Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекции - ТНК - файл 1.doc


Лекции - ТНК
скачать (97.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc98kb.16.11.2011 01:18скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Суть та характеристика діяльності ТНК у сучасному світовому господарстві.

Експансія ТНК є одним із феноменів другої половини двадцятого століття. Особливо значних масштабів цей процес набув в останні десятиліття. Саме ТНК фактично вирішують питання нового економічного і політичного переділу світу, стоять на межі створення світового наднаціонального уряду.

Інтереси ТНК стоять за війнами та держпереворотами у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, за змінами урядів у Центральній і Східній Європі. А результати, що їх отримували при цьому транснаціональні корпорації вимірювалися не десятками і навіть не сотнями мільйонів доларів — лічба йшла на мільярди.

Сьогодні ТНК перетворилися із об’єктів на суб’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Транснаціональні корпорації, нарівні з урядами індустріальних розвинених країн вершать міжнародну економічну політику, представляють свої інтереси у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовнішній політиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішного забезпечення внутрішньокорпоративної політики створили свою корпоративну ідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численні спецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс», можна озброїти армію не однієї держави.

Дії ТНК за характером і формами прояву у світовій політиці й економіці багато в чому збігаються з діяльністю держав, що дозволяє експертам якщо не ототожнювати їх, то принаймні заявляти про ідентичність дій і проявів ТНК та держав у глобальній політиці й економіці. Водночас низка дослідників вважає, що в перспективі ТНК зможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національні держави в ролі основних його об’єктів.

Зараз провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, за характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджаючи промислові й фінансові компанії інших країн. Але цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій країн, що розвиваються.

Міжнародний характер діяльності ТНК постійно зіштовхує їх із зовнішньополітичними проблемами. При цьому керівники провідних корпорацій воліють самостійно, без підтримки зовнішньополітичних органів країни, де знаходяться материнські компанії, вирішувати основні питання діяльності у країнах-реципієнтах шляхом проведення зустрічей і переговорів із керівництвом відповідних країн.

За даними ООН, зараз у світі існує більш як 65 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис. зарубіжних дочірніх компаній по всьому світу, у яких задіяно більш як 74 млн. чоловік. При цьому на території промислово розвинених держав розміщується понад 80% материнських компаній і близько 33% філіалів. У країнах, що розвиваються, — відповідно 19,5 та майже 50%, у колишніх соціалістичних державах — приблизно 0,5 та 17%.

Діючи в країнах-реципієнтах, ТНК активно включаються в місцевий політичний процес. Їхні представники вступають у національні асоціації промисловців, усередині яких вони отримують можливість виходу на керівників місцевих органів влади. Корпорації роблять свій «внесок» також у виборчі й інші фонди місцевих політпартій з метою отримання певних комерційних вигод, опосередковано впливаючи і на політичний курс країни перебування.

В середині 90-х рр. минулого століття в світі функціонувало 40 тис. ТНК. Вони контролювали за межами своїх країн до 250 тис. дочірніх підприємств. Їх кількість за останні два десятиліття збільшилася більш ніж в 5 разів. В 1997 р. налічувалося 53 тис. ТНК, число зарубіжних філіалів склало 450 тис., обсяг продажів – 9, 5 трлн. дол. 40% вартості майна 100 найбільших міжнародних компаній, включаючи фінансові, базуються на території інших країн.

Статистика свідчить, що в сучасній економіці транснаціональні корпорації мають надпотужні позиції. На ТНК припадає приблизно половина світового промислового виробництва, понад 67 % зовнішньоторгівельного обороту, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Транснаціональні корпорації контролюють до 80 % патентів та ліцензій на нову техніку, технології та “ноу-хау”. Під їхнім контролем перебуває 90 % світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну та залізної руди, 85 % — ринку міді и бокситів, 80 % — ринку чаю та олова, 75 % — сирої нафти, натурального каучука та бананів. Половина експортних операцій США здійснюється американськими та іноземними ТНК, у Великій Британії цей показник складає 80 %, у Сингапурі — 90 %.

Можна навести приклад потужних транснаціональних корпорацій. Американська компанія Procter & Gamble була створена у 1837 р. Річні обсяги продажів - $11 млрд 581 млн, прибуток за 1997 р. - $3,4 млрд. Заводи компанії працюють у 50 країнах світу. Щороку в 140 країнах продається 300 торгових марок продукції на $35 млрд. 106 тис. осіб персоналу, з них 60 тис. зайняті у виробництві. 1993 р. в Україні створено ТзОВ "Проктер енд Гембл-Україна", яке постачає на вітчизняний ринок миючі засоби, вироблені на 8 підприємствах Туреччини, Румунії, Чеській Республіці, Польщі, Великобританії, Бельгії та США. В середині 1997 року Procter & Gamble придбала компанію "Трамбрандс", одна з фабрик якої розташована у Борисполі, що під Києвом, і виробляє, серед іншого, гігієнічні тампони Tampax для ринку України та для експорту. Кожні 1,5-2 роки обсяги продажів компанії на українському ринку збільшуються удвічі.

Незважаючи на загальновизначеність величезної ролі і  значення  ТНК  у світі, відсутня єдність у визначенні самого поняття ТНК і критеріїв  їхнього виділення. Тут існують різноманітні підходи.   Оскільки  з  моменту  свого  виникнення  вони  діяли   як   економічні організації, так і  більшість  підходів  і  визначень,  особливо  на  ранніх етапах, були чисто  економічними.  У  цих  дослідженнях  увага  в  основному приділялося участі цих корпорацій в  економічній  діяльності  інших  держав, що, безумовно, є головною умовою характеристики ТНК. Але здійснити вимір  ступеня цієї участі виявляється не такою легкою і простою справою. Наприклад,  такими дослідниками як: А. Бергесен та Р. Фернандез за основу приймалися такі фактори як загальний  обсяг  продажів на ринках інших  країн,  загальний  обсяг  прибутку,  одержуваного  в  інших країнах  або  число  зайнятих  на  підприємствах  за  рубежем,  тобто  кількісні показники.

      ТНК  можна  охарактеризувати  як  інститут  або  організацію,   що   здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не  менше  25 % іноземних працівників  і  не  менше  25  %  капіталовкладень  за  рубежем. Діяльність  даного  підприємства-інституту,  його  управління   й   інтереси обумовлені  не  внутрішніми,  а  зовнішніми   чинниками,   причому   потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються,  або  мало  приймаються  до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною  капіталістичною економікою.

Транснаціональні корпорації-фірми великих розмірів (або об’єднання фірм різних країн), котрі мають зарубіжні активи (капіталовкладення) і здійснюють вплив на деяку сферу економіки ( або і декілька сфер) в міжнародному масштабі. В англомовній літературі з міжнародної економіки для визначення міжнародних бїзнес-організацій використовують такі ж терміни “багатонаціональні фірми” (multinational firms-MNF)і “багатонаціональні корпорації” (multinational corporation-MNC), котрі використовуються як синоніми. Транснаціональні корпорації – це національні монополії із зарубіжними активами. Їх виробнича і торгово- збутова діяльність виходить за межі однієї країни. Слід визначити наступні якісні ознаки ТНК:

  • особливості реалізації: фірма реалізує значну частину своєї продукції за кордоном, і тим самим робить вплив на міжнародний ринок;

  • особливості розміщення виробництва;

  • в зарубіжних країнах знаходяться її дочірні підприємства і філії;

  • особливості приватного права: керівники цих фірм є резидентами (громадянами) різних країн.

Фірмі вистарчає мати хоча б одну з цих ознак, щоб потрапити в категорію транснаціональних корпорацій. Деякі великі компанії володіють трьома цими ознаками одночасно.

В останні роки ООН було зроблено деякі уточнення щодо міжнародного статусу фірми, зокрема щодо такого показника як частка продажів продукції, що реалізується за межами країни-резидента. За цим показником одним із світових лідерів є швейцарська фірма “Нестле”(98%).

Організація Об’єднаних Націй спочатку відносила до числа ТНК фірми з оборотом більш як 100 млн. дол., і з філіалами не менше, ніж в шести країнах . Сьогодні ООН вважає ті корпорації транснаціональними, котрі мають такі формальні ознаки:

  • вони мають виробництво не менше, ніж в двох країнах;

  • проводять узгоджену економічну політику при централізованому керівництві;

  • виробничі ланки ТНК активно взаємодіють між собою, обмінюючись ресурсами та відповідальністю.

Сучасні ТНК поєднують світову торгівлю з міжнародним виробництвом. Вони діють через свої дочірні підприємства та філії в десятках країн світу по єдиній науково-виробничій і фінансовій стратегії, котра формується в їх головних компаніях, володіють потужним науково-виробничим і ринковим потенціалом, котрий забезпечує високий динамізм розвитку.

Подібно до того, що ТНК є елітою бізнесу, серед ТНК є і своя еліта –фірми-гіганти, котрі конкурують із багатьма державами і за виробництвом, і за бюджетом, і за числом працюючих. 100 найбільших ТНК (менше 0,2% від іх загального числа) контролюють 12% від загального розміру зарубіжних активів і 16% від загального обсягу зарубіжних продажів.

Причини виникнення ТНК різноманітні, проте всі вони в певній мірі пов’язані з перевагами використання елементів планування в порівнянні з “чистим” ринком. Оскільки “великий бізнес” замінює стихійний саморозвиток внутріфірменним плануванням, ТНК являються своєрідними “плановими економіками”, свідомо використовуючи переваги міжнародного поділу праці.

Найбільш загальною причиною виникнення ТНК є інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку виробничих сил, котрі переростають національно-державні кордони.

Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набирає характер експансії господарських зв’язків шляхом створення більшими компаніями власних відділень за кордоном і перетворення національних корпорацій в транснаціональні. Вивіз капіталу є важливим фактором у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій.

До числа конкретних причин виникнення транснаціональних корпорацій слід віднести велике бажання до отримання надприбутків. В свою чергу, жорстка конкуренція, необхідність вистояти в цій конкурентній боротьбі також сприяли концентрації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі і появі ТНК.

ТНК володіють рядом специфічних рис:

  • ТНК є учасником міжнародного поділу праці і сприяє її розвитку;

  • рух капіталів ТНК відбувається, як правило, незалежно від процесів, котрі проходять в країні, де базуються корпорації;

  • ТНК встановлюють систему міжнародного виробництва, котра основана на розміщені філіалів, дочірніх компаній, відділень по багатьох країнах світу;

  • ТНК проникають у високотехнологічні, наукомісткі галузі виробництва, котрі потребують значних інвестицій і висококваліфікованого персоналу. При цьому помітно проявляються тенденції до монополізації цих галузей транснаціональними корпораціями.

Володіючи великою виробничою базою, ТНК проводять виробничо-торгову політику, котра забезпечує високоефективне планування виробництва та товарного ринку. Планування реалізується в межах материнської компанії.

Розширюючи свою експансію, ТНК використовують різноманітні форми освоєння світового ринку. Ці форми значною мірою основані на контрактних відносинах і не пов’язані з участю в акціонерному капіталі інших фірм. До числа таких форм діяльності ТНК, зазвичай, відносять :

1. ліцензування;

2. франчайзинг;

3. управлінські контакти;

4. надання технічних і маркетингових послуг;

5. здачу підприємств “ під ключ”;

6. обмеження в періоді договору по створенню спільних підприємств і згоди по реалізації окремих операцій.

На практиці часто важко чітко провести межу між тією чи іншою фірмою діяльності ТНК. Важлива особливість цих форм полягає в тому, що вони використовуються значною мірою у відносинах між самими ТНК, виражаючи посилення централізованих тенденцій.

Однією із нових форм завоювання транснаціональними корпораціями міжнародних ринків є створення ними за кордоном спеціальних інвестиційних компаній. Завданням цих структур є інвестиції в дочірні і партнерські підприємства ТНК для стимулювання подальшого збуту їх продукції на регіональні ринки.

Сукупні зарубіжні інвестиції всіх ТНК на сьогоднішній день відіграють все більш істотну роль, ніж торгівля. ТНК контролюють третю частину приватного виробничого капіталу всього світу, більше 90% прямих інвестицій за кордоном.

Галузева структура виробництва ТНК досить широка. 60% міжнародних компаній заняті в сфері виробництва, 37% в сфері послуг і 3% у добувній промисловості і сільському господарстві. Чітко помітна тенденція збільшення інвестицій в сферу послуг і наукомістке виробництво. Одночасно знижується їх частка в добувній промисловості, сільському господарстві і ресурсному виробництві. Інвестиціям ТНК характерний регіонально-галузевий напрямок. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробної промисловості “нових індустріальних країн”, деяких трансформаційних країн та країн, що розвиваються. В цьому випадку, проходить конкурентна боротьба за інвестиції між країнами-реципієнтами капіталу.

Для бідних країн, що розвиваються політика інша – транснаціональні корпорації вважають за доцільне реалізовувати там капітальні вкладення у видобувну промисловість, а особливо нарощувати товарний експорт. В цьому випадку розвивається жорстка конкурентна боротьба між самими ТНК за просування товарів на місцевих ринках.

Транснаціональні корпорації мають низку переваг перед звичайними фірмами:

  • можливості збільшення ефективності і посилення конкурентоспроможності, котрі є загальними для всіх великих промислових фірм, котрі інтегрують в свою структуру виробничі, науково-дослідницькі, розподільчі та збутові підприємства;

  • мобілізація зв’язана з економічною культурою “недотягнених активів” (виробничої практики, навиків управління), які дають можливість використання не лише там, де вони створюються, але і переносити в інші країни;

  • допоміжні можливості підвищення ефективності і посилення конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів зарубіжних країн (використання більш дешевої або кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідницького потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів приймаючої країни;

  • близькість до споживачів продукції іноземного філіалу фірми і можливості отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни. Філіали ТНК отримують істотні перваги перед фірмами приймаючої країни в результаті використання науково-технічного і управлінського процесу материнської фірми і її філіалів;

  • можливість використання в своїх інтересах особливостей державної, а саме податкової політики в різних країнах, різниці в курсах валют тощо;

  • здатність продовжувати життевий цикл своїх технологій і продукції, переносячи їх в міру застарілості в зарубіжні філіали і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів на розробку нових технологій в країні, де перебуває материнська компанія;

  • можливості обминати різного роду протекціоністські бар’єри на шляху проникнення на ринок тієї чи іншої країни шляхом заміни експорту товарів експортом капіталів ( тобто створення зарубіжних філіалів);

  • здатність великої фірми зменшувати ризики виробничої діяльності, спрямовуючи своє виробництво в різні країни світу.

Важливу роль в стимулюванні розвитку ТНК відіграє держава, незалежно від того хоче вона допомогти “своїм “ підприємцям чи завадити “чужим”. По-перше, держава сприяє діяльності “своїх” ТНК на світовій арені, забезпечуючи їм ринки збуту і можливості для іноземних інвестицій шляхом укладання різноманітних політичних, економічних і торгових союзів і міжнародних договорів. По-друге, стимул для прямих зарубіжних інвестицій створюють національні тарифні бар’єри, створені для захисту “свого” бізнесу від зарубіжних конкурентів. Так, в 70-х рр. минулого століття значний потік інвестицій із США в Європу був породжений високими тарифами, встановленими Європейською економічною співдружністю. Прагнучи обійти цей бар’єр, замість експорту готової продукції американські ТНК створили власні виробництва в країнах ЄС, обходячи їхні тарифи. Аналогічним способом розвивалися в 60-70-х рр. минулого століття “автомобільні війни” між США і Японією. Спроби американців відгородитися від дешевих японських малолітражних автомобілів митними податками і прямими адміністративними обмеженнями імпорту призвели до того, що японські ТНК створили на території Америки свої філіали. В результаті японські автомобілі американського комплектування почали продавати не лише в самих США, але й в ті країни, котрі вслід за Америкою ввели заборону на імпорт японських автомобілів (Південна Корея, Ізраїль тощо).

Діяльність сильних ТНК, чия економічна могутність перевищує потенціал багатьох держав, якісно міняє саму систему управління світового господарства. Якщо довгий час головним регулятором світового порядку були уряди сильних держав, то поступово складається так зване “ тривладдя”: крім урядів держав на світогосподарські відносини починають впливати суперфірми-ТНК і наддержавні організації ( такі як Світовий банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд та ін.).

ТНК все більше стають визначним фактором для вирішення долі тієї чи іншої країни в міжнародній системі економічних відносин. Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції а також, сприяти економічній інтеграції в світі.

Інтегруючи робочу силу різних держав і пред’являючи їй одні й ті ж самі вимоги, ТНК відіграють важливу роль у поширенні міжнародних стандартів підготовки кваліфікованих кадрів. Все це веде до якісного зростання промисловості країни-реципієнта і, як наслідок, — до зростання продуктивності праці.

ТНК також чинять певний вплив на місцеві органи влади з метою поліпшення податкового режиму чи дебюрократизації окремих процедур, наприклад пов’язаних з інвестуванням або приватизацією. Часто саме потужний вплив представників ТНК слугує каталізатором реформування бюрократичного апарату, перегляду різних законодавчих актів, що регулюють правила інвестування й оподаткування в приймаючій країні у бік їх оптимізації та лібералізації. У результаті цього підвищується прозорість економіки держави, її привабливість для іноземних інвесторів, що сприяє залученню в країну додаткових капіталовкладень.

Приймаючі країни від притоку інвестицій виграють за багатьма аспектами. Широке залучення іноземного капіталу уможливлює зниження безробіття в країні, зростання доходів державного бюджету. З організацією виробництва в країні тих товарів, які раніше ввозились, відпадає необхідність в їх подальшому імпорті. Компанії, котрі випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію і орієнтуються в основному на експорт, значною мірою здатні зміцнювати зовнішньоторгові позиції країни.

Позитив, котрий несуть з собою ТНК, не вичерпується кількісними показниками. Важливі також і якісні показники. Діяльність ТНК змушує адміністрацію вітчизняних компаній вносити корективи у технологічний процес, практику виробничих відносин, велика увага приділяється якості продукції, її дизайну, споживчим характеристикам. Частіше всього за іноземними інвестиціями стоїть впровадження нових технологій, випуск нових видів продукції, новий стиль менеджменту, використання зарубіжного практичного досвіду ведення бізнесу.

Велику вигоду отримують від діяльності ТНК і ті країни, із котрих міжнародні фірми вивозять капітал. Оскільки транснаціоналізація збільшує і середній прибуток, а також надійність її отримання, то власники акцій можуть розраховувати на високі та постійні доходи. Висококваліфіковані робітники, працюючи на підприємствах ТНК, користуються вигодами від формування світового ринку праці, переїжджаючи з країни в країну, не боячись втратити свою роботу.

Активна виробнича, інвестиційна та торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконувати дві функції, котрі мають велике значення для всього світового господарства:

- стимулювання економічної інтеграції;

- міжнародне регулювання виробництва і розподілу продукції.

ТНК сприяють економічній інтеграції, створюючи стійкі економічні зв’язки між різними країнами. З їх допомогою в багатьох кранах проходить поступове вливання національних економік в єдине світове господарство, в результаті чого, економічними засобами, без застосування насильства спонтанно створюється глобальна економіка.

ТНК відіграють важливу роль в розвитку відкритості виробництва і в розвитку планових начал. Коли в XIX ст. комуністи і соціалісти починали агітацію проти ринкової анархії, за централізоване управління економікою, то вони зв’язували свої надії із активізацією державного регулювання. Проте на початку ХХ ст. стало очевидним, що суб’єктами централізованого управління стають не лише національні господарства, але і міжнародні фірми. Закони внутрішнього ринку не працюють всередині ТНК, де встановлюються внутрішні ціни, визначені корпораціями. Якщо згадувати про розміри ТНК, то виявляється, що четверта частина світової економіки функціонує в умовах вільного ринку, а три четвертих — в своєрідній плановій системі.

Хоча в цілому діяльність ТНК позитивно позначається на економічному розвитку і конкурентноздатності приймаючих країн, існує й багато проблем, пов’язаних із тієї діяльністю ТНК, що суперечить інтересам країн-реципієнтів та може створювати загрозу їхній економіці й національній безпеці. До таких проблем, зокрема, належать:

  • нав’язування фірмам країн-реципієнтів неперспективних напрямків в міжнародній системі поділу праці;\

  • небезпека перетворення країни-реципієнта в “звалище” застарілих і екологічно небезпечних технологій;

  • захоплення іноземними фірмами найбільш розвинених і перспективних сегментів промислового виробництва і науково-дослідницьких структур приймаючих країн, витіснення наукомісткого національного бізнесу;

  • придушення вітчизняних фірм країн-реципієнтів;

  • встановлення монопольних цін;

  • порушення законодавства як країни-походження, так і країни-реципієнта, зокрема приховування доходів від оподаткування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу (трансфертне ціноутворення), що може вести до скорочення доходної частини бюджету тої чи іншої країни;

  • хижацька експлуатація природних і трудових ресурсів;

  • забруднення довкілля;

  • організація «витікання умів» у материнську компанію;

  • протидія реалізації економічної політики приймаючих держав;

  • збільшення ризиків в розвитку інвестиційного і виробничого процесів.

Багато національних господарств (особливо в трансформаційних країнах) зацікавлені у збільшенні економічної самостійності своєї країни і в стимулюванні вітчизняного бізнесу. Для цього вони хочуть або змінити галузеву спеціалізацію країни, або принаймні, збільшити свою частку доходів від прибутків ТНК. Міжнародні корпорації, володіючи потужною фінансовою могутністю, можуть боротися із замахом на свої доходи шляхом організації силового утиску на країни-реципієнти, підкуповуючи місцевих політиків, а також фінансуючи заколоти щодо урядів, котрі не йдуть їм на поступки.

Транснаціональна діяльність знижує економічні ризики для корпорацій, але підвищує їх для приймаючих країн. Справа в тому, що ТНК можуть досить легко переміщувати свої капітали між країнами, залишаючи країну, котра має економічні проблеми, і приходячи у країну з більш сприятливими умовами. Звичайно, що за даних умов ситуація в цій країні, з якої ТНК різко вивозять свій капітал, стає ще гіршою, оскільки масове вивезення капіталу призводить до безробіття та інших негативних явищ.

Таким чином, ТНК – це такі корпорації, виробнича та торгово-збутова діяльність котрих поширюється за межі національного господарства, та які активно використовують об’єктивні тенденції міжнародного поділу праці, посилення процесів інтернаціоналізації та здатні встановлювати нові схеми розвитку світового господарства.


^ Стратегії ТНК на ринках країн-реципієнтів.

Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Усі процеси в ринковій економіці розвиваються насамперед на рівні самостійних господарюючих суб'єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки із своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси та синдикати. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є, насамперед, загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером – орієнтація на ринки збуту і джерела постачання у всьому світі, а також на розміщення виробництва у різних країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут - постачання - виробництво.

На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і не єдиний і не однонаправлений) зміст таких реакцій полягає у процесі лібералізації. Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається протягом останніх десятиліть.

На думку західних вчених, основою глобалізації економіки стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають транснаціональні корпорації (ТНК). Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи часток капіталу – характерна риса глобальної стратегії. Глобальні ТНК все більш виразно виявляють тенденцію до утворення великих груп, що об'єднують промислові, торгові і фінансові компанії. Результатом глобальних стратегій стає формування інтегрованої міжнародної торгово-індустріальної системи, у порівнянні з якою національні території та держави іноді виступають як другорядні величини. Справді, річні обсяги продажів деяких ТНК - величини одного порядку у порівнянні з обсягами ВНП деяких країн.

Однак, на сьогодні в Україні ТНК обмежено присутні (за винятком мережі ресторанів МакДональдс та кількох інших великих транснаціональних фірм). Здебільшого Україна не бере участі у світових розподільчих мережах ТНК, а українські транснаціональні компанії поки що не сформовані до кінця, тому й не можуть виступати повноцінними суб’єктами глобалізації.

Говорячи про глобальну стратегію, слід зазначити, що в її основу покладено головним чином тісна взаємозалежність між націями, з погляду торгівлі товарами та послугами, інвестицій, руху робочої сили, внутріфірмових операцій. З даної стратегії беруть свій початок і інші, такі як: експортна, торгова, інвестиційна, виробнича, торгово-виробнича в залежності від діяльності самої ТНК. Експортна стратегія, або стратегія експансії ТНК в країнах-реципієнтах – це один з головних шляхів корпорацій щодо завоювання іноземних ринків.

Експортна стратегія використовується тоді, коли ТНК намагаються збільшити частку ринку з метою отримання впливу в країні-реципієнті; коли ТНК мають конкурентні переваги щодо ринків країни-реципієнта; коли ТНК має порівняльну перевагу в країні-базування, або в країнах, де вже розміщені її філіали, відносно країни-реципієнта; коли в країні-базування ТНК або/і на нею вже захоплених ринках задоволений попит і має місце перевиробництво. Тоді зі своєю продукцією ТНК виходить на ринок країни-реципієнта.

Розрізняють пасивну та активну експортну стратегію. Визначальною особливістю стратегії пасивного експорту є те, що продукція компанії продається на зовнішньому ринку без активної участі компанії (часто – через експортного посередника). Водночас при застосуванні активного експорту компанія сама шукає ринки та формує канали збуту. Ця форма експорту складніша від попередньої, однак дозволяє значно підвищити контроль і прибутки, а тому користується вищою популярністю. Водночас через відповідне зростання ризику та управлінських витрат пасивний експорт іноді виявляється дешевшим та безпечнішим.

^ Виробнича стратегія ТНК передбачає, перш за все, можливість організації виробництва ТНК шляхом створення підприємств у країні-реципієнті, здатність диверсифікувати виробничу діяльність та диференціювати товари та послуги. Більшість материнських компаній ТНК організовують та контролюють діяльність своїх закордонних філіалів, враховуючи особливості національного ринку. Проте трапляються випадки, що ТНК по відношенню до своїх закордонних філіалів надають їм максимальну самостійність, наближуючи їх статус до незалежної фірми, при поліцентричній структурі організації. Зв’язки таких філіалів з материнською компанією базуються на правах визначеної частки власності материнської компанії в активах зарубіжного філіалу, а також на забезпеченні філіала технологією та фінансовою підтримкою. До того ж, материнська компанія не надає великого значення контролю за діяльністю зарубіжного філіалу до тих пір, поки він прибутково функціонує.

Удосконалення інформаційних технологій, засобів зв’язку, транспорту зумовлює збільшення кількості товарів та послуг спеціально для ринку приймаючої країни з ідентичними або подібними властивостями, які користуються попитом на багатьох ринках. Використовуючи постійно зростаючий феномен подібності смаків споживачів, багато транснаціональних корпорацій, таких як “Coca Cola”, “Mc Donald’s”, “Nestle”, “P&G”, “Toyota”, використовують в маркетинговій стратегії єдині для всіх своїх зарубіжних філіалів характеристики продукції та товарні знаки.

Застосовуючи виробничу стратегію, ТНК слід звернути увагу на законодавство приймаючих країн, а саме чи існують сприятливі умови (закони, рамкові угоди, система пільг) щодо розгортання виробничої діяльності, системи оподаткування при визначенні форми підприємництва для ТНК. І звичайно, важливими чинниками є рівень заробітної плати та ступінь участі профспілок у встановленні заробітної плати. Останні тільки заважають ТНК виконувати свою виробничу місію.

Вибір виробничої стратегії транснаціональною компанією обумовлений відмінностями між країною-базування і країною-реципієнтом у факторній та ресурсній забезпеченості за умов високих торгових (транспортних) витрат, а також можливістю уникнення оподаткування та сплати митних тарифів.

Інвестиційно-виробнича стратегія – одна з найбільш ризикованих і одночасно прибуткових статегій ТНК. Іноземна компанія надає перевагу цій стратегії у випадку коли відсутні порівняльні переваги в країні-базування ТНК, а присутні в країні-реципієнті; присутня вигода від дешевих факторів виробництва; наявний дефіцит капіталу в країні-реципієнті, а отже, висока доходність капіталу; відсутній сприятливий інвестиційний клімат у сфері виробництва в країні-базування ТНК; високі транспортні та торгові витрати у взаємовідносинах з країною-базування ТНК та країни цільового торгового партнера.

Інвестиційно-торгова стратегія направлена на отримання нових та потенційних ринків збуту, не лише в країні-реципієнті, але й в інших країнах. Також, передбачає інвестування іноземною фірмою на територію приймаючої країни з метою виробництва на цій території та реекспорту виробленої продукції на свій ринок та ринки третіх країн.

Інвестиційна стратегія передбачає необхідність капіталовкладень на цільовому ринку. ТНК здійснює інвестиції у приймаючу країну з наступних причин:

  • можливість одержувати прибутки в значно більших розмірах, ніж у країні-базування;

  • зацікавленість у природних ресурсах, низьких екологічних нормах і вимогах;

  • через створення філій є можливість продажу товарів, що вироблені в інших країнах;

  • територіальна близькість до ринків збуту компенсує великі затрати праці;

  • дешевизна виробничих факторів.

Інвестиційна стратегія передбачає також і створення спільного підприємства, тобто юридичної особи, що створюється кількома компаніями для здійснення спільного проекту, що може передбачати як організацію спільного виробництва чи збуту, так і об’єднані науково-дослідні чи технічні групи. Внесок у спільне підприємство кожного з партнерів визначається не лише вкладенням капіталу; часто набагато важливішим активом служать технології, наявність збутової мережі чи досвід роботи на певному ринку.

Створення спільних підприємств є одним зі способів входження на закритий ринок, що у ситуації швидкої зміни технологій та зростання вимог щодо мінімального капіталу дозволяє невеликим компаніям підвищити конкурентноздатність та забезпечити доступ до каналів збуту, одночасно утримуючи конкурентів від входження на ринок. Крім того, наявність додаткових вільних коштів та мереж збуту підвищує шанси своєчасного реагування на нові вимоги ринку та оперативного впровадження продукту на ринок.

Серед недоліків щодо діяльності спільних підприємств відносять складність координації та виконання управлінських рішень, а також конфлікти, пов’язані з розподілом обов’язків та повноважень, а особливо прибутків, котрі відповідно суттєво поступаються прибуткам від самостійно реалізованих проектів.

Таким чином, ефективне використання стратегій, дозволяє ТНК успішно проводити свою діяльність на території країни-реципієнта, створюючи можливості для ефективного розвитку виробничої та торгової діяльності, на користь не лише самої ТНК, а також і країни перебування.


Скачать файл (97.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru