Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   ...   73   74   75   76   77   78   79   80   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
передвиборчої боротьби, ознаки якої проявлялися від початку 1997 р. До них з посиленою енергією готувалася опозиція. 1 травня вже традиційно відбулися сутички між прибічниками лівих і правих сил, а радикальна молодь закидала яйцями і помідорами президента та деяких міністрів СЛД. Певне заспокоєння настроїв вніс черговий візит до Польщі папи Іоаина Павла II Ъ\ травня - 10 червня 1997 p., під час якого він закликав до самовдосконалення на моральних засадах християнства і релігійної толерантності. Однак після його від'їзду політичні пристрасті розгорілися з новою силою. У серпні 1997 р. газета "Жицє" (Життя) опублікувала матеріали, які повинні були свідчити про зв'язок президента А. Квасьнєвського з російським агентом В. Алгановим, відомим ще по "справі" Ю. Олекси. Президент довів фальсифікат і подав на газету в суд. Напередодні виборів фактично всі політичні партії та блоки, включаючи ПСЛ, виступили проти СЛД.

Парламентські вибори відбулися 21 вересня 1997 р. при низькій активності громадян: у них взяли участь лише 47,9 % виборців. Вони принесли несподіваний успіх блоку ABC, за який проголосували 33,8 % голосуючих, що дало 201 мандат в сеймі. СЛД залишився на другому місці, отримавши 27,1 % голосів і 164 місця. УВ здобула 13,37 % голосів і 60 місць. Тільки на четвертому місці опинилося ПСЛ (7,31 % і 28 місць), далі йшов Рух відбудови Польщі (РОП) - 5,56 % і 6 місць. Поза парламентом залишилися Унія праці та інші угруповання. У сенаті ABC мав 51 мандат, СЛД - 28, УВ - 8, ПСЛ -З, РОП - 5, незалежні - 5. Внаслідок виборів СЛД виявився в ізоляції й перейшов у конструктивну опозицію. Після тривалих дискусій у парламенті сформувалася коаліція ABC і УВ. Маршалком сейму був обраний Мацєй Плажинський (ABC), сенату -католицька фундаменталістка Апіція Ґжеськовяк (ABC). За попередньою традицією представники опозиції (СЛД і ПСЛ) очолили кілька сеймових комісій. Прем'єром став професор економіки Єжи Бузек, рекомендований ABC; посаду віце-прем'єра і міністра фінансів посів Л. Бальцерович (УВ), другого віце-прем'єра і міністра внутрішніх справ -Я. Томашевський (ABC); на чолі МЗС став Б. Ґеремек (УВ), МОН - Я. Онишкевич (УВ), міністерства юстиції- Г. Сухоцька (ABC).

^ Уряд АВС-УВ. Новий уряд критично оцінив діяльність попередників і розпочав зміцнення своїх позицій із заміни людей на керівних посадах. До початку 1998 р. було замінено на посадах дві третини воєводів і віце-воєводів. Лідер ABC M. Кшаклєвський публічно оголосив, що має можливість заповнити 4 тис. державних посад. Адміністративний апарат швидко зростав. Коаліція АВС-УВ змушена була рахуватися з думкою президента, оскільки не мала двох третин голосів у сеймі, щоб подолати його вето. У парламенті коаліція робила спроби скасувати частину законів, схвалених попереднім складом, але зустріла опір з боку А. Квасьнєвського. їй вдалося затвердити кілька попередніх законів, зокрема, скасувати поправки до закону про аборти, повернувшися до старих обмежень. Пріоритетною справою для нового складу парламенту стала ратифікація Конкордату з Ватіканом. 8 січня 1998 р. сейм ухвалив рішення про ратифікацію угоди і невдовзі президент поставив свій підпис під ратифікацією. 23 вересня 1998 р. сейм прийняв закон про створення Інституту національної пам'яті (ІНП), який повинен займатися слідством у справі злочинів, вчинених проти поляків в роки Другої світової війни і ПНР. Президент наклав на нього вето, але коаліція, притягнувши на свій бік ПСЛ, подолала президентське вето. Оскільки повноваження директора 1НС дуже широкі, закон передбачає його обрання 3/5 голосів сейму. Це дало підстави опозиції блокувати обрання директора. Тільки в червні 2000 р. директором став правник професор Леон Кєрес. Інститут налічує понад 1 тис. працівників і обходиться державі у 85 млн. злотих на рік.

684

^ У нових реаліях Європи та світу

Вибори 1997 р. призвели до змін на політичній сцені. Більшість аналітиків пов'язувала поразку СЛД не стільки з політикою попереднього періоду (назагал кількість прибічників СЛД зросла на 7 %), скільки з об'єднанням правоцентристських сил. Склалася ситуація, протилежна 1993-1995 pp.: тепер при лівому президенті діяв правоцентристський уряд. На черговому з'їзді СДРП в грудні 1997 р. партію очолив енергійний Лсшек Міллєр. У травні 1999 р. СДРП саморозпустилась, а СЛД перетворився на єдину партію на чолі з Л. Міллєром. Зміни відбулися в інших партіях. В Унії праці (УП) на зміну Р. Бугаю прийшов Марек Поль, який почав зближення з СЛД. ABC з виборчого блоку, який об'єднав 35 організацій, наприкінці 1997 р. перетворився на політичну партію Суспільний рух ABC (Рух сполечний ABC), очолювану М. Кшаклєвським. Але єдність партії залишалася проблематичною через претензії лідерів ЗХН. РОП розколовся на дві фракції - Я. Ольшевського і А. Мацєрєвича. Не знайшов собі місця в існуючих партіях Л. Валенса, який розпочав створювати власну -Християнську демократію III Речіпосполитої. Але вона не набула популярності. Харизма лідера "Солідарності" відходила у минуле. ПСЛ відкликала з посади голови В. Павляка і вибрала на його місце Я. Каліновського.

Уряд Є. Бузека розпочав реалізацію реформ, які містилися у виборчій програмі ABC. Лідери блоку запевняли громадськість, що вони покінчать з бюрократизмом і принесуть відчутне поліпшення добробуту населення. Опозиція намагалася довести, що одночасне проведення реформ негативно позначиться як на бюджеті, так і на громадянах. Проте уряд діяв згідно з взятими зобов'язаннями. Великої ваги він надав реформі адміністративно-територіального устрою. Урядовий проект передбачав утворення 12 воєводств замість 49, відбудову мережі повітів. У сеймі розгорнулася гостра дискусія, в якій ПСЛ заперечувала проти повітової організації, а СЛД вимагав створення 16 воєводств. Після тривалих суперечок, в яких немалу роль відіграло регіональне лобі, 18 липня 1998 р. сейм ухвалив закон, який запроваджував 16 воєводств і 436 повітів. У жовтні того ж року були проведені вибори до представницьких органів місцевої влади на всіх щаблях. У них взяли участь в середньому 46 % виборців, найбільше мандатів здобули кандидати ABC, на другому місці - СЛД. З 1 січня 1999 р. набрав чинності новий адміністративний устрій країни. 16 воєводств повинні були відповідати регіонам: Нижньосілезьке (Вроцлав), Куявсько-поморське (Бидгощ), Лодзінське (Лодзь), Люблінське (Люблін), Любуське (Гожув Великопольський), Малопольське (Краків), Мазовецьке (Варшава), Опольське (Ополє), Підкарпатське (Жешув), Подляське (Білосток). Поморське (Ґданськ), Сілезьке (Катовіце), Свєнто-кжиське (Кєльце), Вармінсько-мазурське (Ольштин), Великопольське (Познань) Західнопоморське (Щецін). Запровадження нового поділу виявилося коштовним заходом, внесло чимало хаосу в діяльність влади, викликало емоційні спалахи і протести.

Гостра політична боротьба розгорнулася в парламенті навколо нового закону про люстрації, схваленого сеймом у червні 1998 р. Він посилив контроль за вищими державними урядовцями і розширив повноваження спеціального Люстраційного суду, який дає оцінку правдивості декларацій. Закон, скерований переважно проти посткомуністів, боляче вдарив передусім по колишньому табору "Солідарності". Перед судом стали М. Юрчик, лунали звинувачення на адресу прем'єра Є. Бузека, які згодом були визнані безпідставними. Восени 1999 р. прем'єр Є. Бузек змусив піти у відставку свого заступника і міністра ВС Я. Томашевського, який, будучи звинуваченим у співпраці зі спецслужбами ПНР, відмовився скласти декларацію до Люстраційного суду. Восени 1998 р. увійшов в дію закон про скасування смертної кари. Побоювання громадськості, що це призведе до зростання злочинності, виявилися даремними.

685

Історія Польщі

На початку 1999 р. розпочалася реалізація реформ системи охорони здоров'я і пенсійного забезпечення. Вони зустріли неоднозначну реакцію громадськості й спричинили соціальні конфлікти. Була ліквідована державна служба охорони здоров'я, на її місце запроваджено т.зв. Каси хворих (фонди), які фінансують лікування громадян і забезпечують лікарні з коштів, відрахованих на соціальне забезпечення. Однак цих коштів виявилося недостатньо, що спонукало швидкий розвиток приватної медицини. Наслідком пертурбацій стали страйки лікарів і допоміжного медичного персоналу навесні та влітку 1999 р. Однак інших способів розв'язання проблеми уряд запропонувати не зміг. Реформа пенсійного забезпечення полягає в укладанні договору страхування з різними страховими компаніями і перекладання тягаря виплат з держави на недержавні організації.

З 1 вересня 1999 р. розпочалася реформа системи освіти, яка триватиме кілька років. Вона передбачає поступовий перехід до триступеневої середньої школи: 6-річної основної, 3-річної гімназії та 3-річного ліцею. У вищій школі запроваджено 3 або 4-річний "ліценціат" (базову вищу освіту) і 2 або 3-річний "маґістеріум" (фахова вища освіта). Кращі студенти продовжують навчання в 4-річній "докторантурі" (аспірантурі). Для вчителів введені шість кваліфікаційних категорій, які впливають на зарплату й спонукають до вдосконалення знань і вмінь. Міністерство національної освіти зробило акцент на підготовці сучасних освітніх програм і різноманітних посібників, призначивши для цього значні кошти. Наслідком стало значне якісне і кількісне зростання ринку методичного забезпечення навчання - посібників, приладів, відеофільмів, комп'ютерних програм і СД-дисків. Натомість викликали невдоволення населення спроби зменшення кількості шкіл на селі й організації "збірних" шкіл із довезенням учнів. Загальна переорієнтація освіти на підготовку молоді до практичної діяльності супроводжується закриттям професійних шкіл, переходом частини вчителів на роботу в інші, більш високооплачувані галузі.

^ Економічна ситуація в 1998-1999 pp. залишилася стабільною, хоча темпи зростання уповільнилися (4,8 % приросту в 1998 р.) і дещо зросло безробіття. Відкриття ринку для імпорту сільськогосподарської продукції західних країн негативно відбилося на прибутках польських селян. Цей факт використали члени селянської "Самооборони", блокуючи в січні 1999 р. 114 основних шляхів сполучення. Переговори з керівником "Самооборони" А. Лєппером не дали результатів і уряд застосував силові методи для розбло-кування доріг. У результаті сутичок були поранені з обох сторін. Селяни все більш наполегливо вимагали проведення протекціоністської політики.

Восени 1999 р. з'явилися тріщини у коаліції АВС-УВ. Труднощі проведення реформ зумовили зниження популярності уряду. Дослідження стану суспільної свідомості, які регулярно проводилися Центром вивчення громадської думки (ЦБОС), показали, що у вересні 1999 р. 40 % опитаних підтримували СЛД, а 20 % - ABC, тоді як на початку року ці цифри були відповідно 32 % і 30 %. Пенсійна реформа спричинила конфлікт між віце-прем'єром Л. Бальцеровичем і головою Управління соціального забезпечення (ЗУС) С Альотем. Він' закінчився відставкою другого. Л. Бальцерович неодноразово критикував політику та кадрові призначення прем'єра Є. Бузека, вимагав зміни кадрів, які призначалися керівниками ABC без погодження з УВ. У червні 2000 р. коаліція остаточно розпалася через конфлікт зі скасуванням прем'єром результатів виборів президента Варшави з числа членів УВ (при підтримці фракції СЛД). УВ вийшла з коаліції й відкликала з уряду своїх міністрів. На їх місце Є. Бузек включив діячів ABC. Однак на цьому скандали в уряді не закінчилися: під різними звинуваченнями і приводами відходили у відставку інші міністри: у березні 2000 р. пішов міністр фінансів А. Хроновський, в липні - міністр юстиції Л. Качинський.

686

У нових реаліях Європи та світу

Восени 2000 р. мали відбутися чергові президентські вибори. Праві сили за будь-яких умов прагнули не допустити переобрання А. Квасьневського. З цією метою 2000 р. у ЗМІ на нього з'явилися численні "компромати". Спочатку поширили відеозйомку урочистостей на цвинтарі в Харкові у вересні 1999 p., коли президент виглядав не зовсім тверезим. Напередодні виборів штаб М. Кшаклєвського виготовив новий відеофільм, в якому президент і його міністр М. Сівєц пародіювали папу. Фільм викликав обурення віруючих, але не підважив авторитету А. Квасьневського, який вміло виконував функції на найвищій державній посаді. На виборах конкуренцію А. Квасьнєвському склали 13 претендентів, серед яких були М. Кшаклєвський (ABC), незалежний А. Олєховський, Я. Каліновський (ПСЛ), Я. Ольшевський (РОП), А. Лєппер ("Самооборона"), Л. Валенса (ХД) та ін. 8 жовтня відбувся перший і єдиний тур виборів. Вже у першому турі А. Квасьнєвський здобув 53,9 % голосів і залишився президентом на другий строк до 2005 р. М Кшаклєвський здобув 15,7 % голосів, пропустивши поперед себе А. Олєхов-ського (17,3 %), якому не зашкодило визнання свого зв'язку зі спецслужбами ПНР.

Президентські вибори 2000 р. засвідчили зміщення суспільних настроїв вліво. Наступного року мали відбутися вибори до парламенту, до яких треба було підготуватися. Наприкінці 2000 p. ABC почав розпадатися. Частина його діячів разом з М. Плажинським вийшла з об'єднаня і спільно з А. Олєховським і Д. Туском утворила Громадянську платформу (Платформа обивательська, ПО). Брати Я. і Л. Качинські знов організували власну партію Право і справедливість (ПіС); частина діячів ЗХН і СКЛ (Я.М. Рокіта) заснували Союз правиці (Пшимєже правіци, ПП) на чолі з К. Уяздовським. У травні 2000 р. Л. Бальцерович залишив крісло голови УВ, а на його місце прийшов Б. Ґеремек; через відхід частини діячів (Д. Туск) вплив партії послабилися.

Напередодні парламентських виборів 2001 р. уряд Є. Бузека був змушений долати серйозні труднощі, пов'язані із зростанням бюджетного дефіциту. Авторитет команди ABC падав: у вересні 2001 р. тільки 10 % населення довіряли їй. Набули розголосу нові скандали, пов'язані з фінансовими махінаціями Закладу соціального страхування "Жицє" (Життя), польсько-німецького фонду "Поєднання", які завдали шкоди державі на багато мільйонів злотих. Перед виборами посли ABC і УВ в сеймі змогли ще раз об'єднатися, щоб прийняти новий виборчий закон. Згідно з ним розподіл мандатів у сеймі проводився на користь партій, які здобули менше голосів. На вибори СЛД пішла в союзі з Унією праці (УП) під гаслами наведення порядку в управлінні державою, ліквідації бюджетного дефіциту. Вибори відбулися 23 вересня 2001 р. під сильним враженням польської громадськості від терористичних замахів ісламських радикалів у Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня. У голосуванні взяли участь 46,3 % виборців. За коаліцію СЛД-УП проголосувало 41 % (216 мандатів в сеймі); ПО підтримали 12,7 % (65), "Самооборону" - 10,2 % (53), ПіС - 9,5 % (44), ПСЛ - 8,98 % (42), Лігу посольських родин (ЛПР) - 7,87% (38). У сенаті СЛД-УП отримали 75 місць, Блок Сенат 2001 (частина членів ABC і УВ) - 15, ПСЛ - 4, "Солідарність" - 2, ЛПР - 2. Нищівної поразки зазнали ABC і УВ, які не подолали процентного порогу і не були представлені в сеймі (відповідно 5,6 % і 3,1 % голосів).

^ Нова політична ситуація в Польщі, однак, не давала підстав сподіватися на легке життя. Переможна коаліція СЛД-УП не мала вирішальної більшості в парламенті, але її керівники були налаштовані на більш прагматичне розв'язання суспільних проблем. До коаліції СЛД-УП приєдналося ПСЛ, що дало змогу отримати більшість у парламенті. На чолі уряду став лідер СЛД Лєшек Міллєр. Його заступниками стали М Белька (СЛД) (фінанси), Марек Поль (УП) (інфраструктура) і Ярослав Каліновський (ПСЛ) (сільське господарство). З 12 міністрів більшість належала до СЛД, в тому числі МВС - К. Янік, оборони - Є. Шмайдзінський, закордонних справ - В. Цімошевич. Основну увагу уряд

687

Історія Польщі

спрямував на ліквідацію бюджетного дефіциту (88 млрд. злотих), яка вимагала схвалення непопулярних рішень, пов'язаних з економією коштів, а також на підготовку до вступу Польщі до ЄС.

Сейм очолив М. Боровський (СЛД), а його заступником став А. Лєппер ("Самооборона"). Однак у грудні 2001 р. А. Лєппер був зі скандалом відкликаний з посади в зв'язку з тим, що під час сеймового виступу без достатніх підстав звинуватив кількох міністрів у хабарництві і зв'язках зі злочинним світом. Крім того, сам лідер "Самооборони" не з'явився до суду в зв'язку зі звинуваченнями у подібній діяльності. Окремі факти свідчили про тоталітарні тенденції "Самооборони", зокрема використання демагогії і підбурювання традиційних фобій громадянства її лідером. У парламенті склалася також поміркована опозиція в складі ЛПР, ПіС.

^ Міжнародне становище і зовнішня політика. Зміст і спрямування зовнішньої політики Польщі, розроблені на початку трансформаційних змін, не зазнали суттєвих коректив. Ліва коаліція під час свого правління дотримувалася проєвропейської орієнтації, водночас проводячи обережну політику стосовно Росії. Серед пріоритетів зовнішньої політики Польщі 90-х років був вступ до НАТО і Європейського союзу. Свої надії на підтримку цих планів польські дипломати покладали на ФРН і Францію, взаємини з якими розвивалися найбільш успішно. 5 липня 1994 р. Польща підписала проект про індивідуальне партнерство з Північноатлантичним альянсом. У тому ж місяці американський президент Б. Клінтон зробив важливу заяву про те, що США підтримують розширення НАТО на схід, і ніхто не може перешкодити цьому процесу, а наприкінці року на сесії керівників держав-учасниць блоку було оголошено, що члени Вишеград-ської групи мають добрі шанси щодо прийому до цього оборонного союзу. Майже відразу погіршилися стосунки Польщі з Росією: президент Б. Єльцин не приїхав на відзначення 50-річчя Варшавського повстання, а прем'єр Росії В. Черномирдін відклав запланований візит до Польщі. Водночас на відзначення роковин повстання у Варшаві до Польщі з'їхалися багато високих зарубіжних гостей, а під час урочистостей президент ФРН Р. Герцог попросив вибачення у поляків за злочини німців під час Другої світової війни. Надалі Росія намагалася чинити всілякі перешкоди для розвитку добросусідських взаємин з Польщею.

Польська дипломатія докладала постійних зусиль для зближення із західними демократіями. Цій справі служили численні візити до Польщі керівників західних держав і закордонні виїзди польських керівників. Перші візити президента А. Квасьнєвського в січні 1996 р. були до Бонна і Парижа, а потім Брюсселя, де відбулися його переговори про вступ до НАТО. Президент, прем'єри і міністри закордонних справ Польщі здійснили низку візитів до країн-членів союзу з метою переконати їхніх керівників у доцільності приєднання Польщі, Чехії та Угорщини до НАТО. Авторитету додав Польщі той факт, що 1 січня 1996 р. вона на два роки була обрана непостійним членом Ради безпеки ООН. Це дозволило подолати бар'єри і 8 липня 1997 р. на сесії альянсу в Мадриді було прийнято рішення офіційно запросити Польщу, Чехію та Угорщину приєднатися до блоку. Восени того ж року у Брюсселі розпочалися переговори про механізм вступу Польщі до НАТО. Після тривалої підготовчої роботи 12 березня 1999 р. на урочистій сесії керівників держав-членів НАТО, присвяченій 50-річчю створення союзу, Польща разом з Чехією та Угорщиною стали повноправними членами цієї воєнно-політичної організації. У вересні того ж року в Щеціні було створено командування багатонаціонального корпусу Північ - Схід. Польські збройні сили взяли участь у миротворчих діях НАТО на Балканах.

У липні 1997 р. члени Європейського союзу запросили Польщу, серед п'яти інших країн, на переговори про вступ до ЄС. Спеціальна комісія ЄС 1998 р. високо оцінила

688

^ У нових реаліях Європи та світу

стан економіки Польщі, відзначивши водночас її відставання в галузі сільського господарства, розвитку інфраструктури комунікацій, фінансової системи, промислового виробництва, соціального забезпечення та освіти. Попри це 31 березня 1999 р. розпочалися офіційні переговори між представниками ЄС і Польщі про вступ до співтовариства. Було розроблено програму заходів, яку повинна здійснити Польща в 2000-2006 pp. (т.зв. "Аґенда 2000"), щоб уніфікувати свої структури з європейськими. Реформи, яких вимагає ЄС, стосуються всіх сфер життя країни - права, фінансів, господарства, соціальних відносин, освіти, науки, культури і вимагають великих зусиль. Це стало причиною невдоволення певних верств, насамперед селян, які передбачають погіршення свого становища після приєднання до ЄС. Зондажі громадської думки, проведені навесні 2001 p., показали, що 55 % поляків підтримують входження країни до співтовариства, але 30 % - заперечують. Серед противників вступу різні націоналістичні й клерикальні кола, а також селяни, яких не влаштовує обмеження виробництва сіль-госпродукції, запроваджене в ЄС. Серед частини населення ще залишаються побоювання щодо напливу закордонного капіталу, передусім німецького, який може скупити польські землі та майно. Незважаючи на певний опір, правлячі кола Польщі докладали зусиль до якнайшвидшого приєднання до ЄС і перетворення її на сучасну розвинену державу. 28 квітня 2000 р. з нагоди 1000-ліття з'їзду в Ґнєзно до Польщі прибуло багато зарубіжних гостей найвищого рангу; вони одностайно прийняли декларацію про прагнення до створення Європи "вільних суспільств, які живуть у мирі, безпеці й добробуті". У червні того ж року у Варшаві пройшла конференція міністрів закордонних справ ООН, під час якої 107 держав підписали декларацію про зобов'язання дотримуватися основних засад демократії. Польща виступає палким прибічником європейської інтеграції. На всіх своїх кордонах вона підтримала і розвинула ідею створення "єврорегіонів", метою яких є зближення з сусідніми народами в процесі розв'язання спільних економічних, соціальних і культурних проблем. Найважливішими є єврорегіони "Балтика" (Польща, Литва, Росія, Швеція, Данія), три польсько-німецькі ("Померанія", "Про Європа Віадріана", "Спрева - Ниса - Буг"), єврорегіони "Ниса" (Польща, Німеччина, Чехія), "Татри" (Польща, Словаччина), "Карпати" (Польща, Словаччина, Угорщина, Україна), "Буг" (Польща і Україна).

Зближення із Заходом дещо зменшило активність Польщі на Сході. Найбільш динамічно розвивалися взаємини Польщі та України, чому сприяли дружні відносини, які встановилися між президентами Польщі А. Квасьнєвським і України Л. Кучмою. 21 травня 1997 р. під час візиту А. Квасьнєвського до Києва було підписано спільну Декларацію президентів України і Польщі "До порозуміння і єднання ", яка мала на меті покласти край психологічним упередженням, які ще існують серед частини населення обох країн. У ній підкреслювалося, що "на порозі XXI столітті пам'ятаємо про минуле, але думаймо про майбутнє". Обидва президенти висловили бажання "бачити Україну і Польщу у об'єднаній Європі". Проте у взаєминах двох країн мали місце й складнощі, пов'язані з подоланням історичних стереотипів, які породжують взаємну недовіру, особливо серед частини населення західноукраїнських земель, конфлікти навколо польських історичних пам'яток в Україні. Щоб їх подолати, активізувалася діяльність польських та українських істориків у вивченні історичного спадку, проводилися спільні форуми підприємців. Для сприяння розвитку двосторонніх відносин створено Українсько-польську комісію з питань торгівлі та економічного співробітництва. Обсяг українсько-польського економічного співробітництва постійно зростає, але не перевищує 1 % у зовнішньоторговельному балансі. Основна частина товарообміну припадає на мінеральні продукти (40 %). Взаємини між двома країнами набули статусу "страте-

689

Історія Польщі

гічного партнерства". Польща взяла на себе зобов'язання сприяти інтефації Українидо європейських структур і НАТО.

Різного роду складнощі виникали в стосунках ^ Польщі з Росією. Назагал Росія змушена була погодитися з вступом Польщі до НАТО, але з боку східного сусіда лунали погрози зменшення постачання енергоносіїв (насамперед нафти і газу). У січні 2000 р. польський уряд визнав персонами non grata дев'ять російських дипломатів, звинувачених у шпигунській діяльності; російський уряд вжив адекватних кроків. Хуліганські інциденти мали місце біля російського консульства в Познані, де група радикальних молодиків вдерлися на територію консульства і спалила російський прапор. Разом з тим, доволі успішно розвивалися економічні стосунки двох країн. Значно погіршилися відносини Польщі з Білоруссю в період правління там А. Лукашенка. Останній виступив із заявою, що від Польщі виходить загроза агресії проти Білорусі. Поступово поліпшилися взаємини з Литвою, і польські дипломати сприяли їй у вступі до НАТО і ЄС. Після відходу уряду В. Мечіара в Словаччині набули розвитку її стосунки з Польщею. Взаємини з країнами Азії, Африки і Латинської Америки були на другому плані польської дипломатії. Польща намагалася будувати їх на взаємних засадах. Натомість спільно з США та іншими країнами НАТО Польща однозначно підтримала і взяла участь у антитерористичній акції проти режиму талібів в Афганістані наприкінці 2001 - початку 2002 p., яка завершилася скиненням режиму руху Талібан.

у Суспільство

Населення. На початок 2001 р. в Польщі проживало 38,644 млн. осіб. Загальною тенденцією другої половини XX ст. було зменшення натурального приросту населення, яка посилилася в останнє десятиріччя століття. Якщо в 1990 р. приріст становив 4,1 %, то в 1999 р. він став від'ємним. Наслідком цього було загальне постаріння населення: понад 16% поляків мали вік понад 60 років. У середньому кожна полька в репродуктивному віці мала 1,58 дитини. Натомість зросла середня тривалість життя - серед чоловіків з 66 до 69 років, жінок - з 75 до 77 років. Негативною тенденцією було послаблення і дегенерація молоді, яка не проходить медкомісій при наборі у військо. Фахівці стверджують, що це є наслідком зростання стресових ситуацій і поширення соціальних хвороб (алкоголізм, наркоманія, втрата соціальних позицій тощо). Разом з тим, упродовж останнього десятиріччя XX ст. в Польщі збереглася висока частка працездатного населення ( в середньому 58 %) - один з найкращих показників у Європі. На 100 чоловіків припадає 106 жінок. За освітнім рівнем населення Польщі помітно відстає від розвинутих європейських країн: тільки 7 % мають вищу освіту, 37 % - повну середню і 26 % - неповну середню.

Основна маса населення проживає в містах - близько 62 %, решта в селах - 38 %. У 1997 р. було 845 міст, з них 42 з населенням понад 200 тис. осіб. У столиці Варшаві проживало близько 1,7 млн. осіб. До великих міст (понад 500 тис.) належать Лодзь (850 тис), Краків (750 тис), Вроцлав (650 тис), Познань (600 тис.) За зайнятістю населення розподілене таким чином: у сільському господарстві - 28 %, промисловості - 24 %, сфері послуг - 24,7 %, торгівлі - 12,3 %, будівництві - 5,6 %, транспорті і зв'язку -5,4 %. Особливістю Польщі є значна кількість осіб з подвійною професійною діяльністю (до 20 %). За останні роки постійно зростала кількість населення, зайнятого у сфері послуг, торгівлі і комунальному господарстві, і зменшувалася - у сільському господарстві. Значно зросла, досягнувши 2,4 млн. осіб, частка населення, яка утримується за власний рахунок (підприємці, торгівці, особи вільних професій), що становить т.зв. "середній клас". Якщо кількість людей, зайнятих у бюджетній сфері, за останнє

690

У нових реаліях Європи та світу

десятирічя зменшилася незначною мірою (з 2,4 до 2,2 млн. осіб), то кількість осіб у приватному секторі помітно зросла - на 27,7 % (з 4,4 до 5,6 млн. осіб).

Назагал рівень життя населення за останнє десятиріччя XX ст. дещо зріс. Споживання основних харчових продуктів постійно збільшувалося і в 1997 р. на 50 % перевищило рівень 1990 р. Змін зазнала структура споживання: зменшилася частка м'ясних продуктів, але зросла овочевих і молочних. Поліпшилася ситуація з використанням побутової техніки. У 1998 р. кольоровий телевізор мали 93,9 %> родин, відео-магнітофони - 55,8%о, особисті комп'ютери - 10,2 %, легкові автомобілі - 44,5%. У 1999 р. майже 4 млн. осіб користувалися мобільним телефонним зв'язком. Зросли можливості подорожей по світу і відпочинку за межами країни. Динаміку змін можна зауважити в кожному населеному пункті: з'явилися нові приватні магазини, супермаркети, приватні заклади різного плану, численні автомобілі закордонних марок тощо. З другого боку, більш контрастним став поділ суспільства на багатих і бідних при повільному зростанні частки "середнього класу". Новим і постійним явищем стало безробіття, рівень якого хоча й коливався, досягнувши апогею в 1993 р. (2,9 млн. осіб, 16,4%) працездатного населення), але постійно перевищував 10%>. Соціальна допомога безробітним з боку держави і благодійних організацій не могла компенсувати матеріальних і моральних втрат, залишаючись однією з кардинальних проблем суспільства. Певною мірою ситуація зрівноважується тим, що близько 600 тис. поляків щорічно виїжджають на різноманітні роботи до США і країн Західної Європи. Значна частина населення східних воєводств виживає за рахунок прикордонної торгівлі з колишніми республіками СРСР.

^ Суспільні відносини. Системні трансформації, які відбулися в Польщі, характеризувалися становленням ліберально-демократичної моделі устрою, основними ознаками якої є політичний плюралізм і демократичні засади правління, главенство права і громадянських свобод, ринкова економіка на принципах співіснування різних форм власності з перевагою приватної. Дві головні системні ознаки - демократія і ринкові відносини ("капіталізм") - утвердилися в свідомості більшості поляків (у 1999 p., згідно з дослідженнями ЦБОС, 67 % поляків схвалювали зміну устрою в країні). Правда, індивідуальне й групове сприйняття нових реалій Польщі значно різнилося. Основна маса населення сприймала демократію і ринок через призму їх нинішнього стану в розвинутих західних країнах, не завжди погоджуючися з необхідністю проходження тривалих "проміжних стадій" для досягнення суспільства "загального споживання".

Головним змістом економічної трансформації стала приватизація державних підприємств. До 1998 р. нею було охоплено 6129 закладів, що становило 70% їх загальної кількості. У результаті докорінно змінилося співвідношення між державним і недержавним секторами в економіці на користь другого. У 1989 р. усуспільнений сектор (без сільського господарства) виробляв 81,2 % національного доходу, в ньому було зайнято 69 %> усього працездатного населення; 1998 р. на нього припадало менше 40 % доходу і 30%> працюючих. Частка приватного сектора в продукції промисловості в 1998 р. становила 69,1 %>, будівництві - 93,7 %>, торгівлі - 95 %. Відбулися також глибокі зміни в структурі польської економіки: зменшилася частка промисловості у створенні валового національного продукту (з 34 % у 1992 р. до 24,3% у 1998 р.), сільського господарства (відповідно 6,7 %> і 4,2 %>), натомість зросла частка сфери обслуговування і торгівлі.

Економічні зміни позначилися на загальній соціальній структурі суспільства. З'явилася верства економічної еліти, яка сформувалася з власників великих підприємств, директорів і менеджерів акціонерних товариств і приватних фірм, основу якої склала колишня номенклатура ПОРП, прибутки якої у десятки разів перевищували середньо-

691

Історія Польщі

статистичні. Для докладної характеристики нової політичної та економічної еліти ще бракує результатів досліджень. Однак деякі попередні зондажі свідчать про те, що приблизно третина її належала до ПОРП і союзних партій, а серед бізнесових кіл -45,8 % (праці Я. Павляка). Значні зміни торкнулися "середнього класу", або людей, що мають приватний бізнес. До цієї групи додалася значна частина т.зв. "менеджерських" кіл, яка складається з різного роду організаторів, спеціалістів і творців. В умовах ринкової економіки і демократичного устрою різко зріс попит на спеціалістів у галузі комп'ютерної техніки, моніторингу, реклами, піару тощо. Як правило, це люди з вищою освітою і вузькою спеціалізацією, потреба в яких зростає в ринкових стосунках (т.зв. "білі комірці"). Зменшилася частка населення, зайнятого в промисловості і сільському господарстві; й ця тенденція, за спостереженням фахівців, зберігатиметься надалі. Поступово формується нова соціальна структура (стратифікація) суспільства, властива розвинутим західним країнам із значним подрібненням соціальних груп за інтересами.

Нові засади устрою Польщі створили сприятливі умови для формування громадянського суспільства, яке характеризується проявами позадержавної активності його членів. Роль і значення громадськості зростають у розвиненому демократичному соціумі, який прагне обмежити неконтрольовану діяльність державної влади. Тоталітарний режим не допускав існування позаконтрольних громадських організацій (певним виключенням були церковні). Після 1989 р. настав період бурхливого росту неурядових організацій, досягнувши у 1997 р. приблизно 20 тис. (в Австрії - 83 тис, Фінляндії -понад 100 тис, Швеції - понад 200 тис). Більша їх частина (50 %) - регіональні, 90% присвячують діяльність справам родини, дітей, освіти, молоді, соціальної допомоги. Діяльність громадських організацій і товариств спрямована на піднесення гідності громадяь, причетності до позитивних змін у суспільстві. Хоча значна частина поляків (52 %) ще з недовірою ставиться до їх можливостей, але кількість оптимістів постійно зростає (з 7 % у 1992 р. до 32 % у 1998 p.).

У сучасному польському суспільстві швидко змінюється сфера масового інформування (преса, радіо, телебачення), яка служить головним джерелом формування суспільної свідомості. Суттєві зміни зумовлені приватизацією польських ЗМІ та інтеграцією зі світовою системою. Приватизація преси в Польщі відбулася повністю і в короткі строки до кінця 1993 р. Повільніше проходила приватизація радіо і телебачення, яку здійснювала Крайова рада радіофонії і телебачення. У 1997 р. вже діяло 16 телевізійних і близько 200 приватних радіоканалів при збереженні кількох державних. Через кабельне і сателітарне телебачення поляки отримали доступ до світового інформаційного простору. У 2000 р. до цієї мережі були підключені 46 % польських родин. Здійснені заходи зробили ЗМІ одним з головних чинників реалізації політичного та культурного плюралізму, а конкуренція програм - стимулом для підвищення їх якості. У Польщі проявляється загальна світова тенденція щодо ЗМІ: перехід першості від преси і радіо до телебачення ("від культури слова до культури образу"). Це також пов'язано з постійним розширенням доступу до світової комп'ютерної мережі "Інтернет". Позитивною стороною змін є зростання участі громадян у культурному процесі й розширенні погляду на світ. Разом з тим, виникла небезпека однобічності представлення програм, переважання цінностей масової культури, етичне та естетичне спрямування яких є сумнівним. Водночас зросли побоювання громадськості щодо комерціалізації ЗМІ і маніпулювання інформацією в інтересах політичних та ідеологічних чинників. Висловлюються думки про руйнівний вплив глобалізації культури на моральні та національні цінності.

Традиційно впливовою релігійною організацією Польщі є римо-католицька церква (костел). У 1998 р. вона мала 9990 парафій і 27235 священослужителів. 25 березня

692

^ У нових реаліях Європи та світу

1992 р. папа римський оголосив буллу, яка запровадила новий адміністративний устрій костелу в Польщі: кількість митрополій зросла до 13, а дієцезій - до 40. На чолі єпископату стоїть примас кардинал Юзеф Ґлемп. Найбільшим моральним авторитетом для поляків залишається папа римський Іоанн Павло II (К. Войтила). Релігійність польського суспільства зберігалася впродовж всього XX ст. (найбільший спад спостерігався в 60-і роки, але й тоді 77-83 % дорослих брали участь у релігійній практиці). Після обрання поляка главою римо-католицької церкви релігійність різко зросла. За даними 1999 р. 90 % населення декларували свою віру, 50 % регулярно брали участь у релігійних відправах. Водночас зменшився авторитет костелу в публічних справах, що пов'язано з посиленими намаганнями ієрархії втручатися в світські справи в 90-х роках. Дві третини громадян підтримують засаду відокремлення церкви від держави і заперечують право церкви давати оцінку державним документам. Така ситуація відповідає світовим тенденціям секуляризації та "приватизації" релігії, її пристосуванню до індивідуальних потреб людей. Окрім римо-католицької церкви в Польщі діють інші християнські конфесії. Найбільшою є Автокефальна православна церква, до якої належить понад 500 тис. віруючих, переважно білорусів та українців. її очолює митрополит варшавський і всієї Польщі Сава Грицуняк. Менший вплив мають протестантська церква (близько 90 тис. вірних), єговісти (близько 120 тис).

^ Національні меншини становлять у сучасній Польщі близько 1 млн. осіб (2,6 % населення). До найбільших належать німці (близько 360 тис), українці (300 тис), білоруси (240 тис). Усі інші меншини (цигани, литовці, росіяни, євреї, вірмени, татари, греки, чехи та ін.) разом сягають 100 тис. осіб. Компактною групою німці проживають переважно в Сілезії (Катовіце, Ополє), де беруть участь у місцевих органах влади. У 1991 р. німецькі громадські організації утворили Союз німецьких громадсько-культурних товариств у Польській республіці. 1994 р. до нього належали 21 воєводська організація і близько 90 % німців. Того ж року виникла Головна рада верхньосілезьких німців. Обидві організації декларують прагнення до поєднання німців і поляків, участі німців у розвитку Польщі і становленні демократичних порядків. У 60-х роках німецьке шкільництво в Польщі фактично перестало функціонувати через брак учнів. Після 1989 р. з'явилася тенденція до відновлення німецького шкільництва, передусім у вигляді обов'язкових занять з німецької мови в польських школах. У 1995 р. в 45 польських школах була запроваджена обов'язкова німецька мова. Тільки в 90-х роках з'явилися перші німецькомовні періодичні видання - тижневики "Oberschlesische Zeitung" (Верхньосілезька газета) і "Auf Schlesischer Erde" (3 сілезької землі). У діяльності німецьких громадських організацій проявлялися тенденції до повернення німцям їхнього майна, розширення можливостей національного життя в Польщі. Договір між Польщею і ФРН 1991 р. поклав край радикальним вимогам щодо повернення німецьких назв місцевостей, подвійного громадянства і майна. Водночас було констатовано, що німці користуватимуться в Польщі усіма демократичними правами нарівні з іншими національностями.

^ Українське населення після операції "Вісла" (1947 р.) було розпорошене по цілій Польщі з метою його швидкої асиміляції. Сьогодні більшість українців залишається розкиданою по західних і північних землях країни (воєводства Опольське, Нижньо-сілезьке, Західнопоморське, Поморське, Вармінсько-Мазурське). Компактні групи українців проживають на Підляшші, а також Холмщині, Замойщині та інших східних та північно-східних воєводствах (воєводства Подляске, Люблінське, Підкарпатське, Малопольське). Українська меншина поділена на різні групи в релігійному та етнічному відношеннях. На півдні країни т.зв. Лемківщину заселяють лемки (Ґорліца, Новий Сонч, Кросно); у південній частині Подляського воєводства частина українського населення

693

1   ...   73   74   75   76   77   78   79   80   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации