Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекция - Економічна соціологія - файл 1.doc


Лекция - Економічна соціологія
скачать (1555 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1555kb.16.11.2011 09:16скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Розділ ІІІ. ОСНОВНІ ГАЛУЗІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ


Тема 3.1. Економічна соціологія


Мета заняття:


Проблеми, що розглядаються:


1. Становлення економічної соціології як наукової дисципліни. Соціально-економічні дослідження в Україні наприкінці ХІХ – поч.ХХ ст. Особливості розвитку економічної соціології у 50-60-ті роки ХХ ст. Новий підхід до визначення економіки (80-ті роки ХХ ст.).

2. Сучасні тенденції у розвитку економічної соціології. Розвиток сучасної національної економічної соціології. Предмет і об’єкт економічної соціології.

3. Основні поняття та категорії економічної соціології. Матеріальне виробництво як категорія економічної соціології. Основи економічної поведінки.Економічна свідомість та економічна поведінка. Форми економічних відносин у сучасних умовах українського суспільства. Економічна активність індивидів та груп. Підприємницькі орієнтації громадян.

4. Економіка як соціальний інститут та її функції у суспільстві. Власність як елемент економічних інститутів. Соціальний механізм розвитку економіки, його основні елементи.

^

5. Державне регулювання економічних процесів. Бюджетний механізм та бюджетна політика. Формування нових економічних відносин в сучасному українському суспільстві.



^ Основні положення теми:


Одним зі швидко розвиваючихся наукових соціологічних напрямків, що зародилися в середині 50-х років XX століття в США, є економічна соціологія. Економічна соціологія – міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування. Економіку вона розглядає як один з базових елементів суспільства, тісно повязаний з його соціальною структурою і соціальними процесами.Відповідно економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, спонукований активністю соціальних суб'єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот.Особливий інтерес віявляє вона до взаємодії економічної та соціальної сфер, до взаємовпливу та взаємозбагачення економічних і соціальних процесів.

Предмет економічної соціології – соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб’єктів. Він охоплює сукупність структур, процесів, пов'язаних їз функціонуванням соціальних структур і соціальних відносин щодо власності, особливостей взаємодії економіки як соціального інституту із суспільством, соціальні функції економіки, форми регулювання економічних процесів, типи мислення та соціальної поведінки у різних соціально-економічних системах..

У рамках різних методологічних підходів може бути різне трактування соціальних механізмів і їхніх регулятивних можливостей. Наприклад, К. Маркс розглядав закономірності економічного розвитку крізь призму інтересів, діяльності та відносин класів, вважаючи стрижнем соціального механізму розвитку економіки класову боротьбу пролетаріату і буржуазії. З позицій культурологічного підходу М Вебера основними регулятивними механізмами економфічного життя є політичні, етичні і релігійні інститути, що формують необхідні духовні якості, особливі риси людського характеру, виховуючи в людині сприйнятливість до новацій та оновлення традицій, ставлення до своєї справи як до духовного покликання. На думку американського соціолога Т. Веблена соціальними регуляторами людських дій є інстинкти, схильності, звички, зумовлені способом споживання.

^ Об’єкт економічної соціології – економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце у житті суспільства. У сфері економіки соціологія вивчає соціальне: суб’єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, соціальні механізми, що визначають функціонування та розвиток економіки. Якщо економіка розглядає людину як елемент трудових ресурсів, як умову виробництва, то соціологія розглядає людину як суб’єкт економічних і соціальних процесів.

Таким чином, економічна соціологія вивчає:

а) як різні види економічної діяльності структуровані на різні соціальні ролі і соціальні організації (спільності);

б) які цінності служать для їхнього обґрунтування й узаконення;

в) за допомогою яких ролей і санкцій здійснюється їхнє регулювання і

г) як ці соціальні змінні взаємодіють між собою.

ВІдповідно до цього економічна соціологія вивчає соціальні закономірності економічного розвитку суспільства, соціальну ефективність економічних рішень й економічної ефективності соціальних рішень. Отже, використовувані в економічній соціології наукові знання, теорії і методи застосовуються до аналізу комплексу взаємозв'язків економічної і неекономічної сфер громадського життя.

^ Економічна сфера є цілісною підсистемою ( розглядаючи її відносно автономно від суспільства, ведуть мову про економічну систему) суспільства, що охоплює всі види виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. До неї належать державні, кооперативні, приватні, акціонерні й інші форми підприємств і власності, різні типи економічної діяльності (виробнича, фінансова, торгова й ін.), а також різні типи економічних відносин між окремими індивідами, їх різними спільнотами (колективами, об'єднаннями, регіонами, державами і т.д.).

^ Соціальна сфера - це відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально-економічне становище у суспільстві. Вона характеризуються різним відношенням до власності (підприємці і робітники), до організації праці (керівники і підлеглі), до джерел доходів (прибуток, заробітна плата, гонорар, пенсія і т.п.), різним рівнем доходів (багаті, бідні, злиденні й ін.). На межіекономічної і соціальної сфер внаслідок їх взаємодії виникають соціально-економічні процеси. Ядром і суб'єктом цих процесів є людина – особистість як елемент соціальних спільнот (професійна, демографічна, територіальна, етнічна й ін.), включена у систему економічних і соціальних відносин. Говорячи конкретніше, ядром соціально-економічних процесів є соціальні групи, включені в діяльність по виробництву, розподілу, обміну матеріальними цінностями, і їхні міжгрупові соціальні взаємодії. Усе це свідчить, що у сфері економіки взаємодіють не одномірні економічні індивіди, а соціально і психологічно багатогранні особистісті, які поєднують у собі економічні, політичні, культурні та інші аспекти, що виявляються у раціональній та ірраціональній поведінці.

Економіка розвивається разом із суспільством, породжується ним і водночас впливає на нього. У цьому проявляється її генетична функція. Як уже зазначалося, матеріальні потреби входять до сукупності базових потреб особистості і формують цінності, ціннісні орієнтації, тобто впливають на соціалізацію індивідів. У цьому полягає ціннісно-нормативна та виховна функції економіки. Як соціальна система, що впливає на розвиток суспільних відносин, економіка виконує у суспільстві інтегративну функцію, що виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих та створенні соціально-економічних груп і верств. Однією з головних функцій економіки є регулятивна, тобто зберігання відносної цілісності суспільства, і творча, що пов’язана з виробництвом засобів подальшого розвитку суспільного й індивідуального життя. Існує ще й адаптаційна функція економіки, спрямована на забезпечення функціонування і розвиток виробництва, розподіл, обмін і споживання.

До ключових функцій економіки належать ті, що зумовлюють нові соціальні процеси:

1. Підтримання і розвиток форм суспільного розподіду праці. Відбувається це шляхом відтворення трудових ресурсів, позподілу робочих місць і пеперрозподілу кадрів.

2. Посилення стимулів до праці та економічну зацікавленість її результатами.

3. Інноваційна, що підтримує оновлення форм та організацію виробництва, систем стимулювання, пошук нових типів економічної поведінки.

4.Стратифікаційна, оскільки економічна поведінка людини створює можливості для отримання нею певного соціального статусу у суспільстві.

Категоріальний апарат економічної соціології охоплює загальнонаукові, загальносоціальні та специфічні (виникли в соціології, відображають її підхід до суспільного життя) категорії. Перший рівень – це найзагальніші категорії - "економічна сфера" і "сфера соціальних відносин". Другий рівень утворюють категорії, що розкривають соціальний механізм розвитку економіки та окремих його фрагментів у регулюванні окремих соціально-економічних процесів. За ними - категорії, що конкретизують зміст соціальних механізмів: "економічна свідомість" і "економічне мислення", "соціально-економічні стереотипи", "економічні інтереси", "економічна діяльність" і "економічна поведінка", "економічна культура".

Базовим для економічної соціології є поняття “соціальний механізм розвитку економіки”.Соціальний механізм розвитку економіки - стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва; розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, регульована історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Рушійною силою функціонування даного механізму є соціально-економічні потреби й інтереси соціальних груп, що регулюють їх поведінку в сфері економіки.

Дія його поширюється на всі фрагменти соціальної структури суспільства: класиі соціальні прошарки (підприємці, менеджери, робітники, селяни та ін.); різні рівні територіальної структури (країна, регіон, область, місто, район), а також організаційно-управлінської структури виробництва (відомства, об'єднання, підприємства, підрозділи). Вивчення соціального механізму розвитку економіки і його структурних компонентів спрямовано на підтримання його нормального функціонування, виявлення дисфункцій, протиріч і труднощів у розвитку економіки.

Соціальний механізм розвитку економіки має два основних розрізи: вертикальний і горизонтальний. Вертикальний ракурс реалізується стосовно до різних рівнів територіально-поселенської структури суспільства (країна, регіон, область, місто, район), організаційної структури виробництва ( відомство, об'єднання, підприємство, підрозділ). На кожному з них функціонують специфічні соціально-економічні групи, що здійснюють особливі види діяльності.

Горизонтальний розріз соціального механізму розвитку економіки реалізується через горизонтальні соціально-економічні взаємодії:

  • у межах певного регіону, області району (міста) між

підприємствами й організаціями визначених галузей виробництва;

  • між різними соціально-демографічними і професійними групами,

що займаються економічною діяльністю - робітниками, інженерами, підприємцями, менеджерами, селянами як у межах конкретної господарюючої одиниці, так і в більш широких соціально-економічних сферах;

  • між різними регіонами, областями, містами, галузями

виробництва, а також різними соціально-демографічними і професійними групами країни.

 Цілісність господарської системи забезпечує державна економічна політика, яка:

  • створює загальні межі господарювання, встановлює правила

економічної поведінки, необхвдні обмеження у формі законів, інших норм;

  • формує або сприяє формуванню соціально-економічних

інститутів, що відповідають обраному господарському порядку (відносини власності, грошова і кредитна система, податкове законодавство тощо).

 Аналіз поняття "соціальний механізм" висвітлив спільні для всіх соціальних механізмів риси:

1. Основна їх функція полягає в регулюванні соціальних процесів відповідно до суспільних потреб.

2. Суб'єктом соціальних механізмів є певні соціальні групи, від взаємодії яких залежать особливості їх функціонування.

3. Соціальні механізми базуються на історично сформованих структурах (соціальні інститути) – сукупності соціальних норм, культурних зразків, що визначають стійкі форми економічної поведінки.

4. Соціальні механізми формуються на основі матеріальних і духовних (досвід історії) надбань.

5. Соціальні механізми містять керовані (легко піддаються впливам), слабко чи зовсім некеровані елементи, що мають вікову традицію і розвиваються природничоісторичним шляхом (наприклад, демографічні процеси). Механізми, що регулюють їх, є надто інерційними і стійкими, оскільки норми і цінності, що регулюють демографічні відносини, міняються протягом багатьох десятиліть.

6. Системністьсоціального механізму виявляється в наявності зовнішніх функціональних зв'язків із суспільством та внутрішніх зв'язків між елементами, що його утворюють.

Поняття “соціальний механізм розвитку економіки” конкретизується у процесі розгляду такої важливої категорії економічної соціології, як “економічна поведінка”.

^ Економічна поведінка – система соціальних дій, позв'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Особи, що виступають на ринку формуються у конкретних і здебільшого подібних соціально-економічних умовах і тому виявляють здатність до тивових форм поведінки. Всі соціальні суб’єкти, включені у економічну сферу, відрізняють коштовні речі від некоштовних; не зважаючи на власні погляди, як правило, відстоюють особисті господарські інтереси; суб'єктивно оцінюють конкретні товари, але ці оцінки завжди зв'язані з об'єктивно існуючими цінами; здатні певною мірою передбачати, де їх очікує ймовірна вигода, а де – збитки; прагнуть, залежно від умов і здібностей, великих вигод, намагаються запобігти збиткам; здатні помилятися у розрахунках і дяіх.

Основу соціальної поведінки економічного типу є система норм і правил, закріплених юридично на державному рівні, у різних угодах між людьми, у традиціях повсякденного життя. Ці норми і правила можуть бути закріплені спеціальними законодавчими актами, у звичаєвому, природному праві, традиціях, соціальних звичках, стереотипах. Однак усі вони визначають порядок і допустипі межі соціальної поведінки суб'єктів, що прагнуть вигод. Універсальною мотивацією суб'єктів економічної поведінки є формула: максимум винагороди за мінімум витрат. інки.

Існує кілька класифікацій економічної поведінки. Однією з найпоширеніших є класифікація, в основі якої – різні фази відтворювального циклу, відповідно до яких віділяють : дистрибутивну (розподільчу), виробничу, обмінну, споживча економічну поведінку.

Дистрибутивна економічна поведінка розглядає ринок як нескінченний процес перерозподілу величезної маси економічних ресурсів у сфері обміну і обігу, де безліч суб'єктів перманентно набувають і втрачають право контролю над певними благами.

Залежно від ступеня доступу до ресурсів, контролю за одержанням вигоди від їх обороту виділяють господарську, агентську, функціональну моделі дистрибутивної поведінки. Господарська модель характеризує економічну поведінку суб'єктів, що є власниками економічних ресурсів. Агентська модель реалізується суб'єктами економічної поведінки, які за дорученням власників забезпечують правовий, економічний і організаційний контроль над діями осіб, що мають доступ до об'єкта чужої власності. Функціональна модель властива суб'єктам, що використовують і отримують вигоду з економічних ресурсів, що належать іншим омобам. Найтиповіші моделі дистрибутивної поведінки властиві особам, зайнятим за наймом, і орендарям.

Виробнича поведінка позв'язана з нагромадженням, концентрацією матеріальних, технологічних, інтелектуальних, організаційних та інших ресурсів, поєднанням і комбінуванням з метою одержання конкретних благ і прибутку (доходу) від їх обігу на ринку.

Споживча поведінка забезпечує вилучення економічних благ з

товарного обігу і присвоєння їх з метою задоволення потреб людини.

Обмінна поведінка забезпечує рух різноманітних економічних благ (товарів, послуг, інформації) на ринку на основі обліку та порівняння їх цінності.

Економічна свідомість – погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін. Взаємодія економічної свідомості, яка є внутрішнім чинником економічної діяльності, із зовнішніми чинниками ( інституціалізованими формами економіки) складає соціальний механізм економічної діяльності та поведінки. Економічна свідомість базується на систематизованих наукових знаннях, заснованих на свідомому використанні соціально-економічних законів.

З економічною свідомістю тісно пов'язане економічне мислення.

^ Економічне мислення – погляди та уявлення, породжені практичним досвідом людей, їх участю в економічній діяльності тощо.

Грунтується воно на економічній практиці, будучи явищем нижчого рівня порівняно з теоретичною свідомістю.

У процесі пізнання реальних причин, корінних стимулів економічної діяльності й економічної поведінки використовують категорію “економічний інтерес”. Економічний інтерес – усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності. Економічні інтереси, відображаючи роль конкретних суб'єктів у системі суспільного поділу праці, є об'єктивними, належать реальним суб'єктам, що вступають у відносини між собою. Їх структура настільки різноманітна, наскільки різноманітні суб'єкти господарських зв'язків. Вони змінюються їз зміною ролі їх носіїв у суспільному поділі праці, стають рушійною силою суспільного розвитку економічних відносин.

У суспільстві, що перебуває на стадії трансформації, постійно відбувається інституціалізація економічних поглядів, утвердження економічних ролей і норм поведінки. Це пов’язано з утворенням нових організаційних структур, посад.

^ Економічні соціальні ролі - виконувані соціальними суб'єктами функцій, які визначаються їх місцем у системі економічних відносин, пануванням певного типу економічних відносин. Вони залежать від системи власності, методів управління економікою, умов економічної мобільності.

Людські елементи економічного середовища утворюють класи, економічні, професійні групи. Всі вони поєднані спільними економічними умовами праці, спільною участю в економічній діяльності, але їх відрізняє різна ступінь економічної активності.


^ Економічна активність – це вияв індивідуальності, самореалізації особистості у сфре виробництва, обміну та споживання, рівень її економічної взаємодії з зовнішнім середовищем.


Економічна соціологія послуговується і загальнонауковими категоріями, використовуючи їх як засіб опису економічної і соціальної сфер, соціального механізму економіки. Однією з таких категорій є категорія “власність”.

Власність – соціологічна категорія, яка охоплює низку підсистем суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних тощо), які прямо та опосередковано стосуються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ.

Складовими власності є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характеризує належність об’єкта власності конкретному суб’єкту, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності. Розпорядження – це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності. Користування (використання) – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, створених за його участю благ.

За суб’єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. Об’єктами власності є: засоби виробництва, земля її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності – предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед них є засоби виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності.

^ Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва.

^ Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання. Сучасна економічна система характеризується багатоманітними формами власності, її змішаними різновидами.

Приватна власність має такі властивості, як підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадкування тощо. Приватна власність в умовах соціально-орієнтованого ринкового господарства – це спосіб створення суспільних продуктивних сил на основі економічної свободи людини, реалізації її матеріального інтересу і господарської підприємливості. Вона ґрунтується на принципах: а) досягнення успіхів завдяки своїм здібностям і розумному ризику, б) господарювання з прибутком. Процес перебудови державної власності називається приватизацією.В результаті приватизації держава втрачає право володіння, використання та розпорядження об’єктами державної власності, а державні органи – право управління ними. Зазначимо, що в Україні до початку реформування економіки біля 96% всіх підприємств перебувало в державній власності.

Ці процеси пов’язані з економічною політикою держави, яка виконує такі функції:

1. Створення економічних, правових, політичних, морально-психологічних умов, орієнтованих на надання кожному суб'єкту (індивіду, групі, організації й ін.) реальних можливостей для раціонального господарювання.

2. Регулювання системи прийняття господарських рішень, для того щоб засоби виробництва належали ефективним власникам, здатним раціонально і прибутково їх використовувати.

3. Забезпечення стабільних, максимально передбачуваних і сприятливих макроекономічних умов для господарських діяльності.

4. Створення умов і стимулів для ощадливого використання ресурсів, виробництва якісних товарів і послуг.

5. Надання суб'єктам господарської діяльності інформації, забезпечення їм можливостей щодо одержання інформації, необхідної для складання і реалізації господарських програм і планів.

6. Реалізація раціональної політики доходів, спрямованої на подалання соціально-майнової диференціації за допомогою прогресивного оподатковування, забезпечення достатньої платоспроможності всіх верств і груп населення.

При переході до ринкових відносин істотно змінюються роль і значення держави в регулюванні соціально-економічних процесів. На відміну від адміністративно-командних методів управління в умовах ринку державне втручання в економіку повинно носити досить обмежений характер і спрямовуватися передусім на вирішення таких глобальних проблем, як забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму в цілому, розвиток продуктивних сил, зміцнення обороноздатності країни, а також економічна підтримка і соціальний захист населення шляхом раціонального розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу країни.

Найважливішим інструментом державного регулювання економічних процесів, розв’язання соціальних, політичних, виробничих та екологічних завдань за умов ринку виступає бюджетний механізм. Саме шляхом бюджетного перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу держава прагне досягнути створення такої структури суспільного виробництва, що адекватна ринковому механізму господарювання. Завдяки застосуванню бюджетного механізму можливий вплив держави на розвиток таких макроекономічних процесів, як економічне піднесення країни, зміцнення соціальної сфери, прискорення темпів науково-технічного прогресу, докорінне переоснащення матеріально-технічної бази виробництва, зниження рівня безробіття і збільшення зайнятості в Україні.


Економічна соціологія, як вже зазначалося, почала формуватися як самостійна наукова дисципліна приблизно з середини 50-х років ХХ ст. (Н. Смелзер, Т. Парсонс, К. Девіс та ін.). Однак деякі елементи її з’явилися ще у ХVІІІ ст. внаслідок перетворювальних процесів в європейському суспільстві, започаткованих епохою Просвітництва та буржуазними революціями. Джерелами економічної соціології були соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин та формування ідеології капіталізму. Просвітники на перший план висували матеріальну культуру, вживаючи на її позначення термін “цивілізація”. Своїм змістом цей термін охоплював і людський фактор як творця цивілізації, що звичайно означає результати колективної діяльності.

Інший напрям дослідження взаємодії економіки та суспільства започаткували англійські економісти ^ А. Сміт, Д. Юм, Д. Рікардо. Їх погляди були розвинуті згодом у політекономічному вченні К. Маркса. Поклавши в основу тезу про саморегульованість економічної системи, А. Сміт, сформулював теорію економічного лібералізму. Згідно з нею людина апріорі (незалежно від досвіду) переслідує власні утилітарні інтереси, кожен товаровиробник дбає про свою вигоду, а суспільство об’єднує їх зусилля. Тому втручання політики в економічну діяльність неприпустиме, держава повинна захищати свободу підприємництва, не заважати конкуренції, економічної активності людини. Д. Рікардо, поділяючи ці ідеї сформував засади теорії розподілу та відтворення, заснованої на визнанні соціальної природи економічної діяльності людини. Їх співвітчизник Т. Мальтус намагався обгрунтувати взаємозалежність між виробництвом і динамікою народонаселення.

Соціальний розвиток західного суспільства відбувався на тлі зростаючого ускладнення та диференційованості інститутів. У зв’язку з цим постало питання про місце серед них, взаємодію з ними економіки. До цих проблем зверталися Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер., але першим зайнявся дослідженнями основ соціального порядку, соціальної ролі економіки О. Конт. Він окреслив характерні особливості, сформулював закони функціонування і розвитку індустріального суспільства.

Ідея органічної єдності та еволюційності соціальної системи була центральною в соціології ^ Г. Спенсера, який розглядаючи ринок та політику як регулятори суспільного життя, стверджував, що держава не повинна втручатися у економічну діяльність суб’єктів, а тільки захищати їх майнові інтереси.

Проблему вікового плюралізму і диференціації в суспільстві (“Розподіл праці”, 1893) порушив Е.Дюркгейм, стверджуючи, що диференціація є передумовою “органічної солідарності”, коли разом живуть різні, майже незалежні люди. Спеціалізованість праці зумовлює їх взаємну потребу, поєднання їх відмінностей в ціле.

Швейцарський економіст ^ Ж. де Сісмонді, аналізуючи взаємодію капіталістичної системи виробництва і споживання, правові умови розвитку великого капіталу, дрібних виробників, одним з перших виявив соціальні суперечності капіталізму як соціально-економічної формації. Він підкреслював, що економічні переваги капіталістичної економіки знецінюються соціальними недоліками капіталістичної системи, яку переслідували промислові кризи, антагонізм праці і капіталу, безробіття тощо.

Тогочасна німецька суспільно-політична наукааналізувала економіку через призму політичних інтересів. У них домінувала теорія К. Маркса про змінні соціальні умови, в основі яких складає привласнення чужої праці, соціальна нерівність, коли свобода одних означає поневолення інших. Економіку він розглядав як вирішальний фактор розвитку суспільства, оскільки економічні відносини визначають всі інші суспільні відносини, є базисом суспільства, над яким формуються залежні від неї надбудовні форми: політика, право, мораль.

Багато в чому не погоджувався з Марксом М. Вебер, виходячи з того, що всі суспільні інститути, структури, форми поведінки визначаються і регулюються змістом, вкладеним у них людьми. В економічних відносинах він убачав один з найважливіших чинників соціального розмежування суспільства. Пробудження духу підприємництва, на його думку, стимулювало розвиток тогочасної економіки, перетворення феодальної Європи на суспільство, яке уособлювало досягнення тогочасної культури (“Протестантська етика і дух капіталізму”, 1905). Економічний чинник він вважав одним із суттєвих елементів формування соціальної стратифікації суспільства. Намагаючись з’ясувати вплив економіки на політику та інші сфери суспільного розвитку, М. Вебер визнавав і роль соціальних інститутів (політики, етики, релігії) у регулюванні економіки.

Полемізуючи з марксизмом щодо базису і надбудови в суспільстві, американський економіст і соціолог ^ Т. Веблен підкреслював роль різних факторів (етики, економіки, релігії, культури та ін.) у визначенні їх сутнісних рис, стверджував, що економічна наука має стати наукою про поведінку людей щодо матеріальних засобів існування, вивчав споживчу поведінку різних соціальних груп, беручи до уваги психологічні і культурні фактори, що зумовлюють їх дії.

Наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. стрімко розвиваються й соціально-економічні дослідження в Україні завдяки старанням К. Воблого, Й. Ланга, Т. Степанова, А. Билимовича, М.Вольського, М. Грушевського, В. Винниченка, В. Садовського, М. Туган-Барановського, І. Янжуля, Г. Цехановського, які здебільшого розглядали практичні проблеми економіки в єдності з системою певних соціальних цінностей.

Обстоючи необхідність “соціального консенсусу” для забезпечення економічного і соціального прогресу”, ^ М. Грушевський, В. Винниченко, В. Садовський, доводили відсутність економічних і соціальних передумов соціалістичної революції в Україні, розвивали ідеї еволюційного соціалізму та поступового накопиченн я елементів майбутнього соціального ладу шляхом демократизації існуючого. М. Туган-Барановський створив теорію циклів та криз, яка була покладена в основу сучасної теорії економічної кон’юнктури, а також широко визнану у світі соціальну теорію розподілу. За його ініціативи у 1918 р. було засновано інститут економічної кон’юнктури, а в 1919 р. – Демографічний інститут, які щоправда проіснували недовго. З утвердженням у колишньому СРСР тоталітаризму, ідеологічного шовінизму дехто з учених, які займалися соціально-економічною проблематикою, змушені були зректися поглядів (Р. Оружецький, К. Воблий), інші емігрували (В.Коваль, К. Мацеєвич, О. Мицюк), а більшість у 30-ті роки було репресовано.

До середини ХХ ст. розвиток вітчизняної соціології, відповідно й нагромадження знань про взаємозв’язок економічної та соціальної сфер суспільного життя, було перервано внаслідок панування централізовано-адміністративних методів управління економікою. У 60-ті роки відбулося часткове поновлення соціологічної традиції. Проведені емпіричні дослідження давали цікавий матеріал, який, однак з ідеологічних причин не мав наукового обґрунтування.

 На противаг радянській традиції західна економічна соціологія розвивалася динамічніше, зокрема індустріальна соціологія, соціологія організацій, теорія соціальної мобільності та соціальної стратифікації.

Під впливом структурно-функціональної методології економічна соціологія у 50-60-ті роки ХХ ст. починає розглядати економіку як одну із соціальних підсистем суспільства, що взаємодіє з його іншими соціальними підсистемами. Першими спробували з’ясувати предмет економічної соціології Т. Парсонс (“Економіка та суспільство”, 1956), Н. Смелзер (“Соціологія економічного життя”, 1963). Економіка, на їх думку, здійснює адаптацію людини до зовнішнього середовища.

Економісти, яких не задовольняв поділ соціально-економічних систем на капіталізм, соціалізм і комунізм, зайнялися створенням альтернативних моделей. Так, Хоузлітц (1960) виділив два типи взаємодії між економічною та політичною системами – автономний і залежний.

Наступне десятиріччя (70-ті роки) було кризовим для розвитку економічної соціології внаслідок занепаду структурного функціоналізму. Це стимулювало пошук інших методів дослідження економічної системи суспільства. А помітне зниження ролі американської економічної системи у світовій системі господарювання привернуло увагу багатьох учених до проблем інтернаціоналізації економіки.

Нове тлумачення економіки почало формуватися у 80-ті роки внаслідок розробки і впровадження нових інтегральних понять “спосіб мислення” і “спосіб діяльності”. Відповідно сформувалося усвідомлення важливості не тільки оволодіння і втілення у виробництво, суспільне життя, досвіду минулих поколінь, а й з’ясування найраціональніших засобів цієї роботи. Тогочасна економічна соціологія здебільшого вдавалася до порівняльного аналізу економічних систем різних типів, різних країн і регіонів, застосовувала при вивченні економічних процесів макросоціологічний аналіз.

Сучасна західна соціологія економіки аналізує різні соціально-економічні моделі, соціальні механізми економічного розвитку тощо.

У 80-ті роки ХХ ст. оживилася економічна соціологія і на теренах колишнього СРСР. Значний резонанс справили праці російських фахівців Т. Заславської та Р. Ривкіної. Серед українських дослідників виділялися своїми працями А. Ручка, Є. Суїменко, С. Макеєв, О. Якуба та ін.

Сучасний розвиток економічної соціології в Україні зумовлений складними соціально-економічними перетвореннями, пошуком шляхів подолання суспільно-економічної кризи, інтегрування у світове господарство. Увагу її привертає комплекс проблем, пов 'язаних з проблемами глобалізації. Як самостійний напрям, вітчизняна економічна соціологія робить перші кроки, зосереджуючись на аналізі економічних процесів у суспільстві, їх специфіки у загальноцивілізаційному контексті, нових різновидів і форм економічної діяльності, функціонування економічних інститутів тощо.

Для України, як і для інших країн з перехідною економікою, неминучими є глибокі радикальні зміни в усіх сферах життя суспільства, подалання тоталітарних ментальних традицій та посттоталітарних комплексів. Саме ідея багатоукладної економіки, заснованої на різних формах власності, в тому числі і приватній, вимагає суттєвого зламу свідомості з її стереотипами панування державної власності на засоби виробництва. Формування нових економічних відносин визначає нові особливості надбудовних утворень, взаємодії економіки з соціальними процесами.

Загалом сучасна економічна соціологія зосереджується на вирішенні таких завдань:

  1. Дослідження соціальних механізмів, що визначають розвиток

економічної сфери суспільства, регулюють економічну діяльність індивідів, спільнот і групп.

  1. Вивчення особливостей мотивації різних форм соціально-

економічної поведінки людей (особистості чи соціальної спільноти), її впливу на процеси і результати економічного розвитку.

3. Вивчення особливостей і ефективності впливу на людину та її економічну діяльність мотиваційних, статусних, культурних, управлінських соціальних регуляторів.

4. Дослідження спрямованості та особливостей впливу на зміну соціально-економічної структури суспільства існуючої в ньому економічної системи (планово-централізованої, ринкової).

5. Визначення раціональних напрямів економічної політики держави.

6. Дослідження конкретних соціально-економічних, соціокультурних і соціально-політичних умов функціонування економічної сфери суспільства.


Теми рефератів

  1. Соціально-економічні погляди К. Маркса.

  2. Соціально-економічні погляди М. Вебера.

  3. Соціально-економічні погляди Е. Дюркгейма.

  4. Соціально-економічні погляди українських вчених в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

  5. Особливості функціонування ринку як соціального інституту.

  6. Соціально-економічні моделі розвитку суспільства.

  7. Характеристика сучасного стану соціально-економічних процесів в Україні.

  8. Соціальні дослідження економічної свідомості та поведінки у 90-ті роки.

  9. Розвиток підприємництва в Україні.

  10. Розвиток приватизації в Україні.


Питання до семінарського заняття

  1. Економічна соціологія як спеціальна соціологічна теорія, її предмет та об’єкт, етапи інституціалізації.

  2. Основні поняття та категорії економічної соціології.

  3. Сучасний стан соціально-економічних процесів в Україні.


Контрольні запитання

  1. Розкрийте особливості економічної соціології як спеціальної соціологічної теорії.

  2. Назвіть основні етапи становлення економічної соціології.

  3. Розкрийте особливості економіки як соціального інституту, її структуру.

  4. Які соціальні функції економіки ви вважаєте найважливішими?

  5. Розкрийте сутність економічних процесів.

  6. В чому Ви бачите сутність соціального механізму економічного розвитку.

  7. Назвітть та дайте змістовну характеристику основним категоріям економічної соціології.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14



Скачать файл (1555 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru