Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Курсова робота - Технологія вирощування озимого ріпаку - файл 1.doc


Курсова робота - Технологія вирощування озимого ріпаку
скачать (431.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc432kb.20.12.2011 11:00скачать

содержание

1.doc

  1   2
Реклама MarketGid:
ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ І. Обґрунтування теми роботи 4

Розділ 2. Природноекономічні умови зони вирощування 7

Розділ 3. Ботаніко-біологічні особливості культури 19

Розділ 4. Технологія вирощування 27

Технологічна карта вирощування ріпаку озимого 45

Висновок 46

Список літератури 47

ВСТУП

Озимий ріпак серед олійних культур родини капустяних займає перше місце за вмістом олії в насінні (45-50 % слабовисихаючої олії з йодним числом 94-112), Крім того, в насінні міститься до 20 % білка і понад 17 % вуглеводів. У складі ріпакової олії є значна кількість шкідливої для організму ерукової кислоти, яка знижує її харчові якості. Останнім часом виведено сорти озимого ріпаку, в олії яких майже зовсім немає ерукової кислоти, а вміст олеїнової кислоти доведено до 60-70 %, що значно підвищує її харчові властивості і наближає за якістю до соняшникової олії.

Ріпакову олію безерукових сортів широко використовують у їжу, а також у кондитерській, консервній, харчовій промисловості; олію звичайних сортів ріпаку -лише після рафінування. її застосовують у миловарній, текстильній, металургійній, лакофарбовій та інших галузях промисловості.

З ріпакової олії виробляють пальне - біодизель, який є більш екологічнішим ніж продукти переробки нафти.

Макуха і шрот озимого ріпаку - високобілковий концентрований корм для тварин. Шрот безерукових сортів ріпаку містить до 0,5 % шкідливих глюкозинолатів (замість 6-7 % у звичайних сортів) і кормовими якостями прирівнюється до соєвого. Макуху і шрот звичайних сортів також згодовують тваринам невеликими дозами; 1 кг макухи прирівнюється до 1 корм. од.

Озимий ріпак як високоврожайну культуру з коротким вегетаційним періодом широко використовують для вирощування раннього зеленого корму. В 100 кг його зеленої маси міститься до 4 кг протешу, 14-16 корм. од. На 1 корм. од. в зеленій масі ріпаку припадає 180-190 г протешу.

Озимий ріпак - добрий медонос, з 1 га його посіву можна отримати до 100 кг меду. Він мало висушує ґрунт і рано звільняє поле, тому є добрим попередником для озимих і ярих зернових культур. Кореневі рештки ріпаку; після мінералізації залишають у ґрунті 60-65 кг/га азоту, 32-36 фосфорної кислоти і 55-60 кг/га калію. Проте слід ураховувати, що він може засмічувати поля падалицею.

У зв'язку з тим, що озимий ріпак рано достигає (особливо при використанні на зелений корм), його вирощують як озиму проміжну і післяжнивну культуру.

Ріпак у культурі був відомий за 4 тис. років до н. є. Батьківщина його середземноморські країни, звідки він розповсюдився в Азію, а в XIV ст. в Західну Європу, де й понині є однією з головних олійних культур. Припускають, що в Україну ріпак завезено в середині XVIII ст. Нині його світові посіви становлять понад 12 млн. га. Як озиму культуру ріпак вирощують у Франції, Голландії, Бельгії, Англії, Швеції, Польщі. В Україні посіви озимого ріпаку зосереджені переважно в правобережній частині Лісостепу.

Перспективним є вирощування озимого ріпаку на зрошуваних землях півдня України як в основних, так і в проміжних посівах.

^ Розділ 1 ОБҐРУНТУВАННЯ ТЕМИ РОБОТИ

Розвиток цін на зернові культури на ринку України за останні два роки змушує багатьох керівників сільгосппідприємств замислитися над питаннями: які культури вирощувати на перспективу, що не спричинять проблем з реалізацією; зростатимуть ціни на ринку чи залишаться стабільними.

Аналізуючи світовий ринок рослинницької продукції, можна упевнено стверджувати, що найближчими роками перспективним залишиться виробництво олійних культур. За даними дослідницького бюро світового ринку ІSТА Міеlkе GmbН у Гамбурзі, останніми роками світове споживання олій та рослинних жирів щороку підвищувалося на 4%. Приріст виробництва олійних культур за останні 12 років щороку становив 3,5 млн. т. Сюди входять не лише потреби харчової промисловості, а й промислова переробка на технічні цілі (у хімічній промисловості, виробництво біодизеля та олив).

Що ж до структури споживання, то серед 17 олійних культур світове лідерство належить соєвій олії — 25,8%, за ним іде олія пальмова — 21,2% і на третьому — олія ріпакова — 9,8%. Позиція на світовому ринку соняшнику скоротилася до 6,6%.

У 15 країнах Західної Європи із загальної площі олійних культур 5,3 млн. га у 2001 році площі під ріпаком сягали 3 млн. га. Найбільше виробництво ріпаку у Європі зосереджене в Німеччині (понад 4 млн. т/рік). Площі під цією культурою тут зросли у 2001 року до 1,262 млн. га через підвищення попиту і прогнозоване зростання цін.Товаровиробник одержує за 1 т ріпаку понад 230 ЕUR.

У зв'язку з будівництвом у Німеччині нових заводів з переробки ріпаку на біодизель, проектна потужність яких становила на кінець 2002 року 700000 т, потреба в ріпакові ще підвищиться, і ціни на сировину зростатимуть.

Який риск для себе може мати український товаровиробник з огляду на такий розвиток ринку олійних культур?

Традиційною олійною культурою України є соняшник, площі якого перевищують 2,7 млн. га. Через низькі затрати обігових коштів виробництво соняшнику навіть за врожайності 15 ц/га забезпечує чималий прибуток господарству. У південних регіонах України соняшник залишиться однією з основних культур. Однак подальше зростання виробництва цієї культури за рахунок розширення площ уже неможливе. Порушення сівозмін шляхом насичення полів соняшником призводить до падіння родючості ґрунту, нагромадження шкідників і хвороб і, зрештою, до зниження врожайності.

У західних і центральних областях України спостерігається зацікавленість у вирощування ріпаку. На жаль, площі під ріпаком за роками дуже варіюють — від 140 до 220 тис. га, а врожайність навіть озимого ріпаку не. перевищує 13 ц/га. Попит на ріпак на ринку України постійно підвищується, про це свідчить зростання цін на 1 т ріпаку. У вересні 2002 року вони досягли 1000 UАН/т, тобто наближаються до цін у Західній Європі.

За оптимальних умов вирощування, ярий ріпак формує біологічну врожайність 25-35 ц/га, а озимий —- 45-55 ц/га і більше. Якщо порівняти потенційну можливість цієї культури і одержуваний урожай, постає запитання: чому ж так діється?

Низькі врожаї ріпаку в Україні пов'язані з цілою низкою причин, які можна поділити на економічні, технічні й технологічні.

Економічні причини пов'язані з високими капіталовкладеннями на 1 га ріллі при вирощуванні ріпаку. Перемінні та постійні затрати при виконанні всіх технологічних операцій з вирощування ріпаку перевищують 1,5 тис. UАН/га. Це, насамперед, пов'язано з високими затратами на гербіциди, фунгіциди та інсектициди (як мінімум, дворазова обробка) і високими дозами мінеральних добрив, без яких вирощування ріпаку є недоцільним.

Технічні причини пов'язані з відсутністю в господарствах сучасної техніки. Бракує сучасних ґрунтообробних знарядь типу "Європак" або "Компактор", що створюють посівне ложе і сприяють оптимальній глибині заробки насіння на 2-3 см. Застарілі сівалки не можуть забезпечити норму висіву ріпаку від 3 до 4 кг/га. Великі втрати ріпаку у процесі його збирання пояснюються відсутністю ріпакового стола в комбайнів та бічного ножа на жниварці.

Технологічні причини пов'язані з двома попередніми. Недостатня кількість засобів і застаріле технічне оснащення породжують порушення технології, а від такої "модернізованої" технології одержують, відповідно, сумні результати. Якщо врожайність ріпаку нижча від 15 ц/га, затрати на виробництво перевищують прибуток від реалізації продукції.

Треба робити акцент на вирощування озимого ріпаку, оскільки його біологічний потенціал вищий, ніж у ріпаку ярого. У демонстраційних дослідах, проведених Черкаським інститутом агропромислового виробництва, у 2001 році врожайність озимого ріпаку становила в середньому у всіх сортів 33,1 ц/га, а ярого — 18,8 ц/га. В умовах 2002 року врожайність озимого та ярового ріпаку становила, відповідно, 23,6 і 22,6 ц/га.

Щодо вибору сорту озимого ріпаку не можна дати однозначних рекомендацій. На сьогодні до "Реєстру сортів" занесено сорти української та зарубіжної селекції. Багато товаровиробників перевагу надають новим гібридам або лінійним сортам ріпаку від фірм Lеmbkе або DSV.

Вирощування озимого ріпаку в Україні пов'язане з ризиком його вимерзання в окремі роки. За умови виконання всього комплексу заходів із своєчасного висівання, оптимальної густоти і застосування фунгіцидів восени цей ризик помітно знижується.

Враховуючи вище вказане можна зробити висновок, що ріпак є перспективною олійною культурою і попит на цю культуру зростає. Тому темою цієї робити є розробка технології вирощування ріпаку озимого в умовах Дослідного господарства Сумського інституту АПВ Сумського району Сумської області.

Для вирішення поставленої задачі необхідно врахувати усі фактори що забезпечують високу врожайність і відповідно й високий прибуток:

  1. біологічні особливості культури;

  2. агро-кліматичні умови району;

  3. особливості ґрунтів;

  4. вибір сорту;

  5. місце в сівозміні;

  6. відповідний обробіток ґрунту;

  7. застосування добрив і засобів захисту рослин;

  8. якісні збирання культури з найменшими втратами і післязбиральна доробка.
    Для вирішення даних питань буде використано навчальні посібники, наукові

роботи, статті, розробки дослідних установ з питань вирощування озимого ріпаку.

^ Розділ 2. ПРИРОДНОЕКОНОМІЧНІ УМОВИ ЗОНИ ВИРОЩУВАННЯ

Клімат

Дослідне господарство Сумського інституту АПВ знаходиться в другому агрокліматичному районі Сумської області, який характеризується помірним кліматом із теплим літом при значній кількості вологи, не дуже холодною зимою з відлигами.

Сума плюсових температур за період, коли середньодобова температура буває вище 10°С, складає 2500-2650°. Гідротермічний коефіцієнт за період з температурою понад 5°С дорівнює 1,1-1,2. Згідно багатолітніх даних Сумської метеорологічної станції середньорічна температура району дорівнює +6,3 °С.

Таблиця 1

Таблиця агрометеорологічних спостережень за вегетаційний період

Показники

Березень

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Середньодобова

т-ра повітря, С°


0,1


0,9


1,0


1,8


5,5


10,0


12


10


19


19


17


18


19


21


21


20


21


19


17


11


9,1

Температура

на поверхні ґрунту, С°


-1



-2



0



2,0



5,0



7,5



11



12



21



22



21



21



22



25



24



24



24



20



17



11



9


Т-ра ґрунту на

глибині 10 СМ










1,4

2,4

8,5

11

12

20

21

21

20

21

24

23

24

23

20

18

14

11

Опади, мм

17

19

10

36

42

1,1

39

3,2

4;2

1,1

26

3,8

19

8.6

36

41

0

14

57

33

15

15 Період

онтогенезу

культури(ВВСН)


00



05



07



12



23



55



61



65



70



75



79



81



85



87



89









Абсолютним мінімумом температури повітря є -36°, абсолютним максимумом -+38°. Останні весняні заморозки спостерігаються у третій декаді квітня, а в окремі роки на початку травня. Перші заморозки восени спостерігаються на початку жовтня. У низинних формах рельєфу заморозки більш частіші і триваліші у зв'язку з накопиченням маси холодного повітря. Протяжність без морозного періоду складає біля 150-170 днів. Середня дата зупинення весінніх заморозків припадає на 21-25 квітня, а настання осінніх - на 4-7 жовтня. Дати переходу середньодобової температури повітря через 0°, +5°, +10°, +15° наведені у таблиці 2.

Таблиця 2

Перехід середньодобової температури



+5°

+10°

+15°

25/IIІ

15/ХІ


10/ІV

24/Х


26/ІV

29/ІХ


18/V

5/ІХ


За даними таблиці можна зробити висновок, що кількість днів із середньою температурою понад +5° досягає 197, із температурою понад +15° - 110 днів.

Описаний вище хід весняних і осінніх температур, а також сума активних температур досить достатні для росту та розвитку основних сільськогосподарських культур.

Таблиця З

Середньорічний розподіл опадів наступний:


Місяці

1


2


3


4


5


6


7


8


9


10


11


12


За рік



Кількість опадів, мм

35


29


32


30


49


60


69


61


38


36


47


41


527


Із таблиці бачимо, що найбільша кількість опадів випадає у літньо-осінній період.

Запаси продуктивної вологи у грунті (мм) наведені на прикладі озимих культур в таблиці 4.

Таблиця 4

Запаси продуктивної вологи у грунті

Місяці

Серпень

Вересень

Жовтень

Листопад

декада

шар

грунту в см\


1



2



3



1



2



3



1



2



3


1


2

0-20

28

29

29

29

28

З0

32

32

38

38

44

43

0-50

71

74

73

72

68

70

74

73

84

84

97

96

Із наведених даних можна зробити висновок, що запаси продуктивної вологи досить достатні для нормального росту та розвитку озимих культур, а збіг випадіння найбільшої кількості опадів (табл. 3) із максимальним ростом сільськогосподарських культур позитивно відбивається на їх розвитку.

Стиглість Ґрунту настає звичайно після переходу температури повітря через +5° -10/ІV. Середня дата припинення весняних заморозків припадає на 21-25 квітня, а настання осінніх приморозків - на 4-7 жовтня.

Зима сніжна, характеризується нестійкою погодою. Поряд із низькими від'ємними температурами -25°, -36° мають місце часті відлиги із температурами +4°, +5°. Часті відлиги зимою при глибокому промерзанні ґрунту іноді призводить до застою талих вод на слабкостічних ділянках рельєфу і утворення льодової кірки, що негативно відбивається на перезимівлі озимих.

Висота сніжного покриву в середньому буває 22 см. Його розподіл на більшій частині території нерівномірний: сніг накопичується в балках, по рівчаках стоку. Схили балок, як правило, майже без сніжного покриву, а тому глибоко промерзають.

Максимальна глибина промерзання Ґрунту на рівних ділянках досягає 135 см, мінімальна - 40 см, середня 88 см. Найнижча температура на глибині кущіння в окремі роки досягає -18°, -19°С, що нерідко приводить до загибелі озимих.

Тривалість періоду із стійким сніжним покривом складає 100 днів. Танення снігу починається в середині березня і його тривалість складає 16-20 днів. Від танення ґрунту по всьому горизонту наступає через 13-20 днів після того, як зійде сніг. В цей період спостерігається найбільше зволоження ґрунту. Проте в окремі роки спостерігаються суховійні південно-східні вітри, які сильно висушують ґрунт і знижують врожай основних сільськогосподарських культур, але повітряні засухи бувають рідко.

Середня відносна вологість повітря у весняно-літній період року не знижується нижче 49% и коливається від 49 до 67%, лише в окремі дні суховіїв (понад 15 м/с) знижується до 30% і нижче. Кількість таких днів за вегетаційний період буває не більше 7-8 днів.

Ґрунтовий покрив

Територія інституту АПВ розташована на Лівобережній піднесеній рівнині, що характеризується однотипним старовинним водно-ерозійним рельєфом, що добре дренує місцевість і сприяє ерозії.

Негативні форми рельєфу піднесених рівнин - річкова і балкова мережі - дуже древні, що сформувалися протягом всього антропогену, тому вони дуже вироблені, глибоко врізані, густо розгалужені і терасовані.

Долини рік звичайно глибоко врізані в корінні породи, що оголюються на крутих схилах. Будова терас аналогічно будові середньодніпровських терас з деякими відмінностями: у в нельодовикових районах відсутня моренна тераса; на території" масивного-кристалічного кряжа і Волино-Подільської плити, крім вкрай незначної спорадичного терасування, терасні земле-грунти незасолені.

Балкова мережа також дуже вироблена - вона глибока (часто врізані в корінні породи), широка, сильно розгалужена. Глибина вріза і густота її визначаються тип міжбалочних вододілів: їхню висоту, ширину, ступінь розвитку схилів і т.п. У зв'язку з цим панують хвилястий і обвалистий типи рельєфу, представлені широкохвильовим, плоскорівнинним, вузькохвилястим, гребенеподібним і шишаковим підтипами.

Перші два підтипи характерні для кілька знижених і малорозчленованих чорноземних рівнин, Переважають широкі рівні вододільні плато, схили займають менше площі і вони переважно пологі. У зв'язку з цим сучасна ерозія невелика, переважають плакорні повнопрофільні ґрунти, поверхневий і ґрунтовий стік незначний, але вододіли не заболочуються.

Три останніх підтипи присутні звичайно на сильно підвищених територіях, а також високих прирічних смугах. їх характеризує сильна розчленованість, глибокий вріз балкової мережі, інтенсивний поверхневий і ґрунтовий стік, перевага схилів значної крутості. Майже повсюдно ґрунтоутворюючі лесові породи. Лес крупнопилувато-легкосуглинистий.

На плакорних нееродованих чи ж малоеродованих ділянках лесова товщина досягає дуже значної потужності (25-30 см), розчленовуючи при цьому на 5-6 ярусів, розділених 4-5 обріями похованих ґрунтів. В міру посилення еродованості загальна потужність лесового стовпчика і кількість лесових ярусів і похованих ґрунтів скорочуються. Майже на всьому Лісостепу лесова товща літологічно однорідна (палевий лес звичайних ознак, зі слідами огленя).

На плакорі Лівобережної височини вся лесова товща не засолена, на південній периферії в низах лесового стовпчика з'являється сольовий акумулятивний обрій, що складається переважно із сульфатів, особливо гіпсу.

Чорноземи типові глибокі представлені в основному малогумусними видами. Для ґрунтів цієї групи характерна: значна потужність гумусованого профілю (до 120-130 см) і поступове зменшення змісту гумусу з глибиною. Механічний склад чорноземів типових малогумусних від крупнопилувато-легкосуглинистого до легкосуглинистого.

Колоїдний комплекс чорноземів насичений іонами кальцію і магнію, реакція ґрунтового розчину нейтральна або близька до нейтрального (рн 6,0-7,2), що при високому вмісті мулу (до 25%) і гарної гумусованості створює оптимальні умови для оброблення сільськогосподарських культур. У верхньому горизонті малогумусних чорноземів утримується гумусу 3,5-5,5%.

Рухливим фосфором більше. забезпечені малогумусні чорноземи легкосуглинистого механічного складу, у яких його зміст досягає 14-15 мг на 100 г ґрунту, у той час як у чорноземах важкосуглинистих вміст рухливого фосфору знижується до 8-9,5 мг на 100 г ґрунту, рухливого калію відповідно утримується 6-7 мг і 8-9 мг на 100 г ґрунту.

Чорноземи області відносяться до ґрунтів універсального використання і придатні під ярі районовані для цієї зони сільськогосподарські культури і багаторічні насадження.

Лучно-чорноземні ґрунти розташовані на низьких рівнях лесових терас і на високих ділянках пойм, унаслідок чого здебільшого солонцюваті і слабозасолені. По глибині залягання солонцюватого обрію лучно-чорноземні солонцюваті ґрунти поділяються на глибоко- і поверхнво-солонцюваті.

Необхідним агрозаходом, спрямованим на усунення солонцюватості, є гіпсування. Дуже ефективне внесення невеликих доз гіпсу в рядки при посіві зернових. Ефективність хімічної меліорації зростає після зниження рівня ґрунтових вод, що є джерелом засолення ґрунтів. Лучно-чорноземні несолонцюваті ґрунти дуже родючі і на них за допомогою звичайних агрозаходів можна одержувати високі і стійкі врожаї всіх сільськогосподарських, культур, включаючи і цукровий буряк.

Лукові Ґрунти поширені переважно в заплавах рік і по дну долин у лісостеповій зоні. Включають власне лукові ґрунти, а також і чорноземно-лугові ґрунти, що відрізняються від перших більш розвитим профілем. Ґрунти утворилися в умовах неглибокого залягання слабомінералізованих ґрунтових вод, тому більшість з них мають ознаки солонцюватості і засолення.

Ґрунти мають гумусований профіль глибиною 60-70 см, чорноземно-лугові - 80-100 см, з високим змістом гумусу (4,5-6,5%), сприятливий суглинистий механічний склад. Реакція ґрунтового розчину найчастіше слаболужна (рН 7,5). У складі солей переважають гідрокарбонати.

Еродовані ґрунти займають в області близько 16,4% ріллі, у тому числі середньо- і сильнозмиті 2,2%. Найбільш розповсюдженими серед змитих ґрунтів є чорноземи типові глибокі слабозмиті, що залягають на слабопологих схилах. Від незмитих чорноземів вони відрізняються тим, що в них змитий до половини (до 20 см) верхній, самий родючий гумусовий горизонт. По фізико-хімічних і агрохімічних властивостях вони подібні незмитим глибоким чорноземам, однак трохи бідніше рухливими живильними речовинами (азотом і фосфором), і. у зв'язку з тим, що залягають на схилах, гірше забезпечують рослини вологою. Усе це обумовлює зниження врожайності сільськогосподарських культур на слабозмитих ґрунтах на 10-20% у порівнянні з незмитими.

Світло-сірі, сірі і темно-сірі слабозмиті ґрунти характеризуються значно гіршими фізичними й агрохімічними властивостями, що обумовлено змивом верхньої половини гумусованого горизонту і залученням в орний шар верхньої частини ілювіального обрію, що має погані фізичні властивості і низький вміст гумусу.

Середньозмиті ґрунти займають меншу площу, залягають на похилих схилах вододілів і балок, часто зустрічаються в комплексі зі слабозмитими ґрунтами. У середньозмитих ґрунтів змита більша половина, а іноді і весь верхній гумусовий обрій. На поверхню виходить нижня частина гумусового або верхня частина ілювіального горизонтів. Фізичні й агрохімічні властивості цих обріїв несприятливі для розвитку рослин, вміст гумусу, а, отже, і азоту - низький, рослини погано забезпечуються вологою. Усе це приводить до зниження врожаю сільськогосподарських культур до 40% у порівнянні з незмитими ґрунтами.

Сильнозмиті ґрунти розташовуються на дуже крутих схилах вододілів і балок. Верхній обрій цих ґрунтів змитий повністю і в орний шар переходить нижня частина перехідного горизонту у чорноземів та ілювіальний горизонт у опідзолених ґрунтів, у зв'язку з чим орний горизонт безструктурний, дуже бідний живильними речовинами, з поганими фізичними й агрохімічними властивостями.

У порівнянні з незмитими ґрунтами врожай сільськогосподарських культур на таких ґрунтах нижче на 40-60 і навіть 70%.

  1   2

Реклама:





Скачать файл (431.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru