Лекции - Історія економічних вчень - файл Історія економічних вчень.doc



Лекции - Історія економічних вчень
скачать (145.8 kb.)
Доступные файлы (1):
Історія економічних вчень.doc792kb.14.09.2005 16:59скачать
содержание

Історія економічних вчень.doc

  1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:
Передмова
Сучасний стан якісних перетворень, що відбуваються в нашому суспільстві, вимагає від студента-економіста вміння проводити дослідження об’єктивних законів розвитку економіки, здатності до творчого обґрунтування і подальшої реалізації альтернативних господарських рішень. У цьому процесі велику роль відіграють історико-економічні знання, які можна отримати, вивчаючи історію економічних вчень.

Запропонована увазі читача електронна версія конспекту лекцій з дисципліни “Історія економічних вчень” є ідейною спадкоємницею видання 1999 року. Суттєво перероблений, оновлений і доповнений посібник зберіг усі ті позитивні моменти, які відрізняли його від переважної більшості існуючих навчально-методичних видань і підручників з даної дисципліни. Перш за все, для нього характерна компактність – матеріал представлено у вигляді плану-конспекту, що в стислій формі подає відомості про вченого тієї чи іншої епохи і основний зміст його ідей. Така форма викладення дозволяє уникнути зайвої деталізації, зосередити увагу на ключових моментах і досить швидко засвоїти зміст теми. Звичайно, конспект лекцій містить лише основні тези і не може розглядатись як єдиний навчальний посібник для підготовки до складання заліку, проте може стати у пригоді як упорядкований перелік того, що необхідно знати студенту. Знання, одержані при засвоєнні матеріалу конспекту, мають бути поглиблені в процесі роботи над додатковою літературою, список якої подається в кінці кожної теми.

Текст лекцій звільнено від коментарів і критичної оцінки концепцій минулого, що дає можливість студенту самостійно оцінити внесок того чи іншого автора, проявити здатність до творчого мислення і аналізу.

Викладенню основного матеріалу теми передує аналіз історичних і економічних умов, за яких сформувались економічні погляди і теорії. Це дозволяє висвітлити основний рушійний фактор еволюції економічної думки – зміни, що відбуваються в економічній системі, науці і техніці відповідного етапу розвитку суспільства. Безумовно, разом з такими змінами постійно удосконалювався і аналітичний інструментарій економічного аналізу, тому даному питанню у посібнику приділяється особлива увага. Більш того, наш опорний конспект відображає, перш за все, методологічний підхід, який відрізняється смисловою впорядкованістю. Економічні школи розглядаються не в історичному порядку, а як ланцюг спадників економічних ідей і методологічних засад.

Така логіка зумовила виділення у посібнику розділів:

І.^ Економічні вчення епохи доринкової економіки. Ця епоха включає періоди Стародавнього світу та середньовіччя, під час яких мали перевагу натуральногосподарські суспільні відносини і відтворення було здебільшого екстенсивним. Економічну думку в цю епоху висловлювали, як правило, філософи та релігійні діячі, що не могло забезпечити виділення теоретичних знань у самостійну галузь економічної науки. Цю епоху завершує меркантилізм (XVI ст.), який тепер називають періодом першої теоретичної концепції ринкової економіки. Для цього етапу характерним є застосування емпіричних методів аналізу.

ІІ. ^ Економічні вчення епохи нерегульованої ринкової економіки.. Часові рамки цієї епохи – приблизно з кінця XII ст. до 30-х рр. XX ст., під час якої в теоріях провідних шкіл і напрямків економічної думки переважає девіз “laissez faire”, тобто невтручання держави в ділове життя. Саме в цей період зароджується класична політична економія (кінець XVII – друга половина XIX ст.), яка заклала основи як якісного аналізу суттєвих причинно-наслідкових економічних зв’язків, так і досліджень на рівні форм прояву об’єктивних закономірностей. На цій основі формуються марксистський та неокласичний напрямки економічної теорії (кінець XIX – кінець XX ст.). Тут уже домінують методи теоретичного аналізу.

ІІІ. ^ Економічні вчення регульованої ринкової економіки.. Ця епоха починається у 20–30-х рр. XX ст. і характеризується спробами вчених-економістів сформувати моделі економіки, в яких поєднуються механізми ринкового саморегулювання та державного втручання в економічне життя. Економічна наука даного періоду представлена соціально-інституціональним напрямком економічної думки, кейнсіанськими та неоліберальними теоріями державного регулювання економіки. На цьому етапі домінує макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності.

Ми намагалися, щоб наш посібник не був надто великим за обсягом, не лякав студентів зарозумілими термінами та міг використовуватися як довідник з історії економічних вчень і тими, хто вже знайомий з цією дисципліною, і тими, хто тільки-но починає її вивчати.

Висловлюємо глибоку подяку всім тим, хто брав участь у підготовці нашого посібника, завдяки кому він побачив світ, чиї цінні зауваження допомогли зробити його таким, яким він є зараз.
^ РОЗДІЛ I. ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ ДОРИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Тема 1. Вступ до історії економічних вчень
Питання для вивчення


1.1. Методологія історії економічних вчень
Предмет історії економічних вчень – вивчення історичного процесу виникнення, розвитку і зміни економічних поглядів на різних ступенях розвитку суспільства.

Головні методологічні підходи до історії економічних вчень

  1. Традиційний або кумулятивний.

  2. Неокласичний.

  3. Марксистський.

  4. Соціально-інституціональний.

Методи історії економічних вчень

  1. Єдності історичного та логічного.

  2. Порівняльних характеристик.

  3. Хронологічний.

  4. Контентний аналіз.

  5. Індукція і дедукція.

  6. Наукових узагальнень.

Історія економічних вчень – самостійна наука, основний зміст якої становить дослідження історії розвитку економічної теорії в роботах мислителів від давнини до сучасності.
^ 1.2. Функції, цілі та завдання історії економічних вчень

Функції

  1. Світоглядна, пізнавальна.

  2. Методологічна.

  3. Ідеологічна.

  4. Практична.


Зв’язок історії економічних вчень з іншими науками


Цілі

  1. Оволодіння історичним методом дослідження, засвоєння на конкретних прикладах основних прийомів та способів аналізу економічної дійсності.

  2. Вивчення основних досягнень економічної науки, виділення спадкоємності економічних поглядів минулого та сучасності.

Завдання

  1. Формування масштабного, варіантного і реалістичного фундаментального економічного мислення.

  2. Підвищення загального рівня культури, формування сучасного світогляду.


Література

  1. Березин Н.О. Очерки истории экономической мысли. – М.: RISC, 1993. – С. 3 – 11.

  2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. – M.: Дело Лтд, 1994. – С. 2 – 8.

  3. Всемирная история экономической мысли / Под ред. И.Г. Фоминского – M.: Мысль, 1987 – T.1. – С. 5 – 16.

  4. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 14 – 40.

  5. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: Гуманит. изд. центр “ВЛАДОС”, 1997. – С. 3 – 5.

Тема 2. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Питання для вивчення


^ 2.1. Економічна думка Стародавнього Сходу і античного світу
Історія економічної думки бере свій початок у глибокій давнині. Уже первісні люди мали якісь зачатки господарських знань, котрі були результатом осмислення виробничого досвіду. Ці знання дійшли до наших днів у вигляді наскальних малюнків за допомогою ретельної праці археологів. З подальшим розвитком суспільства виникали ширші уявлення про економічні відносини, з‘явилися окремі висловлювання, ідеї економічного характеру. Вони стали складовою економічного мислення і дійшли до нас в усній творчості стародавніх народів, релігіях, міфах, легендах та переказах, а пізніше знайшли своє відображення у писемних творах.

Економічна думка стародавнього світу відображала стан соціально-економічного та політичного розвитку тогочасних суспільств. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (держави Стародавнього Сходу), інші – суспільствами античного способу виробництва (Стародавня Греція та Стародавній Рим). Таким чином, вивчення історії економічних вчень починається з характеристики господарських уявлень народів періоду стародавніх цивілізацій, погляди яких були викладені в писемних джерелах.

Історичні умови

  1. Панування натурального виробництва.

  2. Замкненість господарських зв’язків у рамках рабовласницького маєтку.

  3. Слабкий розвиток товарно-грошових відносин.

Особливості економічних поглядів

  1. Предметом дослідження є закони ведення домашнього господарства і зростання його доходності.

  2. Методом дослідження виступає опис господарської практики та накопичений досвід (емпіризм).


2.1.1. Економічна думка Стародавнього Сходу
Стародавній Єгипет. Виникнення економічної думки на території Стародавнього Єгипту зумовлювалося необхідністю координації діяльності всього населення для виробництва сільськогосподарської продукції. Оскільки урожайність землі залежала від якості зрошення і від кількості мулу, що залишався на полях після розливу Нілу, то першочерговим виробничим завданням було забезпечення достатньої кількості і глибини каналів. Отже, це призвело до досить жорсткої централізації політичної і економічної влади та формування ієрархічної системи землекористування. З іншого боку, для розробки системи каналів і будівництва гідротехнічних укріплень були необхідні досить глибокі знання з математики і фізики, хранителями яких були жерці. Таким чином сформувалася паралельна система влади – влада фараона обмежувалася владою інтелектуальної еліти. За таких умов майбутній фараон повинен був мати досить ґрунтовну управлінську підготовку, яку він отримував, навчаючись у жерців. Зрозуміло, що тексти, з яких до нас надходять відомості про економічний устрій, проникнені релігійними і міфологічними мотивами, вміщують ідеї, покликані зберегти існуючий соціальний лад.

Одними з найбільш відомих творів є „Повчання геракліопольського царя своєму синові Мерікара”, „Промовлення Іпусера”, „Пророцтво Неферті”, „Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”. Основні економічні ідеї цих творів:

1. Дбати про розчищення землі, проведення нових і підтримання вже існуючих каналів. Залучати до цієї справи не тільки селян, але й армійські підрозділи у невоєнний час.

2. Підтримувати систему ієрархічної піраміди серед чиновників. Нагороджувати і просувати найбільш здібних.

3. Протидіяти зміцненню і збільшенню самостійності родової аристократії і сприяти висуванню людей з нижчих щаблів соціальної ієрархії.

Більш пізні пам’ятки засвідчують наявність у Стародавньому Єгипті відносин позики, щоправда, кредиторами виступали здебільшого іноземні купці, а відсотки і суму кредиту повертали, як правило, віддаючи кредиторові певну ділянку землі у користування на кілька років.

^ Вавилонське царство. Ця давньосхідна держава залишила нащадкам твір свого царя Хаммурапі (1792 –1750 рр. до н.е.), так званий кодекс законів, який був системою правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні. Основна мета законів – усебічне зміцнення економічної влади держави. У ньому сучасні дослідники налічують 282 статті. Згідно з цим кодексом:

  1. Поділ суспільства на рабів і рабовласників вважався природним і довічним. Раби – це майно рабовласників.

  2. Визнавалися права приватної власності. Закони Хаммурапі захищали насамперед власність царя, храмів, державних службовців та воїнів. Замах на приватну власність карався смертю або віддаванням у рабство.

  3. Основу економіки Вавилонського царства становило натуральне господарство. Община зберігала свої позиції, хоча розклад вже уразив її.

  4. Захищалися інтереси учасників торгових угод, регламентувалися товарно-грошові відносини та встановлювалася система виміру, що сприяло розвитку торговельних угод.

  5. Законодавчо встановлювався лихварський відсоток на рівні не вище 20% на рік.


^ Стародавня Індія. Розвиток економічної думки Стародавньої Індії відбився в літературно-релігійних пам’ятках. Економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися у зв‘язку з вирішенням соціальних та політичних проблем. Велика кількість брахманських творів ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини – релігійного обов’язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові. Кожній з цих цілей присвячені знамениті твори: „Закони Ману”, „Артхашастра” та „Камасутра”.

^ Закони Ману” складалися протягом кількох століть (I тис. до н.е.) брахманами, які підтримували рабовласників. Це збірка релігійних, моральних, політичних та правових вказівок, що приписувалися міфічному родоначальнику людей – богові Ману. Цей звід законів:

  1. Відводив значну роль державі, на яку припадало забезпечення доходів і регламентація господарської діяльності.

  2. Розглядав економіку як сферу діяльності тільки заможних людей (варни вайша).

  3. Встановлював суспільним ідеалом економічно незалежного господаря. Така господарська самостійність розглядалася як одна з головних умов свободи та повноправності людини.

  4. Рекомендував методи обернення вільної людини на раба, закріплював його безправне положення в суспільстві.

Найвизначнішою пам’яткою суспільної думки Стародавньої Індії є “Артхашастра” – трактат про мистецтво політики і управління державою, що приписується брахману на ім’я Каутілья Вішнугупта – раднику царя Чандрагупти I (кінець IV ст. до н.е.). Слово “артха” перекладається як “досягнення матеріального добробуту”, а “шастра” – наука, принцип. Цей твір був посланням правителям Стародавньої Індії, яким вони мали керуватися у своїй державній діяльності. Основними ідеями цього твору є:

  1. Закріплення соціальної нерівності, підтвердження правомірності рабовласництва, поділ суспільства на касти.

  2. Активне втручання держави в господарське життя (особливо в сільське господарство, будівництво зрошувальних систем, торгівлю). Головною метою будь-якого правителя є поповнення скарбниці. Вона необхідна для утримання війська, яке дасть змогу завоювати весь світ та стати владикою всього суспільства. Тому основними джерелами поповнення казни були прибутки від державних підприємств та різноманітні податки (сільськогосподарські та релігійні), мито та штрафи, що стягувалися з населення. Взагалі, податки розглядалися як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняв країну від небезпеки.

  3. Розвиток торгівлі як одного із способів поповнення казни. Головним інструментом регулювання торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, а його норма заздалегідь фіксувалася: для місцевих товарів у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів – 10%.


^ Стародавній Китай. Одним з ранніх центрів світової культури став у давнину басейн ріки Хуанхе, де виникла цивілізація Китаю. Основна течія давньокитайської економічної думки – конфуціанство (VI-III ст. до н.е.), засновником якого вважають Кун-цзи, або Конфуція (551 – 479 рр. до н.е.). З його збірки “Лунь юй” (“Бесіди та судження”), записаний його учнями, ми довідуємося про те, що:

  1. Конфуцій висуває ідею “природного права”. В основу суспільного устрою покладено божественне начало. Поділ суспільства на “благородних” та “простолюдинів” вважався природним.

  2. Вчення Конфуція спрямоване на посилення авторитету держави. Він виступав за посилення влади верховного правителя Китаю.

  3. Достаток народу залежить від якісного господарювання, зокрема від правителя. Правитель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. У зв’язку з цим Конфуцій висунув цілу соціальну програму:


Іншим визначним представником стародавнього конфуціанства був Мен-цзи (372 – 289 рр. до н.е.). Його постулати:

Нерівність – це воля небесна. Цим він виправдовує протиріччя між багатим чиновництвом і аристократією з одного боку, і бідним селянством – з іншого.

Виступав проти збільшення рабовласницького гноблення. Мен-цзи пропонував відродити колишні общинні форми виробництва та ввести систему „креничних полів” (від назви ієрогліфу „крениця”) – розмежовування громадської землі на дев‘ять однакових ділянок таким чином, щоб вісім із них оброблялися окремими родинами, а дев‘ята – усіма цими родинами спільно. Урожай з цієї ділянки було призначено для держави.

Одстоював помірні податки та виступав за надання селянинові часу, необхідного для обробітку власного поля, за розвиток товарного обміну між землеробами та ремісниками.
З критикою конфуціанства виступили Мо-цзи (479 – 400 до н.е.) і його послідовники (моїсти). Вони:

  1. Пропагували природну рівність людей, відкидали розшарування населення на верстви та привілеї знаті. Засуджували розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників.

  2. Обґрунтовували необхідність всебічного розвитку виробництва для задоволення потреб усього населення.

  3. Виступали за розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.

  4. Вбачали шлях до вдосконалення громадського життя в утвердженні у відносинах між людьми принципів „загальної любові” та „взаємної вигоди”. Моїсти розглядали „загальну любов” як рівноправні стосунки між людьми, а „взаємну вигоду” – як суму індивідуальних інтересів.


Ще одним визначним діячем і філософом Стародавнього Китаю був Лао-цзи (VI – V ст. до н.е.). Його твір „Дао де цзин” поклав початок даосизму. Основою цього вчення є закономірність руху і мінливості усього сутнього. Даосизм виступав проти соціальної нерівності людей, гноблення народу, накопичення вельможами багатств. У ньому міститься ідея пасивного протесту – „недіяння”, тому що люди здатні лише збагнути навколишній свят, але не можуть нічого змінити в ньому.

У VI–III ст. до н.е. в Китаї виникла школа легістів. Ідеологія цієї течі відбивала нові тенденції господарського розвитку Стародавнього Китаю, пов`язані з посиленням економічної ролі держави і формуванням імператорсько-бюрократичної системи управління. Легісти виступали за управління країною за допомогою законів, були прихильниками політичної централізації і об`єднання країни. Діяльність школи легістів пов`язана з визначним політичним діячем того періоду Лі Куєм (424 – 386 до н.е.) – першим міністром правителя царства Вей. Він склав „Зведення” усіх наявних до нього законів, котре стало основою законодавства у період ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. Лі Куй створив вчення про найповніше використання сил землі, утіливши в ньому ідеї державного регулювання хлібного ринку. Держава мусить регулювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожайні роки і продаючи за твердими цінами з державних комор у роки стихійних лих та голоду.

Також визначним представником школи легістів був Шан Ян (390 – 338 рр. до н.е.). З його слів учні написали твір „Книга правителя області Шан”, який описує як досягнуть заможного життя країни. Держава може поліпшати життя своїх громадян за допомогою землеробства ті війн. Для цього необхідно:

  1. Активно проводити політику „повернення селян до землі”.

  2. Здійснити загальний подвірний перепис селян, насильно залучати до землеробства ледарів, бродяг.

  3. Законодавчо встановити єдиний податок із будь-якої кількості зібраного зерна, значно підвищити мито на заставах та ринках, щоб запобігти придбанню зерна за низькими цінами та подальшої спекуляції ним у неврожайні годи.


Трактат «Гуань-цзи» займає особливе місце в історії суспільної думки Китаю. У IV ст. правитель царства Ци започаткував академію “Палац наук коло західних воріт”, де працювало понад 2 000 вчених. Науковці академії написали більш ніж 500 творів, які були об`єднані одною спільною назвою “Гуань-цзи”. У збірнику підкреслювалось таке:

  1. Найважливішою умовою стабілізації економіки є “посилення землеробства”, а також створення державою постійних хлібосховищ.

  2. Слід рівномірніше розподіляти посівні ділянки, більш гнучкою повинна бути податкова система. Рівень оподаткування пов’язувався з родючістю землі. У трактаті є ідея побудови державних фінансів без прямих податків. Для цього слід замінити податкові надходження у скарбницю прибутком від експлуатації природних ресурсів.

  3. Висунуто “принцип врівноваження господарства”. ”Розумний правитель пускає в обіг те, в чому народ відчуває нестачу і тримає у себе те, чого у народу надлишок”.


2.1.2. Економічні вчення античної Греції
Економічна думка стародавнього Сходу не мала великого впливу на розвиток подальших економічних поглядів. Вважають, що найпершими мислителями, які започаткували наукове дослідження економіки, були Ксенофонт, Платон та Аристотель.
Ксенофонт

(430 – 355 рр. до н. е.)

Афінський аристократ і

політичний діяч, землевласник

Основні твори – “Домострой”, “Кіропедія”


  1. Об’єднує коло питань, які стосуються проблем раціонального господарювання, в особливу галузь знань – “ойкономію” (від грецького “ойкос” – господарство, “номос” – закон) і вважає, що остання має зосередитись на вивченні законів ведення домашнього господарства.

  2. Ступінь поділу праці обумовлений, як правило, розмірами ринку збуту. Природне походження має поділ праці на розумову і фізичну, а людей – на вільних і рабів.

  3. Ставить питання про дві властивості товару: “Цінність – все те, від чого можна отримати користь”. Якщо людина не вміє користуватись річчю, ця річ не є для неї цінністю. Але коли дану річ продати, то можна здобути користь і, тим самим, надати речі цінність.

  4. Розглядає сутність грошей та їх функції. Вважає, що гроші – особливий товар, специфічність якого полягає в ненасиченості. Виділяє дві функції грошей – давати користь і створювати скарби.


Платон

(427 – 347 рр. до н. е.)

Аристократ, засновник філософської школи – афінської Академії, в якій викладав протягом останніх двадцяти років свого життя

Основні твори – “Держава”, “Закони”
1. Створив модель “ідеального” державного устрою, заклавши в її основу принцип природного поділу праці. Людині від народження притаманний лише один певний талант: “Одні народжені для управління, другі – для надання допомоги, треті – для землеробства і ремісництва”. Необхідно створити таку державу, в якій кожний виконував би певні функції за своїм талантом і отримував частку в суспільному продукті згідно з природними здібностями. В ідеальній державі повинно існувати 3 стани:

Перший та другий стани не мають ніякої власності і звільнені від продуктивної праці, споживають суспільний продукт на принципах рівності. Третій стан має приватну власність і забезпечує на її основі перші два.

Раби не включалися в жодну з цих верств. Вони прирівнювалися до реманенту, розглядалися як засоби праці, що розмовляють.

2. Поділ праці Платон вважав природним явищем, поділ на вільних і рабів він пояснював як нормальне становище, що дано від природи. Від природи люди наділені неоднаковими здібностями, тому є сенс закріпити їх поділ за заняттями.

3. Виводить необхідність грошей з потреб торгівлі, яка обслуговує поділ праці. Виділяє три функції грошей: міра вартості, засіб обігу і засіб накопичення скарбів. До останньої функції Платон ставиться вкрай негативно, виступає проти продажу товарів у кредит, гостро засуджує лихварство.

4. Головною галуззю господарства вважав землеробство, негативно ставився до торгівлі. Торгівля – не гідна афінського громадянина. Її треба залишити тільки варварам-іноземцям.

Аристотель

(384 – 322 рр. до н. е.)

Учень афінської Академії Платона, вихователь Олександра Македонського, засновник філософської школи – афінського “Лікею”, в якому займався педагогічною діяльністю.

Основні твори – “Нікомахова етика”, “Політика”
Всі знання про економічні проблеми об’єднує в науку, яка поділяється на два функціональні види:

Встановлює двоїсту природу товару. Річчю користуються:

Обидві властивості товару приносять власникові користь.

Відкриває рівність і квантифікованість в обміні товарів “…все , що обмінюється, повинно якось порівнюватись… Необхідно, щоб все вимірювалось чимось одним… Розплата буде мати місце, коли буде знайдено рівняння, щоб продукти чоботаря відносилися до продуктів землероба, як землероб відноситься до чоботаря”. Вважає, що порівнюються різні товари грошима. Аристотель був першим ученим, що не тільки поставив питання: “Як формується ціна?”, а й запропонував свої відповіді:

Вбачає різницю між рухом грошей як грошей (Т – Г – Т) і грошей як капіталу (Г – Т – Г).
Мислителі Стародавньої Греції в центрі уваги ставили проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціальної, політичної та економічної ситуації того часу. Наукові досягнення цих авторів зв‘язані зі способами теоретичного осмислення таких економічних процесів та явищ, як поділ праці, обмін, товар, гроші, прагненням зрозуміти закони господарського життя.
2.1.3. Проблеми раціональної організації рабовласницької латифундії у працях давньоримських філософів
Марк Теренцій Варрон

(116 – 27 рр. до н. е.)

Римський письменник і вчений у різних галузях знань.

Основний твір – “Про сільське господарство”
Варрон вивчає функціонування сільського господарства і велику увагу приділяє з’ясуванню факторів, які впливають на зростання доходності господарства. Головні з цих факторів:

  1. Торгівля та необхідність врахування коливання ринкових цін.

  2. Включення у господарську діяльність інших галузей, наприклад, скотарства, з якого “можна одержати немалий доход”.

  3. Інтенсифікація праці рабів за рахунок використання методів морального та матеріального стимулювання: “Охоту до праці можна викликати також більш вільним режимом, більш щедрою мірою їжі та одягу, скороченням робочого часу або дозволом виганяти на пасовиська декілька голів власної худоби”.

  4. Раціональний поділ операцій у господарстві поміж вільними працівниками та рабами.


^ Марк Порцій Катон

(234 – 149 рр. до н. е.)

Видатний римський політичний діяч і письменник.

Основний твір – “Землеробство”
Вивчаючи доходність домашнього господарства, виділяє ряд умов, за яких вона буде зростати:

  1. Розвиток землеробства на основі інтенсифікації рабської праці, факторами якої виступають:

  1. Використання вигоди від збуту частини виробленої продукції.

  2. Використання орендних відносин: “Здавати з підряду збір маслин, виготовлення олії, обробіток земель”.



^ Луцій Юній Модерато Колумелла

(І ст. н. е.)

Римський письменник і вчений

Основний твір – “Про сільське господарство”
Розглядає стан античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. Занепад сільського господарства зумовлений погіршенням господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Пропонує систему заходів для раціоналізації рабовласницького господарства:

  1. Необхідно запровадити поділ праці, спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці.

  2. „Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик землі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільш придатна”.

  3. Власник маєтку повинен буди суворим і досвідченим. Л. Колумелла радить купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним людям, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів.


^ 2.2. Економічні погляди епохи середньовіччя
Історичні умови

  1. Розвиток великої феодальної земельної власності і виникнення особливих форм її сполучення з безпосередніми виробниками.

  2. Зміна ідеології та суспільної свідомості під впливом християнства.

  3. Розвиток міст, ремесла, торгівлі. Виникнення централізованих держав.


^ Особливості економічних поглядів

Предметом досліджень виступає становлення і розвиток феодального устрою.

Метод дослідження являє собою поєднання емпіризму з догматизмом релігійної етики і схоластикою.
Головні документи раннього середньовіччя:

  1. Описують процеси розпаду общинного землеволодіння, закріпачення селянства, організації ранньофеодальної вотчини.

  2. Зосереджують увагу на господарських можливостях натурального господарства.

  3. Фіксують наявність різних прав приватної власності.



^



2.2.1. Виникнення та розвиток економічної думки в Київській Русі. “Руська правда”



Багатий матеріал розуміння економічного життя, виробничо-господарської діяльності Київської держави дає видатна пам’ятка суспільно-економічної та юридичної думки XI – XII ст. “Руська правда”.

Перша частина цього документа (“Коротка правда”) поєднує в собі дві частини: “Правду Ярослава Мудрого”, яка з’явилась у 30-х рр. XI ст., і “Правду Ярославичів”, прийняту синами Ярослава Ізяславом, Святославом та Всеволодом на з’їзді в Києві у 1072 р. Друга частина “Руської правди” (“Пространна правда”) належить до XII ст. і включає в себе “Суд Ярослава” і “Устав Володимира Всеволодовича”, прийнятий у 1113 р. після повстання нижчих верств населення Київської держави.

“Пространна правда” знайомить нас з організацією феодального господарства в Київській Русі. У документі відзначається, що на той час існує феодальне землеволодіння у трьох основних формах: князівському, боярському та монастирському. Згідно з цими видами власності на землю формуються два типи феодальних господарств: вотчинне, одержане в спадщину нащадками феодала після його смерті, і олісне, одержане в подарунок за вірну службу князеві.

“Руська правда” приділяє особливу увагу захисту власності феодалів, перш за все князів та бояр, у чому проявлялась класова природа законодавства Київської Русі. Більшість статей “Руської правди” захищає приватну власність князів та феодальної знаті на землю, кріпосних селян, утверджує право на отримання податків і натуральних повинностей.

Безпосереднім виробництвом у вотчинному господарстві займаються робочі люди. “Руська правда” виділяє серед них такі категорії:

Наявність феодальної експлуатації та позаекономічного примусу до праці у Київській Русі підтверджують дані про рентні відносини. Головними платниками данини та ренти згідно з “Руською правдою” були смерди.

Деякі статті “Руської правди” декларують торгові взаємовідносини. Відзначається наявність перших феодальних товариств, де товарно-грошові відносини базуються на взаємній довірі учасників.

Про розвиток товарно-грошових відносин у Київській Русі свідчить наявність лихварства. ”Руська правда” сповіщає про забезпечення майнових інтересів кредиторів. Беручи гроші в кредит (борг), необхідно було сплачувати процент, розмір якого регулювався законодавством. Залежно від предмета позики виділяються такі різновиди процента: “рез” (гроші), “просоп” (жито), “настав” (мед).

“Руська правда” встановлювала і розміри процентів. Місячний “рез” сплачувався при короткострокових позиках і мав норму 20%. При позиці на рік утримувався високий “рез” – “в третину”, тобто приблизно 60%. Деякі статті свідчать про наявність верств населення, які віддавали великі суми грошей лихварям під проценти ( такі гроші дістали назву “істо” ), а також про наявність у Київській Русі двох різновидів кредиту: грошового та комерційного.

“Руська правда” – багатогранний твір, що поєднав у собі правові та юридичні ідеї з економічними, дав можливість нащадкам зрозуміти економічний і політичний стан Київської Русі.
2.2.2. Економічні погляди раннього середньовіччя
Фома Аквінський

(1226 – 1274)

Італійський монах, аристократ за походженням, канонізований католицькою церквою в 1323 р. Систематизатор релігійної філософії.

Основний твір – “Сума теології”


  1. Вважає, що власність становить двояке відношення – управління і користування. Наявність власності пояснює необхідністю підтримувати божественний порядок на землі.

  2. Виводить теорію “справедливої ціни”. Основа обміну – рівність корисності обмінюваних речей, яка вимірюється монетою. Звідси – продавати річ дорожче, або дешевше, ніж вона коштує, – несправедливо. Але в реальному житті бувають випадки, коли річ продається дорожче (наприклад, коли селяни привозять продукти у місто) або дешевше (наприклад, коли продукти купуються безпосередньо в селі). Отже, мають місце дві ціни. Яка ж з них є справедливою? За Аквінським, – та, що дає грошовий надлишок людині, яка більш значуща для суспільства.

  3. Гроші вважає мірою матеріального життя і визнає дві їхні функції – міру вартості і засіб обігу.

  4. Засуджує суспільну рівність. Суспільство, за його розумінням, повинно бути ієрархічним. Виправдовує рабство, вбачаючи його коріння у природному розрізненні людей, їхній гріховності.

  5. Виступає за самозабезпечення держави, віддає перевагу натуральним формам багатства, а золото та срібло вважає багатством “штучним”.

  6. Засуджує лихварство: “Гроші не можуть породжувати гроші”.



Ібн Хальдун

(1332 – 1406)

Арабський мислитель, активний політичний і науковий діяч Єгипту


  1. Розглядає проблеми простого товарного виробництва і ціноутворення, описує фактори, що впливають на формування ціни:

  1. Вводить поняття вартості, вважаючи, що в обміні прирівнюються рівновеликі витрати праці: “Більшість того, що людина накопичує і з чого одержує безпосередню користь – рівноцінне вартості людської праці”.

  2. Встановлює, що гроші – основа доходів, накопичень та скарбів, мірило вартості.


^ Нікола Орем

(1323 – 1382)

Французький вчений

Основний твір – „Трактат про по-

ходження, природу, юридичну

підставу та зміну грошей”


  1. Вважає, що гроші є штучним інструментом, який люди винайшли для полегшення товарообміну. . Спочатку золото та срібло були звичайними товарами і лише поступово, завдяки своїм природним властивостям, стали грошима.

  2. Виступав проти псування монети, оскільки вона не є власністю короля, хоч і карбується з його портретом. Зміна ваги і цінності монет завдає збитку торгівлі та кредиту та знецінює різні грошові доходи.


2.2.3. Соціальні утопії пізнього середньовіччя
Томас Мор

(1478 – 1535)

Видатний державний діяч, лорд-канцлер короля Англії.

Основний твір – “Золота книга, настільки корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”
Критикує феодальний устрій Англії початку XVI ст. і розкриває його основні соціально-економічні суперечності:

Малює прообраз майбутнього суспільства, в якому:



Томмазо Кампанелла

(1568 – 1639)

Італійський революціонер,

виходець з селянської бідноти,

очолив повстання проти іспанського панування.

Основний твір – “Місто Сонця”
Як і Томас Мор, викриває суперечності феодального устрою, причиною яких вважає наявність приватної власності. Нове життя Кампанелла змальовує у державі, яка називається містом Сонця:

  1. Влада належить Метафізику-первосвященику і трьом його заступникам – Пону (військові справи), Сіну (духовна сфера, культура, наука), Мору (матеріальне виробництво і приріст населення).

  2. Організоване суспільне споживання та виробництво на базі суспільної власності і обов’язкової трудової повинності.

  3. Відсутня індивідуальна сім’я та індивідуальне виробництво.


2.2.4. Економічна думка епохи феодалізму в Україні
В історії суспільно-економічної думки України особливе місце займає період з другої половини XVIII ст. і майже все XIX ст. За цей час Україна проходить стадію розкладу феодально-кріпосницького ладу і виникнення в його надрах капіталізму. Названа особливість знайшла своє відображення і в основних проблемах, які досліджувала економічна теорія, і в тих рекомендаціях, які вона давала для господарської практики.
^ А. Алейников

Козак, депутат від Хоперської фортеці (Слобідська Україна)


  1. Пропонує усунути кріпосницькі відносини законодавчими нормами.

  2. Виступає проти права купівлі земель, населених кріпаками; проти нагородження за заслуги перед батьківщиною кріпосними людьми і селянами, вимагав нагороджувати грошовою та хлібною платнею.

  3. Пропонує дозволити дворянам будувати у своїх селах фабрики та заводи, роботи на яких виконувалися б вільними людьми.

  4. Намагається поліпшити становище козаків і кріпаків шляхом дозволу на продаж продуктів їхньої праці купцям вроздріб, а не оптом.

  5. Підтримує торгівлю з європейськими та азіатськими державами.



^

Яків Павлович Козельський


( 1728 – 1795 )

Вчений, філософ-просвітник

Основний твір – “Філософські пропозиції” (1788 )
1. Звільнення селян має відбуватися лише після підняття їхнього загальноосвітнього рівня.

2. Справедливо вважаючи основним джерелом багатства працю, а основним недоліком кріпосництва зниження її продуктивності, Козельський пропонує замінити існуюче суспільство новим, заснованим на дрібній трудовій власності.

3. На думку Козельського, всі повинні працювати і мати рівні права як до власності, так і до міри праці і споживання.

4. Для постійного підтримання високої продуктивності праці Козельський пропонує вжити ряд заходів:



^

Яків Павлович Козельський


Поміщик, депутат Комісії про укладання від “шляхетства Катерининської провінції Дніпровського пікінерського полку”
У своїх виступах на комісії депутат Козельський вказував на дійсну причину зниження продуктивності кріпацької праці – відсутність власності у селянина і вимагав надання селянам права на майно і спадкове володіння землею. Поряд з цим Козельський пропонував відділити селянські землі від поміщицьких і змінити організацію праці кріпаків. Він вважав за необхідне, щоб селяни працювали два дні на тиждень для сплати податків державі, два дні – на панщині, два дні – на себе і один день присвятили молитві. Козельський висловив геніальний здогад про необхідний та додатковий робочий час і продукт при феодалізмі.
Література

  1. Березин И.О. Очерки по истории экономической мысли. – М.: RISC,1993. – С. 9 – 13.

  2. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 14 – 40.

  3. История экономических учений. – Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского – М.: Издательство МГУ, 1989. – С.14 – 31.

  4. История экономических учений: Учебник для экон. вузов / М. Н. Рындина, Е. Г. Василевский и др.– М.: Высшая школа, 1983. – С. 10 – 16.

  5. Несторенко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 18 – 22.

  6. Реуэль А. Л. История экономических учений. – М.: Высшая школа,1972. – С.10 – 38.

  7. Шумпетер Й. История экономического анализа // В кн.: Истоки (Вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли) – Вып.1 / Под ред. В. А.Жамина – М.: Экономика, 1989. — С. 284 – 306.

Тема 3.ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ МЕРКАНТИЛІЗМУ
Питання для вивчення


Історичні умови

  1. Розвиток техніки і технології, епоха великих географічних відкриттів і процесів первісного нагромадження капіталу.

  2. Зародження мануфактурного виробництва.

  3. Розвиток товарно-грошових відносин, початок формування національних і світових ринків.

Особливості економічних поглядів

Предметом дослідження виступають процеси первісного нагромадження капіталу, закономірності зростання багатства у сфері обігу.

Методом дослідження є емпіризм.
^ 3.1. Меркантилізм як економічна політика європейських

держав у XV – XVIII ст.
Меркантилізм як економічна політика – особливий тип діяльності держави, який сприяє первісному нагромадженню капіталу.

Етапи розвитку:

Ранній меркантилізм (монетарна система) – заохочення ввозу в державу дорогоцінних металів шляхом:

Пізній меркантилізм (мануфактурна система) – заохочення ввозу грошей в країну шляхом:


Меркантилізм як теорія націлений на вивчення економічних закономірностей, що діють у сфері обігу.
^ 3.2. Економічна теорія меркантилізму.
Ранній меркантилізм (теорія грошового балансу). Згідно з цією теорією гроші вважаються основним багатством. Необхідно більше заохочувати надходження грошей з-за кордону і менше їх витрачати.
^ Вільям Стаффорд

(1554 – 1612)

Основний твір – “Критичний переказ деяких скарг наших співвітчизників” (1581)


  1. Аналізує зовнішню торгівлю Англії і приходить до висновку, що іноземні купці вивозять за свої товари одержане англійське золото та срібло внаслідок:

  1. Пропонує ряд заходів, що сприятимуть зростанню маси грошей в країні:

  1. “Все, що придбане у нас іноземцями, йде від нас назавжди. Всупереч цьому, все, що ми придбали одне у одного, залишається вдома. Звідси випливає необхідність державної опіки над вітчизняною торгівлею”.

  2. Держава повинна діяти не забороною, а митом і податками, опікувати експортні галузі.


^ Гаспар Скаруффі

(1519 – 1584)

Основний твір – “Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом” (1582)


  1. Запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову одиницю, визнати золото та срібло валютними металами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. Щоб налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі, необхідно скликати загальноєвропейську конференцію під керівництвом папи або імператора для вирішення цих проблем.

  2. Рекомендував ліквідувати національні бар‘єри, які обмежують обіг грошей, а золото і срібло рахувати звичайними товарами.


^ Бернардо Даванзатті

(1529 – 1606)

Флорентійський банкір

Основний твір – “Читання про монету” (1582)
Розглядає проблеми грошового обігу і приходить до висновку про необхідність:

  1. Запровадження безмитного карбування монет і обігу зливків золота та срібла.

  2. Дотримання умови наявності в обігу достатньої кількості грошей.

  3. Ведення боротьби з фальшивомонетниками.

  4. “Будь-яке багатство являє собою дещо, що може бути обернене в гроші”.


Пізній меркантилізм (теорія торгового балансу). Згідно з цією теорією джерелом багатства нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу.
^ Томас Мен

(1571 - 1641)

Англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії.

Основний твір – “Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства” (1624)
Розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, автор приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на придбання товарів з-за кордону. Для виконання даної умови держава повинна:

  1. Прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів.

  2. Знижувати вартість транспортування експортних товарів.

  3. Здійснювати ряд заходів для підтримки ремісництва.

  4. Встановлювати мито на імпорт і забезпечувати безмитний експорт.

  5. Заборонити колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій.

  6. Враховувати попит сусідніх держав.

  7. Не боятися вивозити гроші: “Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей врешті-решт після вивозу товарів знову за кордон перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була у свій час вивезена”.

Т. Мен спростував вигідність дотримання грошового балансу. Він довів, що зменшення кількості грошей в країні може бути досягнуте не забороною їхнього вивезення, а активною зовнішньою торгівлею.

Основним джерелом національного багатства економіст вважав прибуток з капіталів, що функціонують у зовнішній торгівлі. Як збільшити цей прибуток? Він пропонує зосереджуватись на:

Щодо останніх пунктів Т. Мен писав: ” Як достаток та могутність роблять народ лінивим і непередбачливим, так незгоди і злидні роблять його розумним і працелюбним “.
^ Антоніо Серра
Основний твір – “Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота та срібла в країнах, що не мають родовищ, стосовно Неаполітанського королівства” (1613)
Зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у Неаполі і з’ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт.

Для виправлення ситуації рекомендує:

  1. Більш активно розробляти золоті та срібні родовища.

  2. Вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над імпортом.

  3. Розвивати ремісництво та винахідливість населення.


Антоніо Дженовезі

(1712 – 1769)

Завідувач кафедрою у Неаполі-танському університеті

Основний твір – “Лекції про комерцію та цивільну економіку”


  1. Не можливо допускати такого вивезення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і такого ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам.

  2. Основою торгової політики є зовнішньоторговельні заходи, що мали місце в Англії.


^ Антуан де Монкретьєн

(1576 - 1621)

Французький дворянин

Основний твір – “Трактат політичної економії”(1615)
Робота А. де Монкретьєна дала нову назву економічній науці – політична економія. За Монкретьєном, це – вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна проводити влада в цілях зростання багатства країни. Основними ідеями цього твору є:

  1. Розширення зовнішньої торгівлі і особливо вивозу промислових виробів.

  2. Встановлення високих митних ставок на імпорт. У торгівлі, на думку автора, виграш одного учасника є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі торговці, країна в цілому нічого не втрачає. У зовнішній торгівлі іноземні купці викачують багатство країни.

  3. Державна підтримка розвитку мануфактурного виробництва.

  4. Встановлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку країни. На його думку, „купці надзвичайно корисні державі”.

  5. Поліпшення становища народу, особливо селянства.

А. Монкретьєн розрізняє поняття „багатство” і „гроші”. Він вважає, що золото і срібло створюють лише передумови для багатства і добробуту держави, але само по собі ще не робить її багатою. А „природне багатство” – це хліб, сіль, вино, одежа та інше. Автор виступає проти зайвої розкоші, вважаючи її „чумою”, яка призводить до втечі золота з країни.

^ Джеймс Стюарт

(1712 – 1781)

Основний твір – “Дослідження про принципи політичної економії” (1767 )
Не поділяє думку меркантилістів, що багатство створюється внаслідок продажу окремими купцями товарів за ціною, що перевищує їхню вартість. Від розділяє прибуток на позитивний, який залежить від продуктивності праці, і на відносний, який є результатом обміну у процесі міжнародної торгівлі. На думку Дж. Стюарта, тільки позитивний прибуток породжує зростання суспільного багатства.
Теорії меркантилізму розвивалися в різних країнах світу і мали певні особливості в кожній з них. Відбитки меркантилістських ідей знаходимо і в роботах російських політичних діячів.

^ 3.3. Меркантилізм в Росії та Україні
Єрмолай Еразм

(? – сер. XVI ст.)

Священик та політичний діяч

Основний твір – “Благо хотящем царем правительница и земле-делие” або “Правительница” (поч. 50-х рр. XVI ст.).
Намагаючись полегшити становище селян, Еразм вважав за необхідне звільнити їх від грошових податків землевласникові і від виконання ямської повинності, яку пропонував перекласти на населення міст. Повинності землевласникам селяни зобов’язані виконувати лише у вигляді оброку в розмірі п’ятої частини від виробленого ними продукту.

Забезпеченість землею і селянами Еразм ставив у залежність від службових якостей і виконання службового обов’язку. Нетрудове багатство панів відкидалося ним як несправедливе.

Еразм аналізував процеси розвитку торгівлі, пропонував надати населенню право безмитної торгівлі.
Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін

(1605 -- 1680)

Основний твір – “Новоторговий устав 1667 року”


^

Основне завдання, яке стоїть перед російською державою – це досягнення позитивного зовнішнього балансу. Для цього необхідно:

  1. Захищати інтереси купецтва.

  2. Привабити в країну і утримати в ній дорогоцінні метали.

  3. ^

    Сприяти вітчизняній торгівлі. В Росії торгівля не була дуже розвиненою. Причина цього у недостатньої кількості капіталу та у засиллі іноземних купців.


  4. Розвивати вітчизняну промисловість, продукція якої задовольняла потреби внутрішнього ринку.
^

Іван Тихонович Посошков


( 1652-1726)

Російський економіст

Основний твір – “Про вбогість та багатство“ (1724)


  1. Багатство суспільства втілюється не тільки в дорогоцінних металах, а й у матеріальних благах. Посошков розрізняє багатство матеріальне і нематеріальне. Під матеріальним багатством він розуміє багатство держави і багатство народу, під нематеріальним – “істинну правду”, тобто законність, правові умови, хороше управління країною.

  2. Основним завданням економічної політики держави Посошков вважав “всенародне збагачення”. Для знищення злиденності необхідно змусити всіх людей працювати, рішуче боротися з непродуктивними витратами, дотримуватися в усьому суворої економії. „В коем царстве люди богаты, то и царство то богато, а в коем царстве будут люди убоги, то и царству тому не можно слыть богатому”.

  3. Економіст виступав за розвиток промисловості. Для цього він рекомендував будувати заводи за державний кошт і передавати їх у приватні руки.

  4. “Торг – дело великое! Купечеством всякое царство богатитца, а без купечества никакое и малое государство быть не может”.

  5. Посошков відстоював номіналістичну теорію грошей, але не розумів функції грошей як міри вартості та зв’язку грошей з товаром.

  6. Пропонував визначити законом розмір кріпацьких повинностей згідно з кількістю землі, значно зменшити розмір податків, встановити обов’язкове навчання селянських дітей грамоті.


Практичне відображення ідей російського меркантилізму можна знайти у відомих економічних реформах Петра І. Заохочування державою деяких видів виробництва та промислів супроводилося обмеженням за допомогою системи мита та штрафів випуску „непотрібних” товарів. Петро І широко використовував політику протекціонізму, яка була направлена на боротьбу за самостійний розвиток Росії.
Меркантилістські мотиви простежуються і в роботах хорвата Крижанича (1616 – 1683), написаних ним під час тривалого перебування в Росії. У своєму трактаті “Думи політичні” автор висунув вимогу створення російському купецтву сприятливих умов у внутрішній і зовнішній торгівлі. Він вважав необхідним розвиток промисловості і торгівлі.
Певні риси меркантилізму були властиві й українській економічній думці. Ще в XVII ст. економічна політика Б. Хмельницького мала деякі елементи меркантилізму: держава активно втручалася господарське життя, обмежувала вивезення коштовностей, заохочувала експорт товарів, було установлено мито, яке захищало вітчизняного виробника, а також були введені пільги для купців, які займалися внутрішньою торгівлею. Українські торговці заключали довгострокові угоди з іноземними купцями, що сприяло піднесенню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу.

^ Феофан Прокопович

(1681 – 1736)

Історик, письменник, політик, ректор

Київської академії


  1. Підтримував господарський та торговельний баланс. Досягнення такого балансу можливо лише розвитком промисловості, торгівлі, удосконаленням державного управління.

  2. Підтримував реформи Петра І, вважав їх необхідними для поліпшення господарювання.


Література

    1. Березин И.О. Очерки по истории экономической мысли. – М.: RISC,1993. – С. 9 – 13.

    2. Всемирная история экономической мысли / Под ред. И. П. Фоминского – М.: Мысль, 1987. – Т.1.– С. 95–100; 111–148.

    3. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 41 – 54.

    4. История экономических учений. – Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского – М.: Издательство МГУ, 1989. – С.14 – 31.

    5. Несторенко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 18 – 22.

    6. Шумпетер Й. История экономического анализа // В кн.: Истоки (Вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли) – Вып.1 / Под ред. В. А.Жамина – М.: Экономика, 1989. — С. 284 – 306.

    7. Юхименко П.І., ЛеоненкоП.М. Історія економічних вчень:навч.посібник. – К.,2002. – С.9 – 14.

    8. Ядгаров Я.С. История экономических учений. – М.:Инфра-М, 2003. – С. 26 – 31.

^ РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ НЕРЕГУЛЬОВАНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Тема 4. КЛАСИЧНА ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ
Питання для вивчення


^ 4.1. Рання класична політична економія
Історичні умови

Становлення і розвиток промислового виробництва на базі мануфактури, яка приносить доходи, що значно перевищують прибутки від експлуатації родовищ золота і срібла та ведення зовнішньої торгівлі.

Виробництво набуває товарного характеру, який докорінно змінює взаємовідносини між сферами виробництва і торгівлі – вони будуються на еквівалентній основі.

Розвиток товарно-грошових відносин, які розповсюджуються на всі сфери економічної діяльності, дає можливість вести статистичні спостереження.

Розвиток науки, зокрема філософії, історії, статистики значно полегшує дослідження в галузі економіки.
^ Особливості економічних поглядів

  1. Предметом дослідження виступають закономірності зростання доходності у сфері виробництва.

  2. Метод дослідження являє собою поєднання емпіризму з началами теоретичного аналізу (абстракція, кількісний аналіз у В. Петті, дедукція у Ф. Кене).


4.1.1. Економічні погляди В. Петті і П.Буагільбера
Вільям Петті

(1623 – 1687)

Професор медицини, засновник одного з найбагатших родів англійських лендлордів.

Основні твори – “Трактат про податки і збори”(1662),“Слово мудрим”(1664), “Політична арифметика”(1676)
Методологія

Здійснює перехід від спостереження і опису форми прояву економічного процесу до аналізу його сутності, тим самим застосовує абстрактний метод дослідження.

Використовує кількісний аналіз економічних явищ.

Предметом дослідження політичної економії вважає закони зростання багатства у сфері матеріального виробництва. “Купці не постачають ніякого продукту, а виконують лише роль вен і артерій, що розподіляють кров та поживні соки державного тіла, а саме продукцію сільського господарства і промисловості”.

^ Теорія вартості

  1. Вартість мають гроші. Та кількість грошей, яку можна отримати за продукт, визначає його вартість, причому визначає не прямо через затрати праці, а опосередковано, через витрати на виробництво грошей – золота і срібла. „Якщо хтось може видобути... і доставити в Лондон одну унцію срібла, за той самий час, за який він здатний виробити один бушель хліба, то перша становитиме природну ціну другого”. Ця природна ціна і є вартість.

  2. Одиницею виміру вартості вважає денну пайку продуктів робітника, оскільки саме вона є природним мірилом рівності між факторами утворення вартості – працею та землею.

Доходи

Визнає наявність двох основних видів доходів – заробітної плати та ренти.

  1. ^ Заробітна плата – природна ціна праці. Розмір заробітної плати повинен тяжіти до обсягу необхідних для життя людини засобів існування. Низька заробітна плата гарантує одержання прибутку капіталістами, здійснення нагромадження капіталу.

  2. ^ Рента (додатковий продукт) – надлишок над заробітною платою виробника і відшкодуванням витрат капіталу. Джерело ренти – різне місцезнаходження ділянок землі відносно ринків збуту, а також різна родючість землі та продуктивність застосованої на ній праці. Виходячи з цього, розглядає лише диференційну ренту.

^ Ціна землі

Ціна землі повинна дорівнювати певній сумі річних рент, оскільки землю купують заради одержання доходу. Вирішуючи питання про кількість річних рент, Петті звертається до смертних таблиць Граунта і розраховує середню тривалість життя трьох поколінь, яка становить 21 рік. Звідси:

Ціна землі = 21 х величину річної ренти.

^ Теорія процента

Процент, на думку В.Петті. – це „грошова рента”, яка є похідною від диференційної ренти. Він трактує процент як страхову премію і плату за утримання. Виступає проти необхідності законодавчого регулювання процента. В, Петті розвиває ідею обернено пропорційної залежності між величиною грошової маси і процентною ставкою.
^ П’єр Лепезан де Буагільбер

(1646 – 1714)

Окружний суддя Руана

Основні твори – “Трактат про природу, обробіток і корисність зерна”, “Роздуми про природу багатства, грошей і податків”, “Дослідження про рідкісність грошей”
Методологія

Предметом дослідження виступають проблеми зростання багатства і роль у цьому процесі держави.

Теорія вартості

  1. Вартість визначає як витрачену працю на виробництво товару і називає її “істинною, справедливою ціною”.

  2. Одиницею виміру вартості вважає робочий час.

  3. Вартість встановлюється під впливом стихійних сил ринку. Тому необхідна рівновага в ринковій економіці. Порушення рівноваги „задушить” усе в державі.

  4. Для нормального економічного розвитку країни потрібен вільний обмін між галузями виробництва і відшкодуванням витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції.

^ Теорія грошей

На думку П. де Буагільбера, гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до „істинної вартості”. Він бачить в них джерело всіх незгод товаровиробників. Єдина корисна функція грошей – це полегшення обміну. Тому не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Таким чином, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

^ Теорія соціально-економічного устрою суспільства

У суспільстві всі націлені на досягнення індивідуального багатства, тому потрібна сила, яка б регулювала взаємовідносини людей. Такою силою виступає природа, яка ототожнюється з Богом, а держава не повинна втручатися в даний процес. “Багатство є лише постійне спілкування людини з людиною… Всі підтримують … це багатство виключно в ім’я власних інтересів і створюють тим самим, хоча це те, про що вони менш за все піклуються, загальне благо… Потрібний нагляд, щоб примусити дотримуватися згоди і законів справедливості. Але тільки одній природі під силу віддавати подібний наказ і підтримувати мир, втручання всякого іншого авторитету лише все псує, з якими б благими намірами це не робилося”.
Різний рівень розвитку капіталізму В Англії та Франції спричинив певні відмінності у розвитку класичної політичної економії в цих країнах. Розбіжності поглядів В. Петті і П. де Буагільбера можна дослідити у багатьох напрямках:

  1. Ставлення до меркантилізму: В. Петті довгий час пропагував ідеї меркантилізму, а П. де Буагільбер головною метою вважав викриття безпідставності цієї політики.

  2. В. Петті розумів гроші як стимул економічного розвитку, П. де Буагільбер – як зло, хоч і необхідне для товарного обміну.

  3. В. Петті досліджував мінову вартість товару, а П. де Буагільбер – споживну вартість.

  4. В. Петті заохочував розвиток промислового виробництва, П. де Буагільбер захищав інтереси сільського господарства.


4.1.2. Школа фізіократів
Це об’єднання вчених, що вважають джерелом багатства сільсько-господарське виробництво і вивчають фактори зростання доходності у даній сфері (назва походить від грецьких “фізис” – природа, “кратос”- влада). Утворилася ця школа наприкінці 50-х років XVIII ст. у період мануфактурного капіталізму у Франції. Засновником фізіократії був Ф. Кене. Представники цього напряму опублікували багато праць, видавали журнал. Але проіснувала ця школа недовго – наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин була неможливість здійснення реформ фізіократів за умов абсолютизму.
^ Франсуа Кене

(1694 – 1774)

Лейб-медик Людовіка XV

основні твори – “Економічна таблиця” (1758), “Фермери”, “Зерно”, “Податки”, статті до енциклопедії Дідро і д’Аламбера
Методологія

Предметом політичної економії виступають фізичні та моральні закони зростання багатства.

В ролі методу застосовує принцип перенесення закономірностей розвитку природи на економічну дійсність, а також елементи дедукції.

Доходи

Розрізняє заробітну плату та чистий продукт, єдиною формою якого є рента.

^ Заробітна плата – фізичний прожитковий мінімум.

Чистий продукт – залишок багатства після відрахування витрат на його виробництво. Створюється лише у сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості така вартість не збільшується, а лише змінюється форма та комбінування.

Чистий продукт має натуральну форму, він є даром природи. На думку Ф. Кене, він є точно визначений і залежить від витрат виробництва (витрат на сировину і матеріали). Тому такий дар природи все таке ж залежить від додаткової праці землеробів.

Чистий продукт ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Тому Ф. Кене виступає за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним – поземельним.

^ Теорія капіталу

На відміну від меркантилістів, Ф. Кене розглядає капітал не як гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати на гроші. Фактично виділяє основний та обіговий капітал, називаючи їх, відповідно, початковими та щорічними авансами.

^ Початкові аванси – витрати на декілька років у сільському господарстві на будівлі, худобу та сільськогосподарські машини.

Щорічні аванси – витрати, що здійснюються щорічно на насіння, робочу силу.

Гроші

Досить зневажливо ставиться до цієї економічної категорії. Гроші – лише засіб, який полегшує обмін. Ф. Кене виступає проти нагромадження грошей, тому що це безплідне багатство.

^ Теорія продуктивної і непродуктивної праці

Продуктивна праця – праця, яка створює чистий продукт, тобто праця у сільському господарстві. Всі інші види праці Ф. Кене називає „безплідними”. Відповідно до цього суспільство поділяється на три класи: власники, фермери (виробничий клас) і „безплідні”

^ Теорія відтворення

  1. Вводить поняття відтворення як процесу постійного виробництва і збуту продуктів.

  2. Будує модель (економічну таблицю) розподілу річного продукту між класами в суспільстві.

При побудові економічної таблиці Ф. Кене допускає ряд методологічних передумов. Він абстрагується від процесу нагромадження (він аналізує тільки просте відтворення), інфляції або дефляції, обігу, що відбувається в межах одного класу, не враховує зовнішню торгівлю.

^ Теорія вартості

Вартість визначається як сума витрат виробництва.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства

Суспільство складається з окремих людей, яких природа наділила різними схильностями, здібностями, потребами. Кожна людина здобуває засоби до життя під впливом природного порядку – законів, найбільш вигідних людині і встановлених Богом для відтворення і розподілу матеріальних благ. Природний порядок можливий лише за наявності

Економічна таблиця Ф. Кене



свободи, тому держава потрібна лише для того, щоб ніхто не застосовував свою свободу на шкоду іншим. Бажання людей одержувати блага розвиває суспільство. “Все підпорядковане у цьому світі законам природи, люди наділені достатнім розумом, щоб збагнути ці закони і дотримуватись їх”.
Анн Робер Жак Тюрго
  1   2   3   4   5

Реклама:





Скачать файл (145.8 kb.)

Поиск по сайту:  

Учебный материал
© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru