Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Шпора з кримінально-виконавчого права - файл 1.doc


Шпора з кримінально-виконавчого права
скачать (529.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc530kb.23.11.2011 00:55скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6
Реклама MarketGid:
Загрузка...
1. Поняття кримінально-виконавчого права.

Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.

Поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконав­чого законодавства не збігаються, тому що хоча КВК України і є фор­мою кримінально-виконавчого права, але не єдиною. Норми криміна­льно-виконавчого права містяться не тільки у кримінально-виконавчо­му законодавстві, але й в інших галузях законодавства, наприклад, у законах про вибори, у пенсійному законодавстві і т. ін.

Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь пра­ва, що характеризується власним предметом і методом правового регу­лювання, а також системою норм. Разом із тим норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права; визна­чаючи процедуру виконання-відбування покарань, вони виконують допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначену матеріаль­ними кримінально-правовими нормами. Це означає що поняття пока­рання, його цілі, види покарань, які визначені у КК України, мають вирішальне значення для визначення предмета правового регулюван­ня кримінально-виконавчого права.
з лекції:

погляди на поняття к/в права

1) – не є самостійною галуззю права. Йоффе, Шаргородський, 60-ті роки.

проте слід розмежовувати з крим. правом: крим. право визначає систему та види покарань, а к/в – порядок виконання покарань, а також за суб’єктами відносин.

2) – є комплексною галуззю права, що включає норми кр-процес., труд., адмін., крим. галузей права. Алєксєєв, Смірнов, Ременсов, Ной.

3) – регулює специфічну, самостійну групу відносин – має свій предмет правового регулювання – є самостійною галуззю права, що має свій предмет і метод. Бєляєв, Багрій-Шахматов, Сперанський, Шмаров та ін.
к/в право – це система пр. норм установлена державою згідно з вимогами к/в політики для регулювання сусп. відносин, що виникають у процесі і з приводу виконання і відбуття всіх видів крим. покар. і застосування ін. заходів крим-правового впливу.
^ 2. Предмет кримінально-виконавчого права.

Предметом регулювання кримінально-виконавчого права й законодав­ства насамперед є діяльність органів і установ виконання покарань. Це випливає з п. 14 ст. 92 Конституції України. Крім того, ч. 1 ст. 1 КВК уточ­нює: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує поря­док і умови виконання та відбування кримінальних покарань».

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КВК кримінально-виконавче законодавст­во України визначає:

- принципи виконання кримінальних покарань;

- правовий статус засуджених;

- гарантії захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків;

- порядок застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки;

- систему органів і установ виконання покарань, їх функцій та по­рядок діяльності;

- підстави й порядок звільнення від відбування покарання;

- регламентує порядок і умови виконання та відбування криміна­льних покарань;

крім того, вказує на те, хто може здійснювати нагляд і контроль
за виконанням кримінальних покарань; називає форми участі громадсь­
кості у виправленні і ресоціалізації засуджених.
з лекції:

предмет к/в права – суспільні відносини, що виникають при відбуванні та виконанні покарань, зокрема:

- між уст. і орг. виконання покарань і засудженим

- між адмін. п,у,о та засудж., які там працюють з приводу викон. покар.

- між орг. всіх форм власності та орг. і уст. викон. покар. та засудж.

- між структурами суспільства та уст. і орг. викон. покар., а також засудж. при здійсненні гром. контролю.

^ 3. Методи кримінально-виконавчого права.

Оскільки покарання являє собою форму державного примусу, то його виконання визначає характер основного методу правового регулю­вання — імперативного, що припускає нерівність суб'єктів виконання й відбування покарання.
з лекції:

методи к/в права:

- імперативний – застосування владних юр. приписів, що не допускають відступів від встановлених нормативним актом правил поведінки.

- диспозитивний – надання засудженим у певних випадках варіанта вибору поведінки ,якщо це передбачено з-ном – скарги, заяви, пропозиції.

- заохочення – стимулює позивну соціальну поведінку осіб, які відбувають покарання – напр., умовно досторокове звільнення
^ 4. Мета кримінально-виконавчого права.

ст.1 КВК

Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому,що принижує гідність, поводженню із засудженими.
^ 5. Завдання кримінально-виконавчого права.

ст.1 КВК

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення:

- принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків;

- порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки;

- системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;

- нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі;

- а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних
покарань;

- звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

^ 6. Система кримінально- виконавчого права.

з лекції:

Загальна частина розглядає поняття, предмет, методи, принципи, джерела к/в права, правовий статус засуджених, систему та повновадення орг. та уст. виконання покар., завдання к/в права, участь громадськості у виправленні засудж.
^ Особлива частина регулювання порядку та умов відбування конкретних видів крим. покарань та діяльності орг. та уст.викон. покарань в процесі виконання покарань.
іноді ще виділяють Спеціальну частину де проводиться порівняння з міжнародним досвідом.
^ 7. Кримінально-виконавче право і суміжні галузі права. Зв'язок і відмінність між ними.

з лекції:

- крим. право щодо к/в права є базовим, оскільки маючи з ним спільні інститути воно визначає їх матеріальний зміст, а к/в – процедурний.

- к/в тісно пов’яз.крим-процес по лінії виконання вироків суду. крим-процес. покликане забезпечити здійснення правосуддя, а к/в забезпечити реалізацію результатів правосуддя.

- з труд.правом з пит. охорони праці засудж.

- з правом соц.забез. щодо пенс. забезпеч. засудж.

- з конст. правом – регулювання правового статусу засудж.

- з сімейним правом – спрощений порядок розірвання шлюбу
^ 8. Наука кримінально-виконавчого права. її предмет і функції.

з лекції:

наука к/в права – це галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання крим. покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та ін. положення.

вивчає:

- к/в політику, історію розвитку вітчизняного к/в з-ва, зміст ін-тів і норм к/в права і його джерел

- міжнародні правові акти про поводження з засудженими

- досвід виконання крим. покарань в заруб. країнах

- правове регулювання виконання різних видів крим. покар.

- виправлення і соц. адаптація засудж.

- організація управління і контролю за діяльністю уст. і орг. викон.покар.

- практика виконання кр. покар. та заст. до засудж. заходів виправлення

Предмет науки кримінально-виконавчого права набагато ширший від предмета галузі права і охоплює не тільки суспільні відносини, що виникають при виконанні та відбуванні кримінальних покарань, а й правове регулювання,закономірності та основні ознаки кримінально-виконавчого права як самостійної галузі права. Крім того, розглядуваний предмет вивчає та досліджує кримінально-виконавчу політику України, діяльність органів та установ, які виконують кримінальні покарання, історію розвитку кримінально-виконавчого права, досвід інших держав у сфері законодавства та організації виконання покарань.

Методологічними засадами науки кримінально-виконавчого права, як і всієї правової науки, є положення філософії, а діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання уможливлює справді науковий підхід щодо визначення мети та шляхів дослідження.
Наука кримінально-виконавчого права тісно пов'язана із іншими галузями правової науки, особливо з наукою кримінального права, теоретичні положення якої з питань злочину та покарання є необхідним підґрунтям для дослідження проблем і питань, пов'язаних з виконанням та відбуванням покарань і здійсненням виховного впливу на засуджених. Крім того, наука кримінально-виконавчого права тісно пов'язана з багатьма неправовими науками — педагогікою, психологією, теорією економіки та ін. Це зумовлено тим, що кримінально-виконавче право регламентує не тільки безпосередній порядок і умови виконання та відбування покарань,а й певною мірою особливий виховний процес, де застосовуються положення та категорії педагогіки, психології й економіки.
^ 9. Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна.

Наука кримінально-виконавчого права, її теоретичні положення та основні поняття становлять зміст кримінально-виконавчого права як навчальної дисципліни, яку вивчають у вищих юридичних закладах.

Дисципліна складається з двох частин — загальної і особливої.

Загальна частина розглядає загальні принципи, положення кримінально-виконавчого права, джерела та інші питання загального характеру.

До особливої частини курсу входять конкретні питання діяльності установ та органів, які виконують кримінальні покарання.
^ 10. Система курсу кримінально-виконавчого права.

з лекції:

предмет: зміст науки к/в права та правові пит, що стосуються процесу виконання покарань = галузь права + наука

поділ на частини відповідає структурі КВК

Заг. частина: пит. загальної частини галузі к/в права, історія формування і розвитку к/в з-ва

Особлива част: заруб. досвід, регулювання порядку та умов виконання покарань, практичні питання, що виникають під час виконання окремих видів крим. покар.
^ 11. Поняття і значення принципів кримінально-виконавчого права.

з лекції:

принципи к/в права – це вихідні, керівні ідеї, що виражають основні погляди держави на сутність, зміст і якісні особливості к/в права, визначають систему і виявляють закономірності наступного розвитку к/в права та його місце в сис-мі права.
3 групи:

1) загальноправові принципи – характерні для всіх галузей права: законність, гуманізм, демократизм.

2) міжгалузеві принципи: соц. справедливості (конституційний принцип рівності [всіх засуджених] перед законом), невідворотності відбування та виконання покар. (продовження принципу обов’язковості виконання судових рішень), диференціації та індивідуалізації виконання покарань

3) спеціально-галузеві: поєднання покарання з виправним впливом, виправлення і ресоціалізація засудж., як основне завдання виконання покар., раціоналізації застосування примусових заходів і стимул. правослух. повед.
^ 12. Принципи кримінально-виконавчого права.їх зміст і значення.

ст.5 КВК

Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та
індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ
виконання покарань.

+ див. попер. пит.
^ 13. Види джерел кримінально-виконавчого права.

ст.3 КВК

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У систему норм кримінально-виконавчого права входять норми, що містяться насамперед у КВК України, а також у різноманітних норма­тивних актах, які регулюють діяльність органів та установ виконання покарань і правовідносини, що виникають у сфері виконання пока­рань.

з лекції:

- основне джерело – КВК

- міжнародно-правові акти у сфері прав людини, боротьби зі злочинністю та поводження з правопоруш.: міжнар. дог. як частина нац. з-ва; міжнар. правові акти, що мають рекомендац. х-р і не можуть виступати безпосереднім джерелом к/в права, а потребують узгодження з нац.з-вом

- КУ – права та свободи

- ін. к/в з-ни, нпа ПУ, КМУ, міжвідомчі нпа (порядок харчування, надання медико-санітар. доп.), відомчі нпа (акти Держ. департ. Укр. з пит. викон. покар.)

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, ЗУ «Про держав­ну виконавчу службу»; ЗУ «Про виконавче провадження»; ЗУ «Про застосування амністії в Україні»; ЗУ«Про загальну структуру й чисельність кримінально-виконавчої системи України»; ЗУ«Про Державну кримінально-виконав­чу службу України», Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань; Положення про здійс­нення помилування; Інструкція про порядок вико­нання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення кон­тролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.; Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі; Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних силах України; Наказ Міністра оборони України«Про порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями»; Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії
^ 14. Кримінально-виюнавчий кодекс України, його система і загальна характеристика.

КВК – прийнятий 11.07.2003, набрав чинності 01.01.2004

Загальна частина:

- к/в з-во

- правовий статус засудж.

- органи і установи виконання покар.

- нагляд і контроль за виконанням крим. покар. участь громадськості у виправленні та ресоціаліз. засудж.

У Загальній частині Кодексу більш реально і чітко сформульова­на мета та завдання кримінально-виконавчого законодавства, вра­ховані положення стосовно захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, поваги до честі й гідності засуджених.
Особлива частина:

- виконання покарань, не пов’язаних з позбавл. волі

- виконання покар. у вигляді позбавл. волі

- виконання покар. у виді довіч. позбавл. волі

- звільнення від відбування покар. допомога ос., які звільнені від відбування покар., контроль і нагляд за ними.
З прийняттям 11 липня 2003 року Кримінально-виконавчого кодексу, вперше на рівні закону отримали визначення загально-правові та галузеві специфічні принципи кримінально-виконавчо­го законодавства. їх закріплення — практичне втілення в життя загальновизнаних концептуальних положень про демократизацію, гуманізацію, диференціацію та індивідуалізацію виконання кри­мінальних покарань з урахуванням досягнень сучасної науки. При розробці Кримінально-виконавчого кодексу було взято за основу пріоритет загальних прав і свобод людини, встановлення системи соціальних і правових гарантій, що забезпечують правовий статус засуджених, приведення порядку й умов відбування покарання у відповідність із загальновизнаними міжнародними стандартами при збереженні тих досягнень системи виконання покарань в Укра­їни, котрі себе позитивно зарекомендували.
Важливим є встановлення для засуджених прогресивної систе­ми відбування покарання, поетапне поліпшення чи зміна умов тримання, для чого визначена принципово нова система структур­них відділень колоній. Подальший розвиток одержали положення щодо гуманізації режиму відбування покарання, поліпшення ко­мунально-побутового забезпечення і медичного обслуговування засуджених. Конкретним змістом наповнена організація виховно­го впливу на засуджених, до роботи з якими передбачено залучати громадські, благодійні і релігійні організації. Новим у Кодексі є визначення порядку та умов виконання та відбування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службових обмежень для військово­службовців, громадських робіт, арешту, обмеження волі, довічно­го позбавлення волі.
^ 15.Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі.

ст.3 КВК

1. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

2. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Викладене у повній мірі відповідає положенням ст. 58 Конституції України, в якій закріплено, що закони та інші норма­тивно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або відміняють відповідальність особи.

Рішення КСУ про зворот­ну дію кримінального закону в часі: кримінально-виконавче законодавство не вирішує питання про злочинність та караність діяння, у зв'язку з чим на нього і не поширюється правило зворотної дії закону. Питання застосування або незастосування того чи іншого елемента змісту процедури чи умов виконання — відбування покарання повинно вирішуватися у відповідності з законом, який діє в даний момент, а не законом, який діяв під час засудження, початку виконання вироку тощо.

^ 16.Поняття та суть виправлення засуджених.

ст.6 КВК

Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести ко­рективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізува­ти негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання, прищепити повагу до закону. Досягнення та­кого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі важливий результат застосування покарання, суттєвий показ­ник його ефективності.
^ 17.Поняття та суть ресоціалізації засуджених.

ст.6 КВК

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Саме тому у пенітен­ціарній педагогіці ресоціалізацію поділяють на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою ви­роблення у засудженого законослухняної поведінки в установі ви­конання покарань; до постпенітенціарної ресоціалізації відносять комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і вста­новлення зв'язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на свободу, в результаті чого забез­печується відновлення засудженого у соціальному статусі та по­вернення до самостійного життя.

Ресоціалізація у пенітенціарній педагогіці — це процес віднов­лення (а у деяких випадках — становлення) особи як соціального повноправного члена суспільства, що здійснюється на основі засто­сування до неї комплексу правових, організаційних, психологіч­них, виховних та інших заходів впливу на різних етапах криміналь­ної відповідальності з метою повернення її до самостійного загально­прийнятого суспільно-нормального життя.
^ 18.Основні засоби виправлення та ресоціалізації засуджених: їх зміст, значення та особливості.

ст.6 КВК

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування
покарання.

^ Встановлений порядок виконання та відбування покаран­ня — це як режим виконання та відбування покаран­ня

Режим створює основу для застосування всіх інших засобів впливу на них.
^ Суспільно корисна праця в силу винятково великих виховних можливостей впливу на особистість виступає найважливішим засобом виправлення засуджених.

Залучення до праці спрямоване, насамперед, на приучення засу­джених ставитися до праці, як до позитивної та необхідної складо­вої їх життя, у тому числі й подальшого життя на волі. Необхідно, щоб звільнившись із установи виконання покарань особа мала певні навички та вміння, які дозволять їй знайти «за­конні» засоби для існування та допоможуть безболісно увійти у життя на волі. Слід відмітити, що умови праці засуджених регу­
люються у своїй основі законодавством про працю.
^ Соціально-виховна робота — це цілеспрямована діяльність персоналу органів та установ виконання покарань та інших соці­альних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціаліза­ції засуджених.

Це комплекс заходів, що проводяться із засудженими з метою формування у них поважного ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття та стимулювання правослухняної поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Суттєвою ознакою, що відрізняє засоби та методи впливу на засуджених, є те, що застосо­вування основних засобів виправлення засуджених безпосередньо передбачено кримінально-виконавчим законодавством. Заходи ж виховного впливу кримінально-виконавчим законодавством не ре­гламентовані, оскільки вони являють собою заходи педагогічного характеру. Цими проблемами займається пенітенціарна педагогіка у її прикладній частині.
^ Організація професійно-технічного навчання засуджених здій­снюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про за­гальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в по­рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання пока­рань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністер­ства освіти і науки України, які функціонують при виховних коло­ніях для неповнолітніх.
^ Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самовряду­вання в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та орга­нізація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економіч­ної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях.

Організаційні форми участі громадських організа­цій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії,комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.

^ 19.Основні права засуджених.

ст.8 КВК

1. Засуджені мають право:

- на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;
- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав
людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

- давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

- на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок
вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за
дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку

1. Засуджені мають право на особисту безпеку.

2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про
забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає
заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

ізольоване тримання;

переведення в іншу установу виконання покарань.

5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.
^ 20.Основні обов'язки засуджених.

ст.9 КВК

1. Засуджені зобов'язані:

- виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

- виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;
- ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;

- з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.
2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

^ 21.Спеціальні (додаткові) права засуджених іноземців та осіб без громадянства.
ст.8 КВК

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства на­рівні з громадянами України користуються закріпленими КВК України правами та свободами, а також встановленими засобами їх захисту.

Даний зв'язок за змістом норм закону може виражатися у листуванні з вказаними установа­ми, направленні на їх адресу заяв, пропозицій та скарг, наданні по­бачень з дипломатичними та консульськими працівниками.

З урахуванням того, що забезпечення процесу виконання кримінальних покарань та проведення соціально-виховної роботи із засудженими громадянами іноземних держав має особливості, обумовлені низкою причин (расові, мовні, релігійні, світоглядні та інші відмінності від основної категорії засуджених громадян дер­жави, на території якої вони відбувають покарання), Державним департаментом України з питань виконання покарань у 2004 р. розроблено методичні рекомендації «Особливості поводження з за­судженими, які є громадянами іноземних держав, та проведення з ними соціально-виховної роботи». Дані методичні рекомендації відповідно до положень законодавства визначають особливості ор­ганізації: соціально-виховної роботи з засудженими іноземцями, побачень з представниками посольств і консульств, родичами та іншими особами та допомоги у вирішенні питань, пов'язаних з підготовкою до звільнення. Слід зауважити, що, хоча це прямо і не передбачено законом, дія цього нормативно-правового акта поши­рюється лише на так званих «іноземних громадян далекого зару­біжжя», без врахування громадян колишнього СРСР та СНД.
^ 22.Право засуджених на особисту безпеку.

безпека – це стан захищеності життєво-важливих інтересів особи.
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку

1. Засуджені мають право на особисту безпеку.

2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про
забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає
заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

ізольоване тримання; - в окремій камері, приміщенні камерного типу, одиночній камері, дисциплінарному ізоляторі чи карцері – не більше як на 30 діб.

переведення в іншу установу виконання покарань. - Рішення про переведення приймає Апеляційна комісія державного департаменту з пит. викон. покар. за поданням адміністрації установи викон. покар., погодж. з начальником територіального органу управління Департаменту та спостереж. комісією. – за результатами розгляду персональний наряд на переведення

5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.
  1   2   3   4   5   6



Скачать файл (529.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru