Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна робота - Ґрунти гірських областей України - файл 1.doc


Контрольна робота - Ґрунти гірських областей України
скачать (53.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc54kb.19.11.2011 15:36скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕВПОРЯДКУВАННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ


Контрольна робота з основ

Ґрунтознавства і ландшафтознавства

на тему:

„ Ґрунти гірських областей України ”


Виконав : студент 4-го курсу

групи 45-Г заочного відділення

Марченко П.С.

Перевірила :


Київ – 2008


ПЛАН :
1.Вступ
2.Основна частина :
- Хімічний та природний склад ґрунтів гірських

областей
- Різновиди ґрунтів гірських областей
- Типи ґрунтів гірських областей
3.Висновки
4.Література
Грунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світ­ла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпе­чують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності. Ґрунти утворюються під впливом клімату, живих організмів, складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і віку території. Від клімату залежить кількість опадів, що впливає на розвиток рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчинення різних сполук у ґрунті та їх переміщення. Температура впливає на перебіг хімічних і біохімічних реакцій. Грунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природ­них і стічних вод.

Грунтово-рослинний покрив планети е регулятором водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи. Це — універсальний біологіч­ний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропічних забруднень.

В Україні нараховують понад 38 типів грунтів. Вони відрізняють­ся між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родю­чістю, придатністю для сільськогосподарського використання.
Гірські зони України представлені Українськими Карпатами і Кримськими горами. Дані регіони є вкрай цікавими і перспективними для рекреаційного комплексу України.

У результаті взаємодії багатьох складних процесів формується хімічний склад ґрунту. Грунт складається з різноманітних мінеральних, органічних та органо-мінеральних сполук. Найважливішою складовою частиною ґрунту є гумус – перегній. Він утворюється з органічних рослинно-тваринних решток, які щорічно потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів розкладаються й синтезуються.

Хімічний склад ґрунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні та біологічні властивості. Рослинний опад в лісах і відмерла трав’яна рослинність після розкладу мікроорганізмами дають багато органічної речовини, збільшуючи потужність ґрунту. Частково гумус мінералізується і знову під впливом мікроорганізмів переходить в доступні рослинам мінеральні сполуки.

Грунт містить хім. елементи (азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку, залізо та ін.) і мікроелементи (бор, марганець, молібден, мідь, цинк та ін.), які рослини споживають у невеликих кількостях. Їх співвідношення і визначає хімічний склад ґрунту. Він залежить від вмісту елементів в материнській породі, кліматичних факторів, рослинності. Чим більше зволожений ґрунт, тим переважно бідніше мінеральними сполуками його верхні горизонти.

Хімічний склад ґрунту постійно видозмінюється під впливом життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини. При внесенні добрив грунт збагачується живильними речовинами.

Для ґрунтів гірських областей характерна широтна зональність на рівнині і вертикальна зональність в Карпатах. На рівнинах переважають три типи широтно-зональних ґрунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені і дерново-підзолисті.

У Карпатах теж виділяються три типи ґрунтів: опідзолені буроземи, гірські підзолисті і гірсько-лучні.

Як рельєф, так і ґрунтовий покрив гірських областей формувалися під дією різноманітних природних умов.

На території парку переважають бурі гірсько-підзолисті, а також дернові та гірсько-лучні ґрунти. Тут їх зустрічається 26 різновидів. Поширені вони виключно в гірській частині в межах лісового поясу до висоти 1500-1550 м н.р.м. У межах хвойно-широколистяних лісів переважають світло бурі ґрунти, а вище, в межах смерекових лісів – темно-бурі.

^ Гірсько-підзолисті ґрунти залягають на середніх і високих терасах карпатських рік, на делювіальних шлейфах схилів, вирівняних частинах вододілів на висотах 400-600 м н.р.м. Їх зустрічається 9 різновидностей.

^ Гірсько-лучні ґрунти поширені в субальпійському та альпійському поясах на висотах понад 1500-1550 м н.р.м. Сформувалися вони під трав’янистою та чагарниковою рослинністю високогір’я. Ці грунти представлені 3 різновидами.

^ Дернові ґрунти представлені 4 різновидами і знаходяться в межах заплави і першої-третьої надзаплавних терас рік. Утворилися вони під трав’яною та чагарниковою рослинністю.

Зустрічаються на території парку також торфовища та торфово-болотні різновиди ґрунтів, а також виходи на поверхню корінних порід.

Гірські області, як правило, розташовані у кількох геоморфологічних областях –Зовнішніх Карпат, Вододільно-Верховинській та Полонинсько-Чорногірській, які, в свою чергу, поділяються на ряд геоморфологічних районів.

Чорногірська має складчасто-покривну будову, що складається з невеликих лусок та покривів, насунутих у північно-східному напрямку на Скибову зону, що надає Чорногірському хребту чіткої асиметрії. Його північно-східні схили крутіші, ніж південно-західні. Тут переважають форми давнього зледеніння та радіальне розчленування.

Чорногірський масив має п’ять паралельних хребтів, витягнутих з північного заходу на південний схід. На північній границі височать гори Говерла (2061 м), Брескул (1911 м), Туркул (1935 м). Північніше – Козмеска (1592 м) та Маришевська (1587 м), які мають вигляд округлих конусів або куполів.

Третя група хребтів має найвищі вершини Гига (1325 м), Мариш (1342 м) та Кострище (1148 м); четверта – Кукул (1540 м), Озірний (1323 м); п’ята – Гостру Клеву (1226 м), Кострицю (1386 м), Кострич (1344 м) та інші.

В околицях Ворохти переважає низькогірний рельєф.

В межах Горган є декілька відокремлених хребтів, які мають напрямок з північного заходу на південний схід. У крайній південно-східній частині розміщений хребет Явірник, у пригребеневій частині якого утворились кам’яні розсипи. На правобережжі ріки Прут хребет Явірник продовжується хребтом з вершинами Ягідний (1216.5 м), Куніклива (1262 м), Чорний Погар (1266.2 м), Гордя Доброківська (1356.8 м), Гордя (1478 м).

В групі вершин вододілу Прутця Чемигівського вирізняються Шекелівка (1284 м) та Гига (1117 м). На правобережжі – вершини Малі Погари (1076.6 м) та Горган (1049.1 м). Переважають на цих хребтах обвально-осипні схили та кам’яні розсипи. Такі форми рельєфу зустрічаються і в басейні ріки Жонка на схилах хребта з вершиною Синячка (1401.5 м).

Терасовий комплекс ріки Прут та її приток відображають специфічні особливості геолого-геоморфологічної будови. Глибина врізу зменшується від 600-1000 м (в районі смт.Ворохта) до 500-600 м (в околицях міста Яремче). Долина ріки звужується в урочищах Женець, Дрибка та розширюється поблизу сіл Ворохта, Микуличин, міста Яремче. В розширеннях простежується комплекс терас з двох рівнів заплави (голоценовий вік) та 17 надзаплавних терас, з яких 1-8 є плейстоценовими, а 9-17 – пліоценові. Останній факт підтверджує, що долина ріки Прут пройшла в своїй історії тридцять п’ять етапів.
Типовими ґрунтами для гірських провінцій Карпат і Криму є буроземи, хоч тут формуються й інші відміни, які зустрічаються на рівнинних територіях, особливо під лісовою рослинністю.    

 Буроземи утворюються під лісовою рослинністю і високо гірськими луками в умовах посиленого сезонно­го промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від ґрунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у ґрунтах, які сфор­мувались на безкарбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними.

Буроземи отримали свою назву за характерний жовто-палевий або бурий колір, який обумовлений інтенсивним глиноутворенням в умовах підвищеної вологості й температури. Характерною властивістю буро­земних грунтів є збільшена кількість у них несилікатних форм сполук заліза та рівномірний їх розподіл за профілем.

Глибина ґрунтового профілю - 20-90 см визначається глибиною залягання щільних порід. Дифе­ренціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і два перехідних горизонти.    

 ^ Коричневі ґрунти Криму сформувались під сухими лісами і чагарниками та степовою рослинністю в кліматичних умовах, характерних для сухого середземноморського клімату. В Криму вони займають смугу Південного берега, розміщуючись окремими плямами від західної його границі до східної. Колір ґрунтів залежить від особливостей ґрунтоутворюючих порід. При загальному для них коричневому кольорі на продуктах вивітрювання вапняків вони мають червоно-бурий відтінок, а на сланцях - сіруватий, За ме­ханічним складом переважають важкосуглинкові та глинисті відміни. Характерною їх особливістю є на­явність скелетних включень у вигляді щебеню і каміння.

Список використаної літератури:
1.Екологічна енциклопедія. – Кишинів, 1996.

2.Екологічний енциклопедичний словник / Під заг. ред. І.І.Дедю. –

Кишинів, 1990.

3.Энциклопедический словарь юного земледельца. – М., 1988.

4.Мякишев І. Проблеми українського ґрунтознавства. – Чернівці, 2001.

5.П. О. Масляк, П. Г. Шищенко. Географія України. – Київ, 1997

6.Д.Ф.Заставний . Географія України, 1994 р.


Скачать файл (53.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации