Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекції по методиці викладання іноземних мов для 3 курсу ІІМ - файл МЕТОДИКА ЯК НАУКА.doc


Лекції по методиці викладання іноземних мов для 3 курсу ІІМ
скачать (160.3 kb.)

Доступные файлы (1):

МЕТОДИКА ЯК НАУКА.doc1169kb.23.01.2009 22:09скачать

содержание
Загрузка...

МЕТОДИКА ЯК НАУКА.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Лекція 1.

МЕТОДИКА ЯК НАУКА. ЗВЯЗОК МЕТОДИКИ З ІНШИМИ НАУКАМИ.


1. Історичний екскурс у розвиток методичної науки.

  1. Методика як наука. Предмет дослідження методики.

  2. Цілі навчання іноземної мови у ЗОШ.

  3. Методи дослідження в методиці.

  4. Зв язок методики з іншими науками.


1. Викладання іноземних мов пережило ряд драматичних змін впродовж століть. Розвиток методики можна порівняти з рухом маятника, який розгойдувався з боку в бік під впливом суспільного замовлення.

Наївно було б думати, що методи та прийоми, якими викладачі іноземних мов користуються в наш час, є абсолютно новими та оригінальними. Сучасні методи- це ретельно дібрані прийоми з різних мтедів, які існували досі і які забезпечують виконання соціального замовлення на викладання іноземних мов. Саме тому для досягнення успіху сучасному вчителю слід знати основні віхи розвитку методів викладання іноземних мов.

До 20 століття у методиці викладання ІМ чергувалися 2 основні підходи: підхід, що зосереджувався на використанні мови (тобто говорінні та розумінні) та інший підхід, який фокусувався на аналізі мови (тобто на вивченні граматичних правил).

Обидва періоди –класичної грецької мови та середньовічної латини характеризувались наголосом на навчанні використання мови. Класичні мови –грецька а згодом латина, використовувались як lingua francas, тобто були мовами міжнародного спілкування. Навчання у вищих навчальних закладах здійснювалось на цих мовах, було престижним розмовляти, читати та писати на грецькій та латині. Вони були мовами релігії, філософії, політики та бізнесу. Вчителі користувались прямими методами, користуючись переписаними від руки короткими текстами.

Згодом, у період відродження, стало популярним формальне вивчення грецької та латини завдяки виникненню друкарського пресу. З”ясувалось, що граматика класичних друкованих текстів значно відрізнялась від латині, що використовувалась як lingua franca. Останню назвали «вульгарною латиною», якою користувались виключно простолюдини. Вона поступово перестала бути мовою міжнародного спілкування.

Постала потреба вивчення однією країною мови інших країн, щов 17 ст. знову колихнуло маятник методики у бік використання мови.

Нийвідомішим вчителем і методистом цього періоду був Ян Амос Коменський, чех, котрий у період з 1631 по 1658 опублікував книги про свою методику навчання ІМ. Викладемо її основні положення:

-використовуйте імітацію замість правил для навчання мови;

- заставляйте ваших учнів повторювати за вами;

- починайте з обмеженого вокабуляру;

- навчайте учнів читання та говоріння;

- навчайте мови через картинки (наочність).

Саме Коменський вперше висловив революційну ідею про необхідність навчання використання мови, а не аналізу її будови.

Погляди Коменського протримались певний час, але вже на початку 19 ст. у Європейських університетах знову стало популярним систематичне вивчення класичної латини. Запанував граматико-перекладний метод, який використовувався для навчання латини та інших європейських мов.

Маятник колихнувся знову наприкінці 19 ст. з виникненням прямого методу, спрямованого на навчання користування мовою.

Однак коли представники методу намагались поширювати цей метод у США, Клівленді, він не спрацював з тієї причини, що на той час у США було обмаль вчителів ІМ, які вільно розмовляли мовою, якої навчали. Це спричинило виникнення та поширення методу читання у навчанні ІМ (майкл Вест) .

Однак з початком 2 світової війни у США виникає нагальна потреба навчання говоріння ІМ. Цю потребу вдовольнив аудіо-лінгвальний підхід. У Британії під впливом цих же факторів виникає ситуативний підхід, який передбачає навчання ІМ на усній основі, за якого навчання зводилось до хорового промовляння структур.

У цаській Росії, а згодом і в Радянському Союзі впродовж більшої частини 20 століття панував граматико-перекладний метод, в основі якого лежали вивчення граматики та навчання читання та перекладу.
2.Методика навчання іноземних мов-це наука, яка вивчає цілі, зміст, методи і засоби навчання, а також способи учіння і виховання на матеріалі іноземної мови.

У методиці навчання іноземних мов виділяють загальну і спеціальну методики.

^ Загальна методика займається вивченням закономірностей та особливостей процесу навчання будь-якої іноземної мови. Спеціальна методика досліджує навчання конкретної іноземної мови у певному типі навчальних закладів з урахуванням мовних і мовленнєвих особливостей рідної мови.

Об’єктом методики викладання іноземних мов е процес навчання.

Навчання – це акт взаємодії того, хто навчає, з тим, кого навчають, з метою передачі одним і засвоєння іншим соціального досвіду. Обидві сторони – вчитель і учень- беруть активну у часть у цій діяльності, але кожен по-своєму:

  • вчитель здійснює навчаючі дії, спрямовуючи навчальні дії учнів;

  • вчитель мотивує навчальну діяльність учнів, спонукає їх до навчання;

  • вчитель організує навчальні дії таким чином, щоб вони давали максимальний ефект. Ця організація проходить на рівні дій кожного окремого учня;

  • вчитель дае учням матеріал для засвоєння та орієнтири для їх навчальної діяльності;

  • вчитель здійснює контроль за ефективністю засвоення.

Методика як наука мае й свої методи дослідження. Метою цих методів є одержання наукових даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних матеріалів, що використовуються, способів і форм навчально-виховного процесу.

У сучасній методиці навчання іноземних мов використовуються основні та допоміжні методи дослідження До основних методів відносять: 1)критичний аналіз літературних джерел(в тому числі ретроспективне вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду); 2) вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів, як1 досягли видатних результатів у навчально-виховному процесі; 3) наукове спостереження; 4) пробне навчання; 5) експеримент; 6) дослідне навчання. Допоміжні методи охоплюють: 1) метод-інтерв’ю; 2)анкетування; 3)тестування; 4)бесіду;5)хронометрування тощо.
3.Методика навчання іноземних мов як наука пов”язана з іншимим науками і використовує виявлені ними факти і закономірності.

^ Методика й лінгвістика. Мова є об”єктом дослідження лінгвістики. Дані лінгвістики використовуються при визначенні цілей навчання (для чого навчати?) , змісту навчання (чого навчати?), технологіі навчання (як навчати?), і допоміжних засобів ( з допомогою чого навчати?).Практична мета навчання – навчання спілкування- була поставлена звдяки дослідженню мовних функцій, функціональних стилів мовлення, їх співвідношення з усною та письмовою формою мовлення. Лінгвістичну основу комунікативного методу навчання іноземних мов складає переорієнтація з форми на функцію, з мовної правильності на спонтанність та автентичність.Відбір та організація змісту навчання (чого навчати) здійснюється на основі даних лінгвістики, яка пропонує методиці принципи відбору іншомовної лексики,елементів морфологічного, синтаксичного та фонетичного рівнів, текстового матеріалу для навчання читання та усного мовлення.Контрастивна лінгвістика внесла внесок у відбір іншомовного матеріалу,визначення його послідовності у навчальному процесі, ступеня його трудності.

У виборі технології навчання методика керується сучасною рівневою концепцією мови, згідно якої виділяються такі рівні мови, як фонема, морфема., слово, словосполучення, речення понадфразова єдність, текст.Виходячи з цього, навчання може проводитись як аспектно, так і комплексно.

^ Методика і психологія. Знання закономірностей функціонування мислення, пам”яті, сприймання, уваги, мотивації та їх індивідуальних проявів допомагає вчителю обрати раціональні методи та прийоми навчання іноземної мови, забезпечує керування розумовою діяльністю учнів.Так. наприклад, враховуючи існування різних видів мотивації – внутрішньої і зовнішньої,негативної і позитивної, вчитель повинен знати мотиви своїх учнів та створити передумови для розвитку позитивної внутрішньої мотивації – комунікативної(бажання спілкуватися іноземною мовою), лінгвопізнавальної (позитивне ставлення до мовного матеріалу) та інструментальної (позитивне сприймання певних форм роботи).

^ Методика і педагогіка.Особливого значення для методики набуває теорія навчання, насамперед дидактичні принципи і методи навчання.Принципи навчання дають відповідь на запитання “Як організувати навчальний процес?” До дидактичних принципів відносяться принципи наочності,(використання зорової і слухової наочності),посильності (передбачає відбір навчального матеріалу і вправ з урахуванням рівня підготовки учнів),міцності(виконання числених тренувальних вправ, систематичне повторення,робота всіх аналізаторів, пошук асоціацій), свідомості (навчання від усвідомлення правил виконання дії до її автоматизованого виконання), науковості, активності,виховуючого навчання , індивідуалізації.

Серед методів навчання, які відпо ення, осмислення, вправляння, самоконтроль.відають на питання “Як навчати?”у методиці розрізняють методи-способи для вчителя (демонстрація, пояснення, організація вправляння, контроль) та методи-способи учнів( ознайомл
4.^ Зміст навчання відповідає на питання “Чого навчати?”і включає такі компоненти:

1)Мовний, мовленнєвий,країнознавчий,лінгвокраїнознавчий навчальний матеріал.

2)Знання, навички та вміння.

3) Сфери спілкування, теми, ситуації.
У процесі засвоєння мовного, мовленнєвого , країнознавчого та лінгвокраінознавчого матеріалу формується іншомовна комунікативна компетенція, яка включає такі види клмпетенцій: мовну, мовленневу, соціокультурну.

^ Мовна компетенція включає мовні знання (лексичні, фонетичні,граматичні та орфографічні) і відповідні навички; мовленнєва компетенція включає чотири види компетенцій:уміння в аудіюванні, говорінні, читанні, письмі.Мовленнєві навички є складовою частиною мовленнєвих умінь.

^ Соціокультурна компетенція складається з краінознавчоі та лінгвокраїнознавчої компетенцій.Країнознавча компетенція – це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається(знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традиції та звичаїв країни).Лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленневої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування.Формування соціокультурної компетенції передбачає набуття фонових знань,які включають реалії(безеквівалентні лексичні одиниці –hot dog,абревіатури-FBR, VIP, імена історичних осіб- Honest Abe) та засвоєння фонової лексики (фразеологізмів, афоризмів,формул мовленнєвого етикету). Своєрідність цих мовних засобів зумовлює використання спеціальних методів для їх презентації. Оптимальним способом семантизації цих одиниць є коментар – одиничний (для розкриття значення окремої лексичної одиниці), системний (для розкриття значення слів,об”єднаних одним родовим поняттям),комплексний (використовується для семантизації тематичної лексики)

.

Оскільки в реальному житті спілкування відбувається у конкретній мовленневій ситуації, та в межах певної сфери спілкування, формування комунікативної крмпетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій, які виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем.

Під темою розуміють відрізок дійсності, яка відбивається у нашій свідомості. В методичному аспекті тема визначається як імовірний згорнутий текст,поданий у вигляді короткої тези і який підлягяє розгортанню у процесі говоріння та вилученню інформації і згортанню при читанні та аудіюванні,

Під комунікативно-мовленнєвою ситуацією розуміють динамічну систему взаємодіючих конкретних факторів об”єктивного і суб”єктивного планів, які залучають людину до мовленневого спілкування і визначають ії поведінку в межах одного акту спілкування.Комунікативна ситуація включає чотири чинники: 1) обставини дійсності,в яких відбувається комунікація; 2)стосунки між комунікантами; 3) мовленнєві наміри; 4) реалізацію самого акту спілкування.

Сукупність мовленневих ситуацій, що характеризуються однотипністю мовленнєвого спонукання людини до мовлення , стосунків між комунікантами та обставин спілкування, називається сферою спілкування. Навчання іноземної мови у загальноосвітній школі відбувається у таких сферах спілкування: соціально-побутовій, громадсько-політичній, соціально-культурній, професійно-трудовій.
^ 5Цілі навчання відповідають на запитання “З якою метою навчати?

Метою навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування і здійснення в цьому процесі виховання, освіти й розвитку особистості учня.

У сучасній методиці навчання іноземних мов висуваються чотири цілі: практична, виховна, освітня й розвиваюча.

Практична мета є провідною.Вона передбачає практичне опанування учнями уміннями аудіювання, говоріння, читання, письма в типових ситуаціях.Основні мовленнєві вміння включають:

• вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях навчально-трудової, побутової та культурної сфер спілкування;

  • вміння розуміти на слух основний зміст нескладних аутентичних текстів;

  • вміння читати і розуміти нескладні автентичні тексти різних жанрів та видів з різним ступенем розуміння їх змісту (читання з розумінням основного змісту, читання з повним розумінням змісту)

  • вміння зафіксувати й передати письмово елементарну інформацію.

Реалізація виховної мети передбачає виховання в учнів:

  • культури спілкування;

  • ціннісних орієнтацій, почуттів та емоцій;

  • позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, мова якого вивчається;

  • розуміння важливості оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування;

  • таких рис характеру як доброзичливість, толерантість, колективізм, активність, працьовитість.

Освітня мета передбачає:

  • усвідомлення учнями суті мовних явищ, іншої системи понять,через яку може сприйматися дійсність;

  • розуміння особливостей свого мислення;

  • порівняння явищ іноземної мови, що вивчається.з рідною мовою;

  • залучення до діалогу культур (іншомовноі та рїдної);

  • уміння вчитися (працювати з книжкою, підручником, словниками тощо).

Розвиваюча мета передбачає розвиток індивідуально-психологічних особливостей та умінь учнів, а саме:

  • умінь переносу знань та навичок у нову ситуацію ;

  • мовленневих здібностей (фонетичного та інтонаційного слуху, мовної здогадки, імітації,


логічного викладення думок);

  • інтелектуальних і пізнавальних здібностей (різних видів пам”яті – слухової і зорової, оперативної та тривалої, уваги – довільної та мимовільної, уяви тощо);

  • го товності до участі в іншомовному спілкуванні;

  • готовності до подальшоі самоосвіти в галузі володіння іноземною мовою.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (160.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru