Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Історія Польщі

Як і освіта, наука все більше набирала світського характеру, поривала з теологією. В її основи проникали раціоналізм та емпіризм, матеріалістичні погляди. Відбувся рішучий поворот до коперниківської геліоцентричної системи. У 1791 р. при Краківській Головній школі Ян Снядецький (1756-1830) створив обсерваторію, в якій проводив важливі спостереження за рухом малих планет (планетоїдів). Видатним математиком був Міхап Губе (1737-1807), що працював у галузі диференційного числення. Ян Снядецький теж розробляв алгебраїчні питання і складав та видавав математичні посібники. Визначним хіміком був професор Краківської академії Ян Яськевич (1749-1809), який, зокрема, перший у Польщі підтримав квантитативну теорію французького вченого Антуана Лорана Лавуазье. Як хімік, уславився Єнджей Снядецький (1768-1848) - перший упорядник польської хімічної термінології. Пйотр Осінський у Варшаві створив першу в Польщі хімічну лабораторію. Великі заслуги в галузі природознавства належать Киїиштофові Клюку (1739-1796) - авторові чудового опису польської флори і фауни та посібника Ботаніка для національних шкіл. Онуфрей Копчинський (1735-1817) видав Граматику для національних шкіл, в якій була Грунтовно систематизована граматика польської мови, вказано на можливості користування нею в тих галузях науки, де панувала латина. Заслуги в розвитку географії мали Іґнацій Заборовський, Францішек Сярчинський, картографії - Юзеф Александр Яблоновський, Антоній Ріцці Заноні, Король де Пертес. Відомими медиками були професори Краківської академії Анд.жей Бадурський (1740-1789) і Рафал Червяковський (1743-1816).

Розвиток історіографії був в основному пов'язаний з ім'ям Адама Нарушевича (1733-1796). Після закінченні філософського у Вільні і теологічного в Ліоні факультетів А. Нарушевич, будучи єзуїтом, викладав риторику у Віденській академії, риторику й історію - в Рицарській школі, історію - у Варшавській єзуїтській колегії. З 1775 р. він був єпископом, у 1781-1786 pp. - секретарем Постійної ради. Був наближеною особою до короля, брав активну участь у згаданих четвергових обідах, редагував видання ''Приємні і корисні забави" Належав до прихильників державних реформ, включно з Конституцією 3 травня. Проникливим вивченням історії зайнявся за намовлянням Станіслава Августа. Найзначнішим історичним твором А. Нарушевича стала Історія польського народу від початку християнства (тт. 2-7 видані у 1780-1786 pp., т. 1 - у 1824 p.). Твір не закінчено, події в ньому доведені до 1386 р. То був перший науковий виклад історії Польщі. У його написанні А. Нарушевич керувався поглядами на методи, предмет і цілі історії як науки, які сформулював в адресованому королеві Меморіалі щодо писання національної історії (1775). Старій історіографії А. Нарушевич протиставив теоретичні засади раціоналістичного розуміння історії, відкинув безпосередні впливи провидіння на історичні події, розглядав історію як світську науку, що має пізнавальні й морально-політичні цілі, підкреслив необхідність засновувати історичні дослідження на історичних джерелах, встановлювати їхню достовірність. Розуміння значення джерел А. Нарушевичем виявилося особливо в тому, що за його ініціативою і керівництвом була складена величезна збірка копій документів з політичної історії Польської держави і Речі Посполитої, які переважно в оригіналі зберігалися в різних рукописних зібраннях. Збірка, назва якої Акти королів і польського народу, від імені головного "винуватця" її появи згодом отримала назву "Теки Нарушевича". На 1796 р. було 206 томів (тек) цієї збірки, згодом їх кількість збільшилася до 230.

^ Художня література переживала період розквіту. Неабияке значення для літературного процесу мало те, що Станіслав Август підтримував і заохочував письменників, брав жваву участь в обговоренні літературних творів і проблем, особливо під час четвергових обідів. Провідним у літературі був напрям, який можна назвати просвітницьким класицизмом. На відміну віл західноєвропейського офіційно-помпезного класицизму з

252

Спроби порятунку Речі Посполитої

його відривом від дійсності, польський класицизм був тісно пов'язаний з повсякденним життям.

Найбільш знаним письменником того часу був Ігнацій Красіцький (1735-1801) -виходець із занепалої магнатської родини; він навчався у львівській єзуїтській колегії, варшавській духовній семінарії, у Римі. Здобуті знання висунули його в коло видатних суспільно-культурних діячів польського Просвітництва. Плідну письменницьку діяльність І. Красіцький поєднував з церковною як вармійський єпископ, а з 1795 р. -гнєзненський архієпископ. Його талант яскраво проявився насамперед у поемах. Зміст Мишеїди заснований на переказаній Ґаллом Анонімом легенді про князя полян Попеля, котрого після скинення з престолу Сємовітом переслідували миші й скусали до смерті; цей твір був сатирою на сучасне письменникові суспільне життя. Поема Монахомахія висміювала монахів, що борються між собою у псевдонауковому диспуті і доходять, при цьому, до бійки навкулачки. У відповідь на численні протести щодо антицерковного змісту цієї поеми І. Красіцький написав Антимономахію, де відмовився від нападок на монахів, але, разом з тим, схиляв їх задуматися над власним життям. Талант І. Красіць-кого як моралізатора розкрився у циклах віршів Байки і сентенції, Нові байки, Сатири. Виразно дидактичний характер мали його прозаїчні твори - Пригоди Миколая Досвядчинського, описані ніш самим і Пан Підстолій. Герой першого, після довгих мандрів по Польщі і Західній Європі, опинився в утопійній країні Ніпу, не заторкнутій цивілізацією, де відзначився як добрий господар і громадянин. У Пані Підстолії зображено шляхтича-господаря, який живе в Речі Посполитій і втілює в собі всі чесноти патріархального землевласника, водночас дотримуючися новочасних поглядів. Цей тип "освіченого сармата" відповідав уявленням шляхетських реформаторів про ідеального героя-патріота.

У творчій спадщині ^ Юліана Урсина Нємцевича (1758-1841) - випускника Рицарської школи у Варшаві, активного учасника Чотирирічного сейму, особистого секретаря Т. Костюшка під час повстання 1794 р. (під Мацєйовіцами він, як і Т. Костюшко, потрапив до російського полону, разом з ним був в'язнем Петропавловської фортеці, супроводжував його в подорожі з Петербурга до Америки) - виділяється комедія Повернення посла, поставлена на варшавській театральній сцені 1791 р. У ній висміювалися противники реформ, яким протиставлялася корисна публічна діяльність головного персонажа. Францішек Заблоцький (1752-1821) уславився як дотепний автор багатьох переробок французьких комедій, а також оригінальних творів цього жанру - Франіп-волюцюга і Сарматюм, в яких висміяв погляди консервативно налаштованої шляхти.

До видатних творів ^ Станіслава Трембецького (бл. 1739-1812) належать поетичні описи парків Повопзки і Софіївка; в останньому йдеться про парк, створений С.Щ. Потоцьким в його українських маєтках на Уманщині на честь своєї дружини -славнозвісної гречанки Софії. Чудові переклади з французької літератури, а також сатири, фрашки і героїко-комічну поему Органи полишив по собі передчасно померлий поет Томаш Каєтан Венгерський (1756-1787).

Сентиментальні твори писали головним чином поети, що гуртувалися в Пулавах навколо двору Адама Чарторийського та його дружини Ізабели з Флеммінґів. До провідних письменників цього кола належав Францішек Діонізій Киязьнін (1750-1807), автор переважно задумливих, любовних, релігійних і патріотичних віршів. Представником того ж кола був Францішек Карпінський (1741-1825), якого високо цінували за ідилії і любовні пісні та вірші релігійного змісту.

Мистецтво останньої третини XVIII ст. у своєму розвитку пройшло дві фази: до і після середини 70-х років. У першій фазі панувало рококо, в другій - класицизм.

253

Історія Польщі

Рококо в архітектурі було поширене головним чином в сакральному будівництві. До пам'яток цього типу відносяться костели - Домініканський у Варшаві, у Тшемєшні, Колі, Будславі, монастирський комплекс у Борунах та ін. Єдиною значною світською спорудою цього стилю був палацовий комплекс магната Єжи Вандаліна Мнішека, зведений у Дуклі. Перебудові був підданий інтер'єр Уяздовського королівського замку у Варшаві, що його здійснили за проектами Якуба Фонтана (1710-1773), Домініко Мерліні (1730-1797), Ефраїма Шрьодера (1727-1783).


Рис. 29. Південний фасад Палацу на воді у варшавських Лазєнках. 1784 р. (сучасний вигляд)

Поширення класицизму в архітектурі відбувалося під впливом французького і, меншою мірою, англійського зодчества. У 1772-1790 pp. в садах Уяздовського замку під керівництвом Домініко Мерліні був зведений ансамбль будівель і парку, названий Лазєнками. Найвизначнішою спорудою ансамблю є палац, де розміщені картинна галерея і Столова зала, в якій проходили четвергові обіди у короля. Інтер'єр палацу зроблено за проектом Яна Хрістіана Камзетцера (1753-1795). До будівель ансамблю належать також Білий дім, Велика офіцина (флігель), амфітеатр, оранжерея. Парк включав у себе стави, водяний каскад, триарковий міст, на котрому встановлено пам'ятник Янові III. У стилі класицизму було споруджено, особливо у Варшаві, чимало магнатських палаців, міщанських домів, а в провінції- шляхетських осель. Цей же стиль захопив певною мірою і сакральне будівництво. Так, у Варшаві Шимоном Ботумілом Цугом був зведений протестантський собор за взірцем давньоримського Пантеону.

У галузі скульптури відзначилися ^ Андре ле Брун, автор більшості скульптур, виконаних у королівській майстерні, та Якуб Мональді (1730-1798), якому належать композиції, створені на замовлення короля та інших осіб.

Живопис був представлений кількома визначними іменами. ^ Марчелло Баччіареллі (1731-1818) керував королівською малярською майстернею, був автором 22 портретів правителів Польщі, багатьох портретів Станіслава Августа, його родини та сучасників. Спільно з Яном Бохумілом Плершем (1732-1817) він розписав Лазєнківський палац. Живописцем Варшави йменують Бернардо Белотто, званого також Каналетто (1721-1780), автора понад 20 реалістичних полотен, виконаних після 1768 р. й експонованих

254

Спроби порятунку Речі Посполитої

1777 р. в Королівському замку. Полотна подають панораму Варшави, зображують її палаци, костели, повсякденне життя її вулиць.

За характером творчості близьким до Каналетто був ^ Ян Пйотр Норблін (1745-1830), який майстерно малював сцени з життя Варшави, містечок і сіл, історичні й сучасні йому події, зокрема пов'язані з Чотирирічним сеймом, Торговицькою конфедерацією і повстанням під проводом Т. Костюшка.

Якісно новий етап розвитку переживав театр. Провідну роль у тевтральному житті відігравав ^ Національний театр, створений за ініціативою Станіслава Августа. Його діяльність мала яскраво виражений дидактичний, антисарматський характер: завданням театру було викривати консервативні шляхетські пересуди, спрямовувати глядачів на усвідомлення необхідності суспільних перемін, відображати останні. Першим директором театру був Францішек Богомолец (1720-1784), який ставив й власні вистави, що контрастно протиставляли позитивних і негативних героїв. Від 1783 р. театром керував (з перервою у 1785-1789 pp., коли він очолював власний театр) Войцєх Богуславський (1757-1829), прозваний "батьком польського театру". Він був автором багатьох драматичних творів, які здебільшого були переробками з іноземної літератури. Йому також належить лібретто опери Позірне диво, або краков'яни і ґуралі. Опера на музику Яна Стефані (1746-1829) - чеха-пражанина, котрий від 1771 р. жив у Варшаві, - була поставлена 1794 р.

Першим відомим оперним лібретто польською мовою був текст опери ^ Філософ, що змінився, поставленої гетьманом великим литовським Міхалом Казімєжем Оґінським (1730-1800) у місті Слонімі 1771 p., який написав до неї музику. 1778 р. у Варшаві була поставлена опера Ощасливлені злидні на музику Мацєя Камєнського (1734-1821), словака за походженням. Він же написав музику ще для кількох опер. У 1790-х роках Міхал Клеофас Огінський (1765-1833) створив свої перші полонези, що здобули велику популярність у цілій Європі; писав він також мазурки, марші, вальси, вокальні твори, поклав початок польській повстанській пісні, перші зразки якої створив 1794 р.

255

Історія Польщі

ЧАСТИНА III. ^ У НОВИЙ ЧАС (КІНЕЦЬ XVIII- ПОЧАТОКXX ст.)

Розділ 8. ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ ПОЛЯКІВ У ПЕРІОД НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН

Становище польського народу на тлі ситуації в Європі

Після третього поділу Речі Посполитої Польська держава припинила існування, а землі, що входили до цієї могутньої в минулому європейської країни, були включені до складу трьох імперій - Пруссії, Австрії та Росії. З держави, яка в середині XVIII ст. обіймала 725 тис кв.км і мала 12,2 млн. мешканців, внаслідок трьох поділів найбільше припало Росії- 62 % території і 45 % населення (462 тис кв.км і 5,5 млн.осіб), Пруссії -відповідно 20 % і 23 % (141 тис кв.км і 2,6 млн.осіб), Австрії - 18 % і 32 % (130 тис кв.км і 4,2 млн.осіб). Практичні питання, пов'язані з ліквідацією Речі Посполитої і взаєминами держав-агресорів, регулювувала петербурзька конвенція від 26 січня 1797 p., таємна стаття якої зобов'язувала кожну з цих держав дбати про те, щоб назва "Польща" ніколи більше не з'явилася. На приєднаних до Росії, Пруссії та Австрії територіях майже відразу було запроваджено закони, мову, адміністрацію, податки, обов'язки громадян, які діяли у цих державах.

Повний розпад держави з багатовіковими традиціями і міжнародним авторитетом, якою була Річ Посполита, мав великий резонанс як на континенті, так і в польському суспільстві. На міжнародній арені виникло "польське питання", пов'язане зі спорами держав-агресорів щодо окремих теренів колишньої Речі Посполитої, а також із суперечностями між революційною Францією і напівфеодальними монархіями Європи, котрі прагнули диктувати європейським народам засади устрою і зразки устрою.

Відсутність власної держави відчули усі верстви польського суспільства; вони були змушені пристосовуватися до нових порядків, відмінних від тих, які панували в Речі Посполитій. Населення багатонаціональної Польської держави зіткнулося з державними апаратами бюрократичних абсолютних монархій, які не визнавали засад станової шляхетської демократії, що з тим чи іншим успіхом діяла в Речі Посполитій. Найбільших втрат і утисків зазнав освічений і свідомий своїх політичних та економічних прав стан шляхти, який був позбавлений багатьох привілеїв, що ними користувався впродовж століть, зокрема, власних судів над підданими, територіального самоврядування, публічного голосу в державних справах.

Особливо гостро втрату державності відчули інтелектуальні кола шляхти, які в другій половині XVIII ст. виступали речниками проведення докорінних реформ Речі Посполитої в дусі ідей Просвітництва. Вони пережили політичну поразку, яка вплинула на їхні світоглядні орієнтири: на зміну просвітницькому оптимізму соціальної гармонії прийшов (хоча й ненадовго) песимізм розчарувань і розгубленості. На довгі десятиліття польські інтелектуальні сили занурилися в роздуми і дискусії стосовно причин занепаду Речі Посполитої й можливих шляхів її відродження.

Особливо болісно поділи Речі Посполитої позначилися на численній збіднілій і безземельній шляхті, яка втратила можливості військової або адміністративної кар'єри у власній державі і перетворилась на найбільш радикальний елемент, що прагнув зміни існуючого стану. Середня земельна шляхта здебільшого зберегла свої економічні позиції, але гостро відчула втрату політичних впливів. Менш болісними були зміни у становищі великої земельної шляхти - магнатів, щодо яких правлячі династії проводили особливу політику, намагаючись залучити їх до службйевоїм монархіям.

256

^ Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн

Поділи Польщі негативно відбилися на житті міст: їх населення зменшилося; внаслідок зміни кордонів і виникнення митних перешкод міське господарство переживало кризу, яка поглибилася у зв'язку із запровадженням нових правових порядків.

Після переходу під панування трьох монархій мало змінилося становище безправного селянства колишньої Речі Посполитої. Село продовжувало жити в рамках своїх традицій, вступаючи у стосунки переважно із земельним власником. Проте нові держави поширили на селянство додаткові податки і обов'язок тривалої рекрутської служби у війську (до 14 років - в Австрії і 25 років - у Росії).

У політиці держав на захоплених землях Речі Посполитої були також певні відмінності. У результаті трьох поділів Польщі до Росії відійшла найбільша частина її території, яка включала землі, населені литовцями, білорусами, українцями і поляками. Західний кордон Росії пролягав від Кам'янця Подільського на півдні, далі по р. Західний Буг, на захід від Гродно до р. Німан. Польське населення переважало лише у литовських землях, в той час як у Білорусі та Україні воно становило переважну більшість тільки серед шляхти-землевласників. Росіяни майже відразу запровадили на захоплених землях новий адміністративний устрій, поділивши їх на губернії на чолі з губернаторами і повіти (губернії: Могильовська, Полоцька, Ізяславська, Брацлавська, Віденська, Ковен-ська, Гродненська), а також ввели російське судочинство. Земельна шляхта зберегла домініальну владу над селянами. Майно учасників повстання 1794 р. під проводом Т Костюшки, а також королівські маєтки (королівщини) перейшли до рук російської знаті. У 1795 р. на захоплених землях було проведено "ревізію", за якою було визначалось оподаткування всіх "душ" чоловічої статі та повинності селян щодо двору. Якщо раніше панщина нараховувалася від селянського господарства, то тепер - від "душ". Це призвело до збільшення податків ("подушне") і повинностей. За російськими порядками ставало звичаєм зневажливе ставлення до селян як до повної власності і знаряддя праці.

У Литві і в Україні царат спирався на землевласників, якими майже повсюдно тут була польська шляхта. Після смерті Катерини II новий цар Павло І (1796-1801) проводив щодо польської шляхти більш ліберальну політику: помилував і випустив з в'язниці Т. Костюшка, інших ув'язнених учасників повстання, наблизив до двору частину польських магнатів, повернув до життя шляхетські сеймики і Литовський Статут. Було збережено польську мову в освіті. Усе це створило певною мірою сприятливі умови для розвитку польської культури. На початку панування Олександра І {\ 801 -1825) внаслідок особливого впливу на молодого царя польський магнат князь Адам Єжи Чарторийський був призначений куратором віденського наукового округу, який охоплював Литву, Білорусь і Правобережну Україну. Завдяки його втручанню, на цих теренах зміцнилися позиції польської освіти та культури, поляки стали провідним творчим елементом у науці, освіті, літературі та мистецтві. При цьому їхній вплив на українське і білоруське селянство почав зменшуватися в результаті обмежень у діяльності католицької і греко-католицької церков і переходу значної частини селян у православну віру.

Землі Речі Посполитої, які в результаті трьох її поділів відійшли під владу Пруссії, були включені у різні провінції. Захоплене Пруссією під час першого поділу (1772) Східне Помор'є стало провінцією Східна Пруссія; з північної Великопольщі утворено Наднотецький округ. Повсюдно було запроваджено новий адміністративний поділ на повіти, створено податкові інспекції, окружні суди, введено німецьку мову як урядову; церковні і королівські землі конфісковано і передано у державну власність. Землі Великопольщі, що перейшли до Пруссії за другим поділом (1793), склали провінцію Південна Пруссія. Сюди були скеровані німецькі чиновники і розпочато колонізаційні процеси, перервані повстанням Т. Костюшка. Після третього поділу Польщі (1795) було здійснено новий адміністративний поділ: Південна Пруссія включала лише землі на

257

Історія Польщі

лівому березі Вісли; правобережжя Вісли і землі на північ від Бугу утворили нову провінцію - ^ Новосхідну Пруссію. Південну Пруссію поділено на три департаменти (Познань, Каліш, Варшава), а Новосхідну Пруссію - на два (Плоцк і Білосток). У кожному департаменті утворено дві гілки влади - камеру і ретенство. Перша здійснювала поліційну, фіскальну і військову владу, друге - судову. На чолі нових провінцій стали "міністри" (Варшава, Плоцк). що входили до складу Генерального директорату, який урядував у Берліні. Провінції були поділені на повіти, на чолі яких стояли ландрати (земельні ради), склад яких призначався німецькою адміністрацією. Крім земель, приєднаних внаслідок поділів, поляки заселяли також Верхню (Гірську) Сілезію, частину Нижньої Сілезії, Західне Помор'є. Загалом поляки у 1800 р. становили майже половину населення Пруссії. ■ ■. ,m-mw..-.

Спочатку прусський уряд намагався притягнути польську шляхту на свій бік. Але після повстання під проводом Т. Костюшки відмовився від підтримки польської шляхти, конфісковані королівські і церковні землі передав німецьким власникам. Тільки у Південній Пруссії за короткий проміжок часу німці викупили 241 маєток за 3,5 млн. талярів (без права продажу землі полякам). 1797 р. на приєднаних польських територіях було запроваджено прусське законодавство (земельне право), яке зберігало феодальну власність і становий поділ населення; право землеволодіння надавалося виключно шляхті; селянство залишалося під домініальною владою пана. Єдиним формальним послабленням цієї влади була заборона виселення селянина з землі без судового рішення, контроль за яким здійснював спеціальний урядовий чиновник. Курс на онімечення польських провінцій швидко проявився у спровадженні сюди німецьких чиновників і колоністів, обмеженні польського шкільництва і розбудові німецького, ліквідації місцевого самоврядування.

У результаті першого поділу Польщі (1772) Австрія захопила землі Малопольщі, давнього Галицько-Волинського князівства, а також невеликих сілезьких князівств -Освєнцімського і Заторського, приєднаних до Польщі ще у XV ст. Правляча династія Габсбурґів віддавна прагнула володіти цими землями, посилаючися на права угорських королів щодо спадку по Казимирі Великому. На приєднаних землях австрійський уряд утворив провінцію під назвою Королівство Галіції (Галичини) і Лодомерії (спотворене Володимири) з князівствами Освєнцімським і Заморським. При цьому східні частини королівства, власне галицькі землі, були заселені давніми мешканцями - русинами-українцями, які становили основну масу селянства, а західні - поляками. Уся Галицька провінція займала 78,5 тис. кв.км, з яких на русько-українську частину припадало 55,7 тис. кв.км. За першим австрійським переписом 1773 р. у східній частині краю проживало 1,8 млн. осіб, з них русини-українці складали 71%, поляки - 22%, євреї - 7%. Об'єднання земель, заселених поляками та русинами, в одну адміністративну одиницю давало підстави польській шляхті трактувати' Галичину як частину єдиної польської території, що насильно потрапила під чужоземне панування.

Відразу після приєднання Галичини тут було запроваджено німецьку адміністрацію: створено губернію на чолі з губернатором, який урядував у Львові, територію поділено на кілька округів, очолюваних старостами. Не зазнав істотних змін становий поділ суспільства, польська шляхта зберегла соціальні і судові привілеї, але втратила самоврядування і політичні права; селянство залишилося економічно залежним від землевласників. Створено провінціальний становий сейм у Львові, до якого входили представники магнатських родин, шляхти і духовенства, але він мав право лише складати петиції з проханнями до вищих австрійських інстанцій. До кінця XVIII ст. сейм зібрався лише декілька разів на пару днів.

258

Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн

У 80-х роках XVIII ст. у Королівстві Галичини і Лодомерії, як і на всій території імперії Габсбургів проводилися соціальні та політичні реформи в дусі освіченого абсолютизму, завданням яких було централізувати й уніфікувати управління багатонаціональною державою, модернізувати суспільне життя, витіснити з нього найбільш віджилі феодальні елементи. Ініціаторами реформ були імператриця Марія Терезія (1717-1780) та її син імператор Йосиф II (1741-1790) (звідси реформи називають "терезіансько-йосифінськими"). Вони прагнули обмежити феодальні права і привілеї шляхти-землевласників щодо селянства, міст та місцевого управління, підпорядкувати церкву державі тощо. Було накладено податки на шляхту і духовенство. 1781 р. Йосиф II видав едикт (указ), яким ліквідував особисту залежність (підданство) селян, підпорядкувавши їх державній адміністрації. Численні укази імператора 80-х років XVIII ст. заборонили згін селян із землі, обмежили панщину трьома днями на тиждень від господарства, визнали за селянами право скаржитися на неправомірні дії пана до уряду старости, встановили сільське самоврядування, очолюване виборним війтом. Усі ці заходи мали на меті поліпшити становище селян - головних платників податків і джерело рекрутського поповнення армії - і таким чином прив'язати їх до держави, послабити їхню домініальну залежність від шляхти. Реформи передбачали лише підготовку до загального впорядкування земельних відносин і ліквідації підданства селян. Урбаріальний патент Иосифа II 1789р. скасував панщину, замінивши її грошовим чиншом, поділеним між паном-землевласником (17,8% прибутку з господарства) і державою (12,2 %). Цей акт, з одного боку, викликав значне невдоволення шляхти, а з другого, спричинив відмову селян від виконання панщини. Перед смертю Йосиф II відкликав свій Урбаріальний патент, а його наступники Леопольд II (1790-1792) і Франц І (1792-1835) звели нанівець інші реформи своїх попередників.

За третім поділом Польщі Австрія захопила решту земель Малопольщі і Люблінщину з Подляшшям. Цей терен названо ^ Новою Галичиною, у ньому запроваджено такі ж порядки, як і в Королівстві Галичини і Лодомерії. Наступні війни Австрії з наполеонівською Францією спричинили зміцнення німецької адміністрації на захоплених теренах, ріст податків і збільшення набору рекрутів для потреб війни.

Безпосереднім наслідком поділів Польщі і включення її земель у чужі державні організми був розрив в інтеграційних процесах польського суспільства, що простежувалися в другій половині XVIII ст. Водночас крах державності прискорив формування новочасної польської нації, втягнення до її обріїв тих верств населення (міщанства, селянства), які до цього залишалися поза її межами. Інтегруючими чинниками формування нації стали історія, мова, католицька церква, а активними пропагандистами патріотизму - шляхта і духовенство.

Поділи Польщі (другий і третій) збіглися в часі з ^ Французькою революцією 1789-1794 рр., яка кинула виклик панівним у Європі монархічно-династичним порядкам, проголосивши принцип вищості нації над монархом і гасла рівності, свободи й братерства всіх людей, незалежно від стану і соціальної позиції. Революція у Франції викликала гостру протидію європейських монархій, які утворили антифранцузьку коаліцію на чолі з Англією, щоб придушити рух у зародку і не допустити поширення його ідей на інші країни континенту. Наслідком цього стала епоха війн Франції з коаліцією, яка тягнулася аж до 1815 р. і багато в чому визначала суспільне життя на континенті. Революція пробудила до активної участі у політичному і громадському житті ширші верстви французького суспільства, які спричинили зміцнення соціальної опори держави, розбудову усіх її інститутів на нових засадах, зростання могутності Франції. Поступово Франція, здобувши блискучі перемоги над арміями коаліції, почала

259

Історія Польщі

підкоряти своїй владі інші європейські народи під гаслами боротьби з реакційними монархіями.

Події у Франції мали величезний вплив на ситуацію у східній частині Європи, зокрема, у польських землях. Повстання під проводом Т. Костюшка, яке розгорнулося під гаслами свободи і демократії, відволікло увагу членів антифранцузької коаліції і змусило .їх зайнятися придушенням "революційних" ідей у Польщі. Розгром повстання і ліквідація польської держави дали змогу Франції отримати передишку і зміцнити свої сили. Своєю чергою, польська справа на тривалий час стала козирною картою Франції у взаєминах з монархічними дворами Європи.

У часи правління Директорії (1795-1799) зовнішня політика Франції все більше зосереджувалася в руках її генералів, з яких найуспішніше діяв Наполеон Бонапарт (1769-1821), що провадив переможні війни з Австрією. Ставши першим консулом (1799), а потім імператором (1801), Наполеон розпочав боротьбу за встановлення гегемонії Франції на континенті. З ціією метою імператор прагнув розгромити і розчленувати великі абсолютистські монархії Австрію, Пруссію і Росію та підважити вплив Англії в Європі. Такі плани французького імператора робили Францію союзником патріотично налаштованих кіл польської шляхти. Тому після поділів Польщі погляди польських патріотів звертались у бік Франції.

^ Початок боротьби за відбудову держави. Польські легіони

Ставлення польського суспільства до ліквідації Речі Посполитої не було одностайним. Переважна частина селянства, відокремленого від шляхти, духовенства і міщанства становими бар'єрами, наприкінці XVIII ст. не надавала великого значення державній приналежності, реагуючи лише на реальне погіршення свого соціального становища. Крім того, віра в монарха - помазаника Бога на землі - була тоді ще міцно вкоріненою у свідомості селянина.

Навіть серед найбільш освіченого стану - шляхти - панували різні настрої. Частина магнатів і шляхти, пов'язаних з табором Торговиці, без жодних упереджень шукала співпраці з урядами і дворами держав-загарбниць. Один з керівників Торговицької конфедерації Щенсни Потоцький похвалявся тим, що "вже є росіянином назавжди". Польська шляхта на Правобережній Україні і в Пруссії успішно використовувала сприятливу кон'юнктуру для торгівлі зерном і сільськогосподарськими продуктами, не виказувала незадоволення своїм становищем.

Крах Речі Посполитої боляче сприйняли нечисленні представники шляхетського табору реформаторів, літератори, частина духовенства і міщан, які ототожнювали себе з польською нацією та державою. Вони давали волю своїм патріотичним почуттям у численних творах літератури і мистецтва, наголошуючи на тих нещастях, які чекатимуть поляків у майбутньому. Такі твори були написані багатьма тогочасними авторами: князем Адамом Чарторийським ("Бард польський"), поетами Юзефом Морельовським ("Трени на поділ Польщі"), Францішком Карпінським, Ю.У. Нємцевичем і багатьма іншими. Польський поет і генерал Якуб Ясінський (1759-1794) серед багатьох патріотичних творів залишив поетичний маніфест - вірш До народу, який закінчувався такими рядками:

(...) Ти, отче істини, скажи, скажи лишень,

Коли ж засвітить нам Твій превеликий день?

Благаємо Тебе: у щедрості господній

Нас визволи з біди, з ганебної безодні!

Хай голос Твій святий звістить межи людьми,

260

Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн

Хто ми, Створителю, й на що спроможні ми. А ти, що ждеш на нас, вітчизно, скорбна мати, Як маєш ти дітей, то й волю будеш мати.

(переклад ^ Д. Паламарчука)

Патріотичні кола намагались рятувати "національний дух" і традиції Речі Посполитої, наголошуючи на її славному минулому, коли Польща була одною з наймогут-ніших держав Європи. Кілька освічених магнатів і духовних осіб заснували 1800 р. у Варшаві Товариство Друзів Наук (ТДН); вони збирали давні документи з історії Польщі, вивчали її природні умови, мову і культуру. З цих дослідів вимальовувався ідеальний образ народу з тривалими традиціями і культурними здобутками, які не можуть загинути безслідно. Голова товариства С Сташіц з трибуни закликав освічену частину населення посилено працювати для добра народу, стверджуючи, що "занепасти може і велика нація, а змізерніти лише нікчемна".

Найбільш гостро реагувала на крах державності дрібна безземельна польська шляхта, частина міщан, перед якими закривалися можливості службової кар'єри в адміністрації, армії, місцевому самоврядуванні. Ця шляхта і частина польської аристократії, що брала активну участь у повстанні 1794 p., частково емігрувала до Франції або розпочала нелегальну діяльність на захоплених землях.

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации