Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекции по ТНК - файл 1.doc


Лекции по ТНК
скачать (1202 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1202kb.03.12.2011 12:42скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Лекція 1
Транснаціональний капітал і форми підприємництва


1. Транснаціоналізація: геоцентричні підприємства
Однією з ключових характеристик сучасного розвитку світогосподарських процесів є транснаціоналізація. Вона розгортається переважно на двох рівнях: на рівні інтеграції національних економічних комплексів і на рівні комерційного середовища. Обидва рівні взаємопов'язані й зумовлюють один одного. З одного боку, транснаціоналізація на рівні відтворювальних комплексів країн має своїм результатом створення нових ринкових систем, ширших можливостей для розвитку великомасштабного спеціалізованого виробництва, що становить об'єктивні передумови розвитку міжнародного бізнесу та концентрації капіталів у рамках підприємницьких утворень. З іншого боку, транснаціоналізація за участю комерційних структур є економічним механізмом, який визначає нові пріоритети суспільного відтворення, цілі міжнародної політики держав, особливості й динаміку інтернаціоналізації господарського життя.
Сучасні складні процеси і тенденції ринково-підприємницької діяльності можна охарактеризувати як усе відчутніші в кількісному співвідношенні етноцентричних і геоцентричних фірм, компаній, а також у якісних показниках їх господарської діяльності.
Під етноцентричними (від грецьк. ethnos - плем'я, народ і центр) компаніями розуміють підприємницькі структури, які зосереджують свою діяльність переважно на внутрішньому ринку своєї країни і для яких міжнародні торговельні операції (якщо вони існують) є разовими, нетиповими формами економічної активності. Під геоцентричними (від грецьк. geo - Земля і центр) - ті, які своєю ринково-збутовою політикою прагнуть охопити якнайширший спектр країн і регіонів світу.
Сучасні геоцентричні корпорації можна розглядати як організаційно-підприємницьку форму усуспільнення виробничої діяльності, оскільки вони концентрують значну масу капіталу - раніше створених суспільних цінностей виробничого призначення. Власний капітал корпорацій формується засобами акціонування, тобто залученням коштів інвесторів в обмін на реалізовані їм акції.
Такі компанії виступають на ринковій арені не лише як підприємницькі структури. Вони виконують суспільно регулюючі функції, які є наслідком їх впливу на перерозподіл виробленого у світовому масштабі продукту. Порівняно з іншими підприємницькими структурами на базовому рівні економічного життя геоцентричні компанії уособлюють найбільш повне матеріальне втілення ідей і цілей інтернаціонального усуспільнення у виробничій сфері, підвищення комерційної ефективності міжнародної економічної діяльності, передусім за рахунок структурної оптимізації відтворювального процесу.
Домінування тенденції до зростання ваги геоцентричних компаній є очевидним: відбувається значна активізація міжнародної торгової діяльності підприємницьких організацій. Дедалі більшою мірою великі компанії обирають об'єктом своєї діяльності зарубіжні ринки. Вони намагаються активно розширювати міжнародний маркетинг, створювати глобальну конкуренцію. І, природно, основна рушійна сила у здійсненні цих змін - розгалужені підприємницькі об'єднання транснаціонального типу.
Для інтернаціональних за характером корпорацій типовою є особливо виразна концентрація на тих видах господарської діяльності, які пов'язані з міжнародним обміном. Зокрема, це стосується фірм, які мають штаб-квартири за межами країн, у яких вони створені й працюють. Наприклад, для Ірландії показники експорту іноземних та місцевих компаній становлять 89% та 34% відповідно, для Нідерландів - 64% та 37%, для Франції- 35,2% та 33,6%, для Японії - 13,1% та 10,6%. Однак така закономірність існує не у всіх країнах. Так, у США перший показник вищий за другий - 10,7% та 15,3%.
Відносно більша "прив'язка" великих корпорацій, які акумулюють значні виробничі ресурси й виробляють левову частку ВВП, до експортної діяльності не є випадковою. Нарощування експорту - результат поглиблення спеціалізації, яка, у свою чергу, спричиняє збільшення обсягів виробництва. В економічній теорії зв'язок між розвитком експортної спеціалізації та економічним зростанням країни добре відомий: збільшення експорту країни на 1% зумовлює 0,1% приросту ВВП.
Транснаціоналізація у підприємницькій сфері, яка є однією з найхарактерніших рис сучасної системи міжнародних економічних відносин, реалізується в діяльності великих геоцентричних компаній, що функціонують як міжнародні корпорації (МНК). Найзагальніше визначення МНК таке: МНК - міжнародні за складом і характером діяльності суб'єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному масштабі.
У доповіді Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) у 2000 році зазначалося, що діяльність таких компаній поширюється практично на всі сфери економічної діяльності, що перетворює їх на провідну силу в сучасній світовій економіці. Серед пріоритетів у діяльності МНК і лідируючих галузей виробництва світу, за даними доповіді, є автомобільна промисловість, видобуток і транспортування нафти, виробництво електронного та електричного обладнання. До цих галузей поступово наближаються компанії комунальної сфери й телекомунікаційного сектора.
Підтвердженням такої оцінки є рейтингові листи, які виводяться аналітичними виданнями за результатами діяльності компаній за рік. У Таблиці 1.1 наведено рейтинг двадцяти провідних компаній світу за величиною доходів відповідно до переліку 1000 МНК - лідерів світової економіки, який було складено американським журналом "Fortune" у 2000 році.
Таблиця 1.1. Провідні компанії світу (за рейтингом 2000 р.)

Місце

Назва компанії

Доходи, млн. дол.

1

General Motors

189.058,0

2

Wal-Mart Stores

166.809,0

3

Exxon Mobil

163.881,0

4

Ford Motor

162.558,0

5

General Electric

111.630,0

6

Intl. Business Machines

87.548,0

7

Citigroup

82.005,0

8

AT&T

62.391,0

9

Philip Morris

61.751,0

10

Boeing

57.993,0

11

Bank of America Corp.

51.392,0

12

SBC Communications

49.489,0

13

Hewlett-Packard

48.253,0

14

Kroger

45.351,6

15

State Farm Insurance Cos.

44.637,2

16

Sears Roebuck

41.071,0

17

American International Group

40.656,1

18

Enron

40.112,0

19

TIAA-CREF

39.410,2

20

Compaq Computer

38.525,0

Джерело: The Fortune 1000 List//http://www.fortune.com/fortune/
У глобальному масштабі комерційна транснаціоналізація, концентрація та поглиблення спеціалізації означають оптимізацію процесів виробничого використання ресурсів -як природних, енергетично-сировинних, так і трудових, капітальних. Закони конкуренції й узгоджена з інтересами суспільства логіка максимізації прибутку об'єктивно сприяють зниженню витрат, усуненню управлінського паралелізму і кращій організаційній структуризації виробництва в системі господарської діяльності геоцентричних компаній.

^ 2. Організаційні форми підприємництва
Розмаїття видів підприємницьких структур, які функціонують у світовому ринковому середовищі, є виявом відмінностей організаційних форм підприємництва. Ці форми прийнято поділяти на дві групи: приватні та громадські. До першої групи відносять індивідуальних підприємців і товариства (партнерства), до другої - корпорації. Такий поділ не є формальним за своїм характером.
По-перше, для індивідуально приватної форми і товариства, як правило, характерне безпосереднє об'єднання функцій володіння і управління, в той час як корпорації властиве повне відокремлення цих функцій.
По-друге, щодо приватних форм, то господарська відповідальність за здійснення підприємницької діяльності лягає переважно на самих власників. Тут власність підприємства не відокремлена від власності власника, на відміну від корпорацій, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників.
По-третє, якщо корпорації зобов'язані функціонувати у відкритій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про результати своєї фінансової діяльності, то індивідуальні підприємці й товариства мають право зберігати конфіденційність, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам.
Індивідуальні підприємці - особи, що здійснюють комерційну діяльність на основі власності, що їм належить, безпосередньо управляють нею і несуть повну майнову відповідальність за результати діяльності. В країнах ринкової економіки індивідуальні підприємці становлять більшість серед усіх форм організації підприємництва, хоч їхня частка в обороті не така велика. Одноосібне підприємництво -найпростіша форма підприємництва. Однак її поширеність зумовлена не лише простотою організації та оформлення, а й низкою переваг: сильною мотивацією, оперативністю і гнучкістю.
Як одноосібний власник, індивідуальний підприємець привласнює весь отриманий прибуток, що вже само по собі є могутнім стимулом для ініціативної діяльності. Крім того, безпосередня причетність до управлінської діяльності не лише приносить йому задоволення, а й сприяє зміцненню становища в суспільстві. Все це створює могутні стимули для підприємницької діяльності.
Індивідуальні підприємці найбільшою мірою наближені до ринкового попиту. Безпосередньо працюючи із споживачами і постачальниками, вони здатні швидко реагувати навіть на незначні коливання кон'юнктури. Здійснюючи виробництво в незначних масштабах, вони можуть швидко переорієнтувати його на випуск більш конкурентоспроможної продукції. Оперативність і гнучкість - найважливіші переваги індивідуальної форми підприємницької діяльності.
Водночас одноосібна форма підприємництва має й певні недоліки.
По-перше, окремий підприємець не в змозі організувати велике виробництво, оскільки його фінансові можливості обмежені. Закуповуючи ресурси невеликими партіями, він змушений платити вищу ціну за них. Обмежений він і в отриманні всієї можливої економії від масштабу виробництва. Все це обертається більш високими витратами виробництва, що знижує конкурентоспроможність малого підприємства.
По-друге, виконання однією людиною різних функцій - управлінської, постачальницької, фінансової, маркетингової і кадрової - знижує ефективність управління загалом через надмірне навантаження і нестачу знань. Залучення до вирішення цих завдань сторонніх осіб або організацій знижує мотивацію і розосереджує відповідальність, що небажано для підприємця. Однак найбільшим недоліком індивідуальної форми підприємництва є повна господарська відповідальність підприємця, яка робить його ніби заручником своєї "справи", адже у правовому відношенні підприємець відповідає не лише активами підприємства, й усім своїм майном і в разі несприятливих для справи обставин може його позбутися. Ризик дуже високий, і це стримує новаторські можливості індивідуального підприємця.
Проблеми, що стоять перед індивідуальним підприємцем - обмеженості ресурсів і високого ризику, - можуть бути певною мірою подолані за допомогою організації товариства. Товариство (партнерство) - це об'єднання закритого типу з обмеженим числом учасників, що здійснюють спільну діяльність на основі пайової власності й беруть безпосередню участь в управлінні.
Серед рис, які характеризують товариство як форму підприємництва, виділяють: (1) фіксований склад учасників; (2) пайову участь у капіталі підприємства; (3) особисту майнову відповідальність учасників.
В організаційному плані товариство, хоч і потребує договору між його учасниками, є досить простою формою організації підприємництва. Однак, зберігаючи переваги індивідуального підприємця, ця форма дає значні можливості для залучення ресурсів у результаті розширення кола учасників. Більш широка майнова база сприяє розширенню можливостей залучення кредитних джерел, що гарантуються тепер майном усіх учасників. Товариство - це, по суті, специфічна форма розподілу ризику. Будучи розподіленим між учасниками товариства, ризик знижується щодо кожного з них. Крім того, об'єднання знань багатьох людей, можливості їх спеціалізації на певних функціях управління підприємством значною мірою усувають проблеми, з якими стикається окремий індивідуальний підприємець. Підвищується також стійкість самого підприємства, існування якого тепер не так сильно пов'язане з особистістю власника, оскільки паї можуть бути передані іншим особам у разі виходу будь-кого з учасників із справи.
Однак і товариство не позбавлене недоліків. По-перше, розподіл функцій управління між його учасниками створює труднощі у вигляді можливого виникнення конфліктів як на основі конкуренції між самими учасниками, так і в боротьбі за лідерство. Крім того, знижується оперативність у прийнятті рішень. По-друге, для товариства все ж характерна надмірна відповідальність учасників, значною мірою зумовлена й чужими помилками. Все це робить цю форму організації підприємницької діяльності досить вразливою.
Недоліки й переваги одноосібних підприємств і товариств є причиною того, що вони функціонують переважно як етноцентричні компанії. Інтернаціоналізація обігу та виробництва не стали для них типовою формою функціонування, цільова функція реалізується на внутрішньому ринку. Вихід на світові ринки товарів, послуг, робочої сили й капіталу здійснюється здебільшого як одноразовий акт, а не системність ділової поведінки. Саме тому колись закриті "родинні" компанії, як, наприклад, "Форд", "Крупп", "Макдон-нел", "Хьюлетт-Паккард", "Грюндіг" тощо, при виході на світові ринки змушені були "відкритися" так, що кількість їх акціонерів нині сягає сотень тисяч.
Корпорація як форма підприємництва - це засноване на пайовій участі в капіталі об'єднання, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників. Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями в продуктивних силах суспільства. Вона стала формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого - обмежила рівень ризику, що надзвичайно зріс у зв'язку з масштабними фінансовими вкладеннями.
У сучасній ринковій економіці саме корпорації відіграють ключову роль. Маючи невелику частку в структурі організаційних форм - не більш як 20-25%, - корпорації дають 80-90% господарського обороту. Сутнісні особливості корпорації пов"язанї не з масштабністю їх діяльності, оскільки переважна більшість корпорацій є невеликими за розмірами.
Головна економічна особливість корпоративної форми полягає в тому, що вона є завершеною формою відособлення власності від управління. Це забезпечило корпорації ті незаперечні переваги, які й зумовили її провідну роль в економіці та розвиток її геоцентричної форми:
* обмеження майнової відповідальності дало змогу залучити до інвестування широкі верстви населення, забезпечуючи досить швидку за часом і значну за обсягами централізацію капіталу; зниження ризику сприяло активізації новаторської функції підприємництва;
* відособлення функції управління від функції власності обумовило надзвичайну стійкість корпорації як господарського утворення, що існує незалежно від його засновників і учасників. Це створило умови для стабільного, орієнтованого на перспективу розвитку й висунуло на передній план завдання реалізації довгострокових стратегічних цілей, що за здатності корпоративної форми централізувати значні капітали надало їй необмежені можливості для зростання;
* безперешкодне в умовах розвинутого ринку цінних паперів переміщення пайової участі через купівлю-продаж акцій дає ще одну істотну перевагу - ліквідність, тобто можливість перетворення інвестованих коштів на грошову форму, що є надзвичайно привабливим для широкого кола потенційних інвесторів.
Однак, як і будь-яка інша форма, корпорація також не позбавлена недоліків. Передусім це організаційні труднощі, що виникають при оформленні та реєстрації цієї форми, подолання яких потребує значних зусиль і коштів. Крім того, сам порядок формування корпоративних утворень досить жорстко регулюється і пов'язаний з певними обмеженнями. Істотний недолік корпоративної форми організації - надмірний податковий тягар, що виникає внаслідок подвійного оподаткування: спершу прибутків корпорації, а відтак дивідендів, які виплачуються акціонерам. Вимоги відкритості у вигляді обов'язкової публікації щорічних звітів про фінансове становище не лише роблять корпорацію більш вразливою для конкурентів, а й орієнтують керівників на досягнення короткострокових цілей, щоб задовольнити вимоги акціонерів і залучити інвесторів.
В узагальненому вигляді характерні риси кожної з форм підприємництва зображено в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2.
Характеристики організаційних форм підприємництва



Одноосібне під­приємство

Партнерство

Корпорація

Складність утворення

Простота і легкість утворення, низькі витрати на органі­зацію та оформ­лення

Те ж, що й у одно­осібного підприємс­тва, плюс договір між учасниками

Потребує значних зусиль і матеріаль­них витрат, що по­в'язано зі спеціаль­ним законодавчим регулюванням

Здатність мобілізації капіталу

Обмежена розмі­рами заощаджень власника

Збільшує можли­вість залучення ка­піталу об'єднанням заощаджень учас­ників

Дуже висока, може швидко мобілізува­ти капітал емісією цінних паперів

Масштаби відпові­дальності власника

Повна за всіма зо­бов'язаннями, включаючи майно

Повна розподілена субсидарна, вклю­чаючи майно учас­ників

Обмежена вартістю цінних паперів, що випускаються

Міра конт­ролю з боку власника

Повний за усією діяльністю

Розподілений між учасниками, є джерелом розбіжнос­тей

Відповідно до част­ки акцій, що випус­каються

Тривалість існування

Обмежена трива­лістю життя влас­ника

Залежить від умов угоди між партне­рами

Необмежена

Оподатку­вання

За ставкою подат­ку на особисті прибутки

Те ж, що й у одно­осібних підприємс­твах

Подвійне оподатку­вання

Ліквідність

Низька, труднощі продажу

Досить низька, труднощі продажу паю

Висока

Сфера діяльності

Етноцентрична

Етноцентрична

Геоцентрична

^ 3. Типи корпорацій
Існують різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішим із них є акціонерне товариство, що мобілізує капітал випуском цінних паперів: акцій і облігацій. Тримачі акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним, а тримачі облігацій, що одержують фіксований прибуток, є лише кредиторами і не беруть участі в управлінні. Головна особливість акціонерного товариства -вільне обертання його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів. Тому їх часто називають громадськими, хоча за своєю сутністю це приватні підприємства.
Серед інших типів корпоративної організації виділяють так звані S-корпорації, для яких характерне поєднання рис корпорації та партнерства. Як і в акціонерному товаристві, тримачі акцій S-корпорації, кількість яких законодавче обмежена, несуть обмежену відповідальність, уникаючи водночас подвійного оподаткування.
Холдинги є тримачами акцій інших корпорацій і, отже, своєрідною формою регулювання всього корпорованого співтовариства.
Значного поширення набули професійні корпорації об'єднання за професійною ознакою (юристів, медиків тощо), учасники яких надають відповідні послуги. Професійні корпорації - це своєрідна форма акціонерного товариства закритого типу.
Найскладніше питання для корпоративної форми - взаємовідносини між акціонерами і керівниками. Хоч юридично корпорація належить акціонерам, вони рідко зайняті в управлінні нею. Частіше їх управлінський вплив обмежується виборами керівних органів корпорації та участю в розробці стратегії господарської діяльності. Потенційно тримачі акцій можуть впливати через зміну керівництва, але, не маючи в своєму розпорядженні достатньої інформації, вони звичайно схильні підтримати пропозиції керівництва. Тому реальна влада зосереджена в руках керівників, що повсякденно здійснюють управління корпорацією. Ця проблема може бути пом'якшена за допомогою законодавчих і економічних інструментів. У першому випадку у вигляді механізмів контролю за діяльністю керівників, у другому форм матеріального стимулювання як способу змусити керівників працювати в інтересах акціонерів. Ясно одне: чим більш розпорошеним є акціонерний капітал, тим вірогідніша можливість зловживань з боку керівників.

^ 4. Фази розвитку корпорацій
Міжнародні корпорації в сучасному світі - найважливіший елемент розвитку світової економіки та міжнародних економічних відносин, їх бурхливий розвиток в останні десятиріччя відображає поглиблення міжнародного поділу праці й загострення конкуренції на світових ринках. Міжнародні корпорації з'являються як безпосередні учасники всього спектра світогосподарських зв'язків, як "локомотиви" світової економіки.
Міжнародні корпорації, з одного боку, є продуктом міжнародних економічних відносин, що швидко розвиваються, а з іншого - могутнім механізмом впливу на них. Активно впливаючи на міжнародні економічні відносини, геоцентричні компанії формують нові відносини і видозмінюють форми міжнародних економічних відносин, що склалися.
МНК перетворили світову економіку на економіку, що базується на міжнародному виробництві; вони забезпечили розвиток НТП в усіх його напрямах: підвищення технічного рівня та якості продукції; зростання ефективності виробництва; вдосконалення форм внутрікорпоративного менеджменту. МНК діють через свої дочірні підприємства і філії в десятках країн світу за єдиною науково-виробничою і фінансовою стратегією, що формується в їх "мозкових трестах", володіють величезним науково-виробничим і ринковим потенціалом, що забезпечує високий динамізм розвитку.
У процесі становлення і внутрішнього розвитку МНК проходять певні фази, їх виділили американські дослідники в галузі управління Дж. Стопфорд і Л. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм у процесі зростання корпорацій та їх перетворення на МНК. Незважаючи на те, що дослідження велося на матеріалах американських корпорацій, з'ясовані вченими закономірності є типовими для еволюційного розвитку всіх МНК. Дж. Стопфорд та Л. Уелс виділяють три фази переростання національної компанії у міжнародну корпорацію.
Фаза перша. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Через відсутність інших основних управлінських рівнів успіх діяльності всієї фірми значною мірою залежить від особистих здібностей і активності менеджера - президента компанії. Із зростанням фірми виникає необхідність передачі президентом частини управлінських функцій на нижчий рівень, оскільки він уже не в змозі виконувати зростаючий обсяг робіт. На фірмі створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів та ін. Керівники цих відділів підпорядковуються безпосередньо президенту фірми. Така структурна зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми. Як правило, у цей перехідний період фірма відносно невелика і виробляє обмежену номенклатуру продукції.
Фаза друга. Внутрішня структура фірми у другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює розподіл кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Однак за нової структури, незважаючи на збільшення рівнів управління, залишається незмінним основний закладений у ній принцип функціональної відповідальності. З управлінської точки зору головна особливість другої фази розвитку фірми полягає в тому, що менеджер фірми і функціональні відділи продовжують бути основними елементами схеми управління.
Фірми, що перебувають у другій стадії розвитку, часто виробляють продукцію однієї номенклатури і тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірм відбувається, як правило, завдяки вертикальній інтеграції. Наприклад, сталеливарна компанія стає власником залізорудних рудників. Таке розширення не порушує зв'язків, що склалися між функціональними підрозділами фірми.
Внутрішня структура фірми під час другої фази її розвитку, як зазначають прихильники стадійного розвитку, може бути надзвичайно ефективною щодо раціонального використання ресурсів фірми та координації функцій. Однак, на їхню думку, такі фірми зазнають серйозних труднощів у розвитку нових напрямів через нестачу висококваліфікованих генеральних керівників, здатних організувати виробництво нових видів продукції.
Фаза третя. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася у другій фазі. Оперативні підрозділи, не будучи достатньо компетентними, не можуть ухвалювати рішення з низки питань і адресують їх генеральному керівнику, який, неспроможний вирішити всі питання сам, здійснює радикальні зміни в структурі управління фірми з тим, щоб змінена структура відповідала новим умовам. Рішення фірми про запровадження нової структури управління може розглядатися як початок третьої фази розвитку фірми.
Концепція пофазного переростання національної компанії в міжнародну акцентує на існуванні спеціальних характеристик, що описують відмінності між другою і третьою фазами.
* По-перше, організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі.
* По-друге, у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків, що дає змогу оцінювати ефективність його діяльності незалежно від діяльності інших відділів.
* По-третє, функції президента у третій фазі істотно змінюються: він майже не займається координацією повсякденної діяльності підрозділів і зосереджується на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між її різними відділами.
* По-четверте, визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між структурними елементами схеми корпорації, третьої фази - відмінність у продукції, що випускається.
* По-п'яте, структура фірми у третій фазі передбачає наявність у центральній конторі декількох відділів і груп, які здійснюють плануючі, контрольні, інформаційні та консультативні функції, що стосуються діяльності всієї корпорації.
Така структура в диверсифікованій корпорації дає змогу збільшувати або зменшувати кількість виробничих відділів без будь-якого впливу на роботу інших. Звідси випливає, що структура фірми у третій фазі дає можливість корпорації настільки широко диверсифікувати свою виробничу діяльність, що вона може не лише оперувати в декількох різних галузях промисловості одночасно, а й ефективно функціонувати за кордоном
  1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (1202 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru