Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Відродження і шляхетська демократія

лютеранством як німецькою єрессю католицизм особливої боротьби не вів, і тому воно продовжувало існувати. Не змінює такого висновку те, що Владислав IV до протестантів не ставився вороже. 1645 р. у Торуні відбувся навіть ініційований ним диспут (Colloquium charitativum) з участю кальвіністів, лютеран і католиків. Відчутного результату диспут не дав.

Контрреформація перемогла, тому що кальвінізм, найбільш численна і впливова серед польських протестантів течія, не пустив глибоких коренів серед селян і міщан, будучи в основному шляхетським за складом учасників рухом.

Реформа католицької церкви, що відбувалася в ході контрреформації, справила значний вплив на православну (руську) церкву в межах Речі Посполитої. Необхідність кардинальних реформ у православ'ї була очевидною для кожного, хто критично ставився до деморалізації його церковних верхів, зростаючої неосвіченності й приниженого становища нижчого кліру, залежного від примх світських землевласників. Пожвавлення церковного життя католиків, започатковане Тридентським собором, ставило Східну церкву в особливо програшне становище, виопуклюючи її вади і підкреслюючи симптоми застою. Частина керівництва православного духовенства вихід з такого становища вбачала в унії руської і католицької церков.

Проблема релігійного порозуміння між православним і католицьким віровизнаннями на терені України і Білорусі вперше виникла наприкінці XIV ст., коли внаслідок укладення Кревської унії були об'єднані в одній державі поляки, литовці та русини. Першою спробою досягти порозуміння стала ініціатива київського митрополита Ісидора, котрий на Флорентійському соборі 1439 р. підписав акт з'єднання Східної і Західної церков. Рішення Флорентійського собору залишилися нереалізованими, однак як прецедент і теологічна основа вони були згадані на Тридентському соборі. Після нього ідея унії двох церков стала посилено поширюватися в католицьких колах Польщі. Йшлося про зміцнення позицій західного християнства на руських землях, підпорядкування йому православної церкви. Проголошення у 1589 р. автокефальної Московської патріархії, глава якої отримав титул патріарха Московського і Всієї Русі, що в підтексті містило претензії на українсько-білоруські землі, автоматично зробило рішучими прихильниками унійної ідеї короля і політичні верхи Речі Посполитої.

Об'єднання православної церкви України і Білорусі та католицької церкви було проголошено на ^ Берестейському церковному соборі в жовтні 1596 р. частиною керівництва православної церкви на чолі з митрополитом Михайлом Рагозою, яка виступала за унію. Об'єднана (унійна, уніатська, греко-католицька) церква, згідно з постановою цього собору, визнавала основні догмати католицької церкви і своїм главою римського папу, натомість зберігала відправу слов'янською мовою та обряди православної церкви. На паралельному соборі противників унії, захисників православ'я, який тоді ж відбувся в Бересті, ідея унії була засуджена і відхилена. У релігійному відношенні Русь поділилася на дві частини - греко-католицьку і православну.

Король і правлячі кола Речі Посполитої рішуче стали на бік уніатів. Оскільки королеві належало право патронату над християнами грецької віри, а саме такими він вважав прибічників унії, то за ними в Україні і Білорусі офіційно закріплювалися церковні посади, кафедри, монастирі та їхні землі, а також церковна юрисдикція над усім духовенством східного обряду. Це ще більше розпалило церковне протистояння в руському народі. Всупереч умовам Берестейської унії, не було проведено повного зрівняння римо-католицької й греко-католицької церков у правах, а греко-католицьких єпископів не допущено у сенат. Унія не виправдала сподівань, які покладали на неї прихильники східної церкви, особливо шляхта.

161

Історія Польщі

У жовтні 1620 р. у Братській церкві, що в Києві на Подолі, відбулося таємне висвячення єрусалимським патріархом Феофаном православних єпископів єпархій, керівництво яких перебувало в руках уніатів. Згідно із законом і традицією, тільки король міг затвердити цих ієрархів. Сиґізмунд III цього висвячення не визнав. Відтоді функціонували паралельні православні й уніатські руські єпархії. Короткозорість королівського двору і сейму, які продовж 1620-х років не помітили руського опору, що з конфесійного протесту на захист загроженої доброї старовини перетворився на усвідомлений національний рух, дорого коштували Речі Посполитій у недалекому майбутньому.

Смерть Сиґізмунда III принесла деякі зміни. Ухвалені на елекційному сеймі 1632 р. ^ Статті заспокоєння грецької віри, підтверджені дипломом новообраного короля Владислава IV в березні 1634 р., зафіксували те, що було здобуто сеймовим опором православної шляхти, міщанською опозицією, козацтвом. У протистоянні ортодоксальної й уніатської церков східного обряду протестанти прийняли сторону православ'я, тому що воно було опозиційним до католицтва. А навички полеміки, організованість і завзятість гнаної віри, вироблені протестантами в боротьбі за виживання, переймалися православними з перших днів війни, оголошеної ними унії.

Культура

"Віншую народ, котрий, хоча колись його вважали варварським, тепер чудово розвивається в галузі науки, прав, звичаїв, релігії та у всьому, що противне будь-якій неотесаності, котрий змагатися може з найбільш культурними народами світу". Так шанобливо про поляків у вересні 1523 р. написав видатний учений-гуманіст Еразм із Роттердама (1466-1536) у листі до польського історика Юста Людвіка Деціуша (бл. 1485-1545), відзначаючи великий поступ, зроблений ними у культурному розвитку. Поступ був зумовлений дією суспільно-політичних та економічних чинників та поширенням із Заходу ідей гуманізму.

Період від кінця XV до кінця XVI ст. був часом високого злету польської культури, її "золотого віку". Цей період прийнято вважати епохою культурного Відродження Польщі. Термін Відродження (італ. Rinascitd, франц. Renaissance) веде своє походження від західноєвропейських ідеологів гуманізму, які стверджувалили, що весь історичний період від падіння Західної Римської імперії (V ст.) до появи нового світогляду (XIV-

XV ст.) був часом схоластичної вченості з її повною залежністю від релігійних авторитетів і занепаду великої античної культури, яку вони відновлювали ("відроджували"). У буквальному розумінні відродження інтересу до античної культури відбувалося в тих європейських країнах, територія яких входила до складу Римської імперії. Про відродження в Польщі можна говорити лише в контексті характерного для нього, як культурного явища, засвоєння античної спадщини, а також в контексті використання його здобутків та заснованих на них ідей західноєвропейських гуманістів для розвитку національної культури.

Польща переживала культурне відродження, будучи активним членом європейської спільноти. Як інші народи католицького світу, поляки в основному черпали ідеї та натхнення в італійському Відродженні. Разом з тим, польський гуманізм першої третини

XVI ст. - це гуманізм "еразміанський": ^ Еразм із Роттердама у той час користувався великою популярністю в Польщі серед людей різних переконань, його твори становили значну частку продукції польських друкарень.

^ Людина Ренесансу - це незалежна, політично й економічно активна особистість, головною метою якої є самоутвердження, особистість, яка критично ставиться до

162

^ Відродження і шляхетська демократія

суспільних явищ й водночас сповнена почуття власної гідності, широка за натурою, відкриває глибину і складність людських почуттів, їх витончене вираження. Ці риси людини Відродження так чи інакше відповідали менталітетові польської шляхти, її соціально-політичним амбіціям. Принципи шляхетської демократії, виборності короля, покладені в основу польської державності, підкреслювали значення особистості. Кожен більш-менш значний шляхтич, не кажучи про магнатів, почував себе політичною персоною, не рахуватися з якою не можуть ні король, ні представники державної адміністрації. Звідси незалежний характер поведінки шляхтича, його самовпевненість й зарозумілість. Гуманістичний антропоцентризм трактувався ним як традиційне "можновладство" і сваволя, а гуманістичне тираноборство - як захист станових привілеїв. Широке використання шляхтою ідей гуманізму і реформації визначило своєрідність культури польського Відродження, її пов'язаність переважно зі шляхетськими іменами. Разом з тим, кращі досягнення цієї культури за своїм значенням виходять за межі станово-шляхетського мислення, своїм корінням сягають у народ та його культуру.

У XVI ст. польська культура ще більше набирає світського характеру, хоча цей процес не був такий масштабний, як на Заході. Він проявлявся в посиленні інтересу до повсякденного життя людини, відкиданні середньовічних аскетичних взірців та їх заміні активною життєвою позицією, посиленні ролі жінки в товариському житті, зверненні більшої уваги на дитину як члена родини. Людина Ренесансу й надалі залишається глибоко віруючою, але релігія вже не проникала так сильно, як раніше, у всі сторони її діяльності.

Ренесанс як культурний стиль не призвів до повної очікуваної реалізації візії гармонійного розвитку людини на засаді погодження земних і вічних цінностей. На зміну йому прийшла нова їх система, сформована на основі розширеного релігійного уявлення про світ, зміцнення позицій церкви в суспільно-культурному житті. Ця система іменується бароко. Цей термін виводиться від португальського barocco, що означає "вибагливий", "химерний" (вважається, що barocco - це рідкісна перлина неправильної форми). Спершу його застосовували до мистецтва, згодом ним почали окреслювати сукупність культурних явищ. Бароко виникло в Італії. У Польщі воно охопило кінець XVI - першу половину XVIII ст.

Бароко становило епоху, що розірвала з класично-ренесансними художніми канонами, але водночас була пов'язана з теоретичним і практичним доробком ренесансу і в цьому відношенні - його продовженням. Зберігаючи окремі елементи мистецтва Відродження, бароко було проявом пошуків нових художніх цінностей, з яких найважливішими були такі, що не завжди відповідали ідеалам класичної краси і ренесансної простоти. Цими цінностями були експресивність, емоційність, незвичність, багатство й складність форм світосприймання, ірраціональність змісту і форми. В ідейному відношенні культура бароко пов'язана з контрреформацією, пошуками католицькою церквою нових засобів впливу на віруючих, суспільство загалом. У Польщі ця культура включала в себе яскраво виражені елементи шляхетської культури, окреслюваної терміном "сарматизм" (див.вище).

Першою стадією бароко у мистецтві був маньєризм (від італ. manierismo - примхливість, химерність). У Польщі вона припадає на кінець XVI - перші десятиріччя XVII ст. Ця і наступні його стадії характеризуються винятковою роллю митців з Італії, які працювали в Польщі на замовлення королів, магнатів та ієрархів католицької церкви.

Велику культурну місію виконували друкарні. Центром друкарства був Краків; тут у першій половині XVI ст. діяло сім друкарень, а наприкінці XVI ст. - 14. Поза Краковом у Польському королівстві на зламі XVI-XVII ст. було понад 40 друкарень. У 1578-1662 рр. кількість видань зросла втричі. На території Речі Посполитої у 1564-1600 pp.

163

Історія Польщі

єзуїти видали 344 найменування книг, а протестанти силами тільки раковської друкарні впродовж 1600-1638 pp. - понад 200.

Писемно культура польського Відродження і бароко розвивалася латинською і польською мовами. Латина залишалась основною літературною мовою, особливо в галузі науки, з огляду на вироблену нею чітку термінологію. Знання латини було широко розповсюджене в польському суспільстві, зокрема серед магнатів, багатої і середньої шляхти, вищого і середнього духовенства; воно зумовлювало і підкреслювало інтегрованість польської культури в загальноєвропейську. Процес переходу літератури на польську мову відбувався повільно, але неухильно, сфера її застосування розширювалася, сама ж вона ставала жанрово різноманітною. У 1534 р. польською мовою вперше була складена, наскільки відомо, постанова шляхетського сеймику, а 1543 р. - сеймова постанова. У Кракові польською мовою 1538 р. видано Псалтир, 1556 р. - Новий Завіт. Згодом з'явилися повні переклади Біблії: лютеранський 1551 р. у Кенігсберзі, католицький 1561 р. у Кракові, кальвіністський 1563 р. у Бересті, аріанський 1572 р. в білоруському містечку Несвіж, єзуїтський 1599 р. в Кракові. Польською мовою були створені шедеври поезії другої половини XVI ст. Це свідчило, що польська літературна мова на той час вже склалася. Про зростання уваги і значущості польської мови свідчить також поява друком відповідних посібників з орфографії (1551, 1594), тематично повної граматики (1568), словників: латинсько-польського (1564), польсько-латинсько-грець-кого (1621), фразеологічного (1632), німецько-польського, італійсько-польського тощо.

XVI ст. успадкувало від попереднього рноіоду широко розгалужену на польських землях Корони та за її межами мережу нижчої освіти. Йдеться головно про приходські школи в селах, містечках і містах, бо колегіатських, кафедральних і монастирських шкіл було порівняно небагато. На початку XVI ст. більшість приходів Малопольщі і Великопольщі мала ці школи, і є підставити стверджувати, що подібна картина спостерігалася і в інших польських регіонах. У XVI ст. кількість приходських шкіл значно зросла. На початку XVII ст. ними було охоплено понад 90 % католицьких приходів у Малопольщі і Великопольщі, понад 80 % - у Мазовії. Тоді ж у Королівській Пруссії, на Західному Помор'ї, в Любуській землі, Сілезії та Великопольщі майже всі лютеранські приходи мали школи. Те саме можна сказати й про Князівську Пруссію. Діяла й певна кількість кальвіністських, аріанських і чеськобратських шкіл. Навчання в приходських школах і надалі відбувалося рідною мовою, зводилося зазвичай до засвоєння учнями основ релігії та набуття вмінь читати, писати, рахувати, отримання певних відомостей з латинської мови.

У відповідь на суспільні потреби в XVI ст. в містах Королівської Пруссії з'явилися приватні школи нижчого ступеня, які готували дітей з ремісничих, купецьких і плебейських родин до професійної ремісничої, торговельної і службової діяльності. То були польські і польсько-німецькі школи. У 1602 р. тільки в районі приходу лютеранської церкви Діви Марії Ґданська таких шкіл налічувалось 10, а в третій чверті XVII ст. у всьому Гданську їх було півсотні, з чого третина - польські, решта - польсько-німецькі.

Новим у XVI ст. була поява середньої школи, католицької і протестантської. Програма навчання у ній включала сім вільних мистецтв - тривіум і квадривіум, викладання яких було пронизане ідеями гуманізму, античною літературною спадщиною, прищеплювало учням кодекс зразків доброчесної поведінки і християнської етики, враховувало культурні досягнення європейського Відродження, зокрема щодо перебудови методики навчання. Гуманізація особливо охопила протестантську школу, через що за нею закріпилося найменування гуманістичної. Навчання в середніх школах відбувалося загалом латиною, але також грецькою та національною (польською, німецькою) мовами, а також однією із західноєвропейських. Школи, де на додаток до звичайної

164

^ Відродження і шляхетська демократія

програми викладалися філософія, теологія і, рідше, право, вважалися школами підвищеного рівня, академічними, тобто близькими за програмою навчання до академії, під якою розуміли університет.

Першою середньою стала школа, заснована 1519 р. познанським єпископом ^ Яном Любранським. У ній після засвоєння семи вільних мистецтв можна було навчатися теології. За іменем її фундатора школу назвали академією Любранського. В останній третині XVI ст. її існуванню почали загрожувати єзуїти, які відкрили в Познані свою середню школу - колегію, переманювали до неї учнів академії і навіть мали намір відкрити в тому ж місті свою академію. Школу Любранського врятував Краківський університет, відрядивши до неї своїх професорів.

Особливо помітно в історію освіти на польських землях вписалися протестантські середні школи. На організацію і програму навчання в них значною мірою вплинули педагогічні ідеї Філіппа Меланхтона (1497-1560), соратника М. Лютера, а також Йоганна Штурма (1507-1589) - керівника середньої школи-гімназії в місті Страсбурзі від її заснування у 1536 р. аж до його смерті; ця школа була еталоном для кальвіністських, аріанських і, частково, лютеранських шкіл. У ній, зокрема, навчався, будучи ще кальвіністом, майбутній канцлер і гетьман великий коронний Я. Замойський. Найраніше з протестантських середніх шкіл виникла гімназія в малопольському містечку Піньчові (1551). Спершу вона була кальвіністською, а з кінця 1550-х років - аріанською. Після того, як у 1586 р. краківський єпископ викупив Піньчув у нащадків його власника-кальвініста, з дозволу якого ця школа була заснована, вона перестала існувати.

У 1558 р. розпочала свою діяльність лютеранська гімназія в Ґданську. Від 1580 р. у ній також викладалися філософія, теологія і право. У 1568 р. на базі приходської школи БІдкрилася лютеранська гімназія в Торуні. Починаючи з 1584 р., тут навчали філософії та теології. Близько 1580 р. була заснована кальвіністська середня школа в малопольському містечку Лєвартові. 1588 р. вона стала аріанською; припинила існування 1597 p., після смерті власника Лєвартова.

З 1535 р діяла лютеранська школа в Ельблонзі, за програмою навчання вища від приходської. Після того, як у 1598 р. СиґізмундПІ дозволив створити в цьому місті середню школу-гімназію, вона стала її базою, причому з правом викладати філософію й теологію. Духовним спадкоємцем Лєвартовської школи стала Раковська школа, згадана вище. Рішення про її відкриття було прийняте на аріанському синоді 1601 p., а реалізоване через два роки. Широко відома в Речі Посполитій і далеко за її межами як академія, школа притягала до себе звідусіль молодь різних визнань, завдяки новочасній програмі і методиці навчання. Закриття школи 1638 р. завдало дошкульного удару по аріанській освіті.

Визначне місце в історії середньої освіти в Польщі належить і школі чеських братів у великопольському містечку Лєшно, заснованій ними після прибуття до Польщі в середині XVI ст. Упродовж багатьох років її вчителем і ректором був видатний чеський учений і педагогии Амос Коменський (1592-1670), який, тікаючи від габсбурзьких переслідувань у Чехії, прибув до Польщі 1628 р. На час його діяльності в Лєшні припадає написання головних творів, присвячених справі виховання і навчання молоді, таких, зокрема, як Велика дидактика, Дорога світла, визначена і котра має бути визначена. У 1656 р. він назавжди залишив Польщу (до якої ставився з великою симпатією і вдячністю), уникнувши можливої розправи з боку поляків за підтримку короля Швеції Карла X Ґустава під час шведської навали в Польщу 1655 р.

• 3 протестантськими школами конкурували єзуїтські колегії. У першій половині XVII ст. в системі польської освіти вони відігравали визначальну роль, дякуючи великій чисельній перевазі над протестантськими школами та єдиній для всіх колегій програмі

165

Історія Польщі

навчання, яка враховувала всі аспекти виховання молоді. Програма, дуже уважно розроблювана з 1584 р. і затверджена у 1599 р. керівництвом ордену, мала назву Розуміння та організація навчання в Товаристві Ісуса {Ratio atque institutio studiorum Societatis Iesu. Звичайно вживали скорочений варіант цієї назви - Ratio studiorum). Цей великий за обсягом документ незмінно лежав в основі єзуїтської освіти, не тільки середньої, а й вищої (нижчій освіті, через брак відповідних кадрів вчителів, єзуїти уваги зовсім не приділяли), до розпуску ордену за розпорядженням папи у 1773 р. Рівень викладання в колегіях був високим, завдяки вмілому підбору професійно підготовлених кадрів, використанню найновіших досягнень в галузі методики і науки. У деяких колегіях викладалися філософія і теологія. Створювали єзуїти й семінарії, які готували вчителів для колегій. Перша така семінарія була відкрита в мазовецькому містечку Пултуськ.

У 1588 р. в Кракові з ініціативи професорів університету була створена середня школа, згодом названа ^ Колегією Новодворського від Бартломея Новодворського, котрий 1617 р. матеріально забезпечив її існування. Зокрема, школа готувала молодь для вступу в Краківський університет, під опікою якого вона перебувала; його професори викладали в ній за складеною ними програмою. її існування послужило університету підставою для того, щоб домогтися у 1634 р. ліквідації створеної в Кракові перед тим єзуїтами колегії як непотрібної з огляду на діяльність останнього.

Подібні до краківської середні школи створив університет у першій половині XVII ст. в ряді інших, переважно польських міст Речі Посполитої. Через це їх іменували академічними, тобто університетськими, колоніями. У колоніях, як і в колегії Новодворського, навчалася порівняно значна кількість молоді з суспільних низів, тоді як в єзуїтських колегіях майже виключно шляхта. За програмою навчання колонії сильно відрізнялися від єзуїтських колегій. Програма останніх мало враховувала національні реалії, була загалом космополітична, а програма колоній спрямовувалася на виховання польського громадянина.

У XVI - першій половині XVII ст. авторитет Краківського університету як навчального (і наукового) закладу неухильно знижувався. Спроби провести у ньому структурні реформи, зокрема, впровадити гуманістичну систему навчання, були малоуспішними: гору взяли консервативні тенденції. З університету витіснялися реформаційні впливи. Не пристосована до потреб часу програма студій викликала падіння інтересу до університету серед магнатерії і заможної шляхти. Серед викладачів університету ставало все більше вихідців з міщан. У 1535 р. Сиґізмунд І почав надавати шляхетство тим з них, хто пропрацював в університеті 20 і більше років. За студентським складом університет все більше ставав міщансько-плебейським. Різко зменшився приплив молоді на навчання з Сілезії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Словаччини. І все ж можна стверджувати, що більша частина культурно-політичної еліти Польщі в XVI -першій половині XVII ст. пройшла через навчання в Краківському університеті, щоправда, переважно на філософському (семи вільних мистецтв) факультеті; на правничому, медичному і теологічному факультетах студентів було небагато.

^ Віденська академія, відкрита 1579 р. як єзуїтський вищий навчальний заклад із статусом університету для всієї Речі Посполитої, складалася з факультетів семи вільних мистецтв, філософського і теологічного; згодом до її складу входили факультети права та медицини. Розквіт академії припав на 1640-1655 pp.

У 1594 р. папа римський затвердив розроблений з ініціативи Я. Замойського проект відкриття в Замості академії зі статусом університету в складі факультетів семи вільних мистецтв, права і медицини. Задум створити академію Я. Замойський виношував відтоді, як йому не вдалося реформувати закостенілий у схоластиці Краківський університет за правління Стефана Баторія. Замойська академія була відкрита 1595 р. і проіснувала до

166

^ Відродження і шляхетська демократія

1784 р. Вона надавала ступені бакалавра, магістра, навіть доктора. До 1678 р. керівництву академії вдавалося успішно протидіяти намаганням ієрархів католицької церкви встановити над нею свій контроль.

Чимало польської магнатсько-шляхетської молоді навчалося в закордонних університетах. Найбільше її було в Римському, Болонському і Падуанському університетах. Далі за популярністю йшли німецькі вищі школи - лютеранські Віттенберзька, Ляйпцігська, у Франкфурті-над-Одрою, кальвіністська Гайдельберзька. Не оминали увагою польські студенти кальвіністський Базельський і відкритий 1544 р. лютеранський Кенігсберзький університети. Багато охочих було навчатися в протестантських університетах Нідерландів. Спорадично поляки записувалися на заняття у французьких та англійських університетах.

Про результати розвитку освіти в Польщі у XVI ст. можуть свідчити такі дані. На початку XVII ст. в Малопольщі 48 % шляхти і 40 % міщан уміли читати. У Великопольщі тоді ж письменними були 91 % двірської (служилої) шляхти, 78 % багатої і 60 % заможної шляхти, натомість тільки 29 % дрібної і 9 % загродової шляхти. Особливо високописьменною була реформована шляхта. Так, у Краківському воєводстві серед осіб чоловічої і жіночої статі протестантської шляхти письменність становила відповідно 95 і 70 відсотків, серед аріанської - 97 і 80 відсотків.

Розвиток освіти стимулював національну педагогічну думку. У 1551 р. була видана латиною праця професора Краківського університету, міщанина за походженням Шимона Коцьолека Про школуакадемії, а через сім років - праця польською мовою Ерагиа Ґлічнера Книжки про віЬсовання. Освітньо-педагогічні проблеми обговорювались і на сторінках суспільно-політичної публіцистики.

Розвиток польської освіти справляв великий вплив на освітню справу в руських землях Речі Посполитої. Щодо українських земель, то протестанти створили тут мережу шкіл, загальне число яких, враховуючи й нижчі, сягало понад півтораста. Помітними серед них були аріанські школи у волинських містечках Гоща і Березці, кальвіністські середні школи-гімназії (з викладанням елементів філософії) - в містечках Дубецьк Перемишльської землі та Панівці Подільського воєводства. Особливої слави зажила социніанська школа в Киселині на Волині, куди 1638 р., після закриття Раковської школи-академії, перемістились її педагогічно-наукові сили, протеговані шляхтичами-протестантами Чапличами і Сенютами. Киселинська школа-академія (вона мала теологічний клас) проіснувала до 1644 р., коли була ліквідована за вироком коронного трибуналу.

У закладеній 1576 р. в Острозі руській колегії вперше в українських землях до практики кириличної освіти було впроваджено сім вільних мистецтв з арсеналу західного шкільництва. Поєднання традиційної в цій освіті грецької та церковнослов'янської мови з латиною на тлі супутнього викладання елементів філософії й теології дало підставу згодом іменувати цю колегію Слов'яно-греко-латинською академією. Шляхом Острозької академії пішла 1593 р. найавторитетніша на той час з братських шкіл - Львівська, створена 1585 р. У 1609 р. уніатський митрополит Іпатій Потій (1541-1613), один із засновників уніатської церкви в Україні, заснував при єпархіальному соборі волинського міста Володимир школу гімназійного типу, подібну за програмою навчання до Острозької академії.

На організаційних засадах єзуїтських колегій уперше в практиці православної освіти було взороване училище при Києво-Печерській Лаврі, відкрите 1631 р. її архімандритом Петром Могилою (1596-1647). У 1632 р. ця Лаврська школа об'єдналася з Києвською братською школою, заснованою 1615 р., на засадах організації навчання, передбачених

167

Історія Польщі

П. Могилою. Створена внаслідок об'єднання школа з 1633 р. називалася Києво-братсь-кою колегією або ^ Києво-Могшянською академією.

XVI - перша половина XVII ст. стали епохою бурхливого розвитку польської художньої літератури, головним чином поезії. У першій половині XVI ст. вона майже повністю була латиномовною, згодом латино- і польськомовною, причому питома вага польськомовної зростала і з часом стала визначальною. За стильовим характером ця література була гуманістично-ренесансною і бароковою. Письменниками були переважно вихідці з багатої й середньої шляхти; починаючи з останніх десятиріч XVI ст. все більшу роль в літературному процесі відігравали вихідці з міщан.

Перша половина XVI ст. - золотий період латинської поезії, представлений в основному іменами ^ Анджея Кшицького (1482-1537), вельможі, дипломата, ґнєзненсь-кого архієпископа; Яна Дантишека (1485-1548) - вихідця з німецьких міщан Ґданська, дипломата, вармійського єпископа; Клеменса Яніцького (1516-1543) - селянського сина, якого папа в Римі увінчав лавровим вінком як кращого латиномовного поета Європи.

Список визначних письменників, що писали польською мовою, відкриває Миколай Рей (1505-1569), який народився в містечку Журавно Руського воєводства. Кальвініст, виразник інтересів середньої шляхти, він сатирично і з моралізаторських позицій зображав сучасні йому суспільні відносини, протиставляючи неробству і розпущеності світської знаті та духовенства ідеал шляхтича, що займається сільським господарством, є зразковим християнином і сім'янином; він оспівував користі від житейських благ, гостро розвінчував схоластику. Всі його твори писані польською мовою, правда, тематично це здебільшого переробки іноземних, зокрема німецьких, видань. До визначніших його творів належать Коротка бесіда між трьома особами - паном, війтом і тебаном (тут автор стоїть на боці селянина). Купець, Життя поштивої людини, Звіринець, Дзеркало.

Вершиною польського красного письменства доби Відродження була поетична творчість ^ Яна Кохановського (1530-1584). Слава про нього вийшла далеко за межі Речі Посполитої. Закінчивши філософський факультет Краківського університету, він навчався також в Італії і Франції. Протягом певного часу був королівським секретарем, після чого усамітнився у своєму селі Чарнолєсє, де й провів свої кращі творчі літа. Багато писав латиною, але польськомовні твори є найбільш цінною частиною його доробку. Я. Кохановський настільки удосконалив польську поетичну мову, збагатив її лексику і стилістичну образність, що підняв її до рівня інших літературних мов Європи XVI ст. У жанровому відношенні спадщина "сарматського Орфея з Чарнолєся", як його називали, багатогранна. Це і поеми Знамено, Музи, Зузанна, Сват, і книги Пісень, і Фрашки (небагатослівні й влучні сатиричні вірші), і Трени (плачі, в яких передано глибоку скорботу автора з приводу передчасної смерті його дочки Уршули), і Давидів псалтир (переклад 150 біблійних псалмів, що становив приблизно третину всього написаного поетом польською мовою), і перша польська драма Відмова грецьким послам (де на сюжеті про початок Троянської війни показано переваги розумного політичного компромісу), і лірика. Творчість Я. Кохановського пронизана прагненням розкрити психологічну глибину, складність та самоутвердження людської особистості. Вона справила величезний вплив на сучасників та наступні покоління поетів.


Рис. 16. Портрет Миколая Рея.

168

Відродження і шляхетська демократія

Ритм, або польські вірші, написані Миколаєм Семп-Шажинським (1550-1581), були видані щойно 1601 р. Вони насичені релігійно-філософськими роздумами про минущість життя людини, роздвоєної суперечністю між духовним і матеріальним началами у ній. Себастіян Грабовецький (бл. 1543-1607), як і М. Семп-Шажинський, свою поезію присвятив пошукам, розкриттю філософської сутності людини. У Сотні польських рим вирішення цієї проблеми він знаходив у квієтизмі - католицькому вченні, що проповідувало містично-споглядальне ставлення до дійсності, цілковите покладання на "волю Божу", байдужість до добра і зла, суспільну безрадність і пасивність. Лукашові Ґурніцькому (1527-1603), нобілітованому міщанинові, належить один з перших в польській літературі прозаїчних творів - Польський придворний, написаний а взірцем італійської Книги про придворного. Автор подав ідеал всебічно освіченого шляхтича-гуманіста, торкнувся гострих питань часу, в тому числі про місце жінки в суспільстві.

На останні десятиріччя XVI - першу чверть XVII ст. припадає розквіт міщанської літератури, що характеризувалася посиленою увагою до суспільних питань. У доробку Себастіяна Кльоновича (1545-1602), котрий якийсь час був люблінським бурмістром, особливе місце займають поеми Мошна Іуди і Перемога богів, спрямовані проти шляхти і магнатів; у них висловлене співчутливе ставлення до селян. Поема Фліс реалістично змальовувала сплав зерна по Віслі до Ґданська, Роксоланія (латиною) оспівувала люд, господарство і побут Червоної Русі, під якою в Польщі від XVI ст. розуміли територію Руського і Белзького воєводств. С. Кльонович відомий також як автор ліричних творів, з яких найкращим є Надгробні плачі на смерть Яна Кохановського, складені на манер Тренів померлого поета. Виходець із заможних львівських міщан Шимон Шимонович (1558-1629) був автором широковідомих Ідилій (Sielanki), в яких реалістично показано становище селянства, а шляхта засуджується за жорстоке ставлення до своїх підданих. Ідилії насичені українською пісенністю. Львівський міщанин Шимон Зіморовіц (1608-1629) був автором поеми Роксоланки, або руські дівчата.

Серед поетів другої чверті XVII ст. широку популярність здобув ^ Мацєй Казімєж Сарбєвський (1595-1640), котрий писав виключно латиною і був прозваний "християнським Горацієм" за блискуче наслідування техніки віршування давньоримського поета. У його доробку переважали твори релігійного змісту. Найбільш популярними були Лісові забави. У першій половині XVII ст. порівняно інтенсивно розвивалася плебейська література. її автори, яких нерідко звали рибалтами (від чого її назагал іменують рибалтівською) - мандрівники зі студентів, учнів, суспільних низів, що в пошуках засобів для існування вдавалися до різних тимчасових заробітків. їхні твори мали суспільно викривальний характер, якщо й виходили друком, то переважно анонімно. Серед рибалтівських комедій на увагу заслуговують Плебанський похід, Альбертус з війни. Нужда з бідою з Польщі йдуть.

Бурхливе політичне життя XVI ст. сприяло розвиткові
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации