Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Контрольная работа история принятия конституции США 1787 года - файл 1.doc


Контрольная работа история принятия конституции США 1787 года
скачать (149 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc149kb.15.11.2011 21:03скачать

содержание

1.doc

Реклама MarketGid:
Донецький національний університет

Історичний факультет

Кафедра всесвітньої історії


Конституція Сполучених Штатів Америки


Контрольна робота

з історії країн Західної Європи та Північної Америки у Новий час


Разумович Д.А., студентки

4 курсу заочного відділення

спеціальності «Історія»


Викладач:

Бочарова О.С.,

кандидат історичних наук


Донецьк - 2009

Зміст


Вступ

3

Розділ 1. Шлях до Конституції США 1787 року

4

1.1. Перший та Другий Континентальні Конгреси

4

1.2. Декларація Прав Вірджинії

5

1.3. Декларація Незалежності

6

1.4. Конституції Штатів

8

1.5. Статті Конфедерації

9

Розділ 2. Передумови прийняття Конституції США 1787 року

11

Розділ 3. Розробка і ратифікація Конституції США 1787 року

13

3.1. Розробка Конституції

13

3.2. Ратифікація Конституції

18

Висновки

20

Список використаної літератури

23


Вступ

Конституція Сполучених Штатів Америки є однією з найдавніших діючих писаних конституцій у світі. Вона закріпила форму правління, систему вищих органів державної влади, права й свободи громадян, основи федералізму. Це перша у світі демократична конституція, незважаючи на багато анахронізмів, вона і понині шанується громадянами своєї країни, що бачать у ній вищу гарантію для суспільства, заснованого на свободі. Конституція Сполучених Штатів стала взірцем для численних конституцій у різних країнах світу. Протягом більш ніж двохсот років Конституція спрямовувала розвиток урядових інституцій, створюючи засади для політичної стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання і суспільного прогресу. Своєю стабільністю ця Конституція завдячує простоті та гнучкості положень. Задекларована як правовий каркас, що мав слугувати людей у тринадцяти різних колоніях, розсіяних на узбережжі Атлантичного океану, вона містить настільки продумані положення, що й досі, з доданими лишень двадцятьма сімома поправками, задовольняє потреби всього населення країни. Дослідженню Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 року, присвячено ряд наукових праць таких авторів, зокрема: В. Бернхем1, В. К. Забігайло2, Д. П. Каррі3, А. Невінс та Г. Коммандер4, В. А. Ніконов5, А. А Мішин та Є. Ф. Язьков6, В. В. Согрін7, Б. М. Шпотов8, Б. А. Ширяєв9.

Мета контрольної роботи проаналізувати шлях до створення та історію прийняття Конституції Сполучених Штатів Америки.

^ Розділ 1. Шлях до Конституції США 1787 року

Перш ніж почати розглядати шлях до прийняття Конституції Сполучених Штатів, потрібно відзначити, що історія цього документа нерозривно зв'язана Війною за Незалежність (1775-1783)10.

^ 1.1. Перший та Другий Континентальний конгреси

Після Семирічної війни до економічного гніту, що підсилився, додався прямий політичний диктат метрополії. Провінції не тільки вперше випробували на собі тягар «оподатковування без представництва», але й відчули багато інших проявів сваволі: скасування судів присяжних, недоторканність житла й власності, основ Хабеас Корпус Акт, скорочення прерогатив і розпуск асамблей, створення й розквартирування постійної армії в мирний час, піднесення військової влади над цивільної, регламентацію виробництва й торгівлі. З ініціативи законодавчих зборів Вірджинії, що звернулися до всіх колоній із закликом скликати щорічно конгрес для обговорення спільних інтересів Америки.

^ 5 вересня 1774 року у Філадельфії в Карпентанс Холі зібрався Перший Континентальний конгрес, у якому були представлені 12 колонії11. Серед делегатів конгресу були Джордж Вашингтон, Бенджамін Франклін, Джон Адамс й інших видатних діячах. В ході з'їзду було вироблено ряд важливих документів, які мали намір добиватися для колоній права самоврядування. Була видана «Декларація прав і скарг», яка містила заяву про права американських колоній на «життя, свободу і власність», а також висловлювала протест проти митної та податкової політики метрополії. Було прийнято рішення про оголошення торгового бойкоту метрополії. Починаючи з 1 грудня 1774 року була заборонена як покупка англійських товарів, так і продаж американських товарів англійцям. Це рішення було відповіддю на блокаду Бостона англійським флотом. Виконання рішень конгресу було покладало на виборні комітети зв'язку в колоніях.

У квітні 1775 року відбувся бій при Лексингтоні, який поклав початок національно-визвольній війні.

^ Другий Континентальний конгрес12 зібрався 10 травня 1775 року у Філадельфії у його роботі брали участь 65 депутатів від всіх американських колоній13. Фактично другий Континентальний конгрес взяв на себе роль національного уряду в ході Війни за незалежність США.

Його було відкрито заколотним органом, який звернувся до короля з останнім примирливим посланням. Делегати конгресу, були вибрані не колоніальними асамблеями, а революційними конгресами та конвентами, вони були настроєні досить рішуче.

^ Результати роботи Конгресу:

- 10 травня 1776 Конгрес видав резолюцію, за якою будь-якій колонії, яка не має уряду, слід сформувати уряд.

- 15 травня 1776 Конгрес видав преамбулу, в якій пропонувалося відмовитися від клятви вірності англійській короні.

- 4 липня 1776 була підписана Декларація незалежності США, яка стала самим важним документом, виробленим в ході роботи конгресу. Декларація незалежності стала першим документом, в якому колонії іменувалися, як «Сполучені Штати Америки».

- 14 липня 1776 Конгрес прийняв рішення про створення Континентальної армії і призначив Джорджа Вашингтона головнокомандувачем американським військом.

- 15 листопада 1777 були видані «Статті Конфедерації», які стали першим конституційним документом Сполучених Штатів.

^ 1.2. Декларація прав Вірджинії 12 червня 1776 року

Величезний вплив на хід революційних подій і на політико-правову свідомість колоністів зробила Декларація прав Вірджинії, схвалена конвентом Вірджинії 12 червня 1776 року. Ця декларація є одним з найважливіших документів в історії американського конституціоналізму. У Декларації прав Вірджинії було проголошено, що «всі люди по природі своєї однаковою мірою вільні й незалежні й мають властивими ним правами, від яких вони не можуть відмовитися самі або позбавити таких своє потомство. До числа таких властивих прав відносилися права: «на життя і свободу із засобами придбання і володіння власністю, правом на прагнення до щастя і безпеки та їх придбання».14 Оскільки в американських колоніях величезне значення мало питання про релігійну свободу й терпимість, великий резонанс у колоніях викликало положення декларації про те, що вибір релігії й «та спосіб її сповідання можуть бути визначені тільки розумом та переконанням, а не силою та насильством».15 У декларації проголошувалося, що «Вся влада належить народу і, внаслідок цього, виходить від народу, і всі посадові особи є довіреними слугами народу і постійно несуть перед ним відповідальність».16 Особливе значення для свого часу мала ст. 3 декларації, у якій було закріплено одне з найбільш революційних вимог тієї епохи - право народу на зміну уряду, його скинення, якщо воно буде діяти всупереч інтересам народу. Унікальною особливістю декларації було положення про те, що «свобода друку є одним з оплотів свободи взагалі, і вона ніколи не може бути обмежена ніким, крім деспотичного уряду».17

^ 1.3. Декларація незалежності 4 серпня 1776 року

Видатну роль у розвитку американської демократії й конституціоналізму зіграла Декларація незалежності прийнята 4 серпня 1776 року. Для вироблення тексту декларації було створено комітет до якого увійшли представники 5 колоній: Джон Адамс (Масачусетс), Бенджамін Франклін (Пенсільванія), Томас Джефферсон (Вірджинія), Роберт Лівінгстон (Нью Йорк) і Роджер Шерман (Коннектикут). Основну роботу з написання декларації виконав Томас Джефферсон. Проект Джефферсона з незначними редакційними виправленнями Джона Адамса й Бенджаміна Франкліна 28 червня був наданий конгресу. 2 липня почалося обговорення проекту Декларації, у ході якого в нього були внесені зміни18. Увечері 4 липня Декларація була одноголосно схвалена19 й засвідчена підписами президента конгресу Джона Хенкока й секретаря Чарльза Томсона.

Цей документ мав для свого часу, безумовно, революційний характер. Проголошення Декларацією незалежності колишніх англійських колоній вільними й незалежними штатами означало появу на Атлантичному узбережжі Північної Америки 13 незалежних суверенних держав. Декларація незалежності не тільки пояснювала причини, що спонукали американців до відділення від метрополії. Це був перший в історії документ, що проголосив принцип суверенітету, як основи державного устрою. Її формулювання затверджували за народом право на повстання й скинення деспотичного уряду, проголошували основні ідеї демократії - рівність людей, їх невід'ємні права, серед яких право на життя, свободу й на прагнення на щастя. Декларація стала не тільки свідоцтвом про народження нової держави, але й визнаним пам'ятником американської літератури: Джефферсону вдалося виразити відомі принципи й ідеї чудовою мовою, у короткій і доступній формі.

Церемонія підписання відтвореної на пергаменті Декларації відбулася ^ 2 серпня 1776 року, коли слідом за Джоном Хенкоком поставили свої підписи ще 55 чоловік. Імена всіх 56 чоловік, що підписали Декларацію ввійшли в історію США, їм присвячено багато літератури й меморіал у Вашингтоні. Оригінал Декларації, що зберігався в Бібліотеці конгресу, у грудні 1952 року був перевезений у будинок Національного архіву США на Конститьюшн-Авеню у Вашингтоні й поряд з оригіналами Конституції США й Білля про права представлений для огляду у виставочному залі. День прийняття Декларації - 4 липня - став національним святом США - Удень незалежності, щорічно врочисто відмічуваним всією країною.

Хоча в декларації вжиті слова «Сполучені Штати Америки», це не значить, що були створені США в сучасному розумінні цього слова, як єдина федеративна республіка. Сам акт оголошення колишніх британських колоній незалежними суверенними державами був подією виняткової важливості не тільки для самих американців, але й для всього іншого світу. Декларація обійшла мовчанням питання про рабство, принцип рівноправності вона поширювала не на всіх людей, а тільки на білих чоловіків-власників, тому що корінні жителі Америки - індіанці, які не були рабами, не включалися в політичну спільність, як і раби. У цьому переліку немає права приватної власності. Томас Джефферсон не випадково «забув» включити приватну власність у декларацію. Він не вважав володіння приватною власністю природним правом людини. На його думку, вона була продуктом історичної еволюції. Виключення права приватної власності з переліку природних прав зовсім не означало його скасування, що було б просто немислимим у Америці.

Декларація незалежності ніколи не була юридичним документом у власному розумінні слова й не входить у корпус діючого американського права, але її підписання дуже вплинуло на весь хід розвитку американського конституціоналізму, на політичну й правову свідомість американського народу.

^ 1.3. Конституції штатів

10 травня 1776 року Другий Континентальний конгрес прийняв резолюцію, що пропонувала колоніям створити власні уряди, які б щонайкраще сприяли щастю й безпеці їхніх засновників20. Всі конституції штатів починалися з Декларації прав або з Білля про права, у яких перераховувалися традиційні для англійських підданих права й свободи - звільнення з-під варти під необтяжливу заставу, заборона жорстоких покарань, швидкий і справедливий суд. У конституціях закріплювалися й такі права й свободи, якими не наділялися тодішні англійці: свобода друку й вибору, право більшості на заміну й зміну уряду. Деякі штати додавали в цей перелік права, запозичені з англійських конституційних документів або власного політичного досвіду: свобода слова, зборів, петицій, носіння зброї, недоторканність житла, заборона законів, що мають зворотну чинність. У ряді штатів заборонялися вилучення власності без належної компенсації, застосування законів воєнного часу в мирний час, примус давати показання проти самого себе та інші.

Всі конституції виходили із принципу поділу влади, схиляючись до моделі Локка з її верховенством парламенту. Проголошення всіма конституціями принципу народного суверенітету не перешкодило засновникам наділити політичними правами, насамперед виборчими, тільки власників. Для заняття виборних посад більшістю штатів не тільки вводився високий майновий ценз, але й обмеження по релігійній ознаці. Конституції штатів приймалися конвентами, тобто установчими зборами. Для їхньої зміни лише деякі конституції передбачали особливу процедуру. В інших штатах поправки приймалися в тому ж порядку, що и самі конституції, тобто. спеціально скликаними конвентами.

^ 1.4. Статті конфедерації.

У червні 1776 року Другий Континентальний конгрес призначив комітет для підготовки Статей конфедерації. Підготовлений ним проект був схвалений конгресом 15 листопада 1777 року. Однак процес ратифікації всіма 13 штатами затягся на три із зайвим року, і Статті конфедерації набули чинності тільки 1 березня 1781 року. Статті конфедерації юридично оформили й закріпили, як сказано в преамбулі, створення «вічного Союзу між Штатами». У статті II особливо підкреслювалося, що «кожен штат зберігає своє верховенство, свою свободу і незалежність, так само як століття владу, всю юрисдикцію і всі права, які не були надані дослівно цією конфедерацією Сполученим Штатам, які зібралися на Конгрес»21. У статті І сказано «Ця конфедерація має носити назву Сполучених Штатів Америки»,22 що повинно розумітися як держави Америки що об'єдналися. Мова йшла про 13 незалежних республік: Нью-Гемпшир, Массачусетс-Бей, Род-Айленді і плантації Провіденс, Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Делавер, Меріленд, Віргінія, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія.

Конфедеративний союз 13 суверенних штатів ставив перед собою насамперед зовнішньополітичні завдання. У тодішніх умовах це була війна за незалежність проти Британії. Не дивно, що після перемоги й здобуття незалежності в повному обсязі цей союз втратив свій зміст. Конфедерація Сполучених Штатів Америки не була державою у власному розумінні слова. Вона являла собою не союзну державу, а союз самостійних держав. Тому Статті конфедерації являють собою якийсь різновид міжнародного договору, а не основний закон єдиної держави. Хоча конфедеративний союз суверенних американських штатів і не був державою у власному розумінні слова, але в його рамках були закладені деякі економічні, політичні й психологічні основи тої американської державності, юридичною основою якої з'явилася Конституція 1787 року. Статті конфедерації не встановили єдиного громадянства. У статті IV говориться про «вільних жителів кожного із цих штатів», про «вільних громадян у різних штатах» (із числа їх виключаються не тільки раби, але й паупери, бурлаки й особи, що ухиляються від правосуддя), а не про громадян союзу. Для більше зручного керування справами сполучених штатів відповідно до Статей конфедерації засновувався Конгрес (фактично зберігався старий Континентальний конгрес), до складу якого входили делегати, щорічно призначувані штатами у встановленому ними порядку. Делегати могли бути в будь-який час відкликані й замінені іншими. Кожний штат у Конгресі мав один голос. У випадку розколу (наприклад, два - за, два - проти) делегація втрачала свій голос. Конгрес не був парламентом у звичайному для того часу розумінні. Він являв собою збори дипломатів, а делегати були не депутатами, а дипломатичними агентами. Конгрес формально мав всі зовнішньополітичні повноваження. Він повідомляв війну й укладав мир, посилав і призначав послів, укладав міжнародні договори, управляв торгівлею з індійськими племенами. У внутрішній сфері його повноваження були досить скромними. Досить сказати, що він не мав права оподатковування й тим самим був позбавлений власної фінансової бази. Всі військові й інші заходи Конгресу фінансувалися штатами. Хоча він формально мав право встановлювати стандарти грошових одиниць, фактично штати чеканили власну монету. Таким чином, вузькість обсягу повноважень збільшувалася організаційним безсиллям Конгресу (для прийняття найбільш важливих рішень необхідно була згода 9 штатів з 13).

^ Розділ 2. Передумови прийняття Конституції США 1787 року

Здобувши перемогу у війні за незалежність перед верхівкою американського суспільства постало питання про організацію влади, наведення порядку в державі, створення єдиного для всіх штатів закону, яким мала стати конституція.

У ході масових виступів ^ 80-х років XVIII століття не раз лунав заклик розробити справедливу конституцію, яка б відповідала інтересам народу. Крім цього, значним поштовхом для створення Конституції стало повстання Шейса,23 один із основних наслідків якого полягав у тому, що представники пануючих класів прийшли до висновку про необхідність терміново переглянути систему влади, щоб добитися її зміцнення і централізації. Однак, не можна абсолютно стверджувати, що саме повстання Шейса було головною причиною розробленням Конституції США, воно швидше було чинником, який змусив пануючі класи негайно і глобально взятися до роботи у цьому напрямку, а не відтягувати створення основного закону держави, як відомо ще задовго до повстання Шейса, Вашингтон, Медісон, Гамільтон та інші «батьки-засновники» Конституції США висловлювалися за проведення політичних реформ.

Незважаючи на те, що із народу звучав заклик розробити конституцію, яка б відповідала його інтересам, Дж. Вашингтон, який став президентом конституційного конвенту, та інші делегати, що представляли панівні класи, керувалися зовсім не цим закликом. Навпаки, створення Конституції і було розраховане на те, щоб встановити в країні «закон і порядок». Конституція, за задумом її творців, покликана зміцнити панування тих, хто при владі, щоб позбутися жахів неконтрольованої демократії, знайти, так би мовити, сховище від демократії24.

Страх перед народними заворушеннями, як уже відзначалося, був одним із визначальних мотивів створення сильної централізованої влади, поставленої над правліннями штатів. Однак, «Статті конфедерації» не влаштовували федералістів також і в тактичному плані. Критикуючи політичні порядки перших років незалежності, Медісон і Гамільтон розвинули теорію державного устрою, яка, на їх думку, краще за все відповідала як теперішньому, так і майбутньому Сполучених Штатів Америки. Об’єктивна необхідність заміни «Статей конфедерації» Конституцією полягала в тому, що після війни уряд проявив повну неспроможність подолати економічні і фінансові труднощі, відстояти національні інтереси перед претензіями Англії. Конфедерація ставала гальмом на шляху економічного і політичного розвитку Сполучених Штатів.

Тому прийняття конституції знаходило обґрунтування в усуненні форми державного правління, що віджила, і заміні її новою, такою, що більш відповідає інтересам торгової і промислової буржуазії, формою державного устрою. Прийняття Конституції і створення сильної централізованої влади диктувалося не тільки прагненням верхівки тримати під контролем трудові маси, але і необхідністю захистити демократичні інститути від монархічних організацій. Централізація, яка об’єктивно була покликана сприяти зміцненню США, стала умовою збереження їх економічної незалежності і політичного престижу. Адже, ще не встигнувши встати на ноги, Сполучені Штати на очах перетворювалися у роз’єднані штати, союз розвалювався. Це загрожувало господарською катастрофою і відновленням революційних виступів мас та підштовхувало правлячі класи до відмови від «Статей конфедерації».

Таким чином, виснажені війною за незалежність Сполучені Штати переживали не тільки економічну, але й політичну кризу. Конфедерація, що була створена, не мала ніякої сили і жодного впливу на окремі штати. Самі ж штати не могли впоратися через брак рішучості і винахідливості із постійно зростаючими труднощами. У суспільстві поширилася екстраполяризація мас, зростало невдоволення існуючою системою. Усі ці чинники і стали основними передумовами прийняття Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 року.


Розділ 3. Розробка і ратифікація Конституції США 1787 року.

^ 3.1. Розробка Конституції

Ситуація, що склалася у Сполучених Штатах Америки у 1787 році, вимагала від правлячої верхівки швидких і рішучих дій. Було прийнято рішення про скликання Конституційного конвенту, який зібрався у Філадельфії з 25 травня по 17 вересня 1787 року, цей конвент носив установчий характер. Для участі в ньому були вибрані представники від всіх штатів, однак деякі не змогли прибути, частина відмовилася, як наслідок, у роботі конвенту приймали участь 55 делегатів – «батьків-засновників», як їх потім стали називати. Всі вони належали до верхів американського суспільства, більшість стали і політичними лідерами у ході війни за незалежність.

Сиркін Б. Д. детально вивчив у своїх працях зміст протоколів конституційного конвенту, і прийшов до висновку, що за зовнішніми протиріччями між великими і малими штатами приховувалась класова боротьба: малі штати були північними, де політичне керівництво здійснювала буржуазія, в той час як у числі великих штатів знаходилися всі рабовласницькі штати Півдня, де політичне панування знаходилося у руках плантаторів. Суперечності з питань представництва в конгресі, торгівлі, навігації і рабовласництва відображали протиріччя північних промисловців і південних плантаторів. Однак, не дивлячись на ці розбіжності, плантатори і буржуазія вважали себе політичними союзниками, і думка батьків Конституції увесь час працювала у напрямку різноманітних гарантій проти поштовхів народних мас боротися за свої права та за покращення свого становища.25 Таким чином, після проголошення незалежності Сполучених Штатів Америки і відмови на конвенті у Філадельфії від «Статей Конфедерації» почався своєрідний конституційний бум. Перед творцями незалежної американської держави постали досить непрості питання: що таке конституція? як вона повинна прийматися? і найголовніше, яким змістом вона повинна бути наповнена? Одне можна сказати напевно розробниками Конституції керувало прагнення, не відмовляючись формально від принципу народного суверенітету, максимально убезпечити республіканську державу від народу, обмеживши народне волевиявлення на всіх рівнях шляхом встановлення виборчих цензів, багатоступеневих виборів, системою стримування влади. Ніхто із творців Конституції, як переконує Шпотов Б. М., не оспорював того положення, що єдино можливою формою правління в США повинна бути республіка.26 Однак, в цей же час розробники вбачали багато відмінностей між республікою і демократією. Створюючи баланс між правителями і тими, ким правлять, федералісти ґрунтувалися на переконанні, що обмеження демократії – найкращий спосіб зберегти республіку, і намагалися звузити можливість реалізації народом своєї верховної влади. Найбільш яскраво це проявилося при обговоренні на конвенті питань про виборчі права і демократичні свободи.

Творці Конституції успадкували англійський принцип виборчого права, право голосу в цьому випадку залежало від осілості, сплати податків тощо. Теорію розподілу влади, розроблену передовою суспільною думкою 17-18 століть, федералісти мали намір використати як антитезу чистій демократії, при якій влада, за їхнім уявленням належала колективному тирану – народним масам. Утвердження сенату, сильної президентської влади, довічно призначеного Верховного суду повинно було, за задумом «батьків-засновників», значно підняти авторитет і вплив правлячих класів, зробити владу незалежною від волевиявлення більшості.

Також слід сказати про наявність на конституційному конвенті декількох проектів розробки Конституції Сполучених Штатів Америки. Зокрема, мова йшла про так званий «віргінський план» та «план Нью-Джерсі».27 «Віргінський» план передбачав створення сильної централізованої влади. Однак, цей план зустрів протест зі сторони делегатів, які виступали за збереження більших прав за окремими штатами. Як наслідок, представник Нью-Джерсі вніс на розгляд конвенту свій проект, який і отримав назву «план Нью-Джерсі». У ньому пропонувалося обмежитися розширенням прерогатив центральної влади лишень у сфері фінансів і торгівлі. Обидва плани, перший меншою мірою, а другий – більшою, піддавалися критиці. Однак, подальше обговорення показало, що більшість делегатів конвенту схиляються на користь «віргінського плану», який був схвалений з деякими поправками, і став основою при розробці нової Конституції. Висвітлюючи хід роботи конвенту, слід підкреслити що делегати розуміли, що простої форми правління виявиться недостатньо; для цього їм необхідно було погодити два відмінних між собою види влади: владу місцеву, яка на той час уже здійснювалась тринадцятьма незалежними штатами, із владою створюваного центрального уряду. Природним вважалося те, що законодавча влада, подібно до колоніальних легіслатур і британського парламенту, повинна була складатися з двох палат. Рішення створити двопалатний законодавчий орган допомогло вирішити корінні розбіжності, що виникали на конвенті з питання про права великих і малих штатів. На досягнутому, в кінці кінців, компромісі в Сенаті малі штати були представлені на рівних засадах із великими штатами, однак, в Палаті представників місця розподілялися у відповідності із чисельністю населення у відповідному штаті. Що стосується виконавчої влади, то головні труднощі виникли при формуванні системи виборів президента. Врешті, було прийнято рішення створити колегію вибірників, при чому на долю кожного штату визначене число вибірників, що дорівнювало числу його сенаторів і конгресменів. Щодо третьої гілки влади – судової, то було вирішено, що судді повинні призначатися президентом, за порадою і згодою Сенату, та за умови бездоганної поведінки, займати цю посаду довічно.

Не можна не дивуватися винахідливості та мудрості, яку проявили автори Конституції. Вони створили найбільш складну форму правління із всіх коли-небудь і ким-небудь вироблених, найбільш врівноважену і найбільш застраховану від зловживань. І справді, всі три види влади незалежні одна від іншої, але взаємопов’язані, і кожна з них обмежується двома іншими. Прийняті Конгресом законопроекти стають законами тільки після їх затвердження Президентом. Президент, у свою чергу, повинен представляти на затвердження Сенату багато із проведених ним призначень і всі договори, що ним укладаються. Крім того, Конгрес може притягнути Президента до відповідальності і зняти його з посади. Судова влада вирішує всі пов’язані з Конституцією і законами справи, а тому вправі їх тлумачити. Судді призначаються Президентом, затверджуються Сенатом і теж можуть притягуватися до відповідальності Конгресом. В силу того, що сенатори вибиралися легіслатурою свого штату на шестирічний строк, президент – колегією вибірників, а судді призначалися, тільки Палата представників із всіх державних органів перебувала під безпосереднім тиском зі сторони громадськості.

Розробники Конституції на конвенті також обговорювали питання про виборчі права населення. У різний час і з різних підстав делегати висловлювали думки про те, що уряду необхідно запобігти активній участі мас у політичному процесі, але все ж вирішили проявити стриманість28. Цьому всьому було дуже просте пояснення, автори Конституції розуміли, що виборче право суворо охороняється більшістю конституцій штатів і, що народ не захоче підтримати Конституцію країни, якщо вона позбавить його виборчих прав.

Федеральному уряду передали право збирати податки, тим самим даючи йому можливість запізнілого погашення державного боргу, відновлення кредиту і асигнування засобів на загальне благо. Уряд отримав право проводити займи, встановлювати єдину систему зборів, податків і акцизу та приймати загальні для всіх закони про банкрутство. Йому була надана можливість карбувати монету, встановлювати міри довжини, ємності і ваги, давати патенти і авторські права, створювати поштові відділення і будувати поштові дороги. Йому була надана влада створювати і утримувати армію і флот, а також регулювати торгівлю між штатами. У його відання повністю передано всі питання, що стосувалися взаємовідносин з індійцями, міжнародних відносин і війни. Федеральний уряд отримав право втручатися у внутрішні безлади в межах штату тоді, коли про допомогу просить легіслатура чи губернатор штату. Він міг приймати закони про натуралізацію іноземців і, в силу того, що громадські землі знаходилися під його контролем, уряд міг приймати нові штати в союз на основі повного рівноправ’я зі старими. Згідно задуму розробників, федеральна влада з самого початку була сильною, а згодом – внаслідок тлумачення Конституції Верховним судом, стала ще сильнішою. Сила федерального уряду стала природною реакцією на слабкість Конфедерації.

Однак, штати теж залишились сильними. Вони зберегли за собою повноту влади у питаннях місцевого самоврядування і саме вони відали питаннями повсякденного життя громадян. Школи, місцеві суди, міліція, надання хартій містам, визнання банків і акціонерних товариств законно створеним корпораціями, піклування про мости, дороги і канали – все це і багато іншого знаходилося у віданні штатів.29 Штати самі повинні були вирішувати хто володіє правом голосу і встановлювати процедуру виборів. Вони несли головну відповідальність у справі охорони громадських свобод.

Дійшовши згоди щодо основних положень щойно розробленої Конституції, конвент звернувся до найважливішого питання: яким чином надана новому національному уряду влада буде реалізовуватися на ділі? У ході дискусії було вирішено, що федеральний уряд, минаючи штатні уряди, буде безпосередньо мати справу із населенням штатів і приймати закони, що торкаються всіх жителів країни. Сподіватися на добровільне дотримання федеральних законів урядами всіх штатів не доводилося, а принцип примусу очевидно ніколи не був би втілений в життя. Тому була прийнята інша концепція – замість того, щоб впливати на штати, уряд повинен впливати, без їх втручання, на окремих людей, що населяють штати. Для того, щоб забезпечити реалізацію цього принципу, конвент включив у Конституцію наступну статтю (п.2, статті VI): «Ця конституція і закони Сполучених Штатів, що будуть ухвалені на її підставі, а також усі міждержавні договори, як укладені раніше, так і ті, що будуть укладені Сполученими Штатами після цього, є найвищим законом країни, і судді всіх штатів мають йому підкорятись, незважаючи на будь-які статті в конституції чи в законах окремих штатів, які суперечать цьому».30

Згідно з цим положенням, федеральні закони Сполучених Штатів могли втілюватися в життя в їх власних федеральних судах, власними суддями і поліцейськими чиновниками. Вони повинні були також дотримуватися штатними суддями, і штатними наглядачами за законністю. Це положення вдихнуло у Конституцію силу, якої інакше вона, можливо, ніколи б не мала. Ця стаття є наглядною ілюстрацією того співвідношення здорового глузду і натхнення, практичної винахідливості і далекоглядності, якими просякнутий увесь цей документ.

Отже, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року була підписана тридцятьма дев’ятьма делегатами, представниками дванадцяти штатів, тільки троє із присутніх делегатів відмовилися підписати цей документ.

Конституція Сполучених Штатів з самого початку розроблялася як документ, що забезпечує силу центрального уряду, його домінування над окремими штатами у політичному житті країни. Слід зазначити, що розроблена авторами Конституція не тільки закріплювала розподіл влади, але й сильну систему стримувань і противаг. Розробники змогли написати цей документ таким чином, щоб надати йому стійкості. Однак, очевидним недоліком є відсутність у Конституції в первинному варіанті статей, які б гарантували права людини.

^ 3.2. Ратифікація Конституції

Підписання Конституції делегатами на конвенті ще не означало, що вона набула юридичної сили. Розробниками Конституції у її зміст було закладено положення, згідно з яким, щоб Конституція набрала чинності у штатах, які її затверджують, достатньо ратифікації цієї конституції конвентами дев’ятьох штатів. Автори Конституції, підписавши плід своєї праці, не були впевнені, що він буде ратифікований окремими штатами. Вони усвідомлювали, що для багатьох вона буде здаватися переповненою небезпечностями. Представників конвентів окремих штатів турбували питання, чи не виявиться сильна центральна влада надмірно деспотичною, чи не буде вона пригнічувати величезними податками, чи не втягне вона країну у зовнішні війни?

У ході боротьби за ратифікацію виникли дві, протилежні за своїми поглядами, партії: федералістів і антифедералістів – відповідно прихильників сильного уряду і прихильників простої ліги штатів. Оприлюднена Конституція викликала гострі суперечки між ними. Як вже зазначалося, для того, щоб вступити в силу, Конституція повинна бути ратифікована дев’ятьма із тринадцяти штатів – членів союзу. Ця місія покладалася на конвенти штатів, делегати яких вибиралися місцевими законодавчими асамблеями. Така процедура була прийнята спеціально, щоб відсторонити рядового виборця від рішення бути чи не бути федеральній Конституції 1787 року. Минуло сім місяців, перш ніж Конституцію схвалили дев’ять штатів, а для того, щоб отримати згоду всіх тринадцяти штатів знадобилося майже три роки.

Країна розкололася на два табори: багато хто очікував, що створення федерального уряду дасть позитивні результати, інші ж готувалися активно протидіяти його схваленню. Розпочалася жорстока політична боротьба, яка велася на сторінках преси, в легіслатурах і на штатних конвентах. Прихильники Конституції – федералісти – влаштовували демонстрації, виступали на зборах і у пресі, проводячи агітацію за її ратифікацію. Найбільш активну роль в обґрунтуванні необхідності ратифікації Конституції відіграли її творці, такі як Медісон, Джей і Гамільтон. Вони виклали свою програму у серії статей, об’єднаних згодом у збірці «Федераліст». Масову базу руху федералістів за ратифікацію Конституції складали в основному міські низи, робітники, ремісники, матроси та інші особи найманої праці, а також фермери прибережних територій, що виробляли продукти споживання. Ці верстви, демократичні як за складом, так і за настроями, пов’язували із централізацією влади надії на пожвавлення міжштатної і зовнішньої торгівлі, ліквідацію економічних труднощів. Масовою опорою руху проти ратифікації Конституції стали верстви, позбавлені власності або дрібні власники, перш за все фермери, серед яких було чимало боржників, що потребували паперових грошей, зниження податків, здешевлення державного апарату і які прагнули покінчити із засиллям купців, кредиторів і земельних спекулянтів. Слід зазначити, що народні низи, виступаючи проти ратифікації Конституції, на відміну від антифедералістів з числа правлячих класів, боролися не стільки за права штатів, як такі, скільки за більш демократичні форми правління, за розширення впливу більшості. Загальна розстановка сил у країні відображала приблизно числову рівність або навіть незначну перевагу противників ратифікації Конституції. Однак, її прихильники – федералісти – більш згуртовані та організовані і на їх стороні були найкращі представники еліти, потужна фінансова підтримка і симпатії преси. До того ж вони захищали позитивну програму, тоді як антифедералісти явно програвали з точки зору оригінальності ідей, радикальних засобів вирішення економічних і політичних проблем США. Поступившись опозиції в одному, щоправда найважливішому питанні –доповнення Конституції біллем про права, федералісти фактично позбавили своїх противників вагомих аргументів в ідейній боротьбі навколо ратифікації Конституції.

^ У грудні 1787 року – січні 1788 року Конституцію ратифікували п’ять штатів: Делавер, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Джорджія, а також Коннектикут. Прихильникам Конституції у цих штатах вдалося отримати порівняно легку перемогу на місцевих конвентах. Найбільш гострою була боротьба у чотирьох штатах – Нью-Гемпширі, Массачусетсі, Нью-Йорку та Віргінії.

Отже, прийняття Конституції породило в країні складні політичні процеси. У нової Конституції були як свої прихильники, так і противники і обидві сторони мали свої аргументи. Перші переконували, що ратифікація Конституції зміцнить і згуртує молоду незалежну державу, зробить її сильною, другі ж побоювались деспотизму центральної влади, ущемлення інтересів місцевої еліти, а також вимагали занесення в текст основного закону поправок про права людини. Аргументи і засоби досягнення цілі у федералістів виявилися сильнішими і Конституція нової незалежної держави вступила в силу.

Висновки

У контрольній роботі було розглянуто складний шлях американського народу до прийняття Конституції США 1878 року. Проект документу з’явився 1787 року, але йому передували запеклі суперечки і шість років досвіду попередньої федеральної спілки. 1776 року 13 британських колоній, що розташувались вздовж східного узбережжя того, що сьогодні є Сполученими Штатами Америки, проголосили свою незалежність від Англії. А за рік до того вибухнула війна за незалежність – війна між американськими колоніями і Великобританією, яка тривала з 1775 року по 1783 рік. Перебуваючи у стані війни, колонії уклали «Договір про утворення Конфедерації і Вічного союзу», що єднав їх як націю. Однак, у таких важливих справах, як оборона, державне фінансування і торгівля, федеральний уряд покладався на ласку законодавчих органів окремих штатів. Ця умова не призвела ані до стабільності, ані до сили, у політичному та економічному плані нова нація наближалася до хаосу.

Саме в таких складних умовах і формувалась Конституція Сполучених Штатів Америки. Творці Конституції заглядали в майбутнє, Вони усвідомлювали необхідність створення таких урядових структур, які б спрацювали не лишень за їхнього життя, а могли придатися наступним поколінням. Важко уявити собі інший документ, складений понад двісті років тому, який би досі обслуговував величезну кількість населення і тисячі тисяч урядових підрозділів різного рангу у нинішніх Сполучених Штатах.

Конституція США в своїй основі містила прагнення «батьків-засновників» забезпечити центральному уряду силу і перевагу над урядами окремих штатів. Текст Конституції в основному був присвячений організації влади в країні на основі її поділу на три гілки влади, закріпленню певних передових принципів того часу, до яких, однак, не віднесли низку принципів, що забезпечували права громадян.

Саме не включення у текст Конституції Білля про права стало однією із причин труднощів, що виникли на шляху її ратифікації. Іншими ж причинами були страх деспотизму від нової центральної влади та неузгодженість інтересів еліти різних штатів. Однак, у прихильників Конституції були вагоміші аргументи на користь подолання внутрішньодержавної кризи та зміцнення незалежної держави, і тому Конституція США була ратифікована необхідною кількістю штатів та вступила в законну силу.

Конституція Сполучених Штатів 1787 року закріпила ряд прогресивних принципів того часу, які можна назвати демократичними. До них слід віднести республіканізм і федералізм, принцип розподілу влади і обмеженого правління, суспільного договору, захисту свободи та власності, принцип бікамералізму, верховенства федерального права, жорсткості Конституції та принцип охорони прав і свобод громадян. Ці принципи зробили Конституцію яскравою, а її зміст насиченим демократичними елементами.

Безсумнівним залишається той факт, що американська Конституція означала крок назад у порівнянні з тим, що було записано у Декларації незалежності, конституціях ряду штатів, але у масштабах земної кулі вона була найпередовішою конституцією того часу. Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року утверджувала республіканський устрій і вже одного цього було достатньо, щоб вона виглядала в очах європейських революціонерів – противників монархії – маніфестом боротьби.

Список використаної літератури


  1. История США / под ред. Г. Н. Севостьянова. – В 4т., - Т.1., 1607-1877. – М.: Наука, 1983. – 688 с.

  2. Невинс А., Коммандер Г. Истоия США. От английской колонии до мировой державы. – Телекс, - Нью-Йорк. 1991. – 440 с.

  3. Сыркин Б. Д. Создание Конституции Соедененных Штатов Америки. Автореф. дис…. канд. ист. наук. – М., 1949. – 17 с.

  4. Шпотов Б.М. Создание конституции США и проблема демократии // Американский ежегодник.- М., 1977 с. 109-132.

  5. http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-declaration-of-rights

  6. http:// www.onrevolution.narod.ru/index.html

  7. http:/www.ukrpravo.com./Foreign/const am ua. shtml

1 Бернхем В. Вступ до права та правової системи США: пер. з англ. – К.: Вид-во «Україна», 1999. – 554 с.

2 Конституция США и реальный правопорядок / Отв. ред. В. К. Забигайло; АН УССР, Ин-т госуд. и права. – К.: Наук. думка, 1987. – 294 с.

3 Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх: пер. з англ. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.

4 Невинс А., Коммандер Г. Истоия США. От английской колонии до мировой державы. – Телекс, - Нью-Йорк. 1991. – 440 с.

5 Никонов В. А. Советские историки о принятии Конституции США.: Доклад на сов.-амер. науч. конф., посвящ. 200-л. Конституции США в ун-те штата Нью-Йорк // Вестник Московского ун-та. Сер.8. История – 1988. - №6. – С. 39-55.

6 Конституция США: История и современность / Под ред. А. А. Мишина, Е. Ф. Язькова. М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.

7 Согрин В. В. Принятие Конституции США: мифы и реальность // Новая и новейшая история. – 1987. - №2. – С. 41-58.

8 Шпотов Б. М. Создание Конституции США и проблема демократии (1787) – в кн. Американский ежегодник, 1977. – М., 1977. – С. 109-132.

9 Ширяев Б. А. Политическая борьба в США 1783-1801. – Л.: изд-во Ленинград. ун-та, 1981. – 199 с.

10 Основним досягненням цієї війни є завоювання незалежності, створення єдиної федеративної республіки, конституційної та правової інституціоналізацію буржуазно-демократичних прав і свобод.

11 У Першому Континентальному Конгресі приймали участь 12 штатів, відсутні були представники Джорджії.

12 Другий Континентальний Конгрес – це з’їзд представників американських колоній Великої Британії який проходив з 10 травня 1775 року по 1 березня 1781 року (до ратифікації Статей Конфедерації).

13 Але слід зазначити, що представники від Джорджії приєдналися до Конгресу тільки 20 липня.

14 Раздел 1 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-declaration-of-rights

15 Раздел 16 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-declaration-of-rights

16 Раздел 2 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-declaration-of-rights

17 Раздел 12 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-declaration-of-rights

18 Зокрема було вилучено розділ, який засуджував рабство й работоргівлю.

19 Делегація Нью-Йорка в голосуваннях 2 і 4 липня не брала участь через відсутність у неї необхідних повноважень і приєдналася до загальної думки тільки 15 липня.

20 Однак процес прийняття колоніями конституцій почався трохи раніше, а саме коли 6 січня 1776 року Нью-Гемпшир прийняв першу конституцію, і закінчився повністю лише 13 червня 1784 року, коли цей же штат прийняв свою другу конституцію. Моделлю для багатьох штатів послужила конституція Вірджинії, прийнята 29 червня 1776 року.

21 Вторая Статья Конфедерации. http://onrevolution.narod.ru/index.html

22 Первая Статья Конфедерации. http://onrevolution.narod.ru/index.html

23 Повстання Шейса (1786-1787) відбувалося в обстановці загострення класової боротьби слідом за закінченням Війни за незалежність, воно стало кульмінаційним пунктом демократичного руху в США в останній чверті 18 в. Це повстання фермерської бідноти, до повстання примкнули ремісники, колишні солдати. Повсталі вимагали рівного розподілу земель і багатства, скасування всіх боргів, справедливого судочинства. Загони повстанців нападали на приміщення судів, знищували справи про стягнення боргів, звільняли боржників. У грудні 1786 загін повстанців чисельністю близько 1100 чоловік безуспішно намагався захопити арсенал у м. Спрингфілд. У лютому 1787 повсталі були розбиті урядовими військами. 13 керівників повстання були присуджені до страти (згодом помилувані).

24 История США / Под ред. Г. Н. Севостьянова. – В 4 т., - Т.1., 1607-1877. – М.: Наука, 1983. – С.182.

25 Сыркин Б. Д. Создание Конституции Соедененных Штатов Америки. Автореф. Дис. канд. ист. наук. – М., 1949. – С.16.

26 Шпотов Б.М. Создание конституции США и проблема демократии//Американский ежегодник.-М.,1977 С.119.

27 История США / под ред. Г. Н. Севостьянова. – В 4т., - Т.1., 1607-1877. – М.: Наука, 1983. – С. 186-187.

28 Вони проявили стриманість через страх стати на шлях обмеження прав, завойованих під час революції.

29 Невинс А., Коммандер Г. Истоия США. От английской колонии до мировой державы. – Телекс, - Нью-Йорк. 1991. – С. 133.

Реклама:





Скачать файл (149 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru