Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Готичний стиль - файл 1.doc


Готичний стиль
скачать (107 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc107kb.20.12.2011 10:19скачать

Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Готичний стиль

Го́тика (від італ. gotico, буквально — готський, від назви німецького племені готів) — готичний стиль, художній стиль, що є заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної Європи (між серединою 12 і 15-16 ст.). Термін «Готика» був введений теоретиком мистецтва і архітектором Джорджо Вазарі і далі поширений італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливе означення всього середньовічного мистецтва, що виникло не без впливу активності германських племен, котрі вважалися «варварськими». З початку 19 ст., коли для мистецтва 10-12 ст. прийняли термін «романський стиль», було обмежено хронологічні рамки готики, в якій, у свою чергу, почали виділяти ранню, зрілу (високу) та пізню фази.
Історія
У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський — XI—XII століття і готичний — ХІІІ—XIV століття (в окремих країнах — до XVI ст.).
Готичний стиль
Готика як стиль привертає увагу пошуком синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас ,в готиці більше, ніж у романському стилі, відбився вплив раціонального сприймання світу,широке використання інженерних досягнень свого часу.

Готичні майстри широки використовують башти,стрілчасті арки,пінаклі,скульптури. Всі елементи готичних соборів стрімко підносяться вгору, що надає готичним спорудам динамічності, величі.Фантастичної краси соборам готики надае використання вітражів,найдавніші зразки яких зберіглися у Великій Британії та Франції(вітражі Шартру).

Сутність готики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, у прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура водночас конструктивна та зображувальна , а готичні собори швидко стали центрами суспільного життя.
Зразки готичних соборів
Пам'ятками цього стилю є Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам), Лондонське Вестмінстерське абатство, Міланський собор в Італії і т.д. На великі зміни в емоційному світі людини середньовіччя вказували й нові явища в музичній культурі. Саме у 12-13 ст. досягає вершин розвитку найдосконаліший вид професійного багатоголосся — дискант. Це був спів у протилежному русі, або «протиголосся», осередком його була школа при соборі Паризької Богоматері, міста Лімож і Шартр. У 15-16 ст. готику змінив Ренесанс.В деяких країнах готика була довготривалою і спів'існувала з Ренесансом( Іспанія )чи бароко ( Велика Британія ).

Значного розвитку готика досягає у Франції. Колискою готики вважають так звану третю церкву в містечку Клюні ,що побудували ченці ордену Св.Бенедиктина у 1088 р. Взірцем ранньої готики став Собор Паризької Богоматері (п'ятинефний храм уміщував до 9 тисяч людей). Він поєднує готику з залишками романської архітектури — масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Західний фасад став зразком для архітектури багатьох наступних соборів: над трьома вхідними порталами послідовно височіють так звана галерея королів, три великих вікна з «трояндою» посередині, дві вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.

Вибори колегією з семи курфюрстів графа Хайнріха VII римсько-німецьким королем у 1308 р. Зображення з Codex Balduini, 1340.Зразок мініатюри доби готики.

Готичний стиль штучно поділено на етапи ранньої, високої та пізньої готики. У межах готичного стилю митці XIII—XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатоколірних вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації. Значногого поширення набувають ткані килими-так звані мільфльори ,визначні зразки яких зберігає музей Клюні ,Париж - серія "Дама з однорогом" .
Готика Англії

Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці ХІІ ст.) й існувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його «розпластаність» по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середхресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері.Він стане темою полотна Джона Констебла - зберігається в музеї Метрополітен,Нью-Йорк.

Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики.

Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.

В Італії дістали поширення лише окремі елементи готики: стрілчасті арки, «рози». Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (собор у Сієні). Приклад пізньої італійської готики — величезний Міланський собор, який вміщує 40 тисяч людей, другийсеред найбільших храмів Європи (початок будівництва XV ст. — кінець XVI ст.). Венецію й досі прикрашають її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах або лагунах (Палац дожів, 1310 р. — XVI ст.).

Готичні пам'ятки є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі і т.д.), Чехії (собор св. Віта і Карлів міст у Празі), Австрії (собор св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Маріацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи. З XI ст.
Готика Польщі

Польща також здійснила значний поступ у культурному розвитку, особливо після остаточного відновлення в XIV ст. власного королівства. Географічні умови, насамперед значна віддаленість від розвинених культурних центрів Західної Європи, і політична роздрібленість призвели до того, що польські досягнення в галузі культури аж до початку XVI ст. не були не значним, як досягнення чешських майстрів. Крім того, цей поступ у Польщі очолювало духовенство; темпи підготовки місцевих священиків для заміни іноземних місіонерів були повільними, а поширення християнського способу життя після першого спалаху ентузіазму за правління Болеслава Великого було досить важким.

Повільне поширення західних ідей у Польщі вікликано тим, що церковні реформи Григорія VII були сприйняті в Польщі лише на початку XIII ст., набагато пізніше, ніж у Богемії.

Готичний стиль поширився у Польщі протягом XIV—XV ст. На півдні, в районі Кракова, домінувала готика французького типу. Німецька готика поширилася на Заході й Півночі Польщі. Значне поширення готичного мистецтва мало в містах німецьких колоністів. Тевтонські лицарі, великі магістри яких часто були фаховими будівниками, перейняли той специфічний стиль готичної архітектури заможних міст Ганзи . Деякі з цих споруд, церква Матері Божої у Данцигу (1345-1503) і найзначніша цегляна споруда — палац великих магістрів у Марієнбурзі (1276—1335), справили великий вплив на будівництво у Північно-східній Польщі. Мало свій вплив і чеське готичне мистецтво, представлене учнями Петра Парлержа.Пізньоготичний стиль розквітне в у Польщі лише в XV ст.

Найдавнішими скульптурними пам'ятками Польщі є оздоблення романських церков, зокрема бронзова брама собору в Гнезно (1129—1137) і двері собору в Плоцьку. Готичні скульптурні пам'ятки датуються XIV—XV ст. Найвідоміші з них — статуї князів династії Пястів, що збереглися у Вроцлаві, Ополі, Кресобожі, Любуші й Кракові. Із середини XIV ст. значного розвитку у Польщі набуло різьбярство. До наших часів збереглося кілька гарних зразків різьблених дерев'яних вівтарів(вівтар Віта Ствоша в Кракові ).

До кращих зразків живопису належать мініатюри та орнаменти в манускрипті, що містить житіє св. Ядвіги, створені Миколаєм Пруссом (1353 р.). Богемське мистецтво мініатюри, що було поєднанням французької та італійської традицій з оригінальними чеськими елементами, сягнуло Польщі лише в XV ст.
Готика України
Один з найцікавіших періодів історії архітектури України - кінець XIV - перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну ролю у формуванні нового стилю відіграв Львівський катедральний костел. Його заклали на початку 60-х років XIV століття, а завершили в основному в 80-х роках наступного.

Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера.

Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386-1434).
Готика Іспанії
Араби привнесли в мистецтво Іспанії розвинуту культуру орнаменту і залишили низку прекрасних пам'яток архітектури, серед яких мечеть у Кордові (XVIII ст.) і палац Альгамбра в Гранаді (XIII—XV ст.)- мавританський стиль. В XI—XII ст.ст. на території Іспанії розвивається романський стиль в архітектурі, найкраща пам'ятка стилю-собор у місті Сантьяго-де-Компостела. У XIII — першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль.

Кінець 12 — початок 13 ст. в Іспанії, як і у всій Європі, були позначені важливими змінами: посилилась могутність великих монархів, об'єднувалися дрібні держави, монастирі втрачали свій вплив, виникли міські общини з їх самоуправлінням. Все це сприяло пробудженню народної свідомості усіх сфер життя суспільства і насамперед мистецтва, архітектури, що відобразилось в готиці. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси( собори в Севільї, Бургосі і в Толедо ).

Кафедральний собор в Толедо- серед найбільших у Європі.Його заклали у 1227 році чи близько тої дати.Має п'ять нефів і нагадує французькі взірці .Толедо був центром католицизму в Іспанії,тому собор постійно добудовували (зала капітула,ризниця,релікварій,навіть гардеробна зала.)Внаслідок цього він втрачав чистоту стилю готики,але збагачувався рисами других стилів та насичувався зразками мистецтв(різблення крісел Алонсо Берругете-шедеври ужиткового мистецтва Іспанії у хорі кафедрального собору).

За планом мало бути дві башти на західному фасаді.Але звели лише одну,та таку високу,що стала доминантою історичного центру Толедо .

Особливе художнє явище в Іспанії-так званий стиль «мудехар», що сформувався злиттям в архітектурі елементів готики (а пізніше — Ренесансу) з мавританською спадщиною.
Доля готичного стилю
У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі). Історія мистецтва оперує поняттями «англійська, французька, німецька готика».

Протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з «варварським мистецтвом», сприймалася як порушення художнього смаку, симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Приязнь у сприйнятті готики пов'язана з ідеологією німецького й французького романтизму, які наново «відкрили» цей стиль, наголосивши на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у 19-20 століттях появою неоготичних тенденцій у мистецтві багатьох країн Європи(неоготика Чехії,Німеччини,Англії,Угорщини,Польщі,навіть України-костьол св. Миколи,Київ).

У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Подибуваний у Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен-Дені у сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі.

Зовнішні особливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда збиралася докупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося на емоційному враженні. Якщо з зовнішнього боку то була священна гора, яка радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві (ще — горбок Венери, відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, які водночас звільнювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою добою схоластичної науки, спроб створити енциклопедичні системи знання, яке гармонувало з природною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас алегоричною і органічною космічною звісткою. Для Північної Європи характерна цегляна готика. Найбільш знаменитим циклом скульптур періоду готики незаперечно вважається скульптурний декор собору в Наумбурзі. Рельєфи «Страстей Христових», зображені на огорожі західного хору («Таємна вечеря», «Зрадництво Іуди», «Взяття під варту»), сповнені надзвичайного драматизму, реальності подій, проникливої достовірності. У самому приміщенні хору наумбурзькі майстри поставили 12 статуй засновників храму. Це ціла галерея людських характерів, дуже різних і протиставлених один одному.
Пізня готика

У пізньоготичній німецькій скульптурі багато патетики, з'являються манірність, претензійність, надмірна витонченість, поєднання релігійної екзальтації з жорстокою натуралістичністю (дерев'яні скульптури «Розп'ятий» і «Оплакуваний»). Культура середньовіччя, яка існувала тисячоліття, висунула нове коло ідей та образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми. Надихаючись духом християнства, мистецтво цього часу глибоко проникло у внутрішній світ людини. Інтерес мистецтва середньовіччя до духовності був величезним. Мислителі й художники цієї пори так само, як і в античності, прагнули гармонії, міркували про розумне влаштування світу. Але виражали це специфічно, абстрактнішою мовою. Ольга Приходько
Готичний стиль і схоластика
Домінуючими в духовній атмосфері середньовіччя все ж лишалися релігійне світовідчуття і богословські інтелектуальні шукання, що спричинило виникнення схоластики.

Схоластична методологія, яка багато в чому сприяла зверненню західноєвропейських богословів до вчення Платона та Арістотеля, склалась у трактатах візантійського богослова Іоанна Дамаскіна. Суть її полягала у спробі логічного синтезу античної філософії і християнського віровчення, розуму і віри. "Схоластика, — писав О. І. Герцен, — була й не цілком релігійна, і не цілком наукоподібна від хисткості в логіці — вона шукала вірування, вона піддавала свій догмат найскрупульознішому розмірковуванню і піддавала розмірковування найбуквальнішому розумінню догмата. Вона одного страхалась, як вогню: самобутності думки; їй аби відчувати повідок Арістотеля чи іншого визнаного керівника".

Виникнення схоластики було зумовлене прагненням церкви поставити розум на службу вірі, перетворити філософію на засіб логічного зміцнення богослов'я. Віра при цьому не тільки задавала тон, а й заздалегідь визначала кінцеву відповідь, до якої мали привести зусилля розуму. Для схоластики філософствувати — значило знайти переконливі посилання на авторитет.

Хоча схоластика і не створила жодних оригінальних ідей, певною мірою вона стимулювала розумовий розвиток людства — принаймні тому, що допомогла виявити ступінь прикладної значущості різних учень, апробувавши їх теоретичні якості. Без цієї складної і надзвичайно важкої роботи неможливим був би і дальший розвиток самої філософії.

Водночас нестримно зростав інтерес до експериментального пізнання дійсності. І поряд з "Сумою богослов'я" найбільшого авторитета теології — Фоми Аквінського — виходять у світ філософські праці Роджера Бекона. У Болоньї, Пармі, Монпельє, Оксфорді протягом ХII—XIII ст. виникають перші європейські університети.

Готика пов'язана з розвитком міста. Міське життя породжує нові типи будинків цивільного призначення: біржа, митниця, суд, лікарні, склади, ринки тощо. Складається обличчя міського муніципалітету — ратуші. Особлива увага приділяється сторожовій вежі ратуші (бефруа), що була символом незалежності, як міський собор був символом добробуту громадян комуни. На майдані перед собором відбувалися диспути, лекції, розігрувалися містерії.

Готичний храм, зберігши ту саму базилікальну форму, що й у романський період, має нову конструкцію склепіння, основою якого є каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться у пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттів. Нове склепіння неминуче викликало зміну інтер'єру. Його особливостями стали грандіозна висота, порівняно невелика товщина стовпів, витіснення, по суті, стіни величезними прорізами вікон, що в результаті викликало появу вітражів. В екстер'єрі панують вертикальні тяги, гладка поверхня стін закрита кам'яним мереживом, бо скульптура почала вкривати весь храм, особливо у Франції, де є блискучі взірці синтезу скульптури з архітектурою.

У скульптурному декорі, який заповнив увесь екстер'єр, будучи родом проповіді, крім сцен із Священного Писання трапляються вже літературні повчальні сюжети і сцени з життя, іноді сповнені гумору.

Франція, особливо її центр Іль де Франс, вважається колискою готики. Рання готика репрезентована Собором Паризької Богоматері (п'ятинефний храм уміщував до 9 тисяч чоловік). В його конструкції виразно виявляються всі основні принципи готики, але від важкої романської архітектури — масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Західний фасад став зразком для архітектури багатьох наступних соборів: над трьома вхідними порталами послідовно височіє так звана галерея королів, три великих вікна з "розою" посередині, дві вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.

Широковідомим став Шартрський собор. Блискучий приклад зрілої французької готики — собор у Реймсі. Найбільший і найвищий собор Франції — Ам'єнський. Його довжина 145 м, висота склепіння центрального нефа 42,5 м. Ам'єнський собор часто називають готичним Парфеноном.

З готичних монастирів особливо знаменитим є абатство Мон Сен Мішель біля кордону Нормандії і Бретані, розташоване на високій скелі, як неприступна фортеця. Феодальні замки в кінці XIII ст. будували вже тільки з королівського дозволу, у XIV ст. це взагалі стає привілеєм короля і його оточення, у замкових комплексах виникають розкішно вбрані палаци. Замки поступово перетворюються на резиденції для розваг, на мисливські шато.

Готика — це період розквіту монументальної скульптури: постаті статичні, стоять точно у фронтальних позах. Поступово скульптура відокремлюється від стіни, набуває округлого об'єму. Але і при скутості поз зберігаються пластичність, стримана велич образів, іноді вони навіть індивідуалізовані (св. Ієронім, св. Георгій, св. Мартін у Шартрському соборі). Рельєф переважно високий — горельєф. Виробляються канони композиції, певні сюжети призначені для певних місць будинку.

З другої половини XIII ст. скульптурні зображення ставали часом взірцем досконалості, захоплення людською красою. Недарма Христа, який благословляє на добрі діла — скульптуру в Ам'єнському соборі — назвали прекрасним Богом.

У живописі місце фресок зайняв вітраж (живопис із шматочків скла, а згодом живопис по склу у свинцевій обвідці). Особливо славилася Шартрська майстерня у Франції. У Шартрському соборі в XIII ст. вітражі займали площу 2660 кв. м. Головна їх особливість полягала у тому, що куски скла були невеликого розміру, а свинцева обвідка відігравала роль контурного рисунка, інтенсивною була і кольорова гама основних кольорів (червоного, синього, жовтого). ХIII ст. у Франції слушно вважається золотим віком вітража.

З кінця XII ст. Франція стає центром європейської освіченості. Паризький університет — одне з провідних місць наукового життя Європи. У Парижі налічується 300 цехів ремісників. Головним замовником творів мистецтва стає не церква, а міста, гільдії купців, цехові корпорації і король. Основний тип будови — не монастирська церква, а міський собор.

Німецька готична архітектура склалася пізніше за французьку. Німецькі собори простіші, будинок сильніше витягнутий по вертикалі, шпилі веж дуже високі. Особливість — однобаштові храми, увінчані високим шпилем.
Для Північної Європи характерна цегляна готика. Найбільш знаменитим циклом скульптур періоду готики незаперечно вважається скульптурний декор собору в Наумбурзі. Рельєфи "Страстей Христових", зображені на огорожі західного хору ("Таємна вечеря", "Зрадництво Іуди", "Взяття під варту"), сповнені надзвичайного драматизму, реальності подій, проникливої достовірності. У самому приміщенні хору наумбурзькі майстри поставили 12 статуй засновників храму. Це ціла галерея людських характерів, дуже різних і протиставлених один одному.

У пізньоготичній німецькій скульптурі багато патетики, з'являються манірність, претензійність, надмірна витонченість, поєднання релігійної екзальтації з жорсткою натуралістичністю (дерев'яні скульптури "Розп'ятий" і "Оплакуваний").

Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці XII ст.) й існувала до XVI ст. Слабкий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його "розпластаність" по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середохресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері, оспіваний згодом у пейзажах Дж. Констебла.

Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики.

Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цого періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв. м.

В Іспанії XIII ст. у період найзапеклішої боротьби з арабами — готичну епоху — найактивніше формується іспанська культура. Збагачена елементами мавританського стилю, готика Іспанії набула особливої пишності і різноманітної орнаментики (собори у Леоні, Толедо). Особливе місце в іспанській архітектурі посідає стиль "мудехар" (тобто мусульманський). Це як правило собори з цегли, зі склепистим мавританським перекриттям у формі восьмикутної зірки, збудовані архітекторами-арабами. Головний елемент оздоблення — кольорові полив'яні кахлі й орнаментальна ліпнина. Композиційним центром такої споруди завжди є внутрішній двір, звичайний для всіх південних будівель.

В Італії дістали поширення лиш окремі елементи готики: стрілчасті арки, "рози". Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (собор у Сієні). Приклад пізньої італійської готики — величезний Міланський собор, який вміщує 40 тисяч чоловік, найбільший храм Європи (початок будівництва XV ст. — кінець XVI ст.). Венецію й досі прикрашають її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах або лагунах (Палац дожів, 1310 р. — XVI ст.).

Готичні пам'ятки є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі і т.д.), Чехії (собор св. Віта і Карлов міст у Празі), Австрії (собор св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Марнацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи.

Розвиток середньовічного театру привів його до більш універсального жанру — містерії (XV—XVI ст.). Вона виросла з так званих "мімічних містерій" — міських процесій на честь релігійних свят, урочистих в'їздів королів.

У цих інсценуваннях церковних легенд брали участь сотні чоловік. До них привносилося багато життєвих деталей. Містерія існувала в Європі, а особливо у Франції, понад двісті років. Містеріальна драматургія мала три цикли: "старозаповітний", "новозаповітний" і "апостольський", в якому сюжети п'єс були запозичені з "Житія святих" та з міраклів про святих ("Містерія Старого Заповіту" складалася з 38 епізодів, у ній брали участь 242 дійові особи — Бог, ангели, Люцифер, Адам і Єва були головними; "Містерія страстей", присвячена Ісусу Христу, поділялася на чотири частини, відповідно до чотирьох днів вистави). Виконавці — міський люд.

З містерій, в яких дидактика вкладалася в релігійні форми і часто втрачала сенс через сусідство побутових комічних сцен, виріс театр мораліте. У п'єсах театру мораліте діяли алегоричні персонажі, кожен з яких уособлював якийсь людський порок або чесноту, стихію природи або церковне поняття. Індивідуальними рисами персонажів не наділяли, більше того, їх розпізнавальним знаком виступала якась річ: якір в руках у Надії, люстерко, в яке постійно милувалося Себелюбство тощо. Фабула будувалася навколо зіткнення добра і зла, доброчесності і пороку, духу й тіла. Розумні люди йдуть стежкою доброчесності, нерозумні стають жертвами пороку — цю істину мораліте утверджувало на різні лади ("Розсудливий і нерозсудливий"; "Торгівля. Ремесло. Пастух"; "Осудження бенкетів").

У деяких мораліте всупереч їх дидактичному надзавданню відчувається внутрішній опір традиційній моралі поміркованості, що виявляється у життєрадісному світосприйманні. Так, в "Осудженні бенкетів" виводяться і висміюються дами — Ласощі, Обжерство, Шати — і кавалери — П'ю-за-ваше-здоров'я і П'ю-взаємно, — які зрештою гинуть у сутичці з Апоплексією, Паралічем та іншими хворобами, але зображається це так весело і дотепно, що виникає симпатія до життєлюбних персонажів. Особливу увагу в мораліте звертали на поетичну мову.

Зовсім вільним від церковних настанов був театр фарсу, який розвивався паралельно мораліте і виділився в самостійний жанр з другої половини XV ст. Однак до цього він пройшов довгий прихований шлях розвитку, будучи частиною містерій. Сама назва його походить від латинського farca ("начинка"). І справді, влаштовувачі містерій часто-густо писали: "Тут вставити фарс". Але джерела фарсу глибші — у карнавальних іграх на масляну і виставах гістріонів. Їх дійовими особами були не побутові персонажі, а блазні, дурні: честолюбний Дурень-солдат, Дурисвіт, Клеру-хабарник і т. п. Іноді фарси використовувались у політичній боротьбі. Так, Людовік XII вдавався до послуг народного фарсового театру у боротьбі з папою Юлієм II. Сатиричні сценки — соті — були якийсь час заборонені при Франциску І. Однак соті ще позбавлені справжньої повнокровності, якою відзначався масовий, вільнодумний буфонний фарс, котрий став у XVI ст. панівним жанром. У ньому вже є характери, гострий життєвий матеріал. Справжній герой — кмітливий, спритний пройдисвіт, дотепний переможець суддів, купців і різного роду йолопів (серія фарсів про адвоката Патлена). Саме у фарсовому театрі проявив себе перший і найбільш уславлений актор середньовічного театру Жан де л'Еспін, прозваний Понтале (оскільки його кінь стояв біля моста Але).

Фарс значною мірою вплинув на подальший розвиток театру Західної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія дель арте; в Англії та Німеччині на зразок фарсу писали інтерлюдії, у Франції фарсові традиції живили мистецтво геніального Мольєра.

Досить популярні були пародії на культові тексти, сатиричні вірші (латинською мовою), а також застільні й любовні пісні епікурейського характеру.

Культура середньовіччя, яка існувала тисячоліття, висунула нове коло ідей та образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми. Надихаючись духом християнства, мистецтво цього часу глибоко проникло у внутрішній світ людини. Інтерес мистецтва середньовіччя до духовності був величезним. Мислителі й художники цієї пори так само, як і в античності, прагнули гармонії, міркували про розумне влаштування світу. Але виражали це специфічно, абстрактнішою мовою.


Скачать файл (107 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru