та систем відпові

дальності. Поєднання різних видів відповідальності за порушення 

дисципліни є важливим моментом правильного використання організаційно-адміністративних методів управління.

Зазначені групи методів використовують як окремо, так і в су

купності, доповнюючи один одним.

Організаційно-адміністративні методи від інших методів відрізняються чіткою адресністю директив, обов'язковістю щодо виконання розпоряджень та вказівок, невиконання яких визна

чається як пряме порушення виконавської дисципліни й тягне за собою дисциплінарні стягнення. По суті, організаційно-адміністративні методи - це методи примусу, які зберігають свою силу доти, поки праця не перетвориться на першу життєво необхідну потребу працівників.

Система організаційно-адміністративних методів складається з двох рівнозначних елементів: дії на структуру управління (регла

ментація діяльності й нормування в системі управління) й дії на процес управління (підготовка, прийняття, організація виконання й контроль за виконанням управлінських рішень).

Залежно від використовуваних методів управління на підпри

ємствах готельного бізнесу формується відповідна сис

тема підлеглості. Система підлеглості повинна мати доброзичли

вий характер, сприяти зміцненню колективізму й виключати вияв небажаних емоцій (приниження, незручність, прикрість, роздрато

ваність, а іноді й стрес) для збереження взаєморозуміння між керівництвом і працівниками.

У практичній роботі підприємств готельного бізне

су адміністративна дія пов'язується, як правило, з трьома типами підлеглості:

- вимушеним і нав'язаним ззовні, яке супроводжується не


приємним відчуттям залежності й визначається підлеглими як «тиск зверху»;

- пасивним, для якого характерне задоволення від увільнення підлеглих від прийняття самостійних рішень;

- свідомим, внутрішньо обґрунтованим.

Аналіз змісту управління підприємствами галузі вказує на те, що вся система методів пронизана організаційно-розпорядчою діяльністю й передбачає такі компоненти, як: постановка завдання й визначення критеріїв його виконання, встановлення рівня відповідальності, інструктування підлеглих тощо.

На підприємствах готельно-ресторанного бізнесу організа

ційно-розпорядчі методи є засобом прямої дії на процес вироб

ництва й працю співробітників, що дозволяє координувати вико

нання їхніх окремих функцій для вирішення загального завдання. Вони створюють необхідні умови для функціонування й розвит

ку управлінської системи, здійснюють цілеспрямований вплив на об'єкт управління. До характерних особливостей організаційно-розпорядчих методів прямої дії відноситься безпосередній зв'язок між керівником і підлеглим. Однак в цілому прямі дії зу

мовлюють посилення пасивності підлеглих, а іноді й приховану непокору.

Тепер дослідимо соціально-психологічні методи управління. Значне місце в діяльності менеджерів належить методам пере

конання, тому вони є важливими для вивчення й застосування. Вміння враховувати методи переконання (психологічні фактори) й за їх допомогою цілеспрямовано впливати на працівників допома

гає керівникові сформувати колектив із спільними метою й завдан

нями. Соціологічні дослідження підтверджують, що успіх діяль

ності керівника на 15% залежить від його фахового рівня й на 85% — від уміння працювати з людьми. Знаючи особливості по

ведінки, характер кожного працівника, можна прогнозувати його поведінку в необхідному для колективу напрямі. Кожній групі лю

дей, кожному колективу притаманний певний психологічний клімат. Тому суттєвою умовою створення й розвитку трудових ко

лективів є дотримання в них принципів психологічної сумісності. Недостатня увага до соціальних і психологічних аспектів уп

равління є основою нездорових взаємовідносин у колективі, що може призвести до різкого зниження продуктивності праці (до 15%). Як засвідчує практика, формування позитивного морально-психологічного клімату, виховання почуття 

товариськості і взаємодопомоги відбувається більш активно при формуванні рин

кових відносин. Тому менеджерам підприємств готельного бізнесу для найбільш результативного впливу на працівників слід не лише знати моральні й психологічні особли

вості окремих виконавців та соціально-психологічні характерис

тики окремих груп і колективів, але й здійснювати управлінський вплив за допомогою соціально-психологічних методів управління. Для цього доцільно застосовувати сукупність специфічних спо

собів впливу на відносини й зв'язки, які виникають в трудових ко

лективах, а також на соціальні процеси, які в них відбуваються.

Головною метою застосування зазначених методів є сформу

вання в колективі позитивного соціального й психологічного клімату, завдяки чому значною мірою вирішуються виховні, ор

ганізаційні й економічні завдання. Тобто поставлені перед колекти

вом цілі можуть бути досягнуті за допомогою одного з важливіших критеріїв ефективності й якості роботи - людського фактору.

Уміння враховувати «людський фактор» дозволяє керівникові цілеспрямовано впливати на колектив, створювати необхідні умови для праці і формувати колектив однодумців. Прийоми й спосо

би соціально-психологічних методів, які застосовуються на під

приємствах, досить часто визначаються фаховим рівнем та компе

тентністю керівника, організаторськими здібностями й обізнаніс

тю в галузі соціальної психології. Очолювати колектив повинні фахівці, які володіють методикою застосування системи соціально

го і психологічного впливу, а саме:

- методами управління певними груповими явищами й проце

сами;

- методами стимулювання творчої активності працівників;

- методами морального стимулювання колективної ініціативи;

- методами соціального нормування;

- методами соціального регулювання;

- методами соціального планування;

- методами соціального прогнозування;

- методами управління індивідуально-особистісною поведінкою;

- методами морального стимулювання особистої ініціативи;

- методами виховання та навчання;

- особистим прикладом.

Успіх діяльності керівника залежить також від того, наскільки вірно він застосовує систему психологічних методів впливу, які формують позитивні міжособистісні відносини:

- метод формування та розвитку первинних колективів;

- гуманізацію праці (дизайн робочих місць, застосування поло

жень ергономіки, впровадження сучасного технічного обладнання);

- психологічну мотивацію;

- психологічні методи відбору й навчання працівників;

- формування оптимального психологічного клімату колек

тиву.

Основними методами формування оптимального психологіч

ного клімату колективу найчастіше виступають: стиль керівництва, культура управління та етика управлінської діяльності.


РОЗДІЛ 2

^ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ГОТЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ «ПЕРЛИНА КАРПАТ»
  1   2   3



Скачать файл (105.1 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru