Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини - файл 1.doc


Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини
скачать (1446 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1446kb.04.12.2011 07:20скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...

^ 2. ФОРВАРДНІ ОПЕРАЦІЇ

Укладення форвардних угод — послуга, що її надає комерцій­ний банк своїм клієнтам — експортерам та імпортерам, які здій­снюють платежі або отримують кошти в іноземній валюті та ба­жають захистити себе від валютного ризику.

Цей вид послуг з'явився порівняно недавно (банки почали ви­користовувати такий тип фінансових похідних інструментів на початку 80-х років), але вони набули значного поширення в усьому світі завдяки своїй зручності .

Форвардні угоди є угодами типу ОТС (over-the-counter), тобто позабіржовими угодами, які не мають чіткої стандартизації щодо суми, строків виконання тощо. Вони можуть укладатися на будь-який термін — від одного тижня до п'яти років, але найбільш лі­квідними є контракти терміном дії до одного року. Зазвичай банк дає котирування форвардних курсів на так звані стандартні дати:

  • один тиждень

  • два тижні

  • один місяць

  • два місяці

  • три місяці

  • шість місяців

  • дванадцять місяців.

Проте більшість угод укладається на один, три або шість місяців.

Хоча форвардний контракт є обов'язковим для виконання, на відміну від біржових угод, де виконання контрактів гарантується системою маржинальних внесків, банк не має твердої гарантії виконання клієнтом своїх зобов'язань, тому форвардні контракти пов'язані з певним ризиком.

• Для банку — це ризик, що клієнт може відмовитися або буде
не в змозі виконати форвардний контракт.

* Для клієнта ризик полягає в тому, що він не матиме достат­ньо коштів для виконання угоди (адже форвардні угоди є обов'яз­ковими для виконання).

Як правило, банк вимагає від клієнта підтримувати на своєму розрахунковому рахунку в банку постійний залишок коштів у об­сязі не менше 5—20% від суми контракту, що дає змогу у разі неможливості виконання клієнтом зобов'язань за форвардною угодою закрити її за допомогою ринку спот (процедура закриття буде розглянута нижче).

Форвардний курс не є прогнозованим курсом спот, а лише ві­дображенням валютних курсів та процентних ставок на ринку на дату укладення форвардної угоди.

Як було зазначено, в основі форвардного контракту лежить операція депозитного ринку. Клієнт банку — імпортер — може захистити себе від валютного ризику, використавши ринок депо­зитів: у день укладення зовнішньоторговельної угоди клієнт ку­пує валюту на ринку спот і розміщує її в депозит, термін закін­чення якого збігається з датою платежу. Якщо клієнт-експортер за умовами контракту одержує іноземну валюту, він може захис­титися від валютного ризику у такий спосіб: узяти позику в іно­земній валюті та проконвертувати її в національну валюту, яку розмістити в депозит. По закінченні терміну дії кредитної угоди клієнт повертає позику за рахунок іноземної валюти, одержаної за експорт продукції. Доходи або втрати від такого хеджування залежать від різниці процентних ставок за валютами. Але слід за­значити, що для експортера або імпортера першочерговим є за­хист від валютного ризику, а не одержання спекулятивного при­бутку за рахунок різниці процентних ставок на різних ринках.

Банк може залишити позицію відкритою, якщо сподівається на сприятливі зміни валютних курсів, або захистити себе від ва­лютного ризику, за допомогою ф'ючерсів чи опціонів, проте най­простіший шлях захисту від валютного ризику — котирування форвардного курсу купівлі (bid) та продажу (offer). Слід також зазначити, що укладення форвардної угоди є безоплатним, тобто клієнт не сплачує банку комісійну або будь-яку іншу винагороду. Таким чином, джерелом прибутку банку від форвадних операцій є різниця між курсом купівлі та продажу (спред).

При котируванні форвардного курсу, як і при котируванні ва­лютних курсів та процентних ставок, використовуються так само стандартні позначення.

Контракти на ламану дату

Проте в міжнародній торгівлі часто трапляється так, що дата платежу віддалена від дати укладення угоди на строк, що не збі­гається зі стандартними термінами укладання форвардних угод, наприклад на 45 або 98 днів. Такі угоди мають назву угод на ла­ману дату (broken date). Термін виконання такої угоди лежить між двома стандартними термінами (так званими «коротким» та «довгим» періодами). Саме на базі форвардних пунктів двох най­ближчих стандартних дат і розраховується премія/дисконт на ла­ману дату. У таких випадках курсова різниця двох найближчих дат ділиться на кількість днів між ними, а результат помножуєть­ся на кількість днів між ламаною датою та довгим періодом. Одержане число віднімається від форвардних пунктів довгого періоду. Якщо викласти цей розрахунок у вигляді формули, то вона матиме такий вигляд:



де fwd BD — форвардні пункти на ламану дату;

fwd D — форвардні пункти довгого періоду;

fwd d— форвардні пункти короткого періоду;

D — кількість днів довгого періоду;

d— кількість днів короткого періоду;

BD — кількість днів до ламаної дати.
Форвардні контракти з правом вибору дати

Залежно від умов виконання форвардні контракти бувають двох видів: фіксовані та з правом вибору дати.

^ Фіксовані угоди (fixed forward) — це контракти, в яких дата виконання твердо обумовлена між банком та клієнтом і не може бути змінена (крім випадків, коли дата валютування припадає на вихідний або святковий день). Такі контракти укладаються, коли клієнту відома точна дата платежу за експортною чи імпортною угодою.

Але буває й так, що клієнт не може точно знати дату платежу. Тоді банк пропонує своїм клієнтам послугу, яка називається фор­вардний контракт з правом вибору дати, або форвардний опціон.

Угода з правом вибору, або форвардний опціон (option forward), — це контракт, який дає клієнту право купити або про­дати іноземну валюту у будь-який день між двома датами, що за­значені в контракті. Проте клієнт не може уникнути виконання кон­тракту: операція щодо здійснення купівлі/продажу валюти обов'яз­ково має бути здійснена не пізніше дня закінчення контракту.

Для того щоб розрахувати форвардний курс за контрактом з правом вибору дати, розраховуються форвардні курси на початок та кінець контрактного періоду і з них вибирається той, що є більш вигідним для банку (якщо за контрактом банк купує валю­ту котирування, то курсом контракту буде вищий з двох курсів, якщо продає — нижчий, при купівлі банком базової валюти кур­сом контракту буде нижчий, при продажу — вищий курс).

Якщо платіж має бути здійснений між датою укладення та пе­вною датою у майбутньому, то курс угоди вибирається з курсу спот та форвардного курсу на закінчення контрактного періоду.

Форвардні крос-курси

Для розрахунку форвардного крос-курсу використовується методика для розрахунку поточного крос-курсу, але з використанням форвардних курсів.

Закриття та продовження форвардного контракту

Як уже зазначалося, форвардна угода є обов'язковою для ви­конання. Ані клієнт, ані банк не можуть відмовитися від вико­нання операції, що зазначена в контракті, на підставі несприят­ливої різниці між курсом угоди та курсом спот або з будь-яких інших причин. Контракт укладається на певну кількість визначе­ної валюти. Тобто жодна зі сторін не може здійснити купівлю чи продаж більшої або меншої кількості валюти. Крім того, угода має бути виконана на чітко обумовлену дату або протягом чітко визначеного терміну. Банк вимагає від клієнта точного вико­нання всіх умов контракту, адже у разі їх порушення він наража­ється на валютний ризик. Тому, укладаючи з клієнтами форвард­ні угоди, банк зазвичай здійснює низку операцій для підтримання своєї позиції та з метою захисту від валютного ризику.

Звичайно, клієнт може ухилитися від виконання форвардної уго­ди, коли зміна курсу буде такою, що йому вигідніше буде сплатити штрафні санкції, аніж виконати свої зобов'язання за контрактом. Але слід зазначити, що переважна більшість клієнтів заінтересована у збереженні свого «чистого» імені та добрих відносин із банком.

У свою чергу, банки, як правило, укладають форвардні угоди з клієнтами, які мають постійний залишок коштів на рахунку і ви­магають цей залишок підтримувати.

Але на практиці трапляється й так, що платіж за зовніш­ньоторговельною операцією, що лежить в основі укладення форвардної угоди, відміняється або, що трапляється частіше, переноситься на пізніший термін (наприклад, якщо експортер затримав поставку).

Якщо клієнт не може виконати своїх зобов'язань за форвард­ною угодою, то він має закрити цю угоду на ринку спот. Тобто якщо за форвардним контрактом клієнт мав купити валюту, то він все одно має її купити і відразу ж продати на ринку спот; як­що форвардна угода була укладена на продаж банку валюти, то клієнт має купити валюту за курсом спот і виконати форвардну угоду, продавши валюту за форвардним курсом. При цьому на розрахунковому рахунку клієнта відображається лише результат, тобто різниця між купівлею та продажем однієї й тієї самої кіль­кості валюти, але за різними курсами.

І

Клієнт не зобов'язаний мати на своєму рахунку повну суму, що передбачалася форвардною угодою (особливо це важливо для експортера, який укладав форвардний контракт з метою продажу валюти, яку він одержить від поставки товару). При закритті форвардної угоди на ринку спот у клієнта на рахун­ку мають бути лише кошти для сплати різниці між операціями купівлі та продажу валюти. Може трапитися також і так, що в ре­зультаті закриття форвардної угоди клієнт одержить дохід.

У разі, коли платіж не скасовано, а лише відкладено, у клієнта виникає необхідність поряд із закриттям форвардної угоди укла­дати нову, щоб покрити платіж за новою домовленістю. Звичай­но, це не дуже зручно для клієнта. У таких випадках банк може запропонувати клієнту після закриття угоди на ринку спот не від­кривати нової угоди, а подовжити стару. Особливість цієї опера­ції полягає в тому, що (на відміну від укладення нового контракту, в основі якого лежатиме курс спот на дату укладання, скоригований на форвардні пункти на відповідний термін) при подовженні форвардної угоди використовується так зване правило діагоналі. Воно полягає в тому, що курс нової угоди розраховується як курс закриття попередньої угоди, скоригований на форвардні пункти по діагоналі. Курс закриття — це курс, що використовується для закриття форвардної угоди на ринку спот, тобто якщо початковий форвардний контракт укладався на купівлю валюти, то курсом закриття його контракту буде курс спот продажу валюти на дату виконання, для контракту на продаж — курс спот купівлі. Таким чином, при поширенні форвардної угоди клієнт дістає можли­вість укласти контракт за більш вигідним курсом.

Банк не зобов'язаний подовжу­вати контракти. Подовження контракту відбувається лише за умови подання клієнтом до банку відповідних документів, що вказують на необхідність цього подовження (підтвердження перенесення терміну платежу). Як правило, банк погоджу­ється на подовження контракту лише один раз, якщо ж тер­мін платежу знову буде змінено, клієнту буде запропоновано відкрити новий контракт.

Слід зазначити, що на міжбанківському ринку подовження контрактів з використанням правила діагоналі не використову­ється, якщо виникає необхідність подовжити дію форвардного контракту, то це відбувається через укладення нової угоди.

^ Угоди форвард/форвард

Будь-яка депозитна операція в іноземній валюті пов'язана для банку не лише з валютним, а й з процентним ризиком. Звичайно, найпростіший варіант — залучення та розміщення однакової су­ми коштів в одній валюті на однаковий термін. Однак на практи­ці часто трапляється так, що терміни залучення та розміщення коштів не збігаються. У таких випадках потрібно, по-перше, про­аналізувати та спрогнозувати можливість зміни процентних ста­нок у майбутньому, а по-друге, прийняти рішення про те, чи вар­то хеджувати ризик та який саме метод обрати.

Однією з можливих форм захисту від процентного ризику є угода форвард/форвард (forward/forward).

Уявімо, що в банку відкрита довга депозитна позиція на три місяці та коротка у тій самій валюті на шість місяців. Таким чи­ном, на перші три місяці позиція закрита, а на наступні три місяці банк має коротку депозитну позицію. Звичайно, банк може по за­кінченні тримісячного депозиту залучити ще один на такий са­мий термін, але якщо процентні ставки зростуть, то банк може опинитися у скрутному становищі.

Форвард/форвард дає змогу банку укласти угоду про депозит­ну операцію в майбутньому у певній валюті, на певний термін і за фіксованою процентною ставкою.

Угоди форвард/форвард можна використовувати для хеджу-вання та для спекуляції.

В основі цього фінансового інструменту лежить ставка фор­вард/форвард. Вона не є прогнозною ставкою майбутнього пері­оду, а лише відображенням процентних ставок на ринку на дату укладення угоди. Не відомо, якою буде ставка тримісячного де­позиту через три місяці, але сьогодні відомі процентні ставки три- та шестимісячного депозиту, саме на їх базі і розраховується майбутня форвардна процентна ставка.

Нехай довгий період дорівнює ^ Т (рис. 11.1), а ставка відсотка на цей період дорівнює Rt , короткий період дорівнює t, процент­на ставка — rt, необхідно розрахувати, якою буде процентна ста­вка RT-' у період T-t.





Зауваження: для розрахунку ставки форвард/форвард за цією формулою ставки процента потрібно брати в абсолютному, а не у відносному значенні (ставка процента поділена на 100).

Банки маркет-мейкери котирують ставки форвард/форвард як для залучення, так і для розміщення депозитів. Для розрахунку значення сторін котирування bid та offer ставки форвард/форвард необхідно взяти відповідні котирування процентних ставок, що беруть участь у розрахунку.

Ставки форвард/форвард, як правило, котируються за най­більш ліквідними валютами — долар СІІІА, британський фунт стерлінгів, євро, швейцарський франк та японська єна, але мо­жуть бути розраховані і для будь-якої іншої валюти.

Угоди форвар/форвард не набули значного поширення. Це пов'язано насамперед з тим, що зазначений фінансовий інстру­мент має низку незручностей. По-перше, операція залучення чи розміщення коштів у межах угоди форвард/форвард має бути ві­дображена у балансі, а, по-друге, значний спред між відсотками за залученими та розмішеними коштам може значно завищити справжню процентну ставку за форвардними угодами.

Проте ставка форвард/форвард лежить в основі процентних ф'ючерсів та застосовується в іншому інструменті, що має значне поширення — в угоді за форвардними ставками.

^ Угоди за форвардними ставками

Угода за форвардними ставками (forward rate agreement FRA) — це угода, що гарантує майбутню процентну ставку на певний пе­ріод часу та на фіксовану суму коштів. Тобто це угода про депо­зитну операцію у майбутньому. Специфіка цього інструменту по­лягає в тому, що, як правило, депозитна операція не здійсню­ється, а просто одна зі сторін угоди виплачує іншій компенсацію, а саме: різницю між реальною процентною ставкою на ринку та ставкою, що була зафіксована в угоді.

Період депозитної операції, що покривається угодою за фор­вардними ставками, називається контрактним періодом. За два дні до початку контрактного періоду настає так звана дата урегу­лювання. Саме на дату урегулювання й відбувається розрахунок та виплата компенсації. Якщо ж за взаємною домовленістю між сторонами депозитна операція все ж має місце, то сума процентів сплачується при поверненні депозиту, тобто по закінченні конт­рактного періоду.

Угоди за форвардними ставками широко використовуються для хеджування процентного ризику та спекуляції.

Банк чи компанія, якій знадобиться позичати кошти в майбут­ньому, заінтересовані в тому, щоб захистити себе від зростання процентних ставок. Це відповідає й інтересам позичальників, ко­трі сплачують проценти на базі плаваючої ставки. З іншого боку, ті учасники фінансового ринку, які розраховують розміщувати кошти у майбутньому або розмістили кошти за плаваючою став­кою, намагатимуться захистити себе від падіння процентних ста­вок. Як позичальники, так і кредитори можуть хеджувати проце­нтний ризик за допомогою угод за форвардними ставками.

- Довга позиція (купівля угоди за форвардними ставками) за­хищає від зростання процентних ставок.

- Коротка позиція (продаж угоди за форвардними ставками) захищає від падіння процентних ставок.

У разі зростання процентних ставок покупець угоди за форвард­ними ставками одержить суму урегулювання, яка компенсує йому втрати. Якщо ж процентні ставки впадуть, то він муситиме сплатити компенсацію продавцеві угоди, але він сплачуватиме нижчі відсотки за позикою, тобто його витрати будуть відшкодовані.

Для продавця угоди за форвардними ставками ситуація проти­лежна: при падінні процентних ставок він одержить компенсацію за угодою за форвардними ставками, а при зростанні — запла­тить компенсацію, але водночас зможе розмістити кошти під ви­щі відсотки.

Сума компенсації розраховується за формулами:

а) коли ставка урегулювання вища за ставку контракту:





б) коли ставка контракту вища за ставку урегулювання:











Ставка контракту розраховується як ставка форвард/форвард. Розрахунки у межах угод за форвардними ставками (ставка контракту та сума урегулювання) здійснюються на базі 360 днів за винятком угод для британських фунтів. При розрахунку компен­сації за ставку урегулювання береться ставка LIBOR.

Як уже зазначалося, угоди за форвардними ставками є не ли­ше засобом хеджування, а й спекулятивним інструментом.

Ті суб'єкти фінансового ринку, що розраховують на зростання процентних ставок у майбутньому, купуватимуть угоди за форва­рдними ставками, сподіваючись отримати компенсацію, ті ж, хто вважає, що ставки падатимуть, — продаватимуть угоди.

Банки маркет-мейкери котирують сторони bid та offer угод за форвардними ставками. Укладаючи угоди на купівлю та продаж FRA на однакові суми, банк закриває позицію і в такий спосіб за­хищає себе від можливого ризику, а джерелом доходу від даної операції є різниця між ставками bid та offer.

Якщо ж у банку залишилася відкрита позиція за FRA, яка, на думку банку, несе небажаний ризик, то є кілька шляхів захеджу-вати цей ризик:

  • зайняти протилежну позицію форвард/форвард;

  • закрити позицію на ринку процентних ф'ючерсів. Коротка ф'ючерсна позиція захищає від зростання процентних ставок і відповідно закриває довгу позицію за FRA, довга ф'ючерсна по­зиція захистить від падіння процентних ставок та компенсує втрати від продажу угоди за форвардними ставками.

Ринок угод за форвардними ставками є найбільш ліквідним для доларів США, британських фунтів та євро, також котирують­ся швейцарський франк та японська єна. За іншими валютами ко­тирування можливе, але різниця між ставками bid та offer буде досить високою.
^ 3. ФІНАНСОВІ Ф'ЮЧЕРСИ

Поняття фінансових ф'ючерсів та визначальні риси ф'ючерсних ринків

Контракт на поставку певного активу на узгоджену дату в майбутньому називають ф'ючерсним контрактом, якщо він вра­ховує певні вимоги:

  • усі умови контракту стандартизовані (встановлені біржею);

  • сторони контракту вносять грошовий депозит і підтриму­ють необхідний розмір депозиту до дати виконання контракту, чим гарантується його виконання;

  • виконання контракту здійснюється через розрахунково-клірингову палату біржі або розрахунково-кліринговий банк.

Днем виконання ф'ючерсного контракту називають день, у який сторони повинні виконати умови контракту.

Актив, який поставлено в день виконання відповідно до ф'ючер­сного контракту, називають базовим активом. Це може бути ма­теріальний актив: нафта, газ, електроенергія, золото, срібло, пла­тина, зерно, олія тощо. У цьому випадку мають справу з товар­ними ф'ючерсами. Але якщо згідно з контрактом здійснюється поставка фінансового активу, то такий ф'ючерсний контракт на­зивають фінансовим ф 'ючерсом. Прикладом фінансового ф'ючерса є валютний ф 'ючерс, тобто контракт, згідно з яким у день вико­нання поставляється певна кількість іноземної валюти.

Потрібно розрізняти сторони ф'ючерсного контракту. Сторо­на, яка зобов'язана виконати поставки базового активу, назива­ється продавцем ф'ючерсного контракту. Сторона, яка зобов'я­зана перерахувати грошові кошти проти поставки активу, назива­ється покупцем. Вважають, що покупець ф'ючерсних контрактів займає довгу позицію, а продавець — коротку.

Довга або коротка позиції можуть бути закриті за допомогою рівнозначної за обсягом і протилежної угоди з тим же базовим активом, тобто так званою офсетною угодою. Офсетна угода лік­відує попередню позицію, тобто зобов'язання відносно купів­лі/продажу активу в день виконання. Але в цьому разі виникають курсові прибутки/збитки, які визначаються на основі цін відкрит­тя і закриття позиції та її обсягу.

Контракти, які закінчуються поставками базового активу, на­зивають ф'ючерсами з поставками. Фінансові ф'ючерси можуть не передбачати поставки фінансового активу, а тільки взаєморозрахунки сторін у день виконання контракту. У цьому разі в день виконання клірингова установа закриває всі існуючі позиції оф­сетними угодами за ціною, що дорівнює поточній ринковій ціні активу. Взаєморозрахунки сторін виникають у зв'язку з курсови­ми прибутками/збитками відносно цін відкриття позицій і поточ­ної ринкової ціни активу в день виконання, а також обсягів пози­цій. Такі контракти називають розрахунковими ф 'ючерсами.

Усі умови певного ф'ючерсного контракту (вид та обсяг акти­ву, день поставки та ін.) встановлюються біржею. Покупці і про­давці контрактів погоджують тільки один параметр контракту — його ціну. Узгодження ціни здійснюється відповідно до правил торгівлі, які суттєво різняться на різних біржах. Структуру ринку ф'ючерсів з погляду мотивів діяльності утворюють два типи осіб — хеджери і спекулянти. Хеджери купують і продають ф'ючерси з метою страхування позицій на ринку базового активу, бо в про­цесі основного бізнесу вони виробляють або використовують ба­зовий актив. Спекулянти купують і продають ф'ючерси тільки з метою отримання прибутку за рахунок різниці цін купівлі і про­дажу. Вони не використовують і не виробляють базового активу.

Сьогодні най­більшим ринком валютних ф'ючерсів у світі є Чиказька товарна біржа (Chicago Mercantile Exchange, або скорочено СМЕ).

Крім долара США та німецької марки, найпоширенішими валютами угод на ринках ф'ючерсів є британський фунт, швей­царський та французький франки, канадський долар, японська єна та євро.

^ Статистична інформація ринку ф'ючерсів. Для тих, хто хо­че стежити за узагальненою інформацією ринку ф'ючерсів (ті, що беруть участь у торгах, мають докладнішу інформацію про ціни й обсяги угод, укладених протягом сесії), фінансова преса подає дані у вигляді стандартної таблиці, яку наведено нижче.

^ ТИПОВА ФОРМА ПОДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ТОРГІВ НА Ф'ЮЧЕРСНОМУ РИНКУ




Назва контракту та дата і місце проведення торгів










Life time







Open



High



Low



Settle



Change









Open interest



Month

High

Low

Dec

























Jan 2001
































March

























May

























May


























У першій графі такої таблиці вказують місяці, на які відкрито торгівлю контрактами. Друга графа (Open) подає відомості про ціни відкриття торгових сесій, третя (High) — вказує на найвищу ціну угоди протягом торгової сесії, четверта (Low) — мінімальна ціна. П'ята графа (Settle) подає значення розрахункової ціни, сенс якої ми розглянемо дещо пізніше. Шоста графа (Change) вказує на величину зміни розрахункової ціни відносно розрахункової ціни попереднього дня. Сьома та восьма графи подають найниж­чу і найвищу ціни угод протягом усього часу з початку відкриття торгівлі відповідним контрактом. Нарешті, дев'ята графа (Open interest) визначає відкритий інтерес, тобто кількість контрактів з відповідним місяцем виконання, які залишились зареєстрованими після проведеної торгової сесії (дорівнює кількості відкритих ко­ротких або відкритих довгих позицій).

^ Ф'ючерсна ціна та особливості її формування на різні види контрактів

Ф'ючерсні контракти, в основі яких є різні види базових акти­вів, мають свої (теоретичні) особливості в ціноутворенні. Але за­гальним є те, що котирування ф'ючерсного контракту вище від поточної ціни базового активу називають терміном контанго, а котирування нижче ціни базового активу — беквардейшн.

^ Ціноутворення валютних ф'ючерсів. Вартість валютних ф'ючерсів оцінюють виходячи з принципу паритету валютних

курсів і процентних ставок. Наприклад, майбутня вартість 1 дол. інвестованого в США терміном на один рік під процентну ставку IUSA, становить (1+ IUSA) • 1 дол. Майбутня вартість того самого долара, інвестованого в Німеччині терміном на один рік з проце­нтною ставкою Іg, дорівнює (1 дол. •1/ Ps)(1+IG) Pf. У перших

дужках відображено обмін одного долара за поточним спот-курсом Ps на відповідну кількість євро; у других дужках — грошові кошти через рік, отримані в євро; нарешті, третій множник Pf (ціна ф'ючерсного контракту з поставками через рік) відповідає конверсії грошових коштів з євро у долари. Оскільки, згідно з принципом паритету, дохідність цих опера­цій повинна збігатися, прирівнюючи відповідні суми грошових коштів, знаходимо, що Pf=Ps(1+ IUSA)/(1+ IG).

У загальному випадку формула для визначення ціни валютних ф'ючерсів (ґрунтується на концепції складних процентів) має та­кий вигляд:



де t— кількість днів, що залишилась до виконання контракту; Pf — ціна контракту з терміном виконання / днів;

Ps — спот-курс базової валюти;

R(t) — річна процентна ставка в національній валюті для пози­чок з терміном погашення t днів;

r(t) — річна процентна ставка в іноземній валюті для позичок з терміном погашення t днів.

Зауважимо, що при підрахунку ціни валютних ф'ючерсів у ряді країн (наприклад, у Великобританії, Канаді, в Україні), у наведеній формулі показник ступеня t/360 потрібно замінити на t/365.

^ Ціноутворення процентних ф'ючерсів. Ф'ючерсні контрак­ти на цінні папери з фіксованим доходом називають процентни­ми ф'ючерсами, оскільки їх ціни значною мірою залежать від по­точних і прогнозованих процентних ставок. Існують контракти на короткострокові, середньострокові і довгострокові зобов'язання, номіновані у різних валютах. Основними біржовими центрами тор­гівлі такими контрактами є СВОТ та СМЕ (Чикаго), АМЕХ (Нью-Йорк), LIFFE (Лондон), MATIF (Париж), DTB (Франкфурт) та ін.

Розглянемо ф'ючерсний контракт на 13-тижневий вексель ка­значейства США (тобто з терміном до погашення 91 день), торгі­вля яким організована на СМЕ.

Купівля такого контракту в березні з виконанням, наприклад, у вересні означає, що в день виконання покупець контракту отри­має пакет казначейських векселів на суму 1 млн дол. за номіна­лом, що погашається через 91 день. При цьому покупець ф'ючерс­ного контракту передає продавцеві узгоджену в процесі торгів вартість цих активів. Як визначити цю вартість?

де It, — річна процентна ставка дохідності казначейських вексе­лів з терміном погашення через / днів.


Нехай Ps — поточна спот-ціна казначейського векселя, що по­гашається через t + 91 день, a t — число днів до виконання ф'ючерсного контракту. Тоді ціна контракту визначається за фор­мулою:





Ця формула є результатом паритету дохідності двох наступ­них інвестиційних стратегій. Перша — купити вексель, що пога­шається через t + 91 день, і чекати погашення. Друга — купити ф'ючерсний контракт з виконанням через t днів, за яким постача­ється 91-денний вексель.

Зауважимо, що в США ціни казначейських векселів і відпові­дних ф'ючерсних контрактів приводяться до 100 дол. номіналу, тобто, якщо, наприклад, ціна укладеної ф'ючерсної угоди стано­вить 98,98, то це вказує на те, що в день виконання контракту йо­го покупець має перерахувати 989 800 дол. і отримати пакет век­селів на суму 1 млн дол.

Подібні короткострокові процентні ф'ючерси існують для тримісячних депозитних сертифікатів провідних американських банків та для тримісячних депозитів у євродоларах у європейсь­ких банках.

^ Ціноутворення ф'ючерсів на фондовий індекс. Ф'ючерсними контрактами на фондовий індекс називають контракти, базо­вим активом яких є фондовий індекс. Популярність ф'ючерсних контрактів на фондовий індекс пов'язана з тим, що вони забезпе­чують дешеві і високоліквідні позиції з курсовими прибутка­ми/збитками, подібними до прибутків/збитків диверсифікованих портфелів акцій, що входять до індексу.

Розглянемо приклад ф'ючерсу на індекс S&P500 (Standard & Poors 500), торгівля яким організована, зокрема на СМЕ. Цей ін­декс визначається середньозваженою ціною акцій 500 найбіль­ших за капіталізацією компаній США. Ваги визначаються відно­шенням капіталізації певної компаній до загальної капіталізації всіх 500 компаній.

Для всіх «повноцінних» контрактів на індекс S&P500 множ­ник специфікації становить 250 дол. (є також контракти зі змен­шеним множником для інтернет-торгівлі).

Цей множник означає, що за кожним ф'ючерсним контрактом на дату виконання сплачується грошова сума, рівна добутку множника на різницю значення індексу при закритті контракту в останній день торгівлі і ціною купівлі ф 'ючерсного контракту. Наприклад, якщо ціна купівлі контракту на індекс S&P500 була 1320, а значення індексу на дату закриття контракту — 1340, то з рук у руки перейде 250-(1040 - 1020) = 5 000 дол.

Хто ж виплатить і хто отримає вказану суму? ^ Якщо значення індексу при виконанні контракту нижче за ціну купівлі контрак­ту, то платить покупець (особа, що займає довгу позицію), а отримує гроші продавець. Якщо значення індексу вище за ціну контракту, то платить продавець, а отримує покупець.

У розглянутому вище прикладі сума 5 000 дол. переходить від продавця контракту до покупця.

Чому дорівнює теоретична ціна контракту на індекс? Існує формула


де t— кількість днів до виконання ф'ючерсного контракту; Pf — ціна ф'ючерсного контракту,

Ps — спот-ціна (тобто поточне значення індексу),

R(f) — річна ставка дохідності позичок у валюті країни, в якій визначається індекс з терміном погашення / днів.

Y(t) — середньозважена ставка дивіденду на акції компаній, що входять до індексу; ураховуються тільки дивіденди, які виплачу­ються в період до виконання контракту.

Базис. Базисом називають фактичну різницю між ціною ф'ючерсного контракту і спот-курсом базового активу. Теорети­чна різниця Pf-Ps незмінна протягом певного періоду. Але ба­зис, тобто фактична різниця, зазнає впливу попиту і пропозиції як на касовому, так і на терміновому ринках і тому перебуває в постійному русі. Для успішного хеджування вартості відкритої позиції за базовим активом коливання базису має бути значно нижчим за коливання цін фінансового активу, що хеджується. У статистичних термінах це еквівалентно тому, що стандартне відхилення вибірки значень базису має бути значно меншим від стандартного відхилення значень спот-курсу базового активу (практично у 8—10 разів).

^ Біржова торгівля ф'ючерсними контрактами і система маржі

Кожна біржа, яка впроваджує торгівлю ф'ючерсними контра­ктами, має право встановити свій порядок проведення торгів. Ос­новні питання, на які даються відповіді в цих правилах, такі: уча­сники торгів; порядок оформлення заявок і здійснення операцій; права й обов'язки персоналу біржі та учасників торгів; регламент проведення торгів; визначення цін відкриття, закриття та розра­хункових цін торгових сесій; облік позицій; ліквідація зобов'я­зань і виконання контрактів, надзвичайні ситуації; порядок інфо­рмаційного обміну.

Відомі три типи учасників біржової торгівлі. Брокери — особи, що укладають угоди за дорученнями клієнтів; дилери — особи, що укладають угоди від свого імені; брокери-дилери — особи, що укладають угоди від свого імені й за дорученням клієнтів. Під особами ми розуміємо юридичних осіб (організації), або фізич­них осіб. На деяких біржах, наприклад СМЕ, учасниками біржо­вої торгівлі можуть бути тільки брокерські контори, які є власні­стю певної особи (тобто, некорпоративні учасники). На інших, наприклад на DTB (Deutsche Termin Borse), — тільки банки, що задовольняють певні вимоги щодо власного капіталу.

Коло осіб, які безпосередньо беруть участь у торгівлі, може бути як дуже великим (біля 3000 на СМЕ), так і помірним (близько 150 на DTB), але воно завжди обмежене. Усі інші особи, які бажа­ють відкрити позиції на ф'ючерсному ринку, мають вибрати собі брокера й укласти з ним договір на брокерське обслуговування.

Реєстрацію операцій з ф'ючерсними контрактами і всі пов'я­зані з ними розрахунки виконує клірингова установа, яка може бути підрозділом біржі або окремою юридичною особою, що ви­конує клірингові послуги за договором з біржею і учасниками бір­жової торгівлі. Юридичні особи — члени клірингової установи мо­жуть не бути учасниками біржової торгівлі, так само як і учасники біржової торгівлі можуть не бути членами клірингової установи.

Кліринг — це залік взаємних вимог і зобов'язань. Біржовий кліринг — це кліринг між учасниками біржової торгівлі, що ґрун­тується на обліку того, хто, кому, коли і скільки повинен перера­хувати активів. Основні функції біржового клірингу:

  • забезпечення реєстрації операцій та їх облік;

  • залік взаємних зобов'язань і платежів;

  • гарантійне забезпечення біржових операцій за рахунок мар-жових внесків і гарантійних фондів;

  • організація грошових розрахунків і забезпечення постачання біржового товару за укладеними угодами.

Для гарантування виконання операцій на ринку фінансових ф'ючерсів використовують три типи маржі: початкову, варіацій­ну (підтримуючу), додаткову.

Початкова маржа. За визначенням, початкова маржа на один ф'ючерсний контракт повинна покривати добову зміну ціни кон­тракту (для ринків, що не мають достатньої ліквідності, — коли­вання кількох діб). Для визначення розміру маржі використову­ють вибіркові статистичні дані про коливання цін та статистичні методи, які дають змогу встановити довірчі інтервали для макси­мальних значень коливань.

Мета початкової маржі — забезпечити можливість примусо­вого закриття усіх або частини відкритих позицій фінансово не­спроможного учасника біржової торгівлі на найближчій торговій сесії (з маржових коштів покриваються можливі втрати кліринго­вої установи у разі примусового закриття позицій). Внесена при укладенні угоди початкова маржа є власністю учасників біржової торгівлі і повертається їм після виконання умов контракту або пі­сля здійснення офсетної угоди (закриття позиції).

Особливістю маржових систем ліквідних ринків є те, що маржа спредових позицій може бути значно меншою, ніж маржа окремих позицій спреду, оскільки стандартні відхилення вартості спредів можуть бути значно меншими, ніж відхилення вартостей позицій.

^ Додаткова маржа. Цей тип маржі може вводитись незадовго до дати виконання контракту з метою гарантування виконання його умов, а також у разі значного зростання нестабільності ринку.

^ Варіаційна маржа. Частиною процедури клірингу є щоденна заміна кожного існуючого контракту на новий, ціна якого дорів­нює розрахунковій ціні останньої торгової сесії. Результатом цього є вимога (до певної групи учасників ринку) про внесення варіаційної маржі, мета якої — не допустити накопичення зо­бов'язань учасників ринку.

^ Гарантійний фонд. Зрозуміло, що при кризовому розвитку ринку і частковій втраті його ліквідності (неможливості прове­дення офсетних операцій) зобов'язання щодо внесення варіацій­ної маржі можуть перевищити обсяги вільних коштів низки учас­ників. При цьому втрати від примусового закриття позицій мо­жуть перевищити розміри внесеної ними початкової маржі. Вони покриваються за рахунок гарантійного і резервного фондів клі­рингової установи і біржі. Ці фонди формуються з внесків учас­ників ринку і членів клірингової установи. Водночас, покривати збитки сторони, яка програла в біржовій грі, за рахунок коштів цих фондів, тобто (в тому числі) і за рахунок коштів сторін, що виграли, не можна вважати цілком природним. Досвід провідних західних бірж показує, що навіть за наявності таких фондів якіс­на організація управління ризиками в кліринговій установі веде до того, що випадків їх використання для покриття збитків поки що не спостерігалося.

^ Ліміти відкритих позицій. Важливим важелем в управлінні ри­зиками невиконання укладених угод є позиційні ліміти, що встано­влюються для учасників термінового ринку (що включає як ринок ф'ючерсних контрактів, так і опціонів) кліринговою установою. У спрощеній системі вони можуть установлюватись на брутто-позиції.

У разі більш розвиненої системи керування ризиками, що ви­користовує різні ставки початкової маржі для чистих і спредових позицій, спредові і чисті нетто-позиції можуть враховуватись і лімітуватись окремо. При цьому зменшується пригноблюючий ліквідність ринку вплив брутто-лімітів, оскільки при брутто-лімітуванні ліквідність ринку падає у міру вичерпання учасника­ми своїх лімітів. Водночас при пільговому лімітуванні спредових позицій ліквідність ринку може підтримуватися на вищому рівні.

Підтримка достатньої ліквідності ринку — ще один важіль в управлінні ризиками. Справді, це дає змогу закрити позиції не­спроможних учасників ринку за період, що покривається почат­ковою маржею.

Звернемо увагу на таку суперечність: ослаблення лімітів, з од­ного боку, стимулюватиме ліквідність ринку, а з іншого — збі­льшуватиме можливий обсяг позицій неспроможного учасника ринку, що примусово закриваються. Це створюватиме ситуацію, за якої ліквідність може виявитися недостатньою для закриття позицій у відведений проміжок часу і за прийнятними цінами. У спокійній ситуації на ринку в цьому немає великої небезпеки. Але фінансова неспроможність особливо виявляється під час криз.

^ Ф'ючерсні стратегії та хеджування

Структуру ринку фінансових ф'ючерсів, з погляду цілей, які мають бути досягнуті на ньому, утворюють два типи осіб — хеджери і спекулянти. Для спекулянта робота на ринку фінансових ф'ючерсів нічим не відрізняється від роботи на спот-ринку базо­вих інструментів. її сутність виражена в словах: «Купуй дешево, продавай дорого і роби гроші». Але як це реалізувати? З погляду дилінгу з одним або кількома активами (коли позиції відкрива­ються і закриваються протягом торгової сесії кілька разів, але до кінця її, як правило, всі позиції закриті) відповідь на поставлене питання можна знайти в технічному аналізі, що застосовує різні підходи до визначення моментів купівлі і продажу.

Існує низка спекулятивних стратегій, які не потребують навіть застосування технічного аналізу. Це так звані спекуляції на часо­вих спредах.

Спекуляція на часовому спреді виявляється в прагненні зайня­ти певну позицію на ринку ф'ючерсних контрактів з коротким терміном виконання і протилежну — на ринку з довшим термі­ном виконання. Механізм спекуляцій аналогічний механізму гео­графічного арбітражу, коли пряма й обернена позиції у валюті відкриваються на двох різних ринках.

Надалі ми розглядатимемо суто ф'ючерсні стратегії, які ви­значаються особливостями цього інструменту і не пов'язані із за­стосуванням технічного аналізу. Це так звані стратегії хеджування. Мета цих стратегій — запобігання ризикам відкритих позицій за базовим активом.

Розглянемо, наприклад, металургійне підприємство-експортера. Аналізуючи поточні активи і пасиви, можемо побачити, що дебіторська заборгованість у валюті, яка має бути інкасована протягом поточного місяця, значно переважатиме зобов'язання підприємства у валюті, які мають бути погашені протягом того ж місяця. Якщо валютні активи переважають валютні пасиви, то це означає, що підприємство має довгу валютну позицію.

Для підприємств-імпортерів характерне протилежне співвід­ношення: пасиви у валюті переважають валютні активи. Тобто такі підприємства мають, як правило, коротку валютну позицію.

Саме наявність відкритої валютної позиції є чинником ризику, пов'язаного зі зміною валютного курсу, а хеджування зводиться до закриття валютної позиції, тобто збалансування валютних па­сивів і активів.

Перш ніж розглянемо приклад стратегії хеджування, нам потріб­но ознайомитись з методами кількісного вимірювання ризику. Застосування такого вимірювання, як ми побачимо далі, дає змогу визначити ступінь ефективності того чи іншого методу хеджування.

4.

6. ^ Депозитні валютні операції

Депозитні валютні операції— це сукупність короткострокових (від одного дня до одного року) операцій з розміщення вільних гро­шових залишків, а також операцій із залучення коштів в іноземних валютах, яких бракує, на різні строки під певний відсоток для отри­мання прибутку.

В англійській мові усталився термін для позначення цих опера­цій — операції грошового ринку.

Операції грошового ринку поділяються на угоди:

  • з розміщення коштів — кредитування в іноземній валюті (lending). Йому відповідають кредити (loans);

  • із залучення коштів — запозичення в іноземній валюті (borrowing). Йому відповідають депозити (deposits).

У сучасній міжнародній і вітчизняній практиці для міжбанківських операцій грошового ринку використовується термін «депози­ти». Останні поділяються на:

  1. депозити залучені (deposits taken);

  2. депозити розміщені (deposits given або deposits lent).

^ Строки депозитів. Кожний депозит має певну тривалість у ча­сі. Дата розміщення (або залучення) депозиту називається датою валютування, а дата повернення — закінченням депозиту.

Наприклад, якщо 18 січня комерційний банк розмістив 1 млн дол. у Сітібанку (Нью-Йорк) на тиждень зі споту, то реально перерахування коштів на рахунок Сітібанку відбудеться 20 січня (тобто на споті), а повернення — 27 січня.

Для депозитів грошового ринку характерні строки розміщення до 12 місяців (1 рік). При цьому для строків, кратних тижню, дата закінчення депозиту припадатиме на дату, віддалену від дати валю­тування на точно визначену кількість тижнів, тобто на той же день тижня. Для строків, кратних місяцю, дата закінчення депозиту при­падатиме на таку ж за значенням дату, що й дата валютування (на­приклад, місячний депозит з датою валютування 6 вересня матиме дату закінчення 6 жовтня).

Певні корективи при цьому вносять вихідні і святкові дні країни цієї валюти. Якщо дата закінчення депозиту збігається з вихідним (для місячних строків) або святковим днем, то вона переміщується на наступний робочий день. Наприклад, якщо формально закінчення мі­сячного доларового депозиту з датою валютування 25 листопада при­падає на Різдво, 25 грудня, то датою закінчення цього депозиту буде наступний за Різдвом робочий день — 26 грудня.

Для місячних строків чинним є також «правило кінця місяця», за яким, якщо дата валютування депозиту припадає на останній ро­бочий день місяця, то датою закінчення депозиту також є останній день наступного місяця. Наприклад, місячний депозит, розміщений з датою валютування 31 серпня, повернеться ЗО вересня.

Валютні дилери зазвичай мають календарі святкових днів для основних фінансових центрів. Щоб довідатися про свята на найближ­чий місяць, вони звертаються до спеціальних інформаційних сторі­нок агентства Рейтер-HOLA - D.

За строками прийнято розрізняти депозити трьох видів:

  1. депозити до запитання (онкольні депозити) — кошти розміщу­ються в банку на невизначений строк. Однак повернення (або зменшення суми) депозиту можливе за умови попереднього повідомлення (за 24 години, 2 дні і т. ін.). Для онкольних депозитів характерна плаваюча ставка відсотка, яка встанов­люється за обопільною згодою на базі певного періоду (напри­клад, щотижня);

  2. короткострокові одноденні депозити. До них належать одно­денні депозити типу «овернайт», «том-некст», «спот-некст». Вони використовуються для регулювання короткострокової лік­відності банку за рахунками НОСТРО;

  3. депозити на фіксовані строки. Зазвичай депозити розміщуються на стандартні строки: 7 днів (один тиждень), 1, 2, 3, 6 місяців і 1 рік. Ці строки дістали назву «прямих дат». У міжнародній практиці прийнято здійснювати відлік депозитного періоду з дати спот, хоч можливі також депозити, які розміщують на умо­вах дати валютування «завтра» («з тома») або навіть «сьогодні» («з тудея»): наприклад, тижневий депозит із завтра «том-уїк». Вибір дати валютування залежить від:




  • валюти депозиту;

  • часу розміщення;

  • кількості годинних поясів між банком і країною валюти де­позиту.

Відсоткові ставки і формула простого відсотка. Грошові ко­шти відчужуються на певний строк не безоплатно, а під відсоток. Коли йдеться про депозити, слід виокремлювати три такі поняття:

  • сума депозиту, або принципал;

  • відсоток — ціна використання позикових коштів, тобто конкретна сума прирощення початкової суми (принципала) на дату закінчен­ня депозиту. У міжнародній практиці прийнято нараховувати від­соток на дату повернення депозиту, однак можливе також щомісяч­не нарахування відсотка (для періодів від 1 до 12 місяців);

  • відсоткова ставка, що являє собою відношення відсотка за період до принципала:



Однак, як правило, відсоткову ставку наводять у вигляді річної відсоткової ставки, тобто як відношення відсотка, нарахованого од­норазово за рік, до початкової суми.

Формула простого відсотка дає змогу обчислити суму відсотків, нарахованих по депозиту, розміщеному на конкретний період за певною ставкою:



При визначенні суми відсотків для строків менше року викори­стовується поняття «відсотковий період», що складається з кількості днів, на які розміщено депозит. Мінімальний відсотковий період до­рівнює одному дню (одній добі).

Дата валютування (дата розміщення) береться до уваги при ви­значенні відсотка як повний день (оскільки позичальник отримує ко­шти вранці цього дня і впродовж усього дня ними користується), а дата закінчення (повернення) депозиту при визначенні відсотка не береться до уваги (кошти повертаються також вранці). Наприклад, якщо депозит розміщено з 9 листопада по 30 листопада, то кількість днів дорівнюватиме 21, тобто 30-9.

Якщо депозит розміщено на строк, кратний місяцю, то відсот­ковий період також враховує точну кількість днів. Наприклад, три­валість місячного депозиту, розміщеного з 16 лютого по 16 березня, дорівнюватиме 28 днів, а місячного депозиту з 20 липня по 21 серпня (формальна дата закінчення 20 серпня припадає на неді­лю) становитиме 31 день.

За кількістю днів у році розрізняють два методи нарахування відсотків:

  • міжнародний, коли кількість днів у році становить 360 днів;

британський, за яким кількість днів у році дорівнює 365 днів (366 днів у високосному). Цей метод використовують, обчислю­ючи відсоток для таких валют: фунт стерлінгів, сінгапурський долар, гонконгзький долар, південноафриканський ренд.

У міжнародній практиці використовують два способи запису відсоткової ставки:

  • у вигляді десяткового дробу. Наприклад, 4,75 % = 0,0475. Тут одна десятитисячна частка становить один відсотковий, або ба­зовий, пункт. Сто базових пунктів дорівнюють 1 %;

  • у вигляді простого дробу. Наприклад, 4 — 3 / 4 %. Відсоткова ставка у вигляді простого дробу відліковується з 1/2 і може до­ходити із зменшенням дробу до 1/64. Однак найбільш пошире­ними котируваннями відсоткових ставок на міжнародних гро­шових ринках є дроби від 1/2 до 1/16 %.

Обидва способи однаковою мірою є прийнятними і використо­вуються валютними дилерами у всьому світі.

^ Сторони Bid і Offer та розмір маржі в котируванні відсотко­вих ставок. Як правило, відсоткова ставка для депозитів наводиться у вигляді двосторонньої котировки, наприклад:



Тут Bid — ліва сторона котировки — ставка залучення. За став­кою bid банк, що здійснює котирування, залучає кошти в депозит на певний період.

Offer — права сторона котировки — ставка розміщення. За став­кою offer банк, що здійснює котирування, пропонує грошові кошти для розміщення на певний період.

Двостороннє котирування означає, що банк, який здійснює ко­тирування, зобов'язується забезпечити або залучення, або розміщен­ня коштів у депозит за ставками котирування.

Для кращого запам'ятовування ці правила можна зобразити у вигляді такої схеми:


Різниця між котировками bid и offer називається маржею, або спредом, і є основою прибутку банку, що котирує депозитні ставки. Наприклад, якщо якийсь банк ААА є маркет-мейкером на ринку міжбанківських депозитів, тобто інші банки постійно розміщують у ньому кошти в цій валюті по більш низькій стороні bid, а треті бан­ки постійно залучають до нього ці ж кошти по високій стороні offer, то цей банк отримує постійний прибуток.

Розмір маржі, а також значення котировок bid і offer можуть ко­ливатися і залежать від низки факторів:

  1. статус банку, що здійснює котирування. Наприклад, маркет-мейкери, які мають великі об'єми залучення і розміщення коштів, зацікавлені у вузькій маржі для стимулювання угод — контр­агенти активніше розміщуватимуть під більш високі ставки Ьісі і залучатимуть під більш низьку ставку оїїег. Наприклад, якщо середня маржа на ринку 5,75-5,93, банк котируватиме 5,8-5,9 %. Однак якщо частка операцій цього банку на грошовому ринку є значною, зміна ставок здатна вплинути на середньоринкові ставки також у бік зменшення маржі;

  2. потреба банку в залученні або розміщенні коштів. Банк, який потребує більшою мірою залучення, ніж розміщення коштів, котируватиме більш високу сторону bid і, навпаки, банк, що має потребу в розміщенні коштів, котируватиме більш низьку сторону offer.

Часом банки, яким гостро бракує коштів у якійсь валюті на пев­ний строк, котирують тільки одну сторону bid, що вища за рин­кову, наприклад: «only bid at 5,83». І, навпаки: банки, що мають надлишок коштів у якійсь валюті, котрий потрібно розмістити, котирують тільки більш низьку сторону offer: «only offer at 5,90»;

  1. статус контрагента, що робить запит на котирування. Наприклад, якщо запит на котирування робить невеликий або ма­ловідомий банк, то розмір маржі може бути ширшим. З розвит­ком відносин з контрагентом, нарощуванням обсягів операцій, у разі їх стабільного позитивного характеру розмір маржі може звужуватися. На статус контрагента впливає також ступінь ризику з погляду здійснюваних з ним операцій. У разі високого страхового ризику західні банки прагнуть залучати валютні кошти, але відмовляються їх розміщувати;

  2. сума котируваного депозиту. Середньою ринковою сумою розмі­щуваних і залучених міжбанківських депозитів є 10 млн дол США (або еквівалент). Для сум, менших за 1 млн дол. і понад 100 млн дол. банки котируватимуть більш широку маржу відсот­кових ставок.

Щоб полегшити проведення депозитних операцій, інформаційні термінали агентства Рейтер надають валютним дилерам сторінки з інформацією про поточний рівень відсоткових ставок для валют на міжнародних грошових ринках.

^ Депозитна позиція і відсотковий арбітраж. Залучаючи де­позит, банк збільшує кількість грошей на кореспондентському рахунку в цій валюті, створюючи тим самим довгу депозитну пози­цію. Наприклад, довга позиція в доларах на 1 млн дол. записується так: + 1000 000 USD.

Якщо банк розміщує міжбанківський депозит, він вимуше­ний зменшувати свій залишок на кореспондентському рахунку в цій валюті, створюючи тим самим коротку депозитну позицію:-1 000 000 USD.

Знак позиції (додатний чи від'ємний) означає, що банк має залишок коштів у цій валюті на кореспондентському рахунку. Наприклад, як­що банк ААА має на доларовому кореспондентському рахунку в американському банку 3 млн USD, це означає, що він має довгу позицію по доларах у розмірі 3 млн дол. Оскільки гроші повинні да­вати прибуток, ці 3 млн дол. слід розмістити в депозит, тобто ство­рюється коротка депозитна позиція, що покриває довгу.

Відкриття довгих і коротких позицій становить різний ступінь ризику: створюючи довгу позицію, банк залучає гроші, тоді як для створення короткої позиції слід попередньо мати необхідну суму грошей на кореспондентському рахунку на дату валютування. Якщо банк спочатку відкрив коротку позицію у валюті (розмістив депо­зит), не маючи достатніх коштів на кореспондентському рахунку, він повинен на ту ж дату валютування покрити коротку позицію дов­гою, тобто залучити депозит на суму, якої бракує. Це уможливлює проведення відсоткового арбітражу.

^ Відсотковий арбітраж — отримання прибутку за рахунок різ­ниці відсоткових ставок за залученими і розміщеними на однакову суму депозитами.

Розрізняють два види відсоткового арбітражу: 1) арбітраж на збігу строків розміщення і залучення депозитів. На­приклад, 5 червня комерційний банк ААА розмістив зі споту (тобто на 7 червня) 5 млн дол США на місячний депозит в ін­шому банку під 6 % і того ж дня уклав угоди з третім банком щодо залучення 5 млн дол також зі споту (з 7 червня) на місяць під 5 %.



Таким чином, банк має впродовж 30 днів розміщений депозит, покритий залученим депозитом, тобто коротку депозитну пози­цію, покриту довгою на однаковий строк. При цьому повністю усунуто відсотковий ризик, оскільки відсоткові ставки вже




зафіксовано. Розмір прибутку, отриманий банком за цим депо­зитом, становить:

2) відсотковий арбітраж на різних строках депозитів. Якщо розмі­щені і залучені депозити мають різні строки, то йдеться про не­збіг строків, або «місматче», що тягне за собою ризик зміни ві­дсоткових ставок. У цьому випадку депозитний дилер здійснює відсотковий арбітраж на основі очікування рівня відсоткових ставок у майбутньому.

Наприклад, банк ААА розміщує 5 червня 1 млн дол на місяч­ний депозит зі споту (з 07.06 по 07.06) під 10 % річних і покриває утворену коротку позицію за рахунок залучення також зі споту тиж­невого депозиту в 1 млн дол під 7 % річних із 07.06 по 14.06. На пе­ріод першого тижня відкритої позиції немає, але з 14.06. по 07.07 банк має тільки коротку позицію, яку він повинен завчасно закрити (бажано за 2 дні до 14.06 залучити на споті депозит) — тобто очеви­дний місматч на 23 дні.



Завчасно (за 2 дні або 1 день) банк знову вдається до залу­чення тижневого депозиту (з 14 по 21 червня) і знову під більш низьку, ніж для розміщеного депозиту ставку (7 %), і місматч скорочується до 16 днів. Відтак з 21 по 28 червня і з 28 червня по 5 липня дилери можуть залучити знову тижневі депозити, а 2 дні, що залишаються до 7 липня, покрити залученням одноденних де­позитів.

Цей вид арбітражу пов'язаний з ризиком зміни відсоткової ставки, який оцінюється дилерами індивідуально. Наприклад, як­би впродовж першого тижня після розміщення депозиту відсотко­ві ставки на залучення тижневих депозитів виросли до 11 % річ­них, то банк ААА протягом другого тижня зазнав би відсоткових збитків.

Для відсоткового арбітражу на міжнародних грошових ринках характерна гра не тільки на використанні різних відсоткових ставок для різних періодів, а й гра на очікування близької зміни загального рівня відсоткових ставок. Наприклад, з рейтеровської таблиці дола­рових відсоткових ставок DЕРО видно, що їх абсолютне значення зростає від періоду о/n до 12 місяців. Це означає, що учасники гро­шового ринку сподіваються на підвищення відсоткових ставок за доларами (тобто на можливе підвищення облікової ставки) Феде­ральною резервною системою. Хоча, напевно, ніхто не може сказати, коли це станеться, однак ринок переконаний (завдяки економічному аналізові, логіці макроекономічних показників), що таке підвищення неминуче стоїть на порядку денному.

Якщо рівень відсоткових ставок зменшується в абсолютних значеннях від коротких періодів до більш тривалих (від «овернайта» до 12 місяців), це означає, що ринок очікує на зниження загального рівня відсоткових ставок.

У разі зміни облікової ставки центральним банком країни за­гальний рівень відсоткових ставок на різні періоди також зміню­ється — зростає чи знижується приблизно на таку же кількість базових пунктів.

^ Міжбанківські і клієнтські депозити. Депозитні операції за характером впливу на баланс комерційного банку поділяються на міжбанківські і клієнтські. Зазначимо, що клієнтські депозити, вла­сне, створюють базу для проведення міжбанківських операцій. Основною вимогою до підтримання ліквідності банку є збіг активів і пасивів щодо термінів.

Для обслуговування клієнтів банку, що мають у ньому валютні рахунки, у межах дилінгових відділів створюються спеціальні клієнт­ські групи. Значні залишки на поточних рахунках великих клієнтів є основою для розміщення банком цих грошей у міжбанківські депо­зити для отримання відсотка. Однак при цьому банк може зіткнути­ся з проблемою ліквідності. Якщо валютні кошти розміщено в мі­сячний депозит, а через два тижні клієнт просить здійснити переказ своїх коштів у вигляді платежу, банк може зіткнутися із ситуацією, коли клієнтські гроші «заморожені» до закінчення депозиту і немає чим сплатити. У таких випадках банк, звичайно, може спробувати залучити короткостроковий депозит на ринку, але ризик неліквідності все-таки залишається. Ризик набуває загрозливого характеру, якщо банкові не вдається залучити «короткі» гроші і він змушений затримати платіж клієнта.

Щоб уникнути такої ситуації, банк або взагалі не розміщує по­точні кошти клієнтів, або пропонує клієнтам розміщувати кошти на короткострокові депозити. Практично це є внутрібанківські бухгал­терські проводки й формально виглядає як списування суми депози­ту з поточного рахунка клієнта і зарахування його на спеціальний депозитний рахунок (за пасивами).

Це вигідно клієнтам, оскільки, розміщуючи кошти на депозиті, во­ни отримують вищий відсоток, ніж за поточним рахунком; це зручно і для банку — він дістає можливість сміливо розміщувати клієнтські депозити на міжбанківському ринку. При цьому строки залучення коштів на депозити від клієнтів зазвичай відповідають строкам їх розміщення в інших банках.

На практиці це виглядає так: клієнт телефонує дилерові клієнтсь­кої групи й узгоджує з ним строк, суму і відсоткову ставку депозиту. Далі ці відомості передаються в групу міжбанківських депозитів, яка розміщує ці суми на міжбанківському ринку.

Зазвичай клієнти розміщують валютні кошти на депозити на строк від 1 тижня до 1 місяця. Тим не менше, розмістивши гроші на

банківському депозиті, вони тримають певні кошти на поточних рахунках для здійснення строкових платежів і т. ін. Усі ці не розмі­щені клієнтами гроші становлять часом значні суми, які також слід розмістити, щоб банк зміг отримати прибуток. А щоб не втрапити в ліквідну пастку, йому безпечніше розміщувати їх на короткостроко­вих депозитах (від 1 дня максимум до 1 тижня).

За балансом комерційного банку залучення клієнтських коштів на депозити відображається у вигляді руху за пасивами (між пасив­ними рахунками), а розміщення на міжбанківських депозитах — у вигляді руху між активними рахунками.
^ 4. Валютний "своп" (currency swap) — це валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах термінового постачання („спот”) із одночасною контругодою, що передбачає продаж (або купівлю) тієї самої валюти на певний термін на умовах "форвард". Існують також операції, де купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом "аутрайт". Їх називають "форвард-форвард" або фор­вардний своп.

В угоді „своп” дату виконання ближчої уго­ди називають датою валютування, а дату виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, — датою завершення "свопу".

Операції „своп”, які можна класифікувати за наступними ознаками:

  • за послідовністю виконаних операцій;

  • за термінами укладення угоди.

Залежно від послідовності виконаних операцій "спот" і "форвард" своп-операції поділяють на репорт і депорт:

  • репорт — це продаж валюти на умовах "спот" і одночасна купівля на умовах "форвард".

  • депорт — купівля валюти на умовах "спот" і продаж на умовах "форвард".

За термінами укладення угоди виділяють такі різновиди "свопів":

  • звичайні (операції репорт і депорт);

  • тижневі, якщо перша уго­да виконується на умовах "спот", а друга — на умовах тижне­вого "форварду";

  • одноденні, якщо пер­ша операція здійснюється з датою валютування "завтра", а зворотна — на умовах "спот";

  • форвардні, якщо обидві операції здійснюються за курсами „аутрайт” з різними датами валютування ("форвард-форвард").

Одну з причин використання свопів можна продемонструвати за допомогою такого прикладу. Наприклад, трейдер взяв в кредит єни і купив 100 000 EUR проти JPY за курсом 120.00. Куплені євро автоматично розміщаються на депозиті. Якщо відсоткова ставка за депозитом у євро складає 5%, то він отримає за день 13.70 євро (100 000 * 5%/365). Якщо відсоткова ставка за кредитом у єнах складає 3%, то витрати по кредиту за один день складуть 986.3 єн (100 000 * 120 * 3%/365), чи 8.22 євро (986.3/120). Таким чином, за результатами дня трейдер отримає прибуток за свопом у розмірі 5.48 євро. Якщо трейдер буде перебувати у такій позиції цілий рік і процентні ставки будуть незмінними, як і курс EURJPY, то через рік він отримає сумарний сноповий прибуток у розмірі 2000 євро (с.30-31).

^ 5. Опціон (option) – контракт, за яким продавець надає покупцю право, але не зобов’язання купити певний актив у визначений термін за заздалегідь узгодженою ціною.

Власник опціону (на відміну від продавця) має право вибору - реалізувати опціон або відмовитися від нього залежно від того, наскільки вигідними для нього будуть зміни валютного курсу. Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну опера­цію згідно визначених у ньому умов.

Опціонні угоди можна класифікувати за наступними ознаками:

  • залежно від типу базисного активу та ринків обігу;

  • залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди;

  • залежно від терміну виконання;

  • залежно від типу покриття.

Залежно від типу активу та місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові:

  • Біржові опціо­ни (traded options) продають і купують опціонні біржі. Вони стандартизовані за певними видами валют, сумами й термінами виконання і тому можуть перебувати в обігу на вторинному ринку. Термін поставки у таких опціонах визначено біржею і не може бути змінений. Дата виконання опціонних контрактів є чітко зафіксованою.

  • Позабіржові опціони (OTC options) передбачають, що термін і ціна поставки визначаються угодою сторін – банком і брокерською компанією, з одного боку, і клієнтом, з іншого. На ринку позабіржових опціонів переважно оперують банки, які працюють із великими корпо­раціями. Стандартними термінами поставки у таких опціонах є тиждень, місяць і три місяці з дня укладення угоди, однак можуть існувати і інші дати виконання опціонів, визначені учасниками угоди.

Право на покупку чи продаж належать інвестору, що купує опціон тобто власнику опціону. Залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди розрізняють опціон "кол" (call) і опціон "пут" (put):

  • Опціон "call" дає його власникові право купити актив.

  • Опціон "put" дає його влас­никові право продати актив.

Права та обов’язки продавця та власника опціонів „put” і “call” продемонстровано на таблиці

Табл.

Права та обов’язки продавця та власника опціонів „put” і “call”

Вид опціону

Права та обов’язки

продавця опціону

власника опціону

„put”

зобов’язання

купити актив

право

продати актив

„call”

зобов’язання

продати актив

право

купити актив


Премія – це плата за право здійснити купівлю чи продаж певного активу, або ціна опціону. Продавець опціону погоджується на виконання умов контракту після отримання премії. Саме сумою премії обмежується ризик власника опціону. Якщо зміни на ринку не вигідні для останнього, він може не реалізовувати опціон і втратити таким чином премію. У такому випадку виграє продавець опціону, прибуток якого буде дорівнювати сумі премії, яку він отримав за опціонну угоду. У протилежному випадку, коли зміни на ринку будуть вигідними для інвестора, він реалізує опціон, і його виграш становитиме різницю між ціною, зафіксованою у контракті і ринковою ціною мінус премія.

Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсо­ток від суми опціонної угоди або як абсолютна сума за одини­цю валюти. Вартість опціону є договірною величиною і зале­жить від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточно­го валютного курсу та ціни виконання опціону.

Залежно від терміну виконання виділяють такі види опціонів:

  • Американський тип, згідно з яким опціонна угода може бути реалізована власником у будь-який момент протягом усього терміну дії опціону;

  • Європейський тип – опціонна угода може бути виконана лише після завершення терміну дії опціону;

  • Азійський тип – опціон виконується за середньозваженою ціною за весь період дії опціонної угоди з часу її купівлі.

В Україні та Росії переважно використовуються європейські опціони.

Залежно від типу покриття продавець може виписати покритий чи непокритий опціон:

  • покритий опціон означає, що його продавець володіє базисним активом по опціону (необхідна частина якого зберігається у брокера) чи необхідною кількістю коштів на брокерському рахунку;

  • непокритий опціон означає, що продавець не має базисного активу чи коштів, і у даному випадку необхідним є формування грошової застави

   У сучасній практиці широко використовуються наступні опціонні стратегії [www.finmarket.com.ua]:

  • „вертикальні стратегії” передбачають покупку і продаж опціонів з різними цінами виконання;

  • „волатильні стратегії” засновані на прогнозах змінності курсів. Основним питанням прогнозу є те, чи залишаться ціни у певному проміжку;

  • „довгі і короткі стредли” – купівля опціонів „put” і „call” з однією ціною виконання і з однаковою датою завершення, чи продаж з аналогічними умовами;

  • „довгі і короткі стренгли” - купівля і продаж опціонів „put” і „call” з однаковою датою завершення, але з різною ціною виконання контракту;

  • спред „метелик” – полягає у купівлі одного опціону „call” з низькою ціною виконання і одного опціону „call” з високою ціною виконання, і одночасному продажі двох опціонів „call” з середньою ціною виконання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (1446 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru