Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Психологія і суспільство 2009 №01 (35) - файл 1.doc


Психологія і суспільство 2009 №01 (35)
скачать (2782 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc2782kb.04.12.2011 09:16скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Реклама MarketGid:
Загрузка...
1

2009.








^ ОЛЕКСАНДР ТКАЧЕНКО ЯК МЕТОДОЛОГ І ТЕОРЕТИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ (ДО 70-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)




^ О.М. ТКАЧЕНКО

захистив

"Особистість — це "вершинне" утворення в ієрархічній структурі психіки людини..., і якісно новий спосіб організації поведіки... , вищий рівень взаємодії людини зі світом". (О.М. Ткаченко)
Олександр Миколайович Тка­ченко (21.01.1939 - 21.05.1985)

- доктор психологічних наук, професор кафедри загальної та ін­женерної психології Київського державного (нині— Національного) університету імені Та­раса Шевченка. народився у селі Мала Кате-ринівка Запорізького району Запорізької об­ласті. Після закінчення середньої школи нав­чався у 1955-56 роках у Київській республі­канській школі кіномеханіків. У1956-58 роках працював кіномеханіком у СШ №1 м. Запо­ріжжя. 1958 року поступив і 1963 року закін­чив філософський факультет Київського дер­жавного університету імені Тараса Шевченка і відразу ж був зарахований до аспірантури.


та
1968 року захистив кандидатську дисерта­цію за темою "Види мислення та їх генезис". У цей же період відслужив два роки в армії. З 1968 року працює асистентом, а з 1970 року старшим викладачем кафедри психоло­гії Київського університету. В 1972-85 роках працював доцентом кафедри загальної інженерної психології. 1983 року на факультеті психології Московського дер­жавного університету імені М.В. Ломоносова докторську дисертацію за темою: "Розвиток категоріального апарату психологічної науки (принципи та методологічні передумови побу­дови сучасної системи психологічних знань)". О.М. Ткаченко успішно викладав низку пси­хологічних дисциплін у Київському універси­теті, де користувався авторитетом серед сту­дентів. Проте особисте життя вченого склалося нещасливо і трагічно обірвалося у розквіті сил...

Дослідник вивчав найсклад­ніші методологічні та теоретичні проблеми психологічної науки. Він проаналізував й узагальнив методологічні здобутки відомих вітчизняних психологів -Л.С.Виготського, Б.Г. Ананьєва, С.Л. Рубінштейна, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьева, Б.Ф. Ломова, К.К.Платонова, М.Г. Ярошевсь-кого — і запропонував власний варіант систематизації принци­пів і категорій психологічної на­уки. У його методологічній сис­темі принципи детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку пси­хіки, системно-структурний принцип були ді­алектично об'єднані через наскрізне уявлення про цілісну організацію психічної регуляції діяльності суб'єкта на трьох рівнях - організму, індивіда й особистості.

У дослідженнях О.М. Ткаченка вперше у вітчизняної психології послідовно і система­тично розглянуто проблему особистості через систему методологічних принципів, категоріаль­ний лад і методи психологічної науки. Запро­понована вченим методологічна система відкри­ває нові можливості для наукового вивчення особистості, розробки нових методів пізнання та формування складної психічної реальності.

Основні наукові праці О.М. Ткаченка: "Види мислення та їх генезис" (1968); "Ге­нетичний і функціональний зв'язок засобів комунікації та мислення" (1977), "Про кате­горіальний профіль наукової школи" (1977); "Принципи і категорії психології" (1979); "Сучасна криза у психології" (1981); "Л.С. Ви-готський і О.О. Потебня" (1981); "Розвиток категоріального ладу психологічної науки"

(1983).

Нижче у новій науковій редакції дру­кується відома монографія О.М. Ткаченка "Принципи і категорії психології", що поба­чила світ 30 років тому й не втратила своєї актуальності.


PDF created with pdfFactory Pro trial version www. pdffactory. com

^ ПРИНЦИПИ, КАТЕГОРІЇ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ
Оьександр ТКАЧЕНКО Copyright © 1979; 2009

ВСТУП
<...> За умов подальшого зростання ролі психології в науково-технічному прогресі, розширення формату емпіричних дослід­жень, зближення її із практикою особливої значимості набуває розробка і висвітлення низ­ки принципових питань психологічної теорії. Це стосується передусім учення про катего­ріальний лад психологічної науки. Проблеми систематизації психологічних знань висвіт­лювалися у відомих працях Л.І. Анциферо-вої, О.О. Будилової, О.М. Леонтьєва, А.В. Пет-ровського, К.К. Платонова, М.С. Роговіна, М.Г. Ярошевського, у яких розглядається розвиток матеріалістичних ідей у вітчизня­ній та зарубіжній психології, аналізуються питання історії та теорії розвитку психології, предметно-логічні основи розробки окремих психологічних категорій. Ці дослідження без­посередньо підводять до завдання вивчення розвитку системи взаємопов'язаних катего­рій, що фіксують порівневу і системну бу­дову психіки.

Очевидно, що кожна наука, у т. ч. й психологія, має свої конкретно-наукові категорії, що відрізняються від загальнофіло-софських. їх вивчення (зокрема, природи, функцій, взаємозв'язку) має велике науково-практичне значення як для пізнання загаль­ної структури та еволюції знань, так і для визначення закономірностей розвитку категорі­ального ладу мислення конкретного вченого чи наукової школи.

Значущість вивчення і висвітлення історич­ного процесу формування загальних тенденцій розвитку "мережі" психологічних категорій пояснюється й тим, що побудова і виклад системи категорій психології дозволить виз­начити методологічні передумови подальшої систематизації психологічних знань і роз­робки науково обґрунтованих цілей та при­йомів психолого-педагогічного впливу на про­цес формування особистості.

Проте в наявних публікаціях недостатньо, на нашу думку, приділяється уваги історич­ному генезису психологічних категорій, що описують соціально зумовлений рівень ак­тивності поведінки людини. Потребує висвіт­лення питання про структуру психологічних знань та про особливості їх еволюції на сучас­ному етапі. Це стосується також завдань, що мають надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення для сучасної психологічної науки, а саме: а) визначити сутність і співпід-порядкованість методологічних проблем пси­хології; б) проаналізувати історичний ге­незис тієї чи іншої категорії у зв'язку з дослідженням відповідної методологічної проблеми; в) простежити зв'язок розробки певної методологічної проблеми з конкрет­ними філософськими принципами; г) виз­начити методологічні підходи до системати­зації категорій психології і виокремити ви­хідну "клітинку" кожного рівня ієрархічної системи психологічних знань; д) розкрити дидактико-практичне значення аналізу і сис­тематизації принципів та категорій психоло­гії для пошуку методологічних основ зміни й удосконалення програм та навчально-мето­дичних посібників з курсу "Загальна пси­хологія"; е) показати роль наукових шкіл і напрямків у розвитку психологічних кате­горій та принципів.

Реалізація вищезазначених завдань, що стоять перед психологією, потребує зусиль різних наукових колективів. Тут будемо торкатися їх лише тією мірою, якою це до­речно для виконання основної мети нашої роботи - висвітлення загальних тенденцій розвитку категоріального ладу психології, важливими структурними утвореннями якого є категорії, принципи та методологічні проб­леми. При цьому розгляд окремих структур­них утворень (категорій, принципів, проб­лем) та зв'язків між ними підпорядковано вивченню особливостей еволюції цілого (кате­горіального ладу).

Особлива увага приділена визначенню категоріальної системи, що має описувати соціальне зумовлені рівні спричинення (де­термінації) поведінки. Зокрема, здійснено спробу окреслити науково-категоріальний апарат особистісного рівня активності суб'­єкта діяльності та вичленити висхідну оди­ницю його аналізу... В роботі також під­даються критичному аналізу методологічні положення та ідейно-світоглядні засади та­ких напрямків зарубіжної психології, як бігевіоризм, психоаналіз, теорія рольової поведінки, теорія самоактуалізації особис­тості <...>.
Розділ І

СТРУКТУРА ПСИХОЛОГІЇ ЯК СИСТЕМИ ЗНАНЬ І ЛОГІКА ЇЇ РОЗВИТКУ (До постановки проблеми)
Зростання вагомості психології у розробці теоретичних проблем людинознавства та у вирішенні життєвих завдань суспільної прак­тики має не випадковий характер. Розвиток психології завжди був тісно пов'язаний із місцем, яке займає наука у цілому в житті суспільства, із загальним прогресом науки як складного соціального явища та специфіч­ної форми людської діяльності. Тому завжди актуальним є вивчення впливу на розвиток психології нових здобутків загальнонаукової методології, а також її власних, відносно самостійних, закономірностей.

Це стає особливо важливим тоді, коли загострилася потреба кожної науки у само­пізнанні. Відтак з'являється необхідність простежити закономірності розвитку (логі­ку) психологічної науки, що зумовлені як її зовнішніми (міждисциплінарними) зв'язка­ми, так і внутрішніми факторами власної еволюції, викликаної зміною структури пси­хологічних знань.

Відомо, що ті чи інші досягнення чи ре­гресії у змісті та засобах наукового дослід­ження природно знаходили своє відобра­ження в методиці і змістовій спрямованості психології. Так, експериментальний метод дослідження, вперше застосований у меха­ніці, через фізіологію органів чуття, прони­кає у психологію. Цілу низку експеримен­тальних методик і процедур психологи запо­зичують у біологів, і лише згодом починають розробляти власні психологічні методики і методи.

Відкриття у фізиці закону збереження і перетворення енергії спонукало вчених­психологів до пошуків сфери і форм його вияву в психічних явищах, що знайшло де­талізований вираз у концепціях "психічного енергетизму" (П. Жане) та вченні про "пси­хічну енергію" (3. Фройд). Фізичні теорії кінця XIX - початку XX століття через су­купність складних опосередкувань вплинули на спрямованість досліджень і характер пси­хологічної термінології представників нині добре відомого напрямку - гештальтпсихо­логії. Зокрема, теорія динамічного поля у психології була запропонована К. Левіним та його співробітниками за зразком і під вра­женням досягнень теоретичної фізики у сфері вивчення гравітаційного та електро­магнітного полів. Теорія відносності навіяла психологам спектр нових методичних підхо­дів і пояснювальних схем. Під її впливом М. Вертгеймер проводить дослідження при­роди сприймання, прагнучи показати від­носність образу предмета сприймання, яка зумовлюється фоном та організацією елемен­тів відображуваного предмета.

Міждисциплінарні впливи і зв'язки пси­хології визначали у різні історичні періоди динаміку (розширення, звуження, перетво­рення) її предмета. У цьому розкривається одна із суттєвих закономірностей розвитку психологічної думки. Історичні метаморфози предмета психології залежали і залежать від характеру її контактів із філософією і про­гресуючими галузями науки (з так званими лідерами науки, за сучасною наукознавчою термінологією). Це твердження не супере­чить відомому положенню про спричинення розвитку психології інтересами народногос­подарської та педагогічної практики, оскіль­ки наукові дисципліни, що справляли визна­чальний вплив на зміст і методологічну озбро­єність психологічних досліджень, у своєму розвитку теж зумовлювалися певними сус­пільними запитами.

На ранніх етапах формування психологіч­них знань, коли психологія ще не вичлену-валася з філософії як самостійна наука, її проблематика та методичні підходи визнача­лися колом проблем, які розв'язувались у від­повідний історичний період теорією пізнання, та певними загальнофілософськими принципами.

З виділенням із загальної системи знань (яку репрезентувала антична і середньовічна філософія) спеціальних наук розвиток психо­логії здійснювався також під певним впли­вом здобутків методики і методології кон­кретних наукових дисциплін, що прогресу­вали в ту чи іншу історичну епоху. Так,

успіхи механіки у пізнанні сутності ме­ханічних систем висунули її свого часу, щоправда разом з математикою, у розряд домінуючих наук, методичні прийоми яких були зразками для інших наукових галузей. Принципи механіки стали використовува­тись у психології для пояснення природи психічних явищ. Тому й проблематика пси­хологічного пізнання виявилася залежною від умовної сфери можливого застосування аналогій у поясненні психіки, які брали за взірець організацію механічних пристроїв. Через це предмет психології змінився внас­лідок долучення до нього тих проблем, що ігнорувалися традиційною інтроспективною психологією, яка обмежувала коло відповід­них досліджень внутрішнім полем свідомості.

Подальші модифікації предмета психоло­гії пов'язані з роботами тих природодослід­ників, котрі у процесі пошуку розв'язання завдань, поставлених у рамках їх конкретно-наукових дисциплін, були вимушені розроб­ляти ті питання, що виходили за межі їх професіональних інтересів і були, власне, психологічними. Це стосується передусім робіт учених-біологів та медиків. У психо­логію проникають загальнобіологічні пояс­нювальні схеми. У зв'язку з цим розширю­ється зона психологічного пошуку: психіка тепер розглядається не просто як продукт механічного зовнішнього діяння, а як важ­ливий фактор еволюційно-адаптивного про­цесу. Отож зміна предмета психології відбу­валась унаслідок міждисциплінарного впливу біології, яка у середині XIX століття стала однією з провідних наукових дисциплін, зо­середивши у собі основні проблеми теоре-тико-пізнавальної діяльності.

Але не тільки адаптивна, а й активно-ре­гуляторна функція психічного стає об'єктом вивчення природодослідників. Завдяки пра­цям видатного вітчизняного вченого І.М. Сє-ченова, який вказав на виняткове значення внутрішнього гальмування і вибірковості реакцій організму та на роль механізмів само­регуляції (зворотного зв'язку) у побудові чуттєвого образу, в полі зору психологів з'являються нові психологічні феномени, котрі значно розширили предмет психологіч­них досліджень. І тут бачимо, що ідеали науково-природничого (фізіологічного) піз­нання служать відправними пунктами у пошуку чіткого наукового пояснення природи активності психіки. Закономірно, що пси­хологічна думка, згідно з логікою свого розвитку, повинна була подолати біологічне трактування активності психіки, як зумовле­ної будовою організму та характером його взаємодії із зовнішнім середовищем, і пе­рейти до нової її інтерпретації, яка не об­межувалась би описом лише психофізіоло­гічних властивостей людини. Логіка розвитку психологічної думки і запити суспільно-історичної практики диктували нагальність уведення в коло психологічних досліджень тих компонентів психіки, які конститую­ються її зв'язками із соціальним світом. Вирішальне значення щодо цього мало ви­никнення філософії діалектичного та історич­ного матеріалізму, яка вперше в історії науки виявила суспільно-історичне спричинення духовного світу людини, у тому числі й її психіки. Значних успіхів у розв'язанні соціальних проблем детермінації поведінки досягають психологи-марксисти, які в на­укових дослідженнях спираються на відпо­відну методологію філософії.

Матеріалістичне розуміння історії, сус­пільства та людини сприяє новому розши­ренню предмета психології, веде до послідов­но-наукового підходу в дослідженні пси­хічних явищ. Це приводить до поступового відмирання механічних пояснювальних схем, до звуження сфери біологічних та фізіо­логічних інтерпретацій механізмів психіки. Отже, зміна предмета дослідження психоло­гії характеризувалася в історії психологіч­ного пізнання як його розширенням, так і редукцією, звуженням.

Які особливості сучасного етапу розвитку психологічних досліджень і як вони впли­вають на динаміку предмета психології? В якому напрямку змінюються обриси сфери вивчення психічних явищ?

З науково-технічною революцією, що від­бувається в сучасному суспільстві, пов'язане нове значне розширення предмета психоло­гії. Науково-технічний прогрес втягнув у сферу наукових досліджень нові галузі, видо­змінив погляд на усталене розуміння відо­мих явищ. Технічна психологія (відгалужен­ням якої є інженерна), космічна та авіаційна психології й, нарешті, психологія науки - ось ті галузі психологічного знання, виникнення яких спричинено науково-технічною революцією.

З утворенням "великої науки", зі зрос­танням ролі вченого в суспільстві наука як специфічна форма людської діяльності, а не тільки як система знань, стала об'єктом спе­ціального дослідження. З'являється "наука про науку". Потреба у розробці на основі методології конкретних наук і процедур дос­лідження дослідницької діяльності реалізува­лась у появі наукознавства, теоретичним базисом якого є матеріалістичне розуміння історії, практики та пізнання. Однією з галузей наукознавства, поряд з теорією, соціологією та економікою науки, є психологія науки.

Психологія науки досліджує: а) природу та психологічні механізми наукової діяльності, мотивацію наукової творчості, регулятивні механізми діяльності вченого; б) психологічну структуру особистості вченого; в) психологічні питання функціонування малих груп у науці; г) психологічні проблеми науково-інформа­ційної діяльності; д) історично змінні органі­заційні структури, в яких здійснюється роз­виток науки, зокрема проблеми наукової школи. При цьому психологія науки базу­ється на розумінні суспільної сутності лю­дини і продуктів її творчості.

Психологія науки залучила нові пласти людської діяльності у сферу своїх дослід­жень і значно переорієнтувала традиційну психологічну проблематику. Так, класична проблема розвитку мислення в орієнтованій на наукознавство психології набуває прин­ципово іншого забарвлення. Якщо раніше мислення (учня, вченого, адміністратора) розглядалося лише як система операцій (аналізу, синтезу, порівняння і т. ін.) у зв'язку з мотивацією діяльності, спрямова­ної на "вичерпування" змісту досліджува­ного об'єкта, то у психології науки вивчення мислення здійснюється з урахуванням його предметно-історичного та соціально-науково­го аспектів функціонування. Новий ракурс у розгляді проблем мислення з'явився внас­лідок проникнення в психологію наукознав­чих методів і методик, головно розроблених на основі марксистської методології. Одним із перших звернув увагу на наявність логіки розвитку науки в історичному русі знань видатний філософ Г. Гегель, який розглядав свою філософську систему як закономірний (завершальний) етап у поступальному розвит­ку наукових ідей. Саме від нього йде думка, переформульована нині у принцип відповід­ності ("поваги до минулого"): нова теорія, яка приходить на зміну попередньої, не просто відкидає напрацьовані уявлення, а утримує, зберігає їх позитивний зміст. Ця гегелівська ідея, сучасно переосмислена, і становить серцевину одного з розділів науко­знавства - логіки розвитку науки.

Стосовно психології зауважимо, що поло­ження про логіку розвитку наукових ідей ще недостатньо реалізується в конкретних дослідженнях. Це виявляється у тому, що недооцінюються історичні здобутки (тради­ції) психології і спостерігається прагмати-зація (переоцінка) емпіричних даних, які здебільшого отримані у результаті власного експериментування. У зв'язку з цим доречно нагадати зауваження класиків марксизму про те, що "обізнаність з ходом історичного роз­витку людського мислення, з поглядами на загальні зв'язки зовнішнього світу, що вис­тупали в різні часи, потрібна для теоретич­ного природознавства ще й тому, що вона дає масштаб для оцінки теорій, які воно само висуває. Але тут недостатність обізнаності з історією філософії постає досить-таки часто і різко. Положення, встановлені у філософії вже сотні років тому, положення, з якими у філософії давно вже покінчили, часто ви­ступають у теоретизуючих природодослідни­ків як щонайновіші істини, стаючи на якийсь час навіть предметом моди"1.

Саме така картина спостерігається у су­часній зарубіжній психології. В емпіричних дослідженнях колег-психологів помітна явна недооцінка значення історії психологічної думки. Відсутність єдиної наукової мови, "багатомовність" характерна для сучасної психології англомовних країн. Проте "ба­гатомовність" помилково було б вважати наслідком тільки нехтування завданням роз­робки науково-психологічної термінології. Вона швидше є індикатором відсутності узвичаєного тлумачення предмета психології, відсутності загальноприйнятого категоріаль­ного апарату. Ситуація, що склалася у психо­логічній науці цих країн, починає усвідом­люватись окремими її критично мислячими представниками. Показовою у цьому плані є книга західнонімецького дослідника Г. Вест-майєра з характерною назвою "Критика пси­хологічної безрозсудності (проблеми психо­логії як науки!"2, в якій тверезо оцінюються труднощі подальшого розвитку психологіч­ного пізнання, викликані предметно-зміс­товним ізоляціонізмом та ідеоматичністю наукової мови різних концепцій.

Проте способи подолання кризисного ста­ну, що пропонуються зарубіжними психо­логами, почасти методологічно безпідставні і конкретно-науково безплідні. Бігевіорис-тична методологія, що застосовувалася рані­ше при поясненні безпосередньо психічних феноменів, зараз поширюється на процес пізнання логічної побудови психологічної науки з метою її удосконалення. Операціона-лістські настанови бігевіористично зорієнто-

ваного психолога спонукають шукати вихід з кризисного стану, наприклад у згаданій праці Г. Вестмайєра, на шляхах розробки єдиної штучної мови психології (своєрідного психологічного есперанто) за допомогою логі-ко-семантичного аналізу існуючого масиву знань. У цьому задумі виявляється повне нерозуміння залежності термінологічних конструкцій від глибини розробки наукової проблематики та від міри принципової "по­датливості" до формалізації різних розділів психологічних знань.

Принципово інший підхід, на відміну від логіко-лінгвістичного конструктивізму, до розв'язання проблем систематизації знань характерний для психологів, котрі спира­ються, скажімо, на системно-діяльнісну чи культурно-історичну методологію. Це - шлях науково-категоріального синтезу психологіч­них знань. Загалом розробка в наукознавстві загальних принципів логіки розвитку науки на основі філософської методології відкриває перспективні напрямки для переозброєння психології, "усвідомлення" нею своїх влас­них закономірностей і прогнозування нових досліджень. У зв'язку з цим логіку розвитку психології умовно можна розділити на "зов­нішню" і "внутрішню".

До "зовнішньої" логіки розвитку нале­жить закономірний вплив міждисциплінар­них зв'язків на динаміку предмета психології та її методів і методик. Вище була здійснена спроба показати саме цей аспект логіки розвитку психологічної науки. Психологія перебуває у складних взаємозв'язках з ін­шими науками, які істотно впливають на зміну її предмета і теоретико-пізнавальних засобів, що зумовлює потребу в досліджен­нях "зовнішньої" логіки розвитку психоло­гії. Під її "внутрішньою" логікою розвитку розуміються закономірності еволюції її прин­ципів, категорій та методологічних проблем, про що йтиметься далі.

Міждисциплінарні, опосередковані впли­ви, запити практики та соціально-економічні умови суспільного життя своєрідно опосе­редковують наявні внутрішні закономірності руху-поступу наукового знання. Тому "зов­нішня" і "внутрішня" логіки розвитку пси­хології мають лише відносну самостійність щодо її "екстеронаукових" детермінант. Про розвиток психології як суто самостійної на­уки маємо підстави говорити лише з того моменту, коли внутрішні тенденції її розвит­ку вбирають у себе зовнішні і стають домі­нуючими, провідними у системі психологіч­них знань. Дійсно, показником розвинутості кожної науки є зрілість її внутрішніх за­кономірностей розвитку, і "майбутнє психо­логії - це, передусім, її власний розвиток" 3.

Сучасна психологія на чільне місце ста­вить дослідження структури власної системи знань та особливостей їх функціонування й генезису. Щоправда, коли постає питання про структуру психології, то при цьому не­рідко мають на увазі конкретні її галузі (загальну, педагогічну, соціальну, інженерну та інші психології), а не її логіко-категорі-альну будову. Подібне розуміння побудови психології є характерним і природним для традиційного теоретичного дослідження, орі­єнтованого на класифікацію психологічних знань зафіксованими у них проявами пси­хіки у різних сферах діяльності. При цьому внутрішня будова (елементи, їх взаємозв'я­зок) цих знань, на жаль, не ставала предме­том дослідження. Такий підхід був виправ­даний потребою зосередити зусилля дослід­ників на самому об'єкті знання, а не на психологічних знаннях як об'єкті аналізу. Але у зв'язку з невпинним розвитком психо­логічних знань, їх інтенсивною диференціацією та інтеграцією зростає вагомість усвідомлення як структури, так і шляхів розвитку психології.

У загальній структурі психології як сис­теми наукових суджень вирізняються пси­хологічні факти, закони, теорії, методи, категорії, принципи та методологічні проб­леми. Логіко-науковою основою психологіч­ної науки є закономірний зв'язок основних її структурних компонентів та історична ди­наміка міжструктурних відношень. Зрозу­міло, що структурними і функціональними ознаками, взятими ізольовано від їх зміс­товних характеристик, психологія мало чим відрізняється від інших наук (це аж ніяк не применшує значення вивчення проявів ло­гіки розвитку наукових знань у психології). Інша річ, якою мірою ці структурні і функ­ціональні характеристики психології усві­домлені, вичленовані та проаналізовані спе-ціалістами-психологами. Оскільки, як уже відзначалося, думка психологів була пере­важно привернута безпосередньо до самого об'єкта дослідження (психічної реальності), то, природно, структурні компоненти і внут­рішня логіка еволюції психологічних знань вивчались меншою мірою. (Лише в окремих працях, зокрема в книгах польського вченого Т. Томашевського та вітчизняного психолога М.Г. Ярошевського, частково висвітлюється ця проблематика. див.)4.

50

Певна подібність логіко-наукової будови психології та інших наук не дає підстав вва­жати, що принципи загального наукознав­ства можна без відповідної модифікації екстраполювати на вивчення природи пси­хологічних знань. Конче потрібен конкрет­ний аналіз проблем розвитку психологічної науки та цілеспрямоване застосування психо­логами апарату наукознавчого дослідження до історії психології. Це сприяє формуванню "самосвідомості" психологічної науки.

В історико-теоретичних дослідженнях психологічні факти, закони, теорії аналі­зувались переважно з позиції адекватності їх змісту відображеній у них психічній реальності. Воднораз їх місце у системі нау­кового знання спеціально не розглядалося. Лише при обговоренні деяких теоретичних проблем розвитку психологічної думки спо­радично порушувались ці питання. Так, ста­вилася проблема: як слід розуміти психоло­гічний факт - як "атом" чи як "ціле", "струк­туру". Факти, що з'являються у результаті аналізу даних емпіричних досліджень, від­ображують вихідні, базисні грані психічної реальності. В історії психології у трактуванні природи психологічних фактів вималювалися дві найтиповіші тенденції - атомістичне ро­зуміння психічного життя (Д. Локк, Т. Гоббс, Д. Гартлі, Д. Прістлі) та структурне (К. Коф-фка, В. Келер). Згідно з першою позицією, яка складає серцевину методології асоціа-ністської психології, психологічний факт розглядався як ізольований елемент, першо­основа, "атом" психічної реальності.

Вагомі контраргументи проти подібного подрібнення асоціаністами психічних явищ було висунуто представниками гештальтпси­хології. Розуміння факту як відображення цілісних феноменів психічного життя вия­вилося продуктивнішим і дало змогу ге-штальтистам відкрити деякі нові явища та їх закономірний зв'язок. Фактичні від­криття, зроблені гештальтпсихологами (яви­ще константності, цілісності сприймання та ін.), свідчили про те, що нове методологічне настановлення дозволяло "побачити" нові факти, повз які проходили асоціаністи.

Дроблення психічних явищ у дещо ін­шому методологічному плані заперечував філософ-ідеаліст В. Дільтей. У концепції "філософії життя" він намагався описати цілісний характер психічних процесів, ґрун­туючись на гегелівському вченні про "об'­єктивний дух". Але ідеалістична методологія гештальтистів і В. Дільтея зумовила одно­бічність критики атомістичного трактування природи наукового факту в психології. Лише у психологічних концепціях вітчизняних та зарубіжних прогресивних психологів було показано цілісність психологічної діяльності, її залежність від характеру взаємодії суб'єкта й об'єкта. У цих концепціях психологічний факт був обґрунтований як відображення єд­ності цілого і частини у психічних явищах.

Відомо, що закони психології виконують методологічну функцію. У процесі конкрет­ного дослідження психологічні факти сис­тематизуються за допомогою законів психо­логії, які виявляють необхідний і закономір­ний зв'язок психічних явищ. Закон фіксує залежність певних фактів від конкретних умов. Треба осягнути своєрідність функціону­вання і місце законів у системі психологіч­них знань. Своєрідність ця полягає у тому, що при величезній кількості фактів у пси­хології порівняно мало сформульовано по­ложень, які мали б характер загальних за­конів. До того ж залежності, що фіксуються в законах, недостатньо формалізовані. Од­нією з причин цього є те, що психологія пе­редусім - якісна наука.

Крім того, при обмеженій кількості вста­новлених психологічних закономірностей є багато теорій, які прагнуть описати психіку як у цілому, так і окремі її сторони. Зокрема, існують десятки теорій сприймання, мис­лення, пам'яті та інших психічних процесів. Спостерігається немов би "перескакування" через закони від безпосередніх фактів до те­орій. Подібна обставина зумовлена переоцін­кою психологічних фактів та ігноруванням загальних принципів наукового пізнання. В.І. Ленін влучно підкреслював важливе значення розробки загальних теоретичних проблем, бо "...хто береться за часткові пи­тання без попереднього розв'язання загаль­них, той неминуче буде на кожному кроці несвідомо для себе "натикатись" на ці за­гальні питання"5.

Відомий вітчизняний психолог Л.С. Ви-готський, характеризуючи кризу психології в 20-30-ті роки XX століття, відзначав, що кожний науковий напрям у психології "ви­мушений усвідомлювати і теоретично уза­гальнювати знайдені ним факти, розвиваючи свою власну теорію і методології, або... ви­мушено пришивати методологічне пальто до знайденого фактичного ґудзика. Інакше ка­жучи, відбувається непропорціональне зрос­тання інтерпретацій, які виходять далеко за межі фактичної сфери, охопленої досліджен­ням"6.

Це міркування, висловлене Л.С. Виготсь-ким щодо історико-психологічних процесів, які відбувалися біля сотні років тому, певною мірою стосується і сучасної ситуації у психо­логічній науці. І хоч потреба у глибоких теоретичних узагальненнях визнається всіма, в реальній дослідницькій практиці обмежу­ються збором емпіричного матеріалу, його класифікацією та кількісним аналізом. Пере­більшення значення емпіричних даних го­ловно пов'язано з недооцінкою історичних здобутків психологічної думки. Ці два мо­менти - переоцінка фактів і недооцінка ми­нулого - породжують своєрідну ситуацію у зарубіжній психології: виникають і спів­існують багато "міні-шкіл" і школок. Автори нових психологічних теорій не "знімають" (у діалектичному розумінні цього слова) кон­цепції, що суперечать їх поглядам, а меха­нічно відкидають. Відсутність спадкоємності у розвитку психологічних ідей - серйозна перешкода на шляху прогресу психології.

З моменту розвитку психології як само­стійної науки спостерігалась тенденція ство­рення загальних теорій, які претендували на охоплення всіх форм і сторін психічного життя. Більше того, деякі теорії кінця XIX - по­чатку XX століть екстраполювалися на "поза-психологічні" об'єкти. Типовий приклад - до­магання фройдизму пояснити не тільки пси­хічне, а й соціальне життя. У подальшому ви­никають теорії, які обмежуються пошуком закономірностей окремих сторін психіки. Так, у 40-50-ті роки XX століття замість "макро-теорій" з'являються "мікротеорії", що опису­ють лише окремі аспекти психічних явищ.

Теорії в науці взагалі й у психології зокре­ма класифікують за методом добування на­укових знань й розрізняють такі їх типи, як дедуктивні (наприклад, відома гіпотетико-дедуктивна теорія К. Халла, яка створюва­лася шляхом виведення системи психологіч­них знань із вихідних аксіом), індуктивні (теорія Б. Скіннера, побудована внаслідок виведення законів з емпіричних даних), функ­ціональні (теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, у якій елементи знання утворюються в результаті застосування ін­дуктивних і дедуктивних методів).

Вивчення еволюції психологічних фактів, законів, теорій та їх методичних "аналогів" (методів, методик, прийомів дослідження) проводилось у рамках традиційного істори-ко-психологічного дослідження. Але їх при­рода може бути ґрунтовно осягнута лише в наукознавській психології, одним із завдань якої є вивчення структури і закономірностей розвитку психологічної науки на підставі співвідношення теоретичних конструкцій з об'єктивною роллю, яку вони відіграли в історії психології. Орієнтована на наукознав­ство психологія в орбіту своїх досліджень долучила аналіз принципів, категорій та ме­тодологічних проблем, які становлять вищий "інструментальний" рівень психологічної науки.

Розрізнення сфер застосування історико-теоретичного та наукознавчого типів дослід­ження має умовний характер. Всі елементи структури психологічних знань утворюють одну із сторін предмета наукознавчої пси­хології. Але якщо психологічні факти, за­кони, теорії могли бути і були об'єктом істо-рико-теоретичного дослідження, то принци­пи, категорії і методологічні проблеми по­стали у справді експліцитній формі лише в наукознавчій психології.

В номенклатурі методологічних вимог до наукознавських досліджень треба розрізняти "самозвіт" ученого від фактичного значення його теорії для історії й теорії науки. Власна думка вченого і наукознавська оцінка нерід­ко не співпадають. Так, З. Фройд твердив, що є автором третього "коперніканського пе­ревороту" в історії людства. На його думку, перший космологічний удар завдав нарцис-тичним ілюзіям людини Коперник. Біологіч­ний удар по нарцисизму людини нанесло вчення Ч. Дарвіна, яке подолало погляди на людину як виняткове явище в історичному розвитку органічного світу. Собі Фройд при­писує третій удар по самозакоханості люди­ни, суть якого полягає в тому, що начебто він показав, що поведінку людини регулює

не її "Я", а несвідоме "Воно". М.Г. Яро-

шевський у книзі "Психологія у XX столітті" показав безпідставність домагань З. Фройда на пріоритет у відкритті "великого кола" психіки, що охоплює, окрім свідомого, і не­свідоме; і до Фройда (Г. Лейбніц), й одно­часно з ним (П. Жане) розроблялися проб­леми несвідомого. Справжній внесок творця психоаналітичної концепції у психологічну науку, як зазначав М.Г. Ярошевський, по­лягав у тому, що він звернув увагу дослід­ників на мотиваційний аспект поведінки і розпочав фундаментальну розробку категорій мотивації та особистості.

Базуючись на принципах історико-нау-кових досліджень, у психологію впроваджу­ється категоріальний аналіз, спрямований на вичленування того постійного, "інваріант-

ного", що "осіло" у системі наукових знань (категорій, принципів, методологічних проблем).

В історії наукової думки категорії як фі­лософські терміни з'являються ще у старо­давньому світі (школа вайшешіка). Питання про природу, взаємозв'язок, генезис катего­рій як найбільш загальних філософських понять було наріжним у теоретичних систе­мах когорти визначних філософів (Аристо­тель, Кант, Гегель та ін.). Проте тривалий час в історії наукової думки категорії як най­більш загальні поняття вважалися притаман­ними лише філософській системі знань. І це справді відповідало реальним процесам і загальному стану розвитку наукового осво­єння дійсності. Але значні зміни у змісті і засобах діяльності, спричинені науково-технічною революцією, привели до помітних зрушень у самій системі наукових знань. Зростання питомої ваги теоретичності, фор-малізованості, системності наукових знань природно веде до певної трансформації ло­гічних форм мислення і зміни співвід­ношення фактів, законів, теорій у структурі наукових концепцій. Саме це зумовило потребу осмислення зазначених зрушень і перегляду традиційних уявлень про струк­туру знань з конкретних наукових дисцип­лін. У зв'язку з цим було виділено поня­тійний та категоріальний апарати і показано, що кожна зріла наука складається з комп­лексу внутрішньо пов'язаних категорій. Як зазначає М.Г. Ярошевський, психологія ста­ла самостійною наукою тоді, коли сформу­вався її категоріальний апарат. Процес і закономірності формування категоріального ладу психологічної науки становлять серце­вину її внутрішньої логіки розвитку.

Категорії психології розробляються у рам­ках тієї чи іншої проблеми, хоч останні були поставлені ще до розробки окремих кате­горій. Через це виділяють докатегоріальний період у розробці конкретних методологіч­них проблем. Однією з перших проблем було поставлене питання про відношення психіч­них і фізичних явищ (психофізична проб­лема). Згодом з цієї проблеми вирізнилося питання про відношення психічних та фізіо­логічних явищ. Подальша конкретизація психофізичної проблеми виявилась у ви-різненні питання про відношення психічного образу і відображеної в ньому об'єктивної реальності (психогностична проблема), про регулятивну функцію психіки (психопрак-сична проблема), про спонукальну функцію психіки (проблема активації поведінки).

Дещо пізніше розгорнулися дослідження психосоціальної проблеми - питання про репрезентованість соціального у психіці ок­ремого індивіда. Ці проблеми стали своєрід­ним лоном для висунення і розробки психо­логічних категорій. Причому важливо було простежити історичний рух-поступ психо­логічних категорій з тим, щоб побачити, як у них відображується рух досліджуваного об'єкта. Це завдання вирішувалося М.Г. Яро-шевським у праці "Психологія у XX столітті", в якій, на основі історико-наукознавчого аналізу, вичленовані п'ять основних категорій - образ, дія, мотив, психосоціальні стосунки (спілкування) та індивід-особистість.

Образ як категорія психології фіксує ін­формаційний, пізнавальний аспект психічної реальності. Регулятивно-праксичний аспект психіки знайшов відображення в категорії дії. Афективно-спонукальна сторона психіч­ної життєдіяльності схоплена в категорії "мотив" (мотивація). Вплив соціальних установок, знань, досвіду на поведінку ін­дивіда, здійснюваний у процесі прямого чи опосередкованого спілкування, фіксується в категорії психосоціальних стосунків (спіл­кування). Стійкі соціально-типові і соціально-неповторні риси-якості людини відображені у змісті категорії індивіда-особистості.

Проте серед учених немає спільної думки як стосовно підпорядкування категорій, так і щодо їх кількості. Якщо М.Г. Ярошевський виділив п'ять основних категорій, то О.М. Ле-онтьєв - три (діяльність, свідомість, осо­бистість), а К. К. Платонов - шість (пси­хічне відображення, психічне явище, свідо­мість, особистість, діяльність, розвиток пси-хіки)7. Безумовно, потрібні як поглиблений опис змісту окремих категорій, здійснюваний О.М. Леонтьєвим і К.К. Платоновим на ос­нові узагальнення результатів сучасних пси­хологічних досліджень, так і вивчення їх іс­торичного становлення (М.Г. Ярошевський).

Все ж кожна категорія може бути ґрунтовно осмислена лише як елемент певної системи категорій. Тому питання про оптимальне число психологічних категорій, про основу їх субор­динації, про їх систему є животрепетним. У процесі проведення роботи з аналізу та система­тизації категорій психології суттєвим є враху­вання методологічного зауваження В.І. Леніна, що "категорії треба вивести (а не довільно чи механічно взяти) (не "розповідаючи", не "запевняючи", а доводячи)"8.

Без творчого застосування принципу єд­ності історичного та логічного науково­категоріальний синтез психологічних знань загрожує перетворитися в абстрактне кон­струювання, приховане масивом використа­них сучасних емпіричних даних. І система психології спершу має бути розроблена саме як наукова система і тільки після цього ви­кладатись у науково-популярній формі.

Порушивши питання про особливості формування категоріального ладу психології, слід відзначити одну з його закономірностей, а саме: розвиток категоріального ладу здійс­нюється завдяки зусиллям значних творчих об'єднань -
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



Скачать файл (2782 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru