Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Контрольна робота - Структура світової валютної системи за елементами [docx] - файл 1.docx


Контрольна робота - Структура світової валютної системи за елементами [docx]
скачать (54.9 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx55kb.21.11.2011 08:58скачать

содержание
Загрузка...

1.docx

Реклама MarketGid:
Загрузка...


ТЕМА: Структура світової валютної системи за елементами
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………...3

1. Поняття «валюта» та «валютна система»……………………………...5

2. Види валютних систем…………………………………………………..8

3. Структура світової валютної системи за елементами………………..13

Висновок…………………………………………………………………..25

Список використаної літератури………………………………………...27



ВСТУП
Сучасні міжнародні валютно-фінансові відносини відрізняються надзвичайно швидким розвитком та постійними змінами, що перетворює світову валютно-фінансову систему у найбільш мобільне і динамічне утворення в структурі світового господарства.

Міжнародні валютно-кредитні відносини мають три головні виміри і проявляються в трьох головних площинах. З одного боку, вони являють собою певну теоретичну систему, сукупність принципів і форм міжнародних валютно-кредитних відносин. З іншого боку, валютно-кредитні та фінансові інструменти є важливими засобами здійснення економічної політики, її координації у міжнародному масштабі. Нарешті, валютно-кредитна сфера виступає важливим каналом залучення додаткових фінансових коштів до національної економіки, сприяє прискореному обміну між країнами та регіонами товарів і послуг, поліпшенню системи розрахунків між суб’єктами світогосподарських зв’язків.

Останнім часом істотно зростає значення міжнародних валютно-фінансових інститутів та фінансових центрів у координації та регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин, гармонізації національної та міжнародної економічної і валютно-фінансової політики. Водночас слід мати на увазі, система міжнародних валютно-кредитних відносин є надзвичайно динамічною, її окремі ланки та сектори зазнають відчутних змін, збагачується їх зміст, з’являються нові форми тощо.

Надзвичайно складним і недостатньо відпрацьованим в Україні є комплекс проблем, пов’язаних з платіжними та розрахунковими балансами, з механізмом міжнародних розрахунків. Міжнародний кредит, хоча і має свою давню історію, в даний час набуває небачених раніше масштабів і форм. Вирішуючи питання ринкової трансформації своєї економіки, здійснення радикальних структурних перетворень, Україна потребує залучення значної кількості кредитно-фінансових ресурсів. Саме тому при розбудові відкритої 

української економіки слід враховувати усі новітні процеси з огляду на те, що вже зараз третина валового внутрішнього продукту держави реалізується з допомогою зовнішньоекономічних зв’язків; Україна бере безпосередню участь у діяльності провідних міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР).




1. Поняття «валюта» та «валютна система»
Сьогодні нереально уявити міжнародну економічну діяльність у всіх її проявах без використання валюти. Поняття валюти широко застосовується в економічній літературі та практиці. Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На її основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн.

Поняття «валюта» тотожне поняттю «гроші», але в Україні термін «валюта» вживається здебільшого тоді, коли мова йде про гроші, що перебувають у міжнародному обігу.

Під валютою слід розуміти будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні – це наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19. 02. 1993 р. поняття «валютні цінності» включає такі елементи:

- валюта України – грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські 

накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

- іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

- банківські метали – золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Валюта забезпечує зв’язок і взаємодію національного та світового господарства, являється основою будь-якої валютної системи.

Валютна система – сукупність економічних, організаційних і правових відносин з приводу функціонування й розвитку валюти. Найважливіші сутнісні рівні валютної системи включають економічні відносини, правові відносини й організаційні відносини.

З економічної точки зору валютна система – це сукупність грошово-кредитних відносин, що склалися на основі інтернаціоналізації господарського життя, розвитку світового ринку і закріплені в міжнародних договірних і державно-правових нормах.

З організаційно-правової точки зору валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин, яка історично склалась на 

основі інтернаціоналізації господарських зв’язків та закріплена національним законодавством із врахуванням норм міжнародного права.

Завданням будь-якої валютної системи є сприяння розвитку товарообмінних операцій. У свою чергу, міжнародні товарообмінні операції зумовили необхідність встановлення співвідношень між національними грошовими відносинами. Валютні системи і стали сукупністю правил і механізмів, які покликані забезпечувати ці співвідношення.

Метою функціонування валютних систем є, по-перше, забезпечення безперервного валютного обігу в сфері міжнародних розрахунків за поточними угодами і обігу капіталу; по-друге, попередження і подолання кризових явищ у здійсненні валютно-розрахункових операцій.

Функціонування валютної системи пов’язано з відмовою держав-учасниць від певних елементів свого валютного суверенітету. Глобалізація внесла в світову валютну систему такі важливі риси як розвиток, змінення, трансформація. Внаслідок цього еволюція світової валютної системи не є плавною й гармонічною, вона досить суперечлива.


^ 2. Види валютних систем
Залежно від складу країн-учасниць розрізняють такі валютні системи:

  • національна;

  • міжнародна (регіональна);

  • світова.

Національна валютна система – це форма організації грошових відносин, яка охоплює не тільки внутрішній грошовий обіг, але і сферу міжнародних розрахунків країни і визначається національним законодавством.

Національні валютні системи історично виникли раніше за інші. Кожна з них являє собою систему діючих у конкретній країні правил і механізмів забезпечення співвідношень національної валюти та іноземних валют. Юридично ці системи закріплюються у державних правових актах, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни, на основі якого встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтингу та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Національна валютна система є складовою грошової системи країни. Але вона виходить за національні кордони і набуває відносної незалежності від встановлених країною-емітентом правил. Особливості кожної національної валютної системи визначаються рівнем економічного розвитку країни та станом її зовнішньоекономічних зв’язків.

Основними функціями національної валютної системи є:

  • 

  • формування і використання валютних ресурсів;

  • забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків країни;

  • забезпечення оптимальних умов функціонування національного господарства.

Регіональні (міжнародні) валютні системи – це сукупність валют, правил і норм використання, взаємного обміну, застосування в якості платіжних засобів, а також грошово-кредитних відносин, пов’язаних із застосуванням валюти в певному економічному регіоні.

Регіональна валютна система формується в межах інтеграційних угрупувань. Її формування залежить від стану і характеру зовнішньоекономічної політики цих об’єднань. Такі системи характеризують:

  • наявність власної міждержавної або наднаціональної валюти;

  • механізм взаємної валютної координації;

  • механізм валютного регулювання;

  • банківські й валютно-фінансові установи;

  • наявність міждержавних (наддержавних) регулюючих організацій.

Найбільшого розмаху регіональна форма валютної системи набула в межах Європейського Союзу. У 1979 році в ній була створена європейська Валютна Система (ЄВС) і запроваджена європейська валютна одиниця – ЕКЮ (євро). Найважливішими елементами такої системи є: регіональна міжнародна розрахункова одиниця; спеціальний режим регулювання валютних курсів; спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи.

Правовою основою міжнародної валютної системи виступають міжнародні договори, багатосторонні та двохсторонні договори і акти. Практично світова валютна система являє собою сукупність способів, інструментів й міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг в межах світового господарства.



Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку і поширення золотого стандарту виникла світова валютна система.

Світова валютна система – форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства

Світова валютна система склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Основними функціями світової валютної системи є:

  • опосередкування міжнародних економічних зв’язків;

  • забезпечення платіжно-розрахункового обороту в рамках світової економіки;

  • забезпечення необхідних умов для нормального виробничого процесу і безперебійної реалізації вироблених товарів;

  • регламентація і координація режимів національних валютних систем;

  • уніфікація і стандартизація принципів валютних відносин.

У своєму розвитку світова валютна система пройшла такі основні етапи:

  • І (до 1914 року) – період панування системи золотого стандарту, коли золоту надавалась роль резервної валюти й інструменту врегулювання сальдо платіжних балансів;

  • ІІ (з 1914 до 1946 року) – період її розпаду, пов’язаний із заміною золотого стандарту золотовалютним, де провідну роль грали фунт стерлінгів і американський долар;

  • ІІІ (з 1946 до 1973 – 1974 років) – відміна золотовалютного стандарту, створення міжнародних фінансових інститутів і панування долара 

  • як основної резервної валюти. Долар перетворився в основну резервну валюту і зайняв панівне положення в системі міжнародних платежів. Були створені нові міжнародні гроші – спеціальні права запозичення (СПЗ), які є розрахунковим кошиком провідних валют світу;

  • ІV (з кінця 70-х років) – відбувається формування сучасної світової валютної системи.

Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному опосередкуванні платежів за експорт та імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці; забезпеченні безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва. Через світову валютну систему здійснюється перелив економічних ресурсів з однієї країни в іншу, або ж цей процес блокується, розширюється чи звужується ступінь національної самостійності країни, а також переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) з одних країн до інших.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки – обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.

Світова та регіональні валютні системи тісно пов’язані з національними валютними системами. Вони являють собою системи правил і механізмів, які забезпечують співвідношення різних валют у міжнародних відносинах.

Національні валютні системи базуються на відповідних національних грошових одиницях, світова та регіональні валютні системи — на одній або декількох резервних (ринкових) валютах або міжнародних розрахункових грошових одиницях (МРГО).



Резервна валюта – це валюта,яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, німецька марка, швейцарський франк, японська єна.

Міжнародні розрахункові грошові одиниці (МРГО) є штучно створеними валютними одиницями, використовуваними як умовний масштаб для зіставлення міжнародних вимог і зобов’язань, встановлення валютного паритету та валютного курсу.

Сучасні МРГО не прирівнюються до золота або якоїсь однієї з валюти. Їхня вартість не фіксується на весь період валютної угоди або контракту. Вони прирівнюються до валютного кошика, склад якого визначається договірним порядком. Термін «валютний кошик» є фінансовим жаргоном, який відображає метод вимірювання середньозваженого курсу однієї валюти (одиниці МРГО) до певного набору інших валют, виражених у будь-якій валюті з цього набору. Кількість валют у наборі, їх склад і розмір валютних компонентів встановлюються довільно, залежно від мети визначення середньозваженого курсу. Валютний компонент є кількістю одиниць кожної валюти у наборі валют, що формують валютний кошик.

Світова та регіональні валютні системи були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвивалися залежно від економічних потреб окремих країн та усього світу. Вони постійно змінюються й вдосконалюються.




^ 3. Структура світової валютної системи за елементами
Світова валютна система – це форма організації валютних відносин. Вона сприяє міжнародному валютному співробітництву та зростанню міжнародної торгівлі, стабілізації валюто-обмінних операцій, створенню системи багатосторонніх розрахунків та усуненню валютних перешкод у народній торгівлі.

Основними підсистемами світової валютної системи є:

  • валютний механізм;

  • система міжнародних валютних відносин.

Валютний механізм – це правові норми та інститути, які ці норми виробляють і представляють (різні міжнародні угоди з валютний питань, Міжнародний валютний фонд, регіональні валютно-кредитні заклади, національні валютно-кредитні заклади). Від ефективності валютного механізму, степені втручання державних і міжнародних валютно-фінансових організацій в діяльність валютних, грошових та золотих ринків багато в чому залежить економічний розвиток, зовнішньоекономічна стратегія промислово розвинутих країн.

Система міжнародних валютних відносин – плинні (поточні) зв’язки, які виникають між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин на валютних ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

Валютний механізм і система міжнародних валютних відносин – це два діалектично пов’язані між собою елементи світової валютної системи, які, будучи взаємно протилежними за функціональним змістом, взаємодоповнюють один одного. Стабільний, малорухомий, як і повинно бути, валютний механізм до певної міри регулює стан постійних бурхливих змін та оновлень грошово-кредитних операцій, зв’язків, які складають систему міжнародних валютних відносин. І навпаки, швидкий розвиток 

міжнародних валютних відносин приводить із часом до змін (удосконалення) валютного механізму.

Елементами валютної системи є умови, які забезпечують функціонування тієї чи іншої валютної системи. Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів:

  • світовий грошовий товар;

  • валютний курс;

  • валютні ринки;

  • міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). У 70-х роках з’являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці – СПЗ, ЕКЮ та євро.

СПЗ – спеціальні права запозичення – це різновид світових грошей, які випускає Міжнародний валютний фонд (МВФ), а країни згодні приймати й обмінювати на долари чи іншу тверду валюту. Тобто, спеціальні права запозичення – це міжнародні резервні та платіжні засоби, що використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків та як розрахункова одиниця. Вони розподіляються між країнами – членами МВФ пропорційно до їхніх квот. Курс СПЗ визначається на основі валютного кошика. Вартість СПЗ визначається Фондом щоденно як еквівалентна долару США сума вартості певної кількості кожної валюти, що входить до кошика оцінки СПЗ.

ЕКЮ – розрахункова міжнародна грошова одиниця, яка не мала матеріальної форми, тобто ЕКЮ виступало «кошиком» валют країн-членів Європейського економічного співтовариства. Вага валюти в кошику – це відношення між кількістю даної валюти, що входила до кошика ЕКЮ і вартістю ЕКЮ, вираженій у цій валюті. Натомість, вартість ЕКЮ виражена в 

одній з валют кошика дорівнювала сумі кількості цієї валюти в кошику ЕКЮ і кількості решти складових валют ЕКЮ, перерахованій на цю валюту за чинним тоді центральним курсом.

Євро – офіційна валюта 16 з 27 держав Європейського Союзу. Однією з найзначущих переваг введення євро є зменшення ризиків, пов’язаних з курсами обміну валют, що дозволяє полегшити інвестування між країнами.

Сукупність всіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називається міжнародною ліквідністю. Міжнародна валютна ліквідність визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (ВР) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (ІР):

^ МВЛ=ВР÷ІР×100% (1)

Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:

  • виступає засобом міжнародних платежів, що використовуються головним чином для покриття дефіциту платіжного балансу;

  • є засобом валютних інтервенцій.

Основними компонентами міжнародної валютної ліквідності є:

  • офіційні золоті запаси країни – запаси золота у злитках та монетах;

  • валютні резерви країни – резервна іноземна валюта для міжнародних розрахунків;

  • резервна позиція в Міжнародному валютному фонді (право країни-члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноземній валюті в межах 25 % від її квоти);

  • розрахунки в СПЗ та євро.

Стан міжнародної валютної ліквідності виражається такими показниками:

1. Якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн-емітентів резервної валюти.



2. Відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного, зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів.

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс – мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції. Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

- подолання національних обмежень грошової одиниці;

- перетворення локальної цінності грошової одиниці в міжнародну цінність;

- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

- сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

На валютний курс впливають такі фактори, як зміна обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.

У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі (гнучкі).

Фіксовані валютні курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, 

стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Гнучкі (плаваючі) валютні курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети. Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків.

В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним використанням різних валютних курсів, кожний з яких використовується з певною метою. Ці режими називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути:

- валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

- вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропозицією.

Визначення курсу валют називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи. При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту. Котирування може бути обов’язковим для суб’єктів валютних операцій або суто номінальним, орієнтовним. Тоді валютний курс, визначений котируванням може не збігатися з курсом конкретної угоди.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, що можна придбати за дану грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності. Він характеризує товарне наповнення окремих грошових одиниць та є одним 

із основних факторів визначення валютних курсів. На динаміку валютних курсів впливають норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу.

Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.

Дисконтна або облікова політика – зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і таким чином стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де рівень облікової ставки нижче. Приплив капіталу поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту і таким чином, сприяє підвищенню курсу. І навпаки, при значному активному сальдо платіжного балансу центральний банк знижує облікову ставку та стимулює відплив іноземних та національних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу. В цих умовах зростає попит на іноземну валюту, її курс підвищується, курс національної валюти знижується.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної валюти, що також призводить до обмеження коливань валютного курсу національної грошової одиниці.

Третім елементом світової валютної системи є валютні ринки. Сучасний валютний ринок як економічна категорія – це система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.



Як інституціональний механізм, валютний ринок – це сукупність установ і організацій – транснаціональних банків, валютних бірж, брокерських фірм, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

На валютному ринку складається система взаємовідносин між різноманітними економічними суб’єктами. В якості основних суб’єктів валютного ринку виступають транснаціональні банки, комерційні банки, торговельно-промислові і фінансові компанії, центральні банки, біржі, міжнародні і регіональні організації, брокерські компанії, приватні особи.

Кон’юнктура валютного ринку визначається, перш за все, попитом і пропозицією на іноземну валюту, що склалися на даний момент. Пропозиція валюти виходить від експортерів, що отримали валютну виручку за товари і послуги, торгівельних компаній, страхових товариств і банків, що отримали валюту в оплату за фрахт, страхування вантажів, брокерські та банківські комісії. Попит на валюту залежить від імпортерів, котрим слід сплачувати валютою за товари і послуги; фізичних та юридичних осіб, які мають зобов’язання зі сплати дивідендів, погашення позик, кредитів. Таким чином, головним завданням валютного ринку являється обслуговування міжнародних економічних відносин.

До головних функцій валютних ринків можна віднести:

  • забезпечення виконання міжнародних розрахунків – ця функція виконується валютними ринкам з початку їх існування і є первинною по відношенню до всіх інших функцій бо валютні ринки виникли саме для її реалізації;

  • забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків – ця функція виникла в процесі подальшого розвитку та ускладнення міжнародно-економічних відносин (поява прямих закордонних інвестицій, транснаціональних корпорацій, світових фінансових центрів – поява світового господарства). Виконуючи цю функцію валютний ринок дозволяє суб’єктам міжнародних економічних відносин користуватися 

  • національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій;

  • страхування валютних та кредитних ризиків – ця функція виникла і почала розвиватися після впровадження вільно плаваючих валютних курсів, що значно підвищило валютні ризики суб’єктів міжнародних економічних відносин. Зараз валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах;

  • отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют. Валютні ринки дозволяють заробляти на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток;

  • визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;

  • диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав суб’єкти міжнародних економічних відносин можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах;

  • регулювання економіки – ця функція є похідною від функції визначення валютних курсів, бо через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній.

Динаміка світового валютного ринку наведена в табл. 1 за даними Банку Міжнародних Розрахунків.



Таблиця 1

Обсяги світового валютного ринку, млрд. дол.

Інструмент

1989 рік

1992 рік

1995 рік

1998 рік

2007 рік

Операції спот

317

394

494

568

387

Операції форвард

27

58

97

128

131

Операції своп

190

324

546

734

656

Похибка в звітах

56

44

53

60

36

Загальний розмір ринку

590

820

1190

1490

1210


Як видно з даних таблиці, найбільше всього скоротилася торгівля на ринках «спот», де середньоденний обсяг торгів скоротився з 568 мільярдів доларів до 387 мільярдів доларів. Обсяг торгівлі свопами скоротився з 734 млрд. до 656 млрд. доларів. І лише торгівля ф’ючерсними контрактами зросла незначним чином до 131 млрд. доларів.

Головними причинами скорочення обсягів міжнародного валютного ринку на думку експертів Банку Міжнародних Розрахунків були: 

  • зростаюча доля електронного брокінгу на міжбанківському спот ринку;

  • процеси консолідації в банківській галузі;

  • більш значний рівень неприймання ризиків операторами ринку після фінансової кризи;

  • консолідація в промислових галузях, що призвело до скорочення кількості клієнтів та зменшення обсягів операцій.

Четвертий елемент валютної системи характеризує степінь конвертованості валют, тобто розміну на іноземні. Розрізняють:

  • вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на будь-які іноземні валюти. В новій редакції Уставу Міжнародного валютного фонду (1978 р.) введено поняття «вільно використовувана валюта». МВФ відніс до цієї категорії долар США, марку ФРГ, японську ієну, фунт стерлінгів, французький франк. Фактично вільно конвертованими валютами вважаються валюти країн, де немає валютних обмежень за поточними 

  • операціями платіжного балансу, - в основному промислово розвинутих країн і окремих країн, що розвиваються, де склалися світові фінансові центри чи які прийняли зобов’язання перед МВФ не вводити валютні обмеження;

  • частково конвертовані валюти країн, де зберігаються валютні обмеження;

  • неконвертовані (замкнуті) валюти країн, де для резидентів і нерезидентів введена заборона обміну валют.

П’ятий елемент валютної системи – це валютний паритет – співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку. При монометалізмі – золотому чи срібному – базою валютного курсу являється монетний паритет – співвідношення грошових одиниць різних країн за їх металічним вмістом.

Наступний елемент світової валютної системи – це міжнародні валютно-фінансові організації:

  • Міжнародний валютний фонд (МВФ);

  • Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

  • Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

  • Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

  • Багатостороннє агентство з гарантії інвестицій (БАГІ);

  • Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС);

  • Банк міжнародних розрахунків у Базелі;

  • Регіональні банки розвитку.

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації є важливою складовою сучасної інституційної структури світових валютно-фінансових відносин, їх функціонування та розвиток є одночасно важливою передумовою та елементом механізму поглиблення світогосподарських зв’язків у цілому.



Міжнародні фінансові інституції постали внаслідок дії цілої низки загальних та спеціальних чинників. До чинників їх виникнення відносять:

  • поглиблення інтернаціоналізації господарського життя;

  • вихід відтворювального процесу за національні кордони;

  • швидкий розвиток і посилення ролі транснаціональних корпорацій та банків у світовій економіці;

  • активізацію міждержавного та наднаціонального регулювання всіх форм сучасних міжнародних економічних відносин;

  • необхідність створення організаційних основ міждержавного механізму спільного вирішення країнами валютно-фінансових проблем світогосподарського розвитку.

Метою діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій є:

  • стабілізація і розвиток системи міжнародних фінансів та світової економіки в цілому;

  • міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;

  • розробка та координування стратегії й тактики розвитку світової валютно-фінансової та кредитної системи;

  • акумуляція фінансових ресурсів та їх використання з метою забезпечення стабільності національного, регіонального та світового економічного розвитку.

Основними функціями міжнародних валютно-фінансових організацій є:

  • регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин;

  • реалізація фінансових проектів;

  • обговорення і розробка спільної позиції та рекомендацій у цій сфері;

  • збір інформації;

  • видання науково-практичної літератури.

Міжнародні валютно-фінансові організації створюються шляхом об’єднання фінансових ресурсів країнами-учасниками для вирішення певних 

задач в області розвитку світової економіки. Для здійснення своїх функцій міжнародні валютно-фінансові організації використовують весь спектр сучасних технологій фінансового та інвестиційного аналізу і управління ризиками, від фундаментального дослідження потенціального інвестиційного проекту до операцій на глобальних фондових ринках. Ефективність діяльності цих організацій значною мірою залежить від міри взаємодії з керівними організаціями країн-учасниць.




ВИСНОВОК
У сучасний період розвиток валютної системи, з одного боку, значною мірою визначається характером функціонування фінансової системи і її інститутів, а з іншого – стає потужною ланкою їх інтенсифікації, розвитку.

У процесі росту взаємозалежності національних валютних систем різних країн їх елементи трансформуються в універсальні компоненти світової валютної системи: резервні валюти, міжнародні розрахункові одиниці, умови взаємної конвертованості валют, міждержавне регулювання валютних обмежень, уніфікований режим валютних пріоритетів, регламентація режимів валютних курсів, уніфікація основних форм міжнародних розрахунків, режим світових валютних ринків і ринків золота, уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу, міжнародні інститути.

Світова валютна система пройшла досить тривалий і тернистий шлях становлення й розвитку і сьогодні – це форма організації міжнародних валютних відносин, закріплена міждержавними угодами. Вона тісно пов’язана з національними валютними системами, але не тотожна їм, тому що в неї свої завдання й властиві їй умови функціонування й регулювання.

Світова валютна система має таку валютну структуру:

  • визначення складу основних міжнародних платіжних засобів;

  • встановлення режиму валютних паритетів і валютних курсів;

  • визначення умов конвертування (розміну) валют;

  • вироблення механізму поповнення каналів міжнародного обігу достатньою кількістю платіжних коштів;

  • уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

  • визнання статусу міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини;

  • встановлення режиму міжнародних валютних ринків і ринків золота.



Таким чином, світова валютна система сприяє міжнародному валютному співробітництву та зростанню міжнародної торгівлі, стабілізації валютно-обмінних операцій, створенню системи багатосторонніх розрахунків та усуненню валютних перешкод у народній торгівлі.




^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 494 с. – с. 110 – 116.

  2. Бочан І. О., Михасюк І. Р. Глобальна економіка. Підручник. – К.: Знання, 2007. – 448 с. – С. 421 – 423.

  3. Бутук О. І. Валютно-фінансові відносини: Навч. посіб. К.: Знання, 2006. – 349 с. – С. 158 – 163.

  4. Вахненко Т. П. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі // Фінанси України. – 2006. - № 11. – С. 143 – 154.

  5. Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19. 02. 1993 р. № 15-93.

  6. Доровська С. С., Шило В. П., Ільіна С. Б., Іванова Н. С., Барабанова В. В. Міжнародні фінанси (за модульною системою навчання): Теоретично-практичний посібник. – К.: Кондор, 2008. – 310 с. – С. 20 – 21.

  7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В. Д. Базилевича. – 4-е вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2005. – 615 с. – С. 516 – 518.

  8. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с. – С. 229 – 235.

  9. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За заг. ред.. П. В. Круша, В. І. Депутат, С. О. Тульчинської. – К.: Каравела, 2007. – 448 с. – С. 421 – 423.

  10. Правові основи міжнародної економічної діяльності: Навч. Посіб / Фомішин С. В., Шутак І. Д. – Київ: Кондор, 2009. – 454 с. – С. 329 – 344.

  11. Солонінко К. С. Міжнародна економіка: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2008. – 382 с. – С. 271 – 284.

  12. Статут Міжнародного валютного фонду від 1. 04. 1978 р.

  13. 

  14. Україна на шляху до європейської інтеграції: економічна безпека, переваги вибору: Монографія / За заг. ред. В. М. Нижника. – Хмельницький: ХНУ, 2008. – 307 с.

  15. Шаров О. Глобалізація валютної системи // Журнал європейської економіки. – 2008. – т. 7 (№ 1). – С. 76 – 93.

  16. Школа І. М., Козменко В. М., Бабінська О. В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. І. М. Школи. – 2-ге вид., перероб. і доповн. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. – 544 с. – С. 317 – 320.



Скачать файл (54.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru