Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Православ’я. Особливості віровчення, основні догмати і культ - файл 1.doc


Православ’я. Особливості віровчення, основні догмати і культ
скачать (69 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc69kb.27.11.2011 20:29скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
ПЛАН :

Вступ
1(24). Православ’я. Особливості віровчення, основні догмати і культ
Висновок
Список використаної літератури.
Вступ :
На сучасному етапі історії нашої країни особливе місце серед соціальних, історичних, психологічних факторів національно-духовного відродження зайняв фактор релігійний. В Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Він породив безліч проблем, пов'язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій.
Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства. Релігійне вірування об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.
^ 1(24). Православ’я. Особливості віровчення, основні догмати і культ
Основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) i "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помiсних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).

Головні догмати викладено в Символ віри. (Нiкеоцаргородський Символ вiри) 825-981рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тiльки вiд Бога-отця, боговтiлення, спокутування, воскресіння, вознесiння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення i чекання воскресiння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ'я не припускає нi збільшення ні скорочення кількості догматiв, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тiльки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, усi догмати, якi були прийняті після VII Вселенського собору i католицький догмат про "фiлiокве" православні богослови відкидають. Останнім "отцем церкви" православнi вважають Іоанна Дамаскiна (VIIIст.)

Християнський Захід знаходився під впливом Риму з його латинською культурою, яку сприйняли i варварські королівства у вигляді Римської Літургії i латинської лiтургiчної мови.

Але на Сході склалась зовсім інша ситуація. Культура народів які попали в орбіту християнства були дуже різні i не піддавались злиттю (культури вірмен, єгиптян, сирійців, ефіопів, еллінів тощо).

Нi одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сходi сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися i проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий i вони заговорили на мовах народів, якi перебували в Єрусалимі.

Крім того у Східній Римській імперії i пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархiї, які носили титул патріархату i претендували на керівництво загальноцерковними справами: єрусалимський антiохiйський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч i був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище i навіть іменувався "вселенським".

У 313 р. Міланський (Медiоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство i язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська iмперiя розпалась на Східну i Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) i Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрiмацiї (главенства) панської влади над світською. Почалися політична i догматична конфронтація між папою та імператором.

Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних та обрядових розбіжностей.

У 589р. на Толедському соборі Римська церква внесла зміну в Символ Віри (Фiлiокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква засудила це як єресь.

VII (ІІ Нiкейський собор) останній який визнає Православна церква. До того ж папа Микола І фальсикував документ т. зв. "Констянтинiв дар" згідно якого сам Римський престол отримав право влади над Західними Римськими провінціями.

858 р. протиріччя це більше загострилися i 1054 на Константинопольському соборі остаточно відбувся розкол (схизма) християнської церкви на західну римо-католицьку (латинську) i схiдну-православну (ортодоксальну) греко-кафоличну церкву.

З ослабленням Візантійської імперії, поступово слабшали зв'язки між східними патріархатами, посилювались сепаратиськi тенденції. Поступово патрiархії перетворились на автокефальнi церкви Автокефалiя - вiд грецького (avtos-сам, кефалi-голова)- тобто незалежна самоправна церква. На відміну від Римо-католицькоi церкви де з самого початку склалась суворо централізована ieрархiя на основі супрiматii Пана Римського, якого католики вважають намісником Християн на землі, Вселенська Православна церква вважає єдиним головою церкви Ісуса Христа.

За довгу історію існування православ'я за різних історичних умов багато церков досягли стану автокефалії, спираючись на традицію i канони православної церкви. (Новий завіт, 34-е правило Святих Апостолiв, 9-е правило Антiохiйського собору).

В наш час існують: Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антiохiйська (Сирія, Лiван), єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська (Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елауська (Грецiя), Албанська, Польська, Чехословацька, Американська, Сiнайська, Фінляндська, Японська православнi церкви мають автономію.

Православний культ відрізняється великою кількістю ритуальних дiйств, яким приділяється важлива роль. Абсолютизація обрядово-культовоi сторони релігії характерне для православ'я має назву - обрядовiр'я.

Вся культова діяльність православ'я, проникнути символічним значенням, втіленим в обрядах, таїнствах, святах та iн.

Цілим комплексом церковних обрядів e богослужіння. Головне православне богослужiння літургія в ході якої здійснюється таїнство євхаристії. В православ'ї лiтургiя має назву обідня. Під час обiднi здiйснюються пізні ритуали, молитви, проповідь, духовне пiснепiння (без муз. супроводу - хорове).

Літургія виконується кожної неділі i в свята. В найбільш значних святах виконуються служби якi продовжуються всю нiч- всенощне бдiння. Крім літургії проводиться: вечірня, повечірня (після вечірні), полунощниця, утреня (в 1-й, 3-й, 6-й, 9-й час (7, 9, 12, 15 годин). Але на практиці проводяться 3 служби - вечiрня, утреня, лiтургiя, решта приєднуються до них.

Проповідь e важливою складовою богослужіння i пропаганди та пояснення віровчення.

Основу православної обрядності складають християнські таїнства. В православ'ї визнається 7 таїнств: хрещення, причастя, покаяння, шлюб, єлеосвяття, священство i миропомазання.

Хрещення - прийняття людини в лоно церкви. Після хрещення прощається первородний гріх. В православ'ї здійснюється шляхом занурення немовля в купель.

Покаяння (сповiдь вiруючим своїх гріхів перед священиком, щоб одержати через нього прощення вiд бога) Таємниця сповіді зберігається церквою (спочатку публічно таємно з VIII ст.)

Причастя (євхаристія) - головне таїнство християнської релігії. З'їдання хлiба та вина якi сприймають як тiло та кров Христа, через що вiруючi залучаються до союзу з Христом (в VIIст. прийнято всiма храмами, затверджено 787 Нiк. соб.) В Православ'ї здійснюється причастя хлiбом i вином (квасним хлiбом).

Миропомазання - таїнство що передає віруючому "благодать святого духа" шляхом змазування його ароматичною речовиною - миро. Проводиться після хрещення i причащання (в православ'ї відразу) щоб зберегти чистоту "накладають печатку Святого духа".

Шлюб - грунтується на уяві про те, що сам Бог з'єднує людей в родину. Затвердилось пізніше других (XVI ст.)

єлеосвяття (маслосвяття) — таїнство яке здійснюють над хворим або помираючим (називається соборовання). Шляхом помазання єлеєм передають благодать Духа Святого, що зцiлюe вiд хвороби тілесної i духовної. Читаються сiм послань апостольських i вимовляють 7 єктiнiй (прошенiй).

Священство - це посвячення в духовний стан шляхом рукопокладання (хiротонiї).

Пiд час ритуалу на рукопокладаємого сходить Святий Дух i той стає посередником мiж Богом i людьми.

Важливе місце в православній обрядності займає храм.

Православні храми зорієнтовані із сходу на захiд. У схiднiй частинi храму розташовані вiвтар - центр богослужбової дiяльностi, віддалений стіною, прикрашеною iконами (iконостасом), в захiднiй - центральний вхiд.

Культ iкон надзвичайно поширений в православ'ї.

Православнi поклоняються також хресту. В православ'ї хрест - чотирьох, шести та восьми кінцевий (куль хреста введено в 4ст.)

Важливе місце займав також культ святих.

В православ'ї існує 7 рангів святих: ангели, пророки, праведні, преподобні, святителі, мученики.
Ангели (agelos - вісники) поділяються на 9 чинів, 3 лика: 1- серафими, херувiми, престоли; 2- господства сили i властi, 3 - початки (начала), ангели, архангели. Сили - виконують волю Божу, серафiми - пломенiють любов'ю до Бога, херувiми - сяють свiтлом богопiзнання.

Ангели зла - дияволи. Голова дияволiв - сатана - протидiючий.

(Воланд, Вельзевул, Люцифер, Мефистофель).

Пророки - ті що наділені даром передбачати.

Праведні (преподобні) тi що прославились подвигами во славу Божу.

Мученики - тi що прийняли мученицьку смерть за віру.

Шануються також останки (мощі) святих.
Сучасна православна церква складається з:
1) первісного осередку церкви - громади віруючих (парафії).

Парафія очолюється верховним органом, який складається з мирян.

Духовенство задовольняє релігійні потреби прихожан але не втручається в адміністративно-господарську діяльність парафії. Витрати на утримання храму та обслуговуючого персоналу плануються за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажу свічок, предметів культу, доходів від треб (хрещень, похоронних відправ, вінчань).

2) Парафії об'єднані в округи (благочиння).

3) Благочиння складають єпархiї, що територіально збігаються з областями.

єпархiї очолюються архиреями якi підпорядковані голові автокефальної церкви - патріарху.
В православ'ї існує три ступені священства: єпископи, пресвітери, д'якони. Єпископи - це всi вищi ієрархи (архиреї): патриарх, митрополити, архиeпископи, єпископи. Займати вищi посади можуть тiльки представники чорного духовенства (ченцi). Пресвiтери - це священники (iєреї). Д'якони - помiчники священника при богослужiннi та вiдправленнi обрадiв. (бiле духовенство - жонате).

Православ'я визнає як чоловiчi монастирi так i жiночi. Головнi чоловiчi монастирi називаються Лаврами.
Висновок :
Отже, основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) i "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помiсних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).
Головні догмати викладено в Символ віри. (Нiкеоцаргородський Символ вiри) 825-981рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тiльки вiд Бога-отця, боговтiлення, спокутування, воскресіння, вознесiння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення i чекання воскресiння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ'я не припускає нi збільшення ні скорочення кількості догматiв, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тiльки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Протестантизм — один з головних напрямів у християнстві, що відокремилися від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (баптисти, методисти та ін.). Протестантизм всіх напрямків стоїть на тій позиції, що знання релігійної істини дається людині божественним откровенням. Протестантизм позбавляв папство і церкву монопольного права тлумачення Біблії – протестанти проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію. З огляду на соціальні та політичні умови виникли різні течії протестантизму:
· англіканство

· лютеранство

· кальвінізм
В більш пізні часи з`явилися нові течії в протестантизмі. Серед них можна відзначити баптизм, адвентизм (від “пришестя”), п'ятидесятництво тощо. Часто до протестантів відносять Свідків Єгови, проте багато представників інших християнських конфесій не вважають Свідків Єгови християнами, тому що вони не визнають Ісуса Христа Богом, заперечують Трійцю і духівництво. Однак, багато религіознавців не розділяють такої думки.

Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитку за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Нового Заповіту. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян – тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників.

Проблема співвідношення культури і релігії завжди викликала велику зацікавленість серед вчених різних наукових шкіл і світоглядних орієнтацій. Маючи функціональний характер, багато релігійних пам'яток одночасно є видатними досягненнями світової культури. В їх створенні брали участь геніальні архітектори, художники, майстри фрескового живопису, іконописці, композитори. Тим самим релігія здійснила великий вплив на розвиток усіх видів мистецтва, а відповідно — культури взагалі.

В Біблії є багато сюжетів, що стали популярними у світовій літературі, образотворчому мистецтві. Від найдавніших часів мистецтво, живопис, скульптура, графіка, література черпають із Святого Письма теми, сюжети, мотиви, образи, переробляючи їх, переосмислюючи відповідно до животрепетних проблем свого часу.
Список використаної літератури
1. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1994.
2. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Наукова думка, 1995.
3. Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. — К., 1982.
4. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Вілбор, 1997.
5. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. – К.: Освіта, 1997.
6. Релігієзнавство / За ред. Бублика. – К.: Юрінком Інтер, 1998.


Скачать файл (69 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru