Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
публіцистики, на сторінках якої обмірковувалися насущні проблеми Корони і Речі Посполитої. Таким чином формувалася суспільно-політична думка, майже повністю шляхетська. Жанрово вона представлена трактатами, памфлетами, сеймовими промовами тощо. Найвидатнішим суспільно-політичним мислителем був Анджей Фрич Моджевський (1503-1572) - син війта з містечка Вольбож (близько Пьотркова). Йому належав трактат Про виправлення Речі Посполитої (у 5-ти книгах), присвячений розповіді про звичаї, закони, війну, церкву й освіту. А. Моджевський виклав свої погляди на те, якою має бути Польська держава. Вона, на переконання автора, повинна засновуватися на авторитеті розуму і віротерпимості. Автор був прихильником сильної центральної влади, яка повинна відповідати перед законом. Не оспорюючи поділу суспільства на стани, він ставив питання про правову їх рівність, засуджував надмірну експлуатацію селян, вимагав

169

Історія Подмці

заборонити панам судити своїх підданих. Церква, на думку А. Моджевського, має бути підпорядкована державі. Він відрізняв війни справедливі від несправедливих.

Видатним публіцистом був ^ Станіслав Ожеховський (1513-1566), за походженням "русин" (українець із шляхетської родини Перемишльської землі). Чудовий стиліст (писав однаково добре польською і латинською мовами) і промовець, він зажив собі славу як послідовний ідеолог шляхти, виразник інтересів католицької церкви, прихильник залежності Польщі від римської курії.

Найбільш відомим публіцистом доби контрреформації був єзуїт ^ Пйотр Скарга. Його погляди найповніше висловлені у написаних польською мовою і блискучих за стилем Сеймових проповідях, вперше опублікованих 1597 р. П. Скарга талановито викривав хвороби державного устрою Речі Посполитої, виступав прибічником сильної королівської влади, що спирається на магнатів, піддавав гострій критиці шляхту, зокрема за те, що вона зловживала своїми становими привілеями, чим підточувала устої держави. П. Скарга палко і беззастережно захищав католицизм, непримиренно боровся з православ'ям, послідовно підтримував Берестейську унію 1596 р.

Центром наукових знань залишався Краківський університет. Світову славу здобув астроном і мислитель Миколай Коперник (1473-1543). Він народився в Торуні у купецькій родині, освіту здобув у Краківському та італійських університетах, був каноніком. На схилі життя М. Коперник завершив написання своєї основної праці, виданої у рік його смерті в Нюрнберзі, книги Про обертання небесних тіл {De revolutionibus orbium coelestium), в якій відкинув санкціоновану церквою геоцентричну систему і довів, що Земля та інші планети обертаються навколо Сонця. В історії світової науки це був величезний переворот, одне з найбільших досягнень людського розуму, яке знаменувало крок у звільненні природознавства від пут теології. Недаремно у 1616 р. папська інквізиція проголосила вчення М. Коперника "хибним і цілковито противним Св. Писанню". Володіючи енциклопедичними знаннями, вчений також багато зробив у галузі інших наук, в тому числі математики і медицини, глибоко цікавився інженерною справою, фінансами, перекладав давньогрецьких авторів латиною, складав поезії грецькою і латинською мовами.

У галузі астрономії і математики відзначився також ^ Ян Брожек (1585-1652), професор Краківського університету, палкий прихильник геліоцентричної теорії М. Коперника, збирач і дослідник його наукової спадщини. Важливим досягненням польської наукової думки були твори ідеологів польських братів. Виходячи з того, що істиною є те, що можливо логічно довести, аріани закладали підвалини раціона-лістського мислення. Вони постійно підтримували тісні контакти з поступовими осередками на Заході. У Голландії в 1659-1660 pp. їхні головніші твори були опубліковані латиною в багатотомній Бібліотеці польських братів, дякуючи чому погляди польських аріан відіграли значну роль у розвитку західноєвропейської філософської думки. Видатним логіком був Адам Бурський (бл. 1560-1611), автор праць, присвячених вивченню індуктивного методу пізнання.

Виявом зростання інтересу до географії була поява 1506 р. відповідного посібника ^ Яна із Ґлоґова. Перші кроки зробила польська картофафія, засновником якої був Бернард Ваповський (бл. 1450-1535). У 1526 р. він видав велику карту Польщі і західної

170

Відродження і шляхетська демократія

Литви, а також карту Сарматії, на якій подано територію від Стамбула до Новгорода Великого і від гирла Одри до гирла Дону.

Значні здобутки, головним чином в XVI ст., мала історіографія. Вона продовжувала традиції середньовічного історіописання, зберігала хронікальний, порічний виклад подій (натомість річники уже не велися). Разом з тим, у ній проявилися риси, навіяні гуманістичним впливом, зокрема критичне ставлення до джерел шляхом зіставлення їх інформації, врахування існуючої літератури, посторінково-підрядкові посилання на джерела, намагання розібратися в причинно-наслідкових зв'язках висвітлюваних подій, особливий акцент на тих, що були сучасні авторові, навіть прагнення встановити, в чому полягає ремесло історика та якими є методологічні засади історії. Авторами історичних праць були переважно вихідці з шляхти, а самі праці писалися в основному латинською мовою.

У 1519 р. вийшла друком ^ Польська хроніка Майся із Мєхова (Мєховіти; бл. 1457-1523), вихідця з міщан, який зумів здобути освіту в Краківському і Болонському університетах, ставши в останньому доктором медицини, професором і багаторазовим ректором Краківського університету. Оригінальним у хроніці був опис подій за 1480-1506 pp., історія до 1480 р. викладалася за Я. Длуґошем. До третьої чверті XVI ст. хроніка була основним посібником з історії Польщі, замінивши в цьому відношенні хроніку Вінцентія Кадлубека. Кращою працею Мацєя був виданий 1517 р. Трактат про деі Сарматії, європейську і азіатську - географічний та етнографічно-історичний опис земель між Віслою і Доном ("європейська Сарматія") та Доном і південним узбережжям Каспійського моря ('"азіатська Сарматія"). Марцін Бєльський (бл. 1495-1575), кальвініст, був автором Хроніки всього світу, виданої 1551 р. польською мовою. Хроніка потім була суттєво перероблена і доповнена автором та його сином Йоахимом, і в такому вигляді видана у 1597 р. під назвою Хроніка (виклад подій доведено до 1586 p.).

У 1555 р. була надрукована праця ^ Марціна Кромера (бл. 1512-1589) Про походження і діяння поляків. М. Кромер був вихідцем із міщанської родини, навчався в Краківському, Падуанському і Болонському університетах, став духовною особою, дослужився до посади вармійського єпископа, упорядкував королівський архів, одержав шляхетську гідність. Зазначена праця була малооригінальною, що не завадило їй стати популярною, замінити як посібник хроніку Мацєя із Мєхова. Натомість оригінальним був опублікований ним у 1575 р. опис сучасної йому Польщі, під назвою Польща, або про положення, населення, звичаї, установи та публічні справи Польського королівства.

Найбільш цінною працею Мацєя Стрийковського (1547 - перед 1593), спершу жовніра, згодом приватного службовця і, зрештою, каноніка, була писана польською мовою і видана 1582 р. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі, заснована на великій кількості літописного матеріалу. Райнюльд Гайденштайн (1553-1620) походив з міщанської родини Франконії, освіту здобув в університетах німецьких, французьких і Падуанському, у Польщі був нобілітований, перейшов з лютеранства у католицтво, працював у канцелярії Стефана Баторія і Сиґізмунда III. З написаного ним особливої уваги заслуговують книги Про московську війну (видана 1584 р.; тут ідеться про Лівонську війну 1558-1582 pp.), Про діяння поляків від смерті Сиґізмунда Августа (видана 1672 p.; розповідається про події 1572-1603 pp.), Про життя Яна Замойського (видана у 1861 p.).

^ Шимон Старовочьський (1588-1656) молодість провів при магнатських дворах. Навчався у Краківському університеті, 1639 р. прийняв духовний сан. Є автором близько 60 праць (писаних переважно латиною), з яких більшість за змістом мають історичний характер. Серед них зокрема такі: Сарматські полководці (надрукована 1631 р.), Сто польських письменників (1625), Про славних сарматських ораторів (1628), Польща, або

171

Історія Польщі

опис положення Польського королівства (1632). Павел Пясецький (1579-1649) походив з нешляхетської родини; навчався в Празькому і Римському університетах, став доктором права. Займав духовні посади - від каноніка до єпископа. Головна його праця -Хроніка головних подій в Європі (1645), в якій відображено переважно правління Сиґізмунда НІ і перші роки (до 1638) правління Владислава IV. Тут, зокрема, вміщено матеріал про запорозьких козаків, козацькі повстання і Берестейську унію 1596 р.

У добу Відродження польська архітектура розвивалася в руслі впливів ренесансу і пізньої готики, причому остання була поширена більше, ніж ренесанс, особливо в північній частині країни. Ренесанс, в розповсюдженні і популяризації якого в Польщі вирішальну роль відіграли італійські митці, був у ній радше стилем, що приваблював меценатів, до числа яких належали три останні королі Ягеллонської династії, деякі духовні ієрархи, починаючії з примаса Яна Ласького, і магнати. Однією з визначних пам'яток ренесансу є перебудований у 1507-1536 pp. королівський палац на Вавелі в Кракові. Перебудовою керували Франческо деллаЛора і Бартоломео Береччі. Дитинець палацу оточений аркадами на всіх його трьох поверхах; мармурові сходи ведуть до великих зал, у найбільш розкішній з яких - Посольській - стеля була прикрашена касетонами з 193 головами людей різних станів, вирізьбленими з дерева (збереглося лише 30 голів), сповненими ренесансних деталей, але виконаними ще за готичними традиціями; у тій же залі стіни з широкими, гармонійно розміщеними вікнами MEtTF ЯМКЕЯЙГ'•!? прикрашали численні фрески, кольорові пічки тощо.

" 5**-% »'^Ши " " " ' ' Оздоблення зал доповнювали близько 200 виготовлених

•'***-. $ШШ--.}: • У Брюсселі гобеленів, які зображали біблійні сцени,

звірів тощо. Б. Береччі спорудив на Вавелі й інший шедевр ренесансного мистецтва - Зигмонтовську каплицю (1519-1533) в кафедральному соборі, задуману як мавзолей Ягеллонської династії, що мав засвідчувати її велич і могутність. Незвичайно вдалі пропорції і розміщення купола приковують до себе увагу вже ззовні. Усередині ж на першому плані розміщені надгробки Сиґізмунда І і Сиґізмунда Августа. Тут мотив великої слави монархів переходить у відчуття урочистої вічності, де смерть не знищує їхніх діянь.

Ренесанс вплинув і на муніципальне будівництво. Великі торгові ряди, споруджені в самому центрі Рис. 18. Ратуша у Познані. Кракова ще в XIII ст., т.зв. "сукєнніце", у 1556-1560 pp.

були ґрунтовно перебудовані під керівництвом ^ Джован-ні Марія Падовано і Санті Гоччі. Ці архітектори надали будівлі ренесансного характеру. Краківські "сукєнніце" стали взірцем для будівничих ратуші в Тарнові і, до певної міри, ратуш в Сандомирі і Хелмно. Найвизначнішою міською ренесансною будівлею була ратуша, споруджена в Познані у 1550-1560 pp. Джованні Баттіста ді Квадро. Неповторність ратуші визначається її фасадом, що складається з трьох поверхів лоджій. Ратушу вінчає аттік з трьома вежами.

Засноване у 1580 р. Я. Замойським місто Замостя було в Речі Посполитій найбільш масштабним і послідовним твором ренесансної урбаністики. Його будівництвом керував Бернардо Моранда. У місті палац магната, ратуша і академія утворили геометричну симетрію архітектурних мас, семантично виділяючи владу, право і знання як основи цивілізованого людського існування.

Перенесення в добу Відродження центру ваги на земне життя людини зменшувало інтерес до спорудження сакральних будівель: їх у той час постало значно менше, ніж у

172



Відродження і шляхетська демократія

XV чи XVII ст. Однією з найкращих був новий кафедральний собор, зведений у ГІлоцьку 1532-1534 pp. архітекторами ^ Бернардо де Джанотісом і Джованні Чіні на замовлення архієпископа (і поета) А. Кшицького.

В останні десятиріччя XVI ст. до польської архітектури почав проникати стиль бароко. Упродовж півстоліття (1595-1644) його поширення було пов'язане з ім'ям Джованні Тревано. Спершу він відбудував понищений пожежею королівський палац на Вавелі, а потім розбудував замок мазовецьких князів у Варшаві у зв'язку з перенесенням сюди головної королівської резиденції. Цей замок як королівський палац набрав монументального вигляду. Твором Дж. Тревано була також перебудова Уяздовського замку-палацу підваршавської королівської резиденції. Оновлений замок став взірцем для багатьох будівель, зокрема, єпископського палацу в Кєльцах (1636-1642) і магнатського палацу Тарлів у Подзамчі Пєкошовському (1645-1650).

Період бароко був часом інтенсивного сакрального будівництва, мета якого -полонити віруючих розміром, величчю храму та багатством його внутрішнього оздоблення. Монументальний фасад, центрально розміщений купол, що панує над усією спорудою, великий головний вівтар, амвон, розташований так, щоб проповідник міг не тільки словом, а й візуально впливати на паству - усе це риси нової сакральної архітектури. Еталоном для неї став єзуїтський костел у Римі. Перші такого типу костели в Речі Посполитій почали зводити у 80-х роках XVI ст. в Любліні та Каліші. Видатною пам'яткою цього будівництва став костел святих Павла і Петра в Кракові (1597-1630), споруджений головним чином Дж. Тревано.

Ренесанс і бароко вплинули й на образотворче мистецтво. Скульптура особливо яскраво була представлена у надгробках. У XVI ст. надгробні зображення вже не сповнені трагічним пафосом або відчаєм, не передають холоду смерті, символіки протистояння земного й вічного життя, а демонструють постаті, котрі в якомусь напівсні, напівлежачії обперлися на руку, ніби тимчасово відпочивають в очікуванні вічної радості. Взірцем такого стилю став надгробок Сиґізмунда І в Зиґмонтівській каплиці Вавеля. Велика роль у розвитку польської скульптури належала Дж. Падовано, прибулому до Польщі на початку 1530-х років. У своїй майстерні в Кракові він творив спершу разом із Дж. Чіні, а від середини XVI ст. - з Джероншо Канавезі. Тут були виготовлені високохудожні надгробки королеви Ельжбети, дружини Сиґізмунда Августа, гнєзненського архієпископа Пйотра Ґамрата та інших осіб, похованих у кафедральному соборі на Вавелі. З польських скульпторів XVI ст. відзначився своїми творами Ян Міхалович, який виконав надгробки ряду осіб, похованих у Кракові і Познані.

З початку XVII ст. під голландським впливом поширювався новий тип надгробків, які зображали постаті, що молитовно стоять на колінах. Головним чином йдеться про скульптури авторства Абрагама вам ден Блокке і Себастьяна Салі. Від 1630-х років модними стають бронзові і мармурові погруддя. Найкращі з них належать Джованні Франческо Россі. Високу художню цінність має колона Сиґізмунда III у Варшаві, спорудження якої було ініційоване Владиславом IV і завершене 1644 р. Колону вінчає статуя Сиґізмунда III з хрестом. І колона, і статуя, які стали одним із символів Варшави, виконані італійськими митцями.

Значними були здобутки живопису. У 1530-х роках німці Ганс Дюрер, брат славнозвісного художника Альбрехта Дюрера, ^ Дионізій Штуба і Антоній із Вроцлава завершили розпис інтер'єру вавельського королівського палацу. Німець Ганс Сюс був автором марійних фресок у краківському костелі на Скалці. Значний вплив справила творчість саксонця Лукаса Карнаха, однією з кращих фресок якого була Мадонна з дитям у краківському монастирі регулярних каноніків. З майстерні його сина - Лукаса

173

Історія Польщі

Молодшого - вийшов цикл портретів членів родини останніх двох королів Ягеллонської династії. Саксонські впливи відчутні в одній з найвідоміших картин анонімного художника (близько 1520 р.), на якій зображено битву під містом Орша, де гетьман Великого князівства Литовського Костянтин Острозький 8 вересня 1514 р. вщент розбив московське військо.

У XVI ст. на терені Малопольщі творили кілька малярів, котрі зазнали на собі впливи А. Дюрера. До них належав анонімний автор розпису вівтаря в селі Нєдзвєдзь під Сломніками. Одним із найкращих наслідувачів ренесансних форм був маляр Єжи, якому приписують, зокрема, фреску Благовіщення в краківському костелі Всіх Святих. Мартін Кобер з Вроцлава, будучи придворним художником Стефана Баторія і Сиґізмунда III, написав виняткові за виразністю їхні та Анни Ягеллонки портрети. У живописі першої половини XVII ст. почесне місце належить Томмазо Долабеллі, який багато років працював у Кракові. Він співпрацював з Дж. Тревано при відбудові вавельського королівського палацу, писав полотна для Варшавського королівського замку, які представляли події часу правління Сиґізмунда III, портрети королів і картини релігійного змісту. Серед його послідовників помітною є постать Кшишіпофа Богушевського.

Музика польського Ренесансу поєднувала в собі розвинуту поліфонічну структуру зі слов'янською пісенністю. Визначними тогочасними композиторами були Миколай із Кракова, автор багатьох релігійних творів та інструментальних п'єс, Вацлав із Шамотул, що полишив по собі багатоголосні твори, Миколай Гомулка, який написав 150 мелодій для хору без музичного супроводу на тексти псалмів у віршованому перекладі Я. Кохановського. Близько 1540 р. Ян із Любліна склав збірник композиторських розробок польських пісень і танців. У 1543 р. СигізмундІ заснував на Вавелі постійний хор. Його наступники на польському престолі теж сприяли хоровому співу. Значним поштовхом для розвитку музичного життя стала реформація, яка запровадила колективні співи. Зрештою, і для контрреформації музика виявилася зручним засобом боротьби за душі віруючих. До визначних композиторів першої половини XVII ст. належали Миколай Зєлєнський, органіст і диригент хору гнєзненського кафедрального собору, автор релігійних композицій. У заснованій Сиґізмундом III і підтримуваній Владиславом IV музично-вокальній придворній трупі працював скрипаль і композитор Адам Яжембський.

Попередником польського театру були вуличні видовища, з яких форми яселок (обрядових лялькових вистав зі співом колядок) і шопки (балагана, вертепу) розвинулися у зв'язку із святкуванням Різдва, а містерія - у зв'язку з Пасхою. У вуличних видовищах використовувалися також сюжети рибалтівської комедії, яка показувала життя суспільних низів. Найбільшу популярність мали вистави про священика Альбертуса. У другій половині XVI ст. виник шкільний театр - протестантський і католицький. Тематика його репертуару була переважно моралізаторська. Театральне життя відбувалося при королівському та магнатських дворах. У 1637 р. Владислав IV відкрив постійну театральну залу у Варшавському королівському замку, що створило певні можливості для розвитку польського театру. Театр Владислава IV ставив головним чином опери і балети з італійського репертуару; італійці чисельно переважали й у трупі цього театру.

174

Часи потрясінь і занепаду

Розділ 6. ЧАСИ ПОТРЯСІНЬ І ЗАНЕПАДУ Війна з повсталою Україною

На 1648 р. Річ Посполита була однією з найбільших держав Європи. її площа становила 990 тис. кв.км, населення близько 11 млн. осіб, з чого понад 50 % були поляки. У Малопольщі, Великопольщі і Мазовії разом узятих чисельність населення доходила до 4 млн. (за межами держави в Сілезії проживало понад 1,5 млн., в Західному Помор'ї- до 350-400 тис. осіб).

Річ Посполита була однією з найсильніших європейських держав. Проте її державний організм був підточений хворобами, головними з яких були слабкість влади короля та його адміністрації, політична корупція та падіння свідомості громадських обов'язків широких кіл шляхти, що прикривалися тирадами про патріотизм і "золоті вольності". Розквіт цих вольностей контрастно підкреслював соціальну прірву між безправністю простолюду і необмеженою владою над ним панів, відбувався на тлі посиленого національного пригнічення українців, білорусів, литовців, росіян. Визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького оголила ці хвороби. її вибух поклав початок епосі потрясінь і занепаду Речі Посполитої, яка тривала до середини XVIII ст.

У першій своїй.битві цієї війни повстале українське козацтво спільно із загоном кримських татар в ніч з 15 на 16 травня 1648 р. біля річки Жовті Води (лівої притоки Інгульця, що впадає в Дніпро) за межами Речі Посполитої розгромило шеститисячний авангард польського війська, основна частина якого на чолі з коронними гетьманами -великим Миколаєм Потоцьким і польним Марціном Калиновським - була розташована між Чигирином і Черкасами. Близько половини жовнірів потрапило у полон. Серед полонених був і смертельно поранений син М. Потоцького Стефан, який командував цим авангардом. Наступну перемогу над поляками Б. Хмельницький здобув у битві під Корсунем 26 травня того ж року. Обох коронних гетьманів він захопив у полон і віддав татарам, котрі й у цій битві допомагали йому.

Незадовго до Корсунської битви, 20 травня, у Варшаві помер король Владислав IV. Влада в Речі Посполитій на час безкоролів'я зосередилася в руках не стільки примаса, скільки канцлера великого коронного Єжи Оссолінського. За його ініціативою вже у червні почалися переговори між повсталими й урядом, представленим на них лідером православної шляхти брацлавським воєводою Адамом Киселем. Вимоги Богдана Хмельницького були такі: збільшити козацький реєстр до 12 тис, поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів в їхніх спорах за храми. Український гетьман тоді ще відчував себе часткою Речі Посполитої, його наміри не виходили за межі "козацького автономізму".

Поки тривали переговори обидві сторони нарощували сили. Командування коронним військом на час полону обох його гетьманів було доручено регіментарям князю Владиславов і Домініку Заславському, Миколаю Остророгу й Александрові Конєцполь-ському. Під їхнім командуванням перебувало 35-40 тис. шляхти і жовнірів, серед яких панувала легковажна зверхність в оцінці реальної сили козаків. Були тут також магнатські загони, серед яких і шеститисячний магната Яреми (Єремії) Вишневецького, котрий володів величезними латифундіями на Лівобережжі. Козацькі загони мали чисельну перевагу (50-70 тис); до них приєдналася татарська кіннота. Армії зійшлися у двобої 23 вересня 1648 р. в північній частині Подільського воєводства біля містечка Пилявці, на рівнині обабіч річки Ікви (лівої притоки Бугу). Під ударами козаків і татар

175

Історія Польщі

керівництво коронного війська покинуло поле бою, а слідом за ним і військо почало панічно втікати. Б. Хмельницький здобув чергову перемогу. Пилявецька втеча стала ганебною сторінкою у польській воєнній історії. Вона відкрила козацькій армії дорогу на Захід.

^ Похід Б. Хмельницького в західноукраїнські землі мав характер демонстрації сили. З головними силами він попрямував до Львова і на початку жовтня атакував його передмістя, після чого обложив місто. Облога тривала три тижні. Гетьман задовільнився великою грошовою контрибуцією, більша частина якої пішла на оплату татарських союзників. 26 жовтня він рушив на Замостя, захоплення якого відкрило б йому шлях на Варшаву. Доки тривала козацька облога Замостя, у Варшаві 17 листопада королем був обраний брат Владислава IV - Ян Казимир, причому недвозначна підтримка Б. Хмельницьким його кандидатури стала чи не вирішальним чинником елекції. Гетьман, вважаючи його поміркованим політиком, сподівався домовитися з ним щодо задоволення козацьких вимог. На елекційному сеймі претендентом на королівський престол виступав також молодший брат Яна Казимира вроцлавський єпископ Кароль Фердинанд, проте, переконавшись у тому, що шансів бути обраним у нього немає, він 11 листопада зняв свою кандидатуру. Через тиждень після елекції Яна Казимира Б. Хмельницький, провівшипопередні переговори з його посланцем, якому виклав козацькі вимоги, зняв облогу Замостя і повернув свої полки на схід. 2 січня 1649 р. він тріумфально в'їхав до Києва.

^ Козацько-польські переговори, започатковані під Замостям, продовжувались у лютому 1649 р. в Переяславі. Польську делегацію (комісію) на них очолював А. Кисіль. Із заяв гетьмана під час переговорів стало очевидним, що "козацький автономізм" "набув цілком нових територіально-політичних обрисів. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об'єкт зацікавлень Б. Хмельницького перемістився на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб'єктом її стає вже не Військо Запорозьке, а "народ увесь руський", що його належить вибити "з лядської неволі" (Н. Яковенко). 20 лютого 1649 р. під час переяславських переговорів польські комісари урочисто вручили Б. Хмельницькому королівські булаву і хоругву як символи його гетьманської влади. Це означало визнання гетьманства Б. Хмельницького королем та Річчю Посполитою. На тих самих переговорах йшлося про перемир'я між сторонами конфлікту. Гетьман погодився на перемир'я тільки "до трави", тобто весни. Пограничною межею перемирних територій було визначено межиріччя Горині (притоки Прип'яті) та її правої притоки Случі.

У червні 1649 р. воєнні дії відновилися. З 10 липня Військо Запорозьке облягало волинське місто Збараж, а 15-16 серпня під містом Руського воєводства Зборовом воно спільно з татарами завдало поразки коронній армії, якою командував Ян Казимир. Проте перемога Б. Хмельницького не влаштовувала його союзника хана Іслам-Ґірея III, який намагався затягнути козацько-польську війну, що давала його ордам змогу безкарно спустошувати українські землі. 17 серпня хан, підкуплений Є. Оссолінським, таємно від Б. Хмельницького пішов на угоду з поляками, яка передбачала умови козацько-польського примирення. Під тиском хана гетьман був змушений прийняти ці умови, котрі далеко не відповідали успіхам української зброї і понесеним повсталими жертвам. За Зборівською мирною угодою, укладеною 18 серпня представниками козацького і коронного військ, встановлювався 40-тисячний козацький реєстр; під владу Війська Запорозького переходила територія Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств; земські уряди на цій території могла посідати тільки руська православна шляхта, а євреї та єзуїти мали бути з неї виселені; натомість шляхті, незалежно від її віросповідання, дозволялося повернутись до своїх маєтків у цих воєводствах; унія в Речі Посполитій повинна бути скасована, а київському православному митрополитові

176

Часи потрясінь і занепаду

обіцяно місце в сенаті. 19 серпня Б. Хмельницький присягнув дотримуватися Зборівської угоди перед Є. Оссолінським й А. Киселем, а наступного дня був прийнятий королем у польському таборі. У ніч на 23 серпня було знято козацьку облогу Збаража. Сейм, який проходив у Варшаві в листопаді 1649 - січні 1650 pp., затвердив Зборівську угоду, за винятком статей щодо включення київського митрополита до складу сенату та скасування унії.

Зборівський договір не влаштовував ні повсталих, ні, тим більше, правлячі кола Речі Посполитої. Наприкінці літа 1650 р. після смерті Є. Оссолінського та повернення з татарського полону гетьманів М. Потоцького, який закликав воювати доти, "доки вся земля не почервоніє від козацької крові", і М. Калиновського, у Варшаві здобули перевагу прихильники політики сили щодо повсталого українського народу. В грудні того ж року сейм ухвалив довести чисельність коронного війська до 36 тис, а литовського-до 15 тис. і оголосив скликання на 1651 р. посполитого рушення, тобто загальну мобілізацію шляхти.

Готувався до відновлення воєнних дій і Б. Хмельницький. Напередодні боїв чисельність козацьких і коронних сил була більш-менш однаковою. Під булавою Б. Хмельницького перебувало близько 100 тис. чол., у тому числі до 40-50 тис. козаків, решту становили селяни і міщани. Союзницька татарська кіннота, приведена особисто Іслам-Ґіреєм III, налічувала 30-40 тис. Коронна армія мала до 40 тис. регулярного складу, стільки ж жовнірів з магнатських загонів і майже 40-тисячне посполите рушення.

^ Костка Напєрський. Щоб відволікти частину шляхти від участі в посполитому рушенні і ускладнити внутрішньополітичну ситуацію в Речі Посполитій, Б. Хмельницький весною 1651 р. розіслав до Польщі своїх емісарів із завданням підбурювати селян до повстання проти панів-щляхти. Зерна агітації емісарів, які діяли у Велико-польщі, Малопольщі й Мазовії, впали на сприятливий грунт. Із селянських виступів, що відбулися у травні-червні, найбільший був у підкарпатському районі Підгалля Краківського воєводства. Його очолив Александр Лев Костка Напєрський. Справжнє його ім'я було Станіслав Бзовський. Походження К. Напєрського залишається значною мірою загадкою для істориків. Він видавав себе за позашлюбного сина Владислава IV, певний час йому довелося шукати щастя на службі в іноземних державах. Щоб полегшити свої дії й приспати пильність шляхти, він іменував себе королівським полковником, для чого, ймовірно, й взяв ім'я Костки, що належало знатному магнатському роду. Правдоподібно, що К. Напєрський діяв у погодженні з Б. Хмельницьким, а також з семигородським князем Дєрдєм II Ракоці, який за домовленістю з козацьким гетьманом планував вдертися в Польщу через Словаччину і створити таким чином "другий фронт" проти Речі Посполитої. При допомозі листів, виданих начебто королем, К. Напєрський закликав селян повстати проти шляхти.

У червні 1651 р. Костка Напєрський перейшов до рішучих дій. З невеликим загоном він оволодів важливим стратегічним пунктом - замком Чорштин на кордоні з Словаччиною, сподіваючися на прихід Дєрдя II Ракоці. На численні його заклики, вислані з Чорштина. чимало підкарпатських селян піднялося на боротьбу. Очікуваного приходу семигородського князя К. Напєрський не дочекався. Тим часом королівський єпископ Пйотр Ґембіцький, що управляв краєм в період антикозацької воєнної кампанії, організував півторатмсячний загін і приступив до придушення повстання. 24 червня після триденної облоги він захопив Чорштин, який К. Напєрський обороняв з півсотнею осіб. Серед полонених захисників замку був К. Напєрський. Він був страчений. Окремі виступи селян на Підкарпатті тривали ще деякий час. На повстання у Підгаллі відгукнулися низи кількох міст Краківського воєводства, робітники соляних копалень Бохні і

177

Історія Польщі

Вєлічки, а також рудників Краківського і Сандомирського воєводств. Проте бажаного ефекту соціальні виступи на польських землях Б. Хмельницькому не принесли.

Битва, до якої Річ Посполита і Військо Запорозьке довго готувалися, відбулася під волинським містечком Бересіечком 28-30 червня 1651 р. Вона закінчилася повною перемогою армії Речі Посполитої, якою командував Ян Казимир. Успіхом поляки знову завдячували кримському ханові, який зі своїм військом втік з поля бою, силоміць прихопивши Б. Хмельницького, чим дуже послабив боєздатність козаків. Б. Хмельницький, вирвавшися за великий викуп з татарського полону, став активно готуватися до продовження війни. Враховуючи вимоги війська, коронне командування пішло 28 вересня 1651 р. на підписання з козаками договору у Білій Церкві на таких умовах: юрисдикція Війська Запорозького обмежується Київським воєводством, козацький реєстр скорочується до 20 тис, реєстрові козаки виселяються з Брацлавського і Чернігівського воєводств у королівські маєтки Київського воєводства, втрачені шляхтою маєтності повертаються у її власність, а вилучені з реєстру козаки - під її владу, гетьман позбавляється права диплома і ичних зносин з іноземними державами і зобов'язується розірвати воєнний союз з кримським ханом.

Обидві сторони залишилися незадоволеними й сповненими взаємної недовіри. Символічним було те, що
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации