Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Словник - основні релігієзнавчі поняття - файл 1.rtf


Загрузка...
Словник - основні релігієзнавчі поняття
скачать (211.6 kb.)

Доступные файлы (1):

1.rtf212kb.16.11.2011 02:15скачать

1.rtf

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Словник основних релігієзнавчих понять


А

Августин Аврелій (Augustinus, 354-430 рр.) – один з Отців християнської церкви, його основні праці: "Про користь віри", "Сповідь", "Про град Божий", "Про Тройцю", "Про блаженне життя" та ін., у яких розглядаються проблеми християнської догматики.

Автокефалія (від грецьк. аutos – сам, kерhаlе – голова) – самостійність, адміністративна незалежність православної церкви.

Адвентизм (від лат. adventus – пришестя) – течія у пізньому протестантизмі, що виникла у 30-х роках ХІХ століття в США. Засновник Вільям Міллер, який передбачав друге пришестя Христа в 1843-44 роках. Незважаючи на провал пророцтв, учення про друге пришестя Христа займає особливе місце в догматиці А. Адвентисти вважають, що друге пришестя Христа буде супроводжуватися воскресінням праведників. Прийнятим є водохрещення дорослих і обмивання ніг. Е. Уайт запроваджено реформи: "санітарну реформу", шанування суботи, заперечення безсмертя душі, раю й пекла.

^ Аджорнаменто (від італ. аggiornamento – осучаснення) – термін, яким після Другого Ватиканського собору 1963-1965 років названо політику модернізації, відновлення, проведену католицькою церквою.

^ Аллах (від араб. "аліллах" – бог) – ім’я Бога в ісламі. А. – єдиний і тільки один Бог, творець світу, що обрав Мухаммеда посланцем до людства. Символ віри ісламу: "Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – пророк його".

Англіканство – одна з протестантських течій, що виникла в Англії в XVI ст. З’єднує католицьке вчення про рятівну місію церкви з протестантським догматом про порятунок особистою вірою. Символ віри викладено в Книзі загальних молитов. Організація і культ – католицькі, будівля – єпископальна. Глава церкви – король Англії. Примас – архієпископ Кентерберійський.

Аніматизм (від лат. аnimatus – живий) – перенесення психічних властивостей людей на природу.

Анімізм (від лат. аnima – душа) – форма найдавніших вірувань, пов’язана з уявленням про існування в тілі людини двійника її, душі, від якої залежить і життя людини, і його стан.

Апокриф (від грецьк. apokrуphos – таємний) – неканонічні релігійні книги, не визнані священними. Більшість з них не визнані церквою. Дані про них дають знахідки в Єгипті 1946 р. (Наг-Хаммді), Палестині 1947 р. (Хірбет-Кумран).

Апологети – ранньохристиянські теологи (Тертулліан, Ориген та ін.), які в часи переслідувань християн (ІІ-ІІІ століття) доводили переваги нової релігії перед іншими віруваннями та необхідність її для держави.

^ Архат – за буддійським ученням хінаяни це святий, що досяг нірвани й навіки поринув у неї.

Аскетизм релігійний (від грецьк. askesis – подвиг) –спосіб життя, що передбачає добровільну відмову від життєвих задоволень, утримування від яких християнство вважає богоугодним.

^ Атеїзм (від грецьк. а – заперечення, theos – бог) – світоглядна орієнтація людини, що заперечує надприродне начало.

Ахімса (санскр. – ненасильство) – в індуїзмі, джайнізмі, буддизмі релігійно-етичний принцип, що проповідує невбивство нічого живого, що пов’язане з вірою в переселення душ.


Б

Баптизм (від грецьк. baptizo – хрещу водою) – протестантський рух, що виник на поч. XVII століття в Англії. Джерело віровчення – Біблія (Новий Завіт). Визнається: водохрещення дорослих, причастя (хлібопреломлення), віра в особистий порятунок шляхом віри в спокутну жертву Христа й обрання віруючих до порятунку, принцип загального священства віруючих.

^ Берестейська церковна унія – об’єднання православної Київської митрополії з католицькою церквою, що відбулася в 1596 році на соборі в м. Бересті. Збережено візантійський (православний) обряд, національні особливості й традиції при визнанні католицького віровчення. Ліквідована на Львівському соборі 1946 р. До 1989 р. в Україні греко-католицизм існував нелеґально.

Біблія (від грецьк. biblion – книга) – священна книга християнства. Перша частина Біблії – Старий Завіт – запозичена в іудеїв (книга Танах). Складалася протягом 1 тис. до н.е. і І – ІІ століть н.е. Тексти за іудейською та християнською традицією вважаються богонатхненними. Мова Старого Завіту: давньоєврейська і давньоарамейська, Нового Завіту – давньогрецька.

Бог – вища надприродна сутність, що відповідно до релігійної точки зору є творцем і причиною світу, абсолютною досконалістю й могутністю.

Бодхісатва (санскр. – той, хто прагне до просвітління) – людина, яка прийняла рішення стати буддою; той, хто досяг просвітління, але відмовляється піти в нірвану, щоб своїм прикладом допомогти іншим досягти просвітління.

Брахма – в індуїзмі бог – творець світу, один із членів тріади верховних богів (Тримурти). Протистоїть Вішну – богу-охоронцю і Шиві – богу-руйнівнику.

^ Брахман – 1) творче начало, абсолют, вища об’єктивна реальність, тотожна атману – особистій душі, суб’єктивному началу; 2) коментар до Вед; 3) каста жерців в індуїзмі.

Будда (санскр. "прояснений") – 1) царевич Сид-дхартха Гаутама, що став основоположником буддійського вчення (у хінаяні); 2) істота, яка досягла вищого ступеня духовного розвитку, символ (у махаяні).

Буддизм – світова релігія, що виникла в VI в. до н.е. в Індії. Сьогодні у світі близько 400 млн. буддистів. Засновник – царевич Сиддхартха Гаутама з племені шак’я (Будда). Основні ідеї: "Життя є страждання" і "Шлях до порятунку". Існують три галузі буддизму: хінаяна – "мала колісниця"; махаяна – "велика колісниця"; ваджраяна – "алмазна колісниця". Загальне джерело – священні тексти "Трипітака" – "три кошики".


В

Великдень – головне свято християн, установлене на честь чудесного відродження розп’ятого на хресті Ісуса Христа. Запозичене з іудаїзму, де відзначалося як свято на честь виходу євреїв з Єгипту. Іудеї відзначають свято великодня 14 числа місяця нисана за місячним календарем. Християни на Нікейському соборі 325 року вирішили відзначати Великдень у перший тиждень після весняного рівнодення і наступного за ним повного місяця, але щоб християнська пасха не збігалася з іудейською.

Веди (санскр. – "священне знання") – священні тексти індуїзму. Головна ідея: людина – духовна істота, що повинна звільнитися від пут матеріального світу й повернутися до Бога.

Віра релігійна – бездоказове визнання реального існування надприродних сил. З релігійної точки зору віра є дарована Богом благодать.

Всесвітні собори – збори вищого духівництва, представників християнських помісних церков, на яких розроблялися догматична й культова системи християнства, формувалися канони. До розколу 1054 року проведено сім загальнохристиянських соборів.


Г

Гріх – учинок людини, що суперечить релігійним нормам. У богослов’ї розглядається гріх проти віри (байдужість, сумнів, скептицизм), надії (самовпевненість, малодушність, розпач), любові до Бога (себелюбство, гординя, прихильність до земного, невдячність).

Гріхопадіння людей – відповідно до біблійного оповідання про вигнання Адама й Єви з раю це подія, у результаті якої людство на землі стало смертним. Але, уже виганяючи людей з раю, Бог нібито дарував людям надію на порятунок, пророчачи прихід Спасителя.


Д

Двунадесяті свята – дванадцять найважливіших після Великодня православних свят. Вісім із них присвячені Христу, чотири – Богородиці.

^ Деїзм (від лат. deus – бог) – релігійно-філософське вчення, відповідно до якого Бог, будучи безособовим началом і причиною світу, не втручається в його явища та процеси.

Декалог – релігійно-моральні норми, подані в Старому Завіті (Вихід, гл. 20, і Второзаконня, гл. 5). Перші чотири заповіді стверджують монотеїзм і релігійні норми, інші шість – загальнолюдські моральні норми.

^ Джихад (араб. – зусилля в справі поширення мусульманської віри). Спочатку розглядався як газават (від араб. "набіг" – війна за віру). Сьогодні переважно розглядається як війна з власною недосконалістю.

^ Догмати релігійні (від грецьк. dogmatos – навчання) – основні положення якої-небудь релігії, що визнаються як вічні й незмінні істини, установлені Богом.

Дхарма (санскр. – 1) доктрина, навчання; 2) правило, закон; 3) вища реальність.


Е

Есхатологія (від грец. eshatos – останній, logos – вчення) – релігійне вчення про скінченну долю людства і світу.


Є

^ Євангелія (від грецьк. еuangelion – блага звістка) – ранньохристиянські твори про життя Ісуса Христа. Авторство євангелій приписується учням Ісуса – апостолам чи учням апостолів. Відомими є близько 30 євангелій, з них тільки чотири ввійшли до канону: від Матвія, Марка, Луки, Івана. Перші три за схожість одне з одним отримали назву синоптичних (від грецьк. synoptikos – що бачить все разом). Головним джерелом євангелій були старозавітні пророцтва. Затвердження перших чотирьох євангелій відбулося в 325 р. на Нікейському соборі.

^ Єпископ (грецьк. еpiskopos – охоронець) – вища ієрархічна ступінь у більшості християнських церков.


Ж

Жрець – людина, яка в політеїстичних релігіях виконує роль посередника між Богом і людьми. Термін "ієрей", яким у православ’ї позначається сан священика, походить від грецьк. hierеus – жрець.


І

Ікона (від грецьк. eikon – образ, зображення) – мальовниче зображення богів, святих та ін., що є предметом релігійного поклоніння.

Ісихазм (від грецьк. hesychia – спокій, тиша, відчуженість) – містико-аскетичне вчення православ’я. Вищий ступінь пізнання – Богопізнання – може бути досягнута містичним спогляданням у чернечому подвижництві. Заперечує пізнання Бога за допомогою інтелекту. Представники: Макарій Єгипетський, Іван Лествичник, Григорій Палама.

Іслам (араб. – покірність) – одна зі світових релігій. Виникла в VII столітті в Аравії, у період консолідації арабів. Особлива увага приділялася питанням права і зовнішньої обрядовості. Це знайшло відображення в п’ятьох принципах віровчення: визнання єдинобожжя і Мухаммеда як посланця Аллаха, молитва (салят), пост (саум), податок на користь бідних (зак’ят) і паломництво до святих місць (хадж).


К

^ Канон (грецьк. kanon – зразок, правило) – установлення щодо віровчення, догматики та культу. У християнський канон входять: Символ віри, вчення Ісуса Христа й апостолів, Святе письмо, правила богослужіння, обрядів, церковні піснопіння.

Карма (санскр. – борг, відплата) – "закон відплати", відповідно до якого поведінка людини в реальному житті зумовлює її подальшу долю в процесі перероджень.

Католицизм (від грецьк. katholikos – всесвітній) – один з основних, разом із православ’ям і протестантизмом, напрямків у християнстві, який остаточно сформувався після поділу церков 1054 р. із прийняттям ряду догматів і канонів, що відрізняються від загальнохристиянських постанов. Має єдиний центр, розташований у місті-державі Ватикані, та єдиного главу – Папу Римського. Нинішній Папа Римський – Іоанн Павло ІІ, слов’янин за походженням (поляк Кароль Войтила).

^ Комплекс релігійний – сукупність елементів структури релігії: релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації, релігійні відносини (релігійна віра), що взаємодіють між собою і створюють єдину систему.

Конфесія (від лат. confessio – визнання) – спільність віруючих, яка має свою організацію, культ і віровчення.

Коран (араб. аль-кур’ан – "читання") – священне писання мусульман. З релігійної точки зору Коран існує одвічно, знаходиться в Аллаха, який передав його людям через одкровення Мухаммеда. Складається з 114 розділів (сур), що у свою чергу поділяються на вірші (аяти). За життя Мухаммеда існував в усній формі, за перших трьох халіфів оформлений письмово. Доповнюється Сунною – переказами про пророка і його учнів.

Кордоцентризм (від лат. cordis – серце) – концепція Богопізнання, у якій серце вважається головним органом пізнання Бога.

Креаціонізм (від лат. creatio – творення) – релігійне вчення, що пояснює походження світу "божественним творчим актом".

^ Культ релігійний (від лат. cultus – поклоніння) – система релігійних дій, предметів і символів, пов’язана з релігійними уявленнями віруючих і спрямована на задоволення релігійних потреб.


Л

Ламаїзм (тибетський буддизм) – релігія, що виникла на Тибеті в VII-XIV століттях н.е. на основі поєднання махаяни з місцевою релігією бон. Засновник – тибетський лама Цзонкаба. Збережено основні буддійські положення за складної обрядовості й масового поширення інституту лам.

Лютеранство – один із напрямків раннього протестантизму. Виник в XVI ст. Принципи, проголошені Мартином Лютером: спасіння особистою вірою, священство всіх віруючих, рівність усіх перед Богом, принцип "дешевої церкви". Із таїнств збережено: водохрещення і причастя. Заперечується Священний переказ, чернецтво, поклоніння святим, мощам. Основи віровчення викладено в Книзі згоди.

Люцифер – (від давньоєвр. "супротивник") сатана, відповідно до релігійних вчень – злий дух чи глава злих духів, що є причиною зла у світі.


М

Магія (від грецьк. magia – чаклунство) – віра в можливість впливу на навколишній світ чаклунськими діями: за допомогою духів, фетишів тощо. У ранніх формах релігії магія – зародкова форма релігійного культу.

Масонство (від франц. franс maçon – вільний каменяр) – міжнародна релігійно-філософська течія, що набула поширення у XVIII ст. Організаційні форми та символіку М. запозичило від середньовічних церковних братств каменярів. Мета М. – "об’єднання людей на основах братерства, любові, взаємодопомоги й вірності". Для поглядів М. характерними є деїзм, віра у вічний закон природи, осягти який можуть тільки обрані шляхом просвітління. Головне божество – Великий архітектор Всесвіту. Має чітку ієрархічну структуру. Сьогодні це одна з найбільш впливових конспіративних організацій у світі.

^ Махаяна (див. буддизм) – напрямок у буддизмі. Від хінаяни відрізняється більшою релігійністю. Якщо мета хінаяни – досягнення особистого порятунку, то мета махаяни – досягнення стану бодхісатви. Якщо в хінаяні Будда – реальна людина, царевич Сиддхартха Гаутама, то в махаяні Будда – це втілення вічного світового принципу, у кожній живій істоті є частка Будди.

Мекка – головне священне місто мусульман в Аравії, де народився і почав свою діяльність пророк і засновник ісламу Мухаммед. Тут знаходиться Кааба – головна святиня мусульман, до якої кожен мусульманин повинен здійснити паломництво (хадж).

Мечеть (араб. масджид – місце поклоніння) – релігійно-культова споруда в ісламі. Не освячується, складається з ніші, що вказує напрямок кибли (тобто моління), кафедри проповідника (мінбар), книгосховища, приміщення для ритуальних обмивань, веж для заклику до молитви (мінаретів).

^ Міжнародна асоціація релігійної волі (МАРВ) визнане ООН і ЮНЕСКО об’єднання представників різних конфесій, мета якого – запобігання порушенням волі віросповідання. Створено в 1992 році. Центр Асоціації знаходиться у Вашингтоні. Президент Асоціації – Б. Біч.

^ Міжнародне товариство свідомості Кришни – сучасний варіант індуїзму (його гілки – вішнуїзму), створений у 60-і роки ХХ в. Бгактиведантою Свамі Прабгупадою. Мета – пропаганда ведичних знань, поширення свідомості Кришни та брахманської культури. Головне – віра в Кришну як Верховну особистість Господа, проповідування вірного служіння йому, досягнення свідомості Кришни. Священні тексти: Бгаґават-Пурана, Брахма-Самхіті. Здійснюють благодійну діяльність щодо реабілітації ув’язнених, боротьби з наркоманією і т.д.

Містика (від грецьк. mystika – таємничі обряди, таїнство) релігійно-філософська віра в можливість надприродного спілкування з Богом, Вищим началом, духами, іншими світами тощо. Особливістю є уявлення, що пізнання Бога і сутності світу можливе тільки шляхом надприродного споглядання, містичного досвіду. Властива більшості давніх і сучасних релігій.

Міфологія (від грецьк. mуthos – сказання, logos –вчення) – історична форма світогляду, система міфів і міфологічна свідомість визначеного народу, універсальний спосіб духовного освоєння дійсності. У класичному міфі – продукті колективного художньо-образного мислення на почуттєвому рівні – переплетені реалістичні знання, фетишизм, тотемізм і анімізм.

Монотеїзм (від грецьк. monos – єдиний, theos – бог) – форма вірувань і культу, пов’язана з поклонінням єдиному Богу, що втілив у собі всі досконалості.

Мораль релігійна – сукупність правил і норм, вироблених якою-небудь релігією, що визначають зобов’язання віруючого стосовно Бога, інших людей, суспільства. Усі положення релігійної моралі вважаються встановленими Богом, вічними та незмінними.

Мухаммед (близько 570-632 рр.) – засновник ісламу, "посланець Аллаха". Після смерті батьків виховувався дідом і дядьком Абу Талібом. Був знайомий із християнством, його сектами, іудаїзмом, родоплеменними релігіями Аравії. У 610 році в сорокалітньому віці в нього було перше одкровення Аллаха. Усі одкровення після смерті Мухаммеда зібрано й записано в єдину книгу – Коран. У 632 р. перед смертю здійснив "велике паломництво" до Мекки.


Н

^ Національні релігії – релігійні вірування й культи, властиві тому чи іншому народу, нації. Це іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм та ін. релігії, пов’язані з певною національністю. У національних релігіях етнічні та релігійні кордони збігаються, хоча за певних обставин їх прихильниками можуть бути й представники інших національностей.

Неорелігії – релігійні течії, церкви, що сформувалися в другій половині ХХ ст., у появі яких відбилися процеси модернізації в релігійній сфері. Зумовлені кризою традиційних релігій, взаємовпливом різних культурних традицій; базуються на визначеній віросповідній традиції чи синкретизмі декількох. Одна з найбільш поширених класифікацій: 1) неохристиянські; 2) неоорієнталістські; 3) неоязичницькі; 4) ньюейджевські (синкретичні) утворення. Найбільшого поширення набули серед молоді середніх прошарків населення.

Нірвана (санскр. – угасання) – термін буддизму, що позначає стан відсутності бажань. Відповідно до буддійських текстів Н. – це протилежність усьому, що може бути.

Нунцій (від лат. nuntius) – постійний дипломатичний представник Папи Римського в іноземних державах, прирівнюваний за ранґом до посла.

Нью эйдж (від англ. new age – нове століття) – рух, що виник у 80-і роки ХХ ст., який спирається на ідею "нового століття", якісно нового періоду в історії людства на відміну від попереднього невдалого. Термін використовується для позначення нових теорій сутності людського існування (нетрадиційні способи й методи трансформації свідомості, поліпшення стану здоров’я, психіки, засвоєння різних практик езотеричної чи духовної традиції тощо).


О

Окультизм (від лат. occultus – таємний) – містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

^ Організація релігійна – об’єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення і культу, системою організаційних принципів і правил.

Орден чернечий – об’єднання католицьких ченців, монастирів на основі схильності до визначених принципів чернечого життя, особливих статутів із метою ствердження католицької віри. Підкоряється безпосередньо Апостольській столиці Ватикану, має особливу структуру і власну ієрархію. Найбільш поширеними є О.: св. Бенедикта, св. Домініка, св. Франциска, товариство Ісуса (єзуїти) та ін. Особливий тип О. – військово-чернечі (лицарські), що припускають збройний захист віри (іоанніти, тевтонці, тамплієри та ін.).

Ортодоксія (від грецьк. orthodoxia – правильна думка) – неухильне дотримання традиційного вченню церкви. Поняття з’явилось у християнстві в ІІ ст. у зв’язку з виникненням перших єресей.


П

Пантеїзм (грецьк. pan – усі, theos – бог) – філософське вчення, у якому Бог розглядається як Абсолют, злитий із природою. Відомими є дві форми пантеїзму: натуралістична (розчинення Бога в природі – Дж. Бруно, Б. Спіноза) і релігійно-містична (розчинення природи в Богу; уважається, що Бог є в усіх явищах як їхнє надприродне начало – І. Еріугена та ін.).

Пантеон (грецьк. pantheion – усі боги) – в античних релігіях – храм усіх богів; пізніше – сукупність богів будь-якої релігії.

^ Папа Римський (від грецьк. рарраs, лат. рара – батько, наставник) – глава католицької церкви й верховний правитель міста-держави Ватикан. Обирається конклавом – зборами кардиналів – довічно.

Патристика (від грецьк. patеr (patrоs) – батько) – сукупність богословських учень християнських мислителів II-VIII ст., відомих як отці церкви: Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Назіанзін, Августин Аврелій, Боецій, І. Дамаскін, у творах яких розроблено ідеї та поняття християнського віровчення. Їх твори ввійшли у Священий Переказ і тривалий час уважалися непогрішимими.

Патріарх (від грецьк. patriarсhes – праотець) – 1) праотець усього людства; 2) глава автокефальної церкви в православ’ї.

Політеїзм (від грецьк. poly – багато, theos – бог) – форма вірувань і культу, пов’язана з поклонінням багатьом богам. Багатобожжя складалося в умовах формування етносів, відсутності стійких економічних зв’язків і централізованої державності. Для політеїзму характерне уявлення про ієрархію богів і особливе шанування верховного бога. Перехідна форма від політеїзму до монотеїзму – енотеїзм – поклоніння своєму богу і повага до богів інших етносів.

Православ’я – один із трьох основних напрямків у християнстві. Має близько 1 млн. послідовників. Склалося на території Візантії, самостійним напрямком стало в середині ХІ століття внаслідок церковного розколу, підготовленого поділом Римської імперії на західну і східну частини. Характерні риси православ’я: схильність до традиційної догматики й культу. Основа православ’я: Святе Письмо і Священий Переказ (рішення всесвітніх і помісних соборів II-VIII ст.ст., праці отців церкви). Символ віри визнаний Нікео-Константинопольський (апостольський). Церква вважається посередником між Богом і людьми. Духівництво поділяється на біле (одружені священики) і чорне (чернецтво). Центр християнської обрядовості – сім християнських таїнств. Особливу роль відіграють: культ святих, мощів, хреста, святої води, церковні свята й обряди. Єдиного світового центру немає.

Протестантизм (від лат. protestans – незгодний, заперечуючий) – загальна назва релігійних напрямків, своїм виникненням зобов’язаних Реформації. Термін пов’язаний із протестом деяких князів і 14 німецьких міст проти посягання католицизму на принцип свободи віросповідання. Ранні протестантські течії: лютеранство, кальвінізм, англіканство й ін. – виникають у ХVІ в. Пізній протестантизм – здебільшого наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст.: методисти, квакери, мормони, адвентисти, п’ятидесятники, свідки Єгови та ін. Більшість напрямків дотримується загальних віросповідних принципів: спасіння власною вірою, Біблія як єдине джерело одкровення, принцип загального священства віруючих, відмова від чернецтва, демократизм церковного життя. Спрощене оздоблення церков, число християнських таїнств скорочено до двох: хрещення і причастя. Єдиного світового центру немає.

П’ятидесятники (від біблійного свята П’яти-десятниці) – прихильники пізньопротестантського напрямку, що виник наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. В основі віровчення – біблійний сюжет про зішестя Святого Духа на апостолів. П. заявляють про можливість одержання водохрещення Святим Духом, а через нього – дарунків Святого Духа будь-якою людиною в її повсякденному житті. Серед дев’яти дарунків Святого Духа: глосолалія (інакше мовлення), зцілення вірою, ясновидіння тощо. Визнають хрещення Святим Духом і одержання дарунків під час безпосереднього спілкування з Богом. Більшість громад України об’єднано в Раду християн віри євангельської України.


Р

Релігієзнавство – галузь гуманітарної науки, об’єктом вивчення якої є такий особистісний стан людини, що при визначенні свого місця у світі орієнтується на надприродне начало, відчуває свій зв’язок із ним. Предметом релігієзнавства є природа релігії та її функціональність.

^ Релігійна свідомість – здатність віруючого визначати своє ставлення до світу через систему поглядів і почуттів, зміст і значення яких складає віра в надприродне.

^ Релігійна філософія – філософські напрямки, орієнтовані на проблеми, пов’язані з релігійною тематикою.

Релігія – духовний феномен, що відбиває не тільки віру людини в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, але і є для людини засобом спілкування з цим началом, входження до його світу. Релігія заперечує, що буття людини є випадковим, стверджує його як невід’ємну частину світу.


С

Сакральне (від лат. sасеr – священний) – наділене божественною благодаттю. Це релігійна віра, таїнства, церква, священнослужителі, предмети та дії, пов’язані з релігійним культом.

Сансара (санскр. – повторення народжень і смертей) – в іудаїзмі та буддизмі уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Світові релігії – найбільш поширені монотеїстичні релігії, що в ході свого розвитку подолали національні кордони. Основні риси: космополітизм, ідея рівності всіх перед Богом, відмова від специфічної обрядовості, місіонерська активність, спрощення обрядів посвяти в нову віру.

^ Світогляд релігійний – система поглядів і уявлень, що відбивають ставлення віруючої людини до світу, її життєву позицію і ціннісні орієнтації.

Символ віри – короткий виклад основних догматів якої-небудь релігії, безумовне визнання якого є обов’язком віруючого.

Собор – 1) головний храм міста чи монастиря, де богослужіння проводить єпископ; 2) збори вищих представників церкви для вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою, дисципліни й правил.

Спіритизм (від лат. spiritus – душа, дух) – містико-ідеалістичний напрям, послідовники якого вірять в існування потойбічного світу, духів і в можливість спілкування з ними за допомогою визначених ритуалів. Посередником виступає медіум – особа, яка в особливому стані свідомості (трансі) нібито може спілкуватися з духами.

Сунна (араб. звичай, приклад) – Священий Переказ ісламу, викладений у вигляді висловів Мухаммеда і розповідей про його діяння людьми – хадисів. Хадиси передавалися усно, записані у VIII-ХI ст.

Суфізм (від араб. "суф" – вовна) – містико-аскетичний напрям в ісламі. Суфії намагалися зрозуміти таємничий зміст коранічних одкровень, брали участь у пильнуваннях, дотримувалися додаткових пос-тів з метою досягнення стану екстазу. Кінцевою метою вважали знищення своїх якостей як особистості й повне з’єднання з божественною істиною.


Т

Таїнства – обрядові дії в християнстві, якими, за вченням церкви, віруючому передається божественна благодать.

^ Теїзм (від грецьк. theos – бог) – форма вірувань і культу, пов’язана з уявленнями про Бога – творця світу.

Теодицея (від грец. theos – бог, dike – справедливість) – релігійно-філософське вчення, що доводить, що наявність у світі зла не суперечить уявленням про Бога як втілення Абсолютного Добра. Уперше поняття введено німецьким філософом Лейбніцем у книзі "Теодицея" (1710 р.).

Тотемізм (від індійськ. "от-отем" – його рід) – форма найдавніших вірувань, пов’язана з уявленням про надприродні кревні зв’язки даного роду чи племені з певним видом рослин чи тварин, явищ природи.

Трипітака (санскр. "три кошики") – збірник буддійської релігійно-канонічної літератури. Складається з трьох частин: віная-пітака (кошик правил поведінки), сутта-пітака (кошик сутр), абхідхарма-пітака (кошик тлумачення навчання).


Ф

Фетишизм (від порт. fetiço – зачарована річ) – форма найдавніших вірувань, сутністю якої є уявно-фантазійне надання деяким предметам неживої природи надприродної могутності.


X

Харизма (від грецьк. charisma – божественний дарунок) – Божий дарунок, зроблений Святим Духом апостолам на 50-й день після Великодня.

Харизматики – 1) особи, які вірують в одержання харизми в цьому житті через безпосереднє спілкування з Богом; 2) рух у сучасному християнстві, спрямований на модернізацію релігійного життя, пошук нових форм культової практики. Властивий протестантизму, католицизму, православ’ю.

Храм – загальна назва будівель, призначених для відправлення релігійного культу. У кожній релігії храм має особливу назву: собор, костьол, мечеть, синагога. Храм – місце, де людина спілкується з Богом.

Християнство – одна з трьох світових релігій, найбільш численна за кількістю прихильників. З’явилося в І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії на ґрунті месіанських сект іудаїзму. Згідно з X. засновник вчення – Ісус Христос, Син Бога, що за велінням Бога Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту (Нагорна проповідь, найбільш повний варіант – Євангеліє від Матвія, 5 гл.), постраждав на хресті заради спокути першородного гріха, воскрес і піднісся на небо як одна з іпостасей Святої Тройці, повинен зійти на землю, щоб здійснити Страшний Суд. Християнство запозичило від іудаїзму: Святе Письмо (Старий Завіт) і ряд елементів культу. Теоретичні джерела: філософія Філона Олександрійського, його вчення про Логос – Сина Божого, посередника між Богом і людьми та філософія неостоїцизму – учення римського філософа Сенеки. З ІІІ ст. вищим законодавчим органом християнства стають церковні собори. Нікейський 325 р. і Константинопольський 381 р. собори затвердили Символ віри. З 324 р. Х. стає державною релігією Візантії, а згодом – світовою релігією.


Ц

Церква (від грецьк. kiriake – досл. Божий дім) – 1) християнська культова споруда з вівтарем і приміщенням для богослужіння; 2) тип релігійної організації, що склався в ході розвитку віровчення як спосіб реґламентації відносин усередині релігійної громади і поза нею з державою, із суспільством. Характерні риси церкви: загальне віровчення і розроблена догматика, загальна релігійна діяльність, сувора ієрархія.

Цінності релігійні – сукупність ідей, норм поведінки, дій, за допомогою яких здійснюється задоволення духовних потреб віруючого. Перша група ціннісних понять: Бог, віра, молитва і т.д. Друга – реальні цінності, інтеґровані в релігійну систему.


^ Ч

Чернецтво – поширена в ряді релігій форма реалізації ідеалу праведного життя, що припускає зречення світу, аскетизм.


Ш

Шаманство (від евенк. "саман" – знахар) – рання форма релігії, що спирається на віру в можливість спілкування людини з духом. Шаман – посередник між світом людей і світом духів, історично перший професійний служитель культу. Основний обряд Ш. – камлання.

Шаріат (від араб. "шаріа" – "вірний шлях до мети") – комплекс юридичних норм, принципів і правил поведінки, установлених у релігійному житті мусульманина. Ш. для віруючого – Божий закон, доведений мусульманам через Коран і хадиси.


Я

Язичництво – сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття світових релігій у всіх народів. Охоплює широкий спектр вірувань з найдавніших часів: віра в духів, культ предків, тотемізм, магія тощо. Уважається політеїстичною релігією, деякі з дослідників відносять до нього й енотеїстичні релігії.

Яхве – ім’я Бога в іудаїзмі. Давні іудеї наділяли ім’я Бога магічною силою, забороняли його написання і проголошення IHVH. У Старому Завіті під цим написанням стояло слово Адонай (Господь мій). Християнські богослови, що звернулися в XVI ст. до єврейського тексту Біблії, стали читати його як Єгова. Значення самого слова точно не встановлено.


Скачать файл (211.6 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru