Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна работа - Трудове право - файл 1.doc


Контрольна работа - Трудове право
скачать (123.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc124kb.20.12.2011 21:13скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
План


  1. Сімейне право України: поняття та предмет правового регулювання. Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Сімя за сімейним законодавством.

  2. Порядок укладання та припинення шлюбу. Шлюбний договір.

  3. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя.

  4. Права та обов’язки матері, батька і дитини. Позбавлення батьківських прав.

  5. Опіка та піклування.

1. Сімейне право України: поняття та предмет правового регулювання. Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Сім’я за сімейним законодавством.
Сімейне право – це сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку складання шлюбу, особистих і майнових відносин між батьками й дітьми, іншими родичами, а також регулює та охороняє відносини усиновлення, опіки й піклування тощо.

Законодавством України передбачені такі принципи сімейного права:

  1. рівноправність громадян у сімейних відносинах;

  2. рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах;

  3. одношлюбство (моногамія);

  4. свобода і добровільність вступу до шлюбу;

  5. свобода в розірванні шлюбу;

  6. державна турбота про материнство і дитинство, охорона їх інтересів, заохочення материнства;

  7. взаємна турбота членів сімї один про одного.

Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою:

  1. зміцнення сімї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

  2. утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сімї;

  3. побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

  4. забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України.

^ Сімейний кодекс України складається з 7 розділів, 292 статей і має таку структуру:

Розділ І. «Загальні положення» визначає поняття сім’ї, регулювання сімейних відносин, здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов’язків, захист сімейних прав та інтересів;

Розділ ІІ. «Шлюб. Права та обов’язки подружжя» визначає умови і порядок укладання шлюбу, особисті немайнові права і обов’язки подружжя, право власності подружжя, права і обов’язки подружжя зі взаємного утримання, шлюбний договір, порядок припинення шлюбу;

Розділ ІІІ. «Права і обов’язки матері, батька і дитини» передбачає підстави виникнення прав і обов’язків батьків і дітей, особисті немайнові права батьків і дітей, права батьків і дітей на майно, обов’язки батьків і дітей із взаємного утримання (аліментні обов’язки);

Розділ ІV. «Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає порядок усиновлення, порядок встановлення опіки і піклування, права й обов’язки опікунів і піклувальників, патронат над дітьми;

Розділ V. «Права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів» визначає особисті немайнові права й обов’язки інших членів сім’ї та родичів, обов’язки по утриманню інших членів сім’ї та родичів;

Розділ VI. «Застосування сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні» визначає порядок укладання і розірвання шлюбів громадян України з іноземцями й іноземців в Україні, порядок міжнародного усиновлення;

^ Розділ VII. «Прикінцеві положення» визначає, що цей Кодекс набирає чинності однозначно з набранням чинності Цивільним кодексом України, а також про припинення чинності Кодексу про шлюб та сім’ю 1969 року й інших законів, які суперечать сімейному кодексу України.

2. Порядок укладання та припинення шлюбу. Шлюбний договір.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

^ Умови складання шлюбу є:

1) досягнення особами на день реєстрації шлюбу шлюбного віку. Законодавець з урахуванням статевої зрілості, завершення фізичного розвитку організму, стану психологічного, розумового, морального та соціального розвитку людини шлюбний вік для жінки встановив у сімнадцять, а для чоловіка – у вісімнадцять років. Встановлення різного шлюбного віку для жінки та чоловіка не є відступленням від конституційного принципу рівностей статей, а є результатом нетотожності жіночого та чоловічого організмів, тих фізіологічних процесів, які відбуваються в них.

Досягнення шлюбного віку є юридичним фактом, який породжує у особи право на шлюб. Ст.23 сімейного кодексу України встановлює можливість вступу до шлюбу особи, яка досягла 14 років. Їй може бути надано право на шлюб за рішенням суду, якщо було встановлено, що це відповідає її інтересам. Заява про надання права на шлюб має розглядатися судом за правилами окремого провадження. Про подання такої заяви суд має повідомити батьків або піклувальника, при цьому їх заперечення не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви. Якщо шлюбного віку не досягли і він, і вона, то кожному з них належить подати до суду окремі заяви. Суд може обєднати ці дві справи в одне провадження.

Обмеження щодо максимального віку для укладення шлюбу законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб;

2) взаємна вільна згода осіб, які одружуються. Термін «вільна згода» охоплює не лише волю до шлюбу з певною особою, а й знання про неї як про особу, яка також діє вільно, не є одруженою, не є родичем, досягла шлюбного віку та має відповідний стан здоров’я.

Сімейний кодекс забороняє примушення до шлюбу в будь-якій формі насильства (фізичного чи психологічного), а також прогноз зі сторони батьків та інших осіб. Необхідно зазначити, що закон не передбачає відповідальності того, хто примушував іншу особу до шлюбу. Правовою реакцією на укладання шлюбу під примусом може бути визнання цього шлюбу недійсним (ст.40 сімейного кодексу України).

^ Навіть за наявністю вищезазначених умов шлюб не може бути укладений, якщо є до того юридичні перешкоди, а саме:

а) перебування в іншому, нерозірваному шлюбі: жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, тобто вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Сімейний кодекс не лімітує кількості шлюбів, в яких протягом життя може бути людина, але закон проти полігамного шлюбу з кількома жінками одночасно, навіть для мусульман, які проживають на території України. Тому, що це суперечило б ст.24 Конституції, за якою громадяни України є рівними перед законом, не може бути ні для кого привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних переконань та етнічного походження;

б) родинні відносини. Тобто у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення. А саме:

- рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брат і сестра, які мають спільних батьків. Неповнорідні є брат і сестра, які мають спільну матір або спільного батька;

- двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядька та племінник, племінниця;

- усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Упродовж своєї багатовікової історії людство переконалося у шкідливості шлюбів між особами, які є родичами, насамперед прямої лінії споріднення і тому заборона таких шлюбів спрямована на запобігання кровозмішенню;

в) недієздатність одного з тих, хто одружується, яка встановлена в судовому порядку.

Шлюб реєструється та засвідчується Свідоцтвом про шлюб. Державна реєстрація є обов’язковим елементом шлюбу, тому без неї шлюбу як правової категорії немає. Шлюб – це акт цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчує створення сім’ї, є правоутворюючим юридичним фактом, а також створює презумпцію права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, та презумпцію батьківства щодо дитини, яка була зачата і (або) народжена у шлюбі.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором, особисто. З моменту подання заяви особи вважаються зарученими (нареченою чи нареченим). При прийомі заяви орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз’яснити їм права й обов’язки як майбутньому подружжю і батькам та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. Особи які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров’я.

Шлюб реєструється по закінченню одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. Якщо наречені або хтось із них не з’явились у день, визначений для реєстрації шлюбу то це не робить відповідну заяву нечинною і наречені мають право вимагати реєстрацію шлюбу ще протягом двох місяців.

Наречені мають право обрати прізвище одного з них, як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Вони мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Складання, як правило, більше двох прізвищ не допускається.

Час виникнення прав і обов’язків у подружжя виникають з моменту реєстрації шлюбу в органах РАЦСу. Шлюб зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя, мають право на укладення шлюбного договору. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тобто у віці від 14 до 18 років), на укладання з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Відмова їх дати згоду на укладання шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

^ Отже, шлюбний договір це угода осіб, що вступають до шлюбу або перебувають у шлюбі, яка спрямована на врегулювання їхніх майнових відносин.

Сімейний кодекс України містить ряд вимог до змісту і форми шлюбного договору.

Зміст шлюбного договору включає тільки майнові права й обов’язки подружжя, користування житлом, право на утримання, можливий розподіл майна і таке інше). Особисті відносини подружжя, а також особисті відносини батьків і дітей не можуть міститися у шлюбному договорі. Не припускаються обмеження прав дитини, а також поставлення одного з подружжя у занадто невигідне матеріальне становище.

^ Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Жодна інша служба чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може.

Якщо шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладений подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За вимогою одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, у будь-який час розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

^ У ст.104 сімейного кодексу України встановлений вичерпний перелік підстав для припинення шлюбу.

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, що викликані настанням певних юридичних фактів.

^ Законодавством передбачені наступні підстави для припинення шлюбу:

  1. внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя;

  2. внаслідок розірвання шлюбу.

Шлюб можна розірвати в судовому порядку або через органи РАЦСу.

Органи РАЦС розривають шлюб у таких випадках:

  1. за спільною заявою подружжя, яке не має дітей;

  2. за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

  • визнаний безвісно відсутнім;

  • визнаний недієздатним;

  • засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше як три роки.

У всіх трьох ситуаціях право на розірвання шлюбу виникає з моменту набрання чинності відповідним рішенням або вироком суду. Однак наявність цих обставин не є «запрошенням» до розірвання шлюбу. Кожна з них створює лише право, яке особа може здійснити за власним розсудом, тобто вона сама вирішує скористатися їй цим правом чи ні.

^ Суд розриває шлюб у таких випадках:

  1. за спільною заявою подружжя, яке має дітей. До заяви має бети поданий письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь той із батьків, хто буде проживати окремо;

  2. за позовом одного з подружжя. Не може бути поданий позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд має встановити дійсні мотиви розлучення., з’ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов’язаний вжити заходів щодо їх примирення. Шлюб розривається лише у тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Ст.115 сімейного кодексу України передбачає обов’язковість державної реєстрації розірвання шлюбу, здійсненого судом. Отже рішення суду про розірвання шлюбу – це акт, який припиняє шлюбне правовідносення, а свідоцтво про розірвання шлюбу – це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу, за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. Поновлення шлюбу засвідчується виданням нового свідоцтва про шлюб.
3. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя.

До особистих немайнових прав подружжя належать:

1) Право на материнство та батьківство. Мати дітей природна потреба і природне право жінки і чоловіка. Народження дитини є природною
і найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити
не може. Реалізація права на материнство та права на батьківство с
законодавчим визнанням природного права жінки та чоловіка на статеве
життя.

Оскільки право дружини на материнство може бути, за нормальних обставин, реалізоване завдяки статевих стосунків з її чоловіком, небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до зачаття дитини може спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу;

  1. ^ Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини. Чоловік і дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові взагалі;

  2. ^ Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток,
    на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та
    відпочинку;

  3. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища після реєстрації
    шлюбу. У цьому разі орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб;

  4. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне
    вирішення питань життя сім'ї. Подружжя мають право самостійно
    розподіляти між собою обов'язки в сім'ї на основі взаємної згоди, повної
    рівності. Дана правова норма спрямована проти диктатури в сім'ї з боку
    одного з подружжя, нехтування думкою другого з подружжя, а також сприяє
    побудові сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії;

  5. ^ Право дружини та чоловіка на особисту свободу. Змістом такого
    права є право на: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних
    відносин; вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать
    моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.


^ Подружжя зобов'язане:

  1. Спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях
    взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

  2. Спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родини;

  3. Вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її
    здоров'я і народження здорової дитини; а дружині-матері - умови
    для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав і
    обов'язків.

Крім особистих немайнових прав і обов'язків, подружжя мають і відповідні майнові права та обов'язки. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту.

Сімейний кодекс України встановлює два види власності подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

  1. Майно, набуте кожним із них до шлюбу;

  2. Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі
    договору дарування або в порядку спадкування;

  3. Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які
    належали їй, йому особисто;


  4. Речі індивідуального користування, в тому числі коштовності,
    навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів
    подружжя;

  1. Премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;

  2. Кошти, одержані як відшкодування матеріальної чи моральної
    шкоди;

  3. Страхові суми, одержані за обов'язком або добровільним
    особистим страхуванням.


^ Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому майном, але з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. Це означає, що право власності одного з подружжя не є правом, здійснювати яке він може лише відповідно до свого інтересу.

^ Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя мас рівне право щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу).

^ Згідно ст.61 сімейного кодексу України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

^ Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за взаємною згодою.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу. І навпаки, незалежно від розірвання шлюбу колишнє подружжя має право на розподіл спільної власності. Частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не передбачено договором між ними.

^ Законодавством також передбачені права та обов'язки подружжя по утриманню один одного. Як правило, цей обов'язок виконується добровільно. У разі невиконання цього обов'язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Категорії осіб, що мають право на утримання (аліменти):

  1. ^ Непрацездатні чоловік чи дружина. Непрацездатним вважається
    той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого
    законом, або є інвалідом
    I, II чи III групи;

  2. Чоловік чи дружина, у яких заробітна плата, пенсія та інші доходи
    нижчі за прожитковий мінімум;

  3. Дружина під час вагітності та протягом трьох років після
    народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного чи

психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років);

  1. Чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох
    років (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку
    - до досягнення дитиною шести років);

  2. ^ Чоловік або дружина, з ким проживає дитина-інвалід.

Не має права на утримання той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

4. Права та обов'язки батьків і дітей. Позбавлення батьківських прав

Права та обов'язки батьків і дітей поділяються на особисті немайнові та майнові.

До особистих немайнових прав і обов'язків належать:

  1. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або
    іншого закладу охорони здоров'я;

  2. Обов'язок батьків невідкладно, але не пізніше одного місяця від
    дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в
    державному органі РАЦСу;

  3. Право і обов'язок батьків визначній ім'я, по батькові та прізвище
    дитини;

  1. Право і обов'язок батьків визначити місце проживання дитини;

  2. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб, які
    їх незаконно утримують;


  3. Право і обов'язок батьків на представництво від імені дитини;

  4. Право і обов'язок батьків на особисте виховання та розвиток
    дитини;

  5. Право батьків на захист дитини, у тому числі і звернення до суду;

  6. Обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини;

  7. Обов'язок батьків забезпечити отримання дитиною повної
    загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

  8. Обов'язок батьків поважати дитину;

  9. Право батьків та дітей на безперешкодне спілкування;

  10. Право дитини на захист своїх прав та інтересів;

  11. Обов'язок дитини (повнолітніх дочки та сина) піклуватися про
    батьків.

Особисті права та обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.

Майнові права та обов'язки батьків і дітей пов'язані з власністю і матеріальним утриманням. ^ Подібно майну подружжя майно батьків і дітей може бути сумісним і роздільним. Майном неповнолітніх дітей управляють батьки. Розмежування майна батьків і дітей зумовлює їх особисту відповідальність за своїми боргами: батьки не відповідають за зобов'язання своїх дітей (за винятком неповнолітніх), а діти не відповідають за зобов'язання батьків. Неповнолітні діти вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, крім нерухомих речей та транспортних засобів.

^ Права і обов'язки батьків і дітей з матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, що навчаються (до 23 років) та непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що погребують матеріальної допомоги.

^ Як правило, обов'язки з матеріального утримання виконуються добровільно. У разі ухилення від цього обов'язку і з батьків, і з дітей у судовому порядку можуть стягуватися аліменти.

При визначенні розміру аліментів суд враховує:

  1. Стан здоров'я та матеріальний стан дитини;

  2. Стан здоров'я та матеріальний стан платника аліментів;

  3. Наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних

чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші суттєві обставини.

Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподаткований мінімум заробітної плати. Аліменти підлягають виплаті щомісяця. Крім того, батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину (у разі хвороби, каліцтва, з метою розвитку здібностей дитини і тому інше).

^ Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо доход дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за договором про передачу дитині права власності на нерухоме майно.

^ Повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах.

^ Ст. 164 сімейного кодексу України передбачає позбавлення батьківських прав, а не батьківства, яке випливає із кровного споріднення, а тому ні відібрати, ні позбавити його неможливо.

^ Позбавлення батьківських прав - це захід юридичної відповідальності стосовно батьків, що не виконують своїх обов'язків по вихованню дітей.

Підстави для позбавлення батьківських прав подані в кодексі вичерпно, хоча і з використанням таких понять, як „жорстко", „ухиляються", і які належить оцінити суду. Тому жодні інші обставини, наприклад, ухилення матері чи батька від утримання дичини, не можуть привести до позбавлення батьківських прав.

Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони:

  1. ^ Не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу
    охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців
    не виявляли щодо неї батьківського піклування;

  2. Ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

  3. Жорстко поводяться з дитиною;

  4. Є хронічними алкоголіками або наркоманами;

  5. Вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її
    до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Оскільки батьківські права тривають до повноліття дитини, то позбавлення батьківських прав після його настання закон не допускає.

Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому порядку і можливе лише в цивільному процесі. Ініціатором справи про позбавлення батьківських прав може бути один з батьків, опікун (піклувальник) дитини, органи опіки і піклування, навчальний заклад, прокурор, сама дитина, якщо вона досягла 14 років.

^ Позбавлення батьківських прав - одне із суттєвих обмежень особистих прав громадян і тому така справа розглядається судом винятково за участю прокурора, а також представника органу опіки і піклування. Якщо батьківських прав позбавляються обидва батьки, дитина передасться на піклування органу опіки і піклування. Як свідчить статистика батьківських прав позбавляються здебільшого матері, головним чином ті, які народили дитину не у шлюбі і які зловживають алкоголем.

^ Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, що грунтуються на факті споріднення з дитиною, у тому числі - права вимагати від неї в майбутньому матеріальної допомоги. Разом з тим позбавлення батьківських прав не означає звільнення від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативною вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Згідно ст.169 сімейного кодексу України допускається поновлення в батьківських правах, якщо цього вимагають інтереси дитини і якщо дитина не усиновлена. Поновлення в батьківських правах здійснюється в судовому порядку за позовом особи, позбавленої батьківських прав.

5. Опіка та піклування

Опіка та піклування - це правові форми захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.

Встановлення опіки і піклування здійснюється органами опіки і піклування і, в окремих випадках, судом. Перелік органів опіки і піклування передбачено п.1.3 і п.1.4 правил опіки і піклування, які затвердженні державним комітетом України у справах сім'ї і молоді, міністерством освіти і науки України, міністерством охорони здоров'я України та міністерством праці і соціальної політики України 25 травня 1999 року. Згідно зазначених правил опіка і піклування установлюються державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, сільських, селищних рад.

^ Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років (малолітня), а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років (неповнолітня).

Опікуном чи піклувальником дитини може бути за її згодою тільки повнолітня дієздатна особа, переважно з близьких підопічному осіб. Опікуна та піклувальника завжди призначає орган опіки та піклування. Навіть тоді, коли опіка чи піклування встановлені судом.

^ Опікун (піклувальник) має право і зобов'язання виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, захищати його права і інтереси. Обов'язки з опіки і піклування виконуються без оплати.

^ Не може бути опікуном, піклувальником особа, яка не досягла 18 років, недієздатна, позбавлена батьківських прав, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини за особистою заявою, за заявою особи, над якою встановлено піклування та за заявою органу опіки та піклування у разі невиконання нею своїх обов'язків, у разі поміщення підопічного до навчального закладу або закладу охорони здоров'я.

^ Опіка припиняється:

1) Після досягнення підопічним 14 років, автоматично перетворюється у піклування;

2) У разі смерті підопічного;

3) У разі повернення підопічного на виховання батькам, на підставі рішення органу опіки та піклування; у разі смерті опікуна.

Піклування припиняється:

  1. Після досягнення підопічним 18 років;

  2. У разі смерті підопічного;

  3. У разі смерті піклувальника;

  4. У разі повернення підопічного на виховання батькам, на підставі
    рішення органу опіки та піклування;

5) У разі реєстрації шлюбу з підопічною особою.

Ст.252 сімейного кодексу України передбачає і таку форму правового захисту дітей як патронат.

^ Під патронатом розуміють передачу за договором дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повнолітгя, за плату.

^ Патронат с альтернативною формою забезпечення сімейним вихованням дитини, позбавленої батьківського піклування.

На відміну від опіки і піклування, що встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у встановлених законом випадках, патронат встановлюється за договором про патронат, що укладаються між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання. Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Сторонами договору є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого - патронатний вихователь. Предметом договору є прийняття у свою сім'ю чужої дитини і забезпечення її сімейним вихованням. Кінцевим терміном дії договору є досягнення дитиною повноліття. Дитина, звичайно, може залишитися і після цього у сім'ї колишнього патронатного вихователя, але вже на іншій правовій підставі. Договір про патронат може бути укладений не обов'язково на весь період неповноліття дитини.

^ Договір про патронат не є перешкодою до усиновлення дитини. У свою чергу, усиновлення дитини є підставою для припинення цього договору.

На патронатного вихователя законодавством покладено коло обов'язків, а саме:

  1. Забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;

  2. Створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного
    розвитку;

  3. Захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник,
    без спеціальних на те повноважень.

Договір про патронат припиняється:

  1. У разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла 14
    років;

  2. За взаємною згодою сторін;

  3. За рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків
    або якщо між ним і дитиною склалися стосунки, які
    перешкоджають виконанню обов'язків за договором;

  4. У разі досягнення дитиною повноліття;

  5. У разі появи матері, батька і повернення їм дитини;

У разі смерті патронатного вихователя.

Література

  1. Правознавство - Курс лекцій. Кириченко В.М. 2007.

  2. Сімейне право України. Коментарі. 2007.

3. Шлюбний контракт. 2005.


Скачать файл (123.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации