Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Лекції С.В. Міхелі Фізична географія материків та океанів - файл Тема 10 Субконтинент П_вденно-Зах_дна Аз_я.doc


Лекції С.В. Міхелі Фізична географія материків та океанів
скачать (833.5 kb.)

Доступные файлы (68):

Зм_ст _ рекомендована л_тература.doc79kb.31.03.2011 20:25скачать
Зм_ст _ рекомендована л_тература.rtf84kb.31.03.2011 20:25скачать
Програма Основи ландш _.rtf180kb.31.03.2011 20:25скачать
Рег_ональний огляд П_вн_чної Америки.doc85kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 10. Субконтинент П_вденна Африка.doc24kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 10 Субконтинент П_вденно-Зах_дна Аз_я.doc78kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 1 Загальний огляд Св_тового океану.doc73kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 1 Ф_з геогр полож.doc44kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 1 Ф_з.- геогр полож..doc53kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 1. Ф_з геогр положення Австрал_ї.doc30kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 1 Ф_з-геогр положення Аз_ї.doc58kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 1. Ф_з геогр положення Африки.doc42kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 1 Ф_з геогр полож _ скор.doc44kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 1 Ф_з.- геогр полож., тект. стр. _ рельєф.doc71kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 1. Ф_зико-географ_чне положення Європи.doc32kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 2 Геолог_чна будова _ рельєф Аз_ї.doc76kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 2. Геолог_чна будова _ рельєф Європи.doc62kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 2 Кл_мат П_вденної Америки.doc59kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 2 Кл_мат, рослинн_сть _ твар св_т.doc44kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 2. _стор_я досл_дження Африки.doc42kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 2 Тект струк _ рельєф.doc62kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 2. Тект структура _ рельєф Австрал_ї.doc37kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 2. Тихий океан.doc56kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 3 Внутришн_ води.doc53kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 3 Кл_мат.doc53kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 3. Кл_мат.doc57kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 3. Кл_мат Австрал_ї.doc33kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 3 Кл_мат Аз_ї.doc83kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 3. Океан_я.doc53kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 3. Тект структура _ рельєф Африки.doc51kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 4. Атлантичний океан.doc42kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 4. Внутришн_ води Австрал_ї.doc32kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 4 Внутр_шн_ води_1.doc54kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 4 Внутр_шн_ води.doc54kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 4 Внутр_шн_ води Аз_ї.doc101kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 4 Геогр пояси _ прир зони.doc58kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 4. Кл_мат Африки.doc57kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 5. Внутр_шн_ води Африки.doc53kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 5. Грунти, росл _ твар Австрал_ї.doc19kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 5. _нд_йський океан.doc33kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 5 Природн_ зони.doc70kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 5 Природн_ зони Аз_ї.doc89kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 5. Природн_ зони Європи.doc83kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 5 Природн_ зони _ скор.doc62kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 5 Субконтинент Позаанд_йський сх_д.doc59kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 6. Геогр пояси _ прир зони Африки.doc52kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 6. П_вн_чна Європа.doc69kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 6. П_вн_чний Льодовитий океан.doc36kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 6. Природн_ зони Австрал_ї.doc20kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 6 Субконтинент Амер сект Арктики.doc34kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 6 Субконтинент Анд_йський Зах_д.doc53kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 6 Субконтинент Анд_йський Зах_д _ скор.doc48kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 6 Субконтинент П_вн_чна Аз_я.doc90kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 7. Зах_дноавстрал_йське плоског_ря.doc20kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 7. Середня Європа.doc77kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 7 Субконтинент П_вн_чна Африка.doc47kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 7 Субконтинент Позакорд сх_д.doc41kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 7 Субконтинент Сх_дна Аз_я.doc54kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 8. П_вденна Європа.doc87kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 8 Субконтинент Корд_льєрський зах_д.doc48kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 8. Субконтинент Сх_дна Африка.doc39kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 8 Субконтинент Центральна Аз_я.doc51kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 8. Центральна низовина _ рег огляд.doc20kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 9 Субконтинент П_вденна Аз_я.doc90kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 9 Субконтинент Центральна Америка.doc37kb.31.03.2011 20:24скачать
Тема 9. Субконтинент Центральна Африка.doc37kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 9. Сх_дна Європа.doc37kb.31.03.2011 20:25скачать
Тема 9. Сх_дноавстр г_рська країна _ рег огляд.doc20kb.31.03.2011 20:25скачать

Тема 10 Субконтинент П_вденно-Зах_дна Аз_я.doc

Реклама MarketGid:

Тема 10.
ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ

____________________________________________________________
Основні питання:

1. Кавказ.

2. Передньоазіатські нагір’я.

3. Месопотамія.

4. Аравійський півострів.
Рекомендована література.

1. Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями материков): Ч. 1. Евразия, Северная Америка. – М.: Просвещение, 1986.

2. Гаврилюк В.С. Зарубіжна Азія. Фізико-географічна характеристика. – К.: Вища шк., 1974.

3. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988.

4. Физическая география материков и океанов. В 2 ч. Учеб. пособие (И.П.Галай, В.А.Жучкевич, Г.Я. Рылюк. – Минск, изд-во Университетское,1988.
Субконтинент Південно-Західна Азія складається з чотирьох фізико-географічних країн: 1) Кавказ; 2) Передньоазіатські нагір’я; 3) Месопотамія; 4) Аравійський півострів; 5) Левант.
1. Кавказ

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Кавказ розташована на заході Азії. Її західними межами є береги Чорного і Азовського морів, східними – береги Каспійського моря. На півночі вона межує з фізико-географічною країною “Східно-Європейська рівнина”, на півдні – з фізико-географічною країною “Передньоазіатські нагір’я”.

^ Тектонічна, геологічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. У тектонічному відношенні країна приурочена до складчастої області Альпійсько-Гімалайського геосинклінального поясу. У її межах виділяють чотири геоморфологічних області: 1) Передкавказзя, що являє собою сукупність низовин и височин, приурочених до зони крайових альпійських прогинів; 2) Великий Кавказ, що являю собою могутню гірську систему із складчастих хребтів альпійського віку з максимальними висотами понад 5000 м з конусами згаслих вулканів (г. Ельбрус – 5633 м, г. Казбек – 5047 м), гірськими льодовиками і льодовиковими формами рельєфу; 3) Малий Кавказ, складений з складчастих хребтів альпійського віку висотою до 4090 м (г. Арагац); 4) Закавказзя, що являє собою сукупність низовин (Колхидської і Куринської), які відділяють Великий Кавказ від Малого.

Клімат Кавказу надзвичайно різноманітний, що пояснюється розміщенням гірської країни на межі помірного і субтропічного поясів. Передкавказзя відноситься до помірного поясу, Закавказзя – до субтропічного. Середні січневі температури в Передкавказзі дорівнюють –50С, у Закавказзі +3…+60С. Влітку температурні відмінності між північчю та півднем згладжуються, але відчувається різниця в температурах і кількості опадів між заходом і сходом Закавказзя, що випадають. Для Західного Закавказзя характерний вологий субтропічний клімат (в Батумі за рік випадає 2500 мм опадів), для Східного Закавказзя – сухий субтропічний клімат.

Середні липневі температури в Західному Закавказзі складають +23…+240С, у Східному +25…+290С. Це пояснюється тим, що на західну частину Закавказзя більший вплив здійснюють вологі повітряні маси з Атлантики і Середземномор’я, а на східну – сухі континентальні повітряні маси із внутрішніх областей Азії.
^ 2. Передньоазіатські нагір’я

Передньоазіатські нагір’я поєднують три нагір’я, кожне з яких розглядається як окрема фізико-географічна країна: Малоазійського, Вірменського та Іранського. Загальною рисою всіх нагір’їв є аридність клімату. Проте по мірі просування на схід і осушення повітряних мас з Атлантики, кількість опадів зменшується і середземноморські ландшафти, що характерні для Малоазійського нагір’я уступають місце субтропічним пустельним ландшафтам.

^ Малоазійське нагір’я. Малоазійське нагір’я займає півострів Мала Азія. На сході воно межує з Вірменським нагір’ям. На півночі і півдні нагір’я здіймаються високі Понтійські і Таврські гори, що облямовують велике внутрішнє плоскогір’я, що має назву Анатолійського. Понтійські гори складені в основному докембрійськими і палеозойськими кристалічними породами, так як гороутворенням в цьому районі була охоплена окраїна давнього масиву. Гори Тавр складені в основному мезозойськими вапняками. З поширенням вапняків пов’язаний широкий розвиток карстових процесів. Анатолійське плоскогір’я являє собою сукупність плато, складених вапняками, що залягають на кристалічному фундаменті. Тому важливу роль у рельєфі грають карстові процеси. Висота плоскогір’я коливається від 800 до 1500 м.

На навітряних схилах гір на заході і півдні півострова випадає понад 1000 мм опадів на рік з різко вираженим середземноморським зимово-весняним максимумом. По мірі просування на схід вміст вологи в атлантичних повітряних масах зменшується і кількість опадів помітно зменшується. В центральних і східних районах Анатолійського плоскогір’я кількість опадів не перевищує 200 мм і ландшафти несуть риси аридності. Річки Малої Азії маловодні і мають нерівномірний режим. Найдовша річка – Кизил-Ірмак має довжину 1151 км і впадає в Чорне море. Найбільшим з озер є Туз, що розміщується у центральній частині Анатолійського плоскогір’я.

На бурих грунтах напівпустель розвивається дуже розрізнений рослинний покрив – ксерофітні чагарники і злаки (ковила, полин). Землеробство можливе лише в оазисах.

^ Вірменське нагір’я. Вірменське нагір’я на заході межує з Малоазійським нагір’ям, на сході – з Іранським, на півночі з Кавказом, на півдні з Месопотамською низовиною. Від Малої Азії країна відрізняється більшою абсолютною висотою (в середньому 2000 м), широким проявом вулканізму, більшою континентальністю клімату і значним послабленням впливу атлантичного океану. У Вірменському нагір’ї відсутній єдиний жорсткий серединний масив, тому немає і великих внутрішніх плоскогір’їв, як в інших двох Середньоазіатських нагір’ях. Майже вся поверхня нагір’я вкрита базальтовими лавами, які утворюють ряд плато і гігантських вулканічних конусів в декілька тисяч метрів висоти. Вулкани то утворюють лінійно витягнуті вулканічні хребти, то здіймаються серед плато окремими величними конусами (Арарат). Плато розділяють численні улоговини, в межах яких сконцентроване населення і його господарська діяльність.

Клімат Вірменського нагір’я континентальний суворий, з тривалою холодною зимою і помірно-теплим літом. Морози сягають – 150С. В літній час середня температура складає +15…+200С. Найбільш високі вершини гір протягом всього року вкриті шапками снігу і льоду. Річки нагір’я численні, але маловодні. Більшість озер не мають стоку в океан і є солоними. Найбільші із них – Резайє (Урмія) і Ван. Солоність першого сягає 220-230 ‰, другого – 20 ‰.

Більша частина Вірменського нагір’я позбавлена лісів. Ліси ростуть тільки на добре зрошуваних навітряних схилах гір на висотах понад 2000 м. Міжгірні улоговини розорані або вкриті сухими степами на світло-каштанових, бурих і сіро-коричневих грунтах або напівпустельною рослинністю на сіроземах.

Іранське нагір’я. Іранське нагір’я – найбільше і найсухіше з усіх Передньоазійських нагір’їв. Для природних умов нагір’я характерне чергування гірських хребтів і великих плоскогір’їв та западин, панування сухого клімату і переважання пустельних і напівпустельних ландшафтів. З усіх боків воно оточене високими окраїнними хребтами, відділяючими внутрішні плоскогір’я від прибережних низовин. З півночі нагір’я облямовують гори Ельбурс з найвищою точкою вулканом Демавенд (5604 м) і Туркмено-Хорасанські гори (Копет-Даг і Нішапурські гори), зі сходу – Сулейманови гори, З півдня – Мекранські гори, що простягнулися вздовж узбережжя Оманської затоки, із заходу – гори Загрос. Більша частина внутрішніх рівнин плоскогір’я зайнята піщаними і щебенистими пустелями. Найбільшими з них є Деште-Кевір і Деште-Лут. Слово “деште” перекладається як пустеля, слово “кевір” – як “соляна”, слово “лут” – як “піщана”. Звідси назва Деште-Кевір перекладається як соляна пустеля, а Деште-Лут – піщана пустеля.

Клімат нагір’я характеризується високою аридністю і різкими амплітудами температур повітря, які можуть сягати 900 (від – 400 до + 500С). Взимку на більшій частині регіону холодно. Тільки на Південно-Каспійський низовині і на узбережжі Перської і Оманської затоки середня температура січня набагато вища за 00 (+100С на Каспійському узбережжі і до +150С на півдня країни. Проте при вторгненні на Іранське нагір’я холодного помірного, а іноді і арктичного повітря температура може падати до – 250С і більше. Країна бідна на воду. Найдовшою річкою є Гільменд (1110 км), що бере початок з Гіндукушу і губиться у пісках внутрішнього басейну. Озера мілководні і сильно засолені, змінюють свої розміри і обриси в залежності від кількості опадів. Природна рослинність нагір’я в основному пустельна і напівпустельна.

3. Месопотамія

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Месопотамія розміщується на Месопотамській низовині в басейнах річок Тігр і Євфрат, звідси і назва – Месопотамія, тобто Межиріччя. Месопотамія – це один із найдавніших центрів цивілізації. На її території вже 3-4 тисячі років тому виникли перші держави на базі зрошувального землеробства. За переказами, саме тут, 3700 років до н.е. були створені висячі сади для цариці Давнього Вавилону Семіраміди. Його вважають однім з найбільш мальовничих і найбільш давніх “сьомі чудес світу”. Після розгрому Вавилону Ассирією сад був знищений і його точно визначене місцеположення невідоме.

На півночі і сході Месопотамія межує з фізико-географічною країною Передньоазіатські нагір’я, на заході і півдні – з фізико-географічною країною Аравійський півострів. Своїм південно-східним краєм Месопотамія виходить до Перської затоки.

^ Тектонічна, геологічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. У тектонічному відношенні Месопотамія приурочена до крайового прогину між Альпійсько-Гімалайським геосинклінальним поясом і Аравійською платформою. Вона складена палеогеновими і неогеновими пісковиками й вапняками, а також антропогеновими алювіальними відкладами річок Тігр і Євфрат. Потужність відкладів становить кілька тисяч метрів. Давніші породи виходять на денну поверхню лише по окраїнах країни.

Поверхня Месопотамії переважно рівнинна. За гіпсометричним положенням її поділяють на дві частини: Верхню Месопотамію або Джезіре і Нижню Месопотамію або Ірак-ель-Арабі. Межа між ними проходить північніше м. Багдада. Верхня Месопотамія – це висока (200-450 м), плоска, місцями горбиста і розчленована глибокими річковими долинами рівнина. Її поверхня поступово знижується на південний схід і обривається стрімкими уступами заввишки 100 м. Нижня Месопотамія – це ідеально плоска низовина з висотами не більше 100 м, поверхня якої поступово знижується до узбережжя Перської затоки.

Основними типами морфоструктури є акумулятивні і акумулятивно-денудаційні пластові рівнини. Морфоскульптура Месопотамії представлена ерозійними і аридно-ерозійними (сухі русла річок – ваді), а також суфозійними (великі замкнені депресії – себхи) формами рельєфу. Характерною рисою поверхні є форми антропогенного іригаційного рельєфу: канали, вали, дамби.

Клімат Верхньої Месопотамії субтропічний середземноморського типу. Влітку тут переважають сухі тропічні повітряні маси, які приносять північно-західні вітри із східної периферії Азорського максимуму, і переважає ясна, суха погода. Взимку сюди проникають циклони з Атлантичного океану і тоді випадають опади, річна кількість яких становить 300-350 мм. Клімат Нижньої Месопотамії – тропічний континентальний. Майже весь рік вона заповнена сухими тропічними повітряними масами і тут випадає не більше 200-100 мм за рік. Чітко виражений дощовий період у Нижньої Месопотамії відсутній, дощі випадають рідко, але, як і у Верхньої Месопотамії, переважно взимку.

Літо на всій території Месопотамії дуже жарке. Середня температура найтеплішого місяця перевищує +300С, а максимальна температура може сягати +45…+550С. З Аравії часто дмуть гарячи вітри типу сірокко, які приносять спеку, пил і пісок. Середня температура найхолоднішого місяця складає +7…+100С (з півночі на південь), проте під час вторгнення холодних повітряних мас з Центральної Азії можливе зниження температури до –10…–150С і випадає сніг. Морозів не буває лише на узбережжі Перської затоки.

^ Внутрішні води. Річкову сітку Месопотамії представляють дві великі річки Азії – Тігр і Євфрат. Вони беруть початок у сусідніх, добре зволожених гірських районах, тому у Верхній Месопотамії ці річки повноводні. У нижній течії, внаслідок малої кількості опадів і значного випаровування, а також використання води на зрошення вони сильно мілішають і розпадаються на численні рукави. Річки мають дві повені. Навесні, коли в горах тануть сніги, відбувається головна повінь, під час якої витрати Тигру збільшуються в 10 разів, а Євфрату – у 7 разів. Взимку, коли починають випадати опади, рівень їх піднімається знову. Влітку річки дуже міліють.

Річки Месопотамії судноплавні. По Шатт-ель-Арабу до Басри під час припливів доходять великі морські судна. Вище річки придатні лише для місцевого судноплавства. Ще і досі для плавання на незначні відстані використовуються плетені і обмазані смолою човни, а також плоти на овечих бурдюках.

^ Рослинність і тваринний світ. Рослинний покрив Месопотамії напівпустельний і пустельний. Напівпустельна рослинність характерна для Верхньої Месопотамії, яка отримує більшу кількість опадів. У весняний час там пишно розквітають ефемери, а іншу частину року у ландшафті панують сухі трави і колючі чагарники. На схилах височин зустрічаються окремі деревця: дуб, фісташка. На більш сухих берегах річок ростуть низькорослі, але густі заплавні ліси (місцева назва – ахраш) із євфратської тополі, верби, тамариксу. Заболочені заплави річок вкрити очеретом, який іноді сягає значної висоти і створює непрохідні зарості. Для Нижньої Месопотамії характерна бідна полинно-солянкова пустельна рослинність на сіроземах і солончаках. На півдні країни, особливо в дельті Шатт-ель-Араб, з’являється фінікова пальма як в дикому, так і в культурному стані. Фініки – основа харчування місцевого населення.

З культурних рослин найбільше значення мають бавовник, рис, пшениця, ячмінь, тютюн.

З тварин зустрічаються гієна, каракал, шакал, кабан, дикий осел онагр, антилопи, дикобраз, леопард. Ще порівняно недавно тут водився лев. Багато гризунів, плазунів, членистоногих. Справжнім лихом для сільського господарства є сарана, яка іноді розмножується тут у величезній кількості. Вздовж річок в заростях очерету багато водоплавних птахів – фламінго, чапель, пеліканів.
^

4. Аравійський півострів


Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Аравійський півострів займає однойменний півострів на південному заході Азії. На північному сході вона межує з фізико-географічними країнами Малою Азією і Месопотамією. На північному заході лише Суецький канал і Суецька затока відділяють країну від Африканського материка. На півночі, заході, півдні і південному сході Аравійський півострів омивають води Середземного, Червоного і Аравійського морів, а також їх заток: Аденської, Оманської і Перської.

^ Тектонічна, геологічна та орографічна структура, морфоструктура і морфоскульптура. Тектонічно ця країна являє собою Аравійську платформу – частину Африканської платформи, від якої відокремилась у палеогеновий час грабеном Червоного моря і приєдналась до Євразійського материка. Кристалічний фундамент півострова, представлений переважно архейськими сланцями і гранітами, на заході і південному заході виходять на поверхню, проте на більшій частині території він перекритий осадовими юрськими, крейдовими і палеогеновими відкладами, що залягають горизонтально, – пісковиками, вапняками тощо.

У неогеновий час на півострові відбувались інтенсивні вертикальні рухи, які супроводжувались утворенням розломів, уздовж яких на поверхню інтенсивно виливалася лава. Завдяки цьому утворилися величезні за площею лавові плато (харра) з невеликими вулканами, які найбільш характерні для центральної частини півострова.

У геоморфологічному відношенні Аравійський півострів являє собою поєднання денудаційних пластових і цокольних рівнин, плато і плоскогір’їв з середніми висотами від 400 до 1000 м, які чергуються з окремими гірськими хребтами, і акумулятивних пластових рівнин. Денудаційні пластові рівнини мають різний, моноклінальний і горизонтальний характер залягання пластів. У місцях моноклінального залягання осадових порід в центральній частині Аравійського півострова сформувався куестовий рельєф. Тут також багато лавових полів “харра”. Гірський характер має рельєф окраїн півострова. Гірські масиви, що тягнуться вздовж узбережжя Середземного (гори Ліван і Антиліван) і Червоного (гори Хіджаз і Йєменські) морів, приурочені до зон ріфтогенної активізації, мають платоподібні поверхні і круті схили у вигляді східців, що підносяться над прибережними низовинами. Висота Лівану і Антилівану перевищує 2000 м, а найвища точка г. Курнет-ес-Сауда має висоту 3083 м. Ці гори складені вапняками, доломітами, пісковиками і мергелями, тому в ряді місць розвиваються карстові процеси. Гори Хіджаз і Йєменські здіймаються до 3500 м і більше. Вони складені з базальтів і вапняків, мають загострені піки, глибокі урвища і провалля. В будові гір значну участь беруть вулканічні породи, що утворюють у багатьох місцях великі лавові покриви, серед яких височіють конуси згаслих вулканів. У кратері одного з таких вулканів, що підноситься серед прибережної низовини Аденської затоки, розміщене місто Аден.

Брилово-складчасті ^ Оманські гори, які тягнуться вздовж південно-східного узбережжя півострова, на відміну від іншої частини півострова утворилися в альпійську складчастість, мають круті схили і сягають 3000 м висоти.

У формуванні рельєфу значна роль належить процесам аридної денудації і еолового переносу, тому тут широко поширені пустельні форми рельєфу. Понад 1 млн. км2, тобто третину території півострова, займають піщані пустелі (ергі). Рельєф піщаних пустель представлений дюнами, пасмовими, барханними і барханно-горбистими пісками. Найбільшою з піщаних пустель є пустеля Руб-ель-Халі, що займає південну частину внутрішньої Аравії і являє собою високу рівнину, що велетенськими східцями поступово знижується з заходу на схід від 500 до 100 м над рівнем моря. Великі простори пустині займають дюнні і пасмові піски. Висота дюн іноді перевищує 140-150 м. В ряді місць пустелю перетинають численні сухі долини річок – ваді. Північніше Руб-ель-Халі розміщується пустеля Малий Нефуд або Дехна, ще північніше – Великий Нефуд з барханами і дюнами до 100 м заввишки. Бархани іноді перериваються виходами острівних гір. Піски в цих пустелях мають червоний колір, оскільки матеріалом для них слугували червоноколірні піщаники. Північніше Великого Нефуда розташована щебнисто-гіпсова Сірійська пустеля, яка має плоску поверхню, але ускладнена великими замкненими зниженнями, в яких губляться численні сухі русла річок – ваді. Захід і південь Аравійського півострова зайнятий суворими кам’янистими пустелями – хамадами (гамадами).

^ Клімат Аравійського півострова тропічний аридний (або пустельний) постійно сухий і жаркий. Протягом всього року тут панує континентальне тропічне повітря, що обумовлює майже повну відсутність опадів. У деяких районах по кілька років підряд не буває жодного дощу. Аравія отримує максимальну для земної кулі кількість сумарної сонячної радіації (220 ккал/см2) і висока температура повітря тримається там протягом всього року. Середня січнева температура дорівнює +200С, середня липнева +25…+300С. Абсолютний максимум досягає +45…+550С. Дуже характерні великі добові амплітуди коливань температури: за кілька годин нестерпна денна спека може змінитися льодяним холодом ночі.

Навесні в Аравії часто дме жаркий і сухий вітер хамсин (“вітер 50 днів”), який висушує все живе. Влітку у внутрішніх частинах півострова періодично дме жаркий ураганний вітер – самум. Араби називають його “вогняним вітром” або “диханням смерті”. Коли дме самум, температура підвищується до +500С, а відносна вологість знижується до 10, а іноді і до 0 %. За таких умов дуже підвищується випаровування з організму, настають сильна головна біль, блювота, а іноді і смерть. Самум дме 2-3 години, але лютує він лише 15-20 хвилин, після чого сила його падає.

На більший частині території випадає не більше 150 мм атмосферних опадів. Так, в Адені лише 4 дні на рік буває з опадами. У деяких районах аравійських пустель між двома дощами проходить кілька десятиріч. Виключенням з цього є райони окраїнних гір. На західних, навітряних схилах Ліванських гір з середземноморським типом клімату випадає понад 1000 мм опадів на рік, а в окремих місцях навіть до 2000 мм. На висоті понад 1000 м тут випадає сніг, що тримається 4-4,5 місяця. На навітряних, південних схилах Йєменських гір випадає 750-1000 мм опадів на рік, що пов’язано з дотичною дією південно-західних мусонів з Індійського океану.

^ Внутрішні води. Пустельний клімат визначив характер гідрографії Аравійського півострова. Тут майже немає річок з постійними водотоками. Багато сухих русел – ваді, що лише тимчасово, під час дощів, наповнюються водою. В окремих частинах Аравії довжина ваді досягає 800-900 км. Вважають, що ваді варто розглядати як спадщину більш вологішого, плювіального періоду. Більш багатші на поверхневі води гірські області північного заходу півострову. Із західних схилів Ліванських гір до Середземного моря стікає до десятка річок, але більшість з них має несталий режим з повінню узимку. Найбільшою річкою на північному заході півострова є Йордан, що протікає по дну грабена Гхор між хребтами Ліван і Антиліван, перетинає озера Хула та Тіверіадське і впадає в озеро Мертве море. А найбагатші на поверхневі води Йєменські гори, де невеличкі за довжиною річки мають літню повінь завдяки мусонним дощам. Важливе значення на півострові мають підземні води, які часто залягають близько від поверхні, особливо у ваді. З ними пов’язано поширення оазисів, у яких зосереджена більша частина населення країни.

Рослинність. Значні площі Аравійського півострова вкриті сипучими пісками і щебенем і майже позбавлені рослинності і грунтового покриву. Лише в ложбинах стоку і депресіях зустрічаються ділянки розрідженої рослинності на примітивних пустельних грунтах. Найбільш суттєву роль в рослинному покриві грають ксерофітні напівчагарники (полин, ахілла, солянки) і багаторічні трави (аристида, астрагал) з сильно розвиненою кореневою системою, рослини групи перекотиполе (ієріхонська троянда, їстівний лишайник “манна” тощо). Зустрічаються також безлистий лозоподібний чагарник ефедра і сукуленти – алое, молочай. Досить поширені ефемери: дикий кавун колоцинт, козелець, джузгун, аїстник та ін. На такирах, що містять воду, розвиваються синьо-зелені водорості. В оазисах росте фінікова пальма. Вздовж узбережжя Перської затоки росте кокосова пальма. На схилах Йєменських гір типові рідколісся з акацій, деревоподібних молочаїв, мімоз, сикомори, гігантського драконового дерева, ладанного дерева.

^ Тваринний світ Аравійського півострова досить різноманітний і характеризується поєднанням пустельних африканських і азіатських видів. Із копитних характерні газелі, антилопи, дикий осел онагр. Хижаки представлені гієною, шакалом, великовухою лисицею фенек. Хижі кишки на рівнинах представлені каракалом, а в горах – леопардом. Серед птахів типові рябки, куріпки, жайворонки, зрідка зустрічається майже знищений страус. Як і скрізь в пустелях широко представлені плазуни: змії (кобра, гюрза, гадюка), ящірки (агама).
25 грудня 2006 р. Лекція з курсу “Фізична географія материків і океанів” доц. Міхелі С.В.
Реклама:





Скачать файл (833.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru