Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Реферат - Психолінгвістика - файл 1.doc


Реферат - Психолінгвістика
скачать (73.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc74kb.16.11.2011 10:57скачать

содержание

1.doc

Реклама MarketGid:
1.Вступ

Спочатку існування психолінгвістики в нашій країні часто розглядали, як область знань, “на межі” психології та лінгвістики (мовознавства): ніби це і психологія, але ніби і лінгвістика –свого роду гібрид одного та іншого. Таке розуміння психолінгвістики та інших наук цієї області ( наприклад, соціолінгвістика, етнолінгвістика, психогенетика та багато інших) було пов’язане з неточними, приблизними уявленнями про систему наук взагалі і про їх взаємовідносини – частково. Ось чому давайте, конкретніше розглянемо психолінгвістику, як науку, зрозуміємо її завдання, проблематику та сучасний стан.


^ 2.Історія психолінгвістики


Психолінгвістика першого покоління

Можна сказати, що засновником психолінгвістики був творець наукової лінгвістики – Вільгем фон Гумбольдт. Саме йому належить ідея про мовну діяльність і розуміння мови, як зв’язка соціума з людиною.

Учень В. фон Гумбольдта Т. Штейнталь, навідмінно від свого вчителя, який розглядав мову в її діалектиці – і як процес, і як частину психічної діяльності людини, - розумів її тільки, як процес.

Г. Штейнталь писав про мову: “ Вона не хвилююча дійсність, а рухова діяльність. Мова не є чимось нерухомим, як порох; це процес, як вибух”.

Сам термін “психолінгвістика” вперше був почутий в статті американського психолога Н. Пронко. А як окрема наука вона виникла в 1953 році в результаті міжуніверситецького семінару, організованого в червні – липні Комітетом лінгвістики і психології та Досліджувальної ради соціальних наук в університеті Індіана.

Організаторами цього семінару були два всесвітньовідомих психолога – Чарльз і Джон Керолл та літературознавець, фольклорист і семіотик Томас Сібеок. Учасниками семінару були найвидатніші мовознавці того часу такі як: Ф. Лаунсбері, В. Леопольд, Л. Ньюмарк, С. Сапорта, Дж. Лотц та психологи Дж. Дженкінс, С. Ервін, Д. Уокер, К. Вілсон. За дев’ять літніх тижнів вони написали книгу, в якій підсумували основні теоретичні положення, які були прийняті в ході розгортання дискусії всіма учасниками, та основні направлення експериментальних досліджень, базованих на цих положеннях (Psycholinguistics, 1954). В основі цієї книги лежить три головних джерела.

По – перше – це математична теорія зв’язку Шентона – Уівер. ЇЇ головна риса – представити процес комунікації, як трансляцію деякої інформації від одного ізольованого індивіда (мовця) до іншого (слухача).

По – друге, американська дескриптивна лінгвістика ( відповідний розділ написав Джозеф Грінберг).

По – третє, необіхевіорицька психологія Ч. Осгуда, який в 1953 році видав свою відому монографію “Метод і теорія в експериментальній психології” (Osgood, 1953), а на рік раніше серію публікацій з психологічних питань семантики.

Головною ознакою психолінгвістики першого покоління є її реактивний характер. Вона повністю вкладається в біхевіориську схему “ стимул - реакція”.

Другою особливістю психолінгвістики першого покоління є її автоматизм. Вона має справу з окремими словами, граматичними зв’язками чи формами.

Нарешті для психолінгвістики першого покоління характерний індивідуалізм.


^ Психолінгвістика другого покоління: Н. Хомський і Дж. Міллер.

Вперше Ноем Хомський ( Чамський) чітко сформулював своє психолінгвістичне кредо в розгорнутій рецензії на книгу Б. Скіннера ”Мовна поведінка”. Хомський почав “вибудовувати” структуру своєї моделі не тільки як граматичне, семантичне і фонетичне, але й так звані прагматичні правила – правила вживання мови. Також він відстоював ідею вроджених мовних структур. За час другого покоління відбулися певні зміни в психолінгвістиці. Всі недоліки моделі Хомського, зазнавали критики зі сторони тих мовознавців, хто не потрапив під його вплив, а у наслідників з’явилася тенденція “виправляти” психолінгвістику першого покоління, робити її більш “психилогічною”, прирівняти до загальної психології. Така тенденція, особливо яскраво представлена у психологів так званої Гарвардської школи, безпосередніх учнів і колег Джорджа Міллера: Т. Бівера, М. Гарретт, Д. Слобіна та ін.


^ Психолінгвістика третього покоління

Психолінгвістика третього покоління, або, як називав її американський психолог та психолінгвіст Дж. Верч, “ нова психолінгвістика”, сформувалася в середині 1970-х рр. Вона пов’язана в США з іменем Дж. Верча і Джерома Брудера; в Франції – з іменами Жака Мелера, Жоржа Нуазе, Даніеля Дюбуа; в Норвегії – з іменем талановитого психолінгвіста Рагнара Румметфейта.

Отже, можна розглянути логіку психолінгвістів третього покоління на прикладі поглядів Жоржа Нуазе.

Одним із основних тезисів Ж. Нуазе - була необхідність розробки “автономної психолінгвістики”.

Яка ж в такому разі природа специфічних, автономних психолінгвістичних операцій? За Нуазе, ці операції одразу мають когнітивну і комунікативну природу. Вони набувають когнітивного характеру, конкретно реалізуються в спілкуванні, взаємодії, мовній діяльності. В роботі Нуазе, вони виступають швидше логічні, ніж мовні правила, і швидше, як система операторів, ніж система операцій. Дж. Верч звертає особливу увагу на одночасність переробки інформації лінгвістичного і психолінгвістичного характеру, і т. д.

Психолінгвісти третього покоління подолали ізоляцизм школи Н. Хомського – вони розглядають психолінгвістичні процеси в широкому контексті міркування, спілкування, пам’яті.

Отже, психолінгвістика третього покоління подолала не тільки атомізм, але й індивідуалізм психолінгвістів попередніх поколінь. Зрозуміло, для неї повністю неприйнятний і принцип реактивності. Психолінгвісти третього покоління свідомо орієнтувалися або на французьку соціологічну школу з психології, частково на погляди Поля Фреска та Анрі Валлона, або на орієнтовану марксизьку психологію ( школа Л. С. Вигоцького). Недарма Дж. Верч є великим спеціалістом з питань Виготського і активний пропагандист його творів.

То що ж таке психолінгвістика? Психолінгвістика – це лінгвістична дисципліна, яка вивчає мовленнєву діяльність, а саме психічні закономірності породження та сприйняття мовлення, механізми, які керують цими процесами і забезпечують оволодіння мовою, а також мовну здатність людини в контексті її психічних та інтелектуальних здібностей.


^ 3.Об’єкт психолінгвістики.

Які ж конкретні об’єкти чи конкретні явища вивчає психолінгвістика?

Для цього потрібно ввести поняття фрейм, як фіксовану систему параметрів, яка описує той чи інший об’єкт чи явище. Так наприклад, “Особистий розрахунковий лист” (параметри сформульовані в певній формі) або стандартній міждународній формі Curriculum vitae, отже є фрейм, який описує данну людину, або хоча б представляє, які притаманні йому на роботі.

Конкретні явища, модельовані в науці, зазвичай характеризуються по принципу фрейма. Так, у вітчизняній психології найчастіше використовували “дійсний фрейм”. Ми задаємо явищу певні запитання (Ціль?, мотив?, умова?, вид діяльності – трудовий, пізнавальний, ігровий? і т.д.) і характеризуємо це явище за тими, за даними параметрами, як той чи інший акт діяльності або його компонент (операцію). А в американській психології до 1960 – х рр. був “біхевіориський” фрейм, коли на теж саме явище “накладали” інші запитання і відповідно він з самого початку отримував іншу інтерпретацію – як стимул або реакція певного роду.

Різні напрями в психолінгвістиці розглядають її об’єкт, тобто конкретні мовні явища через ряд фреймів. Але у всіх випадках, незалежно від методологічного підходу до мови в структурі фрейма обов’язково виділяються різні характеристики, об’єкт або її адресат, мовні або семіотичні явища.

Отже, об’єктом психолінгвістики завжди є сукупність мовних явищ або мовних ситуацій. Цей об’єкт є спільним з іншими мовними науками.


^ 4.Предмет психолінгвістики

Ось одне з тлумачень премета науки. “Предметом психолінгвістики є мовна діяльність, як ціле і її комплексне моделювання”. Або “Психолінгвістика – це наука, предметом якої є відношення між системою мови… та мовною спроможністю”. Або Предметом психолінгвістики є “вплив ситуації мовлення на повідомлення”.

Таким чином, якщо одночасно скомпонувавши ці визначення, вийде таке тлумачення, що предметом психолінгвістики є відношення особистості зі структурою і функціями мовної діяльності, з одного боку і мовою, як головною “утворюючою” образу світу людини з іншого.


^ 5.Актуальні проблеми

Як і кожна інша наука психолінгвістика має ряд актуальних проблем.

Так, 25 -26 жовтня 2007 року проводилася II Міжнародна науково – практична конференція, на якій обговорювалися такі актуальні проблеми психолінгвістики:


  1. Тенденції розвитку вітчизняної психолінгвістики.

  2. Комунікативна проблематика в психолінгвістиці.

  3. Особистісно детерміновані стратегії мовленнєвого спілкування й оволодіння мовою.

  4. Функціонування мовної здатності в мовленнєвій діяльності.

  5. Психолінгвістика і психосемантика тексту: проблеми сприймання й розуміння.

  6. Психолінгвістичний світ людини як своєрідна форма духовності.

  7. Психолінгвістика розвитку.

  8. Психолінгвістика свідомо контрольованого мовлення (рефлексивна психолінгвістика).

  9. Шляхи формування мовної компетентності в умовах навчання рідної, другої й іноземної мов.

  10. Конкретно-мовні та національно-культурні варіантності мовної здатності й мовленнєвої діяльності.

  11. Сучасні проблеми прикладних галузей психолінгвістики:

11.1.Психолінгвістика в корекційній педагогіці, патопсихології, афазіології.

11.2. Застосування психолінгвістики в інженерній, військовій, космічній, судовій психології і криміналістиці.

11.3. Використання здобутків психолінгвістики в політичній психології, діяльності ЗМІ, рекламі.

11.4. Психолінгвістика в проблематиці штучного інтелекту, машинного

перекладу, інформаційно-пошукових систем і комп’ютерних технологій.

11.5. Проблеми взаємозв’язку психолінгвістики з ноосферологією,

психофізикою, синергетикою, еніологією, парапсихологією, психіатрією,

психотерапією, теософією, метафізикою, психографологією тощо.

5.1.Також актуальною проблемою є лінгво – психологічна проблематика мовленнєвого ритму. Давайте, її розглянемо.


З тлумачень вітчизняних фізіологів науці добре відомий той факт, що імпульси, що йдуть від кору головного мозку людини до різних систем організму, носять ритмічний характер. Будучи властивістю всієї нервової системи не тільки людини, але і тварин, дана фізіологічна характеристика знаходить своє втілення й в одиницях мовлення.

Почуття ритму, будучи однієї з найважливіших психофізіологічних складових життєдіяльності, у людини зв'язано із загальною моторикою і відноситься до найбільш стійких уроджених властивостей. Спеціальні дослідження показали, що рухи здорової новонародженої дитини виявляють багато спільного з ритмічною організацією її майбутньої мови.

Мовне спілкування в тій мірі, у якій воно активізує діяльність мозку, не тільки ритмічно організує роботу його ділянок, але, видимо, впливає на ритмічну організацію всіх складових мовленевої активності: синхронізації роботи відділів головного мозку, ритмічної організації мовлення, включаючи власне вербальні й невербальні засоби, що беруть участь у процесі взаємодії комунікантів.

Аналізуючи функціонування розглянутого явища, дослідники вказують на відсутність будь-яких видимих причин, що забороняли б одночасне (хорове) говоріння всіх учасників мовного спілкування. Це дозволяє їм висловити припущення про існування механізмів, що регулюють можливу тривалість періодів говоріння, слухання, спільного обмірковування, можливість чи неможливість переривання мовлення співрозмовника й одночасного говоріння.

По Р. Якобсону, ритм співвідноситься з контактом, одним із структурних компонентів висунутої їм моделі комунікативного акта. Думаючи, що неритмічність діалогічного спілкування руйнує контакт, було б вірним припустити, що ритм є чинником організуючим і має ефект соціалізації учасників мовленевої діяльності. Це не суперечить більш загальним закономірностям, відповідно до яких єдиний ритм характеризує деяку функціональну єдність, тобто існування системи, фактором цілісності якої він є. Це ми можемо побачити на прикладі О. С. Пушкіна “Евгений Онегин”.

У процесі спілкування між його учасниками на основі емоційно-оцінних механізмів сприйняття не усвідомлено встановлюється (або не встановлюється) певний ритм спільної комунікативної діяльності, що дозволяє говорити про його фасцінативний вплив.

А О. Е. Войскунський бачить у змінах періодів говоріння й слухання чергування сильних (говоріння) і слабких (мовчання) тактів діалогу. Паузи усередині монологічних відрізків висловлення зміни тактів не утворять і називаються нульовими, а такт, відповідно, незавершеним. Обов'язковість чергувань тактів чи періодів говоріння/слухання, універсальний характер їхнього прояву в комунікативних процесах, їхня стійкість у відтворенні діалогу дозволяє говорити про наявність ритму комунікації, ритму спілкування, розуміючи під цими термінами періодичне чергування в діалозі періодів передачі/прийому повідомлення. Приймаючи в увагу досвід закордонних досліджень в області психології спілкування, О. Е. Войскунський вважає за можливе припустити, що не тільки невербальні компоненти діалогу (як це часто визнається), але і ритм комунікації являє собою окремий текст, що супроводжує вербальному повідомленню.

Будучи одним із стійких уроджених властивостей, почуття ритму зв'язане в людині із загальною моторикою. Це дає всі підстави припускати наявність тісного взаємозв'язку між ритмічною організацією вербальних і невербальних компонентів висловлення. По-перше, як міміко-кинесичні, так і власне мовні засоби комунікації являють собою рухові координації різного ступеня складності, що підкоряються, крім інших, також і психофізіологічним законам забезпечення життєдіяльності. По-друге, результати експерименту М. І. Жинкіна показали кореляцію мовної моторики й ритміки рухів руки, про що свідчила неможливість одночасного читання тексту й виконання навіть нескладного ритмічного завдання.

Так можуть виглядати деякі лінгво-психологічні особливості зачепленої проблематики. Концептуальне осмислення розрізнених сьогодні фактів як лінгвістичного, так і психологічного характеру могло б стати основою психолінгвістичної теорії ритму.


6.Висновок

В наш час психолінгвістика, безпосередньо розвивається, але не з такою швидкістю, як нам хотілось би.

В чому ж причина?

По – перше це відбувається тому що далеко не всі, розуміють на яку увагу потрібно приділяти цій науці.

По – друге сама психологія не так давно зайняла, після довгих років недооцінки належне їй місце в системі наук. Так, планується збудувати нові центри для психологічних досліджень. Звичайно, що не всі області практики де застосовують психолінгвістику мають достатньо коштів, чим, наприклад, такі області, як космічна, інженерна, медична.

Марсель Коен казав, що: “неможливо уявити собі прогрес мознавства, позбувшись ідеалізму, без тісного зв’язку його з науковою психологією”.

Тобто, мовознавець повинен знати, що він вивчає, як вивчає і для чого вивчає. І навіть, якщо він не цікавиться спеціальною проблемою мовної діяльності, це – той мінімум, який поки що може дати йому тільки вона.

Отже, психолінгвістикою потрібно займатися хоча б ради цього.


Література:

  1. Ахманова О. С. О психолингвистике.- М., 1957.- 84 – 86с.

  2. Леонтьев А. А. Основы психолингвистики.- М.: “Смысл”, 1997.- 32 -48с.

  3. Леонтьев А. А Психолингвистика.- Л., 1967.- 27 - 33с.

  4. Сахарный Л. В. Введение в психолингвистику: Курс лекций.- Л., 1989.- 115 – 117с.

  5. mova info, http//195.49.151.1/Page3.aspx?l1=135

  6. http//www.journ.univ.kiev.ua/

http// journlib. univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1047.

  1. www.studzona.com



План:

1.Вступ…………………………………….1

2.Історія психолінгвістики……………..1

3.Об’єкт психолінгвістики……………..4

4.Предмет психолінгвістики…………...5

5.Актуальні проблеми…………………..5

5.1.Лінгво–психологічна проблематика

мовленнєвого ритму………………6

6.Висновок………………………………..8

7.Література……………………………...10
Реклама:





Скачать файл (73.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru