Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини - файл 1.doc


Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини
скачать (1446 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1446kb.04.12.2011 07:20скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Тема 1.7 . Організація світового валютного ринку.

  1. Поняття та структура міжнародного валютного ринку.

  2. Ринок „Forex”.

  3. Світові валютно-фінансові ринки

  4. Організація валютного ринку України



  1. Поняття та структура міжнародного валютного ринку.



Серед вітчизняних підходів до визначення змісту валютного ринку слід виокремити наступні:

За одним з них – економічним – валютний ринок розуміють як сукупність відносин з купівлі-продажу іноземних валют, інших валютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземних капіталів.

Згідно іншого – інституційного – підходу під валютними ринками розуміють сукупність установ та організацій, що забезпечують реалізацію валютних операцій.

Третій підхід – географічний або територіальний – зосереджений на розумінні міжнародного валютного ринку як сукупності установ, що забезпечують валютні операції у певному офіційному фінансовому центрі. Це міжнародні валютні ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франкфурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюріха, Гонконгу та ін.

На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго­вельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти по­купцями, продавцями, посередниками, банківськими устано­вами та фірмами.

До основних функцій міжнародного валютного ринку відносять:

  • сприяння розвитку міжнародних торговельних відносин;

  • забезпечення реалізації міжнародних розрахунків;

  • регулювання валютних курсів;

  • страхування валютних ризиків;

  • диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав;

  • одержання спекулятивного прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями.



Основні учасники валютного ринку:

  • центральні банки;

  • комерційні банки;

  • інвестиційні і пенсійні фонди;

  • підприємства, що здійснюють експортно-імпортні операції;

  • валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж;

  • валютні брокерські фірми

  • страхові компанії;

  • державні органи .

Особливе місце в структурі світових валютних ринків займають центральні банки. Найбільшими центральними банками, які здійснюють найбільший вплив на динаміку валютних курсів, є Федеральна резервна система США, Європейський центральний банк, Бундесбанк Німеччини, Банк Англії, Банк Японії.

Серед комерційних банків, які активно торгують валютами виділяють Barclays Bank, Chase Manhattan Bank, Citibank, Deutsche Bank, Standard Chartered Bank i Union Bank of Switzerland. Щоденний обсяг валютних операцій цих банків досягає мій ярдів доларів. При цьому слід відмітити високу концентрацію валютообмінних операцій серед невеликої кількості банків – більше ¾ денного обороту валютного ринку проходить менш ніж через 1000 банків світу.

Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціо­нальні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ю­терну техніку .

Інвестиційні і пенсійний фонди проводять активну політику „портфельного” інвестування. Дана політика полягає у придбанні державних і корпоративних цінних паперів у різних країнах світу.

До аналогічної групи учасників валютного ринку відносять фінансові організації, що є структурними підрозділами транснаціональних корпорацій – General Motors, Ford, Coca-Cola, Johnson&Johnson, British Petroleum, Mitsubishi, Daimler-Chrysler та ін. Тут слід відмітити існування двох основних груп фондів – пенсійних і хедж-фондів. Пенсійні фонди основним завданням вважають збереження вкладених у них коштів, а отримання прибутку відходить на другий план. Керівники таких фондів отримують винагороду як відсоток від активів. Звідси становиться зрозумілим, що пенсійні фонди рідко здійснюють ризиковані спекулятивні операції. Протилежної за змістом притримуються хедж-фонди, яскравим представником яких є Quantum Fund. Керівники хедж-фондів отримують винагороду у вигляді відсотків від прибутку, звідки з’являється прагнення цих фондів заробити на будь-якій, навіть найбільш ризиковій операції. Історично пенсійні фонди були створені раніше хеджових (у 30-ті роки минулого сторіччя) і на сьогодні їх сумарні активи є значно більшими. Однак зниження дохідності класичних інструментів інвестування (державні цінні папери і акції) провокує все більшу кількість інвесторів вкладати свої кошти до хедж-фондів незважаючи на більш високий ризик таких інвестицій. Сьогодні активна спекуляція діяльності хедж-фондів є головним джерелом нестабільності фінансових ринків. Часто лише тільки чутки про те, що якийсь великий фонд розпочав проводити широкомасштабні операції на ринку певного товару, здатні сколихнути ринок у ту чи іншу сторону.

Брокерські фірми відповідають за контакт покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними валютної угоди. За таке посередництво брокерські фірми отримують комісійні. Основною формою стягнення комісійних на FOREX’і є спреди між котируваннями на купівлю і продаж валют, коли брокер дешево купує і дорого продає.

Найбільшими брокерськими фірмами на валютному ринку є Bierbaum, Coutts, Harlow Buttler, Lasser Marshall, Tradition, Tullet and Tokio та ін.

Окрему групу організацій, що здійснюють значний вплив на валютний ринок, складають наступні урядові органи:

  • Міністерство фінансів Німеччини;

  • Міністерство фінансів Великобританії;

  • Міністерство фінансів Франції.

Для сучасних ринків характерні такі особливості:

  • інтернаціоналізація валютних ринків на основі інтернаціоналізації світових господарських зв’язків;

  • децентралізація та глобальний масштаб валютних операцій;

  • уніфікація валютних операцій;

  • широкі масштаби спекулятивних операцій;

  • нестабільність валютних курсів;

  • широке використання сучасної телекомунікаційної та обчислювальної техніки.

Міжнародний валютний ринок є органічною системою, елементами якої є світові, національні та регіональні ринки.

    1. Серед світових ринків виділяють ринки за видами валютних операцій (форвардні, ф’ючерсні, опціонні та ін.) та спеціальні ринки (ринки відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійних операцій, окремих міжнародних розрахункових одиниць.

    2. Національні ринки забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговують зв’язки з міжнародними валютними центрами.

3. Найбільшими регіональними ва­лютними ринками є:

      • Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху);

      • Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);

      • Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

Серед різновидів валютних ринків слід виділити біржовий та позабіржовий (міжбанківський) валютні ринки. Біржовий ринок представлено діяльністю валютних бірж, а на позабіржовому оперують банки, фінансові установи, підприємства та організації. Різницю між цими видами ринків продемонстровано на таблиці 2.1
Табл. 2.1

^ Різниця між біржовим та позабіржовим ринком





Біржовий ринок

Позабіржовий ринок

Кількість

Кількість для кожного виду контракту встановлюється біржею. Можливими є операції лише з цілою кількістю контрактів.

За бажанням інвестора

Якість

Визначається залежно від різновиду контракту

За бажанням інвестора

Постачання/ терміни

Постачання здійснюється у терміни, встановлені біржею

За бажанням інвестора

Ліквідність

Переважно високий рівень, спостерігається також залежність від продукту

Можливі обмеження Ринок може складатися лише з однієї фірми

Ризик контрагента

Ризику немає, так як контракт реєструється

Ризик є, важливою є кредитоспроможність контрагента

Маржа

Є

Немає

Контроль

Підлягає жорсткому контролю

Менший ступінь контролю

Джерело: www.forexforum.ru



  1. ^ Ринок „Forex”.

Одним з найбільших валютних ринків сьогодні є міжнародний валютний ринок „Форекс”. Це сукупність угод учасників валютного ринку з обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої сторони за ринковим курсом. Форекс не є ринком у традиційному значенні цього слова. Він не має конкретного місця торгівлі, як, наприклад, фондова біржа. Торівля відбувається по телефону і через комп’ютерні термінали одночасно у сотнях банків у всьому світі. Так як практично у кожному часовому поясі (Сідней, Токіо, Гонконг, Франкфурт. Лондон, Нью-Йорк та ін.) є дилери, що бажають купити чи продати валюту, то валютний ринок працює 24 години на добу, і обмін валюти не припиняється протягом всього робочого тижня. Оскільки економічні умови кожної окремої країни (продуктивність праці, інфляція, безробіття та ін.) відрізняються та змінюються, що впливає на вартість валюти кожної країни і є причиною змін валютних курсів.

Головні причини швидкого розвитку Форексу наступні:

  • Ліквідність. Оскільки на цьому ринку предметом купівлі-продажу є валюта, що характеризується найвищим рівнем ліквідності серед інших активів

  • Оперативність. Цілодобовий режим роботи ринку забезпечує його учасникам можливість швидко реагувати на всі події, що супроводжуються зміною валютних курсів.

  • Вартість. Ринок Форекс традиційно не має ніяких комісійних витрат, окрім спреду між ціною попиту і пропозиції.

  • Однозначність котирування. Висока ліквідність ринку зумовлює можливість купівлі-продажу значних сум валюти за однією ринковою ціною. Це дозволяє уникнути проблеми нестійкості, що існує, наприклад, на ф’ючерсних ринках, де у певний час та за певною ціною може бути продана лише обмежена кількість контрактів.

  • Розмір кредитного плеча на цьому ринку може сягати 1:100. Цей фактор спричиняє як високу дохідність операцій, так і їх високу ризикованість.

Мінімальною сумою реальних угод на ринку FOREX є $5 млн. Тому заробити на реальній конвертації однієї валюти в іншу на таких сумах можуть лише великі фінансові інститути, що працюють на кредитних чи клієнтських грошах. Останні з метою залучення на цей ринок більшої кількості контрагентів розробили систему „кредитного плеча” – леверіджа (leverage), який ще називають гіерінгом (gearing). „Кредитне плече” є правом клієнта банку чи брокерської контори торгувати сумами, що у велику кількість разів перевищують обсяги страхового депозиту чи маржинального рахунку, внесеного на спеціальний рахунок маржинальної торгівлі. Як правило, величина „кредитного плеча” коливається від 10 до 100 разів.

^ 3. Світові валютно-фінансові ринки

Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом. Світові фінансові центри – це місця концентрації банків і спеціалізованих фінансово-кредитних установ. Такими центрами на сьогодні є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо. Близько 50% міжнародних валютних операцій здійснюються на трьох ринках – Лондонському, Нью-Йоркському, Токійському.

Найбільшим у світі центром торгівлі валютою як з по­гляду обсягу обороту, так і кількості валют є Нью-Йорк. Ха­рактерно, що в США відсутня валютна біржа, де б щоденно встановлювалися офіційні котирування. Тут валютою торгу­ють виключно на міжбанківському ринку, де формується се­редній курс, що служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Інші великі фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско та Новому Орлеані. Валютні біржі відсутні та­кож у Великій Британії та Швейцарії, проте це майже не впливає на масштаби валютних операцій, які здійснюються в цих країнах, оскільки на практиці фактичні курси валют, як правило, коливаються навколо офіційних валютних курсів. У Франції та Австрії функціонує по одній валютній біржі, Італія та Німеччина мають по кілька бірж.

Традиційно найвідомішим не тільки у Європі, а й у всьо­му світі є Лондонський валютний ринок. Ще в 1694 р. Бри­танський парламент прийняв акт, який закріпив створення Банку Англії. Так був заснований перший центральний банк у світі, який ліквідував свою монополію лише в 1832 р.
На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні ва­лютні ринки:

Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху);

  • Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);

  • Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн. дол. США.
^ 4. Організація валютного ринку України
Валютний ринок в Україні — це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу інозем­них валют. Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнарод­ного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних пла­тежів).

Суб'єктами валютного ринку є:

  • продавці валюти;

  • покупці валюти;

  • посередники.

До складу валютного ринку України входять такі суб'єкти:

  • Національний банк України;

  • комерційні банки, які одержали ліцензію Національно­го банку на право здійснення операцій з валютними ціннос­тями (уповноважені банки);

  • інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку;

  • юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

  • кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які отримали індивідуальний дозвіл Націо­нального банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

  • валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фон­дових бірж, які одержали ліцензію Національного банку направо організації торгівлі іноземною валютою.


Тема 1.8. Платіжний баланс.

  1. Економічний зміст платіжного балансу.

  2. Принципи складання платіжного балансу і його структура.

  3. Нейтральні операції.

  4. Фактори, що впливають на платіжний баланс.

  5. Стан платіжного балансу України.

  6. Зв’язок платіжного балансу з системою національних розрахунків.


Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність ііішємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу — балансу угод, укладених протя­гом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює Іншим країнам.

Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками Інших країн. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).

Складання платіжних балансів всі країни здійснюють на основі Керівництва МВФ із складання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п'яте видання).

Для складання платіжного балансу важливе значення має визначення поняття "економічна територія". Економічна те­риторія України складається з географічної території, яка керується урядом і в якій вільно переміщуються люди, това­ри та капітал. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, над яки­ми країна має виключне право володіння, територіальні анк­лави в інших країнах (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших країнах і використовуються урядом, якому вони належать, або якщо уряд орендує їх у дипломатичних, військових, наукових чи інших цілях). Отже, економічна те­риторія країни не включає територіальні анклави, що викори­стовуються зарубіжними урядами або міжнародними органі­заціями, які фізично розташовані в географічних кордонах цієї країни.

Економічна територія країни не обов'язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вона складається з гео­графічної території, що адмініструється урядом.

Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу є таким самим, як і у монетарній статис­тиці. До секторів та підсекторів економіки належать такі ос­новні типи складових, що є резидентськими в економіці: 1) підприємства, 2) компанії, 3) представництва іноземних ком­паній; 4) некомерційні установи та корпорації; 5) установи органів державного управління; 6) домашні господарства.

Підприємства мають центр економічної зацікавленості я Україні, якщо вони залучені до виробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вони повинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протя­гом певного періоду (рік або більше), повний та окремий ком­плект звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фонди для своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок.

"Закордонні" підприємства, залучені до виробничого процесу, є резидентами економіки тієї країни, де вони розташо­вані. Принцип, за яким визначається підприємство-резидент, стосується також підприємств, що використовують пересувне обладнання (кораблі, повітряні судна, бурові вежі та платфор­ми, залізничний рухомий склад) за межами економічної тео­рії тієї країни, резидентами якої вони є.

Компанії, що повністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, але знаходяться в Україні і ведуть в ній економічну діяльність, також вважаються резидентами Украї­ни. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.

^ Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше ніж рік, з точки зору платіжного балансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українських компаній за кордоном — вони є резидентами тієї країни, де розташовані і проводять свою діяльність.

^ Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їх існування як юридичного чи соціального об'єкта офі­ційно визнано та задокументовано.

^ Установи органів державного управління, які розташо­вані на території країни, є резидентами економіки і включа­ють усі установи і урядові органи на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, що розта­шовані за межами країн.

^ Домашнє господарство як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в даній країні і, отже, вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володіє помешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем про­живання членів цього домашнього господарства. Член домаш­нього господарства, який залишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часу повертається назад, продовжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздки систематичні. Тому до категорії "резиденти" належать:

• мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах, для відпочинку, по­ліпшення здоров'я, підвищення освіти, з релігійних та інших

мотивів;

• особи, які працюють деякий час на економічній території,

що відрізняється від тієї, де знаходиться домашнє господар­ство, до якого вони належать;

• працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а
потім повертаються до свого домашнього господарства (при­
кордонні працівники, персонал міжнародних організацій, який
працює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств
та ін., який наймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних
суден та іншого пересувного обладнання, що частково або повністю використовується поза економічною територією).

Часом реєстрації операції вважається той день, коли здій­снено зарахування відповідної суми коштів на кореспондент­ський рахунок або її списання.

^ Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерсько­го обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свід­чить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У зв'язку з тим, що кож­на угода реєструється два рази, підсумковий результат має бути взаємно врівноважений, а чисте сальдо всіх угод дорівнювати нулю. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стат­тя "трансферти".

Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що виникає в результаті часових та вартісних розбіжностей, нази­вається "чисті помилки та упущення". Ці показники подано у відповідній балансуючій статті "Помилки та упущення".
^ Структура платіжного балансу

Платіжний баланс складається із таких розділів:

  • торговельний баланс, тобто співвідношення між виво­зом та ввозом товарів;

  • баланс послуг та некомерційних платежів (баланс "не­видимих" операцій);

  • баланс руху капіталів і кредитів.

^ Торговельний баланс. Зовнішня торгівля історично ви­ступає висхідною формою міжнародних економічних відно­син, які пов'язують національні економіки із світовим гос­подарством. Торговельний баланс — це співвідношення вар­тості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовніш­ньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.

Саме завдяки цим розбіжностями у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення.

Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економічної політики.

Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс потрібний як дже­рело валютних засобів для оплати міжнародних зобов'язань по інших статтях платіжного балансу.

Для промислово розвинутих країн активне сальдо вико­ристовується для створення другої економіки за кордоном.

Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це правильно для країн, які розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де гостро відчуваєть­ся нестача валютних надходжень.

Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуван­ням на їх ринки міжнародних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни).

Позитивне сальдо торговельного балансу України (товари та послуги) у 1997 р. становило 424,0, у 1998 р. — 546,5 млн. дол. США; від'ємне сальдо в 1994 р. — 1200,0 млн., у 1995 р. — 1200,0, у 1996 р. — 893,5 млн. дол. США.

^ Баланс послуг та некомерційних платежів. Він включає платежі і надходження за транспортні перевезення, страху­вання, електронний, телекосмічний та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробни­чим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків тощо.

Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензія­ми, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничо­го досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру.

За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ "Послуги" входять, як не дивно, виплати доходів за інвести­ціями за кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів.

За методикою МВФ прийнято також показувати особли­вою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

державні операції — субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

приватні перекази — перекази іноземних робітників,
фахівців, родичів на батьківщину.

Три перераховані вище групи операцій — послуги, над­ходження від інвестицій, односторонні перекази — назива­ють "невидимими" операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей — товарів.

Використовується також термін "послуги і некомерційні платежі" як данина традиції тих часів, коли основним змістом економічних зв'язків між країнами була торгівля товарами.

Платіжний баланс по поточних операціях включає торго­вельний баланс і "невидимі" операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

^ Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношен­ня вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяють на дві категорії:

  • міжнародний рух підприємницького капіталу;

  • міжнародний рух позикового капіталу.

Підприємницький капітал включає прямі закордонні інве­стиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній).

Вивіз підприємницького капіталу на певному етапі відбу­вається інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовніш­ньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціо­налізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій становлять взаємні капіта­ловкладення розвинутих країн. Це є наочним підтверджен­ням того, що господарські зв'язки між розвинутими країна­ми зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу.

Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють довго-, середньо- і ко­роткострокові операції.

^ Довго- і середньострокові операції включають державні иі приватні запозичення та кредити, які надаються на термін понад один рік.

Одержувачами державних запозичень і кредитів виступа­ють переважно країни, що розвиваються, та держави, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами.

Щодо приватних довгострокових запозичень і кредитів, то до них вдаються поряд з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними державами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світо­вого ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.

^ Короткострокові операції включають міжнародні кре­дити терміном до одного року, поточні рахунки національ­них банків у закордонних банках (авуари), переміщення гро­шового капіталу між банками.

За останні десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку набули значного поширення. Якщо в 60—70-ті pp. переважало стихійне пе­реміщення "гарячих" грошей, що посилювало інфляцію і призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи, то з 80-х років основний потік короткострокових грошових ка­піталів направляється у США завдяки високим відсотко­вим ставкам і курсу долара. Так, на початку 80-х років що­річний приплив цих капіталів сягав 100—150 млрд. дол. США (на початку 90-х років він зменшився до 70 млрд. дол.).

^ Помилки і пропуски. Незважаючи на постійне вдоскона­лення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки, пов'язані з помилками і пропусками, все-таки залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття "Помилки і пропуски", до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій.

Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балан­су, зазначають, що найважче піддається обліку рух коротко­строкового грошового капіталу, особливо в періоди кризових потрясінь.

Внаслідок цього стаття "Помилки і пропуски" розташова­на безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксуєть­ся рух капіталів і кредитів. Показники статті "Помилки і пропуски" різко зростають в кризових ситуаціях.

^ Операції з ліквідними валютними активами. Заключна стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи і в результаті чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

^ Сучасна класифікація статей платіжного балансу за ме­тодикою МВФ

A. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги і доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

^ Підсумок А. Баланс поточних операцій

B. Прямі інвестиції і інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції :

Інший довгостроковий капітал

^ Підсумок: А + В відповідає концепції базисного балан­су США.

C. Короткостроковий капітал

D. Помилки і пропуски

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквід­ності в США.

E. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і викорис­тання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов'язання, що складають валютні резерви іно­земних офіційних органів.

Підсумок: A + B + C + D + E + F + G відповідає кон­цепції офіційних розрахунків в США.

Н. Підсумкова зміна резервів

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу використовується країнами — членами Фонду як основа національних методів класифікації.

Однак платіжні баланси промислово розвинутих країні і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методи­кою складання, так і за змістом.

Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвину­тим країнам, і водночас дають змогу кожній країні вносити свої корективи.

Як правило, такі особливості пов'язані з методами виміру сальдо платіжного балансу та його покриття.

Україна після вступу до МВФ регулярно публікує свій платіжний баланс.

^ Нейтральні операції

Обсяги неформальної торгівлі розраховуються на основі серії експертних оцінок. За однією з них на підставі інформа­ції про кількість фізичних осіб, що перетинають митний кордон України, визначається кількість осіб, які займаються нефор­мальною торгівлею. Упроваджено диференційований підхід залежно від мети поїздки та країни, через кордон якої здійснюється перетин (за даними Держкомкордону України), і середньої суми іноземної валюти, що ввозиться та вивозиться з розрахунку на одну особу. Висловлено припущення щодо кількості осіб, які займаються торгівлею в загальній кількості тих, хто від'їжджає за кордон у приватних справах та у складі туристичних груп. Вартісний норматив ввезення товару визна­чається, як правило, відповідно до граничної норми, встановле­ної Держмитслужбою України, що не обкладається ввізним

митом. До цієї інформації додається вартість товару, ввезено­го з перевищенням граничної норми, з якого стягується ввізне мито (на основі даних Держмитслужби України про суми стяг­нення податків з фізичних осіб, що займаються торгівлею).

Національним банком України започатковано методику проведення експертної оцінки визначення імпортної продукції в неорганізованому товарообігу на внутрішньому ринку (за оцінками — близько 80%). Крім того, враховуються показни­ки торгівлі автотранспортом. Держмитслужба України здій­снює облік ввезення на територію України транспортних за­собів фізичними особами. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України "Про мінімальну митну вартість імпорт­них автомобілів та шин до них" від 24 жовтня 1996 р. №1282 та "Про внесення змін та доповнень до деяких постанов Ка­бінету Міністрів України" від 16 лютого 1998 р. №146 вста­новлено коефіцієнти визначення мінімальної митної вартості імпортних автомобілів залежно від терміну їх перебування в користуванні. За цією шкалою мінімальну вартість автомобі­ля встановлено на рівні 5000 дол. США для автомобілів, що перебували в користуванні понад чотири роки. За даними митної статистики, автомобілі, які перебували в користуванні понад чотири роки, становлять 81,5% від загальної кількості. Слід зазначити, що за експертними оцінками, імпорт запчас­тин до автомобілів, що ввозяться фізичними особами, прак­тично дорівнює вартості ввезених автомобілів.

При складанні платіжного балансу із статті "Імпорт товарів" вилучається вартість перевезення та страхування, оскільки за цією позицією методологія складання торговельного балансу та статті "Товари" платіжного балансу відрізняються. Згідно з методологією складання платіжного балансу у вартості як екс­порту, так і імпорту товарів обліковується лише вартість то­варів та витрати на транспортування цих товарів до митного кордону країни-експортера, а також вартість навантаження на борт транспортного засобу, яке здійснюється на митному кор­доні країни-експортера (ціна fob). Згідно з методологією скла­дання торговельного балансу імпорт обліковується за ціною CIF. Статтю "Послуги" Національний банк України формує в основному за власною базою даних. Оскільки дані банківської звітності протягом тривалого часу є більш докладними по­рівняно з даними Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження є особливо правильним щодо імпорту послуг), для складання платіжного балансу ви­користовується інформація НБУ.

До статті "Доходи" відповідно до міжнародної практики включено не лише дані про оплату праці, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, відсотки від залученого капіталу, а й дані про відсотки, що мають бути сплачені у звітному періоді. Отже, йдеться не тільки про фактично сплачені відсот­ки, а й про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення про розміри реальних прибутків та ви­трат відповідно від наданого та залученого капіталу.

Трансферти характеризують некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіж­ному балансі розрізняють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реціпієнта і зменшують доход та по­тенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти наво­дяться в рахунку поточних операцій та складаються за даними банківської звітності, інформацією Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції, OECD.

Баланс руху капіталів і фінансових ресурсів складається із двох основних розділів: 1) рахунку капіталу, в якому врахову­ються трансферти капіталу та придбання (реалізація) нефінан­сових активів, і 2) фінансового рахунку, в якому відображені прямі, портфельні та інші інвестиції, а також резервні активи.

У зв'язку з тим, що переміщення капіталу, особливо корот­кострокового, не завжди можна точно врахувати, розділ "Ба­ланс руху капіталу та фінансових ресурсів" включає статтю "Помилки та упущення".

У розділі "Резерви" наводяться дані про ліквідні валютні активи Національного банку у вільно конвертованій валюті в банках-нерезидентах, у золотих запасах Національного банку України, активах у Міжнародному валютному фонді у вигля­ді резервної позиції та спеціальних прав запозичення. До скла­ду офіційного валютного резерву України не включено вимоги Національного банку у вільно конвертованій валюті до банків-резидентів та кредити Міністерства фінансів України.


1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (1446 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru