Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Контрольна робота - Економічні аспекти європейської інтеграції України - файл 1.docx


Контрольна робота - Економічні аспекти європейської інтеграції України
скачать (46.7 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx47kb.20.11.2011 17:33скачать

Загрузка...

1.docx

Реклама MarketGid:
Загрузка...


Зміст:


Вступ

1.Забезпечення конкурентоздатності економіки України

як засобу інтеграції до ЄС

2.Експортний потенціал України в умовах євроінтеграції

Висновки

Список літератури


Вступ:


Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення через національні кордони товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Інтеграція – явище об’єктивне, всесвітнього масштабу, яке існує в комплексі конкретних форм співробітництва. Найбільшої зрілості інтеграція досягла в європейському регіоні. Ідеологічна посилка західноєвропейських країн ґрунтувалась на необхідності забезпечення міжнародного економічного порядку, заснованого на лібералізації і співробітництві між країнами.

Поступова інтеграція в загальноєвропейські структури і багатостороння кооперація в Європейський союз являються головними стратегічними пріоритетами України. Європейська інтеграція для України – це шлях демократизації політичної системи, модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки. Соціальна стабільність тут зумовлює бажання багатьох країн нашого континенту вступити до Європейського Союзу.


1. Сучасна глобальна економіка – це насамперед конкурентоспроможна економіка. Причому позиції фірм і країн у світових рейтингах постійно змінюються. Чим вищою є конкурентоспроможність національної економіки, тим престижніше виглядають її товари та послуги на світовій арені, тим бажанішою є країна як член міжнародних інтеграційних об’єднань. Звідси дуже актуальною постає проблема підвищення конкурентоспроможності України в глобальній економіці.

Навесні 2008 р. закінчився термін виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україно та ЄС, і на зміну їй повинна прийти нова домовленість – удосконалена, розширена й поглиблена. У процесі її підготовки, за умов дотримання стабільного курсу зовнішньої політики Україна може отримати доступ до внутрішнього ринку ЄС та скористатися можливостями активної політичної та економічної співпраці. Але перш ніж переходити до вищого рівня інтеграційного процесу , необхідно вирішити ряд внутрішніх проблем та суперечностей і з’ясувати, наскільки наша економіка готова адаптуватися до стандартів ЄС. Україна вже отримала статус країни з ринковою економікою, однак реформи, необхідні для ефективного функціонування внутрішнього ринку та глибшої інтеграції до світової економіки, не завершено. Відповіді на питання, в якому руслі необхідно працювати та на що конкретно звернути увагу, дає нам категорія "конкурентоспроможність" як показник, який дає змогу чітко визначити всі сильні й слабкі сторони національної економіки та порівняти її з рядом інших країн.

Незважаючи на те, що протягом останніх десятиліть тема конкурентоспроможності національної економіки дуже активно обговорюється в наукових, політичних і бізнесових колах усього світу, єдиного та загальноприйнятого визначення цього поняття поки що не існує. Так, наприклад фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) розуміють під категорією конкурентоспроможність національної економіки здатність країни за умов вільних і прозорих ринкових відносин виробляти товари й послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, та одночасно підтримувати й підвищувати 

протягом тривалого часу реальні доходи свого населення. Оцінка конкурентоспроможності зазвичай здійснюється на таких рівнях:

– мікрорівень, на якому визначається конкурентоспроможність фірми;

– мезорівень, на якому визначається конкурентоспроможність галузі та кластерів;

– макрорівень, на якому визначається рівень національної конкурентоспроможності окремої країни.

Варто зауважити, що між поняттями конкурентоспроможності фірми, галузі й країни існує беззаперечний зв’язок. Адже, конкурентоспроможність національної економіки визначають тим, наскільки конкурентоспроможними є її агенти, та тим, наскільки країні вдається забезпечити для них сприятливе середовище.

Оскільки, поняття "конкурентоспроможність" є складним і багатогранним, то відповідно, існує значна кількість методик її оцінки. Серед основних виділяють такі:

– ресурсний (технології, наявність капіталу для внутрішнього й зовнішнього інвестування, чисельність і кваліфікація трудових ресурсів, економіко-географічне положення);

– факторний (моніторинг зміни позиції країни, регіону на міжнародних ринках залежно від рівня розвитку економіки, що оцінюється реальним використанням факторів економічного зростання);

– рейтинговий (оцінка економіки за системою показників).

Безумовно, кожен з цих підходів має свої плюси та мінуси, але все ж найбільш результативним сьогодні є останній із них. На сучасному етапі розробляється деделі більше індексів і рейтингів, які оцінюють конкурентоспроможність національних економік у системі світового господарства, бізнес-клімат, рівень економічної свободи тощо. Серед них – рейтинг конкурентоспроможності Міжнародного інституту розвитку управління, індекс економічної свободи, індекс сприйняття корупції, індекс людського розвитку, індекс глобальної конкурентоспроможності (ІГК).



Переходячи безпосередньо до аналізу конкурентоспроможності України, варто зазначити що у ІГК наша країна посіла 73-місце.Враховуючи те, що кількість країн у рейтингу збільшилася з 25 до 131, то порівняно із результатом 2007 р. (69 місце), конкурентоспроможність України, хоч не набагато, та все ж знизилась. Середній рейтинг старих членів ЄС є досить високим і перебуває на 18 місці, у той час, як рейтинг членів ЄС із Центральної та Східної Європи – на 46 [8,с45]. Зрозуміло, що Україна значно відстає навіть від нових членів ЄС, що негативно позначається на реалізації євроінтеграційних прагнень нашої країни. На думку експертів ВЕФ, сьогодні Україна перебуває на перехідній стадії від ресурсоорієнтованої економіки до економіки, що орієнтується на ефективність. Але за субіндексом "базові вимоги", на який найбільше уваги звертають країни, що перебувають у такій же ситуації, Україна посідає найнижче 90-те місце. За двома іншими субіндексами позиції дещо кращі: "фактори, що підвищують ефективність" – 66-те місце, "фактори інновацій" – 76-те. Складники, що входять до субіндексу "базові вимоги", мають найбільший вплив на зниження загального рівня конкурентоспроможності країни [2,с.57].

Уперше Україна була включена до Звіту про глобальну конкурентоспроможність у 1997 р., зайнявши на той час передостаннє 52-місце. З того періоду позиція України не надто змінилася. Від 1997 р. до 2005 р. рівень конкурентоспроможності коливався на рівні 52-50-го місць, в 2006 р. покращився на чотири позиції. Експерти ВЕФ пов’язують це з позитивними очікуваннями бізнесу через політичні зміни. Але загалом рівень конкурентоспроможності економіки нашої країни залишається стабільно низьким, незважаючи на сімнадцятирічний період реформування. Після розпаду Радянського Союзу Україна була однією із найсильніших республік, але не змогла належним чином використати усі свої преваги. Для порівняння, наші найближчі сусіди, Польща та Росія з моменту потрапляння до Звіту про глобальну конкурентоспроможність покращили свої позиції на 12 та 11 пунктів відповідно. На цьому фоні стає зрозумілим, що реформи, які проводяться в нашій країні є неефективними й практично не дають результатів. Причин цього є кілька, серед яких і нестабільність внутрішньої та 

зовнішньої політики, і надмірна політизованість економіки, і відсутність комплексного загальноекономічного бачення реформ, і нарешті, довготривале базування на ресурсних перевагах, які поступово втрачають свою вагомість. Крім того, ще однією, чи не найбільшою проблемою є низький рівень зацікавленості керівництва країни проблемою підвищення національної конкурентоспроможності, а в результаті цього – відсутність єдиної програми, спрямованої на її досягнення.

У контексті конкурентоспроможності 2008 р. став знаковим роком для нашої держави. Вперше було опубліковано Звіт із конкурентоспроможності України, розроблений ВЕФ у партнерстві з фондом "Ефективне управління". Цей звіт не лише детально аналізує всі позитивні та негативні сторони української економіки, а й проводить огляд конкурентоспроможності регіонів, порівняння з іншими країнами, а також дає ряд практичних рекомендацій. ВЕФ вважає, що Україна є досить перспективною країною, та її теперішній рівень розвитку не відповідає закладеному потенціалу. Експерти стверджують, що для підтримки темпів зростання й розвитку необхідне здійснення низки глибоких економічних реформ у ключових сферах, таких як державні й суспільні установи, інфраструктура і макроекономічне середовище. Лише за умов їх успішного проведення та досягнення належного рівня життя кожного громадянина ми зможемо хоч трішки наблизитися до ЄС. А доти опиратися нам слід на три головних переваги, які загалом і тримають нас у рейтингу глобальної конкурентоспроможності: великі розміри внутрішнього ринку, достатньо високий рівень освіти населення і високу здатність до інновацій.

Інновації виступають як регіональні детермінанти забезпечення конкурентоспроможності в умовах євроінтеграції. Треба визнати, що в Україні чітко усвідомлюється необхідність та важливість формування національної політики на принципах інноваційного випередження на рівні як стратегії, так і тактики. Сьогодення характеризується підвищеним незгасаючим інтересом щодо вирішення проблем інноваційного розвитку не тільки шляхом звичайної констатації та фіксації статистичних даних та проблем активізації інноваційної діяльності в 

державі, але й шляхом якісного аналізу фундаментальних понять і категорій, формування нових підходів до вивчення інноваційної дійсності, подальшого її моніторингу, управління процесами та ефективної її організації. Ключовим поточним завданням є вивірена в часі й у галузевих пріоритетах точкова підтримка технологічних і експортоорієнтованих виробництв.

Світовий досвід показує, що країни, як правило, експортують ту продукцію, для якої у них є надлишок факторів виробництва і яка має найменшу відносну вартість, а імпортують, навпаки, товари, що потребують дефіцитних факторів і підвищення витрат на їх виготовлення. Тому основна увага у практичній роботі з підвищення конкурентоспроможності повинна приділятися забезпеченості факторами виробництва, які можуть використовуватися для розвитку галузі та створення конкурентних переваг. Окремі фактори по-різному впливають на створення конкурентних переваг, до того ж вони можуть відрізнятися за характером дії та джерелами відтворення, що також треба враховувати.

Свого часу конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності у неї трьох основних факторів виробництва: природних ресурсів, трудових ресурсів та капіталу. Із розвитком виробництва й технічним прогресом конкурентоспроможність стали визначати фактори вищого рівня, так звані розвинуті – це насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення тощо. Але визначальну роль у створенні конкурентних преваг відіграють спеціалізовані фактори, спеціальна інфраструктура, спеціальні знання в вигляді науково-технічних баз даних з окремих галузей і виробництв, наявність фахівців відповідного профілю знань тощо.

Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторами виробництва та ефективності їх використання порівняно із шістьма найрозвиненішими країнами світу (США, Японією, Німеччиною, Францією, Англією, Канадою) свідчить, що наша держава має досить високий рейтинг: у забезпеченості сільгоспугіддями – третє місце, трудовими ресурсами – четверте місце, науковим потенціалом – третє місце. Але щодо реалізації цих можливостей, то на сьогодні це парадокс. За ефективністю використання факторів виробництва Україна по

сідає останні місця, набагато поступаючись розвинутим країнам. Від Франції, наприклад, відставання сягає: щодо використання сільгоспугідь – у 10-12 разів, трудових ресурсів – у 7-15 разів, основного капіталу – у 2-3 рази, наукового потенціалу – більш як у 20 разів [7,с.52].

Незважаючи на всі умовності таких порівнянь, відмінності настільки разючі, що не можна не звертати на це уваги під час визначення основних заходів промислової політики щодо підвищення конкурентоспроможності. Разом з тим світовий досвід свідчить, що наявність факторів виробництва є важливою, але недостатньою умовою успішної конкуренції. Для цього ще потрібні певний попит на продукцію, зокрема, вимогливі споживачі, конкурентоспроможні постачальники і суміжники, сумлінне ведення конкуренції, відповідна стратегія підприємств щодо їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності. І цілком очевидно, що у найближчій і довгостроковій перспективі максимізація саме інноваційного фактора стане вирішальною умовою сталого розвитку економіки України. Цим шляхом ідуть розвинуті країни, і в нашого суспільства є всі передумови орієнтуватися на нього.

Але незважаючи на досить високий рівень науки, відомі у світі наукові школи, запас нереалізованих винаходів, наявність значної кількості фахівців із вищою освітою в народному господарстві, в Україні спостерігається інноваційна криза промислового виробництва.

На жаль, низький рівень конкуренції на внутрішньому ринку, його недостатня місткість і патологічна невибагливість українських споживачів не дають змоги створити належні умови для зростання інновацій і конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Адже підприємства не можуть виробляти конкурентоспроможну на зовнішніх ринках продукцію, якщо вона має низьку якість на внутрішньому. Інакше кажучи, конкурентоспроможність на зовнішньому ринку є наслідком конкуренції на внутрішньому. Дійсно, структура і характер внутрішнього ринку непропорційно впливають на те, як компанії розуміють і трактують потреби покупців, як на них реагують. Регіон набуває конкурентної переваги в тих галузях, у яких внутрішній попит забезпечує компаніям 

більш ясне або більш раннє уявлення про виникнення потреб покупців, і в яких вимогливі покупці, здійснюючи тиск на компанії, змушують їх упроваджувати інновації швидше і, таким чином, одержувати більш витончені конкурентні переваги, порівняно з іноземними конкурентами. Обсяг внутрішнього попиту при цьому виявляється менш суттєвим, ніж йог характер. Країни, що сьогодні є лідерами на світовому ринку, в ретроспективі завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту, їх експансія йшла через його насичення.

Певною мірою у нас теж спостерігається насичення внутрішнього ринку але внаслідок різкого падіння внутрішнього споживання та незначних масштабів інноваційної діяльності, конкурентні переваги українських підприємств є слабкими.

Особливо турбує невпинне погіршення показників майже всіх напрямів інноваційної діяльності, без якої неможливо досягти стійких процесів економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності. Так, у 2007 р. питома вага українських підприємств, які займались інноваційною діяльністю, становила лише 16,3% загальної кількості промислових підприємств, у той час як у Німеччині, Франції інноваціно-активні підприємства становлять 70-80% загальної їх кількості. За останні роки в Україні значно скоротилася кількість створених нових зразків техніки (порівняно з 1990 р. – на 30%), серед яких лише близько 2% перевищують за рівнем кращі світові аналоги [6,с.8].

У деяких випадках українська продукція виявляється неконкурентоспроможною внаслідок відсутності відповідних сертифікатів якості або ж використання таких систем якості товарів, які не відповідають загальноприйнятим у світі. Зазначені негативні тенденції призвели до витіснення українських товарів не тільки із зовнішнього, а й із внутрішнього ринку. Нарощування обсягів імпорту, скорочення попиту на вітчизняну продукцію, а також неможливість її реалізації призвели до збільшення залишків такої продукції на складах підприємств. Головними причинами інноваційної кризи слід визнати брак коштів, недосконалість законодавчої бази, а також так звану політику невтручання з боку урядових структур в інноваційну діяльність.



Оцінка потенційних можливостей окремих галузей економіки України щодо підвищення конкурентоспроможності дає змогу визначити опорні галузі й виробництва, які повинні взяти на себе провідну роль у розвитку економіки, а згодом зайняти ключові місця в її структурі. Для України це, насамперед, переробні галузі матеріаловиробляючого комплексу (металургійна, хімічна, будівельних матеріалів), наукоємні високотехнологічні галузі машинобудування та оборонної техніки, а також легкої та харчової галузей. Багато підприємств цих галузей уже зарекомендували себе конкурентоспроможними суб’єктами зовнішнього ринку, але їх позиції там поки що не досить стійкі через внутрішні проблеми й коливання кон’юнктури на світовому ринку.

Підсилення конкурентних позицій в опорних галузях переробної промисловості може бути досягнуто тільки за умов істотного збільшення інвестиційних можливостей і нагромадження інноваційного потенціалу. Інвестиції взагалі мають домінантне значення для галузей із підвищеною капіталоємністю, де економічні показники їх діяльності, власне ефективність, суттєво залежать від масштабів виробництва. Враховуючи, що в Україні переважна більшість галузей відповідає саме цим критеріям, проблема пошуку інвестиційних ресурсів набуває надзвичайного значення.

5 лютого 2008 р Президентом України і Генеральним директором СОТ був підписаний протокол про вступ України до СОТ. Ця подія стала переломним моментом на шляху до європейської інтеграції та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Членство в СОТ було передумовою укладання угоди про створення зони вільної торгівлі та входження України як повноправного члена ЄС. Це пов’язане з тим, що стандарти та норми СОТ повністю відповідають вимогам, які були поставлені перед Україною з боку європейської спільноти. У тому числі виконання Україною двосторонніх зобов’язань та вимог норм СОТ, вирішення окремих питань нетарифних заходів ,висунутих ЄК, прискорення та впровадження необхідних адміністративних та макроекономічних реформ. Існує багато позицій різних учених щодо вступу України до СОТ. Так Є. Попов та В. Божко акцентують увагу на таких позитивних моментах: подолання 

дискримінаційного ставлення до України у світовій антидемпінговій політиці; прискорення реструктуризації та модернізації національного виробництва; розширення експортного потенціалу; відкриття можливості виходу на нові ринки. Серед «вузьких місць» та проблемних аспектів, пов’язаних зі вступом до СОТ, ці економісти на перший план виносять: збільшення обсягів імпорту й можливість використання України розвиненими країнами як ринку збуту своєї продукції, що призведе до занепаду неконкурентоспроможних галузей економіки; зменшення золотовалютних резервів та перетворення України на імпортоорієнтовану країну з вузькою спеціалізацією.

Б.Демко вважає, що Україна як реальний член СОТ отримає високий наплив іноземних інвесторів (покращення інвестиційного клімату); лібералізацію ринка фінансових послуг; захист українських експортерів; можливість доступу на частково закриті зовнішні ринки. Припущення різних науковців по різному акцентують увагу на позитивних аспектах вступу до СОТ, але кожен із них основною загрозою для України бачить збільшення імпорту та неконкурентоспроможність вітчизняних виробників у короткостроковому періоді.

Серед умов вступу України до СОТ середні імпортні тарифи при поставках товарів в Україну становлять 10,66% – для сільськогосподарської продукції та 4,95% – для промислових товарів. Загалом тарифи встановлені в інтервалі від 0 до 50%, при чому деякі обмеження включають поступове скорочення упродовж періоду до 2013 року [1,с.40].

Аналізуючи останні події в Україні, пов’язані зі світовою фінансовою кризою, слід звернути увагу на те, що з метою поліпшення торговельного балансу Верховна Рада України 23.12.2008 р. прийняла закон «Про внесення змін до деяких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу». Було введено додаткове мито 13% на весь імпорт, крім критичного. Посадовці впевнені, що тимчасове підвищення митних тарифів не є протиріччям нормам СОТ, однак реально зможе підтримати українських виробників.

Зростання тарифів на імпорт уже є невідповідністю до вимог СОТ. Тому ця ситуація потребує більш детального розгляду та вибору іншого альтернатив

ного варіанту, так як ситуація з кризою може затягнутися і спричинити масу нарікань з боку інших країн-учасниць. Для того, щоб вирішити цю проблему та виправити необачні помилки, необхідно відмінити прийняте рішення про підвищення ввізного мита та сконцентрувати увагу навколо збільшення експортного потенціалу, створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземних інвесторів та впровадження механізму захисту вітчизняних виробників непрямими заходами.

2. Поглиблення процесів інтернаціоналізації світової економіки, зростаюче значення зовнішньоекономічних та торговельних відносин національних господарств, розвиток міжнародної кооперації зумовлюють дедалі тіснішу інтеграцію і взаємозалежність зовнішньої торгівлі та внутрішньої економіки, що є одним із проявів глобалізації світових товарних ринків. Ці процеси стимулюють розширення використання внутрішніх економічних і адміністративних важелів регулювання ввезення та вивезення товарів поряд із традиційними методами прикордонного зовнішньоторговельного регулювання. У цих умовах особливий інтерес викликають дослідження різноманітних аспектів зовнішньоторговельної діяльності.

Найважливішою формою участі України в європейських інтеграційних процесах є зовнішня торгівля, через яку реалізується місцеві вироби чи сировина, а імпортуються високотехнологічні товари чи необхідні ресурси. Спеціалізація країн у світовому товарообміні характеризує їхні порівняльні переваги у виробництві тих чи інших товарів.

Європейський союз є найбільшим торговельним блоком світу, на який припадає п’ята частина світової торгівлі товарами, а для України – другим за значенням торговельним партнером (після країн СНД). Ринок ЄС є стратегічно важливим для України з огляду на географічний фактор і загалом основним, на якому експорт низки дуже важливих для України товарів, таких як хімічна продукція, добрива, сталеливарна продукція є, з комерційної точки зору, вигідним.

З огляду на вирішальне значення стану та умов торговельно-економічної сфери для забезпечення зовнішньоекономічної безпеки держави доцільним є 

розгляд рівня забезпеченості зовнішньоекономічної безпеки України в умовах європейської інтеграції за допомогою класичної теорії міжнародної торгівлі на підставі аналізу перспектив торговельних відносин з ЄС на міжсекторному та внутрішньосеторному рівнях порівняно з іншими країнами. Існує діалектичний взаємозв’язок, який простежується між рівнями економічної інтеграції та внутрішньосекторною торгівлею. З одного боку, високий рівень економічної інтеграції між країнами сприяє розвитку внутрішньо секторної торгівлі, а з іншого , зростання внутрішньосекторної торгівлі поглиблює інтеграційні процеси.

Таблиця 1 Розрахунок коефіцієнта відкритості економіки (КВЕ)

Рік

Усього

КВЕ

Країни СНД

КВЕ

Інші країни світу

КВЕ

ЄС

КВЕ

ВВП

Експорт

1996

14400,8

0,39

7405,2

0,23

6995,6

0,16

1596,4

0,05

81519

1997

14231,9

0,34

5585,7

0,17

8646,2

0,17

1757,1

0,06

93365

1998

12637,4

0,27

4202,3

0,12

8435,1

0,15

2119,3

0,05

102593

1999

11581,6

0,18

3252,2

0,08

8329,4

0,10

2118,6

0,03

130442

2000

14572,5

0,17

4497,5

0,07

10075

0,09

2354,4

0,03

170070

2001

16264,7

0,16

4675,4

0,07

11589,3

0,09

2976,5

0,03

204190

2002

17957,1

0,15

4377,4

0,06

13579,7

0,10

3530

0,02

225810

2003

23066,8

0,17

6044,4

0,07

17022,4

0,11

4559,3

0,04

267344

2004

32672,3

0,18

8558,8

0,07

24113,5

0,11

9779,1

0,06

345943

2008

53562,3

0,17

18789,4

0,06

20615

0,05

14157,8

0,05

715010

Імпорт

1996

17603,4

0,39

11175,9

0,23

6427,5

0,16

2769

0,05

81519

1997

17128

0,34

9879,4

0,17

7248,6

0,17

3379,3

0,06

93365

1998

14675,6

0,27

7897

0,12

6778,6

0,15

3170,5

0,05

102593

1999

11846,1

0,18

6743,2

0,08

5102,9

0,10

2398,9

0,03

130442

2000

13956

0,17

8039,9

0,07

5916,1

0,09

2881,2

0,03

170070

2001

15775,1

0,16

8832,2

0,07

6942,9

0,09

3422

0,03

204190

2002

16976,8

0,15

8968,2

0,06

8008,6

0,10

507,6

0,02

225810

2003

23020,1

0,17

11508,5

0,07

11511,6

0,11

5800,2

0,04

267344

2004

28996

0,18

14873,9

0,07

14122,1

0,11

9441

0,06

345943

2008

67845

0,17

27362

0,06

17724

0,05

22758,8

0,05

715010


В таблиці 1 наведено розрахунок коефіцієнта відкритості економіки за 1996-2007 рр. та 8 місяців 2008 р. у цілому по Україні, а також по ЄС порівняно 

з країнами СНД та іншими державами. Аналіз свідчить, що з розширенням ЄС значно зросли обсяги експорту (на 210%) та імпорту (292,4%) між Україною та країнами цього об’єднання. Упродовж останніх 4-х років спостерігається постійне зростання коефіцієнта відкритості економіки відносно країн ЄС на відміну від країн СНД, щодо яких цей індикатор протягом останніх 4-х років залишається практично незмінним, а з 1996 р. значно знизився [4,с.168].

Підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції України з іншими країнами світу систематизовані в платіжному балансі. Так, рух належних операцій відбиває рух за кордон та з-за кордону товарів, послуг, трансфертних платежів. У 2007 р. сальдо поточного рахунку було від’ємне і становило 5,9 млрд дол. США, або збільшилося порівняно з минулим роком у 3,7 рази.

Погіршення умов торгівлі, зменшення світового попиту зумовили значне перевищення темпів зростання імпорту (34,5%) над експортом (27,2%), що призвело до формування від’ємного сальдо товарного балансу у розмірі 8 152 млн дол. США та різкого збільшення від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу (із 3,1 млрд дол.. США у 2006 р. до 10,6 млрд дол.. США у 2007 р).

Від’ємне сальдо балансу доходів за 2007 р збільшилося до рівня попереднього року на 22,9% і становило 2,1 млрд дол.. США. Необхідність обслуговувати зростаючі обсяги залучень за приватними середньо- та довгостроковими кредитами, збільшення виплат дивідендів іноземним інвесторам і зростання платежів Уряду за прямим та гарантованим боргом, були головною причиною зростання обсягів виплат у 2007 р на 39,3%. Характерною ознакою розвитку ситуації в зовнішньому секторі економіки у 2007 р. було суттєве збільшення від’ємного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу до рівня, що становить 4,1% стосовно ВВП порівняно з 1,5% у 2006р (табл.2)

Таблиця 2 Динаміка показників розвитку зовнішнього сектору економіки України в 2002-2007 рр.

Показники

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Сальдо поточного рахунку до ВВП,%

7,7

5,8

10,5

3,1

-1,5

-4,1



Експорт товарів та послуг,% до ВВП

56,3

57,4

62,2

54,1

46,6

44,8

Імпорт товарів та послуг,%

51,8

54,8

54,7

53,3

49,5

50,6

Темпи зростання,% до попереднього року:

-експорт товарів та послуг

-імпорт товарів та послуг


110,7

105,0


124,0

128,7


137,2

126,0


111,7

125,4


113,7

124,8


127,2

134,5

Коефіцієнт покриття імпорту товарів експортом
104,0
102,2
112,6
96,9
94,2
88,7

Довгостроковий зовнішній борг,млн дол. США
12708
14382
19648
25912
11300
61800

Довгостроковий зовнішній борг,% до ВВП
30,6
28,5
29,6
31,6
10,5
43,3

Коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу,%
12,0
11,8
11,1
14,7
17,3
18,0

Валові міжнародні резерви, млрд дол. США

4,4

6,8

9,0

19,4

22,3

32,5

Валові міжнародні резерви в місяцях імпорту майбутнього періоду
1,9
2,4
2,8
4,9
4,4
4,7
Зовнішня заборгованість є концентрованим показником конкурентоспроможності країни, а вона у свою чергу, характеризує експортний потенціал країни. Необхідно врахувати, що прямий державний борг України становить 61 800 млн дол. США, а це відповідно 43,3% ВВП. Такі зростання заборгованості підприємств України іноземними суб’єктами є одним із чинників, що загрожує безпеці національної економіки та знижує її конкурентоспроможність.

Суттєвий приток середньо- та довгострокових кредитів дав змогу збільшити резервні активи України в 2007 р на 10,2 млрд дол. США; обсяги резервних активів на початок 2008 р становили 32,5млрд дол. США. Згідно з даними Держкомстату України зовнішньоторговельний оборот України збільшився з 2002 р.на кінець 2008 р. із 34,9 до 109,9 млрд дол. США.

Характерною ознакою для експорту товарів стало суттєве зростання їх темпів приросту за останні декілька років. Експорт товарів до країн ЄС на період 2008 р. збільшився на 17% і становив 14773,8 млн дол. США. Головними 

партнерами в експорті та імпорті товарів були Німеччина, Італія та Польща. Партнерами, на які припадало близько половини загального обсягу торгівлі послугами, були Сполучене Королівство, Німеччина, Кіпр. Найбільшими в експорті послуг до Сполученого Королівства були транспортні (68,1%), різні ділові, професійні та технічні послуги (10,8); імпорті – фінансові (21,3%), державні (12,7%), транспортні (10,6%) послуги. В експорті послуг до Німеччини найбільшу частку становили транспортні (63,3%). Різні ділові, професійні та технічні послуги (22,5%); імпорті – транспортні (18,1%), різні ділові професійні та технічні (15,1%), фінансові (7,5%), будівельні та страхові (по 7%) послуги. В експорті послуг до Кіпру – транспортні (78,2%); імпорту – роялті та ліцензійні (42,4%), професійні, ділові та технічні послуги (31%).

Країнам-інвесторами, на які припадає майже три чверті загального обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр – 5941,8 млн дол. США (20,1% загального обсягу інвестицій в Україну), Німеччина – 5917,9 (20,1%), Нідерланди – 2511,2 (8,5%), Австрія – 2075,2 (7%), Сполучене Королівство – 1968,8 млн дол. США (6,7%).

Починаючи з першого кварталу 2007 р. починають зростати темпи приросту експорту металургійної продукції (як відомо наша країна входить у десятку лідерів із виробництва сталі та металопродукції). У цілому за 2007 р, експорт цієї групи товарів зріс на 26, 8%. Обсяги експорту мінеральних продуктів зросли на 10,4%. Найдинамічніше зростали поставки залізорудної сировини (на 21,1% порівняно з попереднім періодом), електроенергії (зросло на 37, 1%) та кам’яного вугілля (на 28,5%). Зменшення обсягів переробки нафти внаслідок зупинки декількох українських нафтопереробних заводів призвело до скорочення фізичних обсягів експорту нафтопродуктів [2,с.57].

Близько 60% приросту імпорту було отримано за рахунок надходжень продукції машинобудівної та хімічної промисловості. Унаслідок залучення значних обсягів інвестицій в економіку України та їх освоєння, імпорт машин та устаткування в цілому зріс на 29,1% переважно за рахунок зростання імпорту засобів наземного транспорту (на 34,6%) та машин й устаткування (на 33,8%).



Спостерігається зниження експортних поставок до низки країн Східної Європи, які підвищили конкурентоспроможність своєї продукції і переорієнтували експорт-імпорт на промислово розвинуті держави. До них належать Болгарія та Македонія. Серед країн-ексортерів можна виділити торгівлю з Туреччиною (6%), Угорщиною і Польщею (близько 6%).

Із погляду зовнішньоекономічної безпеки, необхідно врахувати високий рівень однобічної імпортної залежності від Росії (27,75% імпорту, 25,7% експорту), особливо стосовно енергоносіїв. Це робить українську економіку вразливою від такої моно залежності, а продукцію неконкурентоспроможною

Чистим експортом з України є недорогоцінні метали та вироби з них, продукція тваринництва та хімічної промисловості тощо. Отже, у структурі вивозу товарів переважають сировинні ресурси й енерго-та екологомістка продукція, що ставить країну у велику залежність від нестабільності світового ринку. Відтак країна зайняла непрестижні позиції з експорту хімічної промисловості. Оскільки за останні п’ять років експорт хімічної промисловості збільшився на 13%, що значно підвищує рівень неминучих майбутніх витрат на природоохоронні заходи й зниження цінової конкурентоспроможності цієї продукції.

Отже проаналізувавши експортний потенціал України в умовах інтеграційних процесів та інтеграції в загальноєвропейські структури, необхідно зробити такі висновки. Одним із факторів погіршення національної зовнішньої торгівлі та фінансової конкурентоспроможності виробників стало нарощення іноземних зобов’язань через несвоєчасні розрахунки українських підприємств з іноземними партнерами. Морально та фізично зношений парк промислового обладнання (понад 50%) не залишає надії на те, що Україна в найближчий час зможе розширити позиції експортера машино технічної продукції та інших промислових виробів із високою доданою вартістю. Ця продукція імпортується в Україну, як і сировина для виробництва, хоча до чистого імпорту потрапили вироби харчової промисловості та деякі товари, що з успіхом можуть виготовлятися вітчизняними виробниками. Отож, імпортні й експортні потоки зберіга

ють свою нераціональну структуру протягом останніх років і свідчать про зниження конкурентоспроможності української продукції.


Висновки:


Зовнішньекономічну діяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпи зростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурі зовнішньої торгівлі України, зокрема зростанні зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС. Це значною мірою зумовлено вступом до ЄС нових країн-членів, які були й залишаються одними зі значних зовнішньоекономічних партнерів України.

Ризики у зовнішньоторговельній структурі України спричинено зволіканням структурних зрушень у народному господарстві, які мають відбуватися природно, за ринковими законами. Зовнішньоторговельна структура України на сучасному етапі деделі більше орієнтується на ЄС. Найбільшою загрозою зовнішньоекономічній безпеці України в умовах євроінтеграції є експортна орієнтованість зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС на основі традиційних однорідних товарів за умови не насиченості вітчизняного ринку диференційованою продукцією. Інтеграція України до ЄС має важливі економічні преваги для України: макроекономічна стабільність, збільшення продуктивності економіки, збільшення обсягів торгівлі між Україною та ЄС, забезпечення вільного руху факторів виробництва в межах ЄС, гарантований захист прав працівників та споживачів.


Список літератури:


Внукова Н.М. Оцінка рівня виконання вимог СОТ для прискорення процесів інтеграції України до ЄС [Текст] / Н.М.Внукова // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009.– №2(43).– С.40-46.

Горьовий В.П. Інтеграція Україна до ЄС і зовнішньоекономічна безпека держави [Текст] / В.П.Горьовий // Вісник аграрної науки. – 2009. – №11.– С.56-61.

Зварыч Р. Социально-экономическая трансформация в Украине как перспектива конвергенции с Европейским Союзом [Текст] / З.Зварыч // Журнал европейской экономики. – 2008. –Т.7,№2.– С.170-193.

Киридон А.М. Інтеграційні виклики для України [Текст] / А.М.Киридон // Наук. вісн. Волинського нац. ун-ту ім. Л.Українки. – 2009.– №3.– С.166-170.

Миронов В.С. Международная экономическая деятельность Украины [Текст]: уч.пособ. / В.С.Миронов, В.Н.Дуницкий. – Донецк: Юго-Восток, 2009.– 425с.

Онищенко В.П. Україна у координатах ЄС [Текст] / В.П.Онищенко // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008.– №3.– С.5-13.

Стеців А.П. Інноваційне забезпечення конкурентоспроможності в умовах євроінтеграції [Текст] / А.П.Стеців // Економіка України. –2009.– №3.– С.47-54.


Скачать файл (46.7 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru