Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Дипломная работа - Оцінка конкурентоспроможності ВАТ ДМЗ - файл 1.doc


Дипломная работа - Оцінка конкурентоспроможності ВАТ ДМЗ
скачать (661 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc661kb.24.11.2011 09:31скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4
Реклама MarketGid:
Загрузка...
РЕФЕРАТ
Дипломна робота, 86 с., 15 табл., 6 рис, 50 література.

Визначено основні риси конкурентоспроможності як економічної категорії. Узагальнено підходи до оцінки конкурентоспроможності. Виявлено особливості конкурентного середовища в металургійній промисловості. Проведено аналіз господарської діяльності ВАТ “ДМЗ” і конкурентоспроможності його продукції. Розроблено пропозиції щодо заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності продукції ВАТ “ДМЗ”, що передбачають, зокрема, активізацію політики управління якістю, впровадження енергозберігаючих технологій, застосування методів і інструментів стратегічного маркетингу.

Методи дослідження: системний підхід, традиційні методи статистичної обробки інформації, методи економічного та фінансового аналізу.
^ КОНКУРЕНТОПРОМОЖНІСТЬ, ПРОДУКЦІЯ, ЧОРНА МЕТАЛУР-ГІЯ, ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ, ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ, СТРАТЕГІЧНИЙ МАРКЕТИНГ


ЗМІСТ

с.

ВСТУП

5

1 Теоретичні питання підвищення конкурентоспроможності продукції

8

1.1 Характеристика конкурентоспроможності як економічної категорії

8

1.2 Підходи до оцінки конкурентоспроможності

11

1.3 Особливості конкуренції на ринку продукції чорної металургії

20

2 Аналіз конкурентоспроможності продукції Донецького металургійного заводу

26

2.1 Загальна характеристика ВАТ “ДМЗ”

26

2.1.1 Етапи становлення підприємства

2.1.2 Виробнича структура підприємства

2.1.3 Основні показники діяльності ВАТ “ДМЗ”

26

29

33

2.2 Комплексний аналіз господарської діяльності підприємства

36

2.3 Аналіз конкурентоспроможності продукції ВАТ “ДМЗ”

47

3 Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції ВАТ “ДМЗ”

53

3.1 Політика підприємства в області якості продукції

53

3.2 Впровадження енергозберігаючих технологій

60

3.3 Застосування стратегічного маркетингу як напрям підвищення конкурентоспроможності продукції

69

ВИСНОВКИ

79

ЛІТЕРАТУРА

86

^ ДОДАТКИ А-Б





ВСТУП

Проблема економічного розвитку країни шляхом підвищення конкурентоспроможності продукції в усій різноманітності своїх аспектів відображає практично всі сторони життя суспільства, і тому незмінно перебуває у центрі уваги державних діячів та ділових кіл в усіх країнах світу. Загострення конкурентної боротьби за збут своєї продукції, за місце на світовому ринку примушує всі країни шукати шляхи створення більш економічних товарів підвищеного рівня якості.

Особливе значення приділяється цій про­блемі в індустріально розвинених державах. Так, при президенті США створено відповідну спеці­альну раду, а в 1988 р. Конгресом США прийня­то "Комплексний закон про торгівлю й конку­рентоспроможність" [16]. В Японії технічна політика орієнтована на забезпечення економічної безпеки країни шляхом вирішення насамперед структур­них і інституційних проблем створення конкурентно-спроможних цивільних галузей господарст­ва [23]. Південна Корея, яка досягла порівняно висо­ких темпів економічного розвитку, взяла курс на прискорену індустріалізацію країни шляхом роз­витку експортно орієнтованих галузей промис­ловості. Структурна перебудова економіки Франції спрямована на стимулювання розвитку передових пріоритетних галузей, розширення експорту [25].

В Україні проблеми конкурентоспроможнос­ті вітчизняної продукції та національної еконо­міки набагато гостріші, ніж у розвинених країнах світу. Неконкурентоспроможність багатьох віт­чизняних технологій, продукції, послуг не дає змоги ефективно включитися у систему світових господарських зв'язків [6, 22]. Перевага в загальному експорті країни сировини та напівфабрика­тів і надто мала частка наукомісткої продукції зумовлюють низькі темпи економічного зрос­тання і значну залежність експорту країни від кон'юнктури товарного ринку. Проте будь-яких спеціальних заходів принципового характеру щодо підвищення конкурентоспроможності віт­чизняної економіки поки що не вжито. Тим ча­сом навіть в умовах наявнос­ті несприятливих факторів добробут краї­ни має зростати за рахунок експорту товарів і послуг, тому державні органи України і безпосе­редньо її господарюючі суб'єкти стоять перед необхідністю вирішення проблеми конкуренто­спроможності.

Отже, конкурентоспроможність вітчизняної продукції та послуг - обов'язкова умова експор­ту, а її забезпечення - національна потреба краї­ни. Це означає, що вирішуватися проблеми кон­курентоспроможності повинні у всіх сферах дія­льності, на всіх управлінських рівнях, з викорис­танням усіх можливих шляхів і важелів госпо­дарського механізму.

Проблеми конкурентоспроможності у всій своїй багатогранності знаходяться в фокусі уваги науковців і фахівців, починаючи з самого початку існування ринкової економіки. Засади теорії конкуренції було закладено в класичній роботі А.Сміта “Дослідження з природи і причини багатства народів” (1776 р.). Значний вклад в розвиток теорії конкурентних відносин внесли Д.Рікардо, Дж.Робінсон, Дж.Кейнс, Й.Шумпетер, Ф.Найт, Ф.Хайек, К.Р.Макдонел, С.Л.Брю, М.Портер, Г.Л.Азоєв, Р.А.Фатхутдінов, Д.Ю.Юданов та інші. Проте, незважаючи на численні дослідження, окремі аспекти проблеми, а також безліч конкретних практичних питань щодо підвищення конкурентоспроможності потребують опрацювання.

Слід зазначити, що життєво важливою проблема конкурентоспро-можності є для підприємств чорної металургії України. Колись популярний вислів “металургія – хліб промисловості” залишається справедливим і сьогодні. Вітчизняна чорна металургія виробляє близько чверті всієї промислової продукції країни і понад 40% її експорту. В сучасних економічній ситуації за умови підвищення своєї конкурентоспроможності металургія може бути своєрідним локомотивом, який надасть потужний імпульс іншим галузям промислового комплексу і створить основу для їх зростання.

Актуальність зазначеної проблеми обумовила мету і задачі дипломної роботи.

Мета дипломного дослідження – на основі аналізу й узагальнення теоретичних засад і практичних питань конкурентоспроможності продукції розробити пропозиції щодо підвищення конкурентоспроможності продукції металургійного підприємства на прикладі ВАТ “ДМЗ”.

Для досягнення поставленої мети в ході дипломного дослідження необхідно вирішити такі задачі:

визначити основні риси конкурентоспроможності як економічної категорії;

узагальнити підходи до оцінки конкурентоспроможності;

виявити особливості конкурентного середовища в металургійній промисловості;

провести аналіз господарської діяльності ВАТ “ДМЗ” і конкурентоспроможності його продукції;

розробити пропозиції щодо заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності продукції ВАТ “ДМЗ”.

Об’єктом дослідження є конкурентоспроможність продукції промислового підприємства.

Предмет дослідження - шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції металургійного заводу (на прикладі ВАТ “ДМЗ”).

Основою дипломної роботи стали положення сучасної економічної теорії щодо конкурентоспроможності продукції промисловості та основних напрямів її підвищення.

В ході підготовки дипломної роботи використовувалися такі методи: системний підхід, традиційні методи статистичної обробки інформації, методи економічного та фінансового аналізу.

Інформаційну базу дипломної роботи склали наукові публікації вітчизняних та закордонних вчених і фахівців, нормативно-законодавчі акти України, офіційні видання Державного комітету статистики України.

^ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ


    1. Характеристика конкурентоспроможності як економічної категорії


У ринковій системі господарювання категорія конкурентоспро-можності є однією з головних через те, що в ній концентровано відображаються економічні, науково-технічні, виробничі, організаційно-управлінські, маркетингові та інші можливості не лише окремого підприємства, а й у цілому економіки країни. Ці можливості реалізуються у товарах і послугах, що протистоять суперницьким аналогам як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Проте це одна, видима, сторона феномену конкурентоспроможності. За нею стоять інші, більш значущі фактори, які включають: саму систему державного і суспільного устрою країни, міру її спроможності забезпечити динамічний розвиток національної економіки і пов'язаний з цим добробут членів суспільства.

За класичним визначенням М.Портера, ”конкурентоспроможність – це визначене сукупністю факторів положення товаровиробника на внутрішніх і зовнішніх ринках, віддзеркалене через сукупність показників” [26, с. 15].

Н.П.Гончаров уточнює це визначення: “конкурентоспроможність – це обумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стале положення країни або товаровиробника на зовнішньому і внутрішньому ринках, яке віддзеркалюється через показники, що характеризують його стан та динаміку” [11, с. 45-46].

Слід розрізняти конкурентоспроможність країн, галузей, підприємств, товарів (продуктів, послуг).

В роботі [19] зазначається, що під конкурентоспроможністю продукції слід розуміти таку її характеристику, яка відображає її відмінність від товару-конкуренту як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення. Показник, що відображає таку відмінність, визначає рівень кон­курентоспроможності продукції, що аналізується, в порівнянні з товаром-конкурентом. Отже, для оцінки конкурентоспро-можності продукції необ­хідно зіставляти параметри виробу, що аналізу­ється, і товару-конкуренту з рівнем, який задаєть­ся потребами покупця, а потім порівнювати одер­жані показники.

На наш погляд, найбільш узагальнююче і універсальне трактування конкурентоспроможності дано в роботі Р.А.Фатхутдінова: “конкурентоспро-можність - це властивість об’єкту, яка характеризується ступенем реального або потенційного задоволення ним конкретних потреб у порівнянні з аналогічними об’єктами, що представлені на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає спроможність витримувати конкуренцію у порівнянні з аналогічними об’єктами на даному ринку” [35, с. 23].

Аналіз відомих визначень конкурентоспроможності, частина з яких згадувалася вище, та існуючих уявлень про предмет дослідження дозволяють виділити цілий ряд моментів, важливих для уточнення даного поняття і визначення його місця серед інших економічних категорій:

1) конкурентоспроможність продукції - це міра її привабливості для споживача;

2) привабливість продукції визначається ступенем задоволення сукупності різнопланових, іноді суперечливих вимог;

3) склад вимог, їхня пріоритетність залежить як від виду продукції, так і типу її споживача;

4) конкурентоспроможність як економічна категорія має релятивістську природу, тому що розглядається щодо конкретного ринку і конкретного аналога;

  1. конкурентоспроможності властивий динамічний характер - її має сенс розглядати лише стосовно до конкретного моменту часу, з урахуванням змін у часі ринкової кон'юнктури;

  2. проблема конкурентоспроможності відноситься лише до нестаціонарного недефіцитного ринку, що знаходиться в нерівновагому стані;

  3. конкурентоспроможність залежить від стадії життєвого циклу, на якій знаходиться розглянутий товар;

  4. має сенс говорити про конкурентоспроможність лише того товару, що вже має якусь частку ринку, причому показник конкурентноспроможності істотно залежить від передісторії, тобто частки ринку в попередній період.

Резюмуючи сказане, можна запропонувати таке визначення: "Конкурентоспроможність - це властивість об'єкта, що має певну частку відповідного ринку, яка характеризує ступінь відповідності техніко-функціональних, економічних, організаційних і інших характеристик об'єкта вимогам споживачів, визначає частку ринку, що належить даному об'єкту, і перешкоджає перерозподілу цього ринку на користь інших об'єктів".

З приведеного визначення випливає наступне:

- цілком конкурентоспроможною може бути визнана тільки така продукція, яка характеризується різними за своєю природою показниками, що не поступаються (принаймні) відповідним показникам іншого аналогічного товару в умовах конкретного ринку;

- основою для оцінки конкурентоспроможності будь-якого виду продукції має бути комплексне дослідження ринку методами сучасного маркетингу, що дозволить не просто визначити деякий абстрактний "базовий зразок", але і правильно оцінити місце аналізованого об'єкта на даному ринку в зіставленні з аналогічними оцінками реальних і можливих суб'єктів ринку;

- при придбанні товару споживач зупиняє свій вибір на тім зразку серед аналогічних, котрий найбільшою мірою задовольняє його потреби. Кожна потреба, незалежно від того, чи відноситься вона до сфери виробництва, чи до сфери споживання, характеризується сукупністю параметрів, що описують область її існування і зміст необхідного корисного ефекту. Для того, щоб розглянутий вид продукції був придатний для задоволення даної потреби і становив інтерес для покупця, він також повинний мати комплекс відповідних параметрів. Можна вважати ідеальним випадок, коли сукупності параметрів товару і параметрів потреб збігаються. Тому для виготовлення конкурентоспроможної продукції виробник має прагнути максимально точно прогнозувати потреби потенційного покупця;

- для покупця товару винятково важливе значення має величина витрат, необхідних для задоволення відповідних потреб. Загальну суму витрат при аналізі конкурентоспроможності називають "ціною споживання";

- частка фірми на ринку залежить від її частки в попередній період і потенціалу конкурентоспроможності товару в даний момент часу: високий потенціал здатний порушити існуючу на ринку рівновагу чи змінити характер протікання перехідних процесів перерозподілу на свою користь, низький потенціал не здатний вплинути на ринкові процеси.

Рівень розвитку економіки країни значною мірою визначається питомою вагою конкурентоспроможних товарів, що в ній виробляються. Обсяги їх виробництва і реалізації є також узагальнюючим показником життєстійкості підприємства, його уміння ефективно використовувати фінансовий, виробничий і трудовий потенціал.

Отже, конкурентоспроможність – це найважливіший показник рівня розвитку економіки (національної, галузевої, регіональної, підприємств), своєрідний рейтинг її у співвідношенні з лідерами світовими, національними, регіональними, який у кінцевому рахунку характеризує всі сторони соціально-економічного функціонування суспільства.
1.2 Підходи до оцінки конкурентоспроможності

Питанню визначення конкурентосп­роможності продукції і методам її розрахунку присвячено цілу низку розробок і економічних досліджень (наприклад, [6-10, 15, 24]). 3а їх результатами головними складовими конкурен­тоспроможності товару на зовнішньому ринку є технічний рівень і рівень якості його виготовлен­ня; відповідність товару вимогам і стандартам країн-імпортерів, фірм-покупців тощо. В економічній літературі [24] мають місце пропозиції щодо визначення конкурентоспроможності товару шляхом зіставленні виручки від експорту і витрат країни-виробник по його виробництву й реалізації на зовнішньому ринку. Зустрічаються пропозиції [див. 14] щодо розрахунків конкурентоспроможності шляхом віднесення корисного ефекту виробу до його продажної ціни. Очевидно, що перший із запропонованих показників відображає ефективність експорту і за його допомогою скоріше можна одержати уяву не про конкурентоспроможність виробу, що експортується, а про можливості виробника забезпечити цю конкурентоспроможність з прибутком для себе, тобто про конкурентоспроможність самого виробника.

Ближче до визначення конкурентоспроможності можна підійти, якщо використовувати відношення сумарного корисного ефекту від застосування товару до його ціни на конкретному ринку.

Треба підкреслити, що зведення ціни до одного з параметрів товару не знижує її важливість для результатів вибору на ринку, але цю важливість не слід переоцінювати. Для товарів, що реалізуються протягом тривалого часу, зафіксовані продажні ціни певною мірою відображають погляд на них споживачів. Проте поряд із цим ціни товарів відображають також відношення покупців до постачальників, їх престиж, здатність організувати ефективну систему збуту та обслуговування, тобто фактори, що лежать поза характеристикою товару і не залежать від його властивостей.

Крім того, для продукції, яка вперше вихо­дить на ринок, оцінка її конкурентоспроможності за таким методом практично неможлива, тому що її продажна ціна відсутня, а є лише ціна про­позиції, яка у процесі ринкового відбору може суттєво змінитися. Оскільки при розрахунках ціни пропозиції необхідно знати розмір витрат щодо експлуатації товару як один з основних факторів його конкурентоспроможності, не має сенсу, визначивши ці затрати, виключати їх із розрахунків в подальшому.

Для оцінки конкурентоспроможності проду­кції в загальному випадку необхідно:

  • на основі вивчення ринку та вимог покупців визна­чити перелік технічних та економічних пара­метрів, що підлягають дослідженню;

  • провести зіставлення по кожній із груп параметрів; мета такого порівняння - виявити, наскільки кожний параметр товару близький до параметру потреби; інструментом порівняння тут є одиничний пока­зник - відношення розміру параметра товару, що аналізується, до розміру параметра, який потре­бує покупець;

  • на основі одиничних провести підрахування групових показників, які в кількісній формі відображають відмінність (різницю) між товаром, що аналізується, і потребою, тобто дозволяють скласти уявлення про сутність її задоволення;

  • розрахувати інтегральний показник, що являє собою чисе­льну характеристику конкурентоспроможності то­вару, що аналізується, по всіх групах параметрів.

Основні моменти аналізу конкурентоспро­можності продукції пов'язані з постійним вивченням ринку, - як до початку програми ство­рення продукції, так і в ході його реалізації. Голо­вна задача такого дослідження - виділення й аналіз тієї групи факторів, які впливають на фо­рмування попиту в окресленому сегменті. Ре­зультатом аналізу є визначення необхідних тех-ніко-економічних даних товару, його ринкового потенціалу.

Будь-який товар має комплекс властивостей, що визначають його придатність для викорис­тання в конкретних умовах. Для того щоб об'єк­тивно оцінити конкурентоспроможність свого товару, постачальникові слід у процесі аналізу використовувати ті ж критерії, якими оперує споживач. Тільки в такому випадку можна чека­ти, що оцінка, надана товару постачальником, збігається з поглядом покупця. Отже, спочатку необхідно вирішити задачу визначення переліку параметрів, що підлягають аналізу, суттєвих з точки зору споживача. Проте для виробника це питання стоїть дещо ширше. Перш за все він по­винен оцінити принципову можливість реалізації свого товару на ринку, що розглядається, тобто рівень нормативних параметрів [17].

Врахування нормативних па­раметрів при оцінці конкурентоспроможності найчастіше забезпечується впровадженням показника, який може мати лише два значення: одиниця або нуль. Якщо товар відповідає нормам, то цей показник дорівнює одиниці; якщо не відповідає, то він до­рівнює нулю. Груповий показник по всій сукуп­ності нормативних параметрів являє собою добу­ток одиничних показників по кожному з них, тобто

n

Iнп = П qпi (1.1)

і=1

і=1,2,…, n

де: Iнп - груповий показник за нормативними параметрами;

qпi - одиничний показник за і-м нормативним параметром;

п - кількість норма­тивних параметрів, що підлягає оцінці.

З технічними параметрами пов'язаний пер­ший крок споживача до покупки товару. Він по­лягає у відборі виробу як потенційного "кандидата" на придбання. Цей крок може здійс­нитись, якщо аналіз параметрів товару показує, що він задовольняє існуючу потребу і може при­нести необхідний корисний ефект. Якщо не всі параметри виробу відповідають вимогам покуп­ця, це означає його неконкурентоспроможність. Якщо споживач не знайде на ринку товар, який повністю відповідав би потребі, він буде виму­шений скоригувати свої потреби з урахуванням існуючої пропозиції. Природно, що при цьому споживач перш за все відкине найбільш, з його точки зору, незначні вимоги і буде коригувати їх доти, поки вони не матимуть збігу з набором технічних параметрів у крайньому разі у одного з товарів, що пропонується.

З такого спрощеного описання процедури відбору на ринку випливає, що у структурі по­треб різні елементи мають неоднакову значу­щість. Для того, щоб задовольнити певну потре­бу, товар повинен мати набір властивостей, кож­на з яких виконує функцію задоволення одного з елементів потреби. За величиною технічного па­раметра споживач оцінює, наскільки властивість запропонованого товару задовольняє відповід­ний елемент потреби. Це можна виразити як від­ношення розміру технічного параметру товару до розміру того ж параметру, при якому елемент потреби задовольняється повністю. Таке відно­шення називається одиничним параметричним показником:

Рі

qi = -------- 100, (1.2)

Рі100
де: qi - одиничний параметричний показник по i-му параметру;

Рі - розмір i -го параметру для виробу, що аналізується;

Рі100- розмір і-го па­раметру, при якому потреба задовольняється повністю, тобто на 100 відсотків.

Таким методом можна провести розрахунки по всіх технічних параметрах і одержати в ре­зультаті повний набір показників, що характери­зують відхилення властивостей виробу, що ана­лізується, від вимог споживача. При цьому зна­чущість властивості в загальній структурі влас­тивостей товару повинна збігатися із значущістю відповідного елемента потреби.

Для одержання на базі одиничних групового показника, що характеризує відповідність виробу потребі, необхідно їх об'єднати з урахуванням значущості кожного одиничного показника в їх наборі:

n

Iт п =  qiаi (1.3)

і=1

і=1,2,…, n

де: Iт п - груповий показник за технічними па­раметрами;

qi - одиничний показник за і-м тех­нічним параметром;

аi - вага (значущість) і-го параметру в загальному наборі (визначається ме­тодами експертної оцінки);

п - кількість параме­трів, що беруть участь в оцінці.

Отриманий показник Iтп по суті характери­зує ступінь відповідності даного товару існуючій потребі по всій сукупності технічних параметрів. Чим вище його розмір, тим повніше задовольня­ються попити споживача. У цьому аспекті групо­вий показник моделює в кількісній формі відбір товарів, за якого споживач прагне отримати ви­ріб із максимальним споживчим ефектом.

Проте, зазначені вище одиничний і груповий показники, відображаючи ступінь задоволення потреби, ще не дають можливості оцінити кон­курентоспроможність товару. З цією метою не­обхідно порівняти показники для товару, що аналізується, і для його конкурента і виявити, який із них більшою мірою відповідає потребі [32]. Зазначене зіставлення й дозволяє визначити рівень конкурентоспроможності даного товару в порівнянні з товаром-конкурентом по відношен­ню до конкретної потреби. Тоді

Іт п(1)

К = ---------- , (1.4)

Іт п(2)
де: ^ К - показник конкурентоспроможності і -го товару по відношенню до конкурента по техніч­них параметрах;

Іт п(1), Іт п(2) - групові показники по технічних параметрах для і-го товару і това­ру-конкурента.

Незважаючи на очевидну простоту зазна­ченого вище показника, його використання на практиці в ряді випадків ускладнюється. Його можна використовувати, коли детально відомі потреба, виробнича функція, яку повинен вико­нувати товар і конкретні умови її здійснення. У більшості випадків для цього необхідні різнома­нітна й точна інформація про потреби покупців, трудомісткі й дорогі ринкові дослідження. Тому часто доцільніше оцінювати конкурентоспромо­жність скісним (непрямим) методом - за допомо­гою товару-зразку. У цьому випадку за основу аналізу приймається не потреба, а товар-зразок, який вже користується попитом і певною мірою близький до суспільних потреб. Зразок, таким чином, виконує роль матеріалізованих вимог, які повинен задовольняти товар, що претендує на ту або іншу частину попиту. Він моделює потребу і дає змогу вести порівняння його параметрів з параметрами об'єкту, що підпадає оцінці, що спрощує й здешевлює процес аналізу.

У випадку використання зразка як бази порі­вняння формулу (1.2) необхідно частково змінити:

Рі

qi = -------- 100, (1.5)

Рі(0)
Рі(0)

qi= -------- 100, (1.6)

Рі

де: qi- одиничний показник конкурентоспро­можності по і-му параметру;

Рі - розмір і-го параметру для товару, що аналізується;

Рі(0) - розмір і - го параметру для зразка.

При цьому із формул (1.5) і (1.6) береться та, в якій зростання показника відповідає поліпшенню па­раметра товару, що аналізується. Для визначення Ітп в цьому випадку спрацьовує формула (1.3).

Отриманий в результаті показник Іт п дає можливість вирішити лише одну частину про­блеми - чи здатний даний товар (і якою мірою) задовольнити існуючу потребу. Проте він це сто­сується ще одного дуже важливого аспекту, що визначає вибір на ринку, - за якого рівня витрат потреба може бути задовільнена. Необхідність відповіді на це питання переносить дослідження в область аналізу економічних параметрів.

Підхід до вирішення задачі оцінки економіч­них параметрів товару багато в чому схожий з аналізом за технічними параметрами. Його особ­ливість полягає в тому, що порівняння усіх еко­номічних параметрів відбувається на вартісній основі. По суті, для визначення рівня конкурен­тоспроможності за економічними параметрами необхідно провести зіставлення цін споживання товару, що аналізується, та зразка, тобто:

С

Іеп = ------ , (1.7)

С0
де Іеп - показник за економічними параметрами (цінами споживання);

С - ціна споживання то­вару, що аналізується;

С0 - ціна споживання товару-зразка.

На основі групових показників за норматив­ними, технічними і економічними параметрами будується інтегральний показник конкуренто-спроможності:

Iт п

К = Iн п ------- , (1.8)

Іе п
де: К - інтегральний показник конкурентоспро­можності товару, що аналізується, по відношенню до зразка;

Iтп, Iнп, Іеп - гру­пові показники за технічними, економічними та нормативними параметрами.

За змістом цей показник відображає різницю між товарами, що порівнюються, у споживчому ефекті, який припадає на одиницю витрат спо­живача на їх придбання й використання.

Якщо ^ К < 1, виріб, що аналізується, посту­пається зразку; якщо К > 1, то він перевищує зразок за конкурентоспроможністю; за однакової конкурентоспроможності К = 1. В окремих ви­падках у ролі комплексного параметру, що за­стосовується для оцінки конкурентоспроможнос­ті, може використовуватися питомий корисний ефект, що визначається як відношення сумарного корисного ефекту в натуральних одиницях до розміру витрат на придбання, експлуатацію або споживання товару.

Становлять інтерес також деякі критерії оцін­ки конкурентоспромож-ності, якими користують­ся західні економісти [24]. Експерти паризької торго­во-промислової палати до числа найважливіших критеріїв конкурентоспроможності відносять: ступінь новини товару, якість його виготовлення, наявність матеріальної бази щодо розповсю­дження інформації про товар, заходи щодо сти­мулювання збуту, включаючи рекламу, можли­вості пристосування товару до вимог конкретно­го ринку, фінансові умови, динамізм збуту та здатність швидко реагувати на успіх ринку.

Англійські економісти розглядають конкурен­тоспроможність за ціновими показниками, зістав­леною вартістю і зіставленою прибутковістю. У разі цінової конкурентоспроможності про­дукція вважається конкурентноспроможною, якщо її продажна ціна, дизайн та якість не по­ступаються аналогам, запропонованим на ринку.

Конкурентоспроможність за зіставленою ва­ртістю трактується як зіставлена вартість одини­ці праці в обробній промисловості країн, що по­рівнюються, розрахована в одній валюті.

Конкурентоспроможність за прибутковістю припускає, що чим більш високі прибутки має компанія від своїх експортних операцій, тим ви­ще рівень конкурентоспроможності її продукції, тобто показником є норма прибутку компанії.

Загострення боротьби за ринки збуту викли­кає до проблеми конкурентоспроможності все більший інтерес. Аналіз доводить, що конкурентоепроможність - багатогранне поняття, на яке впливає велика кількість факторів. При цьому, якщо якості продукції в кожний окремий момент являє собою цілком визначену сукупність її властивостей, то конкурентоспроможність її може значно змінюватися залежно від зміни таких зовнішніх факторів, як умови реалізації, попиту, пропозиції. Тобто для споживача якість товару є обов'язковою характеристикою, однак ще не гарантує придбання саме даного товару. Конкурентоспроможним виявляється той товар, який задовольняє потреби покупця оптимальним чином. І навіть за ці умови він може бути нереалізованим, якщо ри­нок насичений.

Отже, достовірна оцінка конкурентоспромо­жності продукції потребує зіставлення її параме­трів з тим їх рівнем, який задається потребами покупця, а також оцінки відмінності даної про­дукції від товару-конкуренту як за ступенем від­повідності конкретній потребі, так і за затратами на її задоволення. Для такої оцінки потрібна об'єктивна інформація про технічний рівень, якість і ціну цієї продукції і її конкурентів, а та­кож - про насиченість ринку товарами даного виду. Така інформація, як правило, відсутня, то­му що її формування вимагає цілеспрямованих дій, значних витрат, які поки ще не регламенту­ються необхідними документами.

Зазначені обставини, а також актуальність про­блеми визначення конкурентоспроможності про­дукції примушують економістів розробляти скісні, доступніші підходи до вирішення цієї задачі.

З нашої точки зору, найбільш правомірним є підхід, що скісно характеризує кон­курентоспроможність не тільки окремих видів продукції, а й товаровиробників у цілому шляхом аналізу інфор­мації про технічний рівень продукції; її експортабельність; сертифікацію.

Вибір саме цих аспектів продукції, які пропо­нуються щодо оцінки її конкурентоспромо­жності, обумовлений, перш за все, їх прямим без­посереднім зв'язком з якістю продукції, її відпові­дністю вимогам стандартів і її ціною, від якої щільно залежать можливості експорту. Такий підхід, незважаючи на відсутність точних кількісних оцінок, є, на наш погляд, більш достовірним для продукції підприємств чорної металургії, що розглядаються в даній роботі.
1.3 Особливості конкуренції на ринку продукції чорної металургії

Гірничо-металургійний комплекс України об’єднує близько 300 підприємств, у тому числі 14 металургійних комбінатів і заводів, 7 трубних, 13 коксохімічних і 13 заводів вогнетривів, 26 гірничорудних підприємств, 3 заводи феросплавів, 25 підприємств вторчормету і ряд інших. Обсяги продукції комплексу в останні роки збільшуються, хоча й дотепер не вдалося повною мірою подолати наслідки спаду виробництва і вийти на обсяги виробництва дореформеного періоду (рис. 1. 1).


Рис. 1.1 - Обсяги виробництва підприємств чорної металургії України

у відсотках до обсягів 1990 року (складено за даними [29, 30])
За роки ринкових перетворень частка чорної металургії в структурі промислового виробництва України збільшилася майже в три рази (рис. 1.2) і складає сьогодні близько чверті всього обсягу виробленої промислової продукції.

1990 рік 2002 рік



Рис. 1.2 - Частка чорної металургії в структурі промислового

виробництва України [29, 30]
Найважливішою перевагою чорної металургії України є її забезпеченість власними запасами залізних і марганцевих руд і коксівного вугілля світового значення, розвідані запаси яких забезпечують на доступний для огляду період не тільки потреби країни, але й експорт значного обсягу продукції.

Підприємства комплексу є, як правило, містоутворюючими для більшості міст Донбасу і Наддніпрянщини, що робить їх вирішальним фактором соціальної стабільності в цих головних індустріальних регіонах країни.
     Виробничі потужності заводів чорної металургії, що складають близько 50 млн. т готової сталі в рік, сьогодні використовуються не повною мірою. Тому організація повного використання цих потужностей є важливою державною задачею.

З огляду на великі можливості гірничо-металургійного комплексу для розвитку економіки України, можна відзначити і значні труднощі у вирішенні задачі подальшого її зростання, що визначаються наступними обставинами:

  • технологічна структура української чорної металургії внаслідок помилок у технічній політиці минулих років і непродуманого розподілу капіталовкладень відстала від сучасної на 20-30 років. У доменному виробництві використовуються шихтові матеріали низької якості і природний газ, і не використовуються замінники металургійного коксу. Дотепер майже половина стали виробляється в мартенівських печах і близько 80% її розливається в ізложниці, у той час як на передових заводах ці технології давно ліквідовані. Неприпустимо відстала позапечна обробка металу. Усе це підвищує питомі витрати палива, енергії і матеріалів на 30-60% проти досягнутих на сучасних металургійних заводах;

  • старіння основних фондів комплексу досягло небезпечних меж. Наднормативного терміну експлуатації вже досягли більш 54% коксових батарей, 90% доменних печей, 87% мартенівських печей, 26% конвертерів, близько 90% прокатних станів. На устаткуванні з терміном служби вище нормативного виробляється близько 50% усієї металопродукції;

  • структура сортаменту і якість металопродукції недосконала і не відповідає вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків: недостатньо виробляється легованих, жаростійких, нержавіючих і інших сортів стали, тонкого листа, жерсті, комбінованого прокату тощо;

  • різке скорочення фінансування науково-дослідних інститутів і вузів, проектно-конструкторських організацій призвело до згортання робіт з науково-технічного розвитку ГМК і орієнтуванню виробничих організацій на закордонні розробки і пропозиції, зростанню залежності від іноземних фірм і руйнуванню власного науково-технічного потенціалу, втраті економічної незалежності;

  • робота в нових умовах, розширення самостійності підприємств і організацій зажадали від працівників усіх рівнів нових знань і досвіду для прийняття правильних організаційних і технічних рішень. Це вимагає невідкладної організації чіткої системи перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників усіх рівнів;

  • розроблений у 1997 році проект Національної Програми розвитку гірничо-металургійного комплексу до 2010 року потребує істотної доробки відповідно до нових вимог і стратегії розвитку економіки України.

Важливо підкреслити, що сьогодні вітчизняна металургія функціонує в загальній системі світових господарських зв'язків, і її стан значною мірою залежить від тенденцій розвитку світової металургії.

Основним напрямком розвитку міжнародних економічних відносин на рубежі ХХ і ХХІ століть стала глобалізація економіки [7, 9, 36], що повною мірою проявилася в металургійній промисловості. Міжнародні господарські зв'язки перетворилися в інструмент перерозподілу ресурсів і підвищення ефективності виробництва в глобальному масштабі. Це привело до розвитку наступних тенденцій у світовій металургії:

  • посиленню ролі великих інтегрованих компаній на світових ринках;

  • загостренню конкуренції на ринках продукції з високою доданою вартістю і поширенню застосування національних захисних заходів у зовнішній торгівлі;

  • активізації робіт зі зниження витрат виробництва металопродукції, при цьому найбільш витратні види виробництв переносяться в країни, які володіють найбільш дешевими природними й енергетичними ресурсами, робочою силою, що забезпечують мінімальні податкові і транспортні витрати.

Світові тенденції визначають проблеми вітчизняної металургії на зовнішніх ринках. Українські підприємства витісняються з ринків металопродукції з високою доданою вартістю з використанням різних тарифних і нетарифних обмежень. В експорті чорної металургії сировина і напівфабрикати (руда, брухт, кокс, чавун, злитки, заготівлі, сляби) складають більше 60% і тільки 10% на продукцію більш високих переділів (прокат і інші металовироби). У результаті дії цього фактора рівень завантаження потужностей по виробництву кінцевої металопродукції (труб, прокату) істотно нижче в порівнянні з рівнем для металопродукції більш низьких переділів (руда, чавун, заготівля і первинні метали).

Разом з тим, на ринках металопродукції низьких переділів українські підприємства зазнають підсилений тиск з боку третіх країн (у першу чергу Китаю, Індії, Бразилії й ін.). Це викликано тим, що маючи низькі витрати виробництва і високоякісну рудну базу, ці країни зуміли залучити значні іноземні інвестиції для створення сучасної металургійної промисловості.

Таким чином, сьогодні українська металургійна промисловість функціонує в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку. Тому найважливішим напрямком державної промислової політики у відношенні металургії на сучасному етапі є створення таких загальних умов для роботи підприємств галузі, які б відповідали умовам розвитку металургії в країнах - найбільших учасниках світового ринку металів. У контексті цієї задачі забезпечення конкурентноздатності металургійної промисловості України на світовому ринку передбачає поряд з активізацією зусиль підприємств галузі щодо підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції, також реалізацію ряду державних заходів в області податкової, митної і тарифної політики, а також зовнішньої торгівлі.

Другий важливий напрямок державної промислової політики стосовно металургії пов'язаний зі здійсненням спеціальних заходів, спрямованих на стимулювання прогресивних структурних змін у металургійній промисловості. З цією метою доцільно реалізувати заходи щодо розширення внутрішнього попиту на металопродукцію, активізації інноваційної діяльності в металургії, реструктуризації підприємств і вирішенню соціальних проблем.

Незважаючи на вищезгадані труднощі, чорна металургія України розширює експорт своєї продукції, вартість якої складає близько 40% всіх експортних надходжень країни.

Таким чином, можна зазначити, що в сучасних умовах чорна металургія є головною базовою і експортоутворюючою галуззю країни. Разом з металоспоживаючими галузями - суднобудуванням, важким і транспортним машинобудуванням, енергетичним машинобудуванням і іншими – чорна металургія має стати основою економічної незалежності і базою створення і розвитку власних наукомістких і високотехнологічних виробництв і ефективної економіки. За таких умов задача підвищення конкурентоспроможності продукції металургії є важливою державною задачею і потребує пошуку всіх можливих резервів у цій сфері, об’єднання зусиль держави і окремих виробників металургійної продукції.


^

2 АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ


ДОНЕЦЬКОГО МЕТАЛУРГІЙНОГО ЗАВОДУ
2.1 Загальна характеристика підприємства
2.1.1 Етапи розвитку підприємства
ВАТ "ДМЗ"- одне з найстаріших металургійних підприємств України. Завод заснований створеним в Англії в 1869 році акціонерним "Новоросийским обществом каменоугольного, железоделательного и рельсового производств". Днем народження заводу вважається дата початку регулярної виплавки сталі - 24.01.1872 року. Директором-розпорядником заводу з початку його будівництва до 1889 року був англійський спеціаліст Джон Юз.

Одним із перших у країні завод засвоїв виплавку чавуна на мінеральному паливі в доменних печах, прокат залізних, а потім сталевих рейок, дуже необхідних для розвитку залізниць у Донецькому і Дніпропетровському регіонах.

До початку XX сторіччя у складі заводу працювали 7 доменних, 10 мартенівських печей, 14 прокатних клітей. Були побудовані і введені в експлуатацію листопрокатний цех, сортопрокатні стани 250, 350, 400,мартенівський цех.

Під час громадянської війни завод не працював. Після націоналізації, у 1919 році почалося відновлення зруйнованих виробництв. Завод знову запрацював усіма переділами. Виплавка чавуну і сталі, виробництво прокату в 1928 році досягнули рівня 1913 року, а до 1940 - перевищили його більш ніж удвічі.

З початку Великої Вітчизняної війни ДМЗ став випускати спеціальні марки металу для оборонної промисловості, авіаційні бомби, гранати. На час окупації завод завмер. Відступаючи, фашисти піддали його жорстокому руйнуванню. Було повністю знищено енергетичне господарство, підірвано колони будівель багатьох цехів, зруйновано виробничі агрегати. Завдяки самовідданій праці донецьких металургів уже через п'ять місяців після звільнення міста від окупантів були відновлені і пущені в експлуатацію мартенівська піч №4, доменна піч і прокатні цехи. За успішну роботу по відбудові виробничих агрегатів і забезпеченню фронту металом колективу Донецького металургійного заводу десять разів присуджувався перехідний Червоний Прапор Державного комітету оборони СРСР, який залишено заводу на постійне зберігання.

У повоєнні роки на підприємстві модернізуються старі і будуються нові цехи, впроваджуються передові технології: 1950 р. - засвоєна система паровипарювального охолодження елементів мартенівських печей, у 1953 р. - введений в дію листопрокатний стан 2300, у 1960 - перша у світі промислова установка безупинного розливу сталі. У 1974 році введені в експлуатацію : заготовочний стан 950/900; у 1976 - киснева станція; у 1978 - електросталеплавильна піч № 1, 1979 – електросталеплавильна піч № 2; 1985 - комплекс устаткування для виробництва синтетичних сумішів для шлакоутворювання, цех ремонту прокатного обладнання, реконструйований з установкою нових верстатів механічний цех, 1994 - цех тонкостінних труб, металовиробів і метизів.

У 1996 році Донецький металургійний завод ім. Леніна перетворено у відкрите акціонерне товариство «Донецький металургійний завод». Через рік почалася реалізація інвестиційного проекту, за яким компанія «MetalsRussia» (Великобританія) інвестувала в електросталеплавильний комплекс ОАО «ДМЗ» устаткування для модернізації електросталеплавильної печі обтискного цеху. В асортименті продукції, що випускалася, з'явилися високолеговані марки сталі.

З початку 1998 року завод став випускати шестиметрову квадратну заготовку на додаток до чотириметрової, яка випускалася раніше. В ході реалізації інвестиційного проекту ВАТ «ДМЗ» в економіку України були залучені корпоративні інвестиції, завдяки чому завод одержав від італійської компанії «Danieli» металургійне оснащення, що випереджає існуючі європейські аналоги як мінімум на 4 роки. З вересня 1998 року підприємство почало функціонувати в рамках дії Закону України «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області» [1].

Наприкінці 1999 року в результаті реструктуризації зі складу ВАТ «ДМЗ» виділився міні-металургійний завод «ІСТІЛ-ДМЗ», створений на базі електросталеплавильного й обтискного цехів. У цей же час почалися роботи з реконструкції доменної печі №2, модернізації установки безперервного розливання сталі мартенівського цеху.

Початок ХХІ століття завод зустрів як беззбиткове сучасне підприємство повного циклу. Це здійснилося завдяки реструктуризації заводу та залученню значних інвестицій. Так, внаслідок реструктуризації було створено цілий ряд незалежних підприємств, які працюють у комплексі на договірних умовах. Тобто визнано, що головним чинником майбутнього розвитку заводу є те, як з самого початку будуть реструктуризовані основні цехи, яку конкурентоспроможну продукцію будуть випускати, як раціонально побудувати організаційно-управлінську структуру, як ефективно будуть працювати маркетингові і комерційні служби і, нарешті, який прибуток будуть одержувати самостійні структури, які задіяні у відкритому акціонерному товаристві «Донецький металургійний завод».

Форма власності підприємства – колективна.

Відомості про акціонерний капітал наведено в табл.2.1.

Таблиця 2.1 - Акціонерний капітал ВАТ “ДМЗ”

Показник

Відомості на 01.01.2003 р.

Кількість акцій, шт.

362 241 160

 Номінальна вартість акції, грн.

0,25

Ринкова вартість акції, грн.

0,08

Статутний капітал, грн.

90 560 290,00

Ринкова капіталізація, грн..

28 979 292,80



Дані про компанії-власники акцій ВАТ “ДМЗ” наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2 - Відомості про компанії - власників більше 5% акцій ВАТ “ДМЗ” (на 01.01.2003)




Частка

ЄДРПОУ
  1   2   3   4



Скачать файл (661 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru