Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Загрузка...
Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

1.doc

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
кальвінізм - релігійна течія, започаткована на Заході ^ Жаном Кальвіном (1509-1564) у 1536 p., коли він видав свою найважливішу працю Настанова в християнській вірі. У другій половині 1550-х років кальвінізм став провідним напрямом польського протестантизму. Найбільше прихильників він мав серед польської шляхти, особливо малопольської.

В основі вчення Ж. Кальвіна лежала ідея абсолютної визначеності (приреченості): він стверджував, що Бог ще до створення світу прирік одних людей до спасіння, до раю, інших - до загибелі, пекла; цей вирок Бога є незмінний, але людині не суджено знати, визначена вона Богом на спасіння чи ні, віруючий, проте, має бути певен, що він "Божий обранець" і повинен доводити це своїм зразковим життям. Польську шляхту мало цікавила ця доктрина Ж. Кальвіна. їй імпонувало його вчення про примат (першість) суспільства над державою і визнання права опору станової репрезентації владі, етичне виправдання ним підприємництва, бачення Божої прихильності в багатстві людини, успішній її діяльності. Приваблювала шляхту й демократична, "республіканська" структура церковної організації кальвінізму, чим вона докорінно відрізнялася від ієрархічної структури католицької церкви. На чолі кальвіністської церковної общини

152

^ Відродження і шляхетська демократія

стояв старшина {пресвітер), що обирався з її членів, і запрошуваний нею (власне -пресвітером) проповідник, що виголошував перед членами общини проповіді та духовно-моральні повчання; функція проповідника не мала характеру священицької діяльності, а полягала лише в службі (ministerium), від чого їх звали міністрами. Пресвітер і міністр становили консисторію, що відала справами общини. У ряді країн виникла більш складна організація, в якій важливе значення здобули регіональні й загальнонаціональні з'їзди представників общин - синоди. Така організація кальвіністської церкви давала простір для впливів у ній найбільш заможним членам общини.

У польських землях такий вплив мала шляхта, що прийняла кальвінізм. У своїх маєтках вона реформувала, профанувала католицькі церкви, усувала з них священиків і передавала їх (церкви) прибічникам вчення Ж. Кальвіна, пресвітерам і міністрам, яких підбирала на свій розсуд. Реформовані церкви, звані зборами, перебували під повним контролем кальвіністської шляхти (зборами йменували й церкви лютеран і чеських братів, які зазвичай виникали внаслідок реформування католицьких церков; чеські брати також споруджували свої храми). Нерідко міністрами у зборах були католицькі священики, що навернулися в кальвінізм, здебільшого до них належали вихідці з міщан і селян. Кальвіністська церква (як, зокрема, і церква лютеран та чеських братів) була дешевою: на її утримання не йшли жодні, звичні для католицької церкви побори, найголовніший з яких десятина, яку, до речі, кальвіністська шляхта привласнювала. 1550 р. в містечку Піньчові, що в Малопольщі, власник якого став кальвіністом, пройшов перший з'їзд кальвіністських міністрів, а 1554 р. в малопольському ж містечку Сломніки - перший синод кальвіністської церкви, який санкціонував її організаційну структуру. Підраховано, що тільки у 1550-1570 pp. було скликано не менше 92 кальвіністських синоди і з'їзди, з них 20-у Піньчові. Близько 1570 р. у Речі Посполитій налічувалося близько 700 протестантських церков, з яких понад 420 були кальвіністськими (лютеранських церков було понад 140).

Успіхи кальвіністів у боротьбі з католицькою церквою значною мірою пояснювалися тісним зв'язком багатьох із них з екзекуційним рухом, в якому вони брали активну участь і на характер якого впливали. Ще до і на початку проникнення кальвінізму в польські землі екзекуціоністська шляхта через своїх послів на сеймах 1540-х років наполягала на обмеженні духовної юрисдикції щодо світських осіб (передовсім щодо шляхти) і розширенні участі духовенства в державних повинностях. На сеймі 1550 р. група послів вимагала позбавити церкву десятини, секуляризувати церковні маєтки, скасувати згадану церковну юрисдикцію тощо. Дальше поширення кальвінізму позначилося на сеймовій боротьбі з питань, що стосувалися католицької церкви. Посли настирливо, разом з лютеранами, чеськими братами й католиками-екзекуціоністами, виступали проти церковної юрисдикції, й на сеймі 1552 р. її було призупинено стосовно "єретиків". Ще більших успіхів прихильники реформації домоглися на сеймі 1555 р., який узаконив вільне існування реформованих церков, що виникли до цього року, і так само призупинив до скликання національного собору (про нього нижче), розгляд в церковних судах справ щодо відходу від католицтва. Особливо рішучим був наступ екзекуціоністської шляхти на католицьку церкву на Пьотрковському сеймі 1562-1563 pp.: їй вдалося домогтися скасування виконання гродськими старостами вироків церковних судів.

Успіхи, здобуті шляхтою в боротьбі з католицькою церквою, певною мірою були зумовлені тим, що Польську державу очолював загалом індиферентний у питаннях віри Сигізмунд Август, який, будучи противником релігійної конфронтації, любив повторювати: "Я не хочу бути королем ваших сумлінь". Його навіть звинувачували у прихиль-

153

Історія Польщі

ності до реформації, оскільки він не піддавався намовлянням папського нунція Алоізо Ліппомано вчинити розправу над провідними її діячами.

Однією із заслуг кальвіністської (якоюсь мірою й лютеранської та чеськобратської) частини екзекуціоністської шляхти було те, що разом з католиками-екзекуціоністами вона у 50-х роках активно вимагала створення польської національної церкви, подібної до англіканської, що виникла в Англії у 1534 р. за панування у ній короля Генріха VIII (1509-1547). Національна церква, за задумом її адептів, повинна була об'єднати на засадах автономії та рівноправності всі християнські віросповідання, в тому числі православ'я, під генеральною зверхністю папи римського. Головою її, за взірцем англіканської церкви, мав стати король, а найвищою владою - національний собор. На сеймі 1555 р. шляхта наполегливо домагалася його скликання для схвалення на ньому цього проекту. Останній був підтриманий королем і вищим католицьким духовенством, яке було переконане, що буде верховодити в національній церкві. Наступного року до Риму виїхало польське посольство, щоб просити папської згоди на скликання національного собору для створення національної церкви та для католицької церкви, щоб наблизити її до інших християнських віровизнань, на літургію польською мовою, причастя під двома видами і скасування целібату духовенства. Відповідь папи на всі ці прохання була негативною, бо їхній зміст суперечив доґматично-організаційним засадам католицької церкви, а реалізація могла призвести до відриву Польського королівства в церковному відношенні від римської курії. Знеохочений цією відповіддю, Сиґізмунд Август відмовився підтримувати ідею національної церкви. Того ж 1556 р. король видав едикт, яким заборонив подальше протестантське реформування католицьких церков. Це не перешкодило протестантам на сеймі 1562-1563 pp. домогтися припинення сплати Польщею аннат - щорічної данини римській курії. Ще раніше, у 1555 р., Польща припинила сплачувати святому престолу денарій святого Петра (swietopietrze).

1562 р. у кальвіністському таборі розпочався розкол, який тривав три роки. У результаті з нього виділилася менша, радикальна, частина, куди входили шляхта (навіть заможна), міщани й частина селян. Вони заснували т.зв. Меншу церкву (латин. Ecclesia Minor), або збір; власне кальвіністська церква відтоді йменувалася Більшою (латин. Ecclesia Maior). Розкольники називали себе польськими братами за прикладом чеських братів, які мали на них вплив. Причиною розколу стали розходження в поглядах на богословські догмати й соціальні проблеми. Польські брати, інтерпретуючи Новий Завіт з позицій, близьких до раціоналістських, заперечували основну догму ортодоксального християнства - вчення про єдиносущу троїстість Бога - святу Трійцю. За це ідейні противники прозвали їх аріанами (від імені одного із засновників ранніх єретичних вчень у християнстві александрійського священика Арія, що помер 336 p.), рідше -антитринітаріями (латин. Trinitas - Трійця). Певною, якщо не визначальною мірою, це заперечення було зумовлене впливом італійських антитринітаріїв, які прибули до Польщі після спалення 1553 р. у Женеві за наказом Ж. Кальвіна Мішеля Сервета вченого і мислителя, який заперечував єдиносущу троїстість Бога. Більшість польських братів визнавали Богом тільки Бога Отця, вважаючи Ісуса Христа людиною, наділеною після її воскресіння Божими властивостями, а Дух Святий - підпорядкованою Богові Отцю сутністю, що походить від нього. З початку XVII ст. прибічників цього погляду серед аріан-антитринітаріїв звали унітаріями (латин, unitas - єдність). Частина польських братів (тритеїсти) вірила в існування трьох окремих, неєдиносущих Божих іпостасей - Бога Отця, Бога Сина (Христа) і Бога Святого Духа, а ще інша частина (дитеїсти) -визнавала тільки Бога Отця і Бога Сина. Польські брати заперечували також церковне вчення про гріхопадіння, стверджуючи, що людина за своєю природою добра, її мораль

154

Відродження і шляхетська демократія

залежить від середовища, в якому вона живе, і виховання, відкидали також таїнства, в тому числі хрещення і причастя, відстоювали віротерпимість і духовну свободу.

В основі ідеології польських братів, щоправда не всіх, лежала ідея безумовної соціальної рівності: переконання, що всі люди - брати, і ніхто не повинен наживатися на чужій праці. Польські брати висували постулати скасування станових відмінностей, звільнення селян від феодальних повинностей, відмови від державної та військової служби. Дехто з них навіть висловлювався проти приватної власності на землю, за спільне громадське користування нею. Найбільш радикально налаштовані з них 1569 р. у новозаснованому шляхтичем-аріанином малопольському містечку Ракові створили комуністично-утопійні громади, члени якої спільно обробляли землю, займалися ремеслом, плекали освіту. З цього експерименту, зрештою, нічого не вийшло. Ракув перетворився на типове ремісничо-торговельне поселення з властивими для нього соціальними негараздами.

В організаційному відношенні релігійне життя польських братів не відрізнялося від ортодоксальних кальвіністських громад - зборів. У 1570-1620 pp. в Речі Посполитій, переважно в Малопольщі, діяло близько 65 їхніх зборів (часом до 100), потім менше. У 1569-1662 pp. відбулося 107 відомих нам аріанських синодів, на які збиралося до півтисячі братів. Найбільша їх кількість припадає на Ракув - 39. Аріанський релігійно-соціальний радикалізм пробуджував занепокоєння протестантської і католицької шляхти. Уже на сеймі 1566 р. кальвіністи виступили з пропозицією заборонити діяльність польських братів, а порушників цієї заборони вигнати з країни. У королівській канцелярії був підготовлений відповідний королівський едикт, проте його не було оголошено.

Вороже ставлення протестантської шляхти до польських братів проявилося, зокрема, в тому, що їх не запросили взяти участь у спільному синоді кальвіністів, лютеран і чеських братів, який відбувався в Сандомирі у 1570 р. Прийнята синодом угода гарантувала взаємну віротерпимість цих течій, декларувала готовність працювати над виробленням спільної протестантської моделі церкви. Союз трьох віровизнань мав виступати на захист кожного з них, тобто мав й оборонний характер. Було вирішено скликати спільні синоди для обговорення наболілих питань. Закладена сандомирською угодою співпраця успішно тривала чверть століття, після чого лютерани стали від неї відходити і, врешті, відмовилися зовсім.

Серед польських братів з часом дійшло до посилення впливу поміркованого крила, яке невдовзі здобуло перевагу. Значною мірою це сталося завдяки італійцю Фаусто Сощіні (1539-1604; у Польщі його звали Фавстом Социном). Прибувши до Польщі І579р., він невдовзі очолив поміркованих польських братів, мав серед них високий авторитет до самої смерті (похований у Польщі). Ф. Социн надав аріанському рухові більшої згуртованості та пружності, реформував його в дусі раціоналізму, проголосивши розум людини найголовнішим інструментом осягнення Св. Письма й пізнання світу, найвищим критерієм істини, а моральне самовдосконалення - єдиним шляхом піднесення духовності. Завдяки Ф. Социнові антитринітаризм, званий від його імені сощніанством (відповідно польських братів і всіх послідовників вчення Ф. Социна в Речі Посполитій та за її межами йменували социніанами) став єдиним у Польщі протестантським віровизнанням, здатним на інтелектуальному рівні успішно дискутувати з католицькими ідеологами. Социніанство вплинуло на формування релігійного раціоналізму в Центральній та Західній Європі (здебільшого в Голландії й Англії) і кристалізації деїзму - віри в догматично неокресленого Бога. Разом з тим, воно давало імпульси розвиткові наукових, політичних і соціальних ідей.

155

Історія Польщі

Апогеєм реформації в Речі Посполитій було прийняття акту Варшавської конфедерації, якою себе визнав в останній день роботи (28 січня) конвокаційний сейм 1573 р. Акт, який називають Варшавською конфедерацією, проголосив віротерпимість (релігійну толерантність) щодо всіх християнських віровизнань, в тому числі польських братів та анабаптистів. "Обіцяємо собі взаємно (...) на вічні часи, скріплюючи це нашим словом, честю і совістю, - сказано в цьому документі, - що ті з нас, котрі відрізняються за вірою, зберігатимуть між собою мир і не проливатимуть крові через різну віру і відмінність у церквах". Світські власті, згідно з актом, не мають права нікого карати смертю, конфіскацією майна, ув'язненням чи вигнанням з країни за релігійні погляди. Серед підписів, що стояли під ним, половина належала католикам. Цим актом Річ Посполита першою серед європейських країн на офіційному рівні заявила про запровадження віротерпимості. Документ Варшавської конфедерації не означав, проте, визнання повної свободи совісті; він не визнавав права на атеїзм, що й не дивно з огляду на ставлення до нього в тогочаснім Європі.

Останнім значним успіхом реформації в Речі Посполитій було те, що Генрик Валезій в день своєї коронації (21 лютого 1574 р.) в краківському кафедральному соборі присягнув виконувати Варшавську конфедерацію. Зробив він це на вимогу кальвініста, маршалка великого коронного Яна Фірлея. Коли при складанні присяги виникло замішання, спричинене небажанням короля її вчинити, то Я. Фірлей промовив до нього: "Присягнеш, королю, бо ж ти пообіцяв".

Реформаційний рух у Польщі найбільш інтенсивно розгортався в третій чверті

XVI ст. Особлива роль у ньому, з огляду на поширеність, належала кальвіністській течії та головному її носієві - шляхті, яка в основному визначала його розмах і характер, що, своєю чергою, визначило особливість польської реформації як шляхетської. Шляхетський характер польського кальвінізму і те, що кальвіністська шляхта відігравала велику роль в екзекуційному русі, зумовило значний успіх реформації. Але той самий характер водночас визначив і її нестійкість, оскільки шляхта виявилася ненадійним оплотом протестантизму. Після задоволення своїх релігійних і політичних вимог чимало хто з неї не бачив потреби в продовженні реформації. Наступні покоління кальвіністської шляхти проявляли релігійну пасивність і не чинили особливого опору наступові католицизму, спрямованому на те, щоб навернути її в своє лоно. У цьому наступі католицька церква домоглася значних успіхів: уже на зламі XVI-XVIIct. велика, якщо не більша частина кальвіністської шляхти перейшла в католицтво, чим по кальвінізму в Речі Посполитій було завдано відчутного удару, від якого він не зміг оправитися. Певною мірою така ж метаморфоза спіткала лютеранську і чесько-братську шляхту. Натомість вистояли перед наступом католицизму, хоч і не без втрат, міщани лютеранського і чеськобратського визнань, а також польські брати-социніани, останні до середини

XVII ст.

загалом, реформація в Польщі не набула такого розмаху і глибини, як у деяких інших країнах Центральної і Західної Європи (Німеччині, Швейцарії, Голландії, Франції, Чехії). І все ж вона позитивно відбилася на її розвиткові в XVI та, певною мірою, XVII ст. Значення її полягає насамперед у формуванні нового типу релігійності, заснованої на раціональному підході до тлумачення богословських проблем і через їх призму -соціально-політичних. Крім того, протестанти зробили вагомий внесок у розвиток освіти, книгодрукування, наукової думки, релігійної та філософської літератури. Багато до цього спричинилися польські брати, які так образно підкреслювали своє місце і значення в реформаційному русі: "Дах (протестантської церкви) спорудив Лютер, стіни - Кальвін, а фундамент - Социн".

156

Відродження і шляхетська демократія

Польський протестантський рух мав значне відлуння в Литві та в руських землях Корони і Великого князівства Литовського. Щодо українських земель, то в Руському і Белзькому воєводствах уже в середині XVI ст. було чимало прихильників кальвінізму. Невдовзі тут почало поширюватися аріанство, безпосередньо пов'язане з діяльністю визначного теолога-проповідника, вихідця з Мантуї (Італія) Франко Станкарі (1501-1574). Один з перших синодів аріан відбувся в містечку Ланьцут Перемишльської землі. Осередком протестантизму було й Волинське воєводство. З кінця XVI - початку XVII ст. тут виникали кальвіністські й аріанські громади. У місті Острог активно працювали діячі тутешнього вченого гуртка чеський брат Марцін Бронєвський та аріани Мотовило і Каспар Лушковський. В Острозі, і містечку Старий Костянтинів виникли аріанські громади. З 1608 р. бере початок міцний аріанський осередок в містечку Ляхівці. На почату XVII ст. в Київському воєводстві з'являється кальвіністський осередок у містечку Горностайполе; близько 1610 р. засновано аріанську общину в містечку Черняхов, ініційовану Стефаном Немиричем, батьком майбутнього покровителя й лідера аріан на Київщині, козацького діяча й одного з авторів Гадяцької угоди 1658 р. Юрія Немирича.

Значення реформації в Польщі і Речі Посполитій загалом виходить за державні кордони. Вона помітно вписалася в загальноєвропейську реформацію, внесла до неї свій досвід і своєрідність. У першу чергу це стосується її аріансько-социніанської течії. Для кількасоттисячної нині в світі громади антитринітаріїв основні осередки польських братів - Ракув і Піньчув - залишаються свого роду святинями, місцями поклоніння. Особливу роль в аріанському русі відіграв Ракув ("Сарматські Афіни"), значною мірою завдяки тому, що тут у 1603-1638 pp. діяла славна на всю Європу социніанська школа, звана академією за внесок у справу розвитку освіти.

Контрреформація

Реакцією на реформацію була контрреформація, або наступ сил, що за всяку ціну намагалися відновити підірвані позиції католицької церкви, вивести її з кризи, в яку вона потрапила внаслідок поширення протестантства. Захищаючи свої позиції, католицтво було змушене вдатися до організаційної та ідейної перебудови. Неабияке значення мало заснування у 1534 р. і затвердження папою у 1540 р. ордену єзуїтів ("Societatis Jesu" -"Товариства Fcyca"), що став одним з головних бастіонів контрреформації. У 1542 р. реорганізовано інквізицію, а 1559 р. вперше надруковано Індекс заборонених книг список видань, згодом поновлюваний, що містив назви творів з релігійно-догматичних, культурно-моральних і соціально-політичних питань, зміст яких розходився з ученням і практикою католицької церкви. Рішучий перелом в європейській контрреформації настав після закінчення у 1563 р. вселенського собору цієї церкви, який з перервами засідав з 1545 р. на півночі Італії в місті Тридент, за винятком 1547-1549 pp., коли його робота проходила в місті Болонья. Тридентський собор закріпив перемогу угруповання на чолі з єзуїтами над течією в католицтві, яка шукала примирення з протестантством. Він опрацював радикальну програму оновлення католицької спільноти, визначив доктрину і політику католицької церкви. Його постанови підтвердили всі її доґми і віровчення, заперечивши найменші відхилення у бік реформаційних поглядів. Собор посилив церкву організаційно: підтвердив верховенство папи над собором, збільшив владу єпископів у межах їхніх єпархій, вказав на необхідність поліпшити проповідницьку діяльність духовенства серед віруючих, зміцнювати дисципліну в чернечих орденах. Він також підтвердив статус латинської мови як літургійної. У 1564 р. було обнародувано т.зв. Тридентське сповідання віри - документ, що виклав головну суть

157

Історія Польщі

рішень собору. Керівництво католицької церкви зобов'язало духовних осіб усіх рангів й викладачів католицьких університетів присягти виконувати його.

Постанови Тридентського собору потрапили до Польщі у 1564 р., коли їх передав Сигізмундові Августу папський нунцій Джованні Франческо Коммендоне. Щойно 1577 р. їх офіційно прийняв синод польської католицької церкви, що не означає, що вона не керувалася ними у своїй діяльності до цього моменту. Як провідник їх у життя особливо відзначався єзуїтський орден, який у Польщі розпочав свою діяльність у 1564 р. на запрошення одного з найбільш запеклих противників реформації- кардинала і вармійського єпископа Станіслава Гозіуша (1504-1579).

Контрреформація у Польщі розпочалася одразу після проникнення сюди реформаційного руху. Однак довший час до завершення роботи Тридентського собору керівництво польської католицької церкви у протистоянні з реформацією займало оборонну позицію, не будучи в стані зібратися з силами для проведення активної боротьби за відстоювання устоїв католицтва: воно не було до неї призвичаєне. Більшою мірою воно покладалося на допомогу королівської влади, ніж на власні сили. Під його тиском Сиґізмунд І і Сиґізмунд Август видавали антиреформаційні едикти. Проте останні виконувалися дуже слабо, а то й просто ігнорувалися: всупереч королівським заборонам реформаційний рух розгортався, по суті, відкрито й безперешкодно.

З ідейним противником, який вимагав особливої уваги, католицизм зустрівся в особі кальвінізму, бо йшлося про сильно заанґажовану в екзекуційному русі шляхту. У полі зору католицьких ідеологів постійно перебувало й лютеранство. Недарма на час появи і в перші роки поширення кальвінізму припадає інтенсивна релігійно-публіцистична діяльність двох талановитих й авторитетних діячів контрреформації Марціна Кромера і С. Гозіуша. Перший з них, починаючи з 1551 p., видав у чотирьох випусках твір Про лютеранську віру й науку. Розмова дворянина з монахом. Аргументація, до якої вдався М. Кромер, мала не тільки антилютеранський, а й назагал антипротестантський характер. 1553 р. вийшла книжка С. Гозіуша Визнання католицької християнської віри, яка стала програмною у боротьбі католицької церкви з реформацією. Значення, яке їй надавало католицьке керівництво, підкреслюється тим, що за 20 років вона витримала 22 видання.

На час закінчення Тридентського собору польська католицька церква змогла значною мірою реорганізуватися. Це дало змогу їй, керуючись тридентськими постановами, повільно й неухильно перейти в контрнаступ. Він став можливий тому, що їй вдалося зберегти свої головні привілеї та матеріальну базу. Перетворення і зміни у церкві торкнулися всіх рівнів і структур. Священики у приходах повинні були регулярно читати проповіді, створювати релігійні братства, спонукати прихожан до частої сповіді й причастя, проводити емоційні процесії, що чинили вплив на психіку й уяву мирян, систематичну катехізацію. Відродилося й набрало нової сили монашество. Стрімко зростала кількість монастирів, розширювали діяльність старі обителі. Ченці ставали активними організаторами релігійної пропаганди, полеміки й книгодрукування; з них рекрутувалися вчителі церковних шкіл. Єпископи проводили регулярні об'їзди (візитації) своїх єпархій, під час яких довідувалися про їх дійсний стан. Створювалися семінарії для підготовки кадрів нижчого духовенства. Освітньо-моральний рівень останнього зростав, дисципліна істотно поліпшилася. Посилилися зв'язки польської церкви з папською курією; папський нунцій, що постійно перебував у Польщі з 1556 p., чинив вплив на церковне життя у ній. Єпископи повинні були регулярно звітуватись у Римі про свою діяльність.

Особливу роль у польській контрреформації відіграло середнє (капітульне) духовенство. Воно послідовно і непримиренно захищало устої католицизму й відстоювало

158

^ Відродження і шляхетська демократія

його реформування, на відміну від тих єпископів, що вели ренесансний, виразно мирський спосіб життя і не переймалися станом церкви. Щойно на зламі XVI і XVII ст. керівництво єпархіями повністю перейшло до єпископів, діяльність яких задовільняла вимоги Тридентського собору. Саме тоді й набули розмаху істотні зрушення в організаційній та релігійно-освітній галузях католицького церковного життя.

Одна з особливостей Польщі полягала в тому, що тут неможливо було в боротьбі з реформацією широко покладатися на методи прямого насильства й примусу, оскільки свобода віросповідання гарантувалася шляхті - головній соціальній силі протестантства - Варшавською конфедерацією 1573 р. Щоб досягти перелому в цій боротьбі, потрібно було повернути в лоно католицтва іновірну шляхту, а це можливо було здійснити тільки з допомогою продуманої й поступальної пропаганди та переконування. Основна роль у перевихованні протестантської шляхти належала єзуїтам. Сила цього ордену ґрунтувалася на гнучкій організації, дисципліні, старанному доборі потрібних йому кадрів, умінні використовувати будь-які можливості для досягнення своїх цілей. Керівництво католицької церкви радо вітало появу ордену в Польщі, покладаючи на нього великі сподівання у протистоянні з протестантами. У 1565 р. Сиґізмунд Август взяв орден під свою опіку, а 1579 р. єзуїти отримали організаційну автономію в Речі Посполитій у вигляді окремої польської провінції; 1608 р. остання була поділена на Польську і Литовську провінції. До першої входила територія Польського королівства, за винятком Мазовії і Вармії, які були віднесені до Литовської провінції у складі Великого князівства Литовського, польсько-литовської частини Інфлянт та, від 1611 p., Смоленської землі.

Єзуїтів у Речі Посполитій було порівняно небагато (на зламі XVI-XVII ст. - близько 400, у 1640 р. - понад 1400), але завдяки властивим їхній організації якостям вони були здатні доводити до кінця справу, за яку бралися. Певний час то були переважно німці й італійці, згодом більшість становили поляки. Скеровані на зміцнення розхитаних позицій католицтва, на викорінення протестантства, єзуїти не цуралися діяльності серед різних соціальних верств населення. Особливу ж увагу вони приділяли роботі з шляхтою, яка вона посідала особливе місце в політичній системі держави, в реформаційному русі. Усвідомлюючи необхідність брати до уваги привілейоване становище шляхти, орден зосередив увагу на вихованні шляхетської молоді, в тому числі протестантської, в дусі безмежної й безоглядної відданості католицизму. Головним осередком цього виховання стали єзуїтські колегії - середні навчальні заклади, в яких, відповідно до цілей виховання, використовувався кращий досвід європейської педагогіки, зокрема протестантської. Високий професійний рівень навчання в колегіях призвів до того, що освіту в них охоче здобували не тільки католики, а й протестанти (в основному кальвіністи), причому останніх не примушували брати участь в католицьких релігійних обрядах. Навчання в колегіях було безоплатним, що давало можливість здобувати освіту вихідцям з незаможних шляхетських родин. У результаті послідовного застосування чітко продуманої системи виховання зі стін колегій виходили, як правило, правовірні католики. Завдяки цьому до кінця першої половини XVII ст. в католицтво перейшла більша частина протестантської шляхти.

Перша єзуїтська колегія була заснована за сприяння С Гозіуша на терені керованої ним Вармійської єпархії в містечку Бранєв (Брунсберг) у 1565 р. До кінця XVI ст. на польських землях Речі Посполитої виникло ще чотири колегії, ва тому числі в місті Ярослав Руського воєводства, а також три колегії у Великому князівстві Литовському і одна- в польсько-литовській частині Інфлянт. на 1648 р. у польських землях існувало 15 колегій, в українських - 12, у Великому князівстві Литовському - 10, у польсько-литовській частині Інфлянт - 1. Позиції єзуїтської освіти значно посилилися після

159

Історія Польщі

перетворення заснованої 1578 р. Віденської колегії в академію, яка стала важливою кузнею освічених кадрів єзуїтів для всієї Речі Посполитої.

Великий контрреформації!ний вплив на населення справляли визначні єзуїтські проповідники та письменники, серед яких особливо відзначався Пйотр Скарга - перший ректор Віденської академії, автор свого роду програмної праці Про єдність Божої церкви під єдиним пастирем (видана 1574 р.), а також дуже популярних Життєписів святих (1579).

Пропаганда контрреформації була успішною, зокрема тому, що використовувала більш різноманітні, ніж протестантська пропаганда, методи і засоби переконання: мистецтво, музику, театр, методичну катехізацію вірних тощо. У міру розвитку польської національної свідомості, значною мірою під впливом протестантства, католицька церква стала приділяти увагу виданню літератури польською мовою. Відбувався процес полонізації католицтва, наближення його до віруючих.

В особі Сиґізмунда III контрреформація знайшла велику підтримку. Будучи завзятим католиком за вихованням і переконаннями, цей король вбачав у ній духовну підпору для своєї влади. У 1592 р. за наполяганням католицької церкви він відновив виконання гродськими старостами вироків її судів. Вищі посади і королівщини король роздавав в основному католикам. Якщо до сенату Люблінського сейму 1569 р. входило 58 світських протестантів, то до сенату на сеймі 1598 р. тільки 16, на сеймі 1618 р. - 3. За Владислава IV їх стало дещо більше.

Маючи більшість у сеймі, католицька партія всіляко торпедувала будь-яку протестантську спробу надати Варшавській конфедерації 1573 р. силу непорушного закону. У багатьох містах протестантам закрили доступ до цехів і посад у системі самоврядування. Множились антипротестантські, спровоковані католицькою церквою виступи, в ході яких нищилися збори. До кривавих розправ над іновірцями ("єретиками") доходило зрідка, тому що інквізиція в Польщі (і Речі Посполитій загалом) не діяла; це дало підставу одному з визначних знавців реформації в Польщі назвати її "державою без вогнищ".

Негативно на долі протестантства позначилася участь його прихильників у Сандо-мирському рокоші 1606-1609 pp., хоча більшість його учасників була католиками: Сиґізмунд III цього їм пробачити не міг. Коронний трибунал у 20-х роках XVII ст. почав виносити вироки, які присуджували до ув'язнення і сплати значних грошових сум за видання протестантської літератури.

Здобувши успіхи у викоріненні кальвінізму (хоч остаточно з ним у Речі Посполитій було покінчено в другій половині XVII ст.), католицька церква у 30-х і 40-х роках XVII ст. завдала відчутних ударів по польських братах, які протидіяли тискові, слабо піддавались окатоличенню. У 1638 р. за тогорічним вироком сеймового суду в Ракові припинили діяльність аріанські збір, школа (академія) і друкарня. Приводом для вироку послужив випадок зневаження (профанації) хреста учнями академії. Ракув як головний осередок польських братів перестав існувати. Частина аріан, що в ньому мешкали, виїхала до волинського містечка Киселин, де й осіла; тут того ж 1638 р. відбувся аріанський синод. У 1647 р. сеймовий суд наказав закрити всі аріанські школи і друкарні. Виконанню цього наказу перешкодила Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, розпочата у 1648 р. На цей час аріани діяли переважно в маєтках православних шляхтичів Речі Посполитої, які ставилися до них терпимо і не дозволяли переслідувати. На початку 60-х років з польськими братами як течією в реформаційному русі було покінчено (про це див. у наступному розділі).

До кінця першої половини XVII ст. контрреформація загалом перемогла. Перемога була здобута над кальвіністами, аріанами і, принагідно, над чеськими братами. З

160

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru