Лекції з дисципліни Професійна етика юриста - файл 1.doc



Лекції з дисципліни Професійна етика юриста
скачать (206 kb.)
Доступные файлы (1):
1.doc206kb.21.11.2011 23:15скачать
содержание

1.doc

1   2   3
Реклама MarketGid:
Тема 4

^ КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ ЮРИСТА
Творцем, носієм культури є людина. Культура як інтег­ральне поняття відбиває якісний бік людської діяльності, її творчий характер, мотивацію і стимуляцію соціальної активності, механізми соціальної регуляції і саморегуляції тощо. Вона є узагальненою системною характеристикою міри універсальності розвитку людини в її взаємодії з нав­колишнім світом і самою собою. Тобто культура особис­тості — це ступінь духовно-практичної універсальності людини як суб'єкта соціокультурної творчості. Універ­сальність особистості розуміється як всебічність та гар­монійність її розвитку (саморозвитку) на основі реалізації (самореалізації) у перетворюючій діяльності сутнісних (соціальних) людських сил.

З позиції системного аналізу культуру особистості можна розглядати як складне поліструктурне явище, що виступає в єдності таких підсистем, як діяльнісно-психологічна, діяльнісно-видова та життєдіяльнісна.

У діяльнісно-психологічній підсистемі характеризу­ються загальні психологічні механізми і процеси станов­лення й функціонування культури особистості через виз­начення ієрархічно організованих психологічних явищ (елементів), що складають цілісну органічну єдність. На Цьому рівні у структурі культури особистості важливе місце займають потреби людини (біологічні і соціальні; соціальні, в свою чергу, поділяються на матеріальні і ду­ховні). Особливу роль у становленні й функціонуванні особистісної культури відіграють духовні потреби. Усві­домлені потреби кристалізуються в інтереси, які стають базою індивідуальних, групових, колективних і суспільних цінностей, що проявляються у ціннісних орієнтаціях, мо­тивації особистості. На основі цінностей і ціннісних орієн­тацій формуються ідеали. Усі вони визначають спрямо­ваність і характер духовно-практичної діяльності людини.

Одним із базових елементів структури культури особи­стості є рівень її знань, що виражає міру й обсяг засвоєн­ня емпіричних фактів, наукових понять, законів розвитку природи, суспільства і людини. У процесі індивідуального розвитку людина засвоює знання (розрізнені і безсистемні чи системні, емпіричні і теоретичні тощо), які згодом мо­жуть упорядкуватись, структуруватись у цілісну систему. Накопичення й застосування знань, інтелектуальна реф­лексія, збагачення понятійно-категоріальної структури інтелекту змінює і коректує соціально-психологічні на­станови, світогляд, мотивацію діяльності, поведінки осо­бистості, їх зміст і спрямованість. Але знання можуть бути істиними, вірогідними, і помилковими.

Найважливішим елементом структури культури особис­тості є переконання. Це певна якість свідомості особистості, стійкі утворення, що складають внутрішню позицію інди­віда і мають надзвичайну імперативну значущість для осо­бистості. Основою переконань є актуальне знання, що прой­шло через емоційно-почуттєву сферу людини. Емоційно-почуттєва сфера людини є безпосереднім підґрунтям її ціннісного ставлення до навколишнього світу і до самої себе.

Оптимальне співвідношення раціонального знання і емоційно-почуттєвого переживання (ціннісного ставлен­ня) у структурі переконань є однією з необхідних умов становлення культури особистості. Залежно від якості знань (системні, безсистемні; теоретичні, емпіричні; на­укові, побутові; істинні, помилкові тощо) у процесі соці­альної практики можуть формуватись відповідні типи й рівні переконань.

Знання й переконання складають базу світогляду осо­бистості як стійкого ядра її свідомості. Світогляд є ціліс­ною системою поглядів, уявлень, переконань стосовно навколишнього світу, місця людини в ньому, ставлення людини до цього світу і до самої себе. Світогляд спрямо­вує діяльність людини, визначає оптимальні технології досягнення результатів діяльності.

Важливе місце в структурі культури особистості зай­мають навички і вміння, що складають у сукупності здіб­ності людини як біосоціальної істоти. Вони формуються у процесі матеріальної і духовної діяльності і свідчать про «озброєність» людини для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Навички, вміння, здібності розуміють­ся у соціології як технологічний потенціал людини, що дозволяє включатись і здійснювати творчу діяльність.

Для вироблення навичок, вмінь, формування здібно­стей, соціальної регуляції й саморегуляції необхідна участь волі, як «влади над собою», своїми бажаннями, інстинк­тами тощо. Психологічний механізм волі відіграє велику роль у процесах самовиховання, самовдосконалення, як усвідомленого саморозвитку. Становлення і розвиток культури особистості можливі за умов свідомого включен­ня внутрішніх механізмів і потенціалу людини. Це, перш за все, самовиховання, самовдосконалення особистості як специфічні універсальні типи (види) діяльності, за допо­могою яких забезпечується вироблення навичок, вмінь, здібностей здійснювати будь-які види, форми індивіду­альної практично-духовної діяльності для задоволення індивідуальних і суспільних потреб.

Таким чином, діяльнісно-психологічний зріз культури особистості включає такі основні елементи: потреби, інте­реси, цінності і ціннісні орієнтації, знання, переконання і світогляд, навички, вміння і здібності діяльності, волю і здатність до самовиховання, самовдосконалення. Це ці­лісність, що розглядається з боку розвитку людини як суб'єк­та пізнання, спілкування, праці і взагалі творчості у будь-яких сферах життєдіяльності. Відсутність, нерозвиненість у наведеній системі (структурі) особистісної культури будь-якого із елементів веде до деформацій, однобічності світог­лядних орієнтирів і відповідних проявів у спрямованості, характері і змісті соціальної активності.

Діяльнісно-видовий зріз аналізу культури особистості передбачає виявлення різних її видів на основі відповід­них, аналітично диференційованих форм діяльності. Прийнято виділяти як головні характеристики соціально­го індивіда культуру професійну, політичну, правову, фізичну, інтелектуальну, моральну, естетичну, економічну, екологічну, культуру спілкування, почуттів та інші види культури особистості. Вказані види перебувають у нероз­ривному взаємозв'язку, взаємозалежать, їх розчленуван­ня і диференціація має умовний, формально-теоретичний характер.

Крім названих, у філософсько-соціологічній літера­турі досліджуються й інші види культури особистості світоглядна, філософська культура, які тісно пов'язані між собою, а також з політичною, моральною та іншими видами культури, художня культура особистості, культура використання часу, споживання, психологічна, мовна; культура та ін. Кожний із умовно виділених видів (форм) діяльності містить у собі структуру діяльнісно-психоло-гічного блоку (зрізу).

Структуруючи культуру особистості на основі ознак виду (ширше — типу) діяльності, доцільно визначити там звані базові й похідні величини. Домінантними характеристиками будь-якого виду діяльності є моральна, інтелектуальна, естетична, екологічна, фізична культури культура почуттів, спілкування, які розуміються як «горизонтальні» пласти культури особистості. Інші ж її пласти варіативні і динамічні, залежні від конкретних видів діяльності особистості, складають «вертикальні» стрижневі характеристики. Йдеться, в першу чергу, про професійну культуру і її різновиди, політичну і правову культуру. Світоглядна культура є ядром, що пов’язує всі пласти культури особистості, тому що світогляд має свої «зрізи» у всіх сферах духовного світу людини.

Структурування культури особистості за сферами її життєдіяльності пов'язане з тим, що в реальній повсяк­денній практиці індивід не залучається до тієї чи іншої форми діяльності в «чистому» вигляді, але діє універсаль­но. Так, у професійній діяльності поєднуються елементи інтелектуальної, політичної, моральної, естетичної, еко­номічної, правової, екологічної, фізичної та інших видів культури. Це ж стосується і політичної, і правової культу­ри й ін. Основними сферами життєдіяльності людини, як відомо, є професійно-трудова (виробнича), науково-пізнавальна, суспільно-політична, сімейно-побутова тощо. Отже, культура особистості може диференціювати­ся на культуру виробничу, науково-пізнавальну, суспіль­но-політичну, сімейно-побутову та культуру дозвілля.

Культура особистості залежно від міри універсальності, рівня розвинутості, ціннісної спрямованості дає мож­ливість людині жити у соціокультурному середовищі все­бічно чи однобічно, активно чи пасивно, комфортно чи дискомфортно, реалізувати свободу чи тікати від неї тощо.

Культура особистості юриста пов'язується з орієнта­цією на загальнолюдські цінності, домінантні цінності українського суспільства і держави, базові цінності про­фесії. Вони записані у Конституції України, сформульо­вані у Законах «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про арбітражний суд», «Про нотаріат», «Про статус суддів», «Про адвокатуру», «Про судоустрій» та ін.

Культура особистості юриста, її рівень може базува­тись на фундаментальних (чи поверхових, мозаїчних, Фрагментарних) знаннях права як складної системи з її галузевою побудовою, на розумінні духу права (а не лише букви). Правознавці, як правило, спеціалізуються у кон­кретних видах (сферах) професійної діяльності за галузевим чи функціональним принципом розмежування і йдеться про досконале володіння своєю фаховою спеціа­лізацією. До того ж це і активна участь у правовому про­світництві населення. Культура особистості юриста — це й засвоєння досвіду професійної діяльності попередників, й вироблення навичок, вмінь, здібностей, що забезпечують ефективне виконання службових обов'язків. Йдеться про професійну компетентність спеціаліста і на теоре­тичному, і на практичному рівнях.

Культура особистості юриста проявляється у критичному ставленні до себе, до своєї поведінки, діяльності, у здібності до постійного самопізнання, самоаналізу, адек­ватної самооцінки і дій, і вчинків, і думок, і почуттів, а на цій основі до саморегуляції, самовдосконалення. Розвинений самоконтроль, володіння собою за будь-яких обставин, у будь-яких ситуаціях, у тому числі й екстремальних, свідчить про присутність сили волі і культури волі.

Як свідчить досвід, у певної частини юристів нерідко особистісна культура відстає від вимог життя і служби. Це і орієнтація на егоїстичні чи вузькокорпоративні цінності, невміння й небажання поповнювати і поновлювати знан­ня, брак системних знань, що забезпечують компетентність і ефективність професійної діяльності, низька культура спілкування і мовна культура, порушення правил етике­ту, відсутність потреби у самовихованні, самовдоскона­ленні тощо. Високий інтелектуальний рівень інколи по­єднується з нерозвиненою моральною й естетичною куль­турою.

Невід'ємними елементами культури особистості є професійна і моральна культура, які тісно пов'язані між собою у спеціаліста будь-якого профілю, а у юриста їх взаємозалежність має особливо високу ціну.

Тема 5

^ ЗМІСТ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА
Моральна культура є важливою складовою культури особистості. Моральний дух, моральні якості, взагалі мо­ральний фактор мають велике значення у людській жит­тєдіяльності, функціонуванні соціальних інститутів політики, права та ін.

Моральна культура особистості уявляється як міра її моральної соціалізації, тобто міра засвоєння пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь реалізації їх у діяльності в різних сферах суспільного життя. Іншими словами, це досягнута особистістю міра морального роз­витку, яка характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. Найчастіше під моральною культурою розуміють моральну вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, при­писів, вимог і реалізацію їх у своїх вчинках.

Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватися через систему функціонально пов'язаних покажчиків: знання основних моральних правил, вимог, приписів, норм, принципів і ідеалів суспільства; оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, таких, що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і все­бічному гармонійному розвитку особистості; втілення їх У повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілку­ванні; соціально значуща мотивація поведінки і діяль­ності; дотримання вимог обов'язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах; потреба і здатність (здібність) до постійного морального са­мовдосконалення. Ці змістовні покажчики моральної культури особистості є невід'ємною складовою її загаль­ної культури. Головним критерієм оцінки рівня мораль­ної культури є реальна поведінка людини, її моральні іде­али, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її духовно-моральної сво­боди в конкретних умовах суспільної, моральної необхід­ності. Основною функцією моральної культури особис­тості є регулювання моральної складової будь-якої діяль­ності і моральних стосунків людини з собі подібними.

В структурному плані моральна культура особистості виступає як діалектична єдність культури моральної сві­домості і культури моральної поведінки, які, в свою чер­гу, є складними підсистемами.

Моральна свідомість уявляється як специфічний вид суспільної свідомості, спрямованої на освоєння ціннісних властивостей суспільних відносин і вчинків людей з точки зору їх відповідності прийнятим у суспільстві моральним нормам та настановам. Одна з найсуттєвіших особливос­тей моральної свідомості полягає в тому, що соціально не­обхідне одержує у ній форму особистісного вираження, завдяки чому воно виступає в індивідуальному і суспіль­ному житті як своєрідна програма дії, моральний імпера­тив. Культура моральної свідомості включає культуру етичного мислення і культуру моральних почуттів.

Культурний потенціал моральної свідомості реалі­зується, перш за все, в культурі етичного мислення. Кри­терієм культури етичного мислення є оптимальність прийняття моральних рішень і розв'язання моральних конфліктів. Прояви культури етичного мислення різно­манітні. Це вміння користуватися набутим етичним знан­ням, що виражається у вмінні відрізняти добро від зла, застосовувати в конкретній ситуації необхідну, відповід­ну моральну норму тощо.

Але моральна культура не зводиться лише до знання у сфері моралі. Моральна свідомість має спиратися не тільки на аргументи розуму, а й на силу почуттів. Саме почуття людини, перетворені, відшліфовані моральністю, є могутнім фактором переведення етичних знань у мо­ральні вчинки.

Культура почуттів — одна з найважливіших характери­стик моральної свідомості особистості. Ступінь мораль­ної вихованості людини збігається з тим, наскільки роз­винута в неї здатність до «морального резонансу», співпе­реживання, співчуття, милосердя, наскільки морально чистими є почуття. Все це не менш важливо, ніж культу­ра етичного мислення.

Формування культури моральних почуттів — дуже важ­ливий резерв вдосконалення моральної культури особис­тості і міжособистісних стосунків. Такі морально-психо­логічні якості особистості, як здатність до взаєморозуміння, чуйність, відчуття співпричетності, солідарності забезпечу­ють здоровий морально-психологічний клімат у колективі, згуртованість його членів, нормальне міжособистісне спілкування. Емоційний бік діяльності, моральні почуття розкривають сутність суб'єктивної підготовленості особи­стості приймати і виконувати моральні вимоги. В цілому ж культура моральних почуттів є одним з основних покаж­чиків духовно-морального світу особистості.

Отже, у поведінці людини визначну роль відіграє куль­тура моральної свідомості, тобто її внутрішня культура, що ґрунтується на світогляді і засвоєних моральних цін­ностях. У ній втілюються результати виховання.

Практично-духовна природа моралі означає, що її ви­моги невід'ємні від суспільних завдань, наповнені конкрет­ним практичним змістом. Тому поряд з культурою мораль­ної свідомості у моральну культуру особистості входить і культура моральної поведінки (вчинків), тобто зовнішня культура. Це знання і втілення у вчинках, поведінці правил етикету.

Справжня культура, внутрішня і зовнішня, виявляєть­ся у всьому: у ставленні до праці; до службових обов'язків; у володінні усною мовою, в одязі, у повсякденному спіл­куванні з сім'єю, з колегами, у манері поведінки в гостях, громадських місцях тощо. Складаючись з багатьох компо­нентів, моральна поведінка виявляється, перш за все, у двох із них: а) вмінні обирати адекватну внутрішній мо­ральній культурі зовнішню форму і б) вмінні оптимізувати спосіб діяльності, обирати і застосовувати ефективні засоби виконання морального рішення.

Таким чином, моральна культура особистості — це якісна характеристика морального розвитку і моральної зрілості особистості, що виявляється на трьох рівнях:

1) культура моральних почуттів, яка є виразом здат­ності особистості до співчуття, співпереживання, мило­сердя, тобто відчувати чужі біль і радість як власні;

2) культура етичного мислення як раціональна скла­дова моральної свідомості. Вона виражається у знанні моральних вимог суспільства, у здатності людини свідо­мо обґрунтувати цілі і засоби діяльності. Цей ціннісно-орієнтуючий і програмуючий рівень моральної культури залежить від світогляду особистості, етичних знань і пе­реконань і забезпечує внутрішнє сприйняття моральних цілей і засобів;

3) культура поведінки, через яку реалізуються постав­лені і прийняті моральні цілі. У ній, у кінцевому підсум­ку, виражається життєва позиція людини. Культура пове­дінки характеризує здатність особистості до морального вибору і практичної реалізації цілей, задумів, рішень відповідно до пануючих моральних цінностей.

Нарешті, моральна культура особистості виявляється у всій системі її поглядів і переконань, повсякденній по­ведінці, конкретних вчинках, що здійснюються нею у різних видах діяльності. Вона присутня у будь-якому виді особистісної культури у тій мірі, в якій будь-який вид людської діяльності має моральний «вимір», моральний аспект.

Результати правознавчої, юридичної діяльності у будь-якій сфері, галузі залежать не лише від інтелектуальних якостей і професійних вмінь юриста, але і від його «етич­ного потенціалу», від усвідомлення обов'язку і відпові­дальності, від соціально значущих почуттів і потреб.

Розвинуте етичне мислення, багатство і відрефлектованість почуттів, самоповага і повага до інших, доброзич­ливість, відповідальність та інші складові внутрішньої культури, знання і дотримання етикету в загальному виг­ляді характеризують моральну зрілість юриста, свідчать про високий рівень особистісного прояву моральної культури.

Практика показує, що юристи, характерними рисами яких є ввічливість, вміння вислуховувати, повага до лю­дей, увага до їх індивідуальних особливостей, користують­ся великим авторитетом. Недбале ставлення до справи, до долі людей неприпустимі і засуджуються громадською думкою.

Юристу, як і будь-якій посадовій особі, необхідно вміти приховувати власні переживання, гасити дратівливість і керуватись у стосунках з людьми не тимчасовим настроєм, а почуттями доброзичливості, такту, взаєморозуміння, обов'язку. Слід бути уважним до людини, підходити до неї з оптимістичною гіпотезою, навіть з деяким ризиком по­милитися, тобто бачити у будь-якій людині позитивне.

Характеристикою високої моральної культури юрис­та є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість.

Дуже важливо для будь-якої людини, і особливо юри­ста, не переходити за межі доброчинності, не виходити за межі позитивних якостей, не втратити почуття міри у спілкуванні ні з тим, хто нижче, ні з тим, хто вище у со­ціальній ієрархії. Недотримання, порушення міри може знецінити і найкращі моральні якості працівника. Межа між доброчинністю і її антиподами в конкретних життє­вих ситуаціях інколи буває ледь помітною. Морально виправдані, наприклад, сміливість без хвацькості (молодецькості, бравади), спритність без необдуманості, твердість без впертості, гідність без зарозумілості, впевненість без самонадіяності тощо.

Моральна культура юриста передбачає стійкій імуні­тет проти зла, моральну чистоту, вихованість, що виклю­чає виникнення суб'єктивізму, душевної глухоти, зловжи­вання владою, службовим становищем тощо. Чинити опір злу може лише той, хто сам надійно захищений від ньо­го. Ця захищеність базується на чистій совісті, розвину­тих почуттях обов'язку, професійної честі і особистої відповідальності, інших моральних якостях юриста, які і є продуктом моральної культури. Мабуть, це, висловлю­ючись відомими словами, холодний розум, гаряче серце і чисті руки.

Важливою складовою моральної культури юриста є здатність і готовність до моральної рефлексії (самопізнан­ня, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції, і, зрештою, самовиховання (самовдосконалення). Необхідність мо­рального вдосконалення соціально зрілою особистістю переживається як потреба і стає джерелом її активності. Юрист має бути відповідальним за свою професійну і за­гальнокультурну самоосвіту.

В процесі самовиховання (самоперевиховування) мо­жуть переборюватись емоційна глухота, нещирість, нетер­пимість, догматична прямолінійність тощо, а також ви­роблятись моральні якості, які підносять особистість як людину і фахівця.

Чим вище моральна культура юриста, тим ефективні­ше він виконує службові обов'язки, тим відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї професійної діяльності.

Тема 6

^ ДЕФОРМАЦІЇ МОРАЛЬНОЇ І ПРОФЕСІЙНОЇ

(ПРАВОВОЇ) СВІДОМОСТІ У ПРАЦІВНИКІВ

ЮРИДИЧНИХ ПРОФЕСІЙ
Деформація свідомості — явище, що пронизує всю людську історію. Деформація свідомості соціальних суб'єктів призводила їх до маргінальності, а потім така свідомість ставала основою і субкультур, і контркультур, останні нерідко задавали нові вектори суспільного роз­витку (наприклад, християнство, релігійні реформації, більшовизм та ін.). Деформації свідомості були основою і позитивних, і негативних змін (наприклад, фашизм, деякі релігійні секти).

Коли йдеться про деформації моральної свідомості і професійної правосвідомості працівників правоохорон­них органів, то мають на увазі негативні явища, риси, які формуються стихійно чи свідомо в окремих представників цієї професійної групи всупереч суспільним, державним вимогам, стандартам професійної діяльності і поведінки, очікуванням громадської думки. Уявлення про належне, справедливе, бажане й припустиме у діяльності правоохо­ронців складається у суспільстві, у самій професійній групі, закріплюються у законах і підзаконних актах. Мо­делі поведінки і діяльності, що закладаються на таких за­садах, поступово під впливом негативних факторів соціаль­ного середовища, особливостей професійної діяльності можуть розмиватись, руйнуватись і натомість створюва­тись індивідуальні, корпоративні, привнесені ззовні уяв­лення, несумісні з суспільними, професійними вимогами. Природно, що вони приховуються, але виражають нову установку індивідуальної ціннісної свідомості й реалізу­ються у поведінці, діях в умовах відсутності зовнішнього контролю. Такі настанови і дії можуть мати суспільно не­бажаний, неприпустимий або небезпечний, протиправ­ний характер.

Інколи люди з деформованою свідомістю можуть про­никати в правоохоронні органи для досягнення корисли­вих цілей, задоволення амбіцій тощо. Деформація мо­ральної свідомості і професійної правосвідомості право­охоронців може відбуватись під тиском ззовні, коли для досягнення моральної, правової мети використовуються брудні, неправові засоби та ін. Подібні та інші деформації моральної і правової свідомості працівників юридичної професії мали місце і у далекому минулому, і у роки ра­дянської влади, не подолані вони і у незалежній Україні.

Діяльність працівників юридичної професії здійс­нюється здебільшого у складних морально-психологічних умовах, на негативному емоційному фоні, у конфліктно­му середовищі, де немало спокус. Тут виникає загроза де­формації свідомості і моральної, і професійно-правової. Причини деформації моральної і професійної свідомості у професійній групі юристів слід шукати як у самому суспільстві, так і у специфічних умовах діяльності конк­ретних органів і служб.

Панує думка, що юристи можуть бути такими ж недо­бросовісними, корисливими, як і будь-який громадянин. Залежність рівня моральної культури працівників юридич­ної професії від рівня моральної культури суспільства — це гіпотеза. Дійсно, правовий нігілізм населення постра­дянської України не може не відбиватись на свідомості професійної групи правоохоронців, яка формується з різних верств цього ж населення. Сьогодні спостерігаєть­ся розрив між декларованими цінностями та можливістю їх реального досягнення, що призводить до беззаконня, вседозволеності, виправдання злочинів і навіть заохо­чення до них. Так, лише 26,6% населення м. Харкова вважає, що закон не можна порушувати ні за яких умов. Зне­цінення на рівні суспільства і особистості моральних цін­ностей не робить їх значущими і у професійній діяльності юриста. Певною мірою рівень деформацій моральної і професійної свідомості юристів залежить і від того, на­скільки побутовість, непрофесіоналізм проникає у сферу їх професійної діяльності. У свій час видатний російський юрист А. Ф. Коні переконливо доводив, що кожен юрист зобов'язаний обов'язково засвоїти основні моральні начала своєї професії, «бо хоч би які хороші були правила діяль­ності, вони можуть втратити свою силу і призначення у не­досвідчених, грубих і недобросовісних руках».

Статистичні дані показують високу плинність кадрів у органах МВС України. Так, у 1994—1995 рр. було прий­нято на роботу в органи 44 тис. працівників, а звільнилось у цей же час за власним бажанням 28 тис. осіб. Фіксуєть­ся і високий рівень порушення законності. За радянських часів при прийнятті на службу в органи акцент робився на політичних якостях особистості. У цивілізованих державах при висуванні юристів на високі посади першочергове зна­чення надається моральним якостям (чесність, порядність, непідкупність, відповідальність та ін.). У сучасній Україні при зарахуванні до особового складу органів МВС на пер­ший план висуваються фізичні властивості, спортивна підготовка, професійні якості. Моральні якості йдуть як другорядні, додаткові, несуттєві.

Матеріали конкретно-соціологічних досліджень, про­ведених кафедрою соціології Харківського університету внутрішніх справ, свідчать, що працівники міліції (опи­тувались слідчі і оперативно-уповноважені працівники карного розшуку) орієнтуються на реалізацію особистих інтересів та інтересів ближнього середовища (сім'я, друзі), робота розглядається як джерело матеріальних ресурсів, а не самоціль і не засіб досягнення суспільних ідеалів, самореалізації. Майже у половини опитаних працівників під впливом громадської думки відбувається відторгнення професії. Лише третина отримує (відчуває) позитивні емоції від роботи в органах. Ставлення працівників ОВС до інституту міліції таке, що дві третини опитаних проти можливої роботи своїх дітей в органах правопорядку, а близько половини не пішли б працювати в міліцію у разі повторного вибору професії. Більша частина населення України має низький ступінь довіри до міліції, незадоволена її роботою. «В очах пересічного громадянина ОВС є організованою бюрократичною системою, яка обтяжена корисливістю, тяганиною та байдужістю до людей, поз­бавлена патріотичних почуттів». Слід зауважити, що про­фесійні і посадові когорти, що мають низький рівень про­фесійної ідентифікації працівника з соціальним інститу­том, професією, посадою, можуть формально засвоювати соціально-рольові функції, стереотипи, стандарти пове­дінки, які реально не реалізуються.

В. О. Болотова, яка разом з кафедрою соціології Хар­ківського університету внутрішніх справ вивчала профе­сійну ідентифікацію працівників ОВС, перш за все, слідчо­го апарату, фіксує, що «опанування професійними роля­ми у цій системі відбувається складно і суперечливо. Про це свідчать такі негативні явища, як плинність кадрів, стан дисципліни та законності». Далі автор зазначає, що існуючий у свідомості респондентів образ ідеального пра­цівника їх професії в цілому співпадає з інституціональними вимогами, вираженими в нормативних актах та професіограмах. «Вважається, що слідчий повинен бути не лише дисциплінованим, а й, перш за все, ініціативним, самостійним, відповідальним. Але дослідження виявило відсутність узгодження між вербальною та поведінковою настановами на комплекси ділових якостей: респонден­ти, перш за все, націлені на формування рис виконавця, що пов'язано з домінуючими в інституті ОВС вимогами. Отриманий схематичний опис модального типу працівника також свідчить про значний розвиток якостей комплексу «дисципліно­ваність — ретельність» порівняно з «відповідальністю та самостійністю».

Російські дослідники при аналізі моральних аспектів діяльності працівників оперативних служб і слідчих під­розділів звертають увагу на те, що напівзакритий чи закри­тий характер їх діяльності, специфіка морально-психоло­гічного становища, негативний емоційний фон, підвище­не нервове напруження, примусовий, конфронтаційний характер спілкування й інше так чи інакше відбивається на їх особистій свідомості. Застосування заходів правово­го примусу не завжди позитивно впливає на свідомість цієї групи правоохоронців. У деяких працівників може сформуватись настанова на допустимість застосування будь-якого примусу, втручання в особисте і громадське життя громадян, може відбуватись зниження цінності людської свободи, звичка до «зворотного» боку життя. Через повторюваність і схожість службових ситуацій, заз­начає Д. Грядовой зі співавторами, стереотипи поведінки стають самодостатніми, норови замінюють собою свідо­мий моральний вибір, стирають основи індивідуальної відповідальності працівників, паралізується їх моральна самостійність. За таких умов можуть статись деформації моральної і правової свідомості і змінитись моральні чи особистісні якості працівника.

Професійна трансформація моральних вимог, а точ­ніше, їх деформація, може бути передумовою виникнення і створення корпоративної «моралі», замкненої на влас­них інтересах професійної когорти (оперативно-розшукового апарату, або слідчого підрозділу, або інших служб). Корпоративні інтереси професійних когорт, як правило, не відповідають, а то й суперечать інтересам суспільства, професійної групи юристів. Головні причини виникнен­ня корпоративної моралі лежать у підміні за певних обста­вин морального бачення проблеми суто «професійним», у захисті «честі мундира», у переважанні інструменталь­ного підходу до вирішення «делікатних» завдань (не-підконтрольність цілої групи професійних рішень і дій у рамках використання конфіденційного сприяння грома­дян), орієнтованого на конкретний результат, коли у виборі способу, засобів, прийомів розв'язання завдань раціо­нальність бере гору над моральністю, коли інтереси про­фесії беруть верх над тими інтересами суспільства і держа­ви, заради яких передбачене проведення оперативно-роз-шукових заходів.

Незважаючи на те що діяльність слідчого детально і чітко урегульована і регламентована законом, закон зали­шає за слідчим вибір між тією або іншою нормою, між тим або іншим процесуальним засобом, прийомом. У стадії попереднього розслідування виникає багато ситуацій, які ставлять слідчого і перед правовим, і перед моральним вибором. І тут залишається немало спокус. Які методи, прийоми, засоби застосувати для швидкого і повного розкриття злочину і викриття винних? Піддаватись спокусі за­стосування методів конфронтації, боротьби, засобів шан­тажу, погроз, психічного і фізичного насильства, методів кримінального світу чи стояти на принципах гуманізму, справедливості, законності? Питання про відповідність засобів меті залишається завжди актуальним для слідчо­го. Нерозвинута моральна культура слідчого може спри­чинити деформацію його моральної і правової свідомості. Так, формальне ставлення до людей (підлеглих або підоз­рюваних), до справи, схильність діяти за буквою закону, а не за його духом, байдужість, черствість, грубість, упе­редженість, підозрілість, корисливість, зверхнє ставлен­ня, приниження людської гідності, втрата почуття гуман­ності тощо — це деформації моральної свідомості, які сто­ять на заваді ефективної професійної діяльності слідчого чи оперативного уповноваженого карного розшуку. Лю­дина за таких умов перетворюється на бездушну машину. Інтелект, воля, не занурені у моральність, — це стихійне лихо, соціальне і моральне зло.
1   2   3

Реклама:





Скачать файл (206 kb.)

Поиск по сайту:  

Учебный материал
© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru