Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Дипломная работа - Проблемы увеличения объема и повышение эффективности производства зерна - файл 1.doc


Дипломная работа - Проблемы увеличения объема и повышение эффективности производства зерна
скачать (686 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc686kb.02.12.2011 09:23скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4
Реклама MarketGid:
Загрузка...
\

АНОТАЦІЯ
Проблеми збільшення обсягу і підвищення ефективності виробництва зерна залишаються одними з головних загальнодержавних задач у розвитку економіки України. Формування та розвиток зернового ринку має особливе значення як для держави в цілому, так і для Луганської області.

В дипломній роботі розглянуті теоретичні та правові аспекти виробництва зерна, аналіз сучасного стану природноекономічних умов господарства, аналіз організації та перспективи розвитку виробництва зерна.

Запропоновані заходи щодо вдосконалення організації та підвищення економічної ефективності виробництва зерна.


АННОТАЦИЯ
Проблемы увеличения объема и повышение эффективности производства зерна остаются одними из главных общегосударственных задач в развитии экономики Украины. Формирование и развитие зернового рынка имеет особенное значение как для государства в целом, так и для Луганской области.

В дипломной работе рассмотрены теоретические и правовые аспекты производства зерна, анализ современного состояния природно-экономических условий хозяйства, анализ организации и перспективы развития производства зерна.

Предложенные мероприятия по усовершенствованию организации и повышению экономической эффективности производства зерна.

Зміст





АНОТАЦІЯ




ВСТУП

4

^ Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ Й ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

6

Висновки до розділу 1

23

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

25

2.1. Організаційно-економічна характеристика господарства

25

^ 2.2. Місце і значення виробництва зерна в економіці господарства

37

2.3. Сучасний стан виробництва зерна

39

^ 2.4. Організація сівозмін і основних трудових процесів при вирощуванні зернових культур

42

2.5. Організація праці та її оплати при вирощуванні зернових культур

49

^ 2.6. Економічна ефективність виробництва зерна

51

Висновки до розділу 2

56

Розділ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

58

Висновки до розділу 3

70

^ ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

72

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

78

ДОДАТОК





ВСТУП

Проблема збільшення обсягів і підвищення ефективності виробництва зерна залишається однієї з найголовніших загальнодержавних задач у розвитку економіки України.

В умовах ринкової економіки зростає відповідальність територіально – адміністративних одиниць за забезпечення продукцією сільського господарства населення області, і тому виробництво зерна має регіональний характер. Рівень розвитку зернового виробництва також визначає і виробництво продукції тваринництва. Однак в останні роки йде скорочення валового збору зерна, відбувається перехід на екстенсивні методи ведення господарства.

Зерно – це основний стратегічний ресурс, що забезпечує виробничу безпеку країни. Тому формування і розвиток зернового ринку має особливе значення як для держави в цілому, так і для Луганської області.

У Луганській області проживає 2,6 млн. чоловік, що складає більш 6% населення України, причому міське населення складає 86,3%. За останні роки знижуються показники виробництва продуктів харчування в розрахунку на душу населення, що також відноситься і до виробництва зерна. Скорочення обсягів виробництва зерна привело до зниження самозабезпеченості зерном населення області.

Зернове виробництво в сільськогосподарських підприємствах України є основною прибутковою галуззю.

В останні роки знижені економічні показники виробництва зерна. У деяких господарствах Луганської області воно стало збитковим. У зв'язку з цим розгляд назрілих проблем підвищення ефективності виробництва зерна і розробка заходів щодо значного поліпшення економічних показників, особливо в умовах реформування аграрного сектора економіки Луганської області, здобуває актуальне значення.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тім, що містить відповідь про способи поліпшення ефективності виробництва зерна в конкретному сільськогосподарському підприємстві.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є МПП «Фірма «Максим» Лутугинського району Луганської області.

Ціль роботи складається в удосконалюванні організації виробництва зернових культур у досліджуваному господарстві і підвищенні її ефективності.
Задачі дипломної роботи полягають у:

  • дослідженні теоретичних і правових основ виробництва зернових колосових культур в Україні;

  • оцінці природних і організаційно – економічних умов господарської діяльності;

  • проведенні аналізу сучасного стану й ефективності виробництва зернових культур;

  • аналізі системи збуту зернової продукції.

Як вихідну інформацію були досліджені дані річних звітів, законодавчі і нормативні акти з питань реформування АПК.

У результаті проведених у дипломній роботі досліджень, запропонований ряд заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва і реалізації зерна в конкретному сільськогосподарському підприємстві – МПП «Фірма «Максим» Лутугинського району Луганської області.

^ Розділ1. ТЕОРЕТИЧНІ Й ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАР-СЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Виробництво зерна в Україні традиційно тривалий історичний період посідає одне з основних місць у розвитку сільського господарства як галузі, якій належить пріоритетне значення в забезпеченні продовольчої безпеки країни, слугує сировинною базою для виготовлення ряду промислових товарів, належить до важливих джерел створення кормових ресурсів для розвитку тваринництва, має визначальну роль у формуванні експортних поставок продовольчих товарів держави. Це зумовлюється наявністю сприятливих грунтово-кліматичних і соціально-економічних умов для розвитку зернового господарства, вигідним геополітичним розташуванням країни на Європейському континенті. Україна належить до провідних держав-зерновиробників світу.

Ще у XIX і на початку XX століть, особливо в південних регіонах України, зернове виробництво мало монокультурний характер розвитку. Посіви зернових культур, зокрема площі у великих поміщицьких господарствах, займали до 90% орних земель. Щорічно на зовнішній хлібний ринок Україна поставляла до 5 млн. тонн зерна.

У 1913 році на зернові культури в Україні припадало в загальній структурі посівних площ 88,6%, на технічні — 3,2, картоплю і овочі — 5 і кормові культури — 3,2%. Отже, в Україні тривалий період розвиток виробництва зерна здійснювався на екстенсивній основі.

Низька врожайність зумовлювалась значним обмеженням обсягів поставок мінеральних добрив для внесення в грунт під зернові культури. З початку 70-х років за рахунок інтенсивних факторів урожайність зернових здебільшого перевищила двадцятицентнерний рубіж і досягла в середньому за 1986—1990 роки 30,6 ц зерна з гектара. У 1989 році в Україні було вперше зібрано зерна по 33,6 ц на площі 15,3 млн. га, а в 1990 році — по 34,9 ц з гектара.

У 1990 році тільки під зернові культури в сільськогосподарських підприємствах було внесено по 132 кг мінеральних добрив у діючій речовині. До того ж, щорічно більше половини посівних площ зернових удобрювали мінеральними добривами. На збільшення урожайності зернових, як відомо, значно впливають підвищені дози внесення органічних добрив. У 1990 році в сільськогосподарських підприємствах було знесено під зернові культури до 6,5 тонн органічних добрив. Проте в подальшому відбулося значне зниження обсягів внесення органічних добрив.

За рахунок підвищення урожайності валові збори зерна зросли в середньому за 1976-1980 роки до 41,5 млн. тонн, 1981-1985 — 37,9 млн., 1986-1990 роки — 47,4 млн. тонн. У 1989 році в Україні було зібрано 51,2. млн. і в 1990 році — 51,0 млн. тонн зерна.

У процесі здійснення аграрної реформи, переходу до ринкової економіки виникли деструктивні явища в розвитку сільського господарства, посилилась руйнація його матеріально-технічної бази, що призвело до породження тривалої кризової ситуації з галузях аграрної сфери, значного зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зниження його ефективності, погіршення постачання населенню харчових продуктів.

За період з 1990 по 2005 рік обсяг валової продукції сільського господарства скоротився з 104460 млн. грн. до 66101,6 млн. грн., або на 46,7%, у тому числі продукції рослинництва — на 20,8, а продукції тваринництва — на 52,7%. У структурі валової продукції питома вага рослинницьких галузей зросла з 50,2 до 62,7%, а зернових — з 21 до 25,3%.

За 15 років загальна посівна площа в сільському господарстві скоротилась майже на 6,5 млн. га, або на 20% внаслідок значного скорочення площ посіву кормових культур. Разом з тим значно розширено посіви соняшнику. Посівні площі зернових не зазнали великих змін.

Якщо за період з 1990 по 2006 рік посівні площі зернових культур в Україні становили в окремі роки у межах 14,6—15,6 мли. га, то істотне зменшення урожайності призвело до помітного скорочення обсягів валових зборів зерна (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

^ Урожайність та валові збори зерна в Україні




1990 р.

2004 р.

2005 р.

2006 р.

Культури

з 1 га, ц

валовий збір, тис. тонн

з 1 га, ц

валовий збір, тис. тонн

з 1 га, ц

валовий збір, тис. тонн

з 1 га,

ц

валовий збір, тис. тонн

Зернові і зернобобові — всього

35,1

51009

28,3

41809

26,0

38016

24,1

34258

у тому числі:

























пшениця озима

40,2

30374

32,6

16361

29,0

17683

25,6

12890

пшениця яра

30,2

25,7

22,8

1159

21,8

1016

22.1

1068

жито

24,3

1259

22,2

1589

17,3

1053

16,2

583

ячмінь озимий

37,2

1953

28,2

1436

21,2

1007

23,5

982

ячмінь ярий

33,0

7216

24,1

9649

20,6

7968

21,5

103

овес

26,8

1303

19,7

1007

17,6

791

15,6

690

просо

17,2

338

12,2

459

П,7

141

10,8

124

гречка

11,6

420

7,6

294

6,9

275

6,4

229

кукурудза

38,7

4737

38,6

8867

43,2

7167

37,4

6426

горох

23,8

3029

24,6

636

19,8

616

18,3

549


Водночас із зменшенням обсягів виробництва зерна змінюється його структура. З 2004 року протягом останніх трьох років значно зменшились обсяги виробництва озимої пшениці при скороченні її питомої ваги в щорічному зерновому балансі — з майже 60% у 1990 році до 39,1, 46,5 і 37,1% відповідно у 2004, 2005 і 2006 роках.

Разом з тим частка ячменю у валовому зборі зерна збільшилася від 18% у 1990 році до 30,3% у 2006 році. Значно зросли обсяги виробництва кукурудзи та її питомої ваги у структурі виробленого зерна, навіть за умов значного зменшення загального обсягу зерна.

Середнє значення валового збору зернових культур за останні роки становить 32 млн. т. І щоразу, коли врожай зерна був меншим за 30 млн. т, починалася істерія, мовляв, ці зенотрейдери хочуть вивезти все зерно з України, створити черговий голодомор, а потім наше ж українське зерно продати за подвійну ціну. Коли ж, навпаки, врожай зерна перевищує 35 млн. т, уряд просить зернотрейдерів швидше експортувати зерно, бо його надлишок тисне на внутрішній ринок і збиває ціни.

Ця зернова політика відтворює загальну державну популістську політику забезпечення населення хлібом за стабільними цінами незалежно від урожаю зерна, особливо напередодні якихось важливих політичних подій, як ото вибори до Верховної Ради чи вибори Президента України тощо.

Внаслідок значного скорочення поголів'я продуктивних тварин і обсягів виробництва тваринницької продукції поступово зменшились обсяги витрат зерна на кормові цілі і значно зросли його експортні поставки. Якщо у 1995 році із 33,9 млн. тонн виробленого зерна в Україні на наповнення кормової бази було виділено 18,5 млн. тонн, або 54,6%, то у 2003, 2004 і 2005 роках на кормові цілі витрачено відповідно 11,6; 13,9 і 13,8 млн. тонн, що становило 57,6; 33,1 і 36,3%.

Значно зросли обсяги експорту зерна за останні роки. Якщо у 1995 році на експортні поставки було виділено 814 тис. тонн зерна, то у 2000 році було продано 1330 тис. тонн, 2001 р. — 5597 тис., 2002 р. — 12260 тис., 2003 р. — 3944 тис., 2004 р. — 7786 тис. і у 2005 р. — 12650 тис. тонн зерна. Основними видами реалізації зерна були озима пшениця і ячмінь.

В Україні, як відомо, під впливом грунтово-кліматичних і соціально-економічних умов склались три основні природноекономічні зони розміщення сільськогосподарського виробництва — степова, лісостепова і поліська, на які припадає відповідно 48,2; 36,2 і 15,6% орних земель країни. Питома вага цих зон у валовому виробництві зерна у 2005 році дорівнювала відповідно 46,3; 40,9 і 12,8%. В експортних поставках зерна зоні Степу належить 44,3%, Лісостепу — 45,2 і Поліссю — 10,5%.

Аналіз свідчить, що в останні роки на світовому зерновому ринку пріоритетного значення набуває український ячмінь, насамперед на технічні цілі. Це зумовлюється високими його якісними характеристиками біологічного і хімічного складу щодо використання як сировини для пивоварної промисловості. На іноземному продовольчому ринку зростає попит на зерно високоякісної ярої пшениці, передусім вирощеної у степових регіонах України. Проте, незважаючи на високу цінність цієї культури для виготовлення особливих кондитерських виробів та ряду національних видів виробництва макаронної продукції в окремих країнах Європейського континенту, обсяги валових зборів ярої пшениці через невисоку врожайність залишаються поки що незначними.

У нинішніх умовах ринкової економіки назріла потреба у створенні селекційними установами високопродуктивних сортів, розроблення системи технологічного забезпечення одержання 40—45 ц зерна ярої пшениці, розширення її посівних площ, насамперед у зоні Степу.

Практика переконливо довела, що озимі форми ячменю забезпечують вищу урожайність порівняно з ярими, що вказує на доцільність розширення площ озимих сортів цієї культури. Разом з тим розширення посівних площ озимого ячменю має важливе організаційно-технологічне значення у виробництві зерна, скорочуючи обсяги весняних польових робіт за рахунок проведення технологічних операцій в осінній період. Слід зауважити, що нинішні сорти озимого ячменю характеризуються дещо пониженою зимостійкістю, а це призводить в окремі роки до вимерзання частини посівів, що свідчить про необхідність здійснення селекційної роботи в напрямі підвищення зимостійкості сортового складу озимого ячменю.

Отже, вищу врожайність кукурудзи одержують у лісостеповій зоні, що свідчить про доцільність розширення її посівів у регіонах з більшою сумою атмосферних опадів.

Аналіз розвитку зернового виробництва в Україні вказує на необхідність удосконалення регіонального розміщення зернових культур з визначенням їх пріоритетності в ринкових умовах. Це потребує здійснення адаптивної інтенсифікації розвитку певних видів зернових культур, найбільш повно пристосованих до відповідних регіональних природноекономічних умов. Так, виробництво ячменю в Україні доцільно зосереджувати в південно-західних регіонах, для вирощування якого є сприятливі грунтові умови, забезпечено необхідний температурний і водний режим. Розміщення виробництва ярої пшениці і кукурудзи доцільне в зоні Лісостепу та Північного Степу.

Розвиток зернового виробництва нині потребує постійного здійснення його інтенсифікації, адаптації до регіональних грунтово-кліматичних і соціально-економічних умов з урахуванням ситуаційних змін на внутрішньодержавному і міждержавному продовольчих ринках.

Основними чинниками адаптивної інтенсифікації виробництва певних зернових культур є система сівозмін з обґрунтованим застосуванням системи удобрення полів і підживлення посівів, впровадження високопродуктивних сортів із застосуванням відповідних методів розвитку насінництва, прогресивних прийомів обробітку ґрунту, заходів щодо захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів.

Особливого значення в нинішніх умовах набуває система застосування добрив з урахуванням регіональних ґрунтово-кліматичних умов.

Разом з тим слід відмітити, що за обмежених можливостей інвестиційних коштів важливо обґрунтовано вибрати галузі й види зернових культур, у розвиток яких раціонально здійснювати капітальні вкладення. Як підкреслено вище, адаптивну інтенсифікацію слід зосередити в регіонах на культури, які мають вищий попит на аграрному ринку.

Практика підтверджує, що Україна на зовнішньому зерновому ринку може й надалі посідати гідне місце. Це ще раз вказує на доцільність інтенсифікації розвитку зернового виробництва.

Проблеми розвитку зернового господарства України були розглянуті на загальних зборах Української академії аграрних наук. На думку академіка М.В. Зубця [16], зниження обсягів виробництва зерна вийшло за межі припустимого, і для України в обсягах виробництва зерна в Європі скоротилося в 1996 році до 11%, проти 17% у 80-і роки.

Академік Зубець М.В. вважає, що головною причиною скорочення виробництва зерна є низький рівень матеріально – технічного оснащення, погане забезпечення горюче – мастильними матеріалами, скорочення застосування добрив і засобів захисту рослин, а це приводить до затягування термінів проведення технологічних операцій. У 80-і роки в сільському господарстві України при виробництві зерна велика увага приділялася застосуванню інтенсивних технологій, що і сприяло зростанню виробництва зерна.

В умовах перехідного періоду до ринкових відносин, коли створилися несприятливі економічні умови, що виражаються в кризовому стані економіки України, застосування інтенсивних технологій не може бути забезпечене в цілому ряді сільськогосподарських підприємств. У цьому зв'язку необхідний помірний середній рівень інтенсивності виробництва для сільськогосподарських підприємств зі слабкою матеріальною базою і високий рівень інтенсивності в господарствах, що задовольняють вимогам цієї технології.

Тому, необхідно в кожнім конкретному господарстві обґрунтування і розробка застосування раціональної технології вирощування сільськогосподарських культур, що забезпечить одержання найбільшої кількості конкурентноздатної продукції і найвищого прибутку з одиниці площі.

О.О. Ковбасюк [21] зробив наступні висновки на основі результатів аналізу основних тенденцій сучасного розвитку вітчизняного зернопродуктового підкомплесу.

1. Виробництво зерна в Україні постійно нарощується, що створює додаткові можливості для збільшення доходів сільськогосподарських товаровиробників і завантаження потужностей вітчизняних зернопереробних підприємств. Зростає частка виробництва зерна у господарствах населення, що частково пом'якшує наслідки неврожайних років.

2. Зернова галузь має значні резерви для нарощування обсягів виробництва, оскільки навіть у кращі з останніх років параметри поступаються вже досягнутим раніше. Найперспективнішим тут є підвищення врожайності зернових культур за рахунок збільшення удобрення посівів.

3. В Україні поки що не впроваджено ефективну дію механізмів, що зменшують коливання цін реалізації зерна в межах маркетингового року і забезпечують стабільно високі доходи сільськогосподарських товаровиробників. Рівень рентабельності виробництва зерна знижується, що може призвести до суттєвого скорочення посівних площ зернових і втрати досягнутих позицій України на світовому ринку.

4. Сільськогосподарські підприємства використовують переважно малопрозорі й менш вигідні канали реалізації ("комерційним структурам"), віддають перевагу зберіганню зерна на власних потужностях. Внаслідок цього значну частину зерна реалізують на експорт або використовують безпосередньо у сільськогосподарському виробництві без промислової переробки, тоді як вітчизняні переробні підприємства не можуть завантажити свої потужності.

5. Потенціал промислової сфери підкомплексу поки що використовується недостатньо, рівень досягнутих у ній прибутків не дає змоги суттєво розширити її можливості. Проте показники підприємств цієї сфери останніми роками стабільно поліпшуються, що свідчить про її значні перспективи.

6. Одним із найперспективніших шляхів поліпшення ситуації у зернопродуктовому підкомплексі є посилення взаємодії усіх його учасників, зокрема, сільськогосподарських товаровиробників і зернопереробних підприємств. Це дасть можливість суттєво збільшити обсяги виробництва кінцевого продукту та додану вартість, що створюється у цьому підкомплексі.

Рішенню економічних проблем розвитку зернового виробництва присвячені багаторічні публікації, такі як фундаментальні монографії М.Г. Лобаса [20] "Інтенсифікація зернового господарства України в умовах становлення ринкових відносин" – 1991 р., "Розвиток зернового господарства України" – 1997 р., у яких обґрунтовані теоретичні і практичні основи інтенсифікації технологій вирощування зернових культур, структур сільськогосподарського виробництва, у тому числі зернових не тільки України, а і країн СНД, видання нового покоління сортів і гібридів, поліпшення насінництва, упровадження нових технологій вирощування зернових. При цьому важливе значення має обґрунтування системи машин, створення їхніх комплексів, що повинні забезпечувати економію енергії і матеріальних ресурсів. С. М. Чмирь [46] вважає, що істотний внесок у підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва забезпечують інтенсивні ресурсозбережуючі технології, успішне освоєння яких дозволяє при тих же витратах одержувати більш високі і стабільні врожаї зернових культур.

М.Г. Лобас [23] підкреслює необхідність науково – обґрунтованого чергування зернових культур у сівозмінах. Збільшення питомої ваги в сівозмінах однієї культури або групи культур, близьких по біологічних особливостях, понад оптимальні параметри веде до значного зниження їхньої врожайності.

Для підвищення ефективності зернового виробництва необхідно виявити фактори, що сприяють ефективному удосконалюванню галузевої структури, і оцінити їхнє значення в конкретних виробничих умовах, обґрунтувати на перспективу нормативи виходу зернової продукції при відповідних витратах. Такий підхід до виробництва зернових культур знизить сукупні енерговитрати, підвищить надійність системи ресурсного забезпечення, що дасть можливість створити ринок зернового господарства.

С. М. Чмирь [53] вважає, що сівозміна відіграє важливу роль у виробництві рослинницької продукції. Застосування високоврожайних сортів, прогресивних способів обробки ґрунту, внесення добрив та інші агротехнічні заходи значно підвищують родючість ґрунту, забезпечують приріст врожайності сільськогосподарських культур. Теоретичною основою розробки і застосування сівозмін служить необхідністю зміни, організаційно-технологічна і біологічна сутність якої полягає в періодичній зміні культур у полях сівозміни.

Доведено, що врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вище, ніж при тривалих незмінних посівах. Про ролі сівозмін у підвищенні врожайності озимої пшениці довів у польових дослідженнях С. А. Воробйов.

Владикіна І.І. та Лєнточкіна Л.А. [11] вказують на те, що проведення комбінованої обробітки ґрунту (поєднання дискування, відвальної оранки, плоскорізної та чизельної обробіток) замість щорічної відвальної оранки, поліпшує агрофізичні й агрохімічні властивості ґрунту, знижуючи витрати на її обробіток, підвищуючи середню продуктивність сівозміни, в тому числі врожайність та зміст клейковини в зерні пшениці.

Одержання високого врожаю зерна озимих стандартної якості можливо тільки при розміщенні їх після гарних попередників, де до посіву може нагромадитися достатня кількість вологи і живильних речовин. Це допоможе одержати своєчасні, повні і дружні сходи, нормально розкущитись рослинам восени і формувати високий врожай.

Різні сорти озимої пшениці мають специфічну реакцію на умови вирощування і на попередників, що також відіграє важливу роль у підвищенні врожайності і якості зерна. Внесок сорту в досягнутий рівень врожайності, як свідчать дані вітчизняних і закордонних дослідників, складає 30-40%.

З факторів, що роблять вплив на якість зерна, основними вважаються спадкоємні особливості сорту, тому при вирощуванні пшениці в конкретних умовах необхідний правильний вибір його як носія необхідних властивостей з урахуванням зони районування. У той же час необхідно вказувати сортову приналежність культури з місцем розміщення її в сівозміні, тому що кожен попередник створює різний рівень ефективної родючості ґрунту і впливає на врожай і якість продукції.

У монографії Худолій Л.М. [51] "Економічний механізм формування і функціонування ринку зерна в Україні" розглянуті теоретичні і практичні основи формування ринків зерна і зернопродуктів, економічних механізмів їхнього функціонування. Проаналізовано сучасний стан розвитку зернового ринку і місце України у світовому ринку зерна. Зроблено оцінку ефективності механізму державного і нецінового регулювання вітчизняних ринків, запропоновані економічні механізми функціонування ринків продовольчого зерна і насінництва на перспективу, що сприяє динамічному розвиткові виробництва зерна в країні.

Тому з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики був видано Указ Президента від 3 грудня 1999р. «Про негайні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки» . Цей Указ визначає реформування колективних сільськогосподарських підприємств на підставах приватної власності на землю і майно; підтримку розвитку підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств; забезпечення видачі у встановленому порядку державних актів на право приватної власності на землю всім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельний пай; участь на конкурсних підставах сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, у виконанні державних програм, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних засобів.

Усі положення Указу повинні прискорити формування необхідної інфраструктури аграрного ринку, у тому числі аграрних бірж, оптових ринків, агроторгових будинків, ярмарків, що забезпечувала заготівлю і реалізацію продукції всіх секторів агропромислового виробництва і постачання їм необхідних матеріально-технічних ресурсів і сировини.

Для рішення проблеми збільшення пропозиції сільськогосподарської продукції на аграрному ринку, а значить і продовольчих товарів на споживчому ринку велике значення має практична реалізація Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004р. №1877-ΙV. Для повноти його реалізації необхідно визначитися з видами й обсягами сільськогосподарської продукції, що гарантують продовольчу безпеку держави, з метою підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників і встановлення цін підтримки (заставних). Крім цього, необхідно створити державний інтервенційний фонд для забезпечення цінової стабільності на споживчому аграрному ринку. Говориться про здійснення за допомогою ресурсів даного фонду товарних інтервенцій у випадку, коли ціна на відповідний вид сільськогосподарської продукції початку стрімко збільшується, і її рівень підвищився в порівнянні із заставною ціною більше граничної риси, обумовленої Кабінетом Міністрів України.

- Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна" від 03.12.1999 р. ;

- Указ Президента України "Про заходи для прискорення розвитку аграрного ринку" від 8 серпня 2002 року.

- Закон України «Про зерно і ринок зерна в Україні» та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» від 31.05.2005 р.

Академік В.Ф. Сайко [43] у своїх публікаціях підкреслює в майбутньому роль озимої пшениці в зерновому виробництві. Частина зерна озимої пшениці може бути використана на корм худобі. Доцільність такого підходу він обґрунтовує посиланням на світову практику. Він говорить про місце кукурудзи, як зернової культури і великих можливостей цієї культури. Але на сучасному етапі розвитку економіки України держава не в змозі стимулювати її виробництво, тому що кукурудза досить енергоємна культура і її виробництво, як пише науково – дослідницький інститут землеробства, обмежується 6 – 8 млн. тонн по Україні.

Друге місце по площі посівів і по валовим зборам приділяється ячменеві. Перевага цієї культури полягає в тому, що окупність добрив удвічі вище, ніж у кукурудзи, а також здатністю ячменя формувати врожай за рахунок вологи у верхніх шарах ґрунту, накопиченої в осінньо-зимовий період.

А.А. Старожук і В.Є. Протасов вважають розподіл посівів кукурудзи помилковою позицією й одночасно кваліфікують як позитивні заходи для встановлення правильного співвідношення площ зернових культур відповідно до природних і економічних особливостей.

Такої ж точки зору дотримує В.М. Круть [22], він пише про необхідність збільшення питомої ваги зернофуражних культур до 55-57%, а під продовольчі культури відвести відповідно 43-45% з дотриманням необхідного асортименту. Причому, під посіви озимої пшениці рекомендується відвести 5,5-6 млн. га, що створює можливість розміщення її по кращих попередниках.

Проблеми підвищення ефективності виробництва зернових культур має первісне значення.

Мацибора В. І. [28] вважає, що економічна ефективність виробництва визначається відношенням отриманих результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. При підвищенні економічної ефективності забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі.

Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників, як врожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 чоловіка, на 1 ц зерна і на 1 га посівній площі, рівень рентабельності виробництва зерна, рівень прибутковості.

С.С. Бакай [5] указує на те, що через обмежені можливості залучення все зростаючої кількості ресурсів для збільшення виробництва зерна, першочергове значення придбала проблема їхньої окупності. Звідси зростає вирішальна роль науково-технічних досягнень у зерновому виробництві і підвищенні ролі біологічного фактора за рахунок удосконалювання сортових і посівних можливостей насінь. Для забезпечення одержання запланованого валового збору зерна необхідно приділяти увагу вирощуванню озимих культур, особливо пшениці, відзначає М.І. Щур [57]. З огляду на недостатнє внесення добрив восени, найбільш ефективним є підгодівля навесні азотними добривами (20-30 кг/га) прикореневим способом, при якому одночасно розпушується ґрунт і знищуються бур'яни. Ефективні підгодівлі озимих азотними добривами у фазі виходу рослин у трубку - початок колосіння та налив зерна.

Велике значення має підвищення якості зерна. Так, В.Ф. Сайко [43] відзначає, що за рахунок високоякісного зерна насінь можна одержати 20-25% валового збору зерна.

На якість зерна звертає увагу М.Г. Лобас [23]. Він визначає цілий ряд показників, а саме хімічні, що вказують на зміст у зерні крохмалю, розчинних вуглеводів, білка, клейковини, жиру, клітковини, золи; фізичні, що відбивають натуру зерна - абсолютна вага, скловидність та інші хлібопекарські якості, що характеризують кількість і якість білкових речовин.

Однією з причин зниження товарності є погіршення якості зерна через відносний дефіцит доступного азоту. Є.М. Наумова [31] обумовлює це погіршенням складу попередників - зменшенням частки пар і багаторічних бобових трав. Б.К. Маркін [27] пише, що тільки при оптимальному співвідношенні між азотом і фосфором створюються сприятливі умови для одержання високоякісного врожаю. Крім цих мір автор пропонує впровадити систему керування якістю зерна.

І. Я. Петренко [35] відносить проблему вивчення і поліпшення якості зерна на розгляд службою маркетингу. Він указує, що сучасна стратегія підприємництва полягає в розумінні того, що якість - єдина і найефективніша властивість задоволення вимог споживача, сприяє росту продуктивності праці, виграє ціновою конкурентноздатністю на ринках зерна.

П.Т. Саблук [42] затверджує, що для того, щоб зерновий ринок став цивілізованим, він повинний і може поступово розвиватися і функціонувати на основі визначених принципів, що у сукупності утворять правила ринкової гри. Ці принципи можна сформулювати так: підтримка достатньої місткості ринку; державне регулювання ринку, включаючи ціноутворення; воля дій ринку, включаючи ціноутворення; воля чинностей закону попиту та пропозицій; конкуренція і захист від монополізму, дотримання прийнятих зобов'язань і чесності учасників ринку.

В.І. Бойко [9] відзначає, що в зерновому виробництві намітилася тенденція різкого зниження рівня рентабельності, маси одержуваного прибутку і значної диференціації доходів по областях і господарствам від реалізації зерна. Маса прибутку залежить від структури посівів, кількості проданої продукції, собівартості і ціни реалізації. Такий стан у зерновому господарстві він вважає катастрофічним і відкинутим до рівня 60-х років, а з ним і сільське господарство в цілому.

У стратегічному плані Україна втратила потенційні позиції на зовнішньому ринку зерна і можливості самофінансування галузі за рахунок експорту. Необхідні ефективні заходи для відновлення зернового виробництва.

Проблеми підвищення ефективності зв'язані зі стійкістю виробництва зерна. Часто повторювані посухи приводять до значних коливань врожайності зернових культур і валових зборів зерна.

Тому проблемам стійкості виробництва зерна і зниженню коливання врожайності зернових культур приділяється велика увага.

Стійкість врожайності тісно зв'язана з її циклічністю. Учені Луганського національного аграрного університету І.Д. Соколов, Є.А. Фірсов, O.K. Борисенко, Ю.Ф. Наумов сформулювали методологічні основи дослідження циклічності сільськогосподарського виробництва: наявність циклічності в динаміці врожайності зернових культур, визначення протікання циклу в двофазному характері. Вони відзначають визначальну роль космічних факторів у формуванні циклічності в мінливості врожайності; можливість довгострокового прогнозування врожайності на основі виявленої циклічності.

Цим саме створюється можливість реформування коливань врожайності шляхом застосування цілої системи заходів щодо зм'якшення негативних впливів зовнішнього середовища, прогнозувати цикли і коливання виробництва зерна і намітити кон'юнктуру змін на ринку зерна з метою правильного поводження на цьому ринку. Величезне значення для врожаю якісного зерна має підбор районованого сорту.

У кожному регіоні є служба, що може рекомендувати потрібний сорт. Сорту озимої пшениці вітчизняної селекції можуть забезпечити врожай 100 ц/га і більш, районовані сорти ячменя та інших зернових культур також дають 80 – 100 ц/га. Кожен сорт має свою агротехніку. У сільськогосподарському виробництві технологія вирощування тієї або іншої культури має велику кількість факторів, який необхідно враховувати.

В умовах ринкових відносин інтенсифікація зернового виробництва повинна здійснюватися не тільки за рахунок кількості нарощування ресурсів, але насамперед на основі їх більш раціонального використання. Цими проблемами займаються основні виробники зерна, різні суспільства і товариства, фермерські господарства, приватні підприємства.

Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн. Це стосується і об’єкта дослідження цієї дипломної роботи – МПП «Фірма «Максим».

Сьогодні ж підприємницьку діяльність в Україні регламентують більше 30 законів, 20 постанов Кабінету Міністрів. Основний з них – Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року №698-XII.

^ Висновки до розділу 1

Аналіз розвитку зернового виробництва в Україні вказує на необхідність удосконалення регіонального розміщення зернових культур з визначенням їх пріоритетності в ринкових умовах. Це потребує здійснення адаптивної інтенсифікації розвитку певних видів зернових культур, найбільш повно пристосованих до відповідних регіональних природноекономічних умов.

Основними чинниками адаптивної інтенсифікації виробництва певних зернових культур є система сівозмін з обґрунтованим застосуванням системи удобрення полів і підживлення посівів, впровадження високопродуктивних сортів із застосуванням відповідних методів розвитку насінництва, прогресивних прийомів обробітку ґрунту, заходів щодо захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів.

Істотний внесок у підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва забезпечують інтенсивні ресурсозбережуючі технології, успішне освоєння яких дозволяє при тих же витратах одержувати більш високі і стабільні врожаї зернових культур.

До основних законів та нормативних актів, які спрямовані на рішення проблеми збільшення пропозиції сільськогосподарської продукції на аграрному ринку, що насамперед стосується зерна, належать:

- Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна" від 03.12.1999 р. ;

- Указ Президента України "Про заходи для прискорення розвитку аграрного ринку" від 8 серпня 2002 року;

- Закон України «Про зерно і ринок зерна в Україні» та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» від 31.05.2005 р.;

- Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004р. №1877-ΙV.

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕК- ТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

^ 2.1. Організаційно – економічна характеристика господарства

МПП «Фірма «Максим» утворилася в 1993 році. Територія землекористування розташована в Лутугинськом районі Луганської області село Першозванівка. Відстань до обласного центра міста Луганська – 28 км.

Система і структура керування в МПП «Фірма «Максим» побудовані стосовно до конкретних умов підприємства й обумовлені розмірами господарства, його виробничим напрямком, природними ресурсами. Організаційна структура МПП «Фірма «Максим» представлена на малюнку (див. додаток).

Клімат на території господарства помірковано - континентальний, температурний режим характеризується печенею влітку і холодною зимою з частими відлигами. Середньорічна температура повітря +8°c , самий жаркий місяць – липень, самий холодний – січень, максимальна температура складає +40°c , + 45°c ,а мінімальна – -35°c , -40°c . Вегетаційний період триває 208 днів, а тривалість періоду з температурою вище +10°c складає 168 днів.

В агрокліматичному відношенні територія господарства відноситься до другого району помірковано - посушливому, дуже теплому. Середньорічна сума опадів – 468 мм. Средньовідносна вологість повітря в літні місяці складає 58 – 60% .

Таким чином, кліматичні умови по забезпеченості теплом і тривалості цілком сприятливі для вирощування великої розмаїтості сільськогосподарських культур. Територія землекористування господарства розташована в Степовій зоні. Зональними ґрунтами є чорнозем звичайний. Характер ґрунтового покриву визначається розмаїтістю порід, що створюють ґрунт, умовами рельєфу і зволоження.

Для визначення спеціалізації господарства розглянемо в динаміці за три роки склад і структуру товарної продукції, а також рівень спеціалізації, визначивши коефіцієнт спеціалізації (таблиця 2.1).

Для визначення рівня спеціалізації необхідно розрахувати коефіцієнт спеціалізації.

Коефіцієнт спеціалізації розраховується по формулі:
К= 100 / Рі (2і - 1), де
К - коефіцієнт спеціалізації;

Рі - питома вага кожного виду продукції в структурі товарної продукції;

і - порядковий номер кожного виду продукції в ранжированому ряду.
К=100/(48,7х2х1-1+24,4х2х2-1+11,9х2х3-1+9,1х2х4-1+2,5х2х5-1+2,0х2х6-1+1,4х2х7-1)=100/307,8=0,3

Коефіцієнт спеціалізації склав 0,3 , що свідчить про середній рівень спеціалізації. Господарство є багатогалузевим, має 7 видів товарної продукції.

Найбільшу частку в структурі товарної продукції на протязі трьох років посідають овочі відкритого ґрунту – близько 50 %. Друге місце в 2007 році займає соняшник – 24,4 %, а зернові та зернобобові на третьому місці – 11,9%, хоч у 2005 році складали 22,2 % і перевищували соняшник на 1,4 %. Звідси можна зробити висновок щодо напрямку спеціалізації: овоче - зернова з розвинутим виробництвом соняшника.

Таблиця 2.1
  1   2   3   4



Скачать файл (686 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru