Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Курсова робота - Вплив засобів масової інформації на формування громадської думки - файл 1.doc


Курсова робота - Вплив засобів масової інформації на формування громадської думки
скачать (217.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc218kb.16.11.2011 07:50скачать

содержание

1.doc

Реклама MarketGid:

Національний університет "Львівська політехніка"




Курсова робота




«Вплив засобів масової інформації на формування громадської

думки»





Львів

2009

Зміст

Вступ……………………………………………………………………3

Розділ 1.Формування громадської думки……………………………5

1.1 Сутність громадської думки………………………………………5

1.2 Система факторів формування громадської думки……………..8

1.3 Взаємодія засобів масової інформації та

громадської думки……………………………………………………13

Розділ 2. ЗМІ в системі соціального формування особистості…....17

2.1 Масова комунікація: визначення, види і засоби………………..17

2.2 Маніпулятивна і гуманістична стратегія ЗМІ…………………..21

2.3 Взаємодія ЗМІ з іншими інституційними системами

суспільства…………………………………………………………....26

Висновки……………………………………………………………...32

Список використаної літератури…………………………………….34

Вступ

^ Актуальність теми дослідження. Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеги - і- Гасета (1883 - 1955), "закон громадської думки – це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії". [17, c.127] Термін "громадська думка" вперше застосував у другій половині XII ст. англійський державний діяч лорд Д. Солсбері на означення моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.[12, c.118]

Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Постає громадська думка у двох вимірах:

- як оцінне судження – йдеться про те, що громадська думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного життя, ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;

- як важлива соціальна інституція суспільства – у демократичному суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо). Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами. [30, c.64]

Створення певної громадської думки через засоби масової інформації, маніпулювання громадською свідомістю і вплив на неї дедалі частіше стає невід’ємною частиною життя демократичного суспільства.

В цих умовах стає необхідним визначити, яким саме є вплив засобів масової інформації на формування громадської думки.

Таким чином, практична необхідність проблем, винесених у заголовок курсової роботи зумовлюють актуальність теми дослідження, об’єкт і предмет дослідження, його завдання і мету.

^ Об’єктом дослідження курсової роботи є засоби масової комунікації і громадська думка в сучасному суспільстві.

Предмет дослідження – аналіз впливу засобів масової інформації на формування громадської думки.

Мета курсової роботи: характеристика методів дослідження впливу засобів масової комунікації на громадську думку.

Мета передбачає розв’язання наступних завдань:

1. Визначення специфікації поняття громадської думки в інформаційному просторі суспільства;

2. Аналіз сукупності факторів формування громадської думки;

3. Аналіз взаємодії засобів масової інформації з громадською думкою;

4. Характеристика особливостей засобів масової комунікації;

5. Визначення умов взаємодії засобів масової інформації і громадської думки в інформаційному просторі українського суспільства.

6. З’ясування ступеню соціально-психологічного впливу ЗМІ на масову свідомість.

Мета і завдання дослідження, логіка їх реалізації визначили структуру курсової роботи, що складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаної літератури.


^ Розділ 1. Формування громадської думки

1.1 Сутність громадської думки

Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає постійний та глибокий інтерес. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини. Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів. Всебічним аналізом цього соціального феномена займається соціологія громадської думки.[12, c.121]

Соціологія громадської думки— спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки як соціальної інституції суспільства, її природу як одного із станів масової свідомості; структуру, функції і закономірності функціонування громадської думки, методику та організацію її дослідження, а також використання громадської думки в соціальному управлінні, політичній, економічній, ідеологічній діяльності.

Розвиток соціології громадської думки пов'язаний з діяльністю таких відомих соціологів, як Г. Тард, Ф. Тьонніс, Б. Берельсон, Дж. Геллап, П. Лазарсфельд, Г. Лассуел, С. Ліпсет, Е. Ноель, Б. Грушин, В. Коробейников, В. Оссовський та ін.

Термін «громадська думка» ввійшов у вжиток в Англії у XII ст. Звідти він проник в інші країни, а з XVIII ст. став загальноприйнятим.

Громадська думка — спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб.[12, c.122]

Щодо сутності громадської думки в науці точаться постійні дискусії, оскільки цей феномен не є простим та однозначним. Наприкінці 90-х років XX ст. поняття «громадська думка» тлумачать як важливу соціальну, соціально-політичну інституцію суспільства, яка в демократичному суспільстві є одним з елементів механізму прийняття рішень на всіх рівнях управління, форму висловлення політичної волі народу. Громадська думка — сукупне ставлення певної групи людей до подій, явищ соціальної дійсності. [34, c.53]

Соціальна інституція перетворює певну соціальну дію на впорядковану, тривалу в часі, зорієнтовану на раціональні цілі, тобто робить соціальну дію організованою, здійснюваною згідно з певними правилами.

На думку В.Оссовського, зміст громадської думки можна розглядати як соціальне ставлення, виражене у формі оціночного судження між соціальними суб'єктами і суб'єктом влади стосовно змісту й способу розв'язання певної проблеми.[9,c.39]

Соціальні групи, суб'єкти громадської думки мають і висловлюють певні міркування щодо шляхів вирішення відповідних соціальних проблем. Водночас існують суб'єкти влади, уповноважені розв'язувати ці проблеми. Громадська думка і є регулятором відносин між ними.

<Особливістю ><громадської ><думки ><є ><те, ><що ><вона ><тримається ><на ><внутрішньому ><переконанні ><людей, ><приймається ><ними ><добровіль­><но, ><без ><примусу, ><є ><прийнятною ><для ><пересічного ><громадянина.

<Провідними ><елементами ><структури ><громадської ><думки ><є ><оцін­><ки, ><які ><спираються ><на ><знання ><і ><підкріплюються ><почуттями ><та ><емоціями. ><Важливе ><місце ><в ><її ><структурі ><належить ><соціальним ><установкам, ><волі. ><Іншими ><словами, ><громадська ><думка ><— ><поєд­><нання ><раціональних, ><емоційних ><і ><вольових ><елементів. ><Формую­><чись ><щодо ><конкретного ><питання, ><громадська ><думка ><є ><досить ><ди­><намічною. ><Однак, ><існуючи ><довгий ><час, ><вона ><закріплюється ><в ><нормах, ><традиціях, ><звичаях.>

<Громадську ><думку ><вивчають ><за ><допомогою ><опитувань, ><спосте­><режень, ><аналізу ><документації, ><а ><також ><колективних ><обговорень. ><У ><процесі ><вивчення ><громадської ><думки ><ставиться ><завдання ><ви­><значати ><не ><тільки ><оцінне ><ставлення ><людей, ><а ><і ><їхні ><судження ><щодо ><ефективних ><способів ><розв'язання ><певної ><проблеми, ><удосконален­><ня ><структури ><об'єкта, ><поліпшення ><умов, ><раціоналізації ><дій ><тощо.>

<На ><рівні ><суспільства ><громадська ><думка ><виконує ><політичну, ><ідеологічну ><і ><соціальну ><функції, ><на ><рівні ><соціальної ><організації ><— ><діагностично-оцінну, ><виховну, ><управлінську.[12, c.124]>

<Громадська ><думка, ><проникаючи ><в ><усі ><сфери ><життєдіяльності ><суспільства: ><виробничу, ><політичну, ><правову, ><етичну, ><релігійну, ><моральну, ><наукову ><— ><і ><виконуючи ><названі ><(а ><насамперед ><оцінну) ><функції, ><є ><дієвим ><елементом ><соціального ><контролю. ><Це ><— ><публіч­><ний ><вид ><соціального ><контролю, ><що ><потребує ><легалізації ><поведін­><ки ><людей, ><подолання ><анонімності.>

<Управлінська ><функція ><опитування ><громадської ><думки ><відкри­><ває ><важливий ><канал ><зв'язку ><між ><владою ><і ><громадськістю. ><Інфор­><мація ><про ><потреби, ><інтереси, ><вимоги, ><претензії ><працівників ><до ><адміністрації ><соціальної ><організації, ><уряду ><не ><повинна ><ігнорува­><тися ><і ><має ><використовуватися ><під ><час ><розробки ><управлінських ><рі­><шень. ><Вона ><дає ><змогу ><робити ><довгострокові ><прогнози ><соціального ><розвитку, ><здійснювати ><соціальний ><контроль.>

<Діагностично-оцінна ><функція ><опитування ><громадської ><думки ><по­><лягає ><в ><соціальній ><розвідці, ><дослідженні ><колективних ><настроїв, ><со­><ціальних ><установок ><індивідів, ><їхнього ><ставлення ><до ><різних ><соці­><альних ><проблем, ><суб'єктів ><влади ><тощо.>

<Опитування ><дають ><змогу ><оцінити ><соціально-психологічний ><стан ><людини, ><виявити ><ідеали, ><які ><сформувалися ><в ><її ><свідомості.>

<Виховну ><функцію ><громадської ><думки ><слід ><розглядати ><з ><двох ><точок ><зору:>

1) <><регулярність ><опитувань ><сприяє ><моніторингу ><(безперервному ><стеженню) ><за ><ефективністю ><впливу ><як ><загальнодержавних ><полі­><тичних ><акцій, ><так ><і ><внутрішньогрупових ><змін ><на ><поведінку ><різних ><категорій ><індивідів, ><на ><їх ><мислення;>>

2) <<><дані ><опитувань ><справляють ><великий ><вплив ><на ><формування ><громадської ><думки ><у ><заданому ><напрямі. ><Якщо ><вдало ><вмонтувати ><в ><конструкцію ><питань ><анкети ><соціально-психологічну ><установку, ><можна ><підказати ><бажану ><відповідь. ><Крім ><того, ><можна ><як ><завгодно ><інтерпретувати ><одержані ><відповіді, ><привернути ><увагу, ><скажімо, ><до ><певного ><лідера ><тощо.[24, c.221]>

<Отже, ><за ><допомогою ><опитування ><громадської ><думки ><можна ><маніпулювати ><суспільною ><свідомістю ><людей, ><управляти ><ними.>

<Маніпулювання ><— ><це ><використання ><системи ><засобів ><ідеологіч­><них ><і ><соціально-психологічних ><дій ><з ><метою ><зміни ><мислення ><і ><по­><ведінки ><людей ><усупереч ><їхнім ><інтересам. [13, c.20-23] ><При ><цьому ><люди ><часто ><й ><не ><усвідомлюють, ><що ><їхній ><світогляд, ><потреби, ><інтереси ><і ><спосіб ><життя ><загалом ><багато ><в ><чому ><залежать ><від ><тих, ><хто ><ними ><маніпу­><лює. ><Можливості ><маніпулювання ><особливо ><зростають ><з ><розвит­><ком ><засобів ><масової ><комунікації.>

<Громадська ><думка ><є ><спільною ><для ><більшості, ><але ><не ><обов'яз­><ковою ><для ><кожного. ><Тому ><громадські ><організації, ><адміністрації, ><формальні ><й ><неформальні ><лідери ><своїм ><авторитетом ><повинні ><підсилювати ><позитивні ><моменти ><громадської ><думки. ><їх ><необхід­><но ><постійно ><відображати ><в ><місцевих ><засобах ><масової ><інформації, ><в ><документах ><з ><організації ><та ><оплати ><праці, ><використовувати ><під ><час ><зборів, ><нарад ><з ><вирішення ><проблем ><соціальної ><організації.

Отже, громадська думка – сукупність думок індивідів щодо спільної проблеми, яка зачіпає інтереси якоїсь групи людей. Інакше кажучи, громадська думка репрезентує собою своєрідний консенсус. Сам цей консенсус бере початок від збіжних установок людей щодо цієї проблеми. Намагання впливати на установки людини, тобто на те, як вона міркує щодо даної проблеми, як ставиться до неї – це і є першоосновою практики засобів масової інформації.


^ 1.2 Система факторів формування громадської думки

Загальновизнано, що громадська думка формується у зв’язку з певними подіями, явищами суспільного життя. Це – публічно висловлене й поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане чи явне) до якоїсь події, окремих осіб, діяльності різних груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства. Громадська думка є виразником масової свідомості. У будь-якому суспільстві ідеї, інтереси, переконання, соціальні уявлення різних великих груп існують не ізольовано одне від одного, а утворюють своєрідний сплав, що визначається як масова свідомість суспільства.

Як виразник масової, суспільної свідомості, громадська думка може проявлятися у ряді функцій. Вона регулює і пропонує певну поведінку, виражає і відтворює оцінювання подій і фактів.

Стосовно форм прояву громадської думки, то вони такі: оцінка, скарга, порада, схвалення, побажання, незадоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест. Важлива риса громадської думки – розгляд будь-якої події, явища, що відбувається у суспільстві, з точки зору схвалення чи осуду, тобто з точки зору оцінки. Отже, відтворення дійсності у громадській думці носить переважно оцінний характер.[24, c.228]

Носіями ><і ><виразниками ><громадської ><думки ><є ><люди ><— ><соціальні ><групи, ><організації, ><окремі ><особи. ><Вони ><під ><ідеологічним ><впливом ><чи ><стихійно ><формують ><загальну ><думку.

В суспільстві є два джерела, які породжують громадську думку. Перше — це безпосереднє спостереження за оточенням, уловлювання, схвалення тих чи інших дій, заяв, явищ тощо. Друге джерело — засоби масової комунікації. Вони породжують так званий дух часу — інше поняття, що служить для позначення тематики громадської думки, яка тримається протягом тривалого періоду. Цей «дух» впливає на настанови та поведінку індивіда.

Формування громадської думки відбувається завдяки настановам, мету яких особливо підкреслював ще в 1922 р. американський журналіст-соціолог Ліпман у своїй книзі «Громадська думка». Він вважав: кожна людина регулюється, детермінується через настанови, які визначають, що саме вона бачить, чує, як вона інтерпретує оточення, що є важливим для особистості. Вони творять механізм «селективного сприйняття» — поняття, яке широко застосовував інший американський дослідник, П. Лазарсфельд.[12, c.148]

<Основні ><методи ><формування ><громадської ><думки ><— ><насліду­><вання, ><вплив ><авторитету, ><навіювання ><тощо, ><основні ><способи ><— ><міжособистісне ><спілкування, ><засоби ><масової ><інформації, ><політич­><на ><пропаганда ><тощо. ><Громадська ><думка ><виникає ><і ><формується ><через ><діалектичне ><взає­><мопроникнення, ><взаємоопосередкування ><індивідуального ><і ><групово­><го. ><Від ><ступеня ><сформованості ><та ><рівня ><зрілості ><громадської ><думки ><певного ><об'єднання ><людей ><залежить ><сприйняття ><його ><як ><цілісної ><і ><дієздатної ><соціальної ><організації. ><Водночас ><є ><істотні ><відмінності ><в ><змісті ><та ><конкретних ><формах ><вияву ><громадської ><думки ><в ><різних ><со­><ціальних ><організаціях. ><Суттєвий ><вплив ><на ><громадську ><думку ><справ­><ляють ><предметна ><діяльність ><організації, ><стиль ><керівництва ><в ><ній, ><ха­><рактер ><міжособистісних ><стосунків, ><оскільки ><громадська ><думка ><ґрунтується ><на ><індивідуальних ><думках ><і ><найповніше ><віддзеркалює ><уявлення ><більшості ><суб'єктів. ><У ><ній ><домінують ><ті ><оцінки, ><які ><сприй­><маються ><суб'єктами ><незалежно ><від ><їх ><істинності ><чи ><хибності.

Громадська думка формується під впливом всіх засобів масової дії: різних політичних сил, партій, інститутів, засобів масової інформації. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки. У її формуванні бере участь і особистий|особовий| досвід|дослід| людини, її життя в соціальній мікроструктурі. [34, c.67] З іншого боку, громадська думка може виникати і стихійно, під впливом тих або інших конкретних життєвих обставин і ситуацій. У формуванні громадської думки беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки. Отже, формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. З іншого боку, процес формування громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.

<Тому ><громадська ><думка ><може ><мати ><як ><позитивну, ><так ><і ><нега­><тивну ><спрямованість. ><Позитивно ><орієнтована ><громадська ><думка ><має ><конструктивний ><характер ><з ><погляду ><на ><соціальний ><поступ, ><сприяє ><формуванню ><адекватної ><соціальної ><поведінки, ><розвитку ><соціальної ><активності, ><ініціативного ><і ><відповідального ><ставлення ><до ><функціональних ><обов'язків.[34, c. 79]

Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:

1. Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

2. Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її. [9, c.53]

Для того, щоб громадська думка стала «особливим станом реальної свідомості мас», вона повинна пройти певний шлях, який характеризується такими етапами:

— процес виникнення;

— формування громадської думки;

— функціонування громадської думки. [12, c. 134]

Процес виникнення думки — оцінка людьми предмета їх уваги, визначення стосовно нього особистої думки. Ознаки цього стану: інтерес людей до об'єкта думки, звертання їх до джерела інформації про нього, вироблення індивідуальних суджень.

Громадська думка завжди і перш за все пов'язана з оцінкою людьми того чи іншого явища, процесу. Саме соціальна оцінка — це вираження одного з видів ставлення суб'єкта до об'єкта, ставлення, яке полягає в тому, що суб'єкт визначає відповідність об'єкта тим критеріям, які він висуває. Соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності. Найраціональнішою є та соціальна оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомлене ставлення людини до конкретного факту, події і т. ін.

Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, групових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що внутрішньо єдина і впливає на практичну діяльність людей і соціальних інститутів.

У процесі формування громадська думка переходить з одного свого стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони являють собою сукупність елементів та їх відносин, що забезпечують перетворення індивідуальних думок з приводу актуальних проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей. Внутрішні механізми пов'язані з об'єктивними процесами формування громадської думки, а зовнішні — з фактами впливу на свідомість людей з боку органів управління. Один з основних внутрішніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому.

Основні механізми формування громадської думки:

— ядро (еталонна або референтна група) громадської думки;

— поле (умовна сфера поширення);

— соціальна спільнота (клас, верства, група);

— загальний інтерес, комунікація (наявний процес спілкування збоку ядра);

— нормативно-оцінне судження (сама громадська думка). [9, c. 89]

Механізм формування громадської думки має як моральну, так і соціально-психологічну характеристики, що становлять вузлові ланки в його структурі. Соціально-психологічна характеристика має підставу не тільки у формі спілкування, обміну думок. Це тип регульованих відносин, тобто комунікації. В ньому завжди наявний головний елемент продукування, регулювання й контролю, тобто так зване ядро громадської думки.

Стану функціонування громадської думки притаманна певна стійкість. Стабілізатором виступає високий інтерес людей до об'єкта думки, глибока інформованість і знання про нього, а також їх переконання у правоті своєї думки. Основні ознаки: громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні соціальні дії (поведінку), які пов'язані з об'єктом цієї думки, і ті, що проявляються у різних сферах громадського життя.

Отже, громадська думка належить до числа найпоширеніших соціально-психологічних масових явищ у великих соціальних групах. Вона може формуватися як стихійно, так і цілеспрямовано, а її деформація призводить до хибних стереотипів, оцінок і поведінки, виникнення негативних традицій, спотворення моральних цінностей тощо. Громадська думка може піддаватися впливам і маніпуляції. Саме тому вона не завжди адекватно відтворює об’єктивну ситуацію у сфері соціального розвитку, політики, економіки. А тому велика відповідальність лягає на інформаційні джерела стосовно підвищення рівня компетентності громадської думки.


^ 1.3 Взаємодія засобів масової інформації і громадської думки

Проблема взаємодії засобів масової інформації і громадськості цікавить людей|світу| вже близько століття. На початку XX століття, коли остаточно склалися масові засоби передачі інформації, стала можливою ідея масової маніпуляції аудиторією. З|із| появою радіо і телебачення світ став іншим. Інформація стала не привілеєм|привілегією| меншості, а надбанням широкого загалу. Таким чином, змінилася комунікація, у|в,біля| якої з'явилися|появилися| нові засоби, а відповідно, і цілі. Масова комунікація стала транслятором всього інформаційного середовища|середи| суспільства|товариства|, а засоби масової інформації — найважливішим політичним інструментом впливу на громадську думку. З середини XX століття|віку| багато зарубіжних учених стали займатися питаннями взаємодії засобів масової інформації і громадської думки, тим самим довівши, що засоби масової інформації можуть бути|з'являтися,являтися| хорошим|добрим| маніпулятором. Так, наприклад, американські учені М.Маккоумз і Д.Шоу вперше|уперше| виявили взаємозв'язок між згадуваними темами в ЗМІ і настроями громадської думки шляхом математичного аналізу соціологічних даних і контент-аналізу газетних статей і телевізійних сюжетів. [42, c.69]

Останнім часом у наукових дослідженнях і на конференціях порушуються питання про соціальний характер інформації, її значення у демократичних перетвореннях країни, говориться про політичний плюралізм, діалог влади з масами, необхідність організації ефективної комунікації між владою, соціальними інститутами та аудиторією, про свободу інформаційної діяльності, взаємозалежність громадської думки й засобів масової інформації тощо. У цьому світлі переглядається роль ЗМІ в суспільстві, їх призначення, цілі та завдання, що своєю чергою підтверджує актуальність дослідження функцій ЗМІ, визначення їх особливостей.

Одночасно з процесами становлення громадянського суспільства реалізуються і створюються організаційно-ціннісні моделі системи ЗМІ, що виступає інструментом формування самого цього громадянського суспільства. За таких умов суспільна думка розглядається як політичний механізм презентації соціальних інтересів і підтримання суспільної рівноваги. ЗМІ як основний засіб структуризації соціального середовища покликані надавати суспільній думці, масовій свідомості цілісності і зрілості, трансформуючи їх таким чином в громадянську суспільну думку. Саме така громадянська суспільна думка стає автентичним соціальним інститутом, що бере ефективну участь у відправленні влади, будучи одним із узаконених механізмів процесу прийняття рішень на всіх рівнях життя суспільства.[42, c.71]

Це стратегічне завдання ЗМІ щодо громадської думки може бути реалізоване, коли ЗМІ як організаційно-ціннісна система набуде цілісного характеру і, попри існування різноманітних ЗМІ, формуватиме єдиний інформаційний простір для всіх членів суспільства, постійну інформаційну взаємодію в суспільній системі.

Знаючи, якими якостями наділені ЗМІ, доцільно говорити про їх властивості, а отже, і про відповідні функції, які дають змогу підтримувати інформаційний порядок у суспільстві. У зрілому громадянському суспільстві громадянських якостей набувають усі ЗМІ: державні, партійні, громадські, комерційні, і питання про статус ЗМІ не виникає, оскільки його суб'єктами стають адекватні громадяни, саме громадянське суспільство разом із правовою державою.[12, c.53]

Сьогодні відсутність належної взаємодії між державою і громадянським суспільством вимагає надання державним ЗМІ громадянського статусу що гарантує доступ до них конструктивній опозиції та інформаційну рівність для всіх прошарків населення. Необхідно встановити інформаційний баланс, який задовольняв би, з одного боку, інтереси преси, що бере безпосередню участь в управлінні суспільством, а також органів самоуправління і контролю, а з другого - інтереси держави як одного із суб'єктів політико-ідеологічної та масово-інформаційної діяльності.

Конструктивно впливати на громадянську свідомість можна лише за допомогою адекватних професійних засобів масової інформації. При цьому самі представники ЗМІ повинні бути переконані у правоті ідеалів громадянського суспільства, мати соціальну і громадянську відповідальність, активну громадянську позицію та соціальний оптимізм.[8, c.82]

Історична ситуація (помаранчева революція) в Україні до і після президентських виборів потребує детального вивчення з точки зору медіа-психології. Феномен Майдану засвідчив, що в умовах глобалізації інформаційного простору загальноприйнята теорія пропаганди виявилася наївною, а розрекламовані PR-служби - практично безпорадними. Газетна культура стала основою системи управління масовою свідомістю. До неї відносилось усе, що так чи так могло бути пов'язане з впливом на свідомість мас.

Аналіз поточної практики функціонування ЗМІ чітко визначає цілі, які входять до загальних завдань певної сфери ідеологічної діяльності. Причому їх суб'єктами виступають не лише політичні організації, які прагнуть сформувати певний світогляд, а й виконавча влада. При цьому преса , телебачення чи Інтернет в очевидний чи завуальований спосіб здебільшого виступають в ролі провідника їх ідей, а не, як би то мало бути, - учасника діалогу і партнера в комунікаційному процесі. Доказом цього є той факт, що останнім часом вивчаються не особливості діалогу між ЗМІ та аудиторією, не ефективність комунікативної та інформаційної діяльності, а зовсім інші речі. Сьогодні засновник і власник ЗМІ визначає цілі впливу, за допомогою яких ЗМІ мають донести до аудиторії певні уявлення і сформувати громадську думку з цілої низки проблем. При цьому вони не зацікавлені у вивченні відносин каналу інформації з його засновником. [36, c. 68]

Можна з впевненістю говорити про взаємозв’язок ЗМІ, влади і бізнесу. Злиття інтересів влади і бізнесу так чи так пливає на інтереси приватних (комерційних) засобів масової інформації, які сьогодні є активним учасником інформаційного процесу. Коли державна чи муніципальна преса чи телебачення відкрито обстоюють інтереси свого засновника, то приватні (комерційні) нерідко виступають в ролі прихованого пропагандиста влади. Причому регіональні ЗМІ, на відміну від столичних, практично не можуть бути в опозиції до влади через ряд обставин. Тому власник практично не вельми переймається інтересами громадянського суспільства та ефективності діалогу з реципієнтом. Відтак у приватних (комерційних) ЗМІ спостерігається постійне поєднання прихованих і явних цілей у формуванні суспільної думки, масової свідомості.

Сьогодні посилюється контроль над діяльністю ЗМІ. Для прикладу, адміністраціями областей активно проводиться моніторинг преси, телебачення, фіксуються щоденні публікації, передачі, в яких висвітлюється діяльність владних структур. На жаль, в регіональній державній і муніципальній пресі починають домінувати повні ідеологічні функції, за допомогою яких формується світогляд аудиторії. Таким чином, преса і телебачення не можуть ефективно виконувати інформативну і комунікативну функції. Отже, питання про взаємодію, діалог і партнерські відносини між громадською думкою, ЗМІ, владою, які є основною характеристикою громадянського суспільства, все ще залишається відкритим.

Засоби масової інформації є фундаторами багатьох соціальних процесів, що відбуваються у суспільстві, вони впливають на ставлення людей до певних явищ, і значною мірою формують громадську думку. Таким чином можна зробити висновок про існування взаємодії між ЗМІ і громадською думкою на двох рівнях: маніпулятивному та діалогічному, кожен з яких застосовується в рамках сукупності засобів трансформації громадської думки через радикальну зміну переконань та настанов, які передаються через засоби масової інформації.

Розділ 2. ЗМІ в системі соціального формування особистості

^ 2.1 Масова комунікація: визначення, види і засоби;

Суспільне життя, яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної та духовної діяльності.

В демократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними поняття інформаційної влади. [33, c. 190] Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки та культури до дій у заданому напрямі. Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великої кількості людей. Ці засоби називають мас-медіа, або засобами масової комунікації. [33, c.191]

Засоби масової комунікації – система установ та закладів, створених з метою публічного, оперативного розповсюдження інформації про події та явища у світ, країні чи регіоні необмеженого кола осіб, суб’єктів, та зорієнтованих на виконання певних суспільних задач. [24, c.45]

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. Тож, засобами масової комунікації є: телебачення, газети, радіо, журнали та Інтернет. Згідно із міжнародних стандартом, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звуко-, відеозапис тощо.[24, c.47]

Необхідність усебічної передачі соціальної інформації, яка формує масову свідомість, стала однією з головних причин, що викликали виникнення ЗМК. Інші засоби не в змозі здійснювати оперативно, регулярно та у великому масштабі впливати на думку людей. Основною метою діяльності ЗМК є вплив на суспільну думку. Зміст повідомлень, одержаних через засоби масової комунікації формується з урахуванням особливостей та закономірностей психологічного впливу в діапазоні під звичайного інформування до навчання, переконання та навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на задоволення потреб і запиту різних соціальних верств населення розповсюдження інформації, її ритм і масштаб визначаються характером розвитку та функціонування тієї чи іншої соціальної системи.

Мас-медіа є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме масова комунікація може допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і приєднатися до політичної, економічної та духовної діяльності. Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.

Це можна зробити лише на основі розуміння функцій засобів масової комунікації:

  • Просвітницька. Спрямована на задоволення потреб реципієнта у інформації стосовно певного кола питань або галузі знань. Для розкриття глибинної сутності багатьох явищ та процесів часто потрібні відповідні пояснення, коментарі, тлумачення, оскільки значна частина реципієнтів може бути не підготовленою до сприйняття поданих фактів.

  • Аксеонологічна (порівняльна, оцінююча) функція. Сутність її полягає у порівнянні схожих, аналогічних явищ, процесів, рішень і з’ясуванні на цій основі їх недоліків та переваг. Особливого значення ця функція набуває, коли суспільство опиняється перед вибором одного з кількох варіантів рішень. У цьому разі ЗМІ може спрямувати громадську думку у той чи інший бік.

  • Контрольно-критична функція. Спрямована на здійснення суспільного контролю. ЗМІ виявляють вразливі місця суспільного устрою, доводять їх до відома громадян, пропонують шляхи подолання певних проблем, контролює діяльність критичних сигналів.

  • Функція зворотного зв’язку. Сутність її полягає у з’ясуванні ЗМІ, наскільки своєчасно надходить інформація до реципієнта, ефективність її засвоєння та тлумачення.

  • Комунікативна функція. Спрямована на встановлення та розвиток зв’язку між реципієнтами, активізацію процесу їх об’єднання для досягнення єдиної мети та поширення певних ідей.

  • Футурологічна (прогностична функція) Покликана забезпечувати науковий аналіз перспектив суспільно-політичного розвитку на підставі закономірностей суспільного розвитку.

Але потрібно пам’ятати, що жодна з перелічених функцій не реалізується відокремлено. [24, c. 59]

Основними етапами інформаційного процесу є: отримання, добір, тлумачення, коментування і поширення інформації. Одним з найважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації. Звичайно, тут спрацьовують як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринкові критерії інформаційної політики мас-медіа. У сучасному світі роль засобів масової комунікації постійно зростає. Нині вже нікого не здивуєш, назвавши мас-медіа четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою). [8, c.15]

Отже, мас-медіа можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання. А задля цього не тільки підтасовуються факти, замовчується правдива інформація, а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контексті інформації, навішуються ярлики. Зрозуміло, що ідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правових засадах. У більшості країн світу є спеціальні органи загального контролю за ЗМК, які стежать за виконанням етичних і правових норм, прийнятих у даному суспільстві. Наприклад, у Франції такою організацією є Вища рада з аудіовізуальної комунікації, яка не лише контролює державні й приватні телерадіокомпанії, а й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір. У Великобританії загальні напрями діяльності телебачення й радіо визначають уряд і парламент, а за дотриманням етичних норм стежить спеціальна комісія із самоконтролю. У США питаннями регулювання діяльності мас-медіа опікується Федеральна комісія з комунікації. В Україні питанням видачі ліцензії та контролю за дотриманням умов телерадіомовлення займається Національна рада з телебачення та радіомовлення, яка на паритетних засадах формується Верховною Радою та Президентом України і затверджується на сесії парламенту. [14, c. 88]

В сучасному суспільстві рівень розвитку та технічної обладнаності засобів масової комунікації залежить від рівня науково-технічного розвитку суспільства і має конкретно визначений характер на кожному історично визначеному етапі розвитку людського суспільства. Спільна колективна діяльність людей в умовах високого рівня розподілу праці та концентрації матеріального й духовного виробництва породжує "споживачів" масової комунікації, свої глядацькі га слухацькі аудиторії. Завдяки засобам масової інформації люди отримують доступ до культури різних народів, підвищують свій загальнокультурний рівень і рівень загальної інформованості.

Все більше в сучасному суспільстві стверджується думка про те, що людство знаходиться на початку розвитку "третьої" (поряд з усною, та письмовою) системи культури — культури засобів масової комунікації суспільства. [25, c.18] У той же час. з точки зору соціологічної науки, люди, що складають аудиторію масової комунікації, розглядаються як особистості. котрі "включаються" в мережу реальних суспільних відносин завдяки функціонуванню технічних засобів. Масова комунікація дозволяє встановлювати га підтримувати зв'язок з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення. Масова комунікація не може здійснюватися в тому випадку, коли люди, що складають її аудиторію, не мають спільних соціальних почуттів, спільного соціального (політичного, громадянського, національно-культурного, життєвого) досвіду. Саме цей досвід в своєму інтегрованому вигляді залучає людей до процесів спілкування за допомогою засобів масової комунікації. Вирішальне значення у вирішення ефективності та значущості для людини цих процесів має те, наскільки практика реального суспільного життя особистості співвідноситься із змістом одержаної інформації.


^ 2.2 Маніпулятивна і гуманістична стратегія ЗМІ;

Маніпулювання громадською думкою із застосуванням різноманітних технологій інформаційно-психологічного впливу - є достатньо масовим явищем у світі. Маніпулювання громадською думкою - серйозна загроза як головним засадам демократичного суспільства, так і особистій інформаційно-психологічній безпеці громадян.

Щоб розглянути маніпулятивну стратегію засобів масової інформації необхідно дати стисле визначення маніпуляції, в якому було б враховано всі критерії та характеристики подібного соціально-психологічного феномена взаємодії та взаємовпливу членів суспільства. Наприклад, відомий російський дослідник Євген Доценко дає кілька формулювань поняття „маніпуляція”:

- вид психологічного впливу, майстерне виконання якого призводить до прихованого збудження у іншої людини намірів, які не збігаються з її актуально існуючими бажаннями;

- вид психологічного впливу, при якому майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресату цілей, бажань та намірів або установок, які не збігаються з тими, які є у адресата у даний момент;

- вид психологічного впливу, що використовується для досягнення одностороннього виграшу шляхом прихованого залучення людини до виконання певних дій. [21, c.125]

Повніше визначення поняття „маніпуляція” дає російський політолог Георгій Грачов. Він розглядає його – як означення загального підходу до соціальної взаємодії та управління, спрямованого на активне використання різноманітних засобів прихованого примусу людей. [21, c.125-126]

Використання такого загального підходу щодо засобів масової комунікації означає дії, спрямовані на програмування думок, намірів та цілей мас і психічних станів населення. Кінцева мета таких акцій – це контроль над населенням, його керованість.

Поняття „маніпуляція” означає також специфічний вид психологічного впливу. В цьому значенні використовуються також поняття „маніпулятивний вплив”, „психологічні маніпуляції”, „маніпулювання громадською думкою”, „соціально-політичні маніпуляції особистістю”. Слід зазначити, що в умовах інформаційного суспільства різноманітні інформаційні технології є невід’ємною складовою частиною здійснення функцій управління суспільством. [29, c.153]

Причин цього багато, з них виокремимо лише такі:

- надзвичайна складність та суперечливість взаємодії різних суб’єктів суспільно-політичного процесу. Оскільки вони зазвичай неспроможні досягти консенсусу з найважливіших суспільно-політичних проблем, то єдина державна ідеологія поступається місцем ситуативному застосуванню певних технологій для вирішення конкретних завдань;

- різка зміна культурної парадигми, перехід від модернізму до постмодернізму, що, серед іншого, передбачає:

а)відсутність загальноприйнятої системи світоглядних координат, множинність точок зору та поглядів;

б)розмивання меж між об’єктивною та віртуальною реальностями, породжене стрімким розвитком інформаційних технологій.[29, c.154-156]

Отже, широке використання інформаційних технологій викликане саме суперечністю між складністю сучасної соціально-політичної та економічної системи і перенасиченістю інформаційного поля та неадекватними цій складності інтелектуальними можливостями конкретних людей. Причому йдеться не лише про політичних діячів чи державних службовців, а й про рядових громадян, яким складно адекватно сприймати та оцінювати інформацію і робити на її підставі раціональні висновки. Це й не дивно. Для прикладу: за оцінками деяких експертів, середня добова кількість повідомлень у мережі Інтернет, які можна розглядати як новини, коливається в межах цифри з шістьма нулями.[26, c.229]

Таким чином, на думку оптимістично налаштованих теоретиків постіндустріального суспільства, інформаційні технології відіграють роль, з одного боку, своєрідного підсилювача інтелектуального потенціалу громадян, з іншого – мають сприяти налагодженню діалогу між владою та суспільством. Діалогу, який би відбувався на основі отримання його сторонами актуальної, комплексної та, головне, достовірної інформації.

Насправді ж інформаційна епоха ставить кожне суспільство перед проблемою вирішення взаємозалежних і, водночас, суперечливих завдань. Широкі можливості, які відкриває технічний прогрес, наприклад, для доступу до інформації про діяльність різних структур, вступає в протиріччя із забезпеченням державної таємниці чи конфіденційності ділової інформації.

Інформаційна та культурна глобалізація загрожує національній ідентичності.

Нарешті, свобода слова та вільний доступ до інформації межує із вже згаданою тут перенасиченістю інформаційного поля, яка робить окрему людину неспроможною до синтезу різнорідної “мозаїчної” інформації і прийняття на її основі свідомих і раціональних рішень. А значить, така перенасиченість схиляє людей до міфологічного світобачення, що базується на стереотипах. Тоді як традиційний спосіб не тільки сприйняття інформації, а й впливу на людську свідомість базується на переконанні, апеляції до розуму, застосуванні раціональних аргументів. [13, c.20-23]

Коли ж переважає ірраціональний спосіб світосприймання та використовуються ірраціональні методи інформаційного впливу, тоді реальні факти, що не відповідають усталеним чи сфабрикованим міфам, відкидаються, як несуттєві. Наслідок - необхідність вирішення багатьох серйозних суспільних проблем ігнорується або заміщується у масовій свідомості інспірованими зовні “інформаційними приводами”.[13, c. 23]

Глобальний процес інформатизації перетворив інформацію у найважливіший інструмент влади та управління. Сучасний світ фактично став “світом мас-медіа” - з потужними механізмами самовідтворення та саморегуляції. ЗМІ почали відтворювати впливати на світ об’єктивної реальності – не лише відображаючи його, а й конструюючи на свій розсуд. Фактично інформаційне суспільство, хоч як це парадоксально, виявляється найбільш пристосованим до міфологізації суспільного життя, а, отже, стає найвразливішим для маніпуляцій. [42, c.44]

А сучасні засоби масової комунікації , які є безпосередніми носіями і розповсюджувачами суспільно значущої інформації, відкрили для широкого застосування маніпулятивних технологій принципово нові можливості.

Саме тому, оцінюючи роль та вплив ЗМІ на політичні процеси, експерти зазначають, що в інформаційну епоху влада інформації стає вирішальною в управлінні суспільством, витісняючи на другий план навіть вплив грошей та владного примусу.

Аналізуючи маніпулятивні стратегії засобів масової інформації, важливо зрозуміти їх природу і загальні причини, які обумовлюють їх існування. Деякі відмінності в трактуванні таких причин у різних авторів не є перешкодою для об’єднання їх у три основні групи.

По-перше, це причини, викликані суб’єктивізмом людей, які працюють у сфері мас-медіа. Велика частина спотворень у подачі інформації спричинена їх індивідуально-психологічними особливостями, особистими політичними симпатіями і т.п.

По-друге, це причини, викликані політичними, соціально-економічними та організаційними умовами, в яких діють ЗМІ. Головна з них – залежність медіа від конкретних суспільних суб’єктів – економічна та адміністративна. В ринкових умовах мас-медіа працюють на певних клієнтів – наприклад, рекламодавців та інших замовників, які представляють економічний і політичний істеблішмент - і часто-густо ЗМІ змушені враховувати їх інтереси. Адміністративна залежність проявляється у підпорядкованості своїм власникам та засновникам.

По-третє, ще одна причина зумовлена самим процесом функціонування ЗМІ. Для привернення уваги масової аудиторії ЗМІ при підготовці матеріалів та повідомлень керуються певними загальними принципами. На Заході не тільки експерти та дослідники, а й широка інтелектуальна громадськість глибоко стурбована так званою „шоуізацією новин”, передусім – телевізійних, які виробляються комерційними каналами. [40, c.79]

Необхідно відмітити, що нинішні світові глобалізаційні процеси відбуваються у час, коли «основним ресурсом стає інформація. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій стає помітним явищем в усіх провідних країнах світу. Ідеалом, кінцевою метою такого переходу є побудова інформаційного суспільства, у центрі якого постає людина з усім розмаїттям її інтересів та потреб. [40, c.68] Гуманістична спрямованість інформаційного суспільства визначає такі його базові цінності, як пріоритет громадянських прав і свобод, соціальну активність, ініціативність, право вибору, відповідальність. Тож, можна сказати, що засоби масової інформації мають не лише маніпулятивні, але й гуманістичну спрямованість.

Отже, механізми формування громадської думки містять у собі соціально-психологічні процеси навіювання, наслідування, переконання, складні комплекси установок, ціннісних орієнтацій, емоційних станів, стереотипів свідомості й поводження, а також групові норми й культурні традиції.

Маніпуляція - програмування суспільних думок з метою забезпечити вигідне маніпуляторам поводження. Це схований вид духовного, психологічного впливу, мішень якого - психологічні структури людської особистості. Маніпулятивними технологіями ЗМІ можна назвати фабрикацію фактів, маніпулятивну семантику (заміну змісту слів і понять, конструювання повідомлень з обривків), спрощення інформації, її стереотипізацію, сенсаційність інформації, інформаційну асиметрію.


^ 2.3. Взаємодія ЗМІ з іншими інституційними системами суспільства

Останнім часом чимраз більшої популярности набирає поняття “global village” (світове село). [36, c.118] Вживаючи цього терміну, ми водночас говоримо про інформаційне суспільство і зосереджуємо свою увагу на стрімкому розвиткові сучасних комунікаційних технологій. Завдяки цим технологіям наша колосальна планета швидко стає отим невеличким селом, мешканці якого пов’язані всесвітньою павутиною Інтернету і ходять один до одного в гості, роблять покупки, відвідують наукові семінари, не полишаючи власної домівки. Саме на ролі мас-медіа у процесах глобалізації ми б хотіли зосередити увагу.

Говорячи про взаємодію ЗМІ з іншими інституційними системами суспільства, ми говоримо про взаємодію ЗМІ з політичними, економічними, соціальними структурами. Говорячи про вплив медіа на світову політику, варто визначити аспекти цього впливу. По-перше, держава, точніше її політичні інститути, поступово втрачають контроль над змістом інформаційних повідомлень. По-друге, медіа отримують чимраз більше можливостей впливати на громадську думку, мобілізувати її, висвітлюючи глобальні конфлікти у той чи інший спосіб. По-третє, розвиток новітніх комунікаційних технологій і реальні диспропорції між розвиненими та бідним країнами ставлять до ЗМІ нові вимоги, на які ті не завше реагують адекватно. Усі згадані аспекти є важливими орієнтирами як для політиків, так і для мас-медіа. Сьогодні наявною тенденцією є швидке зростання ролі інформації в житті суспільства. Це зумовлено бурхливим розвитком високих технологій, усіх галузей виробництва та накопиченням досвіду ринкових відносин. Володіння інформацією стало визначальною передумовою успіху за умов жорсткої ринкової конкуренції; технологічні вдосконалення, винаходи, ноу-хау перетворились у цінний товар. [46, c.5-9]

Зростання ваги інформаційного чинника в політичній сфері зумовлено не лише впливом сфери економічної. Розробка ефективної довгострокової стратегії, адекватне реагування на події та зміни в політичному середовищі неможливі без повної та достовірної інформації про стан політичного середовища, дії та наміри інших політичних гравців. Особливого значення інформаційний чинник набув у XX ст. у зв'язку з розвитком та поширенням демократії як форми правління, за якої джерелом влади є не одна особа чи група осіб, а весь народ. Перетворення народу в суб'єкт політики потребує максимально повного та об'єктивного Інформування всіх громадян про політичне життя. Так виникла потреба в засобах масової інформації (ЗМІ).

Цим було зумовлено й значні зміни в засобах міждержавної боротьби. Якщо раніше підкорення держави відбувалося шляхом інтервенції чи економічної експансії, то сьогодні удар завдається по більш вразливому інформаційному простору держави. [35, c. 46]

Невід’ємною складовою частиною політики є масові комунікації. Ця сфера суспільної діяльності більш, ніж інші, потребує спеціальних засобів інформаційного обміну, в установленні і підтримці постійних зв’язків між її суб’єктами. Це зумовлено самою природою політики як колективної, складно організованої, цілеспрямованої діяльності, як спеціалізованої форми спілкування людей з приводу реалізації групових цілей та інтересів, що торкаються всього суспільства. Колективний характер цілей, що реалізуються в політиці, передбачає їх обов’язкове усвідомлення членами колективу: держави, нації, групи, партії тощо і координацію їх діяльності. Все це зазвичай неможливо при безпосередній, контактній взаємодії людей і потребує спеціальних засобів передачі інформації.

В сучасному суспільстві ЗМІ все більшою мірою виступають не лише як необхідний комунікаційний елемент в складному механізмі політики, а й її творцем. Як відмічає відомий німецький спеціаліст у сфері масових комунікацій Н. Больц, „внаслідок того, що наші знання про реальність опосередковані ЗМІ, стає безглуздим відрізняти відображення від відображеного явища... що є той чи інший політик чи подія – це взагалі можливо зрозуміти лише в їх медіальному інсценуванні. Те, що реально відбувається, стає суспільною подією лише через своє медіальне відображення”. [37, c. 14]

Мас-медіа є невідємною складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ґрунтовних ціннісних засад, демократичного ідеалу. Нормативна модель сучасної демократії ґрунтується на фундаменті уявлення про людину як раціонально мислячої та відповідально діючої особистості, що свідомо і компетентно бере участь у прийнятті політичних рішень. В демократичній державі, що ґрунтується на прийнятті рішень більшістю голосів, володіти такими якостями має не одна людина чи привілейована меншість – еліта, а маси, стала більшість населення.

Досягти компетентних політичних суджень більшості громадян неможливо без ЗМК. Без радіо, телебачення, газет і журналів навіть добре освічена людина не зможе правильно орієнтуватися в складній мозаїці протирічивих політичних процесів, приймати відповідальні політичні рішення. ЗМІ дозволяють їй вийти за межі вузького горизонту безпосереднього індивідуального досвіду, роблять видимим весь світ політики. Вільна діяльність ЗМІ є реальною запорукою свободи слова., без якої всі інші політичні права неможливо реалізувати.

Хоча демократія й неможлива без ЗМК, їх свобода не повинна означати незалежності, відірваності від суспільства і громадян, інтереси і думки яких вони мають висловлювати. В противному випадку вони перетворюються в знаряддя політичного впливу їх володарів і керівників, а всі інші громадяни позбавляються реальних можливостей публічного самовираження, свободи слова. [47, c.8]

Наявність розвинених, демократично організованих ЗМІ, що об’єктивно висвітлюють політичні події, — одна з важливих гарантій стабільності демократичної держави, ефективності управління суспільством. І навпаки, невиконання ЗМІ своїх функцій у політичній системі здатне корінним чином викривити її цілі й цінності, порушити її ефективність та підірвати життєздатність, перетворити демократію в ілюзію, у форму політичного панування правлячої еліти.

Що стосується взаємодії ЗМІ і економічних інституцій суспільства, то тут взаємозв’язок теж ясно прослідковується. Нещодавно Всесвітній банк випустив книгу під назвою «Право говорити — роль ЗМІ в економічному розвитку». Вона присвячена не прямому впливу ЗМІ на національну економіку, а опосередкованому — це вплив вони роблять, забезпечуючи громадян інформацією, необхідною для здійснення контролю за урядом.

У інтерв'ю журналістам редактор книги Румін Іслам сказала: «Суть книги в тому, що незалежні ЗМІ можуть підтримувати економічний розвиток, сприяючи доброму управлінню і розширюючи права громадян». У самій книзі вона говорить: «Очевидно, що ЗМІ, будучи важливими|поважними| постачальниками інформації, тим більше сприяють економічній діяльності, чим краще відповідають трьом умовам: ЗМІ незалежні, надають інформацію хорошої|доброї| якості і мають широке розповсюдження|поширення|». [38, c.86]

Ясно, що цей непрямий вплив досить важко|скрутно| оцінити і ще важче|скрутніше| виміряти. Проте|тим не менше| його слід враховувати, якщо ми хочемо зрозуміти, як ЗМІ можуть підтримувати економіку.

Але|та|, як відзначає Іслам, для того, щоб ЗМІ могли робити цей позитивний вплив, потрібна свобода друку|печатки|. ЗМІ повинні бути вільні від економічної залежності, яка веде до спотворення інформації. Щоб говорити правду, вони повинні бути сильними і незалежними.

За підтримки реального економічного зростання|зросту| у|в,біля| ЗМІ є і менш очевидна, але|та| більш стратегічна роль. Вона полягає в тому, що ЗМІ зводять продавців і покупців. Це відбувається|походить| завдяки їх рекламному вмісту . ЗМІ здатні|здібні| обслуговувати національну економіку в цілому|загалом|, зводячи покупців і продавців і надихати їм ту впевненість, яка веде до економічного зростання|зросту| і розвитку.

Третій сегмент – взаємодія ЗМІ і органів влади. Пошук оптимальної моделі взаємодії ЗМІ та органів влади у сучасному процесі дозволяє своєчасно вирішувати суперечливі питання та віднайти спільну мову для проведення ефективного діалогу та спілкування між державою та громадянським суспільством. [1, c.12]

Доречно виділити наступні основні форми взаємодії органів влади із засобами масової інформації: виступи представників органів влади (прес-конференції; брифінги; виступи на телебаченні та радіо; інтерв’ю); друковані матеріали (прес-релізи, повідомлення, оголошення, відгук на публікацію або лист); офіційні сайти органів влади у мережі Інтернет (який містить: новини; офіційні документи; статистичні дані; анонси тощо). [47, c. 10]

Особливе місце у наданому контексті займає посада прес-секретаря, чи речника, а також організація діяльності прес-служб органів влади. Основні функції інформаційних служб органів влади щодо форм взаємодії зі ЗМІ можуть бути зведені до наступних: проведення регулярних або спеціальних брифінгів; допомога органові влади у розробці його заходів та виробленні стратегії донесення відомостей про ці заходи до ЗМІ та громадськості; планування інформаційних кампаній (мас-медіа плани) для забезпечення систематичного й довготермінового інформування з тих чи інших питань, а також керування (координація) цими кампаніями; робота з інформаційними запитами; влаштування інтерв’ю посадовців органів влади для преси; надання порад посадовцям органів влади щодо роботи з пресою та можливої реакції засобів масової інформації; нагляд у справі написання; підготування прес-релізів, пам’ятних записок та інших матеріалів; робота з забезпечення обміну інформацією з іншими інформаційними та прес-службами органів влади; вирішення організаційних питань для приїжджих представників преси; моніторинг внутрішніх та зовнішніх публікацій. [2, c.83] [3] [4] [5, c.1] [7, c.1]

Велике значення має і регулярне анкетування представників ЗМІ щодо виявлення їх уподобань у сфері взаємодії з органами влади. Проведення семінарів, конференцій, розробка спеціальних держаних та місцевих програм підтримки ЗМІ – все це є також ефективними прикладами налагодження взаємодії зі ЗМІ, що, безумовно, приводить до діалогу між державою та громадянським суспільством.

Отже, можна зробити висновок про тісну взаємодію ЗМІ з іншими інституційними системами суспільства – політичними, економічними структурами, органами державної влади.

Висновки

Вплив ЗМІ на громадську думку є незаперечним. Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. В цілому громадська думка формується під впливом усіх засобів масової інформації (радіо, преса, телебачення тощо). Маючи на меті привернути увагу громадськості до актуальних проблем, ЗМІ намагаються повніше відтворити у своїх матеріалах такі елементи змісту, як значущість розв’язання поставленої проблеми безпосередньо для індивіда, його сім’ї, колег тощо. Такого роду інформація є важливим каталізатором процесу формування громадської думки.

Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Не підмінюючи ні однієї із форм суспільної свідомості, не спираючись на організовану силу як закон, не визначаючи цілей, як це робить програма, громадська думка з допомогою специфічних засобів, шляхом схвалення або осуду, захоплення чи зневаги, акцентування інтересів, раціональної та емоційної оцінки людей і їхніх учинків сприяє трансформації тих чи інших ідей у конкретні вчинки.

Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.

Засоби масової інформації здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій.

Як відомо, суспільство не може існувати, не маючи багатосторонньої, точної інформації про дійсність, в тому числі про сферу соціальних відносин. Відчуваючи потребу в одержанні регулярної інформації, воно утворює спеціальні інститути, які постачають йому цю інформацію. З іншого боку, ці інститути використовують силу інформації з метою впливу на суспільство.

Важливим чинником на сучасному етапі розвитку ЗМІ стало кардинальне переосмислення ролі та завдань мас-медіа, виокремлення окремих пріоритетів, пошук нових тенденцій діяльності. Засоби масової інформації стали "гарантом демократичної правової країни, де поважають права людей, зокрема доступ до своєчасної та об'єктивної інформації. Відтак ЗМК на сьогоднішній день відіграють неабияку роль у багатогранній системі вдалого розвитку демократичного ладу держави. Мас-медіа виступають "рупором правди та справедливості", важливим елементом формування громадської думки, де кожен має право власного голосу і власних переконань.

Таким чином, інститути соціального інформування - преса, радіо, телебачення - одночасно є інститутами виховання політичної культури, економічного мислення, які використовуються владними структурами в інтересах задоволення потреб суспільства, суспільного прогресу.


Список використаної літератури

  1. Закон України про інформацію // Відом. Верховної Ради України. - 1992. - № 48.

  2. Закон України про інформаційні агентства // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 13.

  3. Закон України про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

  4. Закон України про телебачення і радіомовлення. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

  5. Закон України про друковані засоби масової інформації // Відом. Верховної Ради України. - 1993. - № 1.

  6. Закон України про систему Суспільного телебачення і радіомовлення // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 45.

  7. Закон України про порядок висвітлення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 49.

  8. Грищенко О.М., Шкляр В.І. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. - К.: Ін-т журналістики КНУ, 2000.

  9. Громадська думка: за матеріалами семінару.   К., 1997.

  10. Дмитровський З. Коментар в інформаційній телепрограмі: особливості, методика підготовки // Українська журналістика: історія і сучасність. Вісник Львівського університету. – Львів, 1988.-Вип. 22.

  11. Копиленко О.Л. Влада інформації. – К., 1991.

  12. Корольков. Г. Паблик рілейшнз. Наукові основи, методика, практика. Підручник, 2-е вид. доп. – К.: Видавничий дім "Скарби", 2001.

  13. Лубкович І.М. Основні принципи психології масової комунікації // Українська журналістика: історія і сучасність. Вісник Львівського університету. – Львів, 1988.-Вип. 20.

  14. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3-е доп. і поліпш. - К.: ЦУЛ, 2003.

  15. Нестеряк Ю. Державна підтримка ЗМІ: європейські традиції та українська практика // Вісник Київського національного університету. Журналістика. – 2002. – № 10.

  16. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. - К., 1999.

  17. Політологія / За ред. О.І.Семківа. – Львів, 1994.

  18. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації: Навчальний посібник. - К.: Інститут журналістики, 2004.

  19. Багдикян Б. Монополия средств информации. – М., 1987.

  20. Блумер Г. Коллективное поведение: Пер. с англ. // Американская социологическая мысль: Тексты. - М., 1994.

  21. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и телевидения.-М.: Изд-во МГУ, 1991.

  22. Бурдье П. Общественное мнение не существует // Социология политики. – М., 1993.

  23. Бурдье Пьер. Социология политики.   М., 1993.

  24. Ворошилов В.В. Журналистика. Базовый курс.: Учеб. Псобие. / С-П Ин-т социологии и управления социальными процесами. – 3-е издание. – СПб.: Издат-во Михайлова В.А., 2001.

  25. Грушин Б.А. Эффективность массовой информации и пропаганды: понятие и проблемы измерения. – М.: Политиздат, 1987.

  26. Доценко Е. Психология манипуляции. – К.: Изд-во Вища школа, 1989.

  27. Ефимова Е.Д. Участие различных групп населения в производстве массовой информации. Автореф. дис. канд.философ.наук – Минск, 1987.

  28. Жаворонков А.В. Аудитория СМИ и пропаганды: социологический анализ. – М.: Политиздат, 1986.-245с.

  29. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. – М., 2003.

  30. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід. — К.: К.І. С., 2002

  31. Любивый Я.В. Современное массовое сознание; динамика и тенденции развития. – К., 1993.

  32. Маркелов К.В. Информационная политика и общественный идеал. - М., 2005.

  33. Международное информационное право: Метод. материалы к междисциплин. спецкурсу. – М: СТЭНСИ, 2002.

  34. Ноэль-Нойманн Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. – М., 1996.

  35. Почепцов Г. Г. Информационные войны. — М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2003.

  36. Почепцов Г. Теория и практика коммуникации. – М., 1998.

  37. Пугачев В. П. Средства массовой коммуникации в современном политическом процессе // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. — 1995. — № 5.

  38. Скуленко М.И. Убеждающие воздействие публицистики. – К.: Вища школа, 1986.

  39. Фомичева И.Д. Методика конкретных социологических исследований и печать.– М.: Изд-во МГУ, 1980.

  40. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. — М.: Олма-Пресс, 2002.

  41. Шерковин Ю.Д. Воспитательные функции средств массовой коммуникации. – М., 1990.

  42. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М.: Мысль, 1980.

  43. Демидов А.И. Власть в единстве и многообразии её измерений // Государство и право. – 1995. – №11.

  44. Лубкович И.М., Здоровега В.И. Знать, чтобы воздействовать // Журналист, 1989.-№12.

  45. Манеров В.Х. Психологические аспекты в изучении аудитории // Вопросы психологии.-1991.-№2.

  46. Сафронов Ф. Именем народа, или мифы идеологии и структуры политического сознания // Диалог. – 1994. – №2

  47. Соловьев А. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации // Полис. — 2002. — № 3.

Реклама:





Скачать файл (217.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru