Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини - файл 1.doc


Загрузка...
Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини
скачать (1446 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1446kb.04.12.2011 07:20скачать

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...

^ 4. Валютний "своп" (currency swap) — це валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах термінового постачання („спот”) із одночасною контругодою, що передбачає продаж (або купівлю) тієї самої валюти на певний термін на умовах "форвард". Існують також операції, де купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом "аутрайт". Їх називають "форвард-форвард" або фор­вардний своп.

В угоді „своп” дату виконання ближчої уго­ди називають датою валютування, а дату виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, — датою завершення "свопу".

Операції „своп”, які можна класифікувати за наступними ознаками:

  • за послідовністю виконаних операцій;

  • за термінами укладення угоди.

Залежно від послідовності виконаних операцій "спот" і "форвард" своп-операції поділяють на репорт і депорт:

  • репорт — це продаж валюти на умовах "спот" і одночасна купівля на умовах "форвард".

  • депорт — купівля валюти на умовах "спот" і продаж на умовах "форвард".

За термінами укладення угоди виділяють такі різновиди "свопів":

  • звичайні (операції репорт і депорт);

  • тижневі, якщо перша уго­да виконується на умовах "спот", а друга — на умовах тижне­вого "форварду";

  • одноденні, якщо пер­ша операція здійснюється з датою валютування "завтра", а зворотна — на умовах "спот";

  • форвардні, якщо обидві операції здійснюються за курсами „аутрайт” з різними датами валютування ("форвард-форвард").

Одну з причин використання свопів можна продемонструвати за допомогою такого прикладу. Наприклад, трейдер взяв в кредит єни і купив 100 000 EUR проти JPY за курсом 120.00. Куплені євро автоматично розміщаються на депозиті. Якщо відсоткова ставка за депозитом у євро складає 5%, то він отримає за день 13.70 євро (100 000 * 5%/365). Якщо відсоткова ставка за кредитом у єнах складає 3%, то витрати по кредиту за один день складуть 986.3 єн (100 000 * 120 * 3%/365), чи 8.22 євро (986.3/120). Таким чином, за результатами дня трейдер отримає прибуток за свопом у розмірі 5.48 євро. Якщо трейдер буде перебувати у такій позиції цілий рік і процентні ставки будуть незмінними, як і курс EURJPY, то через рік він отримає сумарний сноповий прибуток у розмірі 2000 євро (с.30-31).

^ 5. Опціон (option) – контракт, за яким продавець надає покупцю право, але не зобов’язання купити певний актив у визначений термін за заздалегідь узгодженою ціною.

Власник опціону (на відміну від продавця) має право вибору - реалізувати опціон або відмовитися від нього залежно від того, наскільки вигідними для нього будуть зміни валютного курсу. Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну опера­цію згідно визначених у ньому умов.

Опціонні угоди можна класифікувати за наступними ознаками:

  • залежно від типу базисного активу та ринків обігу;

  • залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди;

  • залежно від терміну виконання;

  • залежно від типу покриття.

Залежно від типу активу та місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові:

  • Біржові опціо­ни (traded options) продають і купують опціонні біржі. Вони стандартизовані за певними видами валют, сумами й термінами виконання і тому можуть перебувати в обігу на вторинному ринку. Термін поставки у таких опціонах визначено біржею і не може бути змінений. Дата виконання опціонних контрактів є чітко зафіксованою.

  • Позабіржові опціони (OTC options) передбачають, що термін і ціна поставки визначаються угодою сторін – банком і брокерською компанією, з одного боку, і клієнтом, з іншого. На ринку позабіржових опціонів переважно оперують банки, які працюють із великими корпо­раціями. Стандартними термінами поставки у таких опціонах є тиждень, місяць і три місяці з дня укладення угоди, однак можуть існувати і інші дати виконання опціонів, визначені учасниками угоди.

Право на покупку чи продаж належать інвестору, що купує опціон тобто власнику опціону. Залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди розрізняють опціон "кол" (call) і опціон "пут" (put):

  • Опціон "call" дає його власникові право купити актив.

  • Опціон "put" дає його влас­никові право продати актив.

Права та обов’язки продавця та власника опціонів „put” і “call” продемонстровано на таблиці

Табл.

Права та обов’язки продавця та власника опціонів „put” і “call”

Вид опціону

Права та обов’язки

продавця опціону

власника опціону

„put”

зобов’язання

купити актив

право

продати актив

„call”

зобов’язання

продати актив

право

купити актив


Премія – це плата за право здійснити купівлю чи продаж певного активу, або ціна опціону. Продавець опціону погоджується на виконання умов контракту після отримання премії. Саме сумою премії обмежується ризик власника опціону. Якщо зміни на ринку не вигідні для останнього, він може не реалізовувати опціон і втратити таким чином премію. У такому випадку виграє продавець опціону, прибуток якого буде дорівнювати сумі премії, яку він отримав за опціонну угоду. У протилежному випадку, коли зміни на ринку будуть вигідними для інвестора, він реалізує опціон, і його виграш становитиме різницю між ціною, зафіксованою у контракті і ринковою ціною мінус премія.

Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсо­ток від суми опціонної угоди або як абсолютна сума за одини­цю валюти. Вартість опціону є договірною величиною і зале­жить від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточно­го валютного курсу та ціни виконання опціону.

Залежно від терміну виконання виділяють такі види опціонів:

  • Американський тип, згідно з яким опціонна угода може бути реалізована власником у будь-який момент протягом усього терміну дії опціону;

  • Європейський тип – опціонна угода може бути виконана лише після завершення терміну дії опціону;

  • Азійський тип – опціон виконується за середньозваженою ціною за весь період дії опціонної угоди з часу її купівлі.

В Україні та Росії переважно використовуються європейські опціони.

Залежно від типу покриття продавець може виписати покритий чи непокритий опціон:

  • покритий опціон означає, що його продавець володіє базисним активом по опціону (необхідна частина якого зберігається у брокера) чи необхідною кількістю коштів на брокерському рахунку;

  • непокритий опціон означає, що продавець не має базисного активу чи коштів, і у даному випадку необхідним є формування грошової застави


6. Депозитні валютні операції— це сукупність короткострокових (від одного дня до одного року) операцій з розміщення вільних гро­шових залишків, а також операцій із залучення коштів в іноземних валютах, яких бракує, на різні строки під певний відсоток для отри­мання прибутку.

В англійській мові усталився термін для позначення цих опера­цій — операції грошового ринку.

Операції грошового ринку поділяються на угоди:

  • з розміщення коштів — кредитування в іноземній валюті (lending). Йому відповідають кредити (loans);

  • із залучення коштів — запозичення в іноземній валюті (borrowing). Йому відповідають депозити (deposits).

У сучасній міжнародній і вітчизняній практиці для міжбанківських операцій грошового ринку використовується термін «депози­ти». Останні поділяються на:

  1. депозити залучені (deposits taken);

  2. депозити розміщені (deposits given або deposits lent).

^ Строки депозитів. Кожний депозит має певну тривалість у ча­сі. Дата розміщення (або залучення) депозиту називається датою валютування, а дата повернення — закінченням депозиту.

Наприклад, якщо 18 січня комерційний банк розмістив 1 млн дол. у Сітібанку (Нью-Йорк) на тиждень зі споту, то реально перерахування коштів на рахунок Сітібанку відбудеться 20 січня (тобто на споті), а повернення — 27 січня.

Для депозитів грошового ринку характерні строки розміщення до 12 місяців (1 рік). При цьому для строків, кратних тижню, дата закінчення депозиту припадатиме на дату, віддалену від дати валю­тування на точно визначену кількість тижнів, тобто на той же день тижня. Для строків, кратних місяцю, дата закінчення депозиту при­падатиме на таку ж за значенням дату, що й дата валютування (на­приклад, місячний депозит з датою валютування 6 вересня матиме дату закінчення 6 жовтня).

Певні корективи при цьому вносять вихідні і святкові дні країни цієї валюти. Якщо дата закінчення депозиту збігається з вихідним (для місячних строків) або святковим днем, то вона переміщується на наступний робочий день. Наприклад, якщо формально закінчення мі­сячного доларового депозиту з датою валютування 25 листопада при­падає на Різдво, 25 грудня, то датою закінчення цього депозиту буде наступний за Різдвом робочий день — 26 грудня.

Для місячних строків чинним є також «правило кінця місяця», за яким, якщо дата валютування депозиту припадає на останній ро­бочий день місяця, то датою закінчення депозиту також є останній день наступного місяця. Наприклад, місячний депозит, розміщений з датою валютування 31 серпня, повернеться ЗО вересня.

Валютні дилери зазвичай мають календарі святкових днів для основних фінансових центрів. Щоб довідатися про свята на найближ­чий місяць, вони звертаються до спеціальних інформаційних сторі­нок агентства Рейтер-HOLA - D.

За строками прийнято розрізняти депозити трьох видів:

  1. депозити до запитання (онкольні депозити) — кошти розміщу­ються в банку на невизначений строк. Однак повернення (або зменшення суми) депозиту можливе за умови попереднього повідомлення (за 24 години, 2 дні і т. ін.). Для онкольних депозитів характерна плаваюча ставка відсотка, яка встанов­люється за обопільною згодою на базі певного періоду (напри­клад, щотижня);

  2. короткострокові одноденні депозити. До них належать одно­денні депозити типу «овернайт», «том-некст», «спот-некст». Вони використовуються для регулювання короткострокової лік­відності банку за рахунками НОСТРО;

  3. депозити на фіксовані строки. Зазвичай депозити розміщуються на стандартні строки: 7 днів (один тиждень), 1, 2, 3, 6 місяців і 1 рік. Ці строки дістали назву «прямих дат». У міжнародній практиці прийнято здійснювати відлік депозитного періоду з дати спот, хоч можливі також депозити, які розміщують на умо­вах дати валютування «завтра» («з тома») або навіть «сьогодні» («з тудея»): наприклад, тижневий депозит із завтра «том-уїк». Вибір дати валютування залежить від:




  • валюти депозиту;

  • часу розміщення;

  • кількості годинних поясів між банком і країною валюти де­позиту.

Відсоткові ставки і формула простого відсотка. Грошові ко­шти відчужуються на певний строк не безоплатно, а під відсоток. Коли йдеться про депозити, слід виокремлювати три такі поняття:

  • сума депозиту, або принципал;

  • відсоток — ціна використання позикових коштів, тобто конкретна сума прирощення початкової суми (принципала) на дату закінчен­ня депозиту. У міжнародній практиці прийнято нараховувати від­соток на дату повернення депозиту, однак можливе також щомісяч­не нарахування відсотка (для періодів від 1 до 12 місяців);

  • відсоткова ставка, що являє собою відношення відсотка за період до принципала:



Наприклад, якщо за тиждень на залучений депозит розміром у 1 млн дол. США було нараховано 20 тис. дол, то це означає, що ти­жнева відсоткова ставка дорівнює 2 %:



Однак, як правило, відсоткову ставку наводять у вигляді річної відсоткової ставки, тобто як відношення відсотка, нарахованого од­норазово за рік, до початкової суми.

Формула простого відсотка дає змогу обчислити суму відсотків, нарахованих по депозиту, розміщеному на конкретний період за певною ставкою:



При визначенні суми відсотків для строків менше року викори­стовується поняття «відсотковий період», що складається з кількості днів, на які розміщено депозит. Мінімальний відсотковий період до­рівнює одному дню (одній добі).

Дата валютування (дата розміщення) береться до уваги при ви­значенні відсотка як повний день (оскільки позичальник отримує ко­шти вранці цього дня і впродовж усього дня ними користується), а дата закінчення (повернення) депозиту при визначенні відсотка не береться до уваги (кошти повертаються також вранці). Наприклад, якщо депозит розміщено з 9 листопада по ЗО листопада, то кількість днів дорівнюватиме 21, тобто 30-9.

Якщо депозит розміщено на строк, кратний місяцю, то відсот­ковий період також враховує точну кількість днів. Наприклад, три­валість місячного депозиту, розміщеного з 16 лютого по 16 березня, дорівнюватиме 28 днів, а місячного депозиту з 20 липня по 21 серпня (формальна дата закінчення 20 серпня припадає на неді­лю) становитиме 31 день.

За кількістю днів у році розрізняють два методи нарахування відсотків:

  • міжнародний, коли кількість днів у році становить 360 днів;

  • британський, за яким кількість днів у році дорівнює 365 днів (366 днів у високосному). Цей метод використовують, обчислю­ючи відсоток для таких валют: фунт стерлінгів, сінгапурський долар, гонконзький долар, південноафриканський ренд. Наприклад, дилер комерційного банку повинен обчислити

суму відсотків, яку очікують на дату закінчення місячного депо­зиту 3 млн дол. США, розміщеного під 5 % річних з 21 грудня 2006 р. по 23 січня 2007 р. (період 33 дні). За формулою простого відсотка маємо:



У міжнародній практиці використовують два способи запису відсоткової ставки:

  • у вигляді десяткового дробу. Наприклад, 4,75 % = 0,0475. Тут одна десятитисячна частка становить один відсотковий, або ба­зовий, пункт. Сто базових пунктів дорівнюють 1 %;

  • у вигляді простого дробу. Наприклад, 4 — 3 / 4 %. Відсоткова ставка у вигляді простого дробу відліковується з 1/2 і може до­ходити із зменшенням дробу до 1/64. Однак найбільш пошире­ними котируваннями відсоткових ставок на міжнародних гро­шових ринках є дроби від 1/2 до 1/16 %.

Обидва способи однаковою мірою є прийнятними і використо­вуються валютними дилерами у всьому світі.

^ Сторони Bid і Offer та розмір маржі в котируванні відсотко­вих ставок. Як правило, відсоткова ставка для депозитів наводиться у вигляді двосторонньої котировки, наприклад:



Тут Bid — ліва сторона котировки — ставка залучення. За став­кою bid банк, що здійснює котирування, залучає кошти в депозит на певний період.

Offer — права сторона котировки — ставка розміщення. За став­кою offer банк, що здійснює котирування, пропонує грошові кошти для розміщення на певний період.

Двостороннє котирування означає, що банк, який здійснює ко­тирування, зобов'язується забезпечити або залучення, або розміщен­ня коштів у депозит за ставками котирування.

Для кращого запам'ятовування ці правила можна зобразити у вигляді такої схеми:


Різниця між котировками bid и offer називається маржею, або спредом, і є основою прибутку банку, що котирує депозитні ставки. Наприклад, якщо якийсь банк ААА є маркет-мейкером на ринку міжбанківських депозитів, тобто інші банки постійно розміщують у ньому кошти в цій валюті по більш низькій стороні bid, а треті бан­ки постійно залучають до нього ці ж кошти по високій стороні offer, то цей банк отримує постійний прибуток.

Розмір маржі, а також значення котировок bid і offer можуть ко­ливатися і залежать від низки факторів:

  1. статус банку, що здійснює котирування. Наприклад, маркет-мейкери, які мають великі об'єми залучення і розміщення коштів, зацікавлені у вузькій маржі для стимулювання угод — контр­агенти активніше розміщуватимуть під більш високі ставки Ьісі і залучатимуть під більш низьку ставку оїїег. Наприклад, якщо середня маржа на ринку 5,75-5,93, банк котируватиме 5,8-5,9 %. Однак якщо частка операцій цього банку на грошовому ринку є значною, зміна ставок здатна вплинути на середньоринкові ставки також у бік зменшення маржі;

  2. потреба банку в залученні або розміщенні коштів. Банк, який потребує більшою мірою залучення, ніж розміщення коштів, котируватиме більш високу сторону bid і, навпаки, банк, що має потребу в розміщенні коштів, котируватиме більш низьку сторону offer.

Часом банки, яким гостро бракує коштів у якійсь валюті на пев­ний строк, котирують тільки одну сторону bid, що вища за рин­кову, наприклад: «only bid at 5,83». І, навпаки: банки, що мають надлишок коштів у якійсь валюті, котрий потрібно розмістити, котирують тільки більш низьку сторону offer: «only offer at 5,90»;

  1. статус контрагента, що робить запит на котирування. Наприклад, якщо запит на котирування робить невеликий або ма­ловідомий банк, то розмір маржі може бути ширшим. З розвит­ком відносин з контрагентом, нарощуванням обсягів операцій, у разі їх стабільного позитивного характеру розмір маржі може звужуватися. На статус контрагента впливає також ступінь ризику з погляду здійснюваних з ним операцій. У разі високого страхового ризику західні банки прагнуть залучати валютні кошти, але відмовляються їх розміщувати;

  2. сума котируваного депозиту. Середньою ринковою сумою розмі­щуваних і залучених міжбанківських депозитів є 10 млн дол США (або еквівалент). Для сум, менших за 1 млн дол. і понад 100 млн дол. банки котируватимуть більш широку маржу відсот­кових ставок.

Щоб полегшити проведення депозитних операцій, інформаційні термінали агентства Рейтер надають валютним дилерам сторінки з інформацією про поточний рівень відсоткових ставок для валют на міжнародних грошових ринках.

^ Депозитна позиція і відсотковий арбітраж. Залучаючи де­позит, банк збільшує кількість грошей на кореспондентському рахунку в цій валюті, створюючи тим самим довгу депозитну пози­цію. Наприклад, довга позиція в доларах на 1 млн дол. записується так: + 1000 000 USD.

Якщо банк розміщує міжбанківський депозит, він вимуше­ний зменшувати свій залишок на кореспондентському рахунку в цій валюті, створюючи тим самим коротку депозитну позицію:
-1 000 000 USD. ' ' .

Знак позиції (додатний чи від'ємний) означає, що банк має залишок коштів у цій валюті на кореспондентському рахунку. Наприклад, як­що банк ААА має на доларовому кореспондентському рахунку в американському банку 3 млн Б8Б, це означає, що він має довгу позицію по доларах у розмірі 3 млн дол. Оскільки гроші повинні да­вати прибуток, ці 3 млн дол. слід розмістити в депозит, тобто ство­рюється коротка депозитна позиція, що покриває довгу.

Відкриття довгих і коротких позицій становить різний ступінь ризику: створюючи довгу позицію, банк залучає гроші, тоді як для створення короткої позиції слід попередньо мати необхідну суму грошей на кореспондентському рахунку на дату валютування. Якщо банк спочатку відкрив коротку позицію у валюті (розмістив депо­зит), не маючи достатніх коштів на кореспондентському рахунку, він повинен на ту ж дату валютування покрити коротку позицію дов­гою, тобто залучити депозит на суму, якої бракує. Це уможливлює проведення відсоткового арбітражу.

^ Відсотковий арбітраж — отримання прибутку за рахунок різ­ниці відсоткових ставок за залученими і розміщеними на однакову суму депозитами.

Розрізняють два види відсоткового арбітражу: 1) арбітраж на збігу строків розміщення і залучення депозитів. На­приклад, 5 червня комерційний банк ААА розмістив зі споту (тобто на 7 червня) 5 млн дол США на місячний депозит в ін­шому банку під 6 % і того ж дня уклав угоди з третім банком щодо залучення 5 млн дол також зі споту (з 7 червня) на місяць під 5 %.



Таким чином, банк має впродовж ЗО днів розміщений депозит, покритий залученим депозитом, тобто коротку депозитну пози­цію, покриту довгою на однаковий строк. При цьому повністю усунуто відсотковий ризик, оскільки відсоткові ставки вже




зафіксовано. Розмір прибутку, отриманий банком за цим депо­зитом, становить:

2) відсотковий арбітраж на різних строках депозитів. Якщо розмі­щені і залучені депозити мають різні строки, то йдеться про не­збіг строків, або «місматче», що тягне за собою ризик зміни ві­дсоткових ставок. У цьому випадку депозитний дилер здійснює відсотковий арбітраж на основі очікування рівня відсоткових ставок у майбутньому.

Наприклад, банк ААА розміщує 5 червня 1 млн дол на місяч­ний депозит зі споту (з 07.06 по 07.06) під 10 % річних і покриває утворену коротку позицію за рахунок залучення також зі споту тиж­невого депозиту в 1 млн дол під 7 % річних із 07.06 по 14.06. На пе­ріод першого тижня відкритої позиції немає, але з 14.06. по 07.07 банк має тільки коротку позицію, яку він повинен завчасно закрити (бажано за 2 дні до 14.06 залучити на споті депозит) — тобто очеви­дний місматч на 23 дні.



Завчасно (за 2 дні або 1 день) банк знову вдається до залу­чення тижневого депозиту (з 14 по 21 червня) і знову під більш низьку, ніж для розміщеного депозиту ставку (7 %), і місматч скорочується до 16 днів. Відтак з 21 по 28 червня і з 28 червня по 5 липня дилери можуть залучити знову тижневі депозити, а 2 дні, що залишаються до 7 липня, покрити залученням одноденних де­позитів.

Цей вид арбітражу пов'язаний з ризиком зміни відсоткової ставки, який оцінюється дилерами індивідуально. Наприклад, як­би впродовж першого тижня після розміщення депозиту відсотко­ві ставки на залучення тижневих депозитів виросли до 11 % річ­них, то банк ААА протягом другого тижня зазнав би відсоткових збитків.

Для відсоткового арбітражу на міжнародних грошових ринках характерна гра не тільки на використанні різних відсоткових ставок для різних періодів, а й гра на очікування близької зміни загального рівня відсоткових ставок. Наприклад, з рейтеровської таблиці дола­рових відсоткових ставок DЕРО видно, що їх абсолютне значення зростає від періоду о/п до 12 місяців. Це означає, що учасники гро­шового ринку сподіваються на підвищення відсоткових ставок за доларами (тобто на можливе підвищення облікової ставки) Феде­ральною резервною системою. Хоча, напевно, ніхто не може сказати, коли це станеться, однак ринок переконаний (завдяки економічному аналізові, логіці макроекономічних показників), що таке підвищення неминуче стоїть на порядку денному.

Якщо рівень відсоткових ставок зменшується в абсолютних значеннях від коротких періодів до більш тривалих (від «овернайта» до 12 місяців), це означає, що ринок очікує на зниження загального рівня відсоткових ставок.

У разі зміни облікової ставки центральним банком країни за­гальний рівень відсоткових ставок на різні періоди також зміню­ється — зростає чи знижується приблизно на таку же кількість базових пунктів.

^ Міжбанківські і клієнтські депозити. Депозитні операції за характером впливу на баланс комерційного банку поділяються на міжбанківські і клієнтські. Зазначимо, що клієнтські депозити, вла­сне, створюють базу для проведення міжбанківських операцій. Основною вимогою до підтримання ліквідності банку є збіг активів і пасивів щодо термінів.

Для обслуговування клієнтів банку, що мають у ньому валютні рахунки, у межах дилінгових відділів створюються спеціальні клієнт­ські групи. Значні залишки на поточних рахунках великих клієнтів є основою для розміщення банком цих грошей у міжбанківські депо­зити для отримання відсотка. Однак при цьому банк може зіткнути­ся з проблемою ліквідності. Якщо валютні кошти розміщено в мі­сячний депозит, а через два тижні клієнт просить здійснити переказ своїх коштів у вигляді платежу, банк може зіткнутися із ситуацією, коли клієнтські гроші «заморожені» до закінчення депозиту і немає чим сплатити. У таких випадках банк, звичайно, може спробувати залучити короткостроковий депозит на ринку, але ризик неліквідно-сті все-таки залишається. Ризик набуває загрозливого характеру, якщо банкові не вдається залучити «короткі» гроші і він змушений затримати платіж клієнта.

Щоб уникнути такої ситуації, банк або взагалі не разміщує по­точні кошти клієнтів, або пропонує клієнтам розміщувати кошти на короткострокові депозити. Практично це є внутрібанківські бухгал­терські проводки й формально виглядає як списування суми депози­ту з поточного рахунка клієнта і зарахування його на спеціальний депозитний рахунок (за пасивами).

Це вигідно клієнтам, оскільки, розміщуючи кошти на депозиті, во­ни отримують вищий відсоток, ніж за поточним рахунком; це зручно і для банку — він дістає можливість сміливо розміщувати клієнтські депозити на міжбанківському ринку. При цьому строки залучення коштів на депозити від клієнтів зазвичай відповідають строкам їх розміщення в інших банках.

На практиці це виглядає так: клієнт телефонує дилерові клієнтсь­кої групи й узгоджує з ним строк, суму і відсоткову ставку депозиту. Далі ці відомості передаються в групу міжбанківських депозитів, яка розміщує ці суми на міжбанківському ринку.

Зазвичай клієнти розміщують валютні кошти на депозити на строк від 1 тижня до 1 місяця. Тим не менше, розмістивши гроші на

банківському депозиті, вони тримають певні кошти на поточних рахунках для здійснення строкових платежів і т. ін. Усі ці не розмі­щені клієнтами гроші становлять часом значні суми, які також слід розмістити, щоб банк зміг отримати прибуток. А щоб не втрапити в ліквідну пастку, йому безпечніше розміщувати їх на короткостроко­вих депозитах (від 1 дня максимум до 1 тижня).

За балансом комерційного банку залучення клієнтських коштів на депозити відображається у вигляді руху за пасивами (між пасив­ними рахунками), а розміщення на міжбанківських депозитах — у вигляді руху між активними рахунками.


Тема 1.6. Валютне регулювання та контроль.

  1. Поняття та завдання валютного регулювання та валютного контролю.

  2. Основні форми валютного регулювання та контролю.

  3. Органи валютного контролю в Україні.


^ 1. Поняття та завдання валютного регулювання та валютного контролю

Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регла­ментацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

^ Основними завданнями здійснення валютного регулюван­ня та контролю є:

  1. організація системи курсоутворення, захист та забезпе­чення необхідного ступеня конвертованості національної гро­шової одиниці;

  2. регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних опе­рацій платіжного балансу;

  3. організація внутрішнього валютного ринку;

  4. регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

  5. регулювання процесів утворення та руху валютного ка­піталу, захист іноземних інвестицій;

  6. встановлення режиму та обмежень на вивезення і вве­зення через кордон валютних цінностей;

7) забезпечення стабільних джерел надходження інозем­ної валюти на національний валютний ринок.
^ 2. Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

  • дисконтної політики, тобто управління обліковою став­кою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік корот­кострокових капіталів;

  • девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

  • диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменши­ти збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

  • отримання або надання кредитів та субсидій, які викори­стовуються для компенсації розривів, що виникають у міждер­жавних платежах;

  • низки адміністративних заходів.


^ 3. Органи валютного контролю в Україні.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені:

  1. Національний банк України.

  2. Уповноважені банки.

  3. Державна податкова адміністрація України.

  4. Міністерство зв'язку України.

  5. Державний митний комітет України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповнова­жені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України — фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються рези­дентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України — за додержанням правил поштових пере­казів та пересиланням валютних цінностей через митний кор­дон України. Державний митний комітет України — за до­держанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого кон­тролю також здійснює:

  • державну валютну політику, виходячи з принципів за­гальної економічної політики України;

  • разом із Кабінетом Міністрів України складає платіж­ний баланс України;

  • контроль за додержанням затвердженого Верховною Ра­дою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

  • визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті упов­новажених банків нерезидентам;

  • видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

  • накопичення, зберігання і використання резервів валют­них цінностей для здійснення державної валютної політики;

  • видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прий­няття рішення про їх скасування;

  • встановлення способів визначення і використання валют­них (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

• встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

• публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна — в здійсненні довго­строкових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержав­них угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валют­ної політики належить таким міжнародним валютно-фінан­совим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (1446 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru