Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Реферат - Українська література років Великої Вітчизняної війни - файл 1.doc


Реферат - Українська література років Великої Вітчизняної війни
скачать (72 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc72kb.26.11.2011 08:56скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Міністерство освіти АРК

Таврійський національний університет

імені В. И. Вернадського

Тема:
«Українська література років Великої Вітчизняної війни»

Самостійна письмова робота

з української літератури
студента групи № 17 заочного відділення

Дерюгіної Тетяни

Сімферополь 2006 р.

Зміст:


  1. Велика Вітчизняна Війна.

  2. Література епохи війни.

  3. Видатний діяч Олександр Довженко. „Повість полум’яних літ”.

  4. Героїзм і гуманізм солдата в творах Олеся Гончара.

  5. Творчість Ліни Костенко.

  6. Творчість молодих українських поетів, що загинули у Велику Вітчизняну Війну.

  7. Образ України в поезії Андрія Малишко.

Епілог.

Література.


1. Велика Вітчизняна Війна
Прекрасна людина в бою за Батьківщину.

Прекрасна вона в стражданнях і смерті за неї.

О. Довженко.


На світанку 22 червня 1941 року, коли активне життя країни ще не почалося, мирний сон перервали вибухи німецьких авіабомб. Без оголошення війни фашисти перейшли кордон Радянського Союзу і заповнили першу сторинку в кривавому літописі війни. Скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, скільки страждань примусила винести? Але наші люди, наші ветерани, колишні воїни – все винесли. Їм прийшлося перенести і холод, і голод, і злидні, і страх. Вони мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей, ніколи не падаючи духом.
^ 2. Література епохи війни.
Багато письменників, поетів, журналістів зверталися до теми війни. Незвичайно важко вибрати з їхніх творів щось найкраще, найосновніше, те, що могло б піднятися над усім. Серед них є і такі гіганти української літератури, як Олександр Довженко, Ліна Костенко, Олесь Гончар, Андрій Малишко. В своїх творах вони охопили майже всі частини життя воїнів, бойові будні, радощі, любов і навіть смерть.
^ 3. Видатний діяч Олександр Довженко. „Повість полум’яних літ”.

Те, як Олександр Довженко вчителював, був дипломатом і художником, як ставив фільми і писав літературні твори, як саджав сади і вчив молодих митців, як разом з народом боронив Україну, і як невтомно вторгався зі своєю багатогранною ініціативою в мирні, творчі справи і клопоти, свідчить про те, що О. П. Довженко був людиною небуденних духовних масштабів. Боротьбу радянського народу фашизмом Олександр Довженко показує як боротьбу світла з темрявою, з моральними виродками. „Ніколи, - писав Довженко, - над світлою і радісною красою не нависали такі темні хмари. Ніколи ще краса України не була знівечена шрамами, як злочинства ворогів усього світу – фашистів”. В одному з записів у письменницькому блокноті

О. Довженка читаємо: „Я не можу стримати сльози, коли бачу народний біль. Але це сльози не розпачу, а сльози віри в сильних людей...”

Одним із найкращих творів письменника є „Повість полум’яних літ”. Це нова емоційно забарвлена форма кіно епосу, яка звернена і до сучасників, і до майбутніх поколінь, у яких особисте переростає в загальнонародне. Ви користуючи і розвиваючи фольклорні традиції, митець створив героїчну легенду і разом з тим насичений великими історичними подіями документальний твір про подвиг народу–воїна, народу-миролюбця, який виніс на своїх плечах весь страшних тягар війни і переміг. У повісті показано події на фронті, звірства фашистів, нескореність радянських людей, бої і великі битви. Звершується кіноповість зображенням солдата-переможця, що застиг, як пам’ятник, „вражений величністю пройденого шляху”.
^ 4. Героїзм і гуманізм солдата в творах Олеся Гончара.
Письменник Олесь Гончар, як і Олександр Довженко, кому він присвятив оповідання „Двоє в ночі”, що було написане давно, а надруковане що давно (в оповіданні О. Гончар розповідає про противоборство Довженка і Сталіна), стоїть теж біля витоків Великої Вітчизняної Війни. Олесь Гончар був у рядах воїнів. Він ще тоді дав собі слово написати про товаришів – живих і загиблих. І за перо взявся для того „щоб прорватися до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю і потом, з її тяжкою солдатською героїкою”, з високим злетом людського духу у всенародній боротьбі проти ненависних загарбників. Так було створено роман-трілогію „Прапороносці”, роман „Людина і зброя” .Роман „Прапороносці став новою сторінкою художнього епосу про другу світову війну, що показує звичайних людей, які на своїх плечах винесли тягар війни, бо знали, за що боролися і вмирали. Там серед моторошних смертей, коли щохвилини життя на волосинці, людина постає в усій величі любові до Вітчизни.

Автор показує наших воїнів як гуманістів, прапороносців миру, розповідає про красу їх душ і поривань, звитяг і безсмертя. Ці прапороносці рядові, казалось би бійці. Та немає рядових. Є велети, герої, звитяжці, люди різної вдачі. Мовчазні і рішучі, як Денис Блаженко, чи схильні до роздумів, як його брат Роман, що в найтяжчі хвилини свого фронтового буття, оточений з товаришами у старому графському будинку, думає про свою дружину і дітей, рідний Буг і рідну оселю. Веселі і балакучі, як Хома Хаєцький, кмітливий розум і вроджений гумор якого, уміння про все говорити серйозно і водночас іронічно робить його не тільки типовим українцем, а й особистістю, в якій навіть дивацтва викликають приємну посмішку командирів і солдатів. Він – переконаний патріот. За його вмінням на все поглянути з усмішкою проступає велика душа хлібороба і мужність непомітного героя. Коли Хома забуває про все і до крові калічить руки, збиваючи замки з в’язниці полонянок, коли повз нього рине натовп врятованих від смерті схудлих і знавіснілих у диму людей, Хома ще й раз переживає щемляче почуття болю за свій народ, за людство, на яке налягла хмара німецького фашизму. Священна і найгуманніша місія Хаєцького та його побратимів – визволити поневолені фашизмом народи, допомогти їм знайти вільну вітчизну. Юрій Брянський – улюбленець всієї роти, що заслужив цю любов справедливістю, мудрістю, умінням нікого не скривдити й бути вимогливим до кожного. У останній зустрічі Брянський розкривається своєю найзаповітнішою любов’ю патріота, від якої заясніло його обличчя. Останнім помислом Юрія була рідна Білорусь.

Вірний традиціям класичної української літератури, яка завжди була сильна відданістю народові, Олесь Гончар написав свій роман про народ. І своїм хистом розкрив він душевну красу солдатів Вітчизни. Показав красу людини-воїна, гуманізм її звершень і безсмертя подвигу.

^ 5. Творчість Ліни Костенко.
Багато людей не повернулося з кровопролитних боїв, загинуло, виконуючи свій святий обов’язок: захищати рідну землю. Величезна кількість цих воїнів-визволителів, їхніх могил, розкидана по всій території України. Саме про це пише Ліна Костенко в своєму вірші „Тут обелісків ціла рота”. В своєму творі поетеса описує групу обелісків, які залишилися з часів війни. Читаючи цей надзвичайно сумний вірш не можна не звернути увагу на вражаючої сили рядки:

Лежать наморені солдати,

А не проживши й півжиття!

Поетеса утверджує думку про невмирущість пам’яті тих, хто поклав життя за щастя майбутніх поколінь, за мирне життя на землі.

Продовжуючи думку поетеси, можна сказати, що ми, сьогоднішнє покоління, не повинні забути тих, хто загинув заради нашого щастя. Ми повинні жити і передати своїм нащадкам ту священну пам’ять про загиблих воїнів-визволителів, які врятували світ від „чорної смерті”.
^ 6. Творчість молодих українських поетів, що загинули у Велику Вітчизняну Війну.

З перших днів війни українські письменники стають на захист Батьківщини. З’являється література, рівної якій не знала вся історія культури. Це була література, народжена серцем.

У 1941 році студентом третього курсу Володимир Булаєнко добровільно пішов на фронт, був поранений і потрапив в оточення. Одначе йому якимось чудом удалося вибратись із полону і повернутися до рідного села. Можливо, саме в мі дні були написані рядки:

Всі шляхи, всі дороги я зміряв.

Та душа не загубила віри,

Наче кінь серед поля підкову.

По забутих слідах менестрелів

Перейду і річки і замети

У простріляний сірій шинелі

Комунаром-поетом.
1944 року він знову взяв у руки карабін. Вже сам час, здавалося, дихав перемогою, радянські військо швидкими темпами розгорнули насту, та

19 серпня 1944 року поет поліг смертю хоробрих.

Йдемо крізь ніч. Останній вогник погас,

Як заманлива надія поета.

Якщо вмрем, то на могилах у нас

Виростуть прапори і багнети, -

Писав він у вірші „Йдемо крізь ніч”.

Поезія В. Булаєнка побачила світ лише у 1958 році.

Книжки Миколи Шутя були надруковані теж після смерті. З перших днів окупації Дніпропетровщини поет працював у підпіллі. 1943 року його схопило гестапо, і лише завдяки повстанню партизанів та наступу радянських військ на Павлоград17 березня 1943 року він був врятований від страти. Одначе ворог знов захопив місто, і Шуть вдруге потрапляє до рук гестапівців. Його посадили в камеру смертників і невдовзі по-звірячому замучили. Та лишилися нащадкам кров’ю написані слова:

Перед батьківськім краєм

За майбутні вогні,

За сонце вдалині

Згоримо, відпалаєм.

Кость Герасименко ще до війни був відомий як поєт-лірік. Своїми вчителями вважав Шевченка і Маяковського. Його улюбленим героєм був Тіль Уленшпігель, образ котрого Кость змальовував у власних віршах. В одному з листів до дружини Ірини Михайлівни Вериківської він писав: „Мені випала честь бути на війні...”.

Якщо фронтовій поезії Герасименка властива документальність, то ліриці Шутя і Булаєнка – надзвичайна щирість та відвертість. Ось як звертається В. Булаєнко до жінки, матері:
Чуєш, сурми зовуть. Не сумуй, не тужи,

Не молися світанком на небо,

Якщо вб’ють мене – кінь прибіжить,

Заірже під вікном у тебе.

І життям, і творчістю поети стверджували: світ страждає від несправедливості, але ще більше – від втрати людством любові, людяності і почуття братерства.
^ 7. Образ України в поезії Андрія Малишко.
Поєт-лірік Андрій Малишко у віршах, присвячених Україні розкриває душу людини-патріота. Його вірші, поеми, балади – реальна оповідь про красу рідного краю; в них – безсмертний образ солдата, людини-трудівника, Вітчизни. Андрій Малишко – це Поет з великої літери, це Громадянин, людина світлої і щирої душі. Вийшовши з народу, він пише про народ: про сіячів і женців, про сталеварів і шахтарів, які становлять міць рідного краю. Особливо вразили мене балади А. Малишка, написані у воєнні і перші післявоєнні роки. Ось рядки з циклу віршів „Україно моя”:
Україно моя! Далі грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
У роки важких воєнних випробувань з серця поета вириваються гарячі, як вогонь, рядки:
Я візьму твого смутку, твого горя візьму половину

У розтерзане, горде, нескорене серце моє!
У вірші „Пісня про Україну” Малишко створює реальну картину „розтерзаної” України і запевняє її в свої вірності:

Вставай, розтерзана, поорана,

Німецьким чоботом не підкорена,

Моя повстанко Україно!

Доволі жити кривавицею,

Здуши напасника руками.

Кожен рядок вірша „Над Харковом сіяє новий світ”, пройнятий теплою радістю перемоги, осяяний сонцем великої любові до воїнів, які визволяли Харків, до мужніх Харків’ян , які вистояли в горі і стражданнях і не впали на коліна перед ворогом.

Сам солдат, А. Малишко часто бував у ротах і батальйонах. Смерть не раз кружляла над його головою. Але він вистояв, як і вистояла його Батьківщина.

Образ України в творчості А. Малишка постає не тількі з віршів, написаних у роки війни. І в післявоєнний час в його творчій лабораторії з’являється значна кількість патріотичних поезій.
Епілог.
Нинішнє покоління переосмислює історію, а в представників старшого покоління не вирвати з серця того, свідками чого вони були. Велика Вітчизняна Війна... Страшне лихо в житті людства. Скільки крові пролито! Скільки сліз виплакано! Радянський воїн – переможець, як монумент застиг біля Бранденбурзьких воріт... І в Чехії, і в Румунії, і в Болгарії, і в Білорусі, всюди ми можемо зустріти пам’ятники сміливим, мужнім воїнам, які уособлювали хоробрість, відвагу, народну простоту.
Література:


  1. Історія української літератури XX століття. Книга перша. Під ред. чл..-кор. АН України В. Г. Дончика. Київ, Либідь, 1994 г.

  2. Українська література. Посібник для старшокласників і абітурієнтів. Під ред. М. К. Наєнка, К. Либідь, 1995.

  3. Костенко А. Андрій Малишко. – К.1987 г.

  4. Бандура. Теорія літератури.



Вопроси:

    1. Війна 1941-1945 років була:

а) вітчизняною;

б) світовою;

в) радянською.

2) Автор твору „Повість полум’яних літ” це:

а) А. Малишко;

б) О. Довженко;

в) Леся Українка.

3) В оповіданні „Двоє в ночі” О. Гончар пише про:

а) образ Софії Київської;

б) противоборство Довженка і Сталіна;

в) солдатів Вітчизни.

4) В своєму творі „Прапороносці” О. Гончар описує солдата як:

а) комуніста;

б) ідеаліста;

в) гуманіста.

5) Юрій Брянський – це герой твору:

а) О. Кобилянської „Земля”;

б) О. Гончара „Прапороносці”;

в) П. Загребельного „Диво”.

6) Поезія В. Булаєнка побачила світ в:

а) 1958 році;

б) 1948 році;

в) 1945 році.

7) Кость Герасименко своїми вчителями вважав:

а) П. Тичину і В. Сосюру;

б) О. Вишню і М. Стельмаха;

в) Т. Шевченка і В. Маяковського.

8) Хто є автором строк:

„Перед батьківськім краєм

За майбутні вогні,

За сонце вдалині

Згоримо, відпалаєм.”?

а) В Булаєнко;

б) Микола Шуть;

в) Кость Герасименко.

9) Андрій Малишко писав тільки:

а) під час війни;

б) у післявоєнний час;

в) у роки війни і в післявоєнний час.

10) Кому присвячені строки А. Малишка:

„Я візьму твого смутку, твого горя візьму половину

У розтерзане, горде, нескорене серце моє!”?

а) рідній країні;

б) столиці;

в) жінці.

11) Який видатний діяч був вчителем, дипломатом, художником та

письменником?

а) М. Рильський;

б) П. Тичина;

в) О. Довженко.

12) „Тут обелісків ціла рота” - це вірш

а) Ліни Костенко;

б) Василя Стуса;

в) Андрія Малишко.

13) Кость Герасименко це:

а) поєт – лірік;

б) відомий гуморист;

в) герой роману „Прапороносці”.

Проблемне запитання:

Чому Олесь Гончар у своєму творі „Прапороносці” описує вітчизняних воїнів як гуманістів?

Вірний традиціям класичної української літератури, яка завжди була сильна відданістю народові, О. Гончар написав свій роман про народ.

Цей роман став новою сторінкою художнього епосу про другу світову війну, що показує звичайних людей, які на своїх плечах винесли тягар війни, бо знали за що боролися і вмирали. Там серед моторошних смертей, коли щохвилини життя на волосинці, людина постає у всій величі любові до Вітчизни. Автор показує наших воїнів як гуманістів, прапороносців миру, розповідає про красу їх душ і поривань, звитяг і безсмертя.


Скачать файл (72 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru