Реферат - Характеристика усної народної творчості - файл 76042.rtf



Реферат - Характеристика усної народної творчості
скачать (30 kb.)
Доступные файлы (2):
76042.rtf553kb.03.10.2010 14:03скачать
Allbest.ru Home.html1kb.30.11.2010 10:20скачать
содержание

76042.rtf

Реклама MarketGid:
Реферат з української літератури на тему:

Характеристика усної народної творчості


студента групи 2 Ф – 08

коледжу СНУ ім. Володимира Даля

Чужикова Артема


Зміст


1. Фольклор – складова частина культури народу

2. Основні ознаки фольклору

3. Структура українського фольклору

4. Малі фольклорні форми

Список літератури


  1. Фольклор – складова частина культури народу


Земну кулю населяють люди багатьох національностей. Кожен народ, кожна нація має своєрідний і неповторний характер, своє національне обличчя, систему поглядів та уявлень, свою творчість. У характері народних традицій людей, що проживають на різних, часто віддалених територіях, є багато спільних рис та елементів, хоча зустрічається чимало відмінностей, навіть у культурних традиціях народів, що довгий час перебувають поряд.

Важливою складовою частиною художньої культури народу, його неписаною словесністю є фольклор або усна народна творчість. Цим терміном окреслюють усю творчу діяльність народу: поезію, музику, театр, танець, архітектуру, художнє й декоративно-ужиткове мистецтво.

Фольклор – це передісторія літератури, джерело її виникнення.

Регулярні записи творів усної народної словесності почались лише у XVIII - на початку XIX ст. У різних жанрах українського фольклору, особливо обрядового, казкового, дослідники простежують відгомін побутово-звичаєвих відносин родового ладу, реалій укладу життя, суспільного устрою, історичних подій часів Княжної Русі, татаро - монгольського лихоліття, пізнього середньовіччя, епохи литовсько-польського поневолення України, козаччини, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення за свободу і незалежність. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.


        1. ^ Основні ознаки фольклору


Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми творів в певний час і від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам`ять. Саме в пам`яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців фіксуються сюжети, тексти, форми та стереотипи.

Щоб індивідуальний твір став фольклорним, він повинен бути створений в дусі народної традиції, народних уподобань і певної потреби. Тому, проблема авторства мало цікавить виконавців тих чи інших творів. Отож, однією з характерних ознак фольклору є його анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення.

Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів`їв тощо.

Варіантність як одна з головних ознак фольклору стосується всіх його родів і видів – віршових – поетичних і прозових – оповідних.

Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, осіб, додає своє – імпровізує. Імпровізаційність характерна для поховальних голосінь і коротких пісенних форм – приспівок до танців, пісенних діалогів, коли виконавець повинен швидко зреагувати і доречно відповісти на ту чи іншу пісенну фразу, строфу, приказку.

Фольклор функціонує в широкому середовищі при активній участі народу. Водночас у цьому процесі відіграють важливу роль виконавці й так звані носії фольклору – обдаровані співаки, оповідачі, мудрі дотепні люди, які зберігають у пам’яті значний репертуар народних пісень, казок, переказів, легенд, приказок, прислів’їв, загадок, анекдотів і вміють майстерно донести їх до аудиторії. Це і є ще одна специфічна особливість фольклору – простота і ясність стилістики. І сьогодні є люди, що вміють заспівати, розповісти щось цікаве, дотепне, добре володіють народним словом.

У давнину роль і значення таких людей були набагато більшими. Вони проживали в кожному селі, їх цінували, поважали, вони були бажаними в кожному гурті, виконували функції заспівувачів, лідерів молодіжних програм, вечорниць, різних святковостей і розваг, наділялися гідностями обрядових чинів: весільних старост, старших свах, дружбів тощо.


  1. ^ Структура українського фольклору


У фольклорі знайшли відображення різні прояви життєдіяльності людини, її матеріальні й духовні потреби, історичне буття, соціальні відносини, характерні реалії сімейного і громадського побуту, філософія, вірування, релігійні, морально-етичні, естетичні ідеали, людські переживання і настрої.

Залежно від розмаїття змісту і формальних ознак фольклорний масив класифікується за типами, родами і видами.

Він складається з

  1. ^ Поетичного (віршового), що найяскравіше виражений у пісенності та малих фольклорних жанрах:

а) колядки б) щедрівки

Коляда, Коляда „ Щедрик, щедрик, щедрівочка,

В нашу хату загляда. Прилетіла ластівочка,

^ Людей добрих звеселя. Стала собі щебетати,

Коляда, Коляда Господаря викликати...”

Землю нашу зогріва”.

в) веснянки г) обжинкові пісні

Ой весна, весна – днем красна”. „ Котився віночок по полю”,

В моєї родини жито

та пшениця”.

а) весільні б) голосіння

Тихо-тихо Дунай воду несе”, Сироти за матірю: „Мамочко

Та спасибі тобі, моя ненько”, моя пчілочка, мамочко моя ласті-

Грайте музики, як грали”. вочка, словечко моє вірнеє, зозулечко

моя лугова – нащо ти мене кинула?”

а) козацькі („Засвистали козаченьки”, „Стоїть явір над водою, в воду похилився”),

б) чумацькі („Ой чумаче, чумаче”, „Ой з-за Дону, з-за ріки”, „Ох, і не стелися, хрещатий барвінку”),

в) кріпацькі („Наступає чорна хмара”, „На панщину ходжу, ходжу”),

г) рекрутські та солдатські („Сюди гори, сюди”, „Війна, війна – світ палає”),

д) бурлацькі („Нема горя так нікому”, „Та забіліли сніги”),

є) наймитські та заробітчанські („Брала дівка льон, льон”, „Ой хто не служив”.)

а) пісні про кохання („Сонце низенько, вечір близенько”, „По садочку ходжу”, ”Ой не світи, місяченьку”),

б) пісні про родинне життя („Чи я в лузі не калина була”, Іще сонце не заходило”, „У неділю рано”),

в) жартівливі пісні („Ой під вишнею”, „Черевички”, „Ой служив я в пана”).

- Епічні пісні:

а) думи („Дума про козака Голоту”, „Дума про Марусю Богуславку”),

б) історичні пісні („Зажурилась Україна, Бо нічим прожити”, „Ой був в Січі старий козак”, „За Сибіром сонце сходить”),

в) пісні-хроніки ( „Подорож до Америки”, „Ой летіла зозуленька, почала кувати”),

г) балади („Ой чи є ж то жито, Чиї ж то покоси”, „Ой не ходи, Грицю”, „У неділю рано зілля копала”),

д) коломийки („Коломийку заспіваю, як ми веселенько, Коломийку заспіваю, як болить серденько”, „Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє: На роботі замерзає, коли миски – гріє”).

Малі фольклорні форми

Цить, дитино

Цить, дитино, цить, не плач,

Принесе киця калач,

Вже недалечко – на мостику,

Несе калач на хвостику...”

Яких каменів немає в морі?” (Сухих).

П’ять, п’ятнадцять,

Без двох двадцять,

Семеро, троє, ще й малих двоє”. (П’ятдесят).




Добрий день тобі, сонечко яснеє!

Ти святе, ти ясне – прекрасне,

Ти чисте, величне й поважне!

Ти освіщаєш гори і долини, і високії

Могили – освіти й мене...”

  1. Прозового, що об’єднує різні оповідні види художньої народної творчості:

а) казки про тварин („Соломяний бичок”, „Вовк, Собака і Кіт”, „Котик і Півник”, „Журавель і Лисичка”, „Сірко”),

б) чарівні або фантастичні („Івасик – Телесик”, „Казка про Івана - царевича”, ”Чарівний перстень”, „Золотий черевичок”),

в) соціальні – побутові („Іван і піп”, „Правда і Кривда”, „Брехня”, „Ситий голодному не вірить”).

  1. Драматичного, що виступає у формі ігор, вертепу, п’єс і сценок для народного театру, діалогів.




  1. Малі фольклорні форми


Прислів’я та приказки належать до малих жанрів усної народної творчості. Хоч вони й короткі, на один – два рядки, але мають усі ознаки художньо довершених творів.

У прислів’ях та приказках відображено багатовікову мудрість народу, практичний досвід людини в різних сферах її діяльності, різноманітні явища суспільного життя й природи, передано горе й радість людини, її мрії та прагнення.

Прислів’я виникли дуже давно. Як указує їхня назва, у житті вони вживаються при слові, розмові, набираючи в кожному окремому випадку відповідного значення.

Прислів’я та приказки - це стійкі афористичні вислови, що в стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, людські вчинки тощо. Прислів’я містить завершену думку, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів’я.

Прислів’я:

Кров людська не водиця,

проливати не годиться.

Найшла коса на камінь: коса не втне,

камінь не піддасться.

Береженого Бог береже,

а козака шабля стереже.

Приказки:

Старість не радість, похорон не весілля.

Або пан, або пропав – двічі не вмирати.

Моя хата скраю – я нічого не знаю.

Баба з воза – кобилі легше.

Кров людська – не водиця.

Найшла коса на камінь.

Прислів’я – маленький поетичний твір, що складається лише з одного речення, яке може бути простим („За праве діло стій сміло”, „Кожному мила своя сторона”) або складним („Праця чоловіка годує, а лінь марнує”, „Не лінуйся рано вставати, а соромся довго спати”, „Бджола мала, а й та працює”).

Прислів’я змінюють свій зміст залежно від застосування. Більшість прислів’їв можуть уживатися у двох значеннях: прямому („Сам пропадай, а товариша з біди визволяй”, „Добре роби, добре й буде”) і переносному („Під лежачий камінь вода не тече”, „Любиш кататися – люби й саночки возити”, „Який стук, такий і грюк”).

Тематично прислів’я охоплюють усі сфери людської діяльності, будь – яке життєве явище (дружбу, працю, віру, війну, сім’ю, страх).

^ Про батьківщину: „Рідний край – земний край”.

Про дружбу: „Дружба та братство дорожчі за багатство”.

Про працю: „Уперта праця все переможе”.

Про навчання: „Гарно вчити того, хто хоче все знати”.

^ Про людські вади: „Лукавий чоловік на словах любить, а ділом губить”.

Прислів’я влучні, виразні, ритмічні. Будова прислів’їв відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються. Така милозвучність прислів’їв допомагає легше запам’ятовувати й виголошувати їх, мова відзначається стислістю, лаконічністю, тут не тільки немає багатослів’я, але часто випускаються члени речення, необхідні в звичайній розмовній мові:

Знає кума – знає півсела.

Прислів’я побутують в українській словесності з найдавніших часів і не втрачають своєї актуальності донині.

Загадка – короткий твір, у якому в завуальованій алегоричній формі зашифровано певний предмет чи явище, первісне значення яких треба відшукати.

Кожна загадка – це художній опис, яскраве зображення загаданих предметів і явищ.

У загадках, як і в прислів’ях, виражені спостереження народу над явищами людського життя та природи, відбито його досвід, мудрість, його вміння образно мислити. Загадки – один з найдавніших і найпоширеніших видів народної творчості. У свідомості людей вони живуть тисячоліттями. Чимало загадок зберігають і відображають первісні, міфологічні погляди на природу: „Той, що живе в лісі” (лісовик), „Той, кого не згадують о півночі” (чорт), „Високо стоїть, одно око має, усюди заглядає” (сонце). Пізнаючи природу, людина змінювала свої погляди. Загадки завжди були однією з форм навчання молоді, через них передавався життєвий досвід народу, знання, з їх допомогою розвивалися розумові здібності, кмітливість. Пізніше загадування загадок набрало розважального характеру: їх загадували під час свят та забав, на вечорницях. Сьогодні загадки майже повністю перейшли в дитячий фольклор. Народ пам’ятає старі загадки та весь час складає нові, у яких відображено спостереження за новими явищами життя. З появою книги, автомобіля, літака, паровоза з’являються загадки про ці предмети: „Мовчить, а всіх навчить” (книжка), „Що летить – крило має, а крилами не махає?” (літак), „Огнем не запалиш, водою не погасиш” (електрика), „Дерево та дріт – кричить на весь світ” (телеграф).

Колискові – ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю на колискою дитини для того, щоб її приспати.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовлення, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров’ю і швидкому ростові. Основним виразником колискових є мелодія, яка відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має на меті вплинути на стан і настрій дитини, щоб її заколосити. Ефект заколисування підсилюється гойданням дитини в колисці. Деякі колисанки побудовані так, що кожен рядок повторюється по два чи більше разів. Милозвучність мови підсилюється шляхом використання пестливих форм (дитинонька, колисонька, матіночка), через які також виявляється ніжне, пестливе ставлення до дитини. Як правило, дитина ще не розуміє лексичного значення слів колискової, але вловлює звуки, співзвучні висловлювання, і пісня стає одним із шляхів її знайомства зі світом. Тому, виконуючи колисанки, матері вкладають в них усе багатство почуттів, які хочуть словами передати (навіяти) немовляті:

^ Бай – бай, баю – бай, Наших діток не лякай,

Баю – батюшки, бай – бай, Бо вони маненькі

Не ходи сюди, Бабай, Та спати раденькі.

Ой люлі – люлі, З пір’ячка периночку,

Налетіли гулі, В щасливу годиночку,

Стали геготати, Щоб дитина спала

Що дитині дати. Та щоб не плакала,

З пушечку подушечку Щоб росла і не боліла

З пір’ячка периночку Не голова і не тіло.


Список літератури


  1. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання – Прес, 2003. – 591 с.

  2. Противенська О.Г., Мещерякова М.Г. Українська література у схемах і таблицях. – Х.: Країна мрійтм, 2002 – 100 с.

  3. Українське народознавство: Навч. Посіб./ За ред. С.П. Павлюка, Передмова М.Г. Жулинського. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 568 с.

Реклама:





Скачать файл (30 kb.)

Поиск по сайту:  

Учебный материал
© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru