Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Лекції з дисципліни Професійна етика юриста - файл 1.doc


Лекції з дисципліни Професійна етика юриста
скачать (206 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc206kb.21.11.2011 23:15скачать

содержание

1.doc

  1   2   3
Реклама MarketGid:
Тема 1

ЄДНІСТЬ ТА ВІДМІННІСТЬ МОРАЛІ І ПРАВА

У ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА, СОЦІАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ ТА ОСОБИСТОСТІ
Особливе місце у формуванні духовного світу людини, її свідомості, культури займають мораль і право, яким іма­нентно притаманні автономність і самоцінність, які ма­ють багато загальних рис і водночас відмінностей, що не дозволяє їх ототожнювати. Мораль і право це і форми ду­ховного життя суспільства, і види суспільної свідомості, і соціальні інститути, під впливом яких відбувається фор­мування особистісних якостей людини, її соціальне спілку­вання з іншими людьми, стійкий розвиток суспільства та держави, що характеризується як історичною наступністю основних моральних цінностей певної соціальної систе­ми, так і необхідними інноваціями.

Коли стоїть завдання показати відмінності моралі і права як суспільних явищ, то звичайно наголошують на такому:

1. Мораль насамперед розглядається як найбільш дав­ній спосіб соціальної регуляції і саморегуляції поведінки людини, що виникає і розвивається ще у доцивілізаційний період, а право, як і держава, — продукт цивілізації.

2. Право регулює тільки такі відносини між людьми та соціальними спільнотами, які виходять за межі міжособистісних і тому підлягають зовнішньому контролю; на­томість мораль передусім є внутрішнім регулятором по­ведінки людини.

3. Мораль — універсальний регулятор поведінки лю­дей, регулює різноманітні її види, тобто сферу впливу моральних норм на суспільні стосунки не завжди можна вкласти в певні береги; право ж регулює лише найбільш важливі і актуальні з точки зору суспільства та держави відносини, які зрештою отримують загальнообов'язкове визнання.

4. Джерелом моралі є повсякденна практична діяль­ність людей, і тому вона відображає належне з точки зору окремих спільнот, соціальних груп та об'єднань, суспіль­них інтересів, а право формулюється законодавцем і ви­ражає загальнодержавну волю.

5. Норми моралі створюються у стихійній творчості людей, містяться в їх свідомості і не мають писемного ви­раження; натомість правові норми формулюються і вста­новлюються, як правило, у писемній формі, яка надає їм певного змісту та вказує на їх загальнообов'язковість.

6. Правові норми вводяться у дію офіційно і набувають сили у точно встановлений термін, тоді як моральні нор­ми поширюються поступово, у міру їх сприйняття й зас­воєння громадською думкою окремих спільнот, соціаль­них груп та об'єднань, соціальних інститутів, суспіль­ством.

7. Правовим нормам властива детальна регламентація поведінки суб'єктів суспільного життя, моральні ж при­писи виступають найчастіше як загальні, абстрактні, а не конкретні правила (принципи, табу).

8. Норми права завжди складають єдину за своєю сут­ністю, змістом та соціальним призначенням систему. Щодо моралі, то у суспільстві може існувати декілька си­стем моральних норм (класова, верствова, професійна, мораль спільнот, минулих соціальних систем і тих, що народжуються, тощо).

9. Виконання приписів правових норм забезпечуєть­ся шляхом офіційного закріплення прав і обов'язків учас­ників соціальних відносин та підтримки спеціально ство­реними державною владою інститутами, які при необхі­дності можуть вдаватись до примусу; що стосується вимог моральних норм, то їх виконання забезпечується впливом громадської думки, переконаннями людей.

10. Мораль є більш гнучкою та динамічною системою соціальних норм, а право внаслідок набуття формально­го визначення змісту виступає як більш стабільне явище, яке може за певних умов бути консервативним (правова норма хоч і віджила своє, застаріла, але поки законодавець не скасував її, вона повинна виконуватись).

Отже, мораль і право відрізняються за багатьма пара­метрами, але у них багато спільного. І мораль, і право ви­конують загальну соціальну функцію — регулюють пове­дінку людей, виражають загальнолюдські уявлення про належне і справедливе. Починаючи з Давнього Риму й до XX ст. мислителі доводили, нерозривність моралі і права, їх непростий взаємозв'язок. Право — це мінімум моралі, сказав один з дослідників права на початку XX ст.

Мораль і право виникли з потреби забезпечити функ­ціонування спільнот, суспільства шляхом погодження, гармонізації різних, іноді протилежних, інтересів, підпо­рядкування людей певним загальним правилам поведін­ки. У кожній суспільно-економічній формації, націо­нальній культурі мораль і право однотипні. Вони базують­ся на одній соціально-економічній системі, особливостях менталітету, відбивають потреби й інтереси людей, певних верств населення, соціальних груп та об'єднань, соціаль­них інститутів, а то й суспільства в цілому.

Джерела у моралі і права, як вважають спеціалісти, однакові. Це міфи, релігія, звичаї, табу. Ці явища роз­глядаються водночас як передмораль та передправо, що поступово трансформуються у моральні норми і звичає­ве право, а потім у природне право. Історично «дух за­конів», дійсно, коренився у звичаях та традиціях. Ще у сиву давнину римські юристи сформували тезу — посту­лат: «Право рекомендує те, що схвалено звичаєм», тобто моральністю. Законами, як правило, намагались їх по­ліпшити, пізніше звичаї у всіх народів співіснували з пра­вом, і їх авторитет був достатньо високим.

Правова норма живе завдяки її моральному змісту, як тільки він зникає вона фактично перестає діяти, тому пра­во за будь-яких умов і у будь-які часи зацікавлене у забез­печенні морального клімату у суспільстві, його основопо­ложних моральних цінностей, які його живлять. Багато правових норм безпосередньо закріплюють моральні вимоги. У свою чергу, право здійснює вплив на формуван­ня моральних уявлень і норм. Але законодавець не може декретувати моральність людей і суспільства, адже право є не лише соціоморальним явищем, а й покликане вико­нувати політико-юридичні функції.

Дійсно, право, що виникає на перших сходинках ци­вілізації разом з державою, є примусовим регулятором людської поведінки у соціально диференційованому сус­пільстві, але водночас базується і на звичаях, традиціях, усталених моральних нормах. На різних етапах свого роз­витку правові регулятори по-різному співвідносяться з моральними. Єдність за сутнісними ознаками моралі і права може розвиватись, поглиблюватись або руйнува­тись залежно від економічної та політичної стабільності суспільства. Слушною є думка, що мораль і право з тих пір, як вони почали розрізнятись, розвивались за таким принципом — чим вище моральна культура суспільства, тим меншою була потреба у законах і тим більш м'якими вони були.

У моралі і права спільні покликання і мета — забезпе­чення стійкого розвитку суспільства, впорядкування відносин між людьми на ґрунті загальнолюдських моральних цінностей: гуманізму, справедливості, рівності, сво­боди. Тому вони є взаємообумовленими та взаємопов'я­заними системами регуляції суспільного життя, викону­ють спільну соціальну функцію регулювання людської поведінки, життєдіяльності суспільства. Мораль і право є складними системами, що включають моральну і право­ву свідомість, моральну і правову практику (моральні і правові відносини, моральні і правові аспекти діяльності).

Взаємопроникнення моралі і права базується на тому, що правове регулювання вбирає у себе відповідне коло моральних приписів, яким надається правова значущість. Законодавці часто прагнули шляхом створення правової норми стимулювати розвиток моральних якостей людей. Проте в історії є немало прикладів, коли правові норми випереджали моральні традиції, коли законодавець мав за мету затвердити прогресивні моральні погляди і вимоги. Це, зокрема, скасування за допомогою права принципу таліона, кровної помсти. Мораль, таким чином, наповню­валась загальносоціальними правами.

Моралі і праву властива нормативність, яка й дозво­ляє регулювати поведінку людей. Моральні і правові нор­ми мають загальний характер, загальнообов'язковість, формують стандарти, нормативи, що утверджують і захи­щають відповідну систему цінностей і регулюють поведін­ку людей. Об'єкти їх регулювання багато у чому можуть співпадати, але саме воно здійснюється специфічними для кожного з способів регуляції засобами. Тому право виступає як жорстке інституціональне явище, що спи­рається на примус з боку державно-владних інститутів, а мораль, як правило, позаінституціональна.

Спільність моралі і права полягає у відносній стійкості моральних і правових принципів і норм, оскільки вони засновані на загальнолюдських вимогах гуманності, спра­ведливості, рівності та свободи. Вони виражають, як пра­вило, інтереси, прагнення і волю усіх громадян, закріплю­ють оптимальне співвідношення інтересів особистості та суспільства, ставлять рівні вимоги до людини незалежно від її національної приналежності, майнового стану чи віросповідання, висувають однакові критерії оцінки вчин­ків і поведінки людей.

Вплив моралі на вдосконалення правової системи відбувається в основному шляхом впливу моральної сві­домості на правові погляди суспільства. Моральний вплив на право здійснюється через правотворчість народу, його громадську думку, особливо на референдумах. Воля наро­ду за таких умов відбивається у правових нормах. Осно­воположні принципи і норми моралі, які потребують за­гальнодержавного визнання, закріплюються в Основному Законі. Так, наприклад, у Конституції України (статті 23, 24, 28, 29 та ін.) моральні принципи гуманізму, свободи, рівності, справедливості отримали офіційне закріплення. Такі моральні вимоги, як особиста недоторканність, захист честі і гідності, природних прав людини та інші, визнають­ся Конституцією України нормами прямої дії.

Моральний вимір права є необхідною умовою його подальшого розвитку й вдосконалення, умовою його гу­маністичної, особистісної орієнтації. Моральне обґрунту­вання права та правове забезпечення моральних норм ве­дуть до їх гармонійності і дієвості. Зрозуміло, що проник­нення моральних принципів і норм у зміст права може мати залежно від галузі права різний характер. Так, яск­равим прикладом органічного поєднання вимог моралі та права є галузь сімейного права. Правові норми, коли вони відповідають моральним уявленням щодо справедливості, здебільшого реалізуються громадянами добровільно. По­рушення таких норм розглядається не лише як юридич­ний конфлікт, але за умов поєднання моральних та пра­вових вимог воно спричиняє як правову відповідальність, так і моральний осуд.

Індустріальна цивілізація доводить, що мораль немож­лива без права, оскільки немає моралі без свободи, а сво­боди — без правового забезпечення її гарантій. Неможлива і моральна особистість, яка позбавлена правосвідо­мості. Сучасна правова свідомість невід'ємна від рівня моральної культури особистості. Моральна свідомість формується на основі розвинутої культури і основополож­них моральних цінностей. Правова свідомість не може скластись поза культурою і її складовою частиною — мо­раллю, вона ними живиться. Правове життя суспільства розвивається у середовищі моральних відносин, оцінок, приписів. Основоположні поняття моральної свідомості — обов'язок і совість, честь і гідність, справедливість і відпо­відальність, моральні принципи гуманізму, свободи, рів­ності та ін. органічно пов'язані і втілюються у реальних правових нормах, зв'язках та відносинах.

Відомо, що права людини, які виражені у багатьох нор­мативних актах міжнародного і національного рівня, нале­жать до зовнішніх форм життєдіяльності суспільства. З точки зору співвідношення моральних та правових засад сус­пільства вони є необхідними, тому що інтереси особистості і суспільства перебувають у складних, суперечливих, а іноді й конфліктних відносинах. Якщо б люди могли досягти моральної злагоди, то питання про права людини у фор­мально визначеному вигляді відпало б само по собі, але ж «царства Божого» на землі не досягти, тому правове регу­лювання є необхідним, має величезне значення і без нього не може існувати цивілізоване суспільство.

Мораль як відносно автономне соціальне явище не лише завжди впливала на соціальний інститут права, але й відчувала на собі зворотний вплив. Все правове має бути і моральним, право в кінцевому підсумку не може супе­речити пануючій моральній системі. Але між нормами моралі і права можуть виникати конфлікти і суперечності, вирішення яких є важливою стороною процесу вдоскона­лення законодавства. Є певні причини виникнення суперечностей між нор­мами права і нормами моралі. Узагальнюючи їх, юристи, зокрема, зазначають, що це, по-перше, недосконалість окремих правових норм або їх відставання від потреб сус­пільного життя; по-друге, випереджаючий характер мо­рального розвитку, висування моральністю більш високих вимог до людської поведінки порівняно з правом; по-третє, різниця в об'єктивних властивостях правових при­писів і моральністю та ін.

Процес приведення норм права у відповідність з вимо­гами моралі здійснюється роками, а то й протягом деся­тиріч. Прикладом впливу моральних поглядів на вдоскона­лення правової системи, зокрема кримінального законодав­ства, є розвиток інституту відповідальності за недонесення і покриття протягом майже 100 років. Таке взаємозбага­чення моралі і права є джерелом їх подальшого розвитку. Чинне законодавство і юридична практика відбивають моральний рівень суспільства і служать вдосконаленню моралі.

Отже, специфічні властивості моралі і права роблять неможливим їх повний збіг. Вони мають загальні і особ­ливі характеристики та риси, що відбивають специфіку їх змісту. У процесі історичного розвитку суспільства вони розвиваються на єдиному фундаменті загальнолюдських цінностей, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одне одного, взаємодіють між собою в процесі застосування. Мораль і право є важливими складниками духовної куль­тури суспільства, найважливішими засобами соціальної регуляції діяльності і поведінки людей у суспільстві.

Тема 2

^ ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ І ЗАВДАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ЮРИСТА
Професійна етика є одним з підрозділів науки про мораль, її предметом є аналіз буття моралі, що регулює стосунки у сфері певної професійної діяльності людей. Слід підкреслити два принципових положення. З одного боку, моральні засади професійної групи мають ґрунтуватися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат істо­ричного розвитку суспільства. А з іншого — особливими завданнями професійної етики є обґрунтування мораль­ного значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регу­лювання професійних відносин.

Оскільки правові суперечки обумовлені конфліктом інтересів людей, а юридична практика пов'язана з необ­хідністю розв'язання різноманітних конфліктних ситу­ацій, професійна діяльність юриста торкається найваж­ливіших інтересів людей, їх благ, а іноді й долі. Все це на­кладає особливий тягар моральної відповідальності за результати своєї діяльності на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших працівників юридичного фаху, вима­гає від цих осіб особливих морально-психологічних та вольових якостей. Слід враховувати й те, що до юристів, які працюють у правоохоронних та інших державних органах і наділені владними повноваженнями, ставлять­ся підвищені моральні вимоги ще й як до представників Державних органів і держави, носіїв владних повнова­жень, охоронців закону.

Законність та правопорядок є надбаннями сучасного суспільства, без яких воно не може нормально функціо­нувати та розвиватися, тому безперечно в існуванні на­лежного режиму законності зацікавлені усі суб'єкти сус­пільних відносин. Проте конкретну відповідальність за підтримання рівня законності та правопорядку в країні несуть, перш за все, правоохоронці. Вимоги моралі, висо­ка моральна культура для юриста мають особливе значен­ня, оскільки з цією професією пов'язуються уявлення про такі високі морально-правові принципи, як гуманізм, справедливість, законність, об'єктивність тощо, без яких неможливо вирішувати завдання побудови правової дер­жави, демократичного, соціально орієнтованого, гуман­ного суспільства.

Натомість, історія свідчить, що права людини часто зневажались можновладцями, а закон та юристи прислуговувалися силі. Не набагато кращою є ситуація, коли права людини проголошуються, але їх не дотримуються, а то й повсякчасно порушують ті, хто повинен захищати. Навіть справедливі закони не можуть застосовуватися ав­томатично. Саме тому у цій сфері соціальної життєдіяль­ності так багато залежить від виконавців, того людського потенціалу працівників правоохоронних органів, який має бути на боці законності і правопорядку, правоохо­ронців, які повинні показувати приклад виконання і мо­ральних, і правових норм.

Фахівців-правознавців слід розрізняти за видами і ха­рактером діяльності. По-перше, це юристи, що забезпе­чують правосуддя, — судді, прокурори, слідчі й інші осо­би, що проводять дізнання. По-друге, це адвокати, основ­ним покликанням яких є захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. По-третє, юристи, що пра­цюють у інших, крім правоохоронних, органах державної влади. По-четверте, юристи, які працюють юрисконсуль­тами та у кадрових службах на різноманітних підприєм­ствах, установах і в організаціях. По-п'яте, це науковці та викладачі правознавчих дисциплін у спеціалізованих і неспеціалізованих навчальних закладах різного рівня акреди­тації та підпорядкування. Залежно від поставленої мети обґрунтованим буде поділ професійної групи юристів і за іншими критеріями, наприклад, за галузевим принципом (МВС, органи судової влади, прокуратура й ін.), сферами діяльності тощо.

Звичайно, діяльність представників різних підгруп юридичних професій має свою специфіку, обумовлену ха­рактером суспільних відносин, у яких вони беруть участь, що відбивається на їх морально-психологічних якостях. Але, підкреслимо ще раз, усі юристи керуються у своїй діяльності однорідними принципами, мають бути зорієн­тованими на загальнолюдські моральні цінності, і тому до них, як до представників правничої професії, ставляться єдині за своєю сутністю морально-психологічні вимоги незалежно від конкретної сфери діяльності чи відомчої приналежності.

Отже, професійна етика як самостійна галузь етичної науки і водночас підрозділ правознавства має своїми зав­данням вивчення морального змісту права, особливостей реалізації загальних принципів моралі у сфері правничої діяльності, морального потенціалу юридичної професії та особистості юриста. Юридична етика покликана обґрун­тувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дос­лідити причини і форми деформацій морально-профес­ійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання. До її предмета має бути включено також вивчення форм і методів морального виховання юридичних кадрів, шляхів удосконалення їх моральної і професійної культури.

У правовій науці та етиці накопичено певний досвід дослідження правової практики з позицій дотримання моральних норм, розв'язання на теоретичному рівні мо­рально-юридичних суперечностей. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві, як судова та міліцейська етики і в цілому юридична етика. Найбільш розробленими можна вважати проблеми судової етики. Свій внесок у дослідження питань юридич­ної і зокрема судової етики зробили праці А. Д. Бойкова, Г. Ф. Горського, В. М. Горшеньова, Ю. М. Грошевого, Л. Д. Кокорєва, В. В. Комарова, Д. П. Котова, В. О. Коновалової, В. В. Леоненка, С. Г. Любічева, М. С. Строговича, В. Ю. Шепітька та ін. У цих роботах аналізуються мо­ральні засади кримінального і цивільного судочинства, сукупність норм поведінки і моральні вимоги до праців­ників органів юстиції (суддів, прокурорів, слідчих, адво­катів, судових експертів), розглядаються проблеми мо­рально-професійного обов'язку учасників судочинства, шкала моральних цінностей правосуддя, виявляються такі ситуації у судовій діяльності, які підвладні тільки мо­ральній регуляції і контролю, а також методи морально­го впливу в суді та ін. Питанням управлінської, адмініст­ративної етики та етики державної служби присвячені праці В. Б. Авер'янова, Ю. П. Битяка, В. Д. Попкова, Ф. Т. Селюкова і В. М. Шепеля.

Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адво­катську та слідчу етику. Так, В. В. Леоненко, С. Г. Любічевта та інші вважають, що професійна етика юриста виступає як родове явище, що розв'язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принци­пи і норми щодо правоохоронної і правозастосовної діяль­ності юриста. В її межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди — слідчу і адвокатську. Ю. М. Грошевой з цьо­го приводу зазначає, що професійна етика окремих юридич­них спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що став­ляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, оперативних праців­ників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час ви­конання ними функціональних обов'язків. У останній час все більшої актуальності набувають питання, пов'язані з професійною етикою працівників органів внутрішніх справ. Відомий український дослідник цих проблем С. С. Сливка звернув увагу на розробку змісту етичних проблем мілі­цейської служби, обґрунтував моральні вимоги до праців­ників міліції, що покликані вплинути на процес правоохо­ронної діяльності, виконання завдань, поставлених перед міліцією України. О. М. Бандурка обґрунтовує теоретичні основи, етичні засади правоохоронної діяльності, основні моральні вимоги до службовця ОВС.

У минулому, коли йшов процес становлення етичної науки та професійної етики, панував деонтологічний підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, що І. Кант, один з родоначальників деонтологічного підходу, обґрунтував категоричний імператив, який пе­редбачав: автономію, суверенність людини як володаря волі і суб'єкта моралі, повагу до неї; рівність усіх у моралі; необхідність розглядати людину як мету, а не як засіб до­сягнення мети; слідування обов'язку і відмову від своєкорисного інтересу.

Радянською етичною та правовою наукою на озброєн­ня була взята передовсім остання теза. У межах професій­ної етики взагалі і професійної етики юриста зокрема аналіз проводився лише від належного, яке за своєю природою могло бути лише ідеальним. А те, що існує реально, роз­глядалося лише абстрактно, як похідне від належного, а тому й менш важливе, вторинне. Правова практика, її су­перечності, помилки, деформації морально-професійної свідомості аналізувались не як реальні явища, а лише як можливі, гіпотетичні, тому й складні моральні відносини у системах правоохоронної і правозастосовної діяльності так і не стали предметом окремого дослідження. Зокрема, згідно з такою методологічною установкою розкриття проблем формування особистісних якостей юристів йшло від професіограм, нормативних актів, у яких вони були офіційно закріплені.

В умовах ринкових відносин, демократичного розвит­ку суспільства деонтологічний підхід з його методологією та теоретичними конструкціями не відповідають вимогам часу, практиці трансформування українського суспіль­ства, реформування судової влади та інших правоохорон­них органів. Як відомо, моральне обґрунтування ринко­вої системи здійснено з позицій утилітаристської етики з її телеологічним підходом, у якій моральна автономія осо­бистості не відкидається, а лише дещо обмежується, ви­ходячи з принципу доцільності, корисності. На такий підхід поступово орієнтується українська етична і право­знавча думка, що передбачає вивчення як етичної літера­турної спадщини, так і сучасної публіцистики і хроніки, конкретних юридичних справ, проведення соціологічних опитувань населення і працівників правоохоронних і правозастосовчих органів для аналізу реальної правової прак­тики, тенденцій можливих деформацій морально-про­фесійної свідомості працівників цих органів.

Тема 3

^ СОЦІАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ І МОРАЛЬНИЙ СЕНС ЮРИДИЧНОЇ ПРОФЕСІЇ
Об'єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди, з їх найважливішими інтереса­ми, потребами, проблемами, правами і обов'язками. Не­рідко така діяльність пов'язана з вторгненням у особисте життя людей, а то й з обмеженням їх прав, прийняттям рішень, які впливають на подальшу долю людини.

Діяльність таких працівників часто здійснюється в конфліктних умовах, особливо коли йдеться про праців­ників оперативно-розшукового апарату, слідчих, проку­рорів, суддів, адвокатів й ін. Саме їх суспільство уповно­важує відповідно до закону розв'язувати соціальні і міжособистісні конфлікти (кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.).

Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих — державну значущість. Вони є посадовими осо­бами, представниками влади, здійснюють владні повно­важення для захисту інтересів громадян, суспільства, дер­жави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжособистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними грома­дянами вони представляють та уособлюють державну вла­ду. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповід­ної діяльності з охорони і захисту прав людини і грома­дянина з використанням владних повноважень покладає на них високу відповідальність за суворе і точне дотримання законності, меж припустимості дій, пов'язаних з виконанням службових обов'язків. В обох випадках йдеть­ся про моральні вимоги до поведінки таких працівників.

Закон у цілій низці випадків прямо визначає держав­ний характер рішень, що приймаються ними. Закони, перш за все процесуальні, особливо кримінально-проце­суальні, детально і послідовно регулюють службову діяль­ність працівників правоохоронних органів, особливо суддів, слідчих, прокурорів. їх дії, рішення і за суттю, і за формою (духом і буквою) повинні відповідати закону і вимогам моральної системи суспільства. Дії таких посадо­вих осіб, працівників спрямовані на охорону авторитету державної влади, її органів та їх представників, які мають бути уособленням високої моральної і правової свідо­мості, взірцем моральної і правової поведінки.

У той же час відомо, що сучасне українське суспільство трансформується, у динаміці перебуває й діяльність пра­воохоронних і правозастосовчих органів. Розвиток про­цесів і подій має інтенсивний і нерідко конфліктний ха­рактер. Закони, підзаконні акти (адміністративно-правові документи, накази, інструкції, статути та ін.) можуть виз­начити діяльність працівників юридичних професій лише у загальних рисах. їх інтерпретує нерідко керівник служ­бового колективу, а то і сам виконавець. Документи служ­бово-правового характеру не містять чітко визначених рі­шень для нестандартної ситуації, події, тим більше екс­тремальної, а лише визначають межі, у яких ці дії, рішення повинні бути здійснені, прийняті. Межі ці бувають надто широкими. Крім цього, мають місце елементи службової таємниці, конспіративності, конфіденційності. Тут від­сутній традиційний моральний контроль з боку громадсь­кої думки. Тому у багатьох випадках з вказаних причин працівник вимушений діяти, хоча й у межах закону, але на власний розсуд, за своїми переконаннями, звичкою чи правилами «корпоративної» моралі. Вибір оптимального рішення в такій ситуації залежить від рівня моральної культури виконавця.

Працівники, які виконують державні обов'язки як представники влади, вирішуючи долі інших людей, по­винні мати підвищене почуття обов'язку, розвинуте по­чуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов'язку правоохоронець не може розраховувати на ефективність своєї праці. Мо­ральні якості працівника юридичної професії є важливою частиною його професійної культури.

Усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на юристів без будь-яких ви­нятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякден­ному житті. Будь-які їх дії мають відповідати закону, його суті, а тому й моральним цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекват­не його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізо­ваністю, відсутністю поваги до права, внутрішньою не­дисциплінованістю чи неохайністю.

Діяльність працівника юридичної професії, як зазна­чалось, базується на загальних моральних і морально-пра­вових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. Принципи мо­ралі це світоглядні орієнтири моральної свідомості, що виражають її вимоги у найбільш загальному сталому виг­ляді. Вони складають сутність моральних аспектів діяль­ності і моральних відносин і є стратегією моральної пове­дінки людини, спільнот, суспільства. Моральні принципи об'єднують моральні норми у тій чи іншій (відповідній) сфері суспільного життя чи діяльності і є основою сталої поведінки людини: Вони є загальними для всього суспільства і особливо важливими для працівників органів про­куратури, юстиції, МВС та ін.

Принцип гуманізму (людяності) — провідний, засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найви­щою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї, орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот, соціальних груп та інших соціаль­них суб'єктів на створення умов для повноцінного розвит­ку людини.

Гуманізм є головною вимогою сучасної епохи, україн­ського суспільства на сучасному етапі його розвитку. Це не лише основоположний принцип професійної моралі взагалі і юридичної діяльності зокрема, а й службовий обов'язок правоохоронця, який зобов'язує його своєчас­но і швидко реагувати на соціальне і моральне зло, пра­вопорушення, антисуспільні, протизаконні, аморальні дії. Невиконання таких професійних функцій засуджується як законом, так і громадською думкою. Без гуманного ставлення до людини правоохоронцю не стати повно­цінним фахівцем. Людям цього фаху доводиться бути жор­сткими, твердими у боротьбі зі злом, при захисті інтересів людини і суспільства, але у цій жорсткості — вища добро­та, оскільки таким чином забезпечуються умови для ста­більності суспільства, гармонійного розвитку людини, проголошеної у ст. З Конституції України найвищою соці­альною цінністю.

Справедливість — це і соціальний, і політичний, і мо­рально-правовий регулятивний принцип, що зобов'язує враховувати всі аспекти діяльності соціальних суб'єктів (індивідів, спільнот, соціальних груп, політичних партій, і громадських об'єднань і т. ін.) і встановлювати відповідність між їх заслугами і суспільним визнанням, правами і обо­в'язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, діянням і відплатою, метою і засобами її досягнення та ін. Невідповідність у цих співвідношеннях сприймається як несправедливість. Для утвердження справедливості у суспільстві, міжлюдських стосунках і створюється право і правоохоронні органи. Правовій системі належить го­ловна роль у дотриманні справедливості у суспільстві, вона стоїть на перешкоді її порушень. Справедливість відбивається у законах, які ставлять рівні вимоги до соці­альних суб'єктів, запобігають порушенням інтересів, прав і свобод людини, забезпечують стабільний розвиток су­спільства.

Принцип законності є конкретизацією принципу спра­ведливості, тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших прин­ципів діяльності працівників юридичної професії. З прин­ципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціа­лізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, прохан­ням, порадам і т. ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в ім'я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах сус­пільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення зако­ну його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкрес­лює незалежність юриста від будь-якої чужої волі, але за­лежність від закону.

Патріотизм як моральний принцип означає любов до своєї Батьківщини, свого народу, гордість за його культуру і досягнення, орієнтує на примноження досягнень, вима­гає від правоохоронців захищати інтереси народу, його громадян, служити закону, поважати закон. Це одна із складових патріотизму. Діяльність працівників юридичної професії як су­спільно значуща, необхідна державі і її громадянам, має бути прозорою і у процесі, і за результатами, підконтроль­на громадській думці. Дотримання ними моральних вимог (норм), правових норм чи відхід від них, справедливість чи несправедливість рішень, що приймаються, обґрунтованість чи необґрунтованість дій і т. ін. у розвинутих су­спільствах завжди контролюється і оцінюється громадсь­кою думкою.

До юристів взагалі, а до вершителів правосуддя особли­во суспільство, держава, громадяни ставлять підвищені моральні вимоги. Н. В. Радутна серед бажаних і найбільш важливих якостей судді, за результатами опитування суд­дів, вказує людяність, неупередженість, принциповість, витримку, ерудицію, а також зібраність, урівноваженість, дисциплінованість, ввічливість та ін. Серед небажаних — упередженість, підозрілість, владність, безтактність. В. В. Леоненко при аналізі морально-психологічного комплексу якостей слідчого основними вважає чесність, принциповість, об'єктивність.

В. В. Романов у характеристиці юриста перераховує цілу низку ділових, професійних, моральних і психологічних яко­стей. Серед них — вірність громадянському, професійному обов'язку, громадянська мужність, чесність, непідкупність, принциповість, непримиренність до порушень правопорядку, законності, безкомпромісність у боротьбі з ними, висока моральність, організованість, дисциплінованість, відповідальне ставлення до дорученої справи та ін.

О. С. Кобліков обґрунтував морально-психологічні якості судді, слідчого, прокурора. До них він відносить здатність протистояти можливим впливам з боку різних сил, керуватись виключно законом, бути справедливим, неупередженим, компетентним, чесним, добросовісним, гуманним, мати підвищене почуття обов'язку, розвинуте почуття совісті.

Цікавими є роздуми російського судді Л. С. Халдєєва. у розділі «Суддя: професія, посада чи становище?» своєї книги він підкреслює, що у суспільствах, які трансформу­ються, судді перебувають у складному становищі. Су­часність ставить перед ними старі, як право, але нові для сьогоднішнього російського суспільства завдання і вимо­ги. Л. С. Халдєєв вважає, що судді необхідні високий про­фесіоналізм (під яким розуміються не лише хороші знан­ня законів, але й їх суворе виконання; це і культура судо­вого процесу, і справедливість при прийнятті рішень про доказовість і визначення покарання; це сповідування за­гальнолюдських цінностей і прав людини та багато іншо­го), розвинуті політична, правова і моральна свідомість, громадянська і професійна позиція, об'єктивність, неупе­редженість, високі моральні якості, в першу чергу, неза­лежність, чесність, мужність, сміливість, вміння дотриму­ватися процедури, підготувати і виголосити публічний виступ, вміння слухати, виключна обачність, вихованість; розуміння необхідності постійного самовдосконалення. Г. Вєтрова їх сформулювала так: «Суддя повинен бути не просто хорошим юристом, але мужньою і незалежною, розумною і освіченою людиною з високою моральністю. Хороший суддя повинен розуміти, що морально припус­тима поведінка не завжди є морально схвальною».

Тобто суддя — це людина з сильним характером, ви­сокими принципами, сильною волею, розвинутими почуттями обов'язку, відповідальності і совісті. У висновках своєї книги Л. С. Халдєєв зазначає, що законне, обґрунтоване і справедливе рішення суду базується всього на двох факторах: а) високому особистому професіоналізмі; б) високій особистій порядності і відданості ідеї істинно­го правосуддя. Іншими словами, продовжує він, кожен суддя повинен: бути професійно компетентним; мати навички аналітичного мислення, високі моральні якості. Наприкінці висновків він дає 10 своїх власних заповідей: Моя перша Заповідь — пише автор, — совість і чесність; друга — чинні Закони, що витікають із Права, які відпо­відають Конституції Росії і міжнародним Актам; третя — презумпція невинуватості; четверта — принцип тлумачен­ня усіх сумнівів на користь підозрюваного, обвинувачено­го і підсудного; п'ята — знання. Я професіонал, але вчусь і вдосконалююсь усе життя; шоста — об'єктивність, неупе­редженість і справедливість; сьома — принцип рівності сторін у судово-слідчій процедурі; восьма — незалежність при прийнятті рішень; дев'ята — слухай усіх, але рішення вистраждай самостійно; моя десята заповідь — розуміння, що Суд — не на осуд, Суд — на розсуд.

Автори навчального посібника «Професійна етика працівників правоохоронних органів» обґрунтували низку специфічних моральних вимог до юристів, які дають уяв­лення про моральні якості, які вони повинні мати. Це гу­манність, терпимість, справедливість, почуття обов'язку, сміливість, мужність, витримка, чесність, патріотизм. У конкретних службах і в цілому в правоохоронних органах основу морально-правової діяльності, підкреслюють авто­ри, складають загальнолюдські моральні цінності, з їх системою норм. Деякі якості визначаються специфікою службової діяльності, умовами ризику, і тому виходять на перший план такі, як мужність, вірність обов'язку, почут­тя справедливості, здатність до самопожертвування. Але є й «свої» моральні норми: обов'язковість нерозголошення інформації, що має конфіденційний характер і отримана виключно у силу можливостей тієї чи іншої служби, й ін. Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятись від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.

Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «бра­ти на себе». Вони отримали статус найважливіших про­фесійних якостей юриста. Як уже зазначалося, саме зако­нодавство містить у собі моральні вимоги до діяльності правоохоронних органів та їх працівників. Перелік мо­ральних якостей, необхідних юристу будь-якої спеціалі­зації, подається у морально-професійних кодексах відпо­відних об'єднань.

Таким чином, для професії юриста вимоги моралі ма­ють особливий сенс, оскільки істинні законність і право­порядок у суспільстві встановлюються там, де правоохо­ронці спираються на принципи гуманізму, справедли­вості, чесності. Кожен юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обива­тельському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший той юрист, який вміє «грамотно» обходити за­кон, а не той, хто допомагає правильно його дотримува­тись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і для суспільства в цілому.

Юридична спільнота України опрацювала і затверди­ла свій документ «Основні засади професійної етики юристів України», що й є узагальненням моральних стан­дартів поведінки юристів, в яких би ланках правової сис­теми України вони не працювали.

На вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді, спрямований і «Кодекс професійної етики судді».

Міжнародна конференція нотаріусів доручила Раді Української нотаріальної палати затвердити «Правила професійної етики нотаріуса», що покликані стати систе­мою моральних орієнтирів для нотаріусів при виконанні ними своїх професійних обов'язків та закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки но­таріуса.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України схвалила «Правила адвокатської ети­ки», що вимагає від адвокатів слідування високим етич­ним стандартам поведінки.

Названі документи орієнтують на дотримання загаль­нолюдських і національних моральних цінностей, загаль­новизнаних принципів і норм професійної діяльності юристів взагалі та окремих професійних груп юристів зок­рема при виконанні ними професійних обов'язків і в осо­бистому житті.

  1   2   3

Реклама:





Скачать файл (206 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru