Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Финансовое право - файл 1.doc


Лекции - Финансовое право
скачать (2002.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc2003kb.21.11.2011 09:52скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний інститут

економіки і управління



Віхров О.П., Ніщимна С.О.

ФІНАНСОВЕ ПРАВО



КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ




Рекомендовано
для використання в навчальному процесі
рішенням

Вченої ради ЧДІЕУ

Протокол № 5 від 28.02.2002 року


Чернігів, 2002


ББК 67.9 (4 Укр) 402

В54

Віхров О.П., Ніщимна С.О.

ФІНАНСОВЕ ПРАВО. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ - Чернігів: ЧДІЕУ. - 2002. – 280 с.

Віхров Олександр Петрович, кандидат юридичних наук, доцент

Ніщимна Світлана Олексіївна, викладач

Науковий редактор: Короткова Людмила Петрівна,

кандидат юридичних наук, доцент
Рецензент: Андріїв Василь Михайлович,

кандидат юридичних наук, доцент



Конспект лекцій містить матеріали для вивчення дисципліни “Фінансове право” і складається з двох частин - загальної та особли-вої. Загальна частина характеризує фінансову діяльність держави, правові засади фінансового контролю, розкриває поняття фінансо-вого права та його місця в системі права України. Особлива частина характеризує поняття бюджетного права, бюджетного устрою та процесу, визначає правовий режим цільових державних та місцевих фондів коштів, порядок правового регулювання державних доходів і витрат, окреслює порядок фінансування народного господарства України, правові засади банківської діяльності, грошового обігу, розрахунків та валютного регулювання. Конспект лекцій складений з урахуванням змін поточного законодавства України.
^
Рекомендовано для використання в навчальному процесі
рішенням Вченої ради ЧДІЕУ

Протокол № 5 від 28.02.2002 року

ЗМІСТ
стор.

Вступ ....................................................................................................................

5







^ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ




1. Поняття та суть державних фінансів .............................................................

6

2. Поняття, принципи, правові методи і форми фінансової діяльності дер-жави ..................................................................................................................

9

3. Фінансово-правові акти та фінансова політика. Органи упавління дер-жавними фінансами ........................................................................................

14







Тема 2.^ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ




1. Поняття, предмет, метод, система та джерела фінансового права. Місце фінансового права в системі права України. Фінансове право і наука фі-нансового права ...............................................................................................

27

2. Фінансово-правові норми: зміст, особливості та види ................................

40

3. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості.Суб’єкти фінансо-вого права і фінансових правовідносин ........................................................

42







Тема 3.^ ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

В УКРАЇНІ




1. Суть, призначення, види і методи фінансового контролю ..........................

48

2. Організація та органи фінансового контролю ..............................................

55






^

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА


Тема 4. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО ТА БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ




1. Поняття і значення бюджету для функціонування держави .......................

71

2. Бюджетне право. Бюджетні правовідносини ................................................

73

3. Бюджетний устрій в Україні ..........................................................................

76

4. Склад доходів і видатків бюджетів в Україні ...............................................

81







Тема 5.^ БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ




1. Поняття і зміст бюджетного процесу ............................................................

85

2. Парядок складання проекту бюджету ...........................................................

88

3. Порядок розгляду та прийняття Державного бюджету України ................

92

4. Виконання Державного бюджету України та порядок внесення змін до нього .................................................................................................................

96

5. Звітність про виконання бюджетів ................................................................

99







Тема 6.^ ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЦІЛЬОВИХ ДЕРЖАВНИХ

І МІСЦЕВИХ ФОНДІВ КОШТІВ




1. Поняття, класифікація і основи правового регулювання цільових дер-жавних і місцевих фондів ...............................................................................

102

2. Правовий режим цільових бюджетних фондів та державних позабюд-жетних фондів .................................................................................................

103

3. Цільові фонди коштів органів місцевого самоврядування .........................

108

Тема 7.^ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ




1. Поняття і система державних доходів. Основи правового регулювання державних доходів ..........................................................................................

110

2. Поняття податку, принципи оподаткуванн. Податкове право. Податкові правовідносини ................................................................................................

112

3. Окремі види податків ......................................................................................

125

4. Правовий режим неподаткових платежів до бюджету ................................

144

5. Відповідальність за порушення податкового законодавства ......................

150







Тема 8.^ ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ




1. Поняття і функції державного кредиту .........................................................

154

2. Форми державного внутрішнього кредиту ...................................................

159

3. Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними фі-нансово-кредитними організаціями в галузі державного кредиту .............

163

4. Нормативно-правове забезпечення відносин в галузі державного креди-ту .......................................................................................................................

165







Тема 9.^ ПРАВОВІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ




1. Поняття, функції, основні галузі і види страхування ..................................

173

2. Організація страхування в Україні ................................................................

179







Тема 10.^ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ В УКРАЇНІ




1. Поняття державних видатків, принципи фінансування. Особливості бюджетного фінансування .............................................................................

186

2. Правові основи кошторисно-бюджетного фінансування ............................

190

3. Порядок фінансування окремих державних потреб ....................................

204

4. Позабюджетні кошти бюджетних установ, їх види та порядок викорис-тання .................................................................................................................

213

5. Порядок фінансування народного господарства в Україні .........................

215







Тема 11.^ ПРАВОВИЙ СТАТУС БАНКІВ В УКРАЇНІ




1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

231

2. Правові засади контролю Національного банку за діяльністю комерцій-них банків .........................................................................................................

240







Тема 12.^ ПРАВОВІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ




1. Правове регулювання грошового обігу в Україні ........................................

246

2. Контроль Національного банку України за веденням касових операцій

249

3. Порядок регулювання відносин при відкритті рахунків у банківських установах ..........................................................................................................

252

4. Правові засади безготівкового грошового обігу ..........................................

256







Тема 13.^ ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ




1. Особливості правового регулювання валютних відносин ..........................

265

2. Операції з іноземною валютою, що дозволяються законодавством Укра-їни .....................................................................................................................

269

3. Валютний контроль. Відповідальність за порушення валютного законо-давства ..............................................................................................................

273



ВСТУП
Особливе місце в системі права України займає фінансове право, тобто право, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу та використання цен-тралізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечен-ня виконання нею своїх завдань і функцій. Для функціонування держави необхідна велика кількість фінансових ресурсів, тому держава за допомогою правових норм регламентує порядок збору, розподілу і використання фондів коштів.

Фінансово-правові норми дуже рухливі, оскільки в них втілюється фінансова по-літика держави, яка взяла курс на ринкову економіку, що докорінно змінює характер цих норм.

Нова фінансова політика держави втілюється в життя через фінансове законо-давство. Правові норми, що регулюють фінансові відносини, містяться як у загаль-них, так і в спеціальних, присвячених регулюванню тільки фінансових відносин, нормативних актах.

Ринкове реформування економіки України торкнулося перш за все фінансово-кредитної сфери, що зумовило напрямки докорінних змін у сфері управління фінан-сами, та необхідність вивчення їх закономірностей в умовах адаптації до нової сфе-ри господарювання. Визнання актуальності фінансового права на даному етапі еко-номічних реформ, породжує необхідність підготовки молодих спеціалістів до роботи у нових економічних умовах. Вивчення теоретичних закономірностей, національно-го та зарубіжного досвіду, а також чинного законодавства України дозволить готу-вати спеціалістів досить високого рівня.

Оскільки предметом регулювання фінансового права є перш за все фінансові, економічні відносини, то вони є підґрунтям для інших навчальних дисциплін, напри-клад: бухгалтерський облік; фінансовий менеджмент; банківська справа; податкове право; зовнішньоекономічна діяльність тощо. Оволодіння основними нормами фі-нансового права дає можливість досить впевнено орієнтуватися у предметі вищезга-даних дисциплін. Правові інститути фінансового права досить часто входять до та-ких дисциплін, як бухгалтерський облік, податкове право, банківське право, але зав-данням фінансового права при цьому залишається вивчення тільки однієї сторони цих відносин - правової. Завдання ж інших дисциплін постають у висвітленні того, як на існуючий правовій базі практично та організаційно реалізується правовий ім-ператив держави для досягнення встановлених економічних та політичних задач і функцій.

Таким чином, фінансове право - це у певній мірі узагальнююча дисципліна, поя-ва якої є вимогою часу. Воно повинно відігравати важливу роль в економічних та со-ціальних перетвореннях, у зміцненні фінансової системи України.

Враховуючі все вищезазначене, вивчення у вищому закладі освіти курсу "Фінан-сове право" має суттєве значення не тільки в справі підготовки майбутніх спеціаліс-тів, але й для подальшого формування їх як громадян незалежної суверенної Украї-ни.

^ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 1. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ
План

  1. Поняття та суть державних фінансів.

  2. Поняття, принципи, правові методи і форми фінансової діяльності держави.

  3. Фінансово-правові акти та фінансова політика. Органи управління державними фінансами.


1. Поняття та суть державних фінансів

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу виконуючи свої завдань і функцій передбачає наяв-ність державних фінансів.

Державні фінанси - це система суспільних відносин, пов’язаних з формуван-ням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів гро-шових коштів з метою виконання завдань і функцій держави.

Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і де-централізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності дер-жави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансо-ві потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будів-ництво громадських споруд - доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а та-кож видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, переви-щували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними дохода-ми держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними това-рами - сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періо-дичні натуральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталіс-тичного способу виробництва все більшого значення стали набувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочу-валась. Також в історичних рамках феодалізму на межі XVI-XVII століть повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з’я-вилися власне кредит, а дещо пізніше - державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження ка-піталу, що мало місце головним чином у XVI-XVII століттях. З їх допомогою з коло-ніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетво-рювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підпри-ємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протек-ціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержу-вати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

В капіталістичній державі, коли товарно-грошові відносини набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражати економічні відносини по утворенню, розподілу і використанню фондів грошових коштів в процесі розподілу і перерозподілу націо-нального доходу. Основні засоби капіталістичних держав зосереджувались у дер-жавному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн XIX століття було характерним дуже швидке зростання видатків, постійне перевищення їх над доходами казни, що зумовлювалось насамперед мілітаризацією економіки. Ще більше посилилась ця тенденція на рубежі ХІХ-ХХ століть, коли майже у всіх капіталістичних країнах ви-датки держав на воєнні потреби значно перевищили половину їх прибутків. Крупні кошти витрачалися також на утримання державного апарату - парламенту, мініс-терств і відомств, поліції, тюрем і т.д. Видатки на соціальні потреби - освіту, охоро-ну здоров’я, страхування - були мізерними. Ос-новним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.

У XX столітті відбулося повне зрощення капіталістичної держави з монополія-ми, дальше розширення функцій держави. Держава стала забезпечувати не тільки обороноздатність країни, охорону приватної власності, свободу підприємництва і правопорядок, але й безпосередньо брала участь в процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. В умовах державного монополістичного капіта-лізму, особливо після другої світової війни, в структурі державних видатків сталися нові глибокі зміни. Їх сутність полягає в тому, що, не дивлячись на дальше швидке зростання видатків в абсолютних величинах на мілітаризацію (особливо в США), питома вага їх в порівнянні з аналогічними видатками на початку XX століття знач-но скоротилась і водночас істотно збільшилась питома вага та абсолютні розміри ви-датків на соціальні цілі - освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення.

Демократизація суспільного життя в умовах розвинутої ринкової економіки при-вела до того, що в ряді країн Заходу державні видатки на соціальні цілі стали одним з головних. На цій підставі навіть з’явились поняття "шведський соціалізм", "канад-ський соціалізм" і т.п. Значного поширення набули видатки по втручанню держави в економіку, зокрема у декілька разів збільшилися державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову та інші базові галузі промисловості, на підтрим-ку сільського господарства - однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. В най-розвинутіших капіталістичних країнах за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість.

Нині на Заході істотно зросла питома вага державного сектору економіки. Праг-нучи збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди видають підпри-ємцям, які розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний прогрес і в розвинутих країнах Заходу дося-гають нині до п’ятдесяти-сімдесяти відсотків усіх видатків на дані цілі. Держава ста-ла активно допомагати монополіям власної країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи фірмам, що експортують продукцію, найрізноманітні-ші пільги. Видатки по регулюванню процесу розширеного відтворювання у багатьох країнах досягли в наш час двадцяти і більше відсотків загальної суми видатків дер-жавного бюджету. З’явились якісно нові державні видатки на охорону довкілля, по-долання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів краї-нам, що розвиваються.

Втручання держави в процес розширеного відтворення і сферу соціальних від-носин в новітній час перейшло державні кордони. Так, країни Європейського Спів-товариства створили міждержавні фонди грошових коштів, що використовуються для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, пе-репідготовки і передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у роз-витку окремих регіонів цих країн.

Таким чином, в умовах соціально орієнтованої економіки різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової діяльності держави в цілому. Значного розвитку набули регіональні і місцеві фінанси, позабюд-жетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Проте, не дивля-чись на це, фінансових ресурсів, що акумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих видатків держави. Бюдже-ти капіталістичних країн харак-теризуються крупними хронічними дефіцитами, зростанням державних позик, збіль-шенням державного боргу.

Виключно високого розвитку набули в наш час фінанси приватних національ-них і транснаціональних корпорацій. За їх організаційною структурою це частіше всього акціонерні товариства. Останнє зумовлено тим, що випуск акцій - одна з най-ефективніших форм мобілізації капіталу. Вона дозволяє трансформувати грошові збереження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів і інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були б знаходитись на самофінансуванні, що різко обмежувало б їх можливості розвитку. Фінансова сторона діяльності акціонер-них товариств і підприємств інших форм власності набуває все більшого значення.

При цьому необхідно мати на увазі, що коли фінанси підприємств загальнодер-жавної і муніципальної форм власності належить розглядати в цілому як децентралі-зовані грошові фонди держави, то фінанси підприємців-приватників необхідно роз-глядати з точки зору державного впливу на них зовсім з інших позицій. Доцільно пригадати зауваження з цієї нагоди відомого французького юриста-фінансиста Поля Марі Годме, який писав, "що в жодному випадку не слід забувати про фундамен-тальні відмінності між державними і приватними фінансами. Головна відмінність між ними зумовлена тим фактом, що стан приватних фінансів залежить від законів ринкової економіки.

Так, попит і пропозиція на ринку зумовлюють визначення розміру облікового процента. Стан же і динаміка державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади". П. Годме стисло сформулював відмінні риси приватних фінансів від державних, які можна звести до наступного:

- держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи за допомо-гою системи податків та інших обов’язкових платежів, в той час як примусового ви-конання по відношенню до самої держави ніколи не буває. Приватні особи не мо-жуть в примусовому порядку забезпечити власні доходи і, відповідно, можуть вия-витись неспроможними виконати свої зобов’язання;

- державні фінанси пов’язані з грошовою системою, яка в більшій або меншій мірі управляється державою, тоді як ця грошова система не залежить від волі при-ватного власника, що розпоряджається лише власними фінансами;

- приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси, нав-паки, - це засіб здійснення загального інтересу;

- розміри державних фінансів незрівнянно більші, ніж розміри приватних фінан-сів, якими розпоряджаються окремі особи.

"Цих відмінностей цілком достатньо, - резюмує П. Годме, - щоб розглядати фі-нансове право як самостійну науку, яка, не дивлячись на свій зв’язок з приватними фінансами, чітко відмежовується від останніх і не залишає місця для того, щоб ство-рити єдину науку про фінанси, яка б об’єднувала як державні, так і приватні фінан-си".

Таким чином, державні фінанси - це система грошових відносин, яка виникає разом з державою і нерозривно пов’язана з її існуванням. Проте не будь-які грошові відносини є фінансовими (наприклад, відносини купівлі-продажу є цивільно-право-вими, відносини з приводу сплати адміністративного штрафу - адміністративно-пра-вовими і т.п.).

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, що вони ви-конують. Гроші - це всезагальний еквівалент, за допомогою якого насамперед вимі-рюються затрати праці виробників, а фінанси - економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів. Головне при-значення фінансів полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фон-дів забезпечити не тільки потреби держави і підприємств в грошових коштах, але й контроль за витрачанням грошових ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

- підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реаліза-ції товарів і послуг;

- підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих фондів грошових коштів і їх розподілі;

- державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансу-ванні видатків;

- державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами,

- громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні коштів з них; окремими ланками бюджетної системи;

- органами страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні шкоди при настанні страхового випадку; нарешті, грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.

Без участі фінансів не може бути розподілений національний доход країни, що є за своєю суттю основним матеріальним джерелом грошових доходів і фондів. Фі-нанси виступають зв’язуючою ланкою між створенням і використанням національ-ного доходу, допомагають на основі врахування потреб суспільства визначати в ньо-му оптимальні пропорції між фондом споживання та фондом нагромадження.

Виникаючи на другій стадії відтворювального процесу - при розподілі та пере-розподілі вартості суспільного продукту - фінанси мають об’єктивний характер і від-носяться до числа базисних категорій. Потрібно завжди пам’ятати, що не діяльність держави сама по собі, а об’єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють існу-вання фінансів.
2. Поняття, принципи, правові методи і форми

фінансової діяльності держави

Фінансова діяльність держави - це діяльність держави та її органів у галузі мо-білізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів кош-тів.

^ Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов’язані з мобіліза-цією, розподілом і використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди по-ступають в розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок центра-лізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівницт-во, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера - освіта, охорона здоров’я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійс-нюється багато інших програм.

^ Децентралізовані державні фінанси - їх нерідко називають ще децентралізова-ними фондами грошових коштів - є в усіх галузях народного господарства. Нині під-приємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє особливу зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аг-рарного сектора поповнюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигну-ваннями з державного бюджету.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах - галузевих, а також принципах окремих інститутів даної га-лузі права, міжгалузевих та загальноправових принципах. Галузеві принципи фінан-сової діяльності держави - це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю ді-яльність.

^ До основних принципів належать:

1. Публічність державних фінансів - полягає в публічному характері фінансової діяльності держави.

2. Розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконав-чої влад взагалі. Представницькі органи влади приймають необхідні рішення, а ви-конавчі органи влади зобов’язані виконувати їх.

3. Пріоритет в галузі фінансової діяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими органами влади. По суті він ніби випливає з принципу розподілу функцій законодавчої і виконавчої влад у сфері фінансів, є його зворот-ною стороною. Обидва ці принципи нерозривні один з одним і завжди проявляються одночасно, лише кожний у своїй специфічній ролі.

4. Пріоритетність публічних видатків по відношенню до прибутків казни. Це зумовлено тим, що об’єктивно здіснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від величини доходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало б державі різким скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокими катаклізмами в суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає нині Україна. Тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у відповідності з одержаними результатами гос-подарювання розміри необхідних для фінансової рівноваги державних доходів і по-дає їх Верховній Раді на узаконення.

Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своє відображення у за-твердженій деякими парламентами процедурі схвалення спочатку доходної частини, а вже після цього - його видаткової частини по суті не порушують логіки існування публічних фінансів і пояснюються головним чином намаганням забезпечити безпе-рервність доходів казни у випадку парламентських зволікань із затвердженням бюд-жету в цілому, а також до певної міри характерним парламентам популізмом та інте-ресами міжпартійної та міжфракційної боротьби.

У вузькому розумінні цього поняття принцип пріоритетності публічних видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідно включати лише ті видат-ки, які необхідні для виконання власне функцій держави, і ніяк не більше. Це досяга-ється дійсним забезпеченням на практиці вільної конкуренції прав суб’єктів фінансо-вих правовідносин на наявні в розпорядженні публічної влади фінансові ресурси, тобто "конкуренцією заявлених потреб". У відповідності з принципом пріоритетнос-ті державних видатків недоцільне будь-яке ухилення від вимог єдності і повноти бюджету, як і цільова прив’язка конкретних доходів до певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити в достатній мірі видатки на їх необхід-ність.

1. Принцип здорових фінансів.

2. Принцип фінансової безпеки держави.

3. Принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави.

4. Принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави.

5. Принцип самостійності у встановлених чинним законодавством держави ме-жах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування.

6. Принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави.

7. Принцип плановості.

8. Принцип гласності та деякі інші.

Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава своїй фінансовій діяльнос-ті надає відповідних правових форм, з допомогою правових норм наповнює її право-вим змістом. Правове регулювання фінансової діяльності в країнах з розвинутими ринковими відносинами є провідною формою державного керівництва економікою. Основи правової регламентації фінансової діяльності держави даються в її Консти-туції, яка насамперед закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої вла-ди керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави.

Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовуються фінансова діяльність, що здійснюється державою як знаряддям публічної влади безпосередньо від фінансової діяльності, що здійснюється державою через посередництво органів державного управління підприємствами, установами, організаціями. В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ сама мобі-лізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне гос-подарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення матеріаль-них і фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства, об’єд-нання і міністерства. Ці фонди грошових коштів є фінансами галузей народного гос-подарства. З централізованими фондами вони тісно пов’язані податковими та інши-ми обов’язковими платежами, а при необхідності - фінансуванням з них.

Співвідношення між фінансовою діяльністю, що здійснюється державою безпо-середньо, і її фінансовою діяльністю, опосередкованою господарськими організація-ми, протягом останнього часу істотно змінилось і продовжує змінюватись на ко-ристь останніх. В Україні в даний час обсяг позабюджетних фондів уже перевищив величину зведеного бюджету. Це пояснюється тим, що у нас відбуваються глибокі економічні, соціальні і політичні зміни, зумовлені поверненням країни в русло за-гальних процесів світового розвитку. Держава перестала бути тотальним фінансо-вим монстром. В країні йдуть глибинні перетворення відносин власності, здійсню-ється докорінна перебудова адміністративно-командного механізму управління еко-номікою, його заміна ринковими методами господарювання. Поступово створю-ються умови, за яких економіка перестає бути заложницею політики, а ідеологічні догми - керівництвом до дії. На підтримку і прискорення цих процесів і спрямована фінансова діяльність молодої української держави.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності завжди стоїть два ос-новних завдання:

по-перше - у повній відповідності із затвердженим фінансовим планом - бюдже-том - зібрати передбачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними по-требами. Цей бік фінансової діяльності держави за своєю суттю є розподільним;

по-друге - контрольна функція фінансової діяльності, тобто забезпечення закон-ності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

^ Методи фінансової діяльності держави - це засоби і прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використо-вує фонди грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави поділяють на такі групи:

а) методи формування грошових фондів;

б) методи розподілу грошових фондів;

в) методи використання грошових фондів.

В першій групі методів фінансової діяльності держави - методів формування грошових фондів - провідна роль належить обов’язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Цей метод передбачає встановлення: 1) виду плате-жу; 2) точного його розміру; 3) строку платежу; 4) обов’язкової погрози за порушен-ня строку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов’язкових еле-ментів.

Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів - податок. Він є найдіє-вішим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави, реалізації її економічної політики. Будучи за своєю суттю порушенням свободи і права власності платника податку, податок, за рідкими винятками, у всьому світі вводиться лише рішенням органу законодавчої влади. В даний час це уже стало чинною конституційною нор-мою і в Україні.

Крім податків, обов’язковий метод мобілізації грошових коштів держави вклю-чає в себе також різноманітні державні збори - митні, дорожні, за надання юридичне значимих послуг і т.п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та інші. Держава встановила також обов’язкові платежі в централізовані спеціальні фонди коштів - пенсійний, соціального страхування, чорнобильський та ряд інших.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески гро-мадян і т.п.

Розподіл мобілізованих державою грошових коштів у її фінансові фонди також забезпечується тільки йому властивими методами. При цьому зазначимо, що тради-ційний для фінансової практики "розподіл" в даному випадку означає не поділ гро-шей між якимись особами, юридичними чи фізичними, а визначення тих умов, на яких гроші покидають свій фонд та поступають в розпорядження суб’єкта, якому їх виділила держава чи її уповноважений фінансовий орган.

У відповідності з Конституцією України кошти Державного бюджету витрача-ються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет Украї-ни (на поточний рік). Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відпо-відно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами. До Дер-жавного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

^ Поточні видатки - це фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвит-ку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів із зазначенням всіх факторів, які впли-нули на обсяг видатків.

^ Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інно-ваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і не-виробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного госпо-дарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

В практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в її централізовані фонди, насамперед в Державний бюджет, найпоширенішим є метод фінансування - безповоротного, безвідплатного, цільового, планового відпуску гро-шових коштів з централізованого фонду. Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування. При виділенні грошових кош-тів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характер відомчого. За наявності у складі фінансової системи позабюджетних фондів, як це має місце в Україні, може мати місце фінансування з позабюджетних фондів. Тобто вид фінансування визначається тим, з якого державного фонду коштів виділяються гроші.

Дотація - це метод безвідплатного та безповоротного виділення коштів з вище-стоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб’єктам господарювання з ме-тою поповнення дефіциту власних коштів. Це дуже поширений метод фінансової ді-яльності держави. В теорії та на практиці розрізняють два види дотацій:

1) допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;

^ 2) бюджетна дотація - безвідплатна, безповоротна допомога вищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція - це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона застосо-вується як метод бюджетного регулювання для збалансування нижчестоящих бюд-жетів. Субвенція видається нижчестоящому бюджету з чітко визначеним призначен-ням як часткове державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості насе-лення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку.

Субвенції можуть спрямовуватись на розвиток соціально-культурної, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та ін. В разі порушення умов їх використання субвенції підлягають поверненню до вищестоящого бюджету. Не використані протя-гом року субвенції повертаються до вищестоящого бюджету водночас з поданням звіту за встановленою формою про витрачені суми. Право місцевих бюджетів та субвенції закріплено в Законі України "Про бюджетну систему України".

Субсидія - грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюд-жету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетного регулювання субсидія застосовується з ме-тою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищестоящих ланок бюджетної системи нижчестоящим ланкам. Субсидії надаються для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

Третя група методів - це методи використання грошових ресурсів державних фондів. Серед них насамперед слід назвати метод встановлення цільового призна-чення державних фондів грошових коштів. Формуючи фінансову систему, держа-ва одночасно визначає, які грошові фонди і для яких саме потреб їй необхідні. Ство-рюючи, наприклад, державний Пенсійний фонд України, держава визначає цілі і зав-дання цього фонду, тобто встановлює його призначення. Тим самим вона визначає водночас, яким саме чином будуть витрачатись кошти цього фонду.

Зокрема, Пенсійний фонд України, який на перших порах являв собою самостій-ну фінансово-банківську систему і не входив до складу Державного бюджету Украї-ни, декілька останніх років, навпаки, включається до складу Державного бюджету України. Він формується за рахунок коштів, які відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, а також коштів Державного бюджету України.

Кошти Пенсійного фонду України направляються на фінансування наступних заходів: виплату пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вис-лугу років, інших пенсій, встановлених законодавством України; виплату соціаль-них пенсій; виплату допомоги по догляду за дитиною і щомісячних допомог на ді-тей; підвищення пенсій у зв’язку зі зміною індексу вартості життя і зростанням заро-бітної плати; забезпечення поточної діяльності й утримання органів управління Пен-сійного фонду України тощо.

Таким же поширеним методом фінансової діяльності держави по використанню грошових фондів є метод використання коштів, одержаних з відповідного гро-шового фонду. Кошти, одержані з державного фонду, завжди мають точне призна-чення і можуть витрачатись лише на ті цілі, на які вони були виділені.

Як метод фінансової діяльності на завершальному етапі існування державних фінансів держава використовує також встановлення порядку та нормативів розподі-лу прибутку державних господарюючих суб’єктів. Встановлюючи ці нормативи, дер-жава тим самим визначає характер використання даних прибутків, знову ж таки на-дає державним коштам цільове призначення.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності держави на цьому етапі є також встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів. Шляхом фінансових нормативів і лімітів держава встановлює мінімальні та максимальні межі, а досить часто - конкретні од-нозначні розміри виділення та витрачання грошових коштів на ту або іншу операцію чи одиницю виміру (вартість ліжко-місця в лікарні, вартість навчання та виховання одного учня в середній загальноосвітній школі або в школі інтернаті, мінімальна зарплата державного службовця і т.д.).

До цієї групи методів належать також метод планування, метод фінансового контролю та ряд інших.
3. Фінансово-правові акти та фінансова політика.

Органи управління державними фінансами

Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти. Вони поділяються на дві великі групи:

1) акти органів законодавчої влади;

2) акти органів виконавчої влади, тобто на закони і підзаконні акти.

Можна стверджувати, що фінансово-правові акти, у формі яких і здійснюється фінансова діяльність держави - це належним чином прийняті органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питань фінансової діяль-ності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.

Застосування тих або інших правових форм фінансової діяльності держави не носить довільного характеру, а сповна детермінується змістом та характером су-спільних відносин, що регулюються ними. Це зумовлено загальнофілософським ме-тодологічним принципом відповідності форми і змісту. Форма фінансово-правового акту насамперед залежить від того, яку галузь фінансової діяльності держави покли-каний регулювати цей акт, яке значення для життя держави і суспільства ця діяль-ність має. Такими формами можуть виступати: Конституція України; закони Украї-ни; укази Президента України; декрети Кабінету Міністрів України; накази, інструк-ції чи положення Мінфіну України чи Державної податкової адміністрації України; методичні вказівки, листи, телеграми Національного банку України тощо.

Відповідно до статті 135 Конституції України нормативно-правові акти Верхов-ної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Рес-публіки Крим не можуть суперечити Конституції України і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, актів Президента України і Кабі-нету Міністрів України та на їх виконання. Автономна Республіка Крим приймає нормативно-правові акти в процесі розробки, затвердження і виконання власного бюджету на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Фінансово-правові акти видають і органи місцевого самоврядування в межах фі-нансових повноважень, визначених їм Конституцією України (стаття 143) і законами України.

Широке коло актів, що регламентують фінансові відносини в Україні, складають її фінансове законодавство, а сукупність правових норм, що включені в ці акти для регулювання фінансових відносин, становлять фінансове право України. Тобто фі-нансове право є системою правових норм, що регулюють фінансове господарство держави. Фінансове право - складова частина публічного права в цілому. З допомо-гою фінансово-правових норм держава мобілізує фінансові ресурси - сукупність всіх цільових фондів грошових коштів держави, необхідних для функціонування (законо-давство про доходи держави), веде облік руху зібраних фондів грошових коштів (казначейські приписи), використовує їх у відповідності з волею органів законодав-чої влади (акти про бюджет), тобто здійснює фінансову політику.

^ Фінансова політика - це система державних заходів, спрямованих на мобіліза-цію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання державою її функцій.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення відповідними фінансо-вими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми економічного і соціаль-ного розвитку, зовнішньополітичної діяльності. Фінансова політика - це в значній мірі самостійна сфера фінансової діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона має самостійне значення і водночас є головною умовою реалізації волі держа-ви в будь-якій сфері суспільного життя.

Для об’єктивної оцінки фінансової політики держави на певний момент її діяль-ності і вироблення рекомендацій з метою внесення у неї корективів насамперед не-обхідно мати чітку програму суспільного розвитку з врахуванням у ній інтересів всього суспільства, окремих прошарків та груп населення, характеристикою страте-гічних і тактичних цілей, визначенням методів і термінів їх досягнення.

Ефективність фінансової політики держави тим вища, чим повніше враховує во-на об’єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси суспільства в цілому та його складових частин, конкретно-історичні умови місця дії та особливості поточного мо-менту. У величезній мірі успіх фінансової політики залежить від якості розробки ме-ханізму погодження і реалізації інтересів прошарків суспільства та наявності у дер-жави можливостей задовольнити їх. Головним напрямком фінансової політики дер-жави було у всі часи і залишається формування по можливості якнайбільшого обся-гу фінансових ресурсів держави - єдиної матеріальної бази всіх державних перетво-рень. Фінансових ресурсів багато не буває, їх ніколи не вистачає.

В періоди еволюційного розвитку суспільства, стабільності державного устрою фінансова політика держави переслідує єдину корінну мету - зберегти і зміцнити па-нуючу в даному суспільстві систему суспільних відносин. В період глибоких якіс-них змін у суспільстві - а саме такий переживає Україна нині - політичні сили, що зацікавлені у ліквідації старого суспільного ладу, здійснюють політику, спрямовану на зруйнування чинної системи і утвердження нової системи суспільних відносин. З допомогою фінансової політики в такі критичні моменти здійснюється радикальний перерозподіл фінансових ресурсів. Це історичне явище завжди супроводжується глибокою системною кризою суспільства, в тому числі й фінансовою кризою.

Масштаби і глибина фінансової кризи в Україні багатократно посилились в по-рівнянні з тими, якими вони могли бути, насамперед в силу недостатнього врахуван-ня усіх складностей переходу до ринкових відносин, гіперболізацією ролі товарно-грошових відносин в саморегулюванні економіки перехідного періоду, практичною втратою управління відтворювальним процесом.

В даний час в Україні поряд з головним завданням фінансової політики держави - фінансовим забезпеченням здійснюваних перетворень в країні - не менш гостро по-стали завдання запобігти соціальному вибуху в суспільстві, максимально полегшити труднощі переходу від однієї системи суспільних відносин до іншої. Напруга в сус-пільстві у вирішальній мірі зумовлена полярністю матеріального стану окремих груп населення. Практика свідчить, що чим більша та частина суспільства, яка втрачає від соціальних змін, тим більшою є непередбачуваність як ходу, так і наслідків соціаль-но-економічних і політичних перетворень. Тому, враховуючи підсумки фінансової діяльності держави у 1996 році, першочерговими завданнями її подальшої фінансо-вої політики залишаються, як і в попередні роки, подолання спаду виробництва, під-вищення зайнятості та соціальної захищеності населення.

Органи управління державними фінансами

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органа-ми управління державними фінансами. В країнах з розвинутою ринковою економі-кою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується та використовується тут їх власниками у відповідності з їх же інтересами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансово-го ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки при-ватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбу-вається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси - реалізація фінансової політики. В залежності від концептуальних передумов держава то поси-лює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторін економічних і соціальних процесів.

В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини по формуванню лише тієї частини фінансових ресурсів, яка мобілізу-ється державою в державний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державні підприємства. Управління цими фінансами здійснюється насамперед ви-щим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняття державного бюджету та звіту про його виконання, коректування податко-вої системи, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансо-вих параметрів.

В залежності від історичних традицій, державного устрою і політичної системи такими органами публічної влади є, наприклад, Парламент у Великобританії, Націо-нальні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг в Німеччині, Федеральні Збори в Російській Федерації, Верховна Рада в Україні.

У зв’язку з тим, що виконання завдань держави вимагає від кожного її органу певної роботи, пов’язаної з використанням грошових коштів, у фінансовій діяльності беруть участь всі державні органи законодавчої і виконавчої влади. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі в ній неоднакові в силу відмінностей у завдан-нях та правовому статусі кожного з цих органів зокрема.

Державні органи законодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) і державні органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська і Севастопольська міські, районні, районні в містах державні адміністрації) управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах - України в цілому. Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що за-безпечують комплексний економічний і соціальний розвиток, формування збалансо-ваного ринкового господарства на відповідній території, ЇЇ основи закріплені в Конс-титуції України, в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".

До повноважень ^ Верховної Ради України у відповідності зі статтею 85 Консти-туції України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рі-шення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінан-сових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснен-ня контролю за їх використанням.

Виключно законами, у відповідності зі статтею 95 Конституції України, Верхов-на Рада встановлює: Державний бюджет України і бюджетну систему України; сис-тему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансово-го, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення дер-жавного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску і обігу державних цін-них паперів, їх види і типи.

Згідно зі статтею 102 Конституції України главою держави є ^ Президент Украї-ни. В силу свого особливого правового статусу в державі Президент здійснює керів-ництво фінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на затверд-ження Верховної Ради кандидатуру голови Національного банку України, призначає половину складу Ради Національного банку України. Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Він наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Президент України створює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, для здійснення своїх повно-важень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в дер-жаві наділений ^ Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів вико-навчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності ке-рується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне: 1) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; 2) розробку проекту зако-ну про Державний бюджет України; 3) забезпечення виконання затвердженого Вер-ховною Радою України Державного бюджету України; 4) подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з управлінням державними фінансами.

Всі функції вищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади України забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізо-вані державні органи виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат, склад і структура якого також зумовлені історично у відповідності з державним устроєм країни.

В управлінні фінансами беруть участь ^ Верховна Рада і Рада Міністрів Авто-номної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють свої повноваження у відповідності з Конституцією України та законами України.

Управління фінансами в державах з розвинутою ринковою економікою, як пра-вило, здійснюється декількома державними органами. Характер фінансового апара-ту в них залежить від складу фінансової системи, її особливості у значній мірі визна-чають права держави в галузі фінансів та їх розмежування як між державою та окре-мими ланками фінансової системи, так і між останніми в цілому.

В США ця роль належить Міністерству фінансів (Казначейству). Воно є пред-ставником уряду, розробляє фінансову і податкову політику, здійснює емісію грошо-вих знаків і чеканку монет, займається питаннями внутрішніх позик і управлінням державним боргом, здійснює контроль за виконанням фінансових законів, за збором внутрішніх доходів та грошовим обігом. Другим фінансовим відомством у США є Адміністративно-бюджетне управління при Президенті. Воно складає видаткову частину бюджету і розробляє фінансові програми, організовує оперативний конт-роль за управлінням бюджетом і виступає як провідний орган виконавчої влади.

Управління виконанням бюджету розділено в США між Міністерством фінансів (воно проводить збір внутрішніх доходів, таких, як платежі по індивідуальному при-бутковому податку, спеціальному страхуванню, податку з корпорацій, майна та по-дарунків і непрямих податках, тобто біля дев’яноста відсотків усіх податкових до-ходів, що поступають у федеральний бюджет), Митною службою і Бюро з алкоголь-них напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї (вони зайняті збором відповід-но митних доходів і доходів від обкладання перерахованих товарів).

У Великобританії органом державного управління є Казначейство. Воно керує розробкою, складанням і виконанням державного бюджету, визначає податкову по-літику, здійснює фінансово-економічне прогнозування, міжнародні фінансові відно-сини, контроль за витратами коштів державними підприємствами. Виконання бюд-жету в частині збору мит і акцизів організовують Митне і Акцизне управління.

У ФРН органом державного управління є Міністерство фінансів. Воно розроб-ляє основи фінансової, податкової, валютної і кредитної політики, складає проект бюджету і середньо термінового фінансового плану, здійснює касове обслуговуван-ня бюджету, контроль за його виконанням і розробку основ розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами беруть участь Федеральне відомство з фінансів і Федеральне управління державним боргом, підпо-рядковані Федеральному міністерству фінансів. Перше відомство займається подат-ковою перевіркою підприємств, оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проб-лемами усунення подвійного оподаткування; друге - операціями з випуску та пога-шення позик і фінансуванням бюджетного дефіциту.

У Франції управління фінансами здійснює Міністерство економіки, фінансів і бюджету. В його функції входять: розробка державного бюджету і контроль за його виконанням, касове обслуговування бюджету; збір податків, мита і інших надход-жень в казну; контроль за фінансовими операціями; здійснення зв’язку держави з підприємствами як акціонера, кредитора чи гаранта; забезпечення обліку і контролю (останні функції розподілені між відповідними управліннями).

В Італії управлінням фінансами зайняті чотири державних органи: державними видатками і фінансовим контролем - Казначейство; доходами - Міністерство фінан-сів; складанням державного бюджету і координуванням фінансових ресурсів - Мі-ністерство бюджету і планування; місцевими фінансами - Міністерство внутрішніх справ.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

- органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв’язку з виконанням своїх основних функцій та завдань (це насамперед міністерства, крім Міністерства фінансів, відомства й інші органи виконавчої влади, які у зв’язку з управлінням дорученими їм секторами народного господарства затверджують кошториси підвідомчих закладів, розподіляють в межах галузі фінансові ресурси, створюють фінансові резерви, виконують інші фінансові функції), їх повноваження в галузі фінансів визначають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України або Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (залежно від місця конкретного ор-гану в системі виконавчої влади);

- органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. Ці органи створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і складають в сукупності систему фінансово-кредитних органів.

Система фінансових органів України очолюється ^ Міністерством фінансів України. Крім нього, в цю систему входять також Міністерство фінансів Автоном-ної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних в містах державних адміністрацій. Вони діють на основі відповідних Положень про них.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом держав-ної виконавчої влади по управлінню фінансами, який діє на основі Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Постановою Кабіне-ту Міністрів України від 27 лютого 1993 року.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фі-нансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове за-безпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

- бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;

- організовує роботу по підготовці і складанню Державного бюджету України: за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і строки подання цент-ральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністра-ціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України та прогноз-них розрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів і плате-жів, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Киє-ва і Севастополя;

- складає проект Державного бюджету України;

- поквартальне розписує доходи і видатки державного бюджету, забезпечує його виконання, здійснює контроль за його виконанням, складає звіт про виконання Дер-жавного бюджету України;

- розробляє проект Правил складання і виконання Державного і місцевих бюд-жетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України;

- розробляє пропозиції по вдосконаленню податкової політики держави, спрямо-ваної на зміцнення державних фінансів;

- спільно з Державною податковою адміністрацією України і її регіональними підрозділами розробляє методику діяльності з питань формування і виконання до-ходної частини бюджету;

- спільно з Національним банком України і Міністерством економіки України здійснює заходи, спрямовані на зміцнення грошового обігу, контролює випуск і обіг цінних паперів, видає дозволи на здійснення діяльності, пов’язаної з випуском і обі-гом цінних паперів;

- бере участь у роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль за ді-яльністю інвестиційних компаній (спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку) і т.п.

Міністерство фінансів України наділене правом:

- одержувати від центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Авто-номної Республіки Крим, обласних і районних державних адміністрацій матеріали для складання проекту Державного бюджету України, вироблення бюджетних нор-мативів і здійснення контролю за виконанням державного бюджету;

- обмежувати, а в необхідних випадках призупиняти фінансування з Державного бюджету України підприємств, установ і організацій до з’ясування фактів незакон-ного використання ними коштів, а також за умови неподання звітів про використан-ня раніше відпущених коштів або втрати встановленої звітності, з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств, а також в межах наданої ком-петенції застосовувати інші санкції, передбачені чинним законодавством.

Чинним законодавством України Міністерство фінансів України наділене також багатьма іншими повноваженнями.

Очолює Міністерство фінансів України міністр. Міністр фінансів України в ме-жах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання. Нака-зами міністра затверджуються інструкції Міністерства фінансів. Вони відіграють ве-лику роль в управлінні фінансами держави. Міністр несе персональну відповідаль-ність за виконання покладених на Міністерство фінансів завдань і здійснення ним своїх функцій. Міністр фінансів вносить в Кабінет Міністрів України пропозиції про призначення його заступників, а після їх призначення встановлює коло їх обов’язків і ступінь відповідальності, а також призначає керівників підрозділів Міністерства фінансів України, встановлює межі їх компетенції і відповідальності.

^ Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає проект респуб-ліканського бюджету, розглядає звіти про його виконання, контролює роботу і стан фінансів державних підприємств, установ і організацій, що розташовані на підвідом-чій території, здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством.

^ Місцеві державні адміністрації в особі їх фінансових органів:

- розробляють проекти відповідно обласного. Київського і Севастопольського міських, районних, районних в містах бюджетів і подають їх на затвердження відпо-відної ради;

- організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з органами державної податкової адміністрації надходження визначених законом бюджетних коштів і їх цільове використання;

- вносять в ході виконання бюджету зміни і уточнення по доходах і видатках, складають звіти про виконання місцевих бюджетів і подають їх на затвердження від-повідної ради;

- забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та раціо-нальне використання їх;

- встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні позики.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займа-ється виконанням Державного бюджету України, є ^ Державне казначейство Украї-ни. Воно було утворене Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 і входить в систему органів державної виконавчої влади. Щоб уявити собі хоч приб-лизно обсяг роботи Казначейства, достатньо сказати, що в Україні в даний час існує понад 11,5 тисячі бюджетів різних рівнів, через які розподіляється більше половини фінансових ресурсів країни.

До складу Державного казначейства України входять Головне управління казна-чейства і його територіальні органи - управління Державного казначейства в Авто-номній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі з відділеннями в райо-нах, містах і в районах міст; Державне казначейство у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постанова-ми і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра фінансів та Положенням про Державне казначейство України.

Головне управління Державного казначейства очолює заступник Міністра фі-нансів - начальник Головного управління Державного казначейства, який признача-ється у відповідності з чинним законодавством. Він має заступників, яких на пропо-зицію міністра фінансів призначає Кабінет Міністрів України.

Начальники управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначаються начальником Головного управ-ління Державного казначейства, а начальники відділень Державного казначейства в районах, містах і міських районах - начальниками вищестоящих органів Державного казначейства.

Для погодженого вирішення питань, що відносяться до компетенції Державного казначейства, обговорення найважливіших аспектів його діяльності в Головному управлінні Державного казначейства є колегія у складі начальника Головного управ-ління (голова колегії), його заступників і інших керівних працівників Державного казначейства. Члени колегії державного казначейства затверджуються міністром фі-нансів. Рішення колегії оформляються, як правило, наказами начальника Головного управління Державного казначейства.

Головне управління Державного казначейства і його територіальні органи є юридичними особами, що мають самостійні кошториси видатків, розрахункові і інші рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного гербу України і власною назвою.

Державне казначейство здійснює такі функції:

- організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням;

- здійснює управління коштами Державного бюджету України, в тому числі й в іноземній валюті, і коштами державних позабюджетних фондів в межах видатків, передбачених на відповідний період;

- фінансує видатки Державного бюджету України;

- веде облік виконання Державного бюджету, складає звіт про стан виконання Державного і Зведеного бюджетів;

- управляє державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

- розподіляє між Державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних по-датків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

- контролює надходження і витрачання коштів державних позабюджетних фон-дів;

- розробляє і затверджує нормативно-методичні документи з питань бухгалтер-ського обліку, звітності і організації виконання бюджетів всіх рівнів.

Загальні функції Державного казначейства конкретизовані державою відповідно до їх завдань кожному рівню органів казначейства. Головне управління Державного казначейства:

- організовує і здійснює виконання Державного бюджету, виходячи з принципу єдиного казначейського рахунку;

- керує територіальними органами Державного казначейства;

- веде зведені реєстри розпорядників коштів Державного бюджету України, дер-жавних позабюджетних фондів, рахунків територіальних органів Державного казна-чейства в установах банків;

- здійснює управління доходами і видатками Державного бюджету, проводить операції з готівковими бюджетними коштами, в тому числі й в іноземній валюті, в межах кошторисів доходів і видатків Державного бюджету;

- за дорученням Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів здійснює операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України;

- організовує і здійснює прогнозування і касове планування коштів Державного бюджету, визначає на основі чинного законодавства розміри їх поточного викорис-тання в межах затверджених на відповідний період видатків;

- доводить до відома головних розпорядників коштів і територіальних органів Казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з бюджету;

- організовує розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обо-в’язкових платежів між Державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за нормативами, затвердженими Верхов-ною Радою України, а також перерахування місцевим бюджетам належних їм кош-тів від вищезазначених відрахувань;

- організовує і здійснює взаємні розрахунки між державним бюджетом і бюдже-тами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

- веде зведений бухгалтерський облік руху коштів Державного бюджету на ра-хунок Державного казначейства;

- організовує і здійснює збір відомостей і аналіз фінансової звітності про стан виконання Державного і зведеного бюджетів, подає цю звітність Верховній Раді України, Уряду України і міністерству фінансів;

- спільно з Міністерством фінансів України і Національним банком України здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та обслуговує його у відповідності з чинним законодавством;

- регулює фінансові взаємовідносини між державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, організовує і здійснює контроль за надходженням, ру-хом і використанням коштів цих фондів;

- у разі необхідності подає міністерству фінансів пропозиції по скороченню ви-датків Державного бюджету;

- розробляє і затверджує нормативно-методичні та інструктивні документи з пи-тань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рів-нів;

- готує проекти законодавчих і інших нормативних актів з питань, віднесених до компетенції Державного казначейства;

- організовує роботу територіальних органів Державного казначейства, пов’яза-ну з дотриманням чинного законодавства України з питань виконання Державного бюджету, надходження і використання коштів державних позабюджетних фондів;

- організовує підвищення кваліфікації працівників органів Державного казна-чейства;

- здійснює ревізії діяльності територіальних органів Державного казначейства;

- встановлює зв’язки з міжнародними фінансово-банківськими установами, з казначействами інших країн, вивчає досвід організації їх діяльності та готує пропо-зиції про його застосування в Україні.

Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі в межах відповідних територій виконують, за окремими винятками, аналогічні функції. У випадку, коли вищеназвані територіальні органи Державного казначейства, а також Головне управління Державного казначейства безпосередньо здійснюють операції по виконанню Державного бюджету, вони вико-нують ті ж функції, що й відділення Державного казначейства в районах, містах, міських районах.

Первинна ланка органів Державного казначейства - його відділення в районах, містах, міських районах - здійснюють наступні функції:

- виконують відповідні показники Державного бюджету та здійснюють контроль за надходженням, рухом і використанням державних позабюджетних фондів в час-тині, яка визначається Головним управлінням Державного казначейства;

- забезпечують у відповідності зі встановленими розмірами асигнувань і касо-вим планом цільове фінансування видатків Державного бюджету;

- ведуть облік розпорядників коштів, яким виділяються асигнування з Держав-ного бюджету і державних позабюджетних фондів;

- здійснюють прогнозування і касове планування коштів Державного бюджету;

- розподіляють між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних по-датків і зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України та перерахування місцевим бюджетам належних їм сум коштів від названих відрахувань;

- за представленням державних податкових адміністрацій повертають за раху-нок Державного бюджету понаднормове сплачені чи стягнені податки, збори чи інші обов’язкові платежі;

- здійснюють бухгалтерський облік руху коштів Державного бюджету по рахун-ках відділень Державного казначейства;

- збирають, контролюють, узагальнюють та представляють вищестоящим орга-нам Державного казначейства фінансову звітність про стан виконання показників Державного бюджету відповідним регіонам;

- контролюють дотримання суб’єктами фінансових правовідносин чинного зако-нодавства України з питань виконання Державного бюджету, надходження та вико-ристання коштів державних позабюджетних фондів в регіоні;

- передають відповідним податковим адміністраціям документи про стягнення в безспірному порядку в Державний бюджет штрафів за порушення установами банків і підприємствами зв’язку передбаченого порядку проходження і виконання платіж-них доручень по доходах і видатках Державного бюджету;

- при необхідності готують і подають вищестоящим органам Державного казна-чейства пропозиції про скорочення видатків Державного бюджету;

- за дорученням вищестоящих органів Державного казначейства забезпечують виконання функцій в межах своїх повноважень;

- розглядають заяви, пропозиції, скарги громадян, підприємств, установ та орга-нізацій з питань, що входять до їх компетенції.

Для практичного забезпечення цих численних і складних функцій органи Дер-жавного казначейства наділені правом:

- відкривати в установах банків рахунки по доходах і видатках Державного бюд-жету;

- одержувати в банківській системі України на договірних началах внутрішньо-річний кредит в межах, встановлених законодавчим актом про Державний бюджет на відповідний рік для покриття часових касових розривів Державного бюджету;

- проводити операції по розміщенню державних цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходів по них;

- перевіряти в міністерствах, інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, банках незалежно від форм влас-ності фінансово-бухгалтерські документи про зарахування, перерахування і вико-ристання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки та інші відомості з питань, що виникають в ході перевірок;

- одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджетних рахун-ків підприємств, установ і організацій, що використовують кошти Державного бюд-жету і державних позабюджетних фондів, незалежно від форми власності;

- вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконав-чої влади, підприємств, установ і організацій усунення виявлених порушень перед-баченого чинним законодавством порядку виконання Державного бюджету;

- призупиняти фінансування з Державного бюджету підприємств, установ і орга-нізацій у випадку з’ясування фактів порушень чинного порядку його виконання з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств.

Необхідно зазначити, що система органів Державного казначейства України ще не сформувалась остаточно, не повністю пристосовувалась до потреб суспільної практики. Окремі завдання, функції і права органів Державного казначейства Украї-ни неодмінно будуть уточнюватись, змінюватись, коректуватись в залежності від по-треб держави.

До органів безпосереднього управління державними фінансами України відно-сяться також ^ Державна податкова адміністрація України, створена на підставі Указу Президента України від 22 серпня 1996 року. Державна податкова адміністра-ція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує регулярне над-ходження коштів у державні фонди фінансових ресурсів. Вона утворена на базі Го-ловної податкової інспекції України.

Вищеназваним Указом Президента України податкові органи держави підняті на значно вищий щабель державної ієрархічної драбини. По-перше, нині глава держав-ної податкової адміністрації є міністром. По-друге, глави державних податкових ад-міністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, не кажучи вже про главу Державної податкової адміністрації України, призначаються Президентом України. Державні податкові органи в областях, районах, містах і ра-йонах в містах не входять до складу місцевих державних адміністрацій, а глава дер-жавної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим не входить до складу Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

Глави державних податкових інспекцій в районах, містах і районах в містах при-значаються на посаду та звільняються з неї відповідно главами вищестоящих подат-кових адміністрацій.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

- здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильніс-тю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати в бюджет податків, інших плате-жів, передбачених чинним законодавством;

- прийняття рішень про застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів до порушників фінансового законодавства і забезпечення їх стягнення, за-хист інтересів держави в судових органах по справах, що стосуються сплати подат-ків, зборів і інших обов’язкових платежів.

Державна податкова адміністрація наділена повноваженнями на прийняття нор-мативних актів і методичних документів з питань оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності у відповідності із законодавчими актами та на їх виконання.

Державній податковій адміністрації підпорядковані підрозділи Міністерства внутрішніх справ України по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування.

Постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контро-лю, утвореним Верховною Радою України, є ^ Рахункова палата України. Рахунко-ва палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави.

Рахункова палата України наділена широкими повноваженнями в галузі контро-лю за фінансовою діяльністю: організовує та здійснює контроль за вчас-ним та пов-ноцінним виконанням прибуткової і видаткової частин Державного бюджету, дер-жавними цільовими фондами, за утворенням і погашенням внут-рішнього і зовніш-нього державного боргу, законністю надання позик, еконо-мічної допомоги інозем-ним державам, міжнародним організаціям і одержанням кредитів від іноземних дер-жав, міжнародних фінансових організацій і позик, які не передбачаються Держав-ним бюджетом.

Законом України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" встановлені принципи здійснення контролю Рахунковою палатою: законність, плановість, об’єк-тивність, незалежність і гласність. Рахунковій палаті надані найширші повноважен-ня для здійснення контролю за всією фінансовою діяльністю держави, їй надано пра-во здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави, починаючи з апарату Верховної Ради України до окремих підприємств та організацій, що працю-ють з державними фінансами, включно, незалежно від форми власності. Вона має право перевіряти в органах влади, управління та на всіх інших підконтрольних об’єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси видатків і інші документи, пов’язані з фінансово-господарською діяльністю, а також здійсню-вати перевірку касових операцій з готівкою, цінними паперами, матеріальними цін-ностями, їх обліком, зберіганням та витрачанням.

В Законі України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" передбачено також право Рахункової палати одержувати від Національного банку України, упов-новажених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про виконання ними операцій, стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств і організацій.

До складу Рахункової палати України входять Голова, перший заступник, за-ступник Голови і секретар Рахункової палати. Її робочий апарат складається з висо-кокваліфікованих фахівців. Структуру і штатний розклад апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати, до складу якої входять Голова, перший за-ступник, заступник і головні контролери - керівники департаментів Рахункової пала-ти, а також її секретар.

Керівний склад Рахункової палати формує Верховна Рада України. На сесії Вер-ховної Ради таємним голосуванням обираються Голова, перший заступник, заступ-ник, головні контролери і секретар Рахункової палати. Кандидати на ці посади вва-жаються обраними у випадку отримання ними більшості голосів від конституційно-го складу Верховної Ради. Весь керівний склад Рахункової палати України згідно з чинним законодавством не може одночасно бути народними депутатами України, членами уряду, займатись підприємницькою діяльністю, працювати за сумісницт-вом, крім науково-педагогічної роботи в поза робочий час. Всі вони повинні мати вищу освіту і досвід професійної діяльності в галузі державного управління, держав-ного контролю, економіки, фінансів і права. Керівництво Рахункової палати України призначається строком на 7 років з правом призначення і на повторний строк.

Тема 2.^ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21



Скачать файл (2002.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации