Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекції - Історія дипломатії - файл 1.doc


Лекції - Історія дипломатії
скачать (4554.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc4555kb.16.11.2011 01:52скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Історія дипломатії




Частина перша. ОМАНЛИВИЙ МИР

РОЗДІЛ І. ПЕРШІ НАСЛІДКИ МИРНИХ ДОГОВОРІВ

РОЗДІЛ II ЄВРОПА в 1922-1925 рр.

РОЗДІЛ ІІІ. ЄВРОПА І АПОГЕЙ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ (1925-1929 рр.)

РОЗДІЛ IV. ПРОБЛЕМИ СВІТУ ЗА МЕЖАМИ ЄВРОПИ в 1921-1929 рр.

РОЗДІЛ V. ПЕРШІ НЕВДАЧІ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ (1929-1933 рр.)

Частина друга. ЕПОХА ГІТЛЕРА (1933—1945 рр.)

РОЗДІЛ І. ПРИХІД ДО ВЛАДИ ГІТЛЕРА Й ПРОВАЛ КОНФЕРЕНЦІЇ З РОЗЗБРОЄННЯ..

РОЗДІЛ II. КРИЗА 1935 -1936 рр. У   ЄВРОПІ

РОЗДІЛ III. АНШЛЮС І ЧЕХОСЛОВАЦЬКІ КРИЗИ (1937-1939 рр.)

^ РОЗДІЛ IV. ПОЛЬСЬКА КРИЗА. ОГОЛОШЕННЯ ВІЙНИ...

РОЗДІЛ V. ЄВРОПЕЙСЬКА ФАЗА ВІЙНИ (1939-1941 рр.)

Розділ VI. СТАНОВИЩЕ ЗА МЕЖАМИ ЄВРОПИ в 1933-1941 рр.

РОЗДІЛ VII. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ПІД ЧАС СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1941-1945 рр.)

Частина третя. ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1945—1962 рр.)

РОЗДІЛ І. ПРОВАЛ ВЕЛИКИХ МІЖНАРОДНИХ КОНФЕРЕНЦІЙ (1945-1947 рр.)

Розділ II. «ХОЛОДНА ВІЙНА» ТА ЛОКАЛЬНІ КОНФЛІКТИ (1948-1953 рр.)

РОЗДІЛ ІІІ. ПОСТУП «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»(1953-1957 рр.)

РОЗДІЛ IV. ЕПОХА КОНФЛІКТІВ (1957-1962 рр.)

Частина четверта. НЕПЕВНА РОЗРЯДКА (1962—1975рр.)

^ РОЗДІЛ І. ТРУДНОЩІ ДВОХ БЛОКІВ..

РОЗДІЛ II. «ТРЕТІЙ СВІТ» У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ від 1962 до 1973 рр.

РОЗДІЛ ІІІ. РОЗРЯДКА: НАДІЇ ТА РОЗЧАРУВАННЯ (1969-1973 рр.)

Частина п'ята. ВЕЛИКА СВІТОВА КРИЗА І КАТАСТРОФА КОМУНІЗМУ.

^ РОЗДІЛ І. ОСТАННІ РОКИ БІПОЛЯРНОГО СВІТУ...

РОЗДІЛ II. ПРОВАЛ РАДЯНСЬКОГО КОМУНІЗМУ...

РОЗДІЛ III. ЗЛИГОДНІ «ТРЕТЬОГО СВІТУ».

РОЗДІЛ IV. ДО НОВОЇ ДИПЛОМАТІЇ. НЕПЕВНІСТЬ І ЗАГРОЗИ...

^ ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ...

Частина перша. ОМАНЛИВИЙ МИР               (1919-1933 рр.)

РОЗДІЛ І. ПЕРШІ   НАСЛІДКИ МИРНИХ   ДОГОВОРІВ


Мирні договори 1919—1920 рр. стали спробою розв'язати незлі­ченні проблеми, що їх поставила війна, і навіть ті, що виникли ще до неї. Вже з самого початку всі зрозуміли, що вони дуже мало відповідають глибинним і часто-густо суперечливим інтересам народів і держав. Отже, слід проаналізувати політичні результати мирних договорів і перші труднощі їхнього застосування в період від 1919 до кінця 1921 рр.

Оскільки головною серед центральних держав була, очевидно, Німеччина, то саме їй було приділено в договорах найбільше прискіпливої уваги, її доля була вирішена Версальським договором 28 червня 1919 р. В цьому розтянутому й складному документі можна вирізнити питання кордонів і питання всіляких гарантій, ужитих проти Німеччини. З метою продовження спільної роботи і втілення договорів у життя союзники передбачили:

1) періодичне скликання Найвищої міжсоюзницької ради;

2) конференцію послів під головуванням французького пред­ставника Жюля Камбона (Франція, Великобританія, Італія, Японія і згодом Бельгія);

3) різні контрольні органи: комісію з репарацій; комісію для контролю за роззброєнням Німеччини; міжсоюзницьку комісію з рейнських територій; комісії з плебісциту; комісію з судноплавства по Рейну, Дунаю, Ельбі, Одеру і т. ін.

І. Нові кордони Німеччини


Основою для Паризької конференції був принцип націй, який базується на праві народів на самовизначення. Проте в нових кордонах Німеччини можна знайти деякі сліди «реалізму» Клемансо. Так, західні кордони були визначені швидко; що ж до східних, то ситуація залишалася неясною аж до 1921 р.

 Щодо переговорів, які передували укладенню договорів, відсилаємо читача до праці М. Дроза (за деякими винятками, що пояснюються складним переплетінням подій).

Ельзас-Лотарингія

На заході головною подією є повернення Ельзас-Лотарингії до складу Франції. Це була основна мета війни з боку Франції, проголошена, зокрема, Вівіані 22 грудня 1914 р., Бріаном 10 січня 1917 р., а також порядком денним за 5 червня 1917 р. в Палаті депутатів і 6 червня в Сенаті. Як тільки війна скінчилася, ті недомовки, що лишалися ще в англійців з цього приводу, зникли. Оскільки мова йде про повернення територій, Франція добивається їхньої передачі за винятковою процедурою. Вона набирає чинності з дати підписання перемир'я 11 листопада 1918 р., а не з дати введення в дію мирного договору (10 січня 1920 р.). Німці з Ельзас-Лотарингії не мають права вибирати між французьким і німецьким громадянством. Постанова про натуралізацію ухвалюва­тиметься французьким урядом. Французька держава не візьме на себе жодної частки боргів німецької держави. І нарешті, портом Кіль управлятиме протягом семи років французький директор (ст. 65).

^ Саарська область

У березні 1919 р. Франція висунула ще одну територіальну вимо­гу — щодо південної частини Саарської області, яка належала Франції від часів Людовика XIV до 1815 р. Особливий політичний режим мав бути встановлений для північної частини, а шахти переходили в повну власність Франції. Гірничий район Саару ніколи не був самостійною адміністративною одиницею. Більша частина його належала рейнській Пруссії, а схід краю — баварсь­кому Пфальцові. Французька делегація не змогла обстояти свою позицію через те, що Вільсон затято відкидав будь-які історичні аргументи. Нарешті, 9 квітня ухвалено особливий статут для тери­торії Саару, за яким управління нею передавалося Лізі Націй в особі комісії з п'яти членів строком на п'ятнадцять років з дати введення в дію договору. Мав бути утворений митний союз із Францією, яка брала у свою власність шахти (як компенсацію за методичне руйнування шахт півночі й Па-де-Кале під час відступу німецьких військ). Через п'ятнадцять років мав відбутися плебіс­цит, на якому саарці вибирали б між трьома вирішеннями: збере­ження режиму міжнародного правління; приєднання до Німеччини; приєднання до Франції.

Рада Ліги Націй призначила п'ятьох членів комісії управління ,в лютому 1920 р. Вже на початку виникли труднощі, спровоковані такими організаціями, як «Саарферайн», а потім «Бунд дес Саарферайн», чий провід перебував у Берліні. Страйк службовців, а слідом за ним двадцятичотирьохгодинний загальний страйк змусили комісію запровадити воєнний стан і звернутися до французької армії, щоб навести порядок. Запровадження в Саарі французького франка спричинилося до інших інцидентів. Але на початку 1921 р. становище стало спокійнішим.

^ Вимоги Бельгії

Західний кордон Німеччини трохи змінено на користь Бельгії, яка анексувала   дві   німецькі   округи:   Ейпен   і   Мальмеді.   Бельгія висунула   й   інші   претензії   на   Паризькій   конференції.    Вона зажадала скасування зобов'язань договору 1839 р., що змушував її  до   нейтралітету.   Бельгійський   представник   Гіманс   поставив вимогу відновлення кордонів 1830 р., тобто анексії голландських територій лівобережжя Шельди та голландського Лімбургу.  На­томість Голландія змогла анексувати прусський Гельдерланд або Східну    Фрісландію   та   графство   Бентгайм.    Нарешті,    Бельгія вимагала  віддати  їй Люксембург.   Вимоги  ці  не пройшли  через опір Голландії  (14 лютого  1919 р.)  і до деякої міри Англії2. Зі свого боку, президент Вільсон виступив проти того, щоб Німеч­чина   віддавала   свої   території   нейтральній   країні.   Бельгія   не добилася  також,  щоб на Голландію були накладені  міжнародні обмеження щодо лівобережжя Шельди та щодо Лімбургу. Що ж до нейтралітету, то договір не вирішив цього питання чітко. Але вже 22 листопада  1918 р. король Альбер проголосив скасування нейтралітету, і Бельгія потім завжди вважала, що її вступ до Ліги Націй    передбачав   відмову    від   нього.   Але   довелося    чекати Локарнського договору 1925 р., щоб скасувати його офіційно.

Рейнланд

Отже, від західної частини Німеччини відірвали не дуже значні шматки. Проте французький уряд, надихнутий меморандумом маршала Фоша від 27 листопада 1918 р., хотів відтяти захід Рейнської області від Німеччини й провести кордон по Рейну. Деякі місцеві французькі власті, зокрема генерал Манжен, заохочували місцеві автономістські рухи, якими керували Дортен і священик Костерт. Та цілковита незгода союзників примусила Клемансо більше не підтримувати автономістів. Після того, як 1 червня Манжен схвалив проголошення «Рейнської республіки», Клемансо надіслав йому 2 червня категоричний наказ не втручатися.

Шлезвіг

Північний кордон Німеччини не лишився недоторканним. Мирним договором було встановлено, що в північній частині Шлезвігу буде проведено плебісцит. У 1920 р. соціалістичний уряд Данії на чолі з Цале був загалом мало схильний до цього плебісциту. В березні 1920 р. дві третини виборців на півночі Шлезвігу висловилися за приєднання до Данії, тоді як у центральній частині Німеччи­на дістала 3/4 голосів. Відтак Північний Шлезвіг приєднано до Данії.

^ Данцігський «коридор»

Значніших змін зазнала німецька територія на сході, зокрема на користь Польщі, відновлення державності якої ухвалено на мирній конференції. Спочатку Німеччина змушена була віддати район Познані й частину Західної Пруссії з Торунем. Ці землі являли собою «коридор», який давав Польщі вихід до моря, а відтак відрізав Східну Пруссію від решти Німеччини. Населення тут говорило польським діалектом. Але порт і велике місто Данціг, розташовані в пониззі Вісли, були майже чисто німецькі. Треба було, з одного боку, забезпечити Польщу портом, а з іншого — дотримати принципу самовизначення націй. Мирна конференція вирішила, що Данціг із довколишнім районом буде вільним містом під контролем Ліги Націй. Статтею 104 Версальського договору передбачалося, що вільне місто Данціг повинне домови­тися з Польщею про його включення в польські митні кордони, щоб забезпечити Польщі вільний доступ у порт і щоб уникнути будь-яких дискримінаційних заходів щодо польських громадян. Завдяки зусиллям конференції послів 9 листопада 1920 р. підписано Паризьку конвенцію, яка врегулювала ці проблеми. В статті 103 визначалося, що обрані представники вільного міста мають виробити конституцію, її прийнято 11 серпня 1920 р., а 17 листопада схвалено Радою Ліги Націй. Головними органами врядування стали Фолькстаг, тобто Народні збори, з 72 членів, що виконував роль нижньої палати, і Сенат, який обирався Фолькстагом, був одночасно верхньою палатою й виконавчою

владою, а також мав право вето щодо постанов Фолькстагу. Лігу Націй представляв верховний комісар.

^ Плебісцит у Верхній Сілезії

Доля інших районів мала вирішуватися плебісцитом — у даному разі йдеться про південну частину Східної Пруссії (райони Алленштайна та Марієнвердера) й Верхню Сілезію. В першому випадку Німеччина легко здобула перемогу 11 липня 1920 р., отримавши на свою користь відповідно 96 і 92 відсотки голосів. Щодо Верхньої Сілезії проблема була набагато складніша. Плебісцит відбувся 20 березня 1921 р. Німеччина одержала 717 122 голоси, а Польща — 483 154. Але 195 000 емігрантів, привезених з Німеччини спеціальними потягами, могли суттєво вплинути на результат голосування. Німеччина хотіла анексувати весь край, хоча б для того, щоб мати змогу сплатити репарації, її підтримував Ллойд-Джордж. Виступаючи проти цієї позиції, син польського шахтаря Корфантий, який представляв свою країну в комісії з плебісциту, підняв 2 травня повстання. Німці кинули на його придушення свій «добровольський корпус». Щоб припинити непорядки, Бріан, який був тоді головою Ради міністрів, 16 червня прийняв рішення надіслати туди війська. Лишалося залагодити проблему. Через опір Франції й Англії Найвища рада, скликана 12 серпня в Парижі, не змогла виробити постанову. Вона доручила Лізі Націй провести розділ краю, що й зроблено 20 жовтня. Північна й західна частини відійшли Німеччині, котра відтак залишила за собою дві третини цих територій. Південна частина дісталася Польщі. Отже, поділено навпіл промисловий район, що мало спричинитися до численних конфліктів. До того ж у промислових містах польської зони мешкало багато німців, і декотрі з них, тримаючи в своїх руках важелі економічного життя, одержали згодом сприятливі для себе результати на муніципальних виборах.

Цеиіин

Зазначимо, що за сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1918 р. сперечалися Польща й Чехословаччина. З його 426 000 жителів 55% становили поляки, 27% — чехи, 18% — німці. Завдяки шахтам Остравсь-кого вугільного басейну ця маленька територія набула великого значення. Першою її зайняла Польща. У липні 1920 р. конференція послів вирішила поділити її, залишивши Чехословаччині головні шахти та залізницю, що з'єднувала Богемію та Словаччину. Після розділу тут залишилася чимала частка польського населення, до того ж з великою народжуваністю. Це було зародком тривалого конфлікту між двома країнами.

Мемель

Нарешті, на крайньому сході Східної Пруссії Німеччина втратила Мемельську область на правому березі Німану. Ця територія завдовжки в 150 і завширшки в 20 кілометрів налічувала 130000 жителів, з яких трохи більше половини говорили литовською мовою й жили на селі. Міське населення було переважно німецькомовне. Взагалі німці були тут багатші й освіченіші, ніж литовці. Литва, прагнучи мати морський порт, домагалася Мемеля. Буржуазія й багаті землевласники вимагали приєднання до Німеччини, яка являла собою ширший ринок для місцевої продукції. За Версальським договором, ця територія була відтята від Німеччини без плебісциту. Тимчасове управління цією територією, що могла б одержати такий самий статус, як і Данціг, здійснювала міжнародна адміністрація на чолі з верховним комісаром — французом. Тимчасова адміністрація існувала до

1923 р., коли Литва вчинила насильницький акт, санкціонований Лігою Націй уже 16 лютого шляхом передачі Литві цієї території на умовах надання їй особливого статусу. Запроваджений 8 травня

1924 р., такий статус передбачав міжнародний режим для порту й широку адміністративну автономію для території.

Загалом Німеччина втратила 1/7 території та 1/10 населення. Коли урізання, здійснене на заході й півночі (за винятком Саару), могло здаватися їй стерпним, то вона вважала себе тяжко скривдженою, коли йшлося про її втрати на сході, тим більше, що вони загалом доволі погано відповідали принципові самовиз­начення й були продиктовані переважно стратегічними чи економічними міркуваннями.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54



Скачать файл (4554.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru