Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
нових реаліях Європи та світу

міки. За це рішення голосували посли СЛД, ПСЛ, КПН, РДР, проти - проурядова коаліція. Голосування, яке закінчилося поразкою опозиційного табору, виявило можливості створення нової більшості.

У зовнішній політиці Польщі з'явилися нові моменти. Розпад СРСР стимулював поступову активізацію зусиль на зближення із Заходом. У липні 1992 р. КОК затвердив нову оборонну доктрину Польщі, в якій йшлося про прагнення вступити до НАТО. Цей намір озвучила прем'єр Г. Сухоцька під час візиту до Брюсселя в жовтні 1992 р., на що отримала обережну, але позитивну відповідь Генерального секретаря Північноатлантичного альянсу. Невдоволення з цього приводу проявляла Росія, яка з огляду безпеки вважала за краще бути оточеною низкою нейтральних держав. 22 травня 1992 р. в Москві президенти Л. Валенса і Б. Єльцин підписали Договір про дружбу і добросусідську співпрацю між Польщею і Росією, який передбачав також прискорення виводу російських військ з території Польщі (завершено восени 1992 p.). Однак в Росії посилилися націоналістичні настрої, які вимагали збереження впливу на колишні країни-сателіти. Виразом цих настроїв став лист Б. Єльцина до керівників США, Великобританії та Франції від ЗО вересня 1993 р., в якому заперечувалося розширення НАТО за рахунок країн Центрально-Східної Європи. На противагу Росії, польське МЗС посилено налагоджувало стосунки з пострадянськими республіками. 18 травня 1992 р., під час візиту президента України Л. Кравчука до Польщі, у Варшаві було підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю між Україною та Польщею. Він складався з 21 статті, в яких йшлося про відсутність взаємних територіальних претензій, розвиток стосунків на засадах міжнародного права, пошанування прав національних меншин в обох країнах, забезпечення належною опікою історичних пам'яток обох народів. У лютому 1993 р. було підписано угоду про співробітництво міністерств оборони Польщі та України, яка засвідчила стратегічне зближення двох країн. У травні

1993 p., під час візиту до Києва президента Л. Валенси, було підписано чотири нові угоди, зокрема, про створення постійного польсько-українського Консультативного комітету. У червні 1992 р. був підписаний договір про добросусідство з Білоруссю. Гірше складалися стосунки з Литвою, яка вимагала від Польщі офіційного засудження дій ген. Л. Желіґовського у 1920 р. Взаємні претензії вдалося подолати тільки в квітні

1994 p., коли Л. Валенса і президент Литви А. Бразаускас підписали Договір про дружбу і добросусідське співробітництво.

Західні країни насторожено стежили за подіями в Польщі. Нова адміністрація президента Б. Клінтона у США (з 1993 р.) повела обережнішу політику щодо посткомуністичних країн, прагнучи не допустити створення конфліктів у Центральній та Східній Європі. У жовтні 1993 р. США запропонували програму Партнерство заради миру, яка стала офіційною доктриною НАТО у 1994 р. Вона передбачала поступове налагодження стосунків з посткомуністичними країнами. Польща, Україна та інші держави Центрально-Східної Європи приєдналися до неї. Однак це не задовільнило Польщу, яка наполягала на вступі до НАТО. У зв'язку з цим польська дипломатія працювала над розширенням взаємин з європейськими країнами. Особливо успішно складалися стосунки Польщі з ФРН і Францією. Утворився своєрідний "трикутник" Париж-Бонн-Варшава, який, на думку польських керівників, повинен був полегшити інтеграцію Польщі в європейські структури. У вересні 1992 р. Польща, Чехо-Словаччина і Угорщина звернулися до Європейського співтовариства з проханням про прийом. Однак західноєвропейські країни-члени ЄС не спішили з відповіддю, зважаючи на велику дистанцію, яка відокремлювала посткомуністичні країни в економічному плані. Польща знаходила союзників і партнерів у рамках Вишеградської групи. У грудні 1992 р. в Кракові члени групи (Польща, Чехо-Словаччина, Угорщина) підписали угоду

675

Історія Польщі

про створення Центральноєвропейського об'єднання вільної торгівлі, яка передбачала поступове скасування мит на промислові товари. Але з 1993 р. стосунки між партнерами почали охолоджуватися, оскільки стало відомо, що ЄС розглядатиме індивідуальні заявки країн про вступ до союзу. Назагал зовнішня політика Польщі, керована незмінним міністром К. Скубішевським, відрізнялася послідовністю і результативністю.

^ Парламентська криза. Навесні 1993 р. кабінет Г. Сухоцької зіткнувся з серйозними труднощами: через суперечності з приводу цін на сільськогосподарські продукти з урядової коаліції вийшло ПЛ, досягли критичної межі взаємини уряду і НСЗЗ "Солідарність". На початку травня 1993 р. Крайова комісія "Солідарності" скерувала до уряду ультиматум - упродовж тижня виконати вимоги робітників щодо підвищення зарплати. Після відмови посли "Солідарності" в сеймі поставили запит про вотум недовіри уряду, який супроводжувався страйком залізничників і маніфестаціями селян, що проходили під гаслом "Село хоче спокою, Сухоцька з урядом - до гною". 28 травня 1993 р. сейм з перевагою в один голос відправив уряд у відставку. Оскільки сейм не запропонував кандидатури нового прем'єра, президент 1 червня розпустив сейм і сенат й призначив нові вибори парламенту на 19 вересня 1993 р. В останній день роботи сейм ухвалив новий виборчий закон, який мав на меті зменшити різнорідність політичних сил, представлених у парламенті. Він зберіг пропорційну систему, але запровадив 5 %-вий поріг для політичних партій і 8 %-вий - для коаліцій, а розподіл мандатів повинен був проводитися за спеціальним методом (Ґондта), який надавав перевагу великим партіям. Кожен кандидат був зобов'язаний представити декларацію, що він в минулому не був агентом СБ ПНР.

Передвиборча кампанія відбувалася в умовах відчутної зміни настроїв населення: розчарування у "Солідарності", яка перейняла владу, але не добилася поліпшення соціальних умов життя людей; зростання недовіри до правлячої еліти, що більше дбала про свій добробут і приватні інтереси. Роздратування викликала приватизація і збільшення соціальних контрастів між невеликою часткою багатіїв і більшістю населення, зростання корупції та кримінальної злочинності, які постійно висвітлювалися ЗМІ. Громадськість не розуміла політичної гри, яка велася дрібними угрупованнями, котрі мало відрізнялися одне від другого за ідеологією. За таких умов набували популярності прості і зрозумілі гасла соціального плану.

Водночас у середовищі політиків сталися подальші зміни. Подальшого розпаду зазнав табір "Солідарності". На V з'їзді НСЗЗ "Солідарність" відбувся розкол: більша частина делегатів пішла за М. Кшаклєвським, підтримуючи соціальну програму; інша частина (т.зв. "мережа") залишилася вірною Л. Валенсі. У червні 1993 р. прихильники президента утворили Безпартійний блок підтримки реформ (Безпартийни блок вспарця реформ, ББВР), який асоціювався з міжвоєнним твором Ю. Пілсудського і так само проявляв авторитарні тенденції. На чолі ББВР став Анджей Олєховський, який обіцяв виборцям "справедливу приватизацію". Інші партії центру і правиці здебільшого не змогли домовитися про створення коаліцій та блоків. УД і КЛД не створили коаліції й пішли на вибори під антикомуністичними гаслами, лякаючи громадськість поверненням "комуни". Лідера КЛД Я.К. Бєлєцького не врятували спільні передвиборчі виступи з популярною рок-групою "Де Моно" і співачкою Корою. ЗХН під патронатом костелу сформувало Католицький виборчий блок "Ойчизна" (Вітчизна), в якому, крім ЗХН, не було впливових партій. Єпископат закликав "викинути" з політичного життя Польщі посткомуністів, порівнюючи їх з гітлерівською партією НСДАП у Німеччині. ПЦ, яке швидко втрачало позиції внаслідок протидії президента й інших партій, спромоглося утворити блок Порозуміння Центрум - З'єдноченє польське (ПЦ-ЗП), до якого приєдналися дрібні антипрезидентські партії та групи. У передвиборчій боротьбі блок

676

^ У нових реаліях Європи та світу

виступив проти всіх - лівих, лібералів, католиків, президента, звинувачуючи їх у "пограбуванні" народу, а Л. Валенсу - у зраді й співпраці з СБ ПНР (під псевдонімом "Болєк").

Іншим шляхом пішли ліві сили. У липні 1993 р. до СЛД приєдналися нові угруповання, які підписали чергову угоду про коаліцію, яку очолив В. Цімошевич. Серед нових партнерів була партія А. Мьодовича Рух людей праці (РЛП), частина ППС П. Іконовіча. Провідну роль у блоці відігравала СДРП та її лідери. Виборча програма СЛД містила критику дій усіх попередніх урядів, соціальні обіцянки боротьби з безробіттям, підтримки бюджетної сфери, "справедливої приватизації", опору клерикалізму. Новим елементом програми став заклик вступу Польщі до НАТО. До лівого флангу політикуму еволюціонувало кілька радикальних відламів табору "Солідарності". У липні 1993 р. "Солідарність праці" Р. Бугая і РДР 3. Буяка об'єдналися в єдину Унію праці (УП) на чолі з Р. Бугаєм. УП проголосила вимоги, близькі до СЛД, наголошуючи, однак, на засудженні комуністичного режиму. ПСЛ проводила виборчу кампанію під гаслом "Польщі потрібен господар", робила акцент на традиціях людового руху, орієнтувалася на селянство. Бурхливу передвиборчу діяльність організувала КПН Л. Мочульського. її програма "оздоровлення" країни передбачала насамперед "чистку" владних структур від "непорядних елементів". Загалом на виборах було зареєстровано 34 виборчі комітети, які представляли 8610 кандидатів до парламенту.

^ Парламентські вибори відбулися 19 вересня 1993 р. У них взяло участь 52% виборців. Вони принесли перемогу СЛД, за який проголосувало 20,4% виборців (171 мандат). На другому місці була ПСЛ - 15,4 % (132), за нею йшли УД - 10,6 % (74), УП -7,28% (41), КПН - 5,77%, ББВР - 5,4% (16). Інші партії і блоки не подолали встановленого порогу. У сенаті мандати розподілилися так: СЛД - 37, ПСЛ - 36, НСЗЗ "Солідарність" - 9, УД - 4, ББВР - 2, УП - 2, КЛД - 1, ПЦ-ЗП - 1. Поразка правих сил і костелу була однозначною, хоча аналітики стверджували, що вона була наслідком вад нового виборчого закону, а також декомпозиції табору "Солідарності". Проведені дослідження показали, що 50 % поляків вважали причиною перемоги СЛД і ПСЛ незадоволення від правління урядів "Солідарності".

^ Ліва коаліція. У новому парламенті СЛД і ПСЛ утворили коаліцію, яка спиралася на абсолютну більшість (303 мандати в сеймі і 73 - в сенаті). Маршалком сейму став Юзеф Олекси (СЛД), сенату -А дам Струзік (ПСЛ). Уряд очолив людовець Вольдемар Павляк. До складу уряду, крім членів СЛД і ПСЛ, ввійшли "президентські" ставленики П. Колодзєйчик (МОН), А. Мільчановський (МВС) і А. Олєховський (МЗС). Нова коаліція погодилася на їх включення, щоб відвести звинувачення у реставрації "комуни". Однак це не могло запобігти політичній конфронтації між лівим урядом і правим президентом. Окрім того, щоразу помітнішими ставали суперечності між СЛД і ПСЛ в уряді. Програма уряду не вносила нових акцентів до політики, ґрунтуючися на ідеях ринкової економіки, приватизації, правопорядку. Однак головним завданням лідери СЛД вважали заміну кадрів у державних органах, обсаджуючи їх своїми людьми. За діями СЛД стояла постать лідера СДРП А. Квасьнєвського, якого називали "сірим кардиналом" блоку. На цій площині дійшло до перших конфліктів всередині правлячої коаліції СЛД-ПСЛ. Уже на зламі 1993-1994 pp. виникли непорозуміння між прем'єром В. Павляком і віце-прем'єром М. Боровським (СЛД) у справі приватизації Сілезького банку, акції якого були продані з порушенням порядку. Прем'єр звільнив заступника міністра фінансів без згоди віце-прем'єра, який на знак протесту подав у відставку. СЛД запропонувало нову кандидатуру на цю посаду (Д. Росаті), але в гру втрутився президент, який не затвердив пропозиції, сподіваючися внести розкол у коаліцію. Після тривалих дискусій віце-прем'єром все ж став представник СЛД Ґ. Колодко. Прем'єр

677

Історія Польщі

посилено займався просуванням на адміністративні посади людей з ПСЛ: за перші шість місяців урядування він поміняв 27 воєводів, з яких 19 були членами ПСЛ і лише два -СДРП. Коаліція і уряд не спішили проведити системні реформи, посилаючися на потребу "упорядкування і стабілізації'" обстановки. Вони гальмували проведення адміністративної реформи, яка передбачала зменшення кількості воєводств і повернення повітів, запровадження нової системи соціального забезпечення, що передбачала зміну соціальних виплат залежно від стану цін.

Натомість СЛД багато уваги приділяв політичним питанням, намагаючися реабілітувати старі кадри ПНР і не допустити зміцнення правої опозиції. За його ініціативою прокуратура розпочала слідство в справі фінансування "Солідарності"; в липні 1994 р. сеймова комісія закордонних справ піддала критиці кадрову політику МЗС, а незабаром сейм ухвалив закон про комбатантів, який надавав соціальні пільги колишнім службовцям безпеки, що викликало роздратування правої опозиції. Водночас посилювалися суперечності всередині коаліції. У липні 1994 р. в сеймі знов почалися дискусії в справі ратифікації Конкордату з Ватіканом: всупереч позиції ПСЛ, послам СЛД вдалося провести рішення про відкладення ратифікації до моменту схвалення нової конституції. За місяць до цього голоси людовців опинилися в таборі противників схвалення поправок до закону про переривання вагітності, які лібералізували обмеження абортів. Поправки були представлені послами СЛД. Хоча вони пройшли, але президент наклав на них вето, а спроба подолати його не принесла успіху, тому що СЛД не вдалося зібрати двох третин голосів. Прем'єр В. Павляк улітку 1994 р. загальмував реалізацію Загальної програми приватизації, коли стаю відомо про початок приватизації тютюнової промисловості. У сеймі СЛД опинилася серед опонентів закону про державну монополію на тютюнові вироби, який запропонувала ПСЛ. Посткомуністів, політичні еліти, а також представників ЗМІ дратував стиль роботи прем'єра, який довго зволікав з прийняттям рішення, часто змінював свою думку, уникав чітких і зрозумілих висловлювань, намагався не поширюватися про діяльність уряду. Сподіваючися поправити власний імідж у ЗМІ, В. Павляк запросив на посаду прес-секретаря колишню "Міс Полонія" Еву Вахович, яка не була підготовлена для цієї ролі. Іронічний підтекст мало присудження npec-секретареві прем'єра нагороди "Промовець року" за двозначний вислів: "Прем'єру не відмовляють".

Справжню війну проти коаліції вів президент Л. Валенса. Упіймавши облизня з утворенням ББВР, він намагався чинити опір як урядовим, так і парламентським рішенням. Перший прояв "війни" мав місце в лютому 1994 р., коли сейм відхилив проект законів про способи схвалення конституції, запропоновані президентом. Від цього часу Л. Валенса і його правник Л. Фаляндиш почали погрожувати розпуском парламенту. Надалі боротьба перенеслася на питання кадрів трьох міністерств -оборони, внутрішніх справ і МЗС, а також Крайової ради радіофонії та телебачення (КРРТ). У березні 1994 р. президент, порушуючи закон, відкликав голову КРРТ М. Маркевича і призначив на його місце Р. Бендера. У відповідь сейм вніс поправки до закону, який позбавив президента права втручатися в діяльність КРРТ. Восени 1994 р. Л. Валенса призначив керівником Генерального штабу ВП генерала Т. Вілєцького, який у своїх виступах проголошував ідеї, що суперечили деполітизації армії. ЗО вересня 1994 р. дійшло до т.зв. "дравської афери": під час зустрічі вищого командного складу ВП з участю президента у м. Дравськ було влаштовано "голосування", внаслідок якого більшість військових висловилася проти міністра П. Колодзєйчика. Цей незрозумілий акт викликав обурення більшості послів сейму, які ухвалили спеціальне звернення до президента, в якому йшлося про "загрозу для польської демократії-". Проте прем'єр В. Павляк, за погодженням з президентом, відкликав П. Колодзєйчика, а на його місце

678

У нових реаліях Європи та світу

прийшов ставленик Бельведеру (резиденція президента) ^ Єжи Мілєвський. Наступний конфлікт був спровокований СЛД. У жовтні 1994 р. міністр юстиції В. Цімошевич (СЛД) розпочав пропагандистську акцію "чисті руки", прагнучи виявити урядовців, які є членами різних акціонерних товариств і фірм. Проведена перевірка показала, що міністр закордонних справ А. Олєховський був головою Надзірчої ради Банку гандльового (Торгівельного банку). Коли це стало відомо, міністр негайно подав у відставку, але вона не була прийнята. У свою чергу, він звинуватив коаліцію в намаганнях запобігти вступу Польщі до НАТО і заграванні з Росією. Нарешті, наприкінці січня 1995 р. президент виступив з погрозами розпустити парламент під приводом негайного призначення міністрів оборони і закордонних справ (на той час їхні функції виконували заступники), а також схвалення бюджету на 1995 р. Однак сейм не піддався паніці і 4 лютого 1995 р. прийняв ухвалу, яка застерігала президента від антиконституційних дій. Політична криза досягла апогею. Президент поставив вимогу зміни уряду.

Цей момент використав СЛД, змусивши партнера по коаліції до поступок. На початку лютого 1995 р. відбулися переговори між представниками СЛД і ПСЛ. їх наслідком став перегляд коаліційної угоди: прем'єром повинен був стати діяч СЛД, маршалком сейму - ПСЛ. 1 березня 1995 р. сейм більшістю голосів відкликав В. Павляка з посади голови уряду, доручивши ці функції виконувати Юзефу Олекси (СЛД). В уряді відбулися значні зміни: віце-прем'єрами стали Ґ. Колодко (СЛД), Р. Яґєлінський (ПСЛ) і А. Лучак (ПСЛ); три "президентські" міністерства (МОН, МВС, МЗС) очолили безпартійні, інші портфелі мали 7 представників ПСЛ і 11 СЛД. У наступні місяці прем'єр продовжив практику "впровадження" кадрів СЛД у державні структури. Через шість років після повалення комуністичного режиму уряд очолив колишній перший секретар воєводського комітету ПОРП у Бялій Подлясці (Ю. Олекси). Проте і ситуація в країні, і партія були іншими. >■

^ Партії табору "Солідарності" в парламенті після поразки на виборах перейшли в опозицію до коаліції СЛД-ПСЛ. Було очевидно, що слід шукати шляхи до об'єднання. Одним з перших кроки до об'єднання почало робити ПІД Я. Качинського. У травні 1994 р. йому вдалося дійти згоди з ЗХН і створити коаліцію Союз для Польщі (Пшимєже для Польські, ПП), до якого приєдналися інші право-центристські партії (ПЛ, РДР, ПК тощо). Але вже восени 1994 р. коаліція почала розпадатися. Не здобули підтримки серед населення інші партії та коаліції. Невдачею закінчилися спроби реанімувати правоцентристський ББВР. який невдовзі розпався (1996 р.). Певний резонанс мало тільки об'єднання УД з КЛД, яке завершилося в квітні 1994 р. утворенням єдиної партії - Унії свободи (Унії вольносці, УВ). Партію очолив Т. Мазовєцький. Через рік його замінив Л. Бальцерович. Однак суперечки в партії не припинилися. До кінця 1995 р. у Польщі було зареєстровано 270 партій.

У період конфронтації з коаліцією різко впав авторитет президента Л. Валенси. Його хаотичні дії, авторитарні тенденції, боротьба проти всіх дестабілізували державу. Не надихала слухачів риторика президента, яка не вирізнялася претензіями на інтелігентність. Так, уряд Ю. Олекси він назвав "бандитським" і пообіцяв з ним розправитися. Його звинувачували в тому, що він оточує себе людьми із сумнівною репутацією, до яких належав, зокрема, його колишній водій, а потім керівник канцелярії президента М. Ваховський. Не додавали авторитету президенту його сини. Стало відомо, що Богдан Валенса займав офіцерські посади в ґданському відділі Управління охорони держави (УОП), не маючи необхідної освіти, Славомір Валенса збив автомобілем перехожу, за що був засуджений; подібний випадок стався з Пшемиславом Валенсою, який провадив машину "під хмелем".

679

Історія Польщі

Уряд Ю. Олекси почав діяльність в умовах пропагандистського обстрілу ЗМІ, які називали його "комуністичним", звинувачували в реставрації ПНР. Конфлікт з президентом тривав, католицька церква зайняла антиурядові позиції, лякаючи вірних поверненням "комуни". Ситуація загострилася, коли прем'єр, всупереч наполяганням президента, в травні 1995 р. здійснив офіційний візит до Москви для участі в урочистостях з приводу 50-річчя перемоги у Другій світовій війні. Разом з тим, правління коаліції СЛД-ПСЛ супроводжувалося загальним поліпшенням економічного становища країни. У 1994 р. загальна продукція господарства зросла на 5,2 %, а в 1995 р. - на 7 %. Зменшилася інфляція (до 29 %), а також бюджетний дефіцит. Постійно зростали закордонні інвестиції, які досягай рекордного рівня 5,2 млрд. доларів у 1996 р. У вересні

1994 р. Лондонський клуб інвесторів скасував 6,5 млрд. доларів боргів Польщі (з 14 млрд.), а МВФ надав чергові кредити на суму 1,3 млрд. доларів. Це дало змогу з 1 січня

1995 р. провести деномінацію злотого: один новий злотий обмінювався на 10 тис. старих; але впродовж двох років в обігу залишалися старі і нові купюри. Спостерігався спад соціальних конфліктів: у 1994 р. було 429 страйків (1993 р. - 7443), а у 1995 р. - 42. У 1994 р. сейм ухвалив програму Стратегія для Польщі, розроблену під керівництвом віце-прем'єра Ґ. Колодко. Вона спиралася на засади бюджетної рівноваги, посилення ролі соціальної допомоги. Водночас коаліція загальмувала приватизацію, посилаючися на небезпеку зловживань. Якщо в 1993 р. в рамках приватизації було продано 48 державних спілок, то в наступні роки ця цифра постійно зменшувалася (1994 р. - 36, 1995 р. -26, 1996 р. - 11). Натомість зросла кількість підприємств, які підлягали комерціалізації - перетворенню в акціонерні державні підприємства, що залишалися під наглядом держави.

У центрі подій 1995 р. були другі президентські вибори, які повинні були відбутися в листопаді. Навесні більшість партій і коаліцій провели з'їзди, на яких були висунуті кандидати в президенти. Претендентами на вищу державну посаду виступили 30 осіб, які повинні були представити заявки зі 100 тис. підписів. Проте Державна виборча комісія зареєструвала 17 кандидатів. Серед них найбільш реальними були Я. Куронь (УВ), А. Квасьнєвський (СДРП), В. Павляк (ПСЛ) і Л. Валенса. Під час передвиборчої кампанії три претенденти зняли свої кандидатури на користь Л. Валенси і один -Я. Ольшевського. Остаточно у виборах взяли участь 13 кандидатів.

Виборча боротьба, як і раніше, була наповнена взаємними звинуваченнями, популістськими обіцянками, радикальними гаслами. Частина претендентів, за якими не стояли поважні політичні сили, використали вибори для самореклами і пропаганди своїх ідей (голова ПППП Л. Бубель, президент Національного польського блоку Г. Гронкєвич-Вальтз, лідер Унії реальної політики Я. Корвін-Мікке та ін.). Представник УВ Я. Куронь хоча й представляв ліберальне крило політикуму, але запропонував програму, що була зрозумілою переважно інтелігенції. 41-річний лідер СДРП А. Квасьнєвський був серед фаворитів марафону завдяки високій особистій культурі, апеляції до всіх суспільних станів. В організації кампанії йому допомагав великий штаб з участю французьких спеціалістів. Кандидат об'їхав більшість регіонів країни, зустрічаючися з виборцями, на яких знаходив спільну мову з різними людьми. Взяв участь у концерті рок-групи "Топ Ван", яка спеціально написала пісню "Олє Олєк". Виборчий штаб А. Квасьнєвського очолила екстравагантна віце-міністр МОН Данута Ванек. Лідер селянської "Самооборони" А. Лєппер побудував виборчу кампанію на критиці всієї польської політичної еліти, популістських гаслах і демагогії егалітарного спрямування. Передвиборча програма В. Павляка (ПСЛ) наголошувала на центристських ідеях, які повинні були протистояти лівим і правим, захисті прав та інтересів села. Л. Валенса почав кампанію, не маючи визначеної політичної підтримки. Стрижнем його програми була ідея конфрон-

680

^ У нових реаліях Європи та світу

тації з СЛД, який нібито прагне реставрувати владу комуністів, а також підкреслення загрози для Польщі, що виходить від Росії. Під час передвиборчої боротьби частина НСЗЗ "Солідарність", ЗХН, РДР та інщих партій переорієнтувалася на підтримку Л. Валенси, щоб не допустити обрання А. Квасьнєвського. Виборче гасло Л. Валенси звучало так: "Кандидатів є багато - Лєх Валенса тільки один".

Голосування відбулося 5 листопада 1995 р. У ньому взяли участь 64,7% виборців. Жоден з кандидатів не набрав 50 % голосів, щоб бути обраним у першому турі. Найбільше голосів здобув А. Квасьнєвський - 35,1 %, далі йшли Л. Валенса (33,1 %), Я. Куронь (9,2 %), Я. Ольшевський (6,86 %), В. Павляк (4,3 %) та ін. У другий тур вийшли А. Квасьнєвський і Л. Валенса. Серед електорату А. Квасьнєвського найвагомішу роль відіграли пенсіонери (33,7 %) і безробітні (38,1 %); у його конкурента -підприємці (38,7 %) і пенсіонери (39,7 %), в той час як підтримка робітників і селян в обох була майже однаковою.

Перед другим туром голосування, призначеним на 19 листопада, політична атмосфера в країні стала напруженою. Обидва претенденти та їхні штаби вдалися до взаємних звинувачень в обмані та шахрайстві. Прибічники Л. Валенси звинуватили А. Квасьнєвського в тому, що він не закінчив Ґданського університету, але подавав, що має вищу освіту, а його дружина Йоланта не сплатила податків з акцій страхового товариства "Поліса". Штаб А. Квасьнєвського відповів звинуваченнями Л. Валенси у несплаті податку з премії 1 млн. доларів, яку той одержав від американської кінокомпанії "Ворнер бразерс" в 1989 р. Вирішальну роль у зміні настроїв виборців на

користь А. Квасьнєвського відіграли прямі телевізійні дебати обох претендентів 12 і 15 листопада. Інтерес до них був величезний: їх дивилися 72 % населення. Під час дебатів А. Квасьнєвський представляв помірковану позицію демократа і прихильника національної згоди, в той час як Л. Валенса обрав агресивний тон звинувачень опонента у комуністичному минулому. Спокійні відповіді А. Квасьнєвського вивели з рівноваги Л. Валенсу, який повівся неетично щодо нього. Соціологічні опитування показали, що 76 % тих, хто дивився теледебати, визнали перевагу А. Квасьнєвського і вирішили голосувати за нього. У другому турі голосування за лідера СЛД проголосували 51,7 % виборців, а за Л. Валенсу - 48,28 % при явці до урн 68,2 % від кількості всіх виборців. Вирішальну роль зіграли молоді поляки, які голосували за А. Квасьнєвського. Праві сили ще намагалися піддати сумніву результати виборів, але Верховний суд визнав їх дійсними. Обрання "лівого" президента було неприємною несподіванкою для правих, але відбивало настрої поляків, розчарованих у політичних і моральних якостях колишньої антикомуністичної опозиції.

Л. Валенса, залишаючи уряд президента, вирішив на завершення "траснути дверима". 19 грудня 1995 р. він запросив до своєї резиденції вищих державних діячів Польщі і під час зустрічі міністр внутрішніх справ А. Мільчановський оголосив, що є документи про співпрацю прем'єра Ю. Олекси з російською розвідкою в 1982-1983 pp. Політичний скандал набув розголосу і негативно позначився на іміджі Польщі в світі. Було розпочато слідство, матеріали якого були опубліковані у т.зв. "Білій книзі", яка доводила безпідставність звинувачень прем'єра. Восени того ж року слідство було припинене. Але 24 січня 1996 р. Ю. Олекси подав у відставку. Новим прем'єром було затверджено


^ Рис.84. Президент Александр Квасьнєвський.

681

Історія Польщі

В. Цімошевича (СЛД). У новому уряді СЛД зберіг переваги, здобувши посади міністра закордонних справ (Д. Росаті), внутрішніх справ (3. Сємьонтковський); міністерство оборони очолив людовець С. Добжанський; керівником управління Ради міністрів став Л. Міллєр (СЛД). Через рік з уряду відійшов віце-прем'єр Ґ. Колодко, а його місце посів М. Белька з СЛД. Новий уряд продовжував проводити попередню політику. Суспільні настрої заспокоїлися. У лютому 1996 р. був проведений референдум з питань приватизації. У ньому взяли участь тільки 32,4 % виборців, з яких 95,5 % висловилися за загальну приватизацію з допомогою приватизаційних бонів. Але результати референдуму не були визнані обов'язковими.

Уряд розпочав реформу державної адміністрації, яка увійшла в дію з 1 січня 1997 р. Згідно з нею, було зменшено кількість міністерств і відомств, визначено політичні і адміністративні посади. Це пояснювалося потребою фахових, а не політичних дій. У червні 1996 р. сейм ухвалив закон про цивільну службу, який вимагав семирічної практичної роботи в галузі для кандидата на керівні посади в державній адміністрації. Було впорядковано діяльність спецслужб (УОП, військова розвідка). Коаліція добилася внесення поправок до закону про переривання вагітності, які скасували попередні обмеження. 11 квітня 1997 р. сейм ухвалив Закон про люстрації. Згідно з ним, усі кандидати в посли, на високі урядові й адміністративні посади повинні були скласти декларації про можливу співпрацю із спецслужбами ПНР. Після заміни керівника Генштабу ВП, яким став генерал Г. Шумський, активізувалися процеси реорганізації армії, яка у 1995 р. налічувала 248 тис. солдат і офіцерів, 1721 танк, 299 літаків і З підводних човни. Результати діяльності уряду позитивно позначилися на економіці: глобальна продукція зросла на 6 %, промисловості - на 8,5 %; інфляція знизилася на 18,5 %. Польща стала однією з найбільш динамічних країн посткомуністичного табору.

^ Політична сцена Польщі після президентських виборів зазнала подальших змін. Навесні 1996 р. 30% опитаних висловлювали підтримку СЛД, 15% - "Солідарності", 12 % - УВ, 9 % - ПСЛ. Зміцнення впливу коаліції змусило праві сили до консолідації. Ініціатива вийшла з боку НСЗЗ "Солідарність". У червні 1996 р. її лідер М. Кшаклєв-ський утворив блок Акція виборча "Солідарність" (ABC), до якого закликав вступити інші партії та групи, що виникли на базі профоб'єднання. Незабаром до ABC приєдналися ПЦ, ЗХН, ББВР, РДР та ін. З кінця 1995 р. почав монтувати свою партію Рух відбудови Польщі (РОП) Я. Ольшевський. На початку 1997 р. консервативна партія об'єдналася з групами лібералів і християн-людовців, утворивши Консервативно-народну партію (Стронніцтво консервативно-людове, СКЛ), яка невдовзі приєдналася до ABC. Опозиційні партії зробили ставку на підготовку до майбутніх парламентських виборів 1997 р.

Навесні 1997 р. проявилися розбіжності в стосунках членів правлячої коаліції. Лідер ПСЛ В. Павляк мав зустрічі з президентом і керівниками СЛД, наполягаючи на зміні розподілу посад в уряді на користь ПСЛ. Ціною поступок на користь ПСЛ кількох високих урядових посад вдалося зберегти коаліцію. Водночас у пресі з'явилися повідомлення про те, що В. Павляк проводить таємні переговори з М. Кшаклєвським про утворення коаліції ПСЛ-АВС після майбутніх парламентських виборів. У липні 1997 р. Польща зазнала великих збитків від повені: постраждали чимало 'міст, розташованих у басейні р. Одри (в т.ч. Вроилав), загинуло кілька десятків людей, було завдано шкоди сільськогосподарським угіддям. ПСЛ виступило з вимогою надати термінову допомогу селу, погрожуючи поставити питання про вотум довіри уряду. Уряд не піддався тиску; і в кінці серпня 1997 р. людовці винесли питання про недовіру уряду (в якому були й міністри ПСЛ) на розгляд сейму. Рішення не пройшло, але стало зрозуміло, що коаліція СЛД-ПСЛ доживає останні дні.

682

^ У нових реаліях Європи та світу

Підготовка до виборів збіглася із завершенням роботи над новою конституцією

Польщі. Конституційна комісія Національних зборів підготувала проект, який 2 квітня 1997 р. був схвалений парламентом (451 за, 40 проти, 6 утрималися). Процедура передбачала проведення загального референдуму з Основного закону, що був призначений на 25 травня 1997 р. Опозиція, підтримувана костелом, намагалася чинити спротив прийняттю конституції, пропонуючи винести на референдум також т.зв. "громадський проект", підготовлений членами ABC. Сейм відкинув таку можливість і на референдумі був представлений тільки проект, схвалений Національними зборами. 25 травня в референдумі взяло участь лише 42,86 % виборців, з яких більшість підтримала проект (52,77% за, 45,89% проти). Конституцію було прийнято, 16 липня президент підписав її, й вона стала чинною з 17 жовтня 1997 р.

Основний закон складається з 13 розділів і 273 статей, які чітко регулюють розподіл законодавчої, виконавчої та судової влади, окреслюють функціонування територіального самоврядування, демократичні права громадян, цивільний контроль за армією. Польща визначена як "демократична правова держава, яка реалізує засади соціальної справедливості" (ст. 2). Стосунки між державою і церквою встановлюються на засадах "автономії і взаємної незалежності", прокламується свобода совісті і віровизнань. Законодавча влада належить Національним зборам, які складаються з сейму (460 послів) і сенату (100 послів), котрі обираються прямим, таємним, рівним і пропорційним голосуванням на чотири роки. Посли не можуть поєднувати виконання своїх функцій з адміністративними; послами не можуть бути судді, прокурори, солдати і представники спецслужб. Сейму підпорядковано вищий контрольний орган - Верховну палату контролю. Сейм обирає дев'ять суддів Конституційного трибуналу, склад Державного трибуначу, частину членів Крайової ради юстиції й Крайової ради радіофонії і телебачення, голову Національного банку. Виконавчу владу здійснюють президент і Рада .міністрів. Президент обирається на загальних виборах строком на п'ять років і може залишатися на посаді не більше двох термінів. Компетенції президента порівняно з "Малою Конституцією" звужені на користь голови Ради міністрів і уряду (урядові рішення президента вимагають обов'язкового підпису прем'єра), але він зберіг право вето постанов сейму, яке може бути подолане лише 3/5 голосів при повторному розгляді. Президент є головнокомандувачем збройних сил, головою Ради національної безпеки (РНБ), він призначає голову уряду і за його представленням - міністрів. Уряд повинен затверджуватися сеймом за поданням президента впродовж 14 днів від призначення; якщо цього не сталося, то уряд призначається сеймом. Суди є незалежні від влади; суддів затверджує президент за представленням Крайової ради юстиції, і вони виконують обов'язки пожиттєво. Конституція передбачає функціонування органів місцевого самоврядування, з яких названо лише ґміну, але застережено також діяльність інших. Територіальне самоврядування представлене "установчими" (представницькими) та виконавчими органами (ради, сеймики), які обираються виборцями. Представників місцевої державної адміністрації (воєводів, старост, війтів) призначає голова уряду за погодженням з представницькими органами. Розділ II докладно визначає особисті, політичні, економічні, соціальні і культурні права громадян, засновані на "природній і незнищенній гідності людини", а ст. 35 гарантує національним та етнічним меншинам свободу збереження та розвитку власної мови, звичаїв, традицій і культури. Конституція передбачає проведення загального референдуму з особливо важливих державних питань, результати якого є обов'язковими для влади, якщо в ньому візьмуть участь більше половини виборців. У ситуаціях, що загрожують безпеці держави, передбачене запровадження надзвичайного стану, який оголошується президентом за поданням голови уряду.

683

Історія Польщі

Конституція була прийнята у розпал
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации