Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Контрольна робота - Федерація. Поняття і види федеративних держав - файл 1.doc


Контрольна робота - Федерація. Поняття і види федеративних держав
скачать (95 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc95kb.17.12.2011 22:54скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра публічного права


КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Конституційне право зарубіжних країн»

на тему: «Федерація. Поняття і види федеративних держав»
Тернопіль - 2009
План

Вступ

1. Історія федералізму

2. Характерні ознаки федерації

3. Види федеративних держав

4. Принципи устрою федерації

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

На сьогоднішній день у світі налічується більше двох десятків федеративних держав. Вони утворені на різних підставах, мають різний устрій, різний ступінь розвитку тощо.

У федеративних державах на конституційному рівні розме­жовуються повноваження між центральними органами влади й органами влади суб'єктів федерації. Це сприяє децентралізації та поділу влади, що забезпечує єдність і цілісність державно-пра­вової структури з автономністю її складових.

Разом із тим на території суб'єктів федерації діють та­кож загальфедеральні державні інститути, що забезпечують функціонування федеративної держави як єдиного цілого.

З метою визначення сутності федералізму і його впливу на державне управління у федерації загалом, виникає необхідність дослідження федеративного устрою та його впливу на прийняття загальнодержавних рішень.

^ 1. Історія федералізму

Розвиток теорії і практики федералізму спричинив появу нових ідей щодо суверенітету за умов федеративної держави. У другій половині XIX ст. німецькими авторами було запропоно­вано концепції, згідно з якими суверенітет належить виключно федеративній державі. їх поява відобразила утворення Гер­манської імперії як єдиної держави. Пояснюючи відповідні дер­жавно-правові зміни видатний німецький юрист Г. Еллінек сформулював концепцію, за якою складові імперії (фактично суб'єкти федерації) визначались «несуверенними державами».

Ідея належності суверенітету виключно федеративній дер­жаві згодом була доповнена американськими авторами, які за­перечували не тільки суверенітет штатів, а й їх державний ха­рактер. Штати були кваліфіковані як державні утворення, що через відсутність якості суверенітету принципово відмінні від держави. Такий підхід є однією із засад сучасної теорії федера­лізму, хоча за традицією у багатьох федераціях суб'єкти мають назву держави (англ. state, ісп. estado).

Зміст сучасної теорії федералізму свідчить про намагання узгодити загальні і локальні інтереси, не ставлячи питання щодо суверенітету. У минулому столітті набула поширення концепція кооперативного федералізму, в основу якої покладе­но ідею співробітництва (партнерства) між федерацією та суб'єк­тами, а також між самими суб'єктами. Нерідко партнерами у такому співробітництві визнають і адміністративно-територі­альні одиниці, в межах яких організовано виборне місцеве уп­равління, або місцеве самоврядування (так звані муніципальні утворення).

Концепція кооперативного федералізму знайшла відобра­ження в основних законах деяких федеративних держав. Так, Конституція Південно-Африканської Республіки (ПАР) містить главу під назвою «Кооперативне правління», в якій виз­начено принципи відносин між органами, котрі здійснюють вла­дарювання на загальнодержавному, провінційному (суб'єктів федерації) і місцевому рівнях. Таке владарювання визнане «взаємозалежним і взаємопов'язаним». Водночас передбачена можливість запровадження механізмів подолання конфліктів, які ймовірно виникатимуть при здійсненні владарювання на різних рівнях.

Держави з федеративною формою державного устрою поча­ли виникати разом із появою в XVII—XVIII ст. республік, вод­ночас із хвилею буржуазно-демократичних революцій. Мабуть, найбільш відомим прикладом федерації є Сполучені Штати Америки.

Спочатку федерація виникла у США (1787 p.). Політико-територіальний устрій окремих країн не є сталим. Про це свідчить досвід деяких європейських держав. Так, протягом XX ст. Чехословаччина була унітарною державою (1918 — 1968 pp.), федеративною державою (1969 — 1992 pp.), а з січня 1993 р. Чехословацька Федерація взагалі припинила своє існування. На її території утворилися дві унітарні дер­жави — Чеська Республіка і Словацька Республіка (Словач­чина).

У 1946 р. була утворена Югославська Федерація, до складу якої входили шість республік і два автономних краї. Події кінця 80-х — початку 90-х років XX ст. призвели до розпаду федерації у тому вигляді, який був передбачений Конституцією 1974 p., і утворена нова Югославська Федера­ція — Союзна Республіка Югославія, суб'єктами якої стали лише дві республіки — Сербія та Чорногорія. Решта колиш­ніх суб'єктів Югославської Федерації тепер існує як само­стійні національні держави.

У 1993 p. завершився довгий процес перетворення Бель­гії з унітарної держави на федеративну.

Федерація — це союзна держава, що складається з окре­мих державних утворень (республік, штатів, земель, провін­цій). До складу Російської Федерації входять різноманітні суб'єкти федерації: республіки; краї; області; автономна об­ласть; Москва, Санкт-Петербург — міста федерального під­порядкування — та автономні округи. Ці державні утворен­ня мають назву "суб'єкти федерації". Правове становище республік, штатів, земель, провінцій регулюється конститу­цією федерації та власними конституціями суб'єктів федера­ції, що мають відповідати конституціям спілки (союзу). В Ін­дії, наприклад, тільки один штат з 25 (Джамму й Кашмір) має власну конституцію.

Обов'язковість відповідності конституцій суб'єктів феде­рації конституції союзу передбачена у законах Німеччини, Австрії та інших федеративних держав. Так, ст. 28 Основно­го Закону ФРН проголошує, що конституційний устрій зе­мель повинен відповідати основним завданням республікан­ської, демократичної та соціальної правової держави згідно з вимогами сучасного Основного Закону. Суб'єктам федерації надається право в межах їх компетенції приймати закони, що не суперечать загальнофедеративному законодавству.

В окремих федераціях (США, Бразилія, Мексика, Авст­ралія та ін.) утворені своєрідні територіальні одиниці. Так, у США, Мексиці та інших федеративних державах існують фе­деральні округи, є острівки, рифи, континентальний шельф, внутрішні морські води, які не є суб'єктами федерації.

Конституції федеративних держав не надають суб'єктам федерації права виходу з федерації, тобто права сецесії.

Проте, як свідчить історія федералізму, інколи цього не досить, щоб стати перешкодою для виходу з федерації окре­мих суб'єктів за їх бажанням.

Так, Конституція Югославії 1974 р. і Конституційний за­кон про Чехословацьку Федерацію 1968 р. не надавали суб'­єктам федерації права на вихід з неї. Проте колишні суб'єкти федерації, зокрема Хорватія, Словенія та інші суб'єкти, ро­зірвали федеративну спілку, провівши референдум.

Чехословацька Федерація припинила своє існування на підставі прийнятих Федеральними зборами Чехословаччини низки конституційних законів.

Політичній історії відомі інші випадки виходу з федерації та створення незалежних держав. Це розпад СРСР та утво­рення суверенних незалежних держав, вихід Бангладеш з Пакистанської Федерації, а Сінгапуру — з Федерації Малай­зії. Однак у деяких випадках спроба вийти зі складу федера­ції придушувалася збройними федеральними силами. Закін­чилася поразкою у жовтні 1995 р. спроба з допомогою рефе­рендуму вийти зі складу переважно англомовної Канадської Федерації франкомовної провінції Квебеку.

Сьогодні у світі існують такі федеративні держави, як Ро­сія, США, Канада, Австралія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Союзна Республіка Югославія, Аргентина, Бразилія, Мекси­ка, Індія та ін., тобто до них належать країни, які відіграють, провідну роль в економіці світу. Вони розташовані на різних континентах, вирізняються площами своїх територій (від Австралії, яка займає весь континент, до невеликих — Авст­рії та Бельгії) та є унікальними за ступенем свого політично­го й культурного розвитку, а також за національним складом населення. Загальна кількість їх населення наближається до півтора мільярда громадян.

Сьогодні ця форма державного устрою характерна в основ­ному для великих і середніх за територією демократичних дер­жав, особливо багатонаціональних, де принцип суверенітету кожної нації може знайти відбиття в наданні державності в рамках федерації (Російська Федерація і Республіка Індія — гарний тому приклад).
^ 2. Характерні ознаки федерації

Федеративна держава - це союзна держава, частини якої (штати, землі, округи) мають державний суверенітет, що, од­нак, не порушує цілісності всієї союзної держави. Ці частини прийнято називати суб'єктами федерації. Вони мають власне законодавство, свою судову систему, самостійні органи управління. Разом із тим на території суб'єктів федерації діють та­кож загальфедеральні державні інститути, що забезпечують функціонування федеративної держави як єдиного цілого. Фе­дералізм передбачає певну децентралізацію влади і розподіл повноважень, що забезпечує єдність і цілісність державно-пра­вової структури з автономністю її складових.

Для федерації характерні такі ознаки:

  1. існування загальних для всієї держави вищих органів дер­жавної влади та управління й одночасно вищих органів дер­жавної влади та управління в суб'єктах федерації;

  2. можливість установлення так званого подвійного грома­дянства, тобто громадянин кожного із суб'єктів одночасно є громадянином федерації;

  3. дві системи законодавства — загальнофедеральна й кож­ного суб'єкта, однак установлюється пріоритет загальнодер­жавних актів над актами суб'єктів з питань, віднесених до відання федерації, і з питань спільного відання;

  4. суб'єкти федерації можуть мати свою судову систему по­ряд із вищими судовими органами федерації;

  5. двоканальна система податків, що передбачає поряд із загальнофедеральними податками й податкову систему суб'єктів федерації.

^ 3.Види федеративних держав

Нині у світі налічується більше двох десятків федератив­них держав. Вони утворені на різних підставах, мають різний устрій, різний ступінь розвитку тощо (Російська Федерація, США, ФРН, Індія, Бельгія, Австрія, Швейцарія, Мексика, Канада та ін.). Розрізняють федерації, побудовані за національ­ною і територіальною ознаками.

У федеративних державах на конституційному рівні розме­жовуються повноваження між центральними органами влади й органами влади суб'єктів федерації. Це сприяє (поряд із поді­лом державної влади на три "гілки") децентралізації та поділу влади, що запобігає її концентрації. Як правило, до відання загальнофедеральних органів влади належать зовнішня полі­тика, оборона країни, економічна, соціальна й ідеологічна полі­тика, прийняття загальнофедерального законодавства, регулю­вання торгівлі, транспорт і комунікації; до компетенції органів влади суб'єктів федерації входить вирішення питань форму­вання органів влади на своїй території, прийняття свого законо­давства, іноді податкова політика. У рамках федерації різни­ми способами вирішується питання про належність природних ресурсів і, відповідно, про право на регулювання й одержання доходів від цих об'єктів. Під юрисдикцію федерації природні ресурси потрапляють у Швейцарії й Мексиці, під юрисдикцію субнаціональних утворень — у Канаді й Австралії. У сфері бюджетних відносин у федеративних державах є величезна різноманітність національних систем, які часто суперечать стандартній теорії оптимальної моделі. Причини цього криють­ся у сильному впливі політики, історичних особливостей фор­мування держав.

У певних федераціях, наприклад у ФРН, Швейцарії, Бра­зилії, Індії, є також сфера так званої конкуруючої законодав­чої компетенції, суть якої полягає в тому, що за певним колом питань суб'єкти федерації мають право законодавствувати лише тоді й настільки, коли й наскільки федерація не викори­стає свої законодавчі повноваження. Досить складний спосіб розмежування повноважень виник у порівняно молодих феде­раціях (Росія, Індія, Об'єднані Арабські Емірати та ін.). Він передбачає розмежування предметів відання у трьох сферах: виключна компетенція федерації, сфера спільного відання федерації та її суб'єктів і сфера виключного відання суб'єктів федерації. У ФРН у разі колізії норм, що визначають компе­тенції союзу та земель, діє ст. 31 Основного закону, що вста­новлює пріоритет федерального права. У разі виникнення кон­флікту між компетенцією різних державних структур останнє слово залишається за Федеральним конституційним судом. У руках федерації залишається і такий важливий важіль у разі виникнення конфлікту, як зміна розподілу компетенції шля­хом внесення змін до Конституції.

Кожній федерації доводиться вирішувати низку проблем загального характеру: суверенітету; розмежування предметів відання й повноважень між федерацією та її суб'єктами; ство­рення механізму підтримання балансу інтересів усередині фе­дерації; економічного вирівнювання регіонів і умов життя лю­дей; формування єдиної правової системи федеративної держа­ви та механізму реалізації права; збереження цілісності союз­ної держави тощо. Із сучасних позицій федералізм аж ніяк не вимагає повної симетричності у всіх сферах відносин між цен­тром і суб'єктами федерації. Історія знає досить прикладів, коли федерації мали (або мають) асиметричний характер, тоб­то коли окремі суб'єкти федерації володіли (або володіють) різним статусом, мали (або мають) неоднакові права, у тому числі у сфері міжбюджетних або міжурядових відносин.

Можна виокремити такі правові форми асиметричних фе­дерацій.

По-перше, це структурно асиметричні федерації. У складі таких федерацій є як утворення, що мають статус суб'єкта фе­дерації, так і утворення, що не мають цього статусу. Так, до складу Канадської федерації входять 10 провінцій і 2 феде­ральні території (Юкон і Північно-Західні території), у Паки­стані існують 4 провінції і федерально керована Смуга племен, у США — 50 штатів та 7 інших різних адміністративно-тери­торіальних одиниць. Звичайно, кількість несуб'єктів федерації невелика.

По-друге, у складі федерації можуть виокремлюватися дві (або більше) категорії суб'єктів. Прикладом такої федерації є Росія, серед 89 суб'єктів якої є республіки, краї, області, авто­номна область, автономні округи й міста федерального значен­ня. У Канаді, наприклад, до 1981 р. з десяти її провінцій дві (Квебек і Онтаріо) мали право вето у прийнятті рішень, що було законодавчо закріплено.

По-третє, може спостерігатися прихована асиметричність федерації, коли її суб'єкти, формально маючи рівний статус, у певних сферах діяльності розглядаються неоднаково (наприк­лад, неоднакове представництво земель у верхній палаті пар­ламенту ФРН, неоднакове представництво суб'єктів ОАЕ в кон­сультативних Національних зборах, призначуваних емірами).

Багато федерацій має більш ніж одну з названих вище форм асиметрії. Разом із тим у теорії й практиці зарубіжного кон­ституціоналізму набула подальшого розвитку ідея утверджен­ня держави-нації, що втілилася в юридичній теорії національ­ної єдності, розробленій представниками Массачусетської шко­ли права. Відповідно до цієї концепції американський союз слід розуміти як результат договору між індивідами, що ста­новлять американський народ, а не між штатами як такими. Уся наступна світова практика підтвердила, що у федеративній державі поділ суверенітету неможливий, й у відносинах між федеральним центром і суб'єктами федерації може йтися лише про поділ урядових функцій.

Дотримуючись цього принципу, Основний закон ФРН чітко закріпив верховенство федерального права над правом земель. Федерація може в загальнонаціональних інтересах об'єднати землі, центральна влада має право змістити вищу посадову осо­бу суб'єкта федерації у разі грубого порушення нею федераль­ного законодавства. За Конституцією Індії на федеральний центр покладається обов'язок охороняти штати від зовнішньої агресії або внутрішніх заворушень, що дає можливість Союзу втручатися у справи, які перебувають виключно у віданні штатів. Такий механізм контролю над штатами в принципі дає змогу в період надзвичайного стану перетворити федеративну індійську державу на унітарну.

Те, що кантони Швейцарії відповідно до Конституції 1874 р. іменуються суверенними й мають у своєму розпорядженні всі права, не передані федеральній владі, зовсім не применшує су­веренітету союзної держави. Цікаво, що Швейцарія офіційно називається трьома мовами романської групи конфедерацією, а у німецькомовній частині країни застосовується найменуван­ня Eidgenossenshaft, що дослівно означає "товариство, засно­ване на клятві". Однак з формально-юридичного погляду Швейцарія є федеративною державою. Кантони не мають пра­ва сецесії, їхні основні закони не можуть суперечити Консти­туції Союзу. Вони можуть мати тільки республіканську фор­му правління і зобов'язані дотримуватися певних форм безпо­середньої демократії. Конституції кантонів у обов'язковому по­рядку затверджуються Федеральними зборами республіки. І те, що федеральний центр повинен враховувати багато в чому думку кантонів, свідчить про відпрацьовану століттями прак­тику відносин між різномовними групами населення, що ма­ють різні етнічні й культурні коріння. Швейцарській феде­рації, яка офіційно продовжує йменуватися конфедерацією, вдалося знайти ту золоту середину у відносинах між сильним федеральним центром і досить самостійними суб'єктами феде­рації, коли найповніше забезпечується інтерес усіх суб'єктів федеративних відносин. Велику роль у послабленні супереч­ностей відіграє добре налагоджена судова система. Мекси­канська конституція трактує суверенітет штатів як широку самостійність у вирішенні ними своїх внутрішніх проблем.

Для федерацій, суб'єкти яких мали на момент утворення союзу різний рівень економічного розвитку, актуальним є його вирівнювання. Можливі три варіанти вирішення цієї пробле­ми: розвиток і створення максимально сприятливих умов для багатих і перспективних регіонів, за рахунок яких здійснюєть­ся підтримка бідніших територій (США); створення рівних умов життя у всіх суб'єктах федерації шляхом регулювання системи оподаткування, дотацій, регулювання зайнятості тощо (ФРН); підтримка державою тільки проблемних районів, що перебувають у менш сприятливих порівняно з іншими умовах (Скандинавія). В Індії існує система внесків і дотацій штатам з боку Союзу у випадку, якщо коштів у розпорядженні штатів виявляється недостатньо.

Федерації розрізняються за ступенем централізації або децентралізації влади.

Конституції передбачають розмежування компетенції між центром і державними утвореннями.

Компетенція — це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різних сферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб'єктами.

Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Часто компетенція має кілька видів: виключну компетенцію федерації (тобто таку, яка виконується тільки союзними органами); виключну компетенцію суб'єктів феде­рації; сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її чле­нів; залишкову компетенцію (в Австрії та у Німеччині існує поняття "конкуруючої компетенції", остання являє собою різновид збіжної, або сумісної, компетенції).

У деяких країнах (США, Канаді, Латиноамериканській Федерації) існує два види компетенції: виключна компетен­ція союзу та залишкова компетенція суб'єктів федерації. До виключної компетенції США належить регулювання поміжштатної та зовнішньої торгівлі; карбування монет, вста­новлення стандарту міри та ваги; оголошення війни; призов до військової служби та утримання армії; створення та утри­мання Військово-Морського Флоту; здійснення зовнішніх відносин; укладення позик від імені США; видання законів для забезпечення цих повноважень (ст. 1 розд. 8 та ін.). Решта питань, не згаданих у цьому переліку, згідно з попра­вкою X, стосуються виключної компетенції штатів (прове­дення виборів, встановлення органів місцевого самовряду­вання, охорона здоров'я і громадського порядку, прийняття та внесення змін до Конституції штату та його органів влади й управління, ратифікація поправок до Конституції США).

Конституція Індії закріплює такі види компетенції: ви­ключну компетенцію союзу, виключну компетенцію штатів і сумісну компетенцію союзу і штатів.

До виключної компетенції союзу Конституція Індії відно­сить 97 питань, у тому числі всі питання щодо організації і здійснення оборони країни; зовнішньої політики (відносини з іноземними державами; дипломатичне, консульське й торго­ве представництва; участь у міжнародних конференціях; ук­ладення угод з іноземними державами; питання війни та ми­ру; громадянство, натуралізація та іноземні піддані. До них належать також питання щодо залізничних, морських і по­вітряних шляхів сполучення, засобів зв'язку; грошового обі­гу; монетарної системи, іноземної валюти, банкової справи, фондових і товарних бірж; розвитку основних галузей про­мисловості; розвитку й керівництва культурними установа­ми національного значення тощо).

До виключної компетенції штатів належать: забезпечен­ня громадського порядку і поліцейська служба; здійснення правосуддя; місцеве самоврядування; охорона здоров'я, осві­та (за винятком питань, віднесених до компетенції союзу); засоби зв'язку, а також велике коло питань, пов'язаних з сільським господарством. Проте за умов надзвичайного ста­ну союзний парламент має право приймати рішення з будь-яких питань.

До сумісної компетенції союзу і штатів віднесено: кримі­нальне право і кримінальний процес; законодавство про шлюб, сім'ю та опіку; значна частина цивільного права і ци­вільного процесу; законодавство про профспілки, промислові і трудові конфлікти; контроль за цінами.

Питання, що не передбачені жодним з видів компетенції, належать до повноважень штатів.

У теорії конституціоналізму здійснюється класифікація фе­деративних держав за певними ознаками. Звичайно виділяють договірні і конституційні федерації.

Договірні федерації створювали на основі волевиявлення суб'єктів, які об'єднувалися. В США, Швейцарії і Танзанії та­кими суб'єктами були попередньо (до об'єднання) суверенні держави. Серед договірних нерідко виділяють так звані класичні федерації, котрі еволюціонували від конфедерації (США, Швей­царія). В Австралії і Канаді створення федеративної держави було спричинене об'єднанням колоніальних володінь.

Зміст і характер волевиявлення суб'єктів, що об'єднуються у федеративну державу, є різним, а його способом виступає своє­рідна угода про об'єднання. Проте майже в усіх випадках таке об'єднання не знайшло прояву в укладанні реального договору, і за останній вважають конституцію федеративної держави. Тому поняття договірної федерації видається умовним. До того ж договірні засади при формуванні відповідних федеративних держав доповнювалися іншими засадами при зміні (звичайно розширенні) їх складу.

У США утворення нових штатів відбувалося на основі прий­нятих конгресом спеціальних законів і внаслідок перерозподі­лу меж штатів, які вже існували, окупації спірних земель або навіть купівлі територіальних володінь у інших держав.

Конституційні федерації створюються за рішенням центру і звичайно без будь-якого волевиявлення з боку складових тери­торії держави, що набувають статусу суб'єктів. Формальною основою створення та існування таких федерацій є конституції новоутворюваних держав, за якими не визнається договірна природа. В деяких випадках заміна відповідних конституцій тягнула зворотну зміну форми державного устрою (Мексика).

Розрізняють також федеративні держави, організація тери­торії яких зумовлена виключно історичними, географічними та іншими подібними чинниками, й ті держави, де федеративну форму запроваджено з урахуванням етнонаціональних чин­ників. Етнонаціональні чинники покладено в основу організації таких федеративних держав, як Бельгія, Боснія і Герцоговина, Ефіопія та Індія.

^ 4. Принципи устрою федерації

1. Федерація, побудована за територіальним принципом. Це США, Бразилія, Мексика, Австрія, Німеччина, Австралія та ін. Так, жоден із 50 штатів США не був утворений за національною ознакою, однак на півдні країни темношкіре населення складає більшість; у Мексиканських Сполучених Штатах існує три національні групи і 31 штат; в Аргентині утворено 22 штати, де є дві на­ціональні групи; у Німеччині є одна нація, а суб'єктів феде­рації після об'єднання з НДР — 16; в Австрії проживає одна нація, проте земель, які є суб'єктами федерації, — 9.

2. Федерація, побудована за національним принципом. Суб'єктами федерації Союзної Республіки Югославії за Кон­ституцією 1992 р. є дві республіки — Сербська Республіка та Республіка Чорногорія. Незважаючи на дуже велику від­мінність у кількості населення, суб'єкти федерації мають рів­ні права. Досить сказати, що коли президентом СРЮ буде обраний серб, то прем'єр-міністром буде чорногорець, і нав­паки; республіки мають свої конституції і громадянство.

3. Федерація, побудована за змішаним принципом: націо­нальним і територіальним. Згідно з Конституцією Російської Федерації до складу держави входять утворені за національ­ним принципом 21 республіка, одна автономна область і 10 автономних округів, за територіальним принципом — 49 областей і два міста федерального значення.

Суб'єкти федерації мають свої законодавчі, виконавчі та судові органи. Називаються вони по-різному. Так, законодав­чий орган штатів в Індії є легіслатурою, у США — законо­давчою чи генеральною асамблеєю, у Мексиці — законодав­чим органом, у Німеччині та в Австрії —ландтагом землі тощо.

Законодавчі органи суб'єктів федерації обираються ви­борчим корпусом штату (землі). За своєю структурою вони або однопалатні (Німеччина, Австрія, більшість штатів Індії та один штат — Небраска — у США), або двопалатні.

Виконавчу владу уособлює губернатор, який обирається повнолітніми громадянами (США, Мексика та ін.) або при­значається президентом (Індія). Іноді це робить уряд землі, який обирається ландтагом землі (Німеччина, Австрія).

Суб'єкти федерації мають, як правило, особисте грома­дянство. Характерною формальною ознакою федеративної держави є подвійне громадянство. Подвійне громадянство зафіксовано у конституціях США, Німеччини, Австрії.

Висновки

Федеративна держава - це союзна держава, частини якої (штати, землі, округи) мають державний суверенітет, що, од­нак, не порушує цілісності всієї союзної держави. Ці частини прийнято називати суб'єктами федерації. Вони мають власне законодавство, свою судову систему, самостійні органи управління.

На сьогоднішній день не існує чіткого поділу федеративних держав за ознаками. Тому, на наш погляд, слід виділити такі основні критерії поділу федеративних держав на види:

  1. За принципом симетрії (асиметрії):

  • структурно асиметричні федерації;

  • з чітким у виокремленням двох (або більше) категорій суб'єктів у складі федерації;

  • приховано асиметричні федерації;

  1. За ступенем централізації або децентралізації влади:

    • розмежування компетенції між центром і державними утвореннями;

    • виключної компетенції;

    • сумісної компетенції;

  2. За формою утворення:

    • договірні федерації;

    • конституційні федерації

  3. Залежно від обсягу повноважень:

  • децентралізовані;

  • центра­візовані;

  1. Залежно від історико-географічних чинників:

  • історичні;

  • географічні;

  • етнонаціональні;

  1. За принципами устрою федерації:

  • територіальні;

  • національні;

  • змішані.

Загалом, не зважаючи на різноманітність федеративних устроїв, можна зробити висновок, що така форма державного устрою є ефективною у вирішенні низки проблем загального характеру: суверенітету; розмежування предметів відання й повноважень між федерацією та її суб'єктами; ство­рення механізму підтримання балансу інтересів у середині фе­дерації; економічного вирівнювання регіонів і умов життя лю­дей; формування єдиної правової системи федеративної держа­ви та механізму реалізації права; збереження цілісності союз­ної держави тощо.

Список використаних джерел


  1. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков; За ред. В.М. Бесчастного. – К.: Знання, 2007. – 467 с.

  2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. Посібник / В.О. Ріяка (керівник авт. кол.), В.С. Семенов, М.В. Цвік та ін..; За заг. ред. В.О. Ріяки. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.

  3. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 496 с.



Скачать файл (95 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru