Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Загрузка...
Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

1.doc

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Білоцерківський договір не дочекався затвердження на сеймі, який проходив у січні-березні 1652р. Це розв'язало руки Б.Хмельницькому. 2 червня (652 р. він спільно з татарською кіннотою вщент розгромив 20-тисячне коронне військо біля містечка Батога, що в Брацлавському воєводстві,. У битві загинув його командувач - гетьман польний коронний М. Калиновський. Батізький розгром не охолодив запалу войовничої партії у Варшаві. Сейм, що зібрався 23 липня того ж року, відхилив пропозицію Б. Хмельницького офіційно поновити статті Зборівського договору.

Від початку жовтня до середини грудня 1653р. Б.Хмельницький разом з Іслам-Ґіреєм III тримав в облозі під містечком Подільського воєводства Жванцем 40-тисячне коронне військо, очолюване Яном Казимиром. Врешті хан узяв на себе, як і під Зборовом, роль посередника, незацікавленого у надмірному посиленні будь-кого з противників. Його переговори з польським командуванням закінчилися 17 грудня угодою, яка відновлювала статті Зборівського договору.

На той час поновлення Зборівського договору для керівництва Війська Запорозького вже не було особливо бажаним успіхом. Справа в тому, що на його прохання 11 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив рішення прийняти Військо Запорозьке з "городами их и землями" під "государя высокую руку". Прийнята на Переяславській козацькій раді 18 січня 1654 р. ухвала про перехід України під протекторат Московської держави викликала в правлячих колах Речі Посполитої вкрай негативну реакцію: українська проблема, після тривалої війни, вийшла за межі внутрішніх незгод у Речі Посполитій і перетворилася у зовнішню війну з Москвою. У ході воєнної кампанії, розпочатої в травні 1654 р., московити захопили Смоленську землю з Смоленськом та територію Білорусі до ріки Березини. Навесні того ж року коронне військо відновило воєнні дії на українських землях, спрямовані безпосередньо проти козаків, оскільки Москва до кінця року своїх військ тут не мала. У жовтні 1654 - на початку 1655 pp. 30-тисячна польська армія під проводом гетьмана великого, коронного Станіслава "Ревери" Потецького криваво пройшлася по Брацлавському воєводству; зокрема у розправах з козаками і населенням неабияк "відзначився" коронний обозний Стефан Чарнецький. До цього додалися шкоди, заподіяні 30-тисячним військом кримчаків, яке на початку січня 1655 р. з'єдналося з польським коронним відповідно до укладеного в листопаді 1654 р. польською дипломатією "вічного" договору з Бахчисараєм, що

178

Часи потрясінь і занепаду

денонсував козацько-татарську угоду й встановлював оборонно-наступальний союз короля й хана проти Москви та козацької України. 29 січня - 2 лютого біля села Охматова, що в Київському воєводстві, відбулася генеральна битва між Військом Запорозьким та допоміжним московським загоном, з одного боку, і коронною армією та татарами - з другого. І хоча битви не виграла жодна з сторін, наступ коронної армії в Україні було призупинено.

^ Шведська навала

19 липня 1655 р. Швеція оголосила війну Речі Посполитій, хоча до закінчення строку Штурмдорфського перемир'я лишалося шість років. У своєму прагненні повністю запанувати на південному узбережжі Балтійського моря Швеція мала намір захопити польсько-литовську частину Інфлянт, Курляндію і Королівську Пруссію. Опанування Москвою у 1654 р. значної частини Білорусі і побоювання, що московити під час війни з Річчю Посполитою на цьому не зупиняться прискорило реалізацію цього задуму. На рішення вплинуло й сильне послаблення Речі Посполитої у багаторічній війні з повсталою Україною та у конфлікті з Москвою. Приводом для оголошення війни Речі Посполитій послужило вживання Яном Казимиром титулу короля Швеції (його попередники на польському престолі з династії Вазів Сиґізмунд III і Владислав IV робили те саме). Ян Казимир був готовий позбутися цього титулу заради того, щоб спільно з Швецією виступити проти Москви, проте це не завадило Карлові X Ґуставу (1654-1660; належав до Пфальц-Цвайбрюккенської династії) розпочати війну з Річчю Посполитою.

До виступу проти Речі Посполитої шведського короля заохочували деякі магнатські угруповання Корони і Великого князівства Литовського, занепокоєні прагненням Яна Казимира посилити королівську владу, його неспроможністю покінчити з "бунтом" в Україні та повернути Речі Посполитій окуповані Москвою Смоленську й білоруські землі. Цим магнатам здавалося, що при шведській допомозі і під протекторатом Карла X Ґустава, якого вони планували посадити на польський трон, вдасться відновити територіальну цілість Речі Посполитої і зберегти її традиційний державно-політичний устрій.

21 липня із західної частини Західного Помор'я, в якій Швеція остаточно запанувала за умовами Вестфальського миру 1648 р., через східну частину того ж Помор'я, яка належала Бранденбургії. 17-тисячне шведське військо на чолі з фельдмаршалом Магнусом Віттенбергом у липні 1655 р. вдерлося у Великопольщу і невдовзі її окупувало, завдяки тому, що великопольське шляхетське ополчення практично без опору капітулювало перед ним біля села Уйсьцє. Шведи захопили також польсько-литовські Інфлянти, Курляндію і просунулися в Жемайтію. Чимало литовсько-білоруської шляхти на чолі з гетьманом великим литовським Янушем Радзивіллом перейшло на їхній бік.

Далі воєнні дії відбувалися в основному на польських землях. 8 вересня шведи взяли Варшаву, 25 вересня обложили Краків. 29 вересня союзник шведів Б. Хмельницький спільно з російським допоміжним корпусом розбив армію великого гетьмана коронного С. Потоцького, після чого сім тижнів тримав в облозі Львів. Між тим, козацькі загони опанували Люблін і підійшли до Вісли в районі міст Казімєж Дольни і Пулави. Після одержання звістки про появу в їхньому тилу кримських татар - союзників Речі Посполитої - Б. Хмельницький взяв від львів'ян контрибуцію і пішов назустріч ханові Мегмед-Ґірею IV, щоб уладнати з ним відносини. Повернули на схід і зазначені щойно козацькі загони.

179

Історія Польщі

З жовтня шведи розбили армію гетьмана польного коронного ^ Станіслава Лянцко-ронського, а 7 жовтня, фактично позбавлений військової опори, Ян Казимир виїхав до австрійської Сілезії. Тим часом, 19 жовтня капітулював Краків. 20 жовтня в Кєйданах у Литві частина тамтешньої шляхти на чолі з Янушем Радзивіллом уклала з шведами договір, за яким унія Великого князівства з Короною оголошувалася недійсною, натомість встановлювалась унія його з Швецією; Князівство переходило у дідичне володіння КарловіХ Густаву. 21 жовтня в Кракові був виданий офіційний акт, яким владу шведського короля визнавали Краків, Сандомир, Люблін, а також Київське, Волинське, Руське і Белзьке воєводства. 28 жовтня шведам піддалося військо гетьмана С. Потоцького. Обидва коронні гетьмани, як і багато інших польських воєначальників, перейшли на службу до шведського короля.

На зайнятих територіях шведи чинили численні насильства, руйнування, грабунки, реквізиції продовольства, нищення населення і національних цінностей, знущання над релігійними почуттями католиків (шведи були лютеранами). У пам'яті польського народу ці їхні дії (не тільки 1655 р., а й у подальшому ході польсько-шведської війни), що супроводжувалися голодомором й епідеміями, відклалися як жахливе лихоліття -шведський потоп.

Реакцією поляків на безчинства шведів стало зростання ненависті до них, як до окупантів. А пізньої осені 1655 р. розпочався партизанський рух, в якому брали участь селяни, міщани, патріотично налаштована шляхта. Велику роль в його організації відіграв обозний коронний і київський каштелян Стефан Чарнецький, який впродовж всієї шведської навали залишався вірним Янові Казимиру. Партизанські загони завдавали шведам чималої шкоди, своїми несподіваними ударами виснажували їхні сили. їхні дії одержали в народі назву "шарпаної війни"

З Ополя Ян Казимир універсалом від 20 листопада звернувся до поляків і мешканців Великого князівства Литовського, до всіх станів із закликом битися з окупантами та їхніми польськими й литовськими поплічниками. Заклик заохотив патріотичні сили до боротьби. Великої наснаги у ній додала героїчна (від 18 листопада до 27 грудня 1655 р.) оборона Ясногурського монастиря ордену павліанів, що біля міста Ченстохови (у ньому зберігалась і зберігається дотепер шанована поляками ікона Богородиці), яку витримали кількасот жовнірів, селян, міщан, шляхти і ченців під час його облоги 2-тисячним загоном шведів. Оборона, крім всього іншого, виразно підсилила релігійний характер війни з окупантами. Характерно, що на скликаний Карлом X Густавом 30 листопада до Варшави вальний сейм, на якому він мав намір домогтися визнання себе королем Речі Посполитої, ніхто з Корони і Великого князівства Литовського не з'явився. На той час ставлення шляхетського загалу до шведського короля різко змінилося.

18 грудня Ян Казимир вирушив із Сілезії до Львова, щоб звідти керувати боротьбою проти шведів. Розчарувавшись у діях шведів, обидва коронні гетьмани розірвали з Карлом X Густавом і організували ("зав'язали") 29 грудня в містечку Тишівщх, що на південний схід від Замостя. конфедерацію коронного війська, яка підтримала Яна Казимира. Останній до неї не приєднався, щоб не бути залежним від скомпрометованих гетьманів.

У січні 1656 р. Ян Казимир через Прикарпаття і Північну Словаччину прибув до Львова. Розпочалося поступове, з перемінними успіхами, визволення окупованих шведами територій. 20 січня у місті Ланьцут (біля Жешова) була створена конфедерація, яку він очолив. Через якийсь час після цього Тишовецька конфедерація перестала діяти, бо потреба у ній відпала.

Карл X Ґустав, оволодівши більшістю міст Королівської Пруссії (не вдалося тільки опанувати Ґданськ), примусив бранденбурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма як

180

^ Часи потрясінь і занепаду

правителя Князівської Пруссії розірвати ленну залежність від польського короля і стати його ленником. Це означало, що Фрідріх Вільгельм мав надавати шведському королю військову допомогу в його антипольській війні. Після цього в лютому Карл X Ґустав рушив на південь у напрямі на Львів, щоб завдати вирішального удару військам Яна Казимира. Однак, не зумівши взяти Замостя - важливого опорного пункту поляків - він сприямував свої сили до Перемишля, а звідти повернув на північ. У міжріччі Вісли і Сяну, при злитті їх течій, в березні і квітні йому з великим трудом вдалося врятувати свою армію, оточену коронним військом, і з немалими втратами правим берегом Вісли дістатися Мазовії, а звідти - Королівської Пруссії. У війні відбувся рішучий перелом на користь поляків. До цього значною мірою причинився Павел Сапєга, призначений Яном Казимиром в березні 1656 р. великим гетьманом литовським замість Я. Радзивілла, померлого в кінці грудня попереднього року. П. Сапєга діяв проти шведів рішуче.

1 квітня 1656 р. у львівському кафедральному соборі перед образом Богородиці Ян Казимир виголосив славнозвісну клятву, котра була проявом його глибокої вдячності простому люду за участь у боротьбі проти шведської навали. "Оскільки бачу я з великим болем мого серця, - сказано у клятві, - що всі лиха, котрі за останні сім років впали на моє королівство, а саме: епідемія, війна й інші нещастя зіслані стали Найвищим Суддею як кара за стогони й утиск селян, - то обіцяю і клянусь, що після здобуття миру вживу зі всіма станами всіх засобів, щоб люд мого королівства був звільнений від усіх несправедливих тягарів і визиску". Обіцянки король не виконав та й не міг виконати. Але сам факт її прилюдного виголошення знаменний тим, що передає атмосферу крайнього напруження у війні зі шведами.

7 квітня під містечком Варка, що над Піліцею, поляки розгромили тритисячний корпус баденського маркграфа Фрідріха, союзника шведів. То була перша у цій війні значна польська перемога над окупантами у відкритому двобої. 25 червня 1656 р. Фрідріх Вільгельм уклав у Кенігсберзі з Карлом X Ґуставом договір, який повторював умови січневої угоди між ними і містив обіцянку шведського короля віддати Бранденбургії у довічне володіння Великопольщу з Ленчицькою і Сєрадзькою землями та Вармію, взамін за негайну військову допомогу шведам. Не встиг Карл X Ґустав її отримати, як поляки спромоглися 1 липня відвоювати Варшаву. Об'єднаним шведсько-бранденбурзьким військам наприкінці липня вдалося відвоювати польську столицю, проте невдовзі (26 серпня) вони були змушені її залишити. Із собою вони забрали до Стокгольма награбовані у Варшаві твори мистецтва, бібліотеку Вазів, архівні матеріали.

Восени 1656 р. полякам вдалося очистити від ворога частину Великопольщі і Королівської Пруссії. 15 грудня Ян Казимир прибув до Ґданська. На кінець цього року більшість земель, окупованих шведами (частково й Фрідріхом Вільгельмом), була від них звільнена. На цей час Річ Посполита в особі Москви мала союзника у боротьбі з шведами. Ще у травні царський уряд, занепокоєний претензіями Швеції на виключне володіння південним узбережжям Балтійського моря, розірвав з нею дипломатичні відносини, в червні оголосив їй війну, а 22 серпня розпочав з представниками Речі Посполитої переговори про перемир'я. З листопада 1656 р. в селі Нємежі біля Вільна перемир'я було підписане. За ним обидві сторони зобов'язалися діяти спільно проти Швеції і Бранденбургії. Під тиском Москви до Віденського трактату увійшов пункт



Рис. 19. Портрет Яна Казимира.

181

Історія Польщі

про те, що цар Олексій Михайлович на найближчому сеймі буде обраний польським королем, а після смерті Я на Казимира - коронований. Умова трактату про спільні дії не була реалізована через те. що в ході подальших переговорів між сторонами московити наполягали на згаданому обранні, а поляки всіляко ухилялися від прямої згоди на це. Липнево-серпневий сейм 1658 р. нарешті погодився з обранням. Проте католицькі єпископи одностайно (шляхом viritim) узалежнили обрання і вступ царя на польський престол від прийняття ним католицтва, чим, з огляду на категоричну відмову московського уряду, зробили неможливим його реалізацію.

До участі у віленських перемирних переговорах не було допущено делегацію Війська Запорозького. У відповідь на це Б. Хмельницький розгорнув дипломатичну активність, спрямовану на нейтралізацію польсько-московської угоди і посилення боротьби з Річчю Посполитою. її виявом було, зокрема, укладення, за ініціативою КарлаХ Ґустава, 6 грудня 1656 р. в замку Раднот (нині Ієрнуті) у Семигородді договору про спільні дії Швеції та її союзників проти Речі Посполитої і про поділ останньої між ними в разі її розгрому. Згідно з договором, до Швеції мали відійти Королівська Пруссія, Куявія, північна частина Мазовії. Жемайтія, польсько-литовські Інфлянти, Курляндія, Підляш-шя, деякі інші литовські та білоруські землі; до Бранденбургії - Великопольща з Ленчицькою і Серадзькою землями; до Семигороддя - решта Мазовії і Малопольща; Богуславові Радзивіллу - Новогрудське воєводство з прилеглими районами; Б. Хмельницькому - Україна. То був перший проект поділу Речі Посполитої. Одним з важливих кроків його реалізації став похід семигородського війська на чолі з князем Дєрдєм II Ракоці в Польщу у січні 1657 р., впродовж якого воно з'єдналося з військом Карла X Ґустава, захопило Берестя і попрямувало до Варшави, з якої полякам вдалося шведів витіснити в лютому. Разом з цим князем воював 20-тисячний корпус Війська Запорозького під командуванням полковника Антона Ждановича.

Занепокоєна цим Австрія, в травні 1657 р. поновила укладену в грудні 1656 р. у Відні союзницьку угоду з Річчю Посполитою про надання останній військової допомоги. У додатковому протоколі до угоди було сказано, що Ян Казимир і п'ять високих достойників Речі Посполитої будуть підтримувати габсбурзьку кандидатуру на польський престол після смерті Яна Казимира.

На цей час войовничий запал семигородського війська став згасати. Дєрдь II Ракоці відступив з Польщі в українські землі. Оточений поляками і татарами під містечком Чорним Островом, він 23 липня 1657 р. змушений був під містом Меджибожем (обидва поселення знаходилися в Подільському воєводстві) підписати акт капітуляції, зобов'язавшися покинути межі Речі Посполитої, розірвати зі своїми союзниками, сплатити велику контрибуцію і повернути награбоване.

Після того як у червні 1657 р. Данія оголосила війну Швеції, Карлові X Ґуставу довелося рушити на неї з частиною своїх сил, розквартированих у Польщі. (Як виявилося, територію Речі Посполитої він покинув назавжди). Це полегшило полякам боротьбу з окупантами. 28 серпня після двомісячної облоги, яку вони здійснювали разом з австрійцями, капітулював шведський гарнізон Кракова, і давня польська столиця була звільнена. На той час з усіх польських земель, за винятком більшої частини Королівської Пруссії, шведи були вигнані. Проте КарлХ Ґустав не вважав війну з Річчю Посполитою програною. Тим часом польська дипломатія змогла завдати йому дошкульного удару: їй вдалося відірвати бранденбурзького курфюрста від союзу з Швецією. За трактатом, підписаним у містечку Велява (на терені Князівської Пруссії) представниками Речі Посполитої і Бранденбургії 19 вересня 1657 р., Фрідріх Вільгельм зобов'язався розірвати цей союз, взамін за що він як правитель Князівської Пруссії та його наступники на престолі у ній, були звільнені від денної залежності щодо Польщі,

182

Часи потрясінь і занепаду

ставали незалежними. Щоправда, у трактаті зазначалося, що Князівська Пруссія, у випадку вигасання династії Гогенцоллернів по чоловічій лінії, буде приєднана до Корони; крім того, прусські стани повинні були присягати на вірність польському королеві у зв'язку зі вступом на престол кожного нового князя (остання така присяга відбулася у 1698 р). а Гогенцоллерни - надавати військову і фінансову підтримку Польщі.

6 листопада 1657 р. Річ Посполита і Бранденбурґія уклали договір у місті Бидгош, за яким відносини між ними набули союзницького характеру; за допомогу Польщі у війні з Швецією курфюрст отримав у ленне володіння Лемборкське та Битовське староства. Було також обіцяно віддати йому в заставу Драгімське староство (його Фрідріх Вільгельм самовільно окупував 1668 p.). Ці землі, розташовані на північному заході Королівської Пруссії, так і не були повернуті Короні; вони стали опорними пунктами Бранденбургії в регіоні. За тим самим договором після вигнання шведів Ельблонґ, який вони на той час тримали в своїх руках, повинен був перейти до Князівської Пруссії, а Річ Посполита могла його викупити за 400 тис. талярів. Цей пункт не був реалізований, бо після вигнання поляками шведів з Ельблонґа місто перейшло не до Князівської Пруссії, а до Речі Посполитої.

Улітку 1658 р. після успішного завершення війни з Данією Карл X Ґустав відновив воєнні дії протії Речі Посполитої. Але і на цей раз йому не поталанило. Він поступово втрачав свої позиції в Королівській Пруссії. Польсько-шведська війна добігала кінця. Наприкінці 1658 р. поляки взяли Торунь.

Доки тривала ця війна, відбулися важливі зміни в Україні. Після смерті Б. Хмельницького (6 серпня 1657 р.) гетьманом Війська Запорозького став генеральний писар Іван Виговський. Останній пішов на зближення з польськими правлячими колами. Результатом цього було підписання 16 вересня 1658 р. польсько-козацької угоди в Гадячі. Угода опиралася на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Польської корони, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського в складі території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, федерації, очолюваної спільно обраним королем, зі спільними сеймом і дипломатичними та військовими діями. Згідно з угодою, Руське князівство повинен був очолювати гетьман Війська Запорозького, пожиттєво І. Виговський, а після його смерті - призначена королем особа з чотирьох кандидатів, обраних на Раді цього війська. Князівство одержало власні центральні уряди (канцлера, підканцлера, маршалків, підскарбіїв), скарб, трибунал, йому дозволено було карбувати монету, мати академію в Києві з правами Краківської академії (університету) і створити другу подібну академію там, де це буде доцільно, а також без обмеження засновувати колегії та гімназії, друкарні. Угода зміцнила позиції православ'я в Речі Посполитій, натомість проголосила максимальне звуження можливостей існування унії (греко-католицької церкви). Київський митрополит, чотири українські та один білоруський єпископи отримували місця в сенаті. Значній кількості козацької старшини обіцяно надання польського шляхетства. Встановлювався 60-тисячний реєстр Війська Запорозького; гетьман міг мати також 10 тис. найманого (затяжного) війська. Шляхта і католицьке духовенство отримали дозвіл повернутися у свої маєтки, розташовані у Руському князівстві і покинуті ними на початку козацької війни. Зазначені військові козацькі сили можна було використовувати проти Москви лише тоді, коли вона відмовлятиметься віддати Речі Посполитій окуповані землі. У випадку укладення миру між Річчю Посполитою і Москвою повинні враховуватися інтереси Війська Запорозького і Руського князівства.

Затверджена в дещо зміненому варіанті (так, реєстр Війська Запорозького був зменшений до ЗО тис.) на варшавському сеймі, який працював у березні - на початку

183

Історія Польщі

травня 1659 p., і заприсягнена королем, примасом і сенатом Речі Посполитої, Гадяцька угода відкривала широкі можливості для автономного існування українського народу в межах Речі Посполитої, хоча й на частині його земель. Проте угоді не судилося бути втіленою в життя через сильний опір з боку частини козацької старшини і, особливо, козацьких низів. Опозиція І. Виговському та його оточенню зробила ставку на Москву, і та охоче відгукнулася на її заклики прийти з допомогою. У жовтні 1658 р. царський уряд, звинувативши польські правлячі кола в тому, що вони спричинилися до укладення Гадяцької угоди і завдали шкоди позиціям Москви в Україні, започаткованим Переяславською Радою 1654 р., зірвав Віденське перемир'я і відновив воєнні дії проти Речі Посполитої. На початку 1659 р. в руках Москви опинилися майже вся Литва і Білорусь; панувала вона тут до середини 1660 р. Проте цар довго не наважувався розгорнути воєнні дії на козацькій території. Щойно в червні 1659 р. московська армія вдерлися сюди, але 9 липня під Конотопом була вщент розгромлена 1. Виговським при допомозі кримського хана Мегмед-Ґірея IV і багатотисячних загонів найманців - поляків і татар, а також сербів, молдаван і волохів.

Однак подальші дії козацької опозиції 1. Виговському, зумовлені його пропольською політикою, призвели до радикальної зміни ситуації на території Війська Запорозького. 1. Виговський був змушений зректися булави і рятуватися втечею від розлючених недругів. Гетьманом був обраний син Б. Хмельницького - Юрій. А 27 жовтня Переяславська Рада під тиском московського війська, що оточувало місце її проведення, підтвердила попередній вибір протектора в особі Москви і схвалила продиктовані московським князем Олексієм Трубецьким статті, які відновили і поглибили залежність Війська Запорозького від московського царя.

Тим часом, до кінця 1659 р. шведи були видалені з усіх міст Королівської Пруссії, окрім Мальборка та Ельблонга. Війна вкрай виснажила Річ Посполиту і Швецію. У січні 1660 р. вони пішли на мирні переговори, які велися в містечку Оліві коло Ґданська. Несподівана смерть КарлаХ Ґустава (23 лютого 1660 р.) прискорила їх завершення (шведським королем став син КарлаХ Ґустава - Карл XI; 1660-1697). За Олівським договором, підписаним 3 травня того ж року, Швеція відмовилася від усіх територіальних надбань в Речі Посполитій; Ян Казимир зрікся претензій на шведський престол, але одержав право пожиттєво титулуватися шведським королем; шведська сторона зобов'язалася не порушувати режиму вільної торгівлі в Балтійському морі і повернути Польщі награбовані у неї культурні цінності. Разом з тим, обидві країни підтвердили незалежність Князівської Пруссії від Польщі, одержану за Велявським і Бидгощським договорами 1657 р.

Шведська навала була першою глобальною війною на території Польщі за всю дотогочасну її історію. Вона завдала їй величезної шкоди. Різко впала чисельність населення, занепало господарство. Дальшого розхитування зазнали політичні устої держави, загальмувалося культурне життя. Одним з наслідків "потопу" було посилення католицького фанатизму: поширилася нова, більш потужна хвиля контрреформації, яка нагнітала настрої ненависті до протестантів. Використавши той факт, що певна частина аріан підтримувала шведів (яких вони розцінювали як своїх релігійних побратимів -захисників від переслідувань католиків), хоча левову частку колаборантів складали католики, варшавський сейм у 1658 р. оголосив їх поза законом і постановив, що впродовж трьох найближчих років аріани повинні перейти в католицтво або виїхати за межі Речі Посполитої. Оскільки аріани назагал проігнорували цю постанову, то варшавський сейм 1662 р. ухвалив більш радикальне рішення: аріани повинні були негайно прийняти католицтво або виїхати за кордон. На той час у Польщі аріан було не більше 10 тис. Значна їх частина не відмовилася від своєї віри і виїхала до Прусського

184

Часи потрясінь і занепаду

князівства, Бранденбурґії, Семигороддя та деяких інших європейських країн. З аріанством як організованою релігійною течією у Польщі було покінчено.

^ Політична криза у 1660-х роках

Розв'язавши польсько-шведські справи, уряд Речі Посполитої активізував воєнні дії проти Москви. Влітку і восени 1660 р. польсько-литовські війська, керовані С. Чарнець-ким, вибили московську армію, очолювану князем Іваном Хованським, з Литви і більшої частини окупованих нею білоруських земель. Улітку ж польська армія під командуванням коронних гетьманів С. Потоцького і Єжи Любомирського виступила проти московського війська, очоленого київським воєводою Василієм Шереметєвим, на якого царський уряд поклав завдання утвердити московське панування в Україні. 17 вересня В. Шереметев був оточений ними під містечком Чудновом, що в Києвському воєводстві. Йому на підмогу прямував Юрій Хмельницький з Військом Запорозьким, але після сутички 7 жовтня із загоном Єжи Любомирського неподалік від Чуднова під містечком Слобидищем пішов на переговори з польським командуванням. 17 жовтня поляки примусили Ю. Хмельницького підписати угоду, яка в головних рисах повторювала Гадяцьку, але не містила згадки про окреме Руське князівство. Що ж до В. Шереметева, то 3 листопада він підписав акт капітуляції, який передбачав роззброєння його війська і повернення Речі Посполитій Києва та Смоленської землі. Полоненого ними київського воєводу коронні гетьмани віддали кримським татарам, загін яких прибув на допомогу полякам (в кримському полоні В. Шереметев пробув до 1681 p., коли московському урядові вдалося його викупити).

Переконавшись у тому, що Москва не зможе одночасно воювати з двома державами, її уряд пішов на укладення 19 червня 1661 р.в містечку Кардіс, що біля Дерпта, миру з Швецією. Але після цього він порівняно довго не наважувався відвойовувати втрачені попереднього року Україну, Литву й білоруські землі.

^ У козацькій Україні ситуація змінилася не на користь Ю. Хмельницького. Проти його пропольської політики виступила потужна промосковська опозиція, особливо на Лівобережжі. Не користувався він популярністю і серед тієї частини козацької старшини, яка підтримувала курс на тісні відносини з Річчю Посполитою, але зневірилася в його здатності забезпечувати належне керівництво Військом Запорозьким. Опинившись у політичній ізоляції, Ю. Хмельницький у грудні 1662 р. зрікся гетьманства і постригся у ченці. У січні 1663 р. гетьманом Війська Запорозького став.Павло Тетеря, прихильник союзних відносин з Польщею. Проте одному йому довелося гетьманувати недовго: т.зв. Чорна рада, яка відбулася 16-17 червня 1663 р. в околицях міста Ніжина, обрала гетьманом Івана Брюховецького. Відтоді козацька Україна була роздвоєна: один гетьман правив на Правобережжі, а другий - Лівобережжі, причому лівобережні гетьмани були провідниками промосковської політики. П. Тетеря вважав вибір І. Брюховецького незаконним і намагався відновити свої позиції на Лівобережжі, у зв'язку з чим він підтримав очолений Яном Казимиром польський похід проти Москви, сподіваючися, що його результатом стане підпорядкування йому вказаної території. Похід розпочався коло Львова в середині серпня 1663 р. У середині листопада польська армія і полки П. Тетері переправилися через Дніпро. Перетнувши Лівобережжя, вони дійшли до московського кордону, де з'єдналися з литовськими силами, які дісталися сюди через Сіверщину. Однак біля прикордонного російського міста-фортеці Сєвська польсько-литовський наступ захлинувся: спроба взяти фортецю не вдалася. Ян Казимир зі своїми силами у березні 1664 р. відступив на терен Білорусі.

185

Історія Польщі

Упродовж весни 1664 - січня 1665 pp. землі козацького Правобережжя були ареною жорстокої війни, в якій зійшлися, з одного боку, загони І. Брюховецького, що мріяв гетьманувати й тут, місцевих повстанців, що виступали проти П. Тетері та його прополь-ської орієнтації, запорожців та московських ратних людей; з другого боку були полки П. Тетері, підсилені татарами і польським корпусом С. Чарнецького, до того часу воєводи спершу руського, потім київського, а від початку січня 1665 р. - гетьмана поль-ного коронного. У цей період, а саме 16 березня 1664 р. за наказом польського полковника Себастіяна Маховської о був розстріляний, фактично без суду і слідства, київський воєвода І. Виговський, звинувачений, судячи з наявних документів, у державній зраді.

З огляду на складну внутрішньополітичну ситуацію, в якій опинилися правлячі кола Речі Посполитої (див. далі), з Правобережної козацької України коронні війська були виведені до Польщі для підтримки королівської влади. Внаслідок цього становище П. Тетері ускладнилось, і він був змушений у червні 1665 р. в місті Брацлаві залишити гетьманський уряд й виїхати до Польщі; при цьому він вивіз гетьманські інсигнії Війська Запорозького, які були в лютому 1649 р. А. Киселем у Переяславі від імені короля даровані Б.Хмельницькому (булава, бунчук та ін.). У середині серпня 1665р. правобережним гетьманом став генеральний обозний Петро Дорошенко. Відносини з правлячими колами Речі Посполитої у нього не склалися, тому що він діяв незалежно від них. Його ставлення до московської політики щодо України теж було ворожим. П. Дорошенко задався метою встановити свій контроль над Лівобережжям. Його позиція щодо Польщі і Москви різко погіршилася після того, як їхні дипломати 9 лютого 1667 р. в селі Андрусові, що біля Смоленська, після тривалих переговорів, які розпочалися ще влітку 1664 р., уклали перемир'я на 13 з половиною років, за умовами якого Річ Посполита дала згоду на відхід до Росії Смоленської землі і Лівобережжя, а також на два роки - Києва з прилеглою до нього на правому березі Дніпра невеликою територією. Росія повернула Речі Посполитій Полоцьке і Вітебське воєводства. Порівняно з 1648 р. територія Речі Посполитої за Андрусівським перемир'ям зменшилася на 247 тис кв.км. Запорозька Січ мала перебувати під спільним контролем обох держав. Андрусівський трактат також передбачав можливі спільні воєнні виступи Речі Посполитої і Москви проти Криму і Туреччини.

Хоча трактат відклав остаточне врегулювання відносин Речі Посполитої і Москви до підписання мирного договору, але було ясно, що його укладення знаменувало остаточне припинення польсько-литовської експансії на схід, більше того, фіксувало перехід Речі Посполитої до оборони в цьому напрямі. П. Дорошенко справедливо розцінив Андрусівський договір як такий, що закріплював поділ козацької України на Лівобережну і Правобережну за державною їх приналежністю, отже, перекреслював його сподівання з'єднати ці частини в одне ціле під своєю владою. Тому він вирішив ігнорувати договір, покладатися на власні сили. Він уклав союз з кримським ханом Мегмед-Ґіреєм IV, який вважав, що трактат змінив геополітичну ситуацію на некористь ханства. У вересні 1667 р. П. Дорошенко і татарський корпус на чолі з калгою-султаном (найближчою до хана особою) Крим-Ґіреєм виступили проти Польщі. Головні польські сили під командою маршалка великого і гетьмана польного коронного Яна Собєського були оточені під містечком Підгайці, що в Руському воєводстві, козацько-татарською армією, яка чисельно їх перевищувала в кілька разів. Однак у момент, коли військове щастя обіцяло обложникам швидку перемогу, трапилася несподіванка: кошовий отаман Іван Сірко, за погодженням з Я. Собєським, здійснив напад запорожців на Крим. Ця акція коштувала П. Дорошенкові союзника. Крим-Ґірей, поспішаючи додому, підписав з Я. Собєським 16 жовтня блискавичну угоду, якою від імені свого хана зобов'язався підтримувати з Польщею вічний мир і дружбу.

186

Часи потрясінь
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru