Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Шпаргалка на операційний менеджмент - файл 1.doc


Шпаргалка на операційний менеджмент
скачать (226.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc227kb.22.11.2011 02:21скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
«Операційний менеджмент»

  1. Що таке операційний менеджмент?

Операція – це процес або ряд дій, переважно тактичного характеру, є невід'ємним атрибутом будь-якого виду людської діяльності. Всі організаційні функції є операції і будь-яка управлінська діяльність включає операційний менеджмент (ОМ).

ОМ – це діяльність по управлінню процесом придбання матеріалів, їх перетворення в готовий продукт і постачання цього продукту покупцю.

ОМ – полягає в ефективному і раціональному управлінні будь-якими операціями.. Ефективність може бути визначена так:

Е = max – це задоволення потреб покупців.


  1. Оперативна функція в організації.

Операційна функція (Організація – сукупність людей, об’єднаних для досягнення мети. Функція – це вид діяльності) – це основа основ будь-якої організації і вона взаємодіє зі всією рештою її функцій. Кадри і закупівлю можна розглядати як сервісні функції по відношенню до основних операцій (тобто як послуги), тоді як фінанси є не тільки послугою, але і виконують контролюючу функцію.

^ Виробнича організація. Директор



Фінанси Кадри Маркетинг Виробництво Дослідження і розробки Закупки



Інжиніринг(техн..,прикладн.), Виробничий інжиніринг. Вивчення методів Технічна служба

розробка і виробництво виробництва. Оцінка виробничої роботи, цеху і інших

інструмента. Системи матеріального стимулювання. будівель.



Виробництво, обробка, Планування виробництва. Планування, Забезпечення,

Складання, зберігання. складання розкладів, аналіз результатів. контроль якості.

Інспекція.

  1. Операції як вид діяльності.

Виділяють чотири види діяльності, які можна описати як операції виробництва:

- виробництво. Фізичні матеріали перетворюються на продукти, які потім продаються покупцям. Покупець може використовувати їх для подальших виробничих операцій; таким чином, загальний ланцюжок – від отримання сировини до постачання продукту кінцевим споживачам – може бути довгим.

- постачання. Діяльність пов’язана головним чином зі зміною права власності на фізичний товар. Прикладом є дистріб'юторські мережі.

- транспортування. Діяльність пов’язана з переміщенням товарів або людей з одного місця на інше, при якому не відбувається ніяких фізичних перетворень переміщуваних об’єктів.

- сервіс. Діяльність пов’язана із зміною стану покупця. Може йти про фізичний стан (стоматологічні послуги), інтелектуальний (освіта), чи про поєднання тих і інших.

Всі ці види діяльності взаємопов’язані.

  1. Матеріальні потоки.

Системи операцій можна класифікувати за характером руху потоку матеріалів від постачальника до покупця. Існує дві основні категорії систем:

- охоплює виробництво і постачання, де одержувач є кінцевим покупцем товару;

-пов’язана з транспортуванням і сервісом,де сам покупець робить внесок в цей процес.

Матеріальні потоки.(виробництво і постачання)

Модель 1. Постачальник → Запас → Обробка → Запас → Покупець.

Модель 2. Постачальник → Обробка → Запас → Покупець.

Модель 3. Постачальник → Запас → Обробка → Покупець.

Модель 4. Постачальник → Обробка → Покупець.

Конфігурації сервісної діяльності. (транспортування і сервіс)

Модель 1. Ресурс Надлишок

Покупець Обробка

Модель 2. Ресурс Обробка

Покупець Черга

Модель 3. Ресурс Надлишок

Покупець Черга Обробка


  1. Операційна система.

Дії, в результаті яких виробляються товари і надаються послуги «операційна функція».

Підприємства розрізняються за видами діяльності, що входять в операційну функцію. Організації, що виробляють товар є матеріально- і енергоємними (машинобудівні, металургійні), їх продукція розрахована на масового споживача. Підприємства, що надають послуги (автостанції, лікарні), витрачають незначну кількість початкових матеріалів, проте їх послуги індивідуальні та визначаються вимогами клієнтів.

Повна система виробничої діяльності підприємства називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємства по випуску продукції і наданню послуг.

У цій системі, створеній на підставі раціонального розподілу праці та поєднанні в просторі та в часі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто, сукупність дій по переробці ресурсів, що одержуються зі зовнішнього середовища та видачі результатів діяльності в зовнішнє середовище.

^ Операційна система

Інформація із зовнішнього Підсистема планування Інформація із внутрішнього

середовища та контроль середовища

Інформація про стан системи Плани, рішення, корегуючи дії

Вхід Перероблюючи підсистема Вихід

Труд, матеріали, капітал Підсистема забезпечення Продукція, послуги

інформація, енергія

Операційна система складається з трьох підсистем:

- що переробляє. Виконує виробничу роботу, пов’язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати;

- забезпечення. Не пов’язана з виробництвом виходу, але виконує необхідну функцію забезпечення переробляючої системи;

- планування і контролю. Одержує інформацію із зовн. і внутр. середовища про стан переробляючої підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію та видає рішення про те, як повинна працювати переробляючи підсистема.

  1. Стратегія в області організації та функціонування операційної системи.

Стратегічне призначення кожного підприємства можна надати таким ланцюжком:



Стратегія є комплексним планом, призначеним для того, щоб забезпечити здійснення місії організації та досягнення її мети.

Стратегія підприємства полягає в тому , що за допомогою операційної системи виробляти продукти або надавати послуги з метою задоволення основних потреб споживача та досягнення конкурентноспроможності на ринку.

Виконуючи завдання задоволення конкретних потреб споживачів, операційна система покликана допомогти підприємству в досягненні конкурентноспроможності на ринку.

Методи досягнення конкурентноспроможності такі:

  • лідерство за сумарними витратами на одиницю продукції;

  • першість за технічними характеристиками продукції, що випускаються;

  • висока надійність і довговічність виробів, що випускаються;

  • гарантований час доставки; - регулювання об’єму випуску продукції.

Основні із стратегічних рішень в ОМ:

  • вибір процесу виробництва; - вибір виробничої потужності;

  • вибір технології виробництва; - рівень технологічних процесів.

  • вибір місце розташування, поряд з джерелом сировини або поряд з ринком збуту;




  1. Менеджмент операційної системи.

Суть ОМ в тому, що він об’єднує такі елементи:

  • основи менеджменту та розробки управлінських рішень;

  • стратегічний менеджмент (вибір і реалізація стратегії);

  • операційний менеджмент (планування, організація та управління ОП);

  • фінансовий менеджмент (управління фінансами);

  • кадровий менеджмент (робота з персоналом);

  • інноваційний менеджмент (управлінні нововведенням); - менеджмент-маркетинг.

Підприємство як система формує і виявляє свої властивості тільки в процесі взаємодії зі зовнішнім середовищем. ^ Схема циклу управління виробництвом.



Є 4 групи методів управління операційними системами:

- організаційні; адміністративні; економічні та соціально-психологічні.

ОМ – це діяльність ,пов’язана з розробкою, використанням і удосконаленням систем, на основі яких виробляється продукція (послуги).


  1. Проектування продукту та його складові.

Якщо продукт розроблений не відповідно до потреб ринку, то мати попит він не буде, тому пошук потрібного споживача товару стає важливим завданням.

Сучасний підхід розглядає проектування як процес, що не припиняється до початку успішних продажів продукту. Процес проектування повинен слідувати в наступній послідовності:

- потреби ринку. Потрібно, насамперед, вивчити ринок і переконатися, щоб попит на продукт дійсно існує;

- специфікація. Це ув’язка потреби ринку з організаційними і технічними можливостями підприємства. У специфікації вказуються особливості продукту, що були виявлені при маркетингових дослідженнях та найбільш важливі функціональні аспекти товару. Якщо для цього потрібна нова техніка або технологія, то саме тут вона планується;

- концепція. Це система поглядів на товар. Складання концепції або ескіза майбутнього продукту є найбільш творчою стороною процесу розробки менеджерами, здійснюється мозкова атака і краща ідея іескіз переходять на стадію робочого проекту;

- виробництво. Насамперед здійснюється в малих масштабах. У міру розширення ринку може доповнюватися сам проект, методи. Важливе значення має стандартизація.

Якщо проектування продукту проведено неякісно, немає ніякої можливості виготовити високоякісний продукт.


  1. Ціновий аналіз і ціновий інжиніринг.

Вартісний аналіз (ВА) – це пошук можливостей скорочення витрат на виготовлення існуючих товарів або послуг, при яких не відбувається зниження цінності продукту.

^ Вартісний інжиніринг заснований на тому самому принципі, але застосовується на етапах проектування нового продукту.

Вартісний аналіз починається з вивчення функцій продукту. Далі проводиться детальний аналіз дизайну і будови продукту з метою усунути ті елементи, які не потрібні для виконання його функцій.

У вартісному аналізі визначається дві складові, що дають вартість продукту.

Мінлива вартість = Корисна вартість + Вартість пошани.

Мінлива вартість показує, скільки ринок готовий заплатити за продукт, а корисна вартість є показником цінності основної функції продукту для споживача.

^ Вартість пошани представляє спробу оцінити вартість, цінність інших атрибутів продукту, що не відноситься прямо до його корисності.

ВА проводиться в 12 етапів:

^ 1.Вибрати продукт, здатний принести найбільшу користь, вигоду.

2.Обчислюють витрати, з метою їх скорочення.

3.Складають список всіх компонентів продукту.

^ 4.Складають список всіх функцій, щоб визначити функції, які можуть знадобитися споживачу.

5.Оцінити поточний і майбутній попит.

6.Визначити головну функцію і виключити другорядні.

^ 7.Перерахувати інші способи використання головної функції–проводиться мозковий штурм.

8.Обчислити витрати альтернативних варіантів.

9.Виділити три найдешевші альтернативи.

^ 10.Вибрати найкращий варіант і продовжити його розробку.

11.Визначити додаткові функції.

12.Переконатися в тому, що новий продукт прийнятий.


  1. Розробка послуг.

Послуга – це діяльність, вигода або задоволення якої продається окремо або пропонується разом з продажем товару.

Якщо продукт фізичний можна постачати покупцю через якийсь період, то послуга надається безпосередньо клієнту, який є учасником процесу надання послуги. Клієнт є учасником процесу надання послуги.

При наданні послуги необхідно враховувати потреби та здібності клієнта, бо у відчутті задоволеності клієнта грають роль особистої взаємодії і обстановки.

До розробки послуги нині застосовують три підходи:

- відокремити покупця від процесу надання послуги, в тій частині , в якій не бере

участь одержувач (банкомат);

- якщо присутність покупця неминуча, використовувати його як робочу силу;

- підвищити гнучкість кадрового забезпечення, щоб можливості відповідали попиту.

Способи досягнення якості послуги при її розробці включає 9 етапів.

^ 1.Переконайтесь, що концепція послуги викладена чітко зі подробицями.

2.Уявіть собі імідж (ступінь визнання на ринку), який концепція послуг спроектує на ринок.

^ 3.Уявіть, як покупці змінять своє сприйняття і очікування до і після надання послуг.

4.Приверніть увагу вашого керівництва до якості послуги, з визначенням мети фірми.

^ 5.Розробіть стандарти якості послуги.

6.Розробіть процедури сервісної підтримки.

7.Підготуйте персонал до роботи, в тому числі в непередбачених обставинах.

^ 8.Гарантуйте підтримку своїх працівників.

9.Розробіть інспекційні процедури.

Такий підхід дозволяє охопити більшість проблем з розробкою послуги.


  1. Попередні рішення.

Рентабельність операцій залежить від досягнення балансу між попитом на товари і послуги і ресурсами, необхідними для їх виробництва. Для досягнення балансу необхідно ухвалити правильне рішення про об’єм виробничих потужностей, про їх розташування і планування. Первинні рішення по об’єм виробничих потужностей пов’язані з великими матеріальними витратами і носять довгостроковий характер.

Перш ніж вирішувати щодо розташування і планування необхідно точно погоджувати сферу діяльності фірми і визначити загальний об’єм випуску продукції.

Рішення про об’єм виробничих потужностей ґрунтується на стратегії фірми. Необхідний час станко-годин на програму повинен бути менше розрахункового фонду станко-годин.

Nik· tinj ≤ Sj Fpjk, де

Nik – к-сть предметів і-го найменування, які будуть виготовлені у k-ім періоді;

tinjвитрати необхідного часу на одиницю і-го найменування по j-ій групи верстатів;

Sjк-сть устаткування j-ій групи;

Fpjk – фонд часу одиниці устаткування в k-ім періоді.



  1. Вибір місця розташування виробничої потужності.

На вибір ідеального місця для розташування виробничих потужностей впливає безліч чинників. Найбільш важливими з них є:

  • ринок. Розташування поблизу ринку збуту товарів або послуг сприяє швидкому і своєчасному обслуговуванню.

  • сировина і матеріали. Якщо у виробництві використовується великих об’єм матеріалів має сенс розмістити підприємство біля джерел сировини.

  • робоча сила. Джерело робочої сили, що володіє необхідним навиком, інтелектом, готової до навчання є визначним чинником до успіху.

  • транспорт. Підприємство повинно мати можливість транспортних перевезень.

  • інфраструктура. Необхідні послуги банків, аудит, транспортні фірми і т.д.

  • технічна підтримка. Комерційні заклади прагнуть бути ближче до людей.

  • політика. Місцеві органи повинні стимулювати розміщення підприємств.

При складанні плану розміщення устаткування розрізняють наступні чинники:

  • доступний простір. Простір належить враховувати в 3-х вимірюваннях.

  • безпека. Небезпечні виробництва відокремити від інших.

  • доступ. Перша і остання стадії тех..процесу повинні розміщуватися поблизу запасу сировини і гот. продукції.

  • простір. Необхідно визначити простір потрібний для обслуговування.

  • організація і гнучкість.

Є три основних варіанта розміщення устаткування:

- функціональне, розміщення по видах продуктів, розміщення по групах операцій.


  1. Розподіл задач в операційному процесі.

Розробка операц. процесу виконання конкретних робіт по виготовленню продукту не менш важлива, ніж розробка самого товару або послуги. Робота повинна бути організована так, щоб її можна було виконати ефективно і раціонально з використанням певної кількості ресурсів. Вибір ресурсів є важливим етапом в організації виробн. процесу. Тому першим етапом організації роботи є розподіл задач. Необхідно враховувати кваліфікацію виконавців, їх досвід та психологічні якості.


  1. Організація праці.

Визначальним чинником при розподілі роботи є людські можливості: фізична сила, сфера дій, точність рухів, сприйняття і проникливість, увага і стомлюваність.

Присутність людей виправдана в операціях, які вимагають великої гнучкості та ухвалення рішень, а машинні процедури більш проходять там, де необхідна спритність і повторюваність рухів. Особливі проблеми виникають там, де людина бере участь як допоміжний елемент автоматизованої системи.

Автоматизація процесів дає великий об’єм випуску і стабільну кількість, але вимагає великих витрат на початковій стадії.

Який би ступінь механізації і автоматизації застосовувався, завжди залишається потреба в живих операторах. Оптимізацією роботи людей на виробництві займаються три дисципліни:

- ергономіка -це наука про можливість людини і інтерфейс «людина-машина-середовище»;

- школа людських відносин, яка вивчає потреби робочих;

- робочі дослідження, які вносять прагматичний інженерний підхід.

  1. Аналіз робочого часу.

Аналіз робочого часу включає дві незалежні дисципліни:

  • вивчення методів роботи, способів виконання робіт;

  • нормування праці, об’єктом якої є час і уміння, необхідні для виконання роботи.

В кожній операційній системі є свої особливі методи, прийоми і підходи, процедури виконання операцій, тому менеджеру доцільно провести таке дослідження на основі переліку:

1. – Мета. 3. – Послідовність.

Що робиться? Коли це робиться?

Чому? Чому?

Які існують альтернативи? Коли ще можна?

Що ще можливо робити? Коли краще всього?
2. – Місце. 4. – Особа.

Де це робиться? Хто це робить?

Чому? Чому?

Де ще можливо? Хто ще може це зробити?

Де краще всього? Хто робить краще всього?

5. – Засоби.

Як це робиться?

Чому?

Як ще можна це зробити?

Як зробити краще всього?

Результатом є критична оцінка всіх аспектів, виявлення варіантів і вибір кращого.

Нормування праці у меншій мірі пов’язане з організацією робочого процесу, але нормування дозволяє виразити процес у вигляді єдиної корисної характеристики завантаження, тобто, часу.

Для планування і контролю виробничого процесу необхідна нормативна база даних, що зв’язує попит в одиницях готової продукції у виробничі потужності у вигляді фонду часу.


  1. Планування навантаження виробничих потужностей.

Метою роботи операційного менеджера є максимальне і ефективне задоволення запитів споживачів. За цим стоїть постачання товарів і послуг в потрібних кількостях і в потрібний час з максимальним економічним використанням наявних ресурсів.

Таким чином, завдання операційного менеджера є досягнення балансу між завантаженням виробничих потужностей і попитом. Це завдання не просте, оскільки попит носить не прогнозований характер, а гнучкість устаткування невелика.

Планування завантаження виробничих потужностей розділяють на три етапи:

- довгострокове планування розглядає загальну виробничу потужність фірми і річний об’єм випуску продукції;

- середньострокове ставить за мету досягнення загального балансу між завантаженням і попитом на кожен місяць;

- короткострокове передбачає складання робочого графіка подій, які повинні відбутися в найближчі години або тижні.

У виробництві попит на сировину і матеріали завжди має залежний характер, оскільки процес планування виходить з потреб в готовій продукції.

  1. Коливання попиту.

Зміна попиту може приймати дві форми:

  • зміна загального об’єму (одяг, взуття, автомобілі);

  • зміна в попиті на окремі продукти асортиментного ряду.

У сфері послуг, де коливання попиту носять ще більший характер, для вирівнювання попиту часто вдаються до диференційованого ціноутворення. Але такі спроби не повністю успішні і перед менеджерами постійно стоїть проблема: як задовольнити мінливий попит. Тому при вирішенні питання балансу виробництва і попиту можливі дві стратегії:

- вирівнювання потужностей і погоня за попитом.

Ці дві стратегії на практиці комбінують.

Вирівнювання потужностей є найбільш ефективним методом. Загальна виробнича потужність системи встановлюється на рівні середнього попиту на рік.



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Місяці

Погоня за попитом передбачає вирівнювання виробничих потужностей відповідно до коливань попиту на продукцію, з допомогою таких методів:

- наднормова робота, вимагає дод. оплати, підвищує завантажен. потужностей;

- гнучкий графік роботи, застосовується у сфері послуг;

- неповний роб. день, працівники оформляються на неповну ставку;

- тимчасові роботи, (курорти, сільгоспроботи);

- закупівля комплектуючих;

- субпідряд, застосовується в будівництві.


  1. Система планування в операційному менеджменту.

Попит виражається в одиницях постійної продукції або числі обслугованих покупців. ^ Потужність визначається наявністю верстатів, робочих і матеріалів. Для успішного планування і те і інше повинне бути правильно зміряно в порівняних одиницях.

Відправним пунктом планування є прогноз попиту на окремі продукти в періоді часу аж до горизонту планування – основний виробничий план (ОВП).

Система планування повинна спроектувати попит на виробничі потужності, виділяючи при цьому недовантажені і переотяжені області.(малюнок)

Особливе значення при плануванні ОВП мають: дані про продукт і потужності.

Дані про продукт. При виробництві стандартизованих продуктів вся інформація про них збирається в єдиний специфікований матеріал.

Дані про потужність повинні відповідати дійсності.

При плануванні необхідно оптимізувати використання обмежених ресурсів. Для оптимізації в ОМ застосовується лінійне програмування.



Схема планування виробничого плану.


  1. Управління ремонтним господарством.

Організація і управління технічною експлуатацією і ремонтом основних виробничих фондів є головним завданням операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері послуг.

Основні завдання ремонтних служб і підрозділів підприємства наступні:

  • підтримка технологічного устаткування в постійній експлуатаційній готовності;

  • збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонтів;

  • вдосконалення організації та підвищення якості ремонту устаткування;

  • зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного устаткування.

Ремонтне господарство на виробничих підприємствах представлено:

  • системою ремонтних засобів, що знаходяться у розпорядженні робочих основного виробництва;

  • ремонтними ділянками у складі виробничих цехів, що мають у своєму розпорядженні невелику кількість;

  • ремонтними цехами, які підпорядковані головному механіку і головному енергетику.

На підприємствах ремонти здійснюються на основі системи ТО і Р (технічне обслуговування і ремонт), яка передбачає планово-попереджальні ремонти.

До складу ремонтного господарства входить:

  • конструкторсько-технологічне бюро(КТБ);

  • планово-виробниче бюро (ПВБ);

  • бюро планово-попереджувальних робіт.

Основними видами ремонтів є поточний і капітальний ремонти,також виконується модернізація устаткування у період виконання капітального ремонту. Модернізація потрібна тому, що окрім фізичного зносу устаткування є ще місце моральному зносу, який обумовлений появою нових продуктивніших машин.


  1. Управління господарством обладнання.(інструментальним)

До складу інструментального господарства входять:

  • відділ інструментального господарство;

  • інструментальний цех;

  • центральний інструментальний склад;

  • інструментально-роздаточні комори в цехах.

Основні завдання інструментального господарства:

  • безперебійне забезпечення високоякісним інструментом і пристосуваннями для всіх робочих місць;

  • підтримка мінімально необхідного запасу інструменту і пристосувань;

  • контроль за правильною експлуатацією інструменту.

Потребу інструментів розраховують на основі норм розходу інструменту і виробничої програми.



  1. Управління експериментним (енергетичним) господарством.

Енергетичне господарство забезпечує виробничі та господарські побутові служби всіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія палива, пара, грячої води).

Склад і структура енергетичного господарства залежать відобємів основного виробництва його енергоємності.

До складу енергогосподарства входять:

  • теплосилове господарство;

  • електросилове господарство;

  • слабкострумове господарство;

  • паро-, водо-, повітропровідні та газові мережі;

  • цехові та загальнозаводські споживачі енергії.

Планування, організацію і управління енергогосподарством на підприємствах здійснює служба головного енергетика.

Основні завдання енергогосподарства визначаються специфічністю енергопостачання, безперебійності процесу, обмеженим зберіганням енергії. Управління енергопостачанням здійснюється на основі розрахунку балансів енергетичних носіїв підприємства.


  1. Управління матеріальними ресурсами.

Одна з особливостей даної системи управління матеріальними ресурсами - відсутність в ній ієрархії управління, оскільки рух матеріальних ресурсів здійснюється не директивними методами , а за допомогою реальних економічних важелів.

Основні принципи формування і функціонування системи управління матеріальними ресурсами такі:

  • плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення (матеріально технічні ресурси(МТР) можуть отримуватися по прямим договорам в оптово-торгових організаціях або у виготовників ресурсу);

  • самостійність підприємств-постачальників і підприємств-споживачів у використанні на свій розсуд матеріальних і фінансових ресурсів;

  • саморегулювання, для досягнення збалансованості виробництва з матеріальними ресурсами;

  • ресурсозберігання і противозатратність (ресурси повинні знаходитися в рівноважному стані на суспільно необхідному рівні);

  • оперативність, тобто, швидке реагування на вимоги ринку;

  • реалізація пріоритету споживача (споживач завжди правий);

Ці принципи повинні діяти одночасно.


  1. Управління процесом матеріалокористування.

На процес матеріалоспоживання впливають такі чинники:

  • суспільно необхідний рівень витрат для конкретного виробника;

  • тип виробництва;

  • об’єм виробництва;

  • ступінь регламентації виробничого процесу;

  • тривалість виробничого циклу;

  • гнучкість виробництва;

  • рівень законності та надійності продукції, що випускається;

  • характеристика технологічних процесів з позиції їх прогресивності.

Матеріалоспоживання може бути:

  • стабільним і нестабільним;

  • рівномірним і нерівномірним;

  • ритмічним і неритмічним.

Процес матеріалоспоживання передбачає використання певних видів матеріальних ресурсів, безпосередньо у виробництві та при формуванні запасів.


  1. Місце та види виробничих запасів.

Єдиний екон. процес, під час якого створюється підприємство охоплює три етапи:

  • закупівля сировини, комплектуючих матеріалів;

  • виробництво продукції або надання послуг;

  • розподіл готової продукції і послуг.

Цілі створення і види запасів різні, але незалежно від цього запаси є розрахунковою складовою виробничого процесу. Але саме запаси сировини, комплектуючих матеріалів і готової продукції безпосередньо повязують організацію з її постачальниками і споживачами.

Запаси є матеріальними цінностями, вони класифікуються за двома критеріями:

  • параметрами руху матеріальних потоків, місцезнаходження і часу;

  • по їх функціям запасів.

Запаси, що є на підприємстві, визначаються як сукупні та поділяються на:



^ Виробничі запаси формуються в організаціях-споживачах і призначені для забезпечення безперебійного виробничого процесу. До них відносяться предмети праці, що поступили в підрозділи споживача, але ще не використані в переробці.

^ Товарні запаси знаходяться в організації виготовників на складах готової продукції, а також в каналах сфери розподілу.

Виробничі та товарні запаси поділяються на види:

  • поточні запаси забезпечують безперервність забезпечення виробничого запасу;

  • підготовчі виділяються з виробничих при необхідності їх підготовки;

  • гарантійні - для безперервн. постачання споживача в непередбачен. обставинах;

  • перехідні – залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду;

види запасів за часом обліку



Чим нижчий рівень організації управління підприємством, тим більші запаси ресурсів менеджери намагаються мати в резерві.


  1. Управління виробничими запасами.

Управління запасами – це певний вид виробничої діяльності, об’єктом якого є створення і зберігання запасів.

Основна мета управління запасами на підприємстві – знизити загальні щорічні витрати на утримання запасів до мінімуму, за умови задовільного обслуговування споживачів.

Основні системи управління запасами:

  1. Система з фіксованим об’ємом замовлення. Він строго зафіксований і не змінюється ні за яких умов. Коректировка виконується за рахунок зміни часу.

  2. Система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями. У цій системі робляться замовлення через рівні інтервали, а коректировка здійснюється обсягом.

  3. Система управління запасами «Канбан» дозволяє мінімізувати тривалість виробничого циклу, усунути з виробничих підрозділів фірми склади сировини, матеріалів, готової продукції та скоротити до мінімуму можливі об’єми між операційних запасів.

Система

Переваги

Недоліки

З фіксованим об’ємом замовлення

Менший рівень максимально бажаного замовлення. Економія витрат на зміст запасів на складі за рахунок скорочення площі під запаси

Постійний контроль за наявністю запасів на складі

З фіксованими інтервалами часу

Відсутність постійного контролю за наявність запасів на складах

Високий рівень максимально бажаного запасу. Підвищення витрат на утримання запасів на складі за рахунок збільшення площ під запаси.



Картки заказу Картки відбору

Параметри системи: - розмір партії; - час замовлення партії; - кількість карток; - об’єм запасу на складі; - місткість контейнера.

  1. Операційна інфраструктура та її задачі.

Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей народного господарства, які обслуговують інші галузі народного господарства. У виробничу інфраструктуру вход.:

  • транспорт вантажний, обслуговуючий сферу виробництва;

  • зв'язок, обслуговуючий виробництво;

  • системи матеріально-технічного постачання підприємств.

Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, що забезпечують основний виробничий процес інструментом і оснащенням, паливом і енергією, сировиною і матеріалами, а також підтримують технологічне устаткування в працездатному стані і здійснюють внутрішні та міжцехові перевезення.

Інфраструктура підприємства повинна задовольняти таким вимогам:

  • попереджати порушення ходу основного виробництва;

  • мати профілактичний характер;

  • забезпечувати гнучкість і можливість переходу основного виробництва на нову продукцію;

  • сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства входять: допоміжні цехи(інструментальний, ремонтно-механічний, енергетичний і т.д.), обслуговуюче господарство( складське, транспортне ).



  1. Управління транспортним господарством

Перевезення сировини, матеріалів, напівфабрикатів як усередині підприємства так і за його межами, здійснюється внутрішньозаводським транспортом.

У цьому процесі беруть участь дві групи транспорту:

- транспорт, що належить підприємству і є його власністю;

- транспорт сторонніх організацій, що здійснює перевезення на договірних умовах.

Основою управління транспортним господарством є розробка схеми грузопотоків і грузообороту.

Організація міжцехових перевезень повинна передбачати стійкість розмірів і напрямів окремих вантажопотоків і виконання роботи за графіком і маршрутом перевезень. Намічена система маршрутів повинна повністю задовольняти вимогам основного виробництва забезпечувати нормальне і рівномірне завантаження транспортних засобів, максимальне використання їх технічних характеристик.


  1. Управління складським господарством.

Складське господарство є оперативним підрозділом комерційної служби промислового підприємства, яке покликане забезпечити безперебійну роботу виробничих цехів.

Функції складського господарства:

  • приймання матеріальних цінностей;

  • попередня підготовка матеріалів для комплектного постачання в робочі зони;

  • збереження матеріальних цінностей;

  • організація видачі і доставки вантажів споживачам;

  • відвантаження готової продукції.

Матеріальні склади за основним призначенням поділяються на постачальницькі, виробничі та збутові.

Операції системи складування такі:

Надходження товару: Складування товару: Видача товару:

- перевірка, прийомка; 1.Склад одиниць зберігання; - підготовка накладної

- присвоєння коду; - визначення місця складування; на відправку;

- утворення одиниці - інтенсифікація і транспортування; - транспортування;

складування; - управління. - перевірка і видача.

- транспортування. 2.^ Комісіонерський склад:

- підбір; - ручні операції; - обєднання.



  1. Поняття і показники якісної продукції.

Якість – це сукупність властивостей і характеристик продукції, яка додає їй здатність задовольнити обумовлені або передбачувані потреби.

Якість продукції тісно пов’язана із споживчою вартістю, тобто здатністю товару задовольняти певні потреби.

^ Чинники формування якості продукції:

- сприятливість підприємства до оперативного використання останніх досягнень НТП;

- вивчення вимог ринку внутрішнього і міжнародного;

- інтенсивне використання людського чинника, через навчання персоналу і т.д..

Під забезпеченням якості продукції розуміється сукупність планових і таких систематичних заходів, які необхідні для створення упевненості в тому, що продукція задовольняє певним вимогам до якості.

Якість продукції оцінюється системою показників:

  • одиничні, які відносяться тільки до однієї із споживчих властивостей продукції;

  • комплексні характеризують декілька властивостей продукції;

  • інтегральні відображають зниження корисного ефекту від її споживання або експлуатації до сумарних витрат на її створення.

Для порівняння використовують показники базові та відносні.

Кількісні значення показників якості продукції визначаються такими методами:

- інструментальними; - органолептичними; - соціологічними; - експертні.

Останнім часом використовують показники стандартизації і уніфікації, характеризуючи кількісні вирази ступеня використання, а також показник «рівень якості продукції» (відносна характеристика якості одержана шляхом порівняння.

Але підвищення якості продукції потребує збільшення витрат і тому перед менеджером постає питання –«ЯК знайти оптимальне значення якості?» Для цього розглянемо графік знаходження оптимальної ціни.


1 – витрати на забезпечення якості продукції;

2 – витрати пов’язані з незадовільної якості продукції;

3 – витрати загальні (ціна якості).

  1. Менеджмент якості.

Менеджмент якості є поняттям, що включає діяльність, спрямовану на планування, забезпечення, контроль, аналіз та покращання якості продукції та послуг, що виробляються підприємством.

^ Менеджмент якості — скоріше концепція управління організацією, ніж технічна дисципліна. Система менеджменту якості — є системою процедур, правил, інформації, ресурсів, людей і т.д., що взаємодіють у рамках організації для встановлення та досягнення цілей в області якості.



  1. Система управління якістю продукції.

У системі управління якістю продукції на підприємстві важливе місце займає служба управління якістю. Її завдання:

- захист репутації фірми;

- захист споживача від дефектної продукції;

- скорочення непродуктивних робіт;

- попередження браку.

Важливе місце у системі управління якістю займає технічний контроль, який здійснює техн.. контроль і забезпечує вироблення високоякісної продукції. Його завдання:

  • встановлення якості готової продукції (умови);

  • попередження впливу випадкових і суб’єктних чинників на якість продукції;

  • забезпечення дотримання заданого технологічного режиму.

На підприємствах технологічний контроль здійснюється за двома напрямками:

  • контроль якості сировини, напівфабрикатів і готової продукції;

  • контроль параметрів технологічного контролю.




  1. Система якості по Україні і міжнародним країнам.

Останнім часом широко застосовується міжнародні стандарти, в яких відображений досвід управління якістю продукції на підприємствах. Відповідно до стандартів ISO на підприємстві контролюється життєвий цикл продукції і на кожній стадії життєвого циклу забезпечується висока якість – це «петля якості».

Сертифікація (забезпечення достовірною інформацією про якість споживача у формі документа) є найважливішою підсистемою системи управління якістю продукції і в той же час метою цієї системи.

Процедури системи якості продукції:

  1. Полягає в контролі, аналізі причин браку, рекламацій.;

  2. Забезпечує отримання інформації про якість – держнагляд у вигляді Держстандарту, Держсанепідемнадзору і т.д..

  3. Сертифікація – орган, який забезпечує достовірну інформацію про якість.




  1. Роль служби постачання (забезпечення).

Організація залучення ресурсів із зовнішнього середовища підприємства носить назву матеріально-технічне забезпечення (МТЗ).

МТЗ – є початковою ланкою виробничого процесу. Це процес постачання на склади підприємства потрібних, відповідно до планів матеріально-технічних ресурсів і постачання ними споживачів, цехів, ділянок, робочих місць. Матеріально-технічними ресурсами підприємство забезпечуються службами МТЗ, їх головна мета – своєчасно забезпечувати підрозділи підприємства необхідними видами ресурсів необхідної кількості та якості, з мінімальною їх вартістю при мінімальних витратах на транспортування і зберігання на складах.

Розрізняють дві форми постачання:

  • транзитна, застосовується тоді, коли підприємство одержує їх безпосередньо від виробників цих ресурсів (без посередників);

  • складська, застосовується тоді, коли потрібні ресурси менше транзитної норми і підприємство одержує їх необхідні об’єми з баз і складів організацій оптово-роздрібної торгівлі.

Конкретну форму підприємство вибирає виходячи з особливостей ресурсу, тривалості його отримання, кількості пропозицій, ціни та інших чинників.


  1. Склад служби забезпечення підприємства.

В органи постачання підприємства входить комплекс цехів, відділів, що займаються забезпеченням виробництва всіма необхідними матеріалами, одержаними виробами.

Відділ забезпечення підприємством розділяється на дві частини оперативну і виробничу.

^ Оперативна частина служби забезпечення представлена наступними відділами:

- відділ матеріально-технічного постачання, забезпечує програмні і експлуат. потреби;

- відділ комплектації, організує постачання купованими виробами і устаткуванням;

- відділ зовнішньої кооперації, забезпечує виробничу програму;

Виробнича частина:

  • заготівельний цех;

  • калібрувальна ділянка;

  • ділянка кріплення;

  • складське господарство.

Окрім вказаних відділів і служб на промисловому підприємстві постачання займаються такі підрозділи:

  • відділ інструментального господарства;

  • відділ головного механіка і головного енергетика;

  • відділ устаткування .



  1. Планування МТЗ.

План МТЗ розробляється у вигляді бізнес-плану підприємства і розробляється на певний період – рік, квартал, партію продукції. Він має форму балансу, в якому відбиті, з одного боку, потреби в матеріальних ресурсів, а з іншого – джерела забезпечення цієї потреби. План складається на підставі розрахунків потреби в сировині та матеріалах для виконання встановленого плану виробництва.

Потреби розраховується методом прямого рахунку, тобто шляхом множення зведеної норми втрати матеріалу на кількість виробів, намічених до випуску в плановому періоді.

План матеріально-технічного постачання підприємства на період:

  1. Найменування матеріалів і виробів. 6. На НДДКР.

  2. Одиниця вимірювання. 7. На інші потреби.

ПОТРЕБИ 8. Загальна.

  1. На основне виробництво. 9. Покриття потреби за рахунок

  2. На ремонтно-експлуатаційні потреби. залишку на поч. розрахун. періоду.

  3. На виготовлення оснащення. 10. Підлягає закупівлі.

  1. Система постачання виробництва.

На підприємствах застосовується два способи постачання виробництва:

- пасивний – отримання цехами матеріалів зі складу в міру необхідності, застосовується на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом;

- активний – централізована доставка матеріалів зі складу в цехи, застосовується на підприємствах із стабільною програмою, потоко-масовим багатосерійним виробництвом.

- ліміт – це суто обмежена кількість матеріальних цінностей, що підлягають відпустці цехам за певний період часу.

На практиці застосовують такі види лімітних документів:

  • лімітна норма (місячна і квартальна);

  • лімітно-заборна відомість (місячна і квартальна);

  • план-карта (місячна).

Планування постачання цехів матеріалами включає наступні операції:

  • визначення потреби кожного цеху в матеріалах на плановий період;

  • визначення нормативу цехових запасів;

  • визначення очікуваних залишків матеріалу в цеху на початок планового періоду;

  • оформлення ліміту на матеріали.



  1. Основні шляхи економії матеріалу.

Основні напрями економії матеріальних ресурсів на підприємстві:

  • зниження ціни машин, виробів;

  • зменшення виробничих відходів і витрат;

  • правильний вибір і підготовка сировини і матеріалів до виробн. споживання;

  • впровадження нової техніки і технологій;

  • підвищення культури виробництва і розвиток спеціалізації;

  • комплексне використання сировини і утилізація відходів.

Допоміжним свідченням економії матеріальних ресурсів є зниження матеріаломісткості продукції, яке характеризується часткою матеріальних витрат в собівартості одиниці продукції.


  1. Управління збитками.

Збут продукції є ланкою в ланцюзі «виробництво – розподіл – споживання». Саме в результаті збуту підприємство має підприємницький прибуток.

Основні функції збуту об’єднують в три групи.

1).Планування:

- розробка перспективних і оперативних планів продаж;

- аналіз і оцінка конюктури ринку;

- формування асортиментного плану виробництва;

- вибір каналів розподілу і руху товарів;

- планування рекламних компаній;

- складання кошторисів витрат збуту.

^ 2). Організація:

- організація складського господарства готової продукції;

- організація продажів і доставка продукції споживачам;

- організація обслуговування споживачів;

- організація розподільних мереж;

- організація проведення рекламних компаній;

- організація підготовки торгового персоналу;

- організація взаємодії всіх підрозділів підприємства.

^ 3). Контроль і регулювання:

- оцінка результатів збутової діяльності;

- контроль за виконанням планів збуту;

- оперативне регулювання збутової діяльності;

- стратегічний, бухгалтерський і оперативний облік збутової діяльності.


  1. Напрям та склад системи оперативного менеджменту.

У системі управління підприємством підсистема оперативного управління виробництвом (ОУВ) виділяється на основі єдності завдань оперативного забезпечення ритмічного виробничого процесу.

^ Кінцева мета ОУВ – в повній відповідності з системою цілей підприємства – забезпечити виконання у встановлені терміни плану виробництва і постачання продукції згідно заданим об’ємам, номенклатурі та якості при раціональному використанні матеріальних і трудових ресурсів.

ОУВ здійснюється за допомогою сукупності взаємозв’язаних функцій – планування, організації, обліку, контролю, аналізу і регулювання.

Частина функцій ОУВ (облік, контроль, аналіз, регулювання виробництвом) об’єднується в одну комплексну функцію – диспетчеризація. Вона реалізується відповідними структурними підрозділами.


  1. Оперативно-виробниче планування.

Центральною ланкою всієї системи ОУВ є оперативно-виробниче планування (ОВП). Розрізняють 3 рівні ОВП:

  • заводський (міжцеховий);

  • цеховий;

  • дільничий.

За характером використання методів планової роботи ОВП поділяють на три послідовно виконувані блоки:

  • обємне планування, розподіляє виконувані роботи по підрозділах і планових періодах з урахуванням завантаження устаткування і площ;

  • календарне планування, припускає визначення термінів початку і закінчення робіт в цехах і термінів передачі їх продукції іншим цехам;

  • поточне (оперативне) планування, полягає в розробці і конкретизації виробничих завдань по номенклатурі робіт.




  1. Диспетчерування та оперативне розпорядництво.

Диспетчеризація – це система централізованого оперативного контролю і регулювання поточного ходу роботи по виконанню виробничих завдань, згідно з наперед розробленим календарним графікам. Головна мета такої системи – попередити, виявити і ліквідувати виробничі недоладки і відхилення від графіка.

Диспетчарізація є завершальним етапом оперативного управління виробництвом. Відповідно до головної мети диспетчеризація охоплює наступні види робіт:

  • безперервний облік і збір інформації;

  • виявлення відхилень від встановлених завдань;

  • вживання оперативних заходів;

  • координація поточних робіт.

Диспетчарізація зводиться до безперервного контролю за ходом виконання плану виробництва.

Оперативне регулювання направлене на ліквідацію неполадок і відхилень від графіка.


  1. ^ Система оперативного управління.

У вітчизняній і зарубіжній практиці застосовуються різні системи оперативного управління виробництва з «ручним» управлінням, автоматизовані, із застосуванням ПЕВМ. Їх основна функція – кординація діяльності виробничих підрозділів в часі, для того, щоб продукція виготовлялася в заданій кількості і в заданий час.

Система, що забезпечує оперативне регулювання кількості проведеної продукції на кожній стадії виробництва – це система «точно в строк».

Головна мета виробничої системи «точно в строк» - ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГНУЧКУ ПЕРЕБУДОВУ ВИРОБНИЦТВА ПРИ ЗМІНІ ПОПИТУ. Така система забезпечує оперативне регулювання кількості виробленої продукції на кожній стадії виробництва.


  1. Система і процес контролю.

Контроль як одна з функцій управління є процесом визначення якості та коректування виконуваної підлеглими роботи, для того, щоб забезпечити виконання планів, направлених на досягнення мети підприємства. Він входить в завдання менеджера будь-якого рівня і виду.

Для того, щоб менеджер будь-якого рівня міг створити систему контролю реалізації намічених планів, необхідна наявність двох умов:

  • контроль вимагає наявність планів, тобто спочатку складається план, потім він перетворюється на нормативи, з якими зіставляються фактичні результати діяльності;

  • контроль вимагає наявність організаційної структури, тобто необхідно чітко знати, хто на підприємстві несе відповідальність за відхилення від плану і вживання коректуючи заходів.

Основний процес контролю всіх галузей і видів діяльності складається з наступних етапів:

  1. Встановлення нормативів. Оскільки плани є етапом, відповідно до якого будується система контролю, то першим кроком в процесі контролю повинна бути розробка плану. Виходячи з плану встановлюються нормативи.

  2. Визначення ефективності діяльності – здійснюється шляхом зіставлення з нормативами.

  3. Коректування відхилень.

Види контролю:

  • випереджувальний контроль;

  • графічні форми планування і контролю;

  • мережене планування і управління.

Система контролю повинна відповідати і організаційній структурі управління.







Скачать файл (226.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru