Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекции- Инновационный менеджмент - файл 1.doc


Лекции- Инновационный менеджмент
скачать (2768.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc2769kb.20.12.2011 21:18скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Реклама MarketGid:
Загрузка...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНЫВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ
Стислий конспект лекцій
з дисципліни “Інноваційний менеджмент”
для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”, “магістр” всіх спеціальностей
Затверджено

на засіданні кафедри

Протокол №1 від 31.08.06

Донецьк 2006

СОДЕРЖАНИЕ

Тема 1. Сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів.............3

Тема 2. Становлення і сучасні тенденції розвитку інноваційно-підприємницьких теорій.......................................................................................38

Тема 3. Особливості створення інновацій і формування попиту на них.........74

Тема 4. . Інноваційна політика підприємства..................................................103

Тема 5. Система управління інноваційними процесами.................................125

Тема 6. Сучасні організаційні форми реалізації інновацій............................168

Тема 7. Фінансування інноваційних процесів.................................................207

Тема 8. Комплексне оцінювання ефективності інноваційної

діяльності фірми.................................................................................................253

Тема 9. Сутність і завдання державної інноваційної політики.....................270


^ Тема 1. Сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів

Ринкові умови господарювання створюють для біль­шості ринкових суб'єктів середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій — суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності.

Підприємницька діяльність ґрунтується на новій ідеї задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах. Пошук цієї ідеї є реакцією підприємців на зменшення доходу від своєї діяльності, обумовлене насиченням певного сегмента ринку відповідними товарами. Можливість створення та використання новації суб'єктами господарювання залежить від загального рівня науково-технічного розвитку країни і ресурсних можливостей. Чим радикальнішою (наукоємнішою) є ідея, взята за осно­ву інновації, тим довшим буде її життєвий цикл і більшим ефект від її комерціалізації.

^ Сутність, об'єкти і суб'єкти інноваційної діяльності

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що ви­соких результатів підприємства можуть досягати лише за систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище госпо­дарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль госпо­дарювання, в основі якого — орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Інноваційна (англ. innovation — введення новинок, нововведення) діяльність —діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційна діяльність є невід'ємною складовою ви­робничо-господарської діяльності підприємства, зорієнтованої на оновлення і вдосконалення його виробничих сил і організаційно-економічних відносин.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновація. Слід роз­різняти терміни «новація» та «інновація».

Новація (лат. novatio — оновлення, зміна) — продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, не приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від упровадження новинки та ініціює її виведення на ринок. Ідеться про інноваційний лаг.

Інноваційний лаг — період між появою новації та її впровадженням.

З моменту прийняття новації до реалізації та розповсюдження вона набуває нової якості, тобто стає інновацією. У світовій економічній літературі існує багато визначень інновації, причому вітчизняні науковці синонімом терміна «інновації» вважають термін «нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950), який у 1912 р. в праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних працях Шумпетер, замість терміна «нова комбінація», застосовував термін «інновація».

Поняття «інновація» та «нововведення» можна вважати тотожними, хоча деякі науковці трактують їх по-різному залежно від власного розуміння етимології слова. Якщо прийняти те, що слово «інновація» є похідним від латин­ського «novо», що означає змінювати, оновлювати, то під інновацією слід розуміти процес змін, оновлення. Тому, наприклад, угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як «такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтуються на економічну вигоду, на прибуток; їх поява на ринку може приносити додатковий успіх». Російський економіст О. Пригожий дає визначення інновації як форми ке­рованого розвитку. При цьому під інновацією він розуміє таку цілеспрямовану зміну, яка вносить у середовище впровадження (організацію, суспільство тощо) нові, відносно стабільні елементи. Пригожий зазначає, що іннова­ція — це процес, тобто перехід певної системи від одного стану до іншого.

Однак поширенішим є погляд, згідно з яким за основу беруть переклад поняття «нововведення» як innovation, тобто «введена новація». Отже, цим терміном називають об'єкти впровадження (наприклад, за Е. Роджерсом: «Но­вовведення — це ідея, практика або продукт, що сприймаються як нові»). Американський економіст П. Лемер тлумачив інновацію як «новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва, новацію в організаційній, фінансовій, науко­во-дослідній та інших сферах, будь-яке вдосконалення, яке забезпечує економію витрат або створює умови для неї».

Аналіз трактувань поняття «інновація» різними вченими підводить до висновку, що більшість із них ґрунтується на концепції Й. Шумпетера, який визначав відкриття, винахід нового пристрою або технології як початкову подію, а інновацію, впровадження цього пристрою або технології — як завершальну подію, розглядаючи інновацію з погляду економічного застосування, що означає створення нових ресурсів або використання вже відомих в інший спосіб.

Отже, світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, утілений в нових продуктах і технологіях. З огляду на це терміни «нововведення» та «інновація» можна вважати рівнозначними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результату — впровадженої но­вації.

Інновація (нововведення) — кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

Нововведення пов'язане з новим застосуванням існуючого продукту, використанням нової концепції або ідеї. Воно може трактуватися як новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають переваги над конкурентами. Визнання корисності інновації кінцевим споживачем зумовлює зміну соціально-економічного середовища. Корисність, функція корисності відрізняють нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винаходи не мають соціальної та економічної цінності, якщо не стають осно­вою нововведення на ринку. Так, американський еконо­міст Б. Твісс зауважує: «Винахід (новація) — формулювання, висування ідеї. Нововведення (інновація) — застосування, тобто процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту».

Інновація вносить зміни у первинну структуру виробничого організму, переводить його у новий стан. Упровадження новацій відбувається цілеспрямовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою зміною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб, призначений для задоволення певної потреби людей. Звідси й трактування поняття «інновація» у Законі України «Про інноваційну діяльність»: «Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні тех­нології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

У зазначеному Законі вказано, що об'єктами інноваційної діяльності є:

—інноваційні програми і проекти;

—нові знання та інтелектуальні продукти;

— виробниче обладнання та процеси;

— інфраструктура виробництва і підприємництва;

—організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного,

комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують

структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

—сировинні ресурси, засоби їх видобування і перероблення;

—товарна продукція;

—механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

В умовах ринку інновації охоплюють усю економіку, в тому числі продуктивні сили та виробничі відносини. Вони є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості продукції та зростання виробничих можливостей підприємства, появи нових товарів і послуг, а також засобом, за допомогою якого організації адаптуються до змін у зовнішньому середовищі й змінюють його самі у власних інтересах. П. Друкер вказував, що «інновації (або нова­торство) — це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуго­вування». Залучення інновацій у практику роботи підприємства чи їх створення власними силами здійснюється у межах інноваційного менеджменту.

Інноваційний менеджмент (лат. management — управління) — підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві.

Система менеджменту організацій, що використовують підприємницький, інноваційний підхід до свого функціонування і розвитку, покликана вирішувати низку завдань, інколи суперечливих і навіть взаємовиключних:

  • постійне оновлення асортименту продукції та послуг;

  • оновлення і створення нових виробничих систем;

  • підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності передусім через підвищення продуктивності праці персоналу і зниження всіх видів витрат;

  • розроблення і реалізація стратегії і тактики боротьби за лідерство на основі концентрації зусиль і ресурсів на найперспективніших напрямах розвитку техніки, технології, потреб тощо;

  • підпорядкування діяльності всіх підрозділів виробничих систем режиму складного відтворювального конвеєра нововведень;

  • поєднання гнучкості та адаптивності дрібносерійного виробництва з високою ефективністю, низькими витра­тами і високою продуктивністю масового виробництва.

Узгоджене вирішення цих завдань забезпечує поступальний, пропорційний, ефективний розвиток підприємства, його економічну стійкість.

Інноваційна діяльність підприємств — це не лише розв'язання технічних завдань щодо створення нового продукту, нової технології чи удосконалення наявних, а й відбір перспективних науково-технічних досягнень, своєчасне патентування винаходів, просування наукомістких товарів на ринок. Провідна роль у реалізації цих завдань належить менеджерам. У світі на одного вченого припадає 10 менеджерів.

Організація та управління інноваційною діяльністю здійснюються фахівцями різних функціональних служб і різних рівнів управління. Завдання щодо впровадження новацій вирішуються менеджерами залежно від рівня управління. Так, менеджери вищої ланки, маючи добре розвинуту інтуїцію, всебічні знання у галузях економіки, інноватики, володіючи сучасними інформаційними і комунікаційними технологіями, визначають перспективні напрями розвитку бізнесу, ставлять стратегічні цілі, окреслюють коло інновацій, що можуть бути використані для реалізації поставленої мети. Менеджери середньої управлінської ланки керують втіленням у життя інноваційних рішень керівництва, що передбачає вміння консолідувати персонал для досягнення цілей, здатність створити відповідний психологічний клімат у колективі, сформувати у ньому відповідні мотиваційні преференції (лат. praefero — уважаю за краще), організувати і координувати роботу виконавців відповідно до визначених завдань.

Важливою складовою інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування на ринок (у разі інновації-товару) тощо. Усі ці працівники є суб'єктами інноваційної діяльності у вузькому значенні (стосовно окремого підприємства). Однак лише частина з них бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо практичного застосування інновацій на підприємстві. Такі рішення, як правило, є ризикованими і приймаються здебільшого вищим керівництвом підприємства або його власником. Якщо вони часто ініціюють залучення інновацій, то їх називають інноваторами.

Інноватор — особа, яка ініціює процес упровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалізацію.

Фірми, які систематично вносять радикальні поліпшувальні зміни у свою діяльність, диверсифікують її відповідно до нових вимог ринку, використовують інноваційні підходи у взаємодії з партнерами, споживачами тощо, теж є інноваторами.

Інноватор може ініціювати наукові дослідження, розробку новинки силами самої фірми, а також придбання в інших фірм інновацій, що довели свою практичну цін­ність, та їх удосконалення.

Ініціювання (франц. initiative, від лат. initium — початок) інновацій — рекомендації щодо вдосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності підприємства, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

З огляду на зазначене вище, можна дати повне тракту­вання суб'єктів інноваційної діяльності.

^ Суб'єкти інноваційної діяльності — фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували б перспективу розвитку. Однак можливості підприємств щодо залучення інновацій різні, що зумовлено передусім існуючими ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю слід здійснювати, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого — на інвестиційні можливості підприємств. Для цього необхідне економічне обґрунтування доцільності впровадження кожної, навіть на перший погляд безперечно перспективної новації. Це дає змогу керівництву приймати позитивне рішення щодо залучення тієї з можливих альтернативних но­винок, яка створить для фірми суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу, рівень якої суттєво перевищуватиме вкладені у її реалізацію кошти.

^ Етапи, стадії і моделі інноваційного процесу

Інноваційна діяльність та інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям, ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного про­дукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію (лат. diffusio — проникнен­ня) у нові умови чи місця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

Інноваційний процес — процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання.

Під час інноваційного процесу не лише створюються очікувані інноваційні продукти, а й можуть виникати супроводжувальні інновації, які є побічним результатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі.

Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука — техніка — виробництво.

Наука. На цьому етапі розробляють теоретичні основи певної проблеми. Охоплює стадії фундаментальних і при­кладних досліджень.

^ 1. Фундаментальні дослідження. Спрямовані на вив­чення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення гіпотези, яка потребує під­твердження. Результатом фундаментальних досліджень можуть бути відкриття.

Відкриття — науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі не відомі закономірності, власти­вості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і роз­виток цивілізації, слугує джерелом винаходів.

Світовий досвід показує, що фундаментальні дослі­дження дають позитивний результат лише у 10% випад­ків; практичне застосування із цієї кількості матиме ще менше. Г. Форд вказував: «Самі по собі ідеї цінні, але кож­на ідея врешті-решт тільки ідея. Завдання полягає в тому, щоб реалізувати її практично».

Якщо дослідження мають цілеспрямований, пошуко­вий характер, у процесі яких використовуються ідеї щодо матеріалізації існуючих теоретичних знань, то позитив­них результатів буде більше. Ці дослідження завершують­ся обґрунтуванням та експериментальною перевіркою но­вих методів задоволення суспільних потреб. їх результа­том є винаходи.

Винахід — результат науково-дослідницьких і дослідно-конс­трукторських робіт (НДДКР), що відображає принципово новий механізм, який може стати основою появи значної частини ін­новацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розви­ток НТП.

Фундаментальні відкриття і винаходи характеризу­ються, як правило, великим проміжком часу від формулю­вання гіпотези до практичного застосування винаходу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Інтервал між винаходом і його впровадженням (роки)

Відкриття

Рік появи відкриття

Рік практичної реалізації

Інтервал (роки)

Фотоапарат

1727

1839

112

Телефон

1820

1876

56

Магнітний запис звуку

1889

1931

42

Радіо

1867

1902

35

Телебачення

1907

1945

38

Синтетичний каучук

1910

1938

30

Радар

1925

1938

13

Синтетичні волокна

1930

1939

9

Атомна бомба

1939

1945

6

Напівпровідники

1941

1951

10

Комп'ютер з пам'яттю

1945

1949

4

Транзистор

1948

1953

5

Інтегральна схема

1958

1961

3

Мікропроцесор

1968

1970

2

Персональний комп'ютер

1972

1974

2

Наведені дані засвідчують тенденцію до значного ско­рочення часу між відкриттям і його практичним застосу­ванням у XX ст. Це зумовлено усвідомленням вигоди, яку можна мати від швидкої реалізації інновації, і можливос­тями, які відкриває технічний та організаційних рівень сучасних спеціалізованих науково-технічних закладів та дослідницьких лабораторій великих корпорацій.

Фундаментальні наукові дослідження здійснюються у спеціалізованих наукових закладах і фінансуються держа­вою та корпораціями. Щодо України, то вона за останнє десятиліття майже втратила накопичений науковий по­тенціал, фінансування фундаментальних досліджень не­достатнє, і тому вони не дають відчутних результатів.

^ 2. Прикладні дослідження. Визначають напрям при­кладного застосування знань, здобутих у процесі фунда­ментальних досліджень. їх результатом є нові технології, нові матеріали, нові системи. Ці дослідження також пот­ребують значних інвестицій, є ризикованими і виконують­ся, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вузами на замовлення держави або за рахунок великих промислових компаній, акціонер­них товариств, інноваційних фондів тощо.

Техніка. На цьому етапі втілюють теоретичні конс­трукції явищ і процесів у матеріальну оболонку. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструк­торських робіт, які спрямовані на розроблення, проекту­вання, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють ін­женерно-технічну документацію на неї, створюють дослід­ні зразки, розпочинають експериментальне виробництво. Ці роботи можна здійснювати силами самих організацій (за умови наявності відповідних лабораторій, конструк­торських бюро (КБ), експериментального виробництва) або на їх замовлення у вузах чи спеціалізованих КБ. Фі­нансують ці роботи, як правило, зацікавлені фірми (у тому числі на засадах спільної з іншими фірмами участі).

^ Виробництво (комерціалізація нововведення). Це етап впровадження у виробництво нового продукту, роз­роблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулю-ючи для цього кошти у спеціальних фондах і використо­вуючи позичковий капітал (банківські кредити). Цей етап охоплює кілька стадій:

— дослідження ринку: вивчають готовність ринку до сприйняття нововведення; якщо новий продукт ще не відо­мий ринку, оцінюють можливість формування нових спо­живчих потреб, які він може задовольняти; визначають форму просування новинки на ринок, можливість її моди­фікації для окремих його сегментів;

—конструювання: формують дизайн новинки з дотри­манням естетичних, ергономічних, функціональних ви­мог та з урахуванням преференцій споживачів вибраного сегмента ринку (сучасність, комфортність, вишуканість, компактність, цінові характеристики тощо); розробляють маркетингові заходи для просування товару на ринок;

—ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий товар, його асортиментний ряд, можливі ринки збу­ту; оцінюють витрати на виготовлення і прогнозують май­бутні доходи від продажу;

—дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьову­ють технологічний процес; складають кошторис витрат;

—ринкове випробування: здійснюють рекламну кам­панію до появи товару на ринку; визначають прогнозну ці­ну; випускають пробну партію товару, оцінюють попит на неї; за необхідності вносять зміни у тактику маркетингу чи дизайн товару;

—комерційне виробництво: формують портфель за­мовлень на виготовлення партій товару; укладають угоди з постачальниками; розробляють логістичні схеми; вибира­ють канали збуту; проектують і створюють систему управ­ління виробництвом; виготовляють і реалізують продук­цію у запланованих обсягах; відпрацьовують систему уп­равління якістю; вдосконалюють політику ціноутворення і методи стимулювання збуту.

Етап комерціалізації нововведення є завершальним в інноваційному процесі. Однак новий продукт не завжди залишається власністю підприємства, яке його створило. Право на виготовлення нового продукту можуть отримати й інші підприємства, придбавши відповідну ліцензію (лат. Іісепйа — право). Відбувається дифузія нововведення — процес його поширення для використання у нових місцях, сферах чи умовах.

Інвестування у придбання нововведень є найменш ри­зикованими, тому багато фірм включаються в інновацій­ний процес саме на цій стадії. Найтиповішими щодо дифузій є технологічні нововведення, оскільки їм притаманна найбільша інваріантність.

Інваріантність (лат. invariantis — незмінний) нововведення — здатність нововведення зберігати незмінними якісні та кількісні характеристики, попри перетворення та зміни у зовнішньому се­редовищі, що дає змогу використовувати продукт тривалий час і в різних сферах.

Прикладом інваріантності базового нововведення є штучне волокно нейлон, винайдене працівниками фірми Бироп. Спершу його використовували лише для виго­товлення парашутів, потім — у трикотажній (панчохи) та легкій промисловості (нейлонові сорочки, плащі, куртки із наповнювачем тощо); відтак воно знайшло застосування в галузі автомобільної промисловості як корд для автомо­більних шин.

Широка інваріантність характерна для результатів на­укових досліджень у межах космічних програм. Особливо значною була віддача від космічних розробок у США. Зок­рема, програма «Аполлон» дала змогу Сполученим Шта­там посісти перше місце у світі з виробництва комп'юте­рів. Методи автоматичної перевірки, розроблені для ракетиносія «Сатурн», застосовують для оцінювання рівня забруднення атмосфери автомобільними викидами і сорту­вання поштових відправлень.
Таблиця 1.2

Результати інноваційної діяльності організацій і джерела

її фінансування на різних етапах інноваційного процесу


Харак­терис­тики

Етапи інноваційного процесу


^ Фундамента­льні дослі­дження (пошукові роботи)

Прикладні дослідження

Конструктор­ські та експе­риментальні розробки

Комерціалізація новинки та її дифузія

Зміст іннова­ційної діяль­ності

Генерація ідей, обґрун­тування та експеримен­тальна перевірка їх здатності задово­льняти суспільні потреби

Визначення кількісних характе­ристик нового продукту, вибір чи розроб­лення технології виготов­лення

Створення дослідних зразків нової продукції, коректу­вання і доробка технічної докумен­тації, розроблення стандартів та технічних умов

Дослідження ринку, розроблення маркетингових програм, організація виробництва і продажу новинки, обґрунтування доцільності продажу ліцен­зії на випуск нового продук­ту іншим підприємствам

Джере­ла фі­нансу­вання

Державний бюджет, в тому числі за програмами науково-технічного розвитку

Державний бюджет, кошти замовників, інновацій­них фондів, техно-парків, техно-полісів

Власні кошти підприємств, кошти замовників (гранти), у виняткових випадках — кошти держ­бюджету

Власні кошти підприємниць­ких структур, емісія цінних паперів, банківські кредити, залучення коштів фірм-партнерів

Рівень ризику

Дуже високий

Високий

Середній

Середній

Очіку­вана віддача

Комерційна вигода відсутня, але у випадку позитивних результатів зростає вірогідність фінансу­вання наступних робіт

У випадку позитивних результатів збільшую­ться обсяги фінансу­вання науково-дослідних робіт

У випадку позитивних результатів збільшую­ться обсяги фінансу­вання дослідно-конструк­торських робіт

Дохід від реалізації нового продукту на ринку чи від продажу ліцензії на новий продукт
Багато фірм, використовуючи прототип як базове но­вовведення, суттєво удосконалюють його, економлячи значні кошти на пошукових та прикладних досліджен­нях. Таку стратегію обрали свого часу японські фірми. Масово закуповуючи ліцензії, вони зуміли вирватися впе­ред у багатьох високотехнологічних галузях. Зокрема, придбавши у Радянського Союзу ліцензію на конвертор­ний спосіб виплавки сталі, Японія нині використовує йо­го на більшості підприємств, економлячи на енергоспожи­ванні.

Отже, організації, стаючи учасниками інноваційного процесу на певному його етапі, зіставляють вигоди, які вони можуть отримати, і витрати. При цьому слід обмір­кувати, які джерела фінансування використовувати і на яких умовах. Результати, які можуть отримати організа­ції на різних етапах інноваційного процесу, та необхідні джерела фінансування інноваційної діяльності наведено у табл. 1.2.

Отже, завершальною ланкою і результатом інновацій­ного процесу є створення певного конкурентоспроможного продукту. Проте конкурентоспроможність залежить від ступеня новизни ідеї, взятої за основу нового продукту чи технології. Якщо ідея принципово нова, то велика імовір­ність тривалого життя новинки. Вона швидко поширюєть­ся і приносить суттєву комерційну вигоду інноваторам і суспільству загалом. Іншими словами, економічне зрос­тання зумовлене інноваційним розвитком, основою якого є створення наукомістких продуктів.


Однак не всі підприємства мають належну базу для створення наукомістких продуктів. Інноваційна діяльність таких підприємств може ґрунтуватися на вдоскона­ленні та модифікації існуючих товарів, пошуку іншої сфе­ри їх застосування, поширенні їх на інші сегменти рин­ку, наданні їм нових властивостей, тобто здатності кра­ще задовольняти суспільну потребу. Підприємство може скористатися готовими науково-технічними розробка­ми, які мають комерційну привабливість, через придбан­ня ліцензій, застосування франчайзингових (англ. fгаn-сhіsіng — угода про передавання права на використання торгової марки включно з технологією ведення бізнесу) чи лізингових (англ. lуsіs — довготермінова оренда) схем. У такій ситуації важливо знати, який вид іннова­ційної діяльності може принести найбільшу користь суб'єкту підприємництва.

Отже, на рівні підприємства інноваційний процес, попри націленість на створення нової споживчої вартості, харак­теризується значно сильнішим прагненням його учасників до комерційного успіху.

Основними етапами інноваційного процесу на підпри­ємстві є:

1) генерація ідей щодо способів задоволення нових сус­пільних потреб;

2) розроблення задуму та попереднє оцінювання його ринкової привабливості;

3) аналіз інституційних умов реалізації задуму і супро­воджувальних витрат, їх

зіставлення з фінансовими мож­ливостями підприємства;

4) конструкторське та технологічне розроблення ново­го товару;

5) пробний маркетинг — прогнозування попиту і оці­нювання майбутніх вигод;

6) планування та організація процесу виробництва но­вого товару;

7) комерційна реалізація новинки.

Ці етапи є сутністю інноваційної діяльності на підпри­ємстві і обов'язкові для кожного суб'єкта ринку. Водночас для підприємств, що не мають необхідного наукового по­тенціалу, деякі з перелічених етапів можуть бути відсутні­ми або мати інший зміст. Зокрема, четвертий етап може включати обґрунтування доцільності придбання ліцензії на новинку з метою її освоєння і реалізації. У цьому разі немає потреби у здійсненні п'ятого етапу — пробного мар­кетингу, оскільки новинка уже підтвердила свою комер­ційну привабливість. Однак тоді у процес економічного обґрунтування включають визначення місткості того сегмента ринку, на якому передбачається реалізація новин­ки, і прогнозну ціну.

Отже, дифузія і вдосконалення новації є складовими інноваційного процесу. Вони дають змогу поширювати но­вацію в усіх галузях. Дифузія технологічних нововведень (технологій) здійснюється шляхом їх трансферу.

Трансфер (франц. transfert, від лат. transfero — переношу, перемі­щую) технологій — передавання суб'єктам, які не є авторами тех­нологічних новацій, права на їх використання через продаж лі­цензій і надання інжинірингових послуг.

Загальну модель інноваційного процесу з урахуван­ням трансферу технологій, здатності нововведення до вдосконалення та застосування в інших сферах зображено на рис. 1.1.

Трансфер нововведень (технологій) здійснюється лише в разі отримання економічної вигоди обома сторонами, які беруть у ньому участь. Покупця технології можуть приваб­лювати можливості виготовлення продукту, що має рин­ковий попит, без значних витрат часу на проведення влас­них науково-технічних досліджень, а також можливості налагодження бізнесу за наявності ресурсів, але відсутнос­ті технології. Для значної кількості, наприклад, українських підприємств трансфер технологій є єдиною можли­вістю підняти свій техніко-технологічний рівень і набли­зитися до потреб ринку, оскільки ресурсні обмеження (як кваліфікаційні, так і фінансові) не дають змоги здійснюва­ти наукові дослідження власними силами.


Рис. 1.1. Загальна модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу нововведень

Для продавця трансфер вигідний як спосіб отримання доходу від продажу технології іншим фірмам, які сплачу­ватимуть йому відсоток від обсягу виготовленої та реалізо­ваної продукції. Якщо ж така технологія є зрілою й еконо­мічна віддача від її застосування на традиційних ринках зменшується, трансфер дає змогу продовжити її життєвий цикл і отримати додатковий дохід.

Таблиця 1.3 Етапи прийняття рішення про нововведення на підприємстві



^ Етапи процесу

Зміст

1. Виявлення потреби у нововведенні

Виявлення і аналіз проблеми, усвідомлення потреби у нововведен­ні, переконання членів організації у необхідності нововведення

2. Збирання інформації про можливі нововведення, які забезпечать вирішення проблеми

Пошук інформації щодо способів розв'язання подібних проблем, виявлення варіантів інноваційних рішень

3. Оцінювання інноваційних проектів за критеріями здійснимості і економічної доцільності

Розроблення інноваційних проектів; оцінювання прогнозних результатів упровадження кожного проекту; вибір інноваційного проекту

4. Прийняття рішення про впровадження інновації

Рішення про доцільність упрова­дження відібраного інноваційного проекту; ухвалення рішення вищим керівництвом

5. Впровадження нововведення

Пробне впровадження; повне впровадження; використання

6. Інституціоналізація нововведення

Рутинізація; модифікація; дифузія
Наведена модель характеризує розвиток нововведень на макрорівні з їх поширенням за межі материнської орга­нізації. Вона акцентує на тому, що будь-яка новинка, якою б досконалою не видавалася спочатку, завжди може бути поліпшена або використана за іншим призначенням. Тому інноваційний пошук повинен бути безперервним.

Модель інноваційного процесу в окремо взятій фірмі дещо відрізняється від загальної. Вона охоплює шість ета­пів (табл. 1.3).

Рішення про впровадження інновації приймає мене­джер вищої ланки фірми після появи проблеми, яку неможливо розв'язати звичним способом. Це стимулює керівництво до пошуку нових способів дій, розроблення інноваційних проектів, оцінювання їх здійснимості за іс­нуючих ресурсних можливостей та економічної вигіднос­ті, відбору кращого із запропонованих інноваційних про­ектів, їх пробного впровадження, позитивний результат якого дає підстави для тиражування і розповсюдження ін­новації.

Проблеми, що підштовхують фірми до пошуку, розроб­лення і впровадження інновацій, спричинені неперервним розвитком науки і техніки, появою нових знань, які фор­мують нові потреби і пропонують кращий спосіб їх задово­лення. Усвідомлення того, що відсутність належної уваги до інноваційної діяльності гальмуватиме розвиток фірми, призведе до технологічного відставання, ослабить її ринко­ві позиції, є постійним стимулом для вищого керівництва. Тільки шляхом систематичного новаторства, цілеспрямо­ваного і організованого пошуку змін і аналізу можливос­тей, які надає середовище господарювання, своєчасного і обґрунтованого залучення нововведень можна постійно по­ліпшувати діяльність організації, підвищувати її престиж і конкурентоспроможність.

Класифікації інновацій

Перша класифікація інновацій, яка стала класичною і використовувалася до кінця 60-х років XX ст., належить Й. Шумпетеру. Він виокремив п'ять типів інновацій:

—виробництво невідомого споживачам нового продук­ту або продукту з якісно новими властивостями;

—впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції;

—освоєння нового ринку збуту певною галуззю про­мисловості країни, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні;

—залучення нових джерел сировини та напівфабри­катів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;

—впровадження нових організаційних форм.

На сучасному етапі інновації класифікують за різними ознаками.

1. За змістом виокремлюють:

—продуктові інновації (орієнтуються на виробництво і використання нових (поліпшених) продуктів у сфері ви­робництва або у сфері споживання);

—інновації процесу (нові технології виробництва про­дукції, організації виробництва та управлінських процесів);

—ринкові інновації (відкривають нові сфери застосу­вання продукту або сприяють реалізації продукту чи пос­луги на нових ринках).

Продуктові інновації передусім спрямовані на створен­ня нової споживчої цінності, що приваблює більшу кіль­кість споживачів. Інновації процесу, як правило, дають переваги у витратах, продуктивності, якості. Ринкові ін­новації розширюють межі ринку, на якому працює фірма.

2. За ступенем новизни виділяють:

—базові (поява нового способу виробництва чи рані­ше невідомого продукту, які започатковують або дають імпульс розвитку нової галузі, наприклад винайдення парового двигуна, атомної енергії, радіо, напівпровідни­ків тощо);

—поліпшувальні (упровадження нових видів вироб­ництв, що реалізують інноваційний потенціал базової ін­новації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випус­кається);

—псевдоінновації (інновації, які залучаються фірма­ми у технологічний процес чи продукт, щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл поліпшувальної інновації, наприклад зміна дизайну това­ру, матеріалу, з якого він виготовляється; зміна способу рекламування тощо).

Однак ці класифікації інновацій дещо спрощені. Для визначення перспективних нововведень, реалізація яких має сприяти подальшому розвитку підприємства, для впо­рядкування процесу пошуку і залучення новацій існує де­тальніша класифікація. її особливість полягає в тому, що залежно від критерію одні й ті самі нововведення можуть бути віднесені до кількох видів (табл. 1.4).

Керівництву підприємства завжди важливо знати, який вид інновацій принесе більшу вигоду. З огляду на це воно мусить брати до уваги різні обставини: гостроту кон­курентної боротьби, вибагливість споживачів і рівень їх­ніх доходів, ресурсні можливості й конкурентні позиції підприємства тощо. Наприклад, у Японії значно більше уваги приділяють інноваціям процесів, а у США — про­дуктовим; провідні європейські виробники витрачають ба­гато коштів на власні наукові дослідження, які спрямова­ні на удосконалення продукту за рахунок використання ефективніших компонентів і матеріалів (монітори для комп'ютерів на рідких кристалах), часткової заміни однієї чи кількох підсистем (наприклад, знамениті швейцарські годинники тепер випускають і в електронному варіанті).
Таблиця 1.4

Класифікація інновацій

^ Класифікаційна ознака

Вид інновацій

1

2

За сферою діяльності підприємства

  • інновації на вході в підприємство як систему — цільові, якісні або кількісні зміни у виборі чи використанні матеріалів, сировини, обладнання, інформації, працівників чи інших видів ресурсів;

  • інновації на виході з підприємства — зміни в результатах виробничої діяльності, якими можуть бути вироби, послуги, технології;

  • інновації структури підприємства — цільові зміни у виробничих, обслуговуючих і допоміжних процесах

За змістом діяльності

  • технологічні інновації — спрямовані на створення і освоєння виробництва нової продукції, технологій і матеріалів, модернізацію обладнання, реконструкцію споруд, реалізацію заходів з охорони довкілля;

  • виробничі інновації — орієнтовані на розширення виробничих потужностей, диверсифікацію виробничої діяльності, зміну структури виробництва тощо;

  • економічні інновації — спрямовані на зміну методів і способів планування всіх видів виробничо-господарської діяльності, зниження виробничих витрат, вдосконалення матеріального стимулювання, раціоналізацію системи обліку;

  • торговельні — використання нових методів цінової політики, нових форм взаємовідносин з постачальниками і замовниками; надання чи отримання фінансових ресурсів у формі кредитів; Інтернет-магазини тощо;

  • соціальні — пов'язані з поліпшенням умов і характеру праці, соціального забезпечення, психологічного клімату у колективі тощо;

  • управлінські — націлені на вдосконалення організаційної структури, стилю і методів прийняття рішень, використання нових засобів обробки інформації і документації, раціоналізацію канцелярських робіт

За інтенсивністю інноваційних змін

  • інновації нульового порядку (регенерування вихідних властивостей) — цільова зміна, що зберігає й оновлює існуючі функції виробничої системи чи її частини, наприклад нова фарба для автомобіля;

  • інновації першого порядку (кількісна зміна) — просте цільове пристосування до кількісних вимог при збереженні функцій виробничої системи чи її частини, наприклад розширення ринків збуту;

  • інновації другого порядку (перегрупування чи організаційні зміни) — прості організаційні зміни, наприклад поділ відділу маркетингу на підрозділ досліджень ринку і підрозділ І стимулювання збуту;

  • інновації третього порядку (адаптаційні зміни) — зміни, викликані взаємним пристосуванням елементів виробничої системи, наприклад адаптація допоміжних процесів до змін у основних виробничих процесах у зв'язку з удосконаленням випуску продукції;

  • інновації четвертого порядку (новий варіант) — найпростіша якісна зміна, що перевищує межі простих адаптивних змін, наприклад оснащення певної моделі автомобіля потужнішим двигуном;

  • інновації п'ятого порядку («нове покоління») — змінюються всі або більшість функціональних властивостей виробничої системи, але базова структурна концепція зберігається, наприклад упровадження програмного управління верстатом;

  • інновації шостого порядку (новий «вид») — якісна зміна функціональних властивостей виробничої системи чи її частини; змінюється вихідна концепція, але функціональний принцип залишається, наприклад стільниковий зв'язок;

  • інновації сьомого порядку (новий «рід») — докорінна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, що змінює її основний функціональний принцип, наприклад поява транзисторів, інтегральних схем, упровадження гнучких виробничих ліній, транспорт на магнітній чи повітряній подушці тощо

За рівнем об'єктивного та суб'єктивного сприйняття


  • абсолютна новизна — фіксується за відсутності аналогів даної новації;

  • відносна новизна — інновацію було застосовано на інших об'єктах або ж здійснено оновлення одного з елементів виробу системи в процесі поточної модернізації;

  • умовна новизна — виникає внаслідок незвичайного сполучення раніше відомих елементів;

  • суб'єктивна новизна — новизна для певних споживачів, які раніше не були знайомі з даним продуктом

За причинами виникнення

  • реактивні — інновації, що забезпечують виживання та конкурентоспроможність фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення, здійснювані основними конкурентами;

  • стратегічні — інновації, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання вирішальних конкурентних переваг у перспективі


Приймаючи рішення про нововведення, слід врахову­вати співвідношення інтересів виробника та споживача. Наприклад, завоювання пострадянського простору провід­ними світовими виробниками побутової техніки в середині 90-х років XX ст. починалось досить інтенсивно, але після фінансової кризи 1998 р. доходи більшої частини населен­ня стали недостатніми для придбання дорогих зразків хо­лодильників, пральних машин тощо. Тому деякі фірми-виробники (наприклад, Іndesit), спростивши свій продукт, зробили його дешевшим. Інновації були зорієнтовані не на поліпшення експлуатаційних характеристик товару, а на зниження ціни, що стало можливим за рахунок скорочен­ня витрат, пов'язаних із формуванням певних його власти­востей, неважливих з погляду невибагливого споживача.

Врахування інтересів споживача особливо важливе для продуктових інновацій. Слід ретельно вивчати спо­живчий ринок і тенденції його зміни. Допомогти у виборі виду інновації відповідно до ринкової ситуації може їх класифікація на основі «матриці переваг» Бостонської консультаційної групи, яка поділяє інновації всіх типів на чотири групи, оцінюючи ступінь новизни як з погляду ви­робника, так і з погляду споживача (рис. 1.2).




Нове для споживача




Так

Ні

Нове для виробника



Так

Продукт-інновація

Дублювання

Ні

Продукти поліпшені та модифіковані

Старі продукти

Рис. 1.2. Класифікація нових продуктів з погляду виробників і споживачів

Як правило, більша корисність очікується від продукту-інновації, що є новим для виробника і споживача. Для споживачів продукція вважатиметься новою, якщо вони попередньо з нею не знайомі й досі задовольняли відповід­ну потребу в інший спосіб або якщо сама потреба спровоко­вана появою цього продукту. А для підприємства продукція буде новою, якщо вона пройшла всі стадії інноваційного процесу. За обох зазначених умов продукцію можна вважа­ти абсолютно новою. Однак продукт може бути новим з погляду виробника, але не знайти попиту в споживачів: споживач вважатиме його таким, що вже не задовольняє його потреби. Прикладом є суднобудівна компанія, яка на початку XX ст. займалася виробництвом вітрильних суден і настільки була захоплена вдосконаленням своєї продукції, що прогледіла появу пароплавів, які задоволь­няли потреби споживачів надійніше та швидше.

Фірми можуть виходити на нові ринки зі старими чи дещо вдосконаленими продуктами. Тоді новим для вироб­ника буде лише адаптація, пристосування до інших ринко­вих умов, налагодження дещо по-іншому виробничого процесу. Саме така тактика для багатьох фірм є вигідною, особливо коли новий ринок достатньо місткий. До неї ос­таннім часом вдаються багато провідних фірм, проникаю­чи на ринок пострадянських країн (наприклад, південно-корейська компанія Daewoo, яка уклала угоду із АвтоЗАЗ про крупновузлове збирання своїх автомобілів і виведення їх на український ринок). Достатньо поширене, особливо в країнах, що розвиваються, виробництво продукції за ліцен­зіями провідних фірм. У цьому разі хоча й отримується мен­ший прибуток порівняно з фірмою-інноватором, яка випус­кає товар на ринок першою, але суттєво економляться кош­ти на НДДКР. На Заході така практика отримала назву «і я також» (англ. «me too»). На цьому ґрунтуються, зокрема, різноманітні форми придбання ліцензій.

Існує ще один варіант, коли виробник орієнтується на випуск продукції, ненової і для нього, і для споживача. Та­кі підприємства зберігають конкурентні позиції лише в ра­зі випуску продукції традиційної, яка не потребує змін (наприклад, вино чи пиво відомих сортів, традиційні про­дукти харчування, деякі види послуг тощо). Вони є моно­полістами і завдяки цьому можуть існувати, не здійсню­ючи нововведень тривалий час.

Загалом необхідність нововведень усвідомлюють усі суб'єкти господарювання. І чим радикальніші ці нововве­дення, тим довше зберігатимуться конкурентні переваги підприємства. Однак прийняття рішення щодо залучення у виробничий чи обслуговуючий процес конкретної но­винки здійснюється не лише з огляду на абсолютну новиз­ну, а й з погляду доцільності та економічної вигідності її впровадження на підприємстві, на ринку, для групи спо­живачів. І якщо правильно оцінено ринкову ситуацію, враховано всі обставини, що можуть викликати інтерес споживача до продукту, який не є абсолютною новинкою, але сприйматиметься достатньою кількістю покупців як такий, що має нову споживчу вартість на момент його прогнозного виведення на ринок, то економічні результа­ти фірми, яка випустила цей продукт, можуть бути істот­ними.

^ Життєвий цикл інновацій

При прийнятті рішення про виготовлення нового про­дукту, впровадження нової технології, інших технічних чи організаційних новацій слід враховувати їх потенційні можливості, тобто величину вигоди, яку матиме підпри­ємство, реалізувавши інновацію. Потенційні можливості інновації, у свою чергу, залежать від того, на якій стадії її життєвого циклу конкретне підприємство прийме рішен­ня про її залучення у свою діяльність.

^ Життєвий цикл інновації — період від зародження ідеї, створен­ня новинки та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

За своїм характером життєвий цикл інновації відпові­дає типовому життєвому циклу товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості та занепаду, які характеризуються різним співвідношенням витрат, пов'язаних з розробленням та виведенням новинки на ринок, і доходів від її продажу (рис. 1.3). Кожен етап життєвого циклу інновації охоплює кілька стадій, які від­різняються за змістом робіт.



Рис. 1.3. Характер збуту і прибутків протягом життєвого циклу товару

Етап розроблення. Включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідних і дослідно-конструктор­ських робіт для перетворення ідеї на придатний для про­мислового виготовлення продукт, розроблення технології його виробництва.

Етап виведення на ринок. На цьому етапі відбувають­ся налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та її ринкова апробація, формування стратегії та ка­налів збуту. На цьому етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від продажу.

Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

Етап зрілості. Характеризується уповільненням тем­пів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його за­хист від конкурентів. Цим етапом життєвий цикл іннова­ції фактично завершується.

Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження при­бутків. Товар знімають з виробництва.

Як правило, такі стадії життєвого циклу проходить тех­нічно складна інновація, створення якої вимагає поперед­ніх досліджень ефективності технічного рішення, взятого за її основу, конструкторського розроблення дослідного зразка, його апробації, вдосконалення, розроблення техно­логії виготовлення тощо. Цей процес може бути тривалим і не обов'язково завершуватися успіхом. Зокрема, дослі­дження діяльності 120 американських корпорацій у 90-х роках XX ст. засвідчили, що понад 60% усіх їхніх дослід­но-конструкторських розробок не перетворилися на нову продукцію; 50% витрат на НДДКР були спрямовані на но­вовведення, які виявилися комерційно невдалими; комер­ційно успішними були тільки 15% нових видів продукції. Тому нововведення, що вимагають великих витрат, роз­робляються лише великими компаніями, які мають відпо­відні фінансові та інтелектуальні ресурси.

Великий відсоток невдач фахівці пояснюють тим, що інновації часто виникають на базі нових знань, а не но­вих потреб. З метою з'ясування запитів та вимог спожи­вачів і запобігання помилковим рішенням при розроб­ленні нового продукту великі компанії створюють спеці­альні підрозділи для обміну інформацією зі споживачами, на основі якої планують свої подальші дослідження та розробки.

На рис. 1.4 подано сукупність робіт, які виконують на етапах створення інновації та її просування на ринок. Во­ни можуть мати послідовний (дискретний або безперерв­ний) та паралельний характер.

Тривалість життєвого циклу інновацій залежить від внутрішніх чинників, що обумовлюють здатність фірми-інноватора прискорити процес перетворення ідеї на мате­ріалізований продукт, придатний до комерційного впро­вадження, і зовнішніх, які формуються співвідношенням попиту і пропозиції і впливають на тривалість комерційно­го використання інновації.

Криві життєвого циклу можуть набувати різного ви­гляду (рис. 1.5). Зазвичай життєвий цикл інновації роз­вивається класично (поз.1). Однак у деяких випадках ін­новація є настільки вдалою, що її життєвий цикл триває досить довго. Має місце бум на продукт (поз. 2) або три­вале захоплення (поз. 5). Проте новинка може виявитися невдалою, і споживач, спершу зацікавившись, згодом утрачає до неї інтерес, настає «провал» (поз. 3). Може трапитися й так, що раптовий інтерес до новинки, обу­мовлений вдалою рекламою, перетворить її на товар, яким захопляться усі: товар стає фетишем. Та через пев­ний час мода на нього минає і життєвий цикл завершу­ється (поз. 4).


Рис. 1.4. Узагальнена схема життєвого циклу інновацій в організації

Достатньо часто на ринку з'являються такі новації, які можуть мати численні модифікації. Базову ідею вдос­коналюють, знаходять краще дизайнерське вирішення то­що. Це сприяє продовженню життєвого циклу інновації, відновленню попиту на неї після кожного вдосконалення чи видозміни (поз. 6). Інтерес до продукту може мати се­зонний характер, тоді крива життєвого циклу набуває гребінчикового вигляду: попит зростає у певний сезон (поз. 7) .



Рис. 1.5. Види кривої життєвого циклу товару

Більшість організацій націлені на систематичне онов­лення асортименту продукції та послуг, оновлення та ство­рення нових виробничих систем, а отже, в них постійно ініціюються інноваційні зміни. Життєві цикли інновацій накладаються один на одного, мають ланцюговий харак­тер (рис. 1.6). На момент, коли продукцію, яка перестала бути новою, знімають з виробництва, уже розроблена і го­това до освоєння нова продукція, тобто інновації А, В, С змінюють одна одну.

Наведена послідовність етапів життєвого циклу харак­терна для продуктової інновації, яка найчастіше є власною розробкою підприємства і цілеспрямовано створюється ним з огляду на прогнозні потенційні можливості задово­лення попиту споживачів. Проте не всі фірми здатні ство­рювати новий продукт, особливо технічно складний. Тому деякі з них включаються у процес створення інновацій через кооперування з іншими, виконуючи лише частину ро­біт, яка відповідає одній зі стадій життєвого циклу про­дукту (інноваційного процесу).


Рис. 1.6. Циклічний характер розвитку інновацій (інноваційний ланцюг)

Малі й середні фірми найчастіше використовують ін­ший підхід щодо технічних інновацій: купують у фірм-піонерів, що створили новий продукт, ліцензію на його виго­товлення і продаж. Це знижує ризик неуспіху, особливо якщо продукція себе вже зарекомендувала. Однак комер­ційна віддача від залучення інновації за принципом «услід за іншими» буде значно нижчою, оскільки її вигідність уже помічена багатьма суб'єктами підприємництва, які також приєднуються до її використання.

Отже, життєвий цикл інновації включає час її перебу­вання у межах фірми-інноватора чи кількох фірм, які створюють новацію, та поза її межами, коли інновація ви­користовується іншими.

Процес передавання новації, яка пройшла певну ста­дію життєвого циклу, іншому користувачеві має таку по­слідовність:

1) новація, створена новатором на попередній стадії, пе­реходить через посередництво ринку (якщо наукову роз­робку купують в іншої фірми) чи плановий механізм (якщо новація є плановим продуктом одного з підрозділів даної фірми) до наступної стадії, наприклад із дослідно-конс­трукторського у виробничий відділ для організації пробно­го виробництва;

2) прийнята для реалізації новація стає інновацією (но­вовведенням). Наприклад, це може бути новий вид устаткування. Організація здійснює інноваційну діяльність, освою­ючи його виробництво, і на цей період вона стає інноватором;

3) у результаті інноваційного процесу організацією створено новий продукт, наприклад верстат нового типу. Фірма, тепер уже як новатор, пропонує споживачу через ринок свою новинку (верстат) наступному за циклом інно-ватору, який може використовувати її як технічний засіб для виготовлення нової продукції, що за споживчими якостями буде кращою, ніж попередня.

Отже, слід розрізняти життєвий цикл інновації в окре­мо взятій організації й поза її межами, тобто у галузі, до якої належить підприємство-інноватор, чи в економіці за­галом, якщо інновація може знайти застосування в інших сферах. За великого потенціалу інновація, як правило, по­ширюється за межі підприємства шляхом дифузії. Це особливо характерно для технологічних інновацій.

Класична закономірність поширення інновацій у різ­них галузях економіки характеризується логістичною кривою, яку ще називають 8-подібною, оскільки вона на­гадує літеру 8, зміщену вправо у верхній її частині й улі­во—в нижній. Ця крива моделює процес переходу від од­ного відносно стабільного стану галузі до іншого, процес радикальних змін, який супроводжує інноваційну діяль­ність сукупності підприємств галузі та відображає етапи життєвого циклу інновації: зародження, дифузію і зане­пад. Дифузія відбувається нерівномірно у часі і поділяєть­ся на періоди (рис. 1.7):


1) інкубаційний період, для якого характерна повільна дифузія; цьому стану властиві дуже малі значення пара­метрів зростання, які могли бути досягнуті стрибкоподібно за одиничного впровадження інновації (стадія зародження, точка А);

2) період прискореної дифузії: вигідність інновації по­мічена іншими суб'єктами підприємництва; відбувається масове залучення інновації у виробництво, що сприяє швидкому і значному зростанню економічних параметрів (обсягу продукції, прибутку тощо) у всіх, хто приєднався до інноваційного процесу;

3) період уповільнення дифузії: зростання відбувається до іншого стабільного на певний період стану з максималь­ними значеннями економічних параметрів (точка В). При цьому існує небезпека включитися у процес поширення ін­новації запізно, коли її життєвий цикл наближається до завершення;

4) період насичення — нове сповільнення поширення інновації після досягнення точки насичення, а потім і ви­тіснення її інноваціями нового покоління.

Подібний стрибок може бути повторений ще раз, якщо технологія знаходить нове застосування в іншій галузі (розви­ток з повторним циклом), чи навіть кілька разів («гребінчикова крива розвитку»), але стадія затухання неодмінно настає.

Логістична крива має три точки перегину. Перша — перехід від інкубаційного періоду до періоду прискореної дифузії; друга — перелом на стадії поширення новації, пі­сля чого інтенсивність дифузії дещо знижується; третя — точка насичення економіки даною технологією. Поширен­ня інновації за такою схемою називають класичним: в умо­вах ринкової економіки новинка привертає до себе увагу підприємців через свою комерційну вигідність і поширен­ня її відбувається доти, доки норма прибутку, отриманого внаслідок її використання, задовольнятиме суб'єкт госпо­дарювання (підприємця). Емпіричні дані щодо поширення деяких технологій підтверджують таку закономірність. Так, на рис. 1.8 подано логістичну криву, яка відображає впровадження теплової тяги на залізничних дорогах ко­лишнього СРСР.

Однак якщо в дію ринкових законів втручається дер­жава, або коли зростання норми прибутку мало цікавить потенційних користувачів новації, тобто за відсутності мотивів упровадження новацій (як це мало місце у пла­ново-адміністративній економіці колишнього СРСР), відбувається сповільнення темпів її поширення. Крива класичного типу у цьому разі деформована, у ній відсутні точки перегину. Інкубаційний період ніби продовжується нескінченно довго, дифузія інновації уповільнюється. Та­кий тип кривої характеризував, зокрема, поширення ресурсозберігальних технологій (дизелізація автотранспорту, виробництво синтетичних волокон, виплавка сталі киснево-конвертерним способом, електрифікація побуту та ін.) у колишньому Радянському Союзі (рис. 1.9). Середня швид­кість дифузії становила приблизно 1% в рік. За такої швид­кості тривалість періоду, протягом якого технологія могла досягти рівня насиченості, становила б 80—90 років.

Причиною деформації класичної 8-подібної кривої бу­ла незацікавленість радянських підприємств у ресурсозбе­реженні через дешевизну ресурсів і недосконалий меха­нізм формування витрат. Наслідками цієї деформації було технологічне відставання країни, висока енерго-, трудо- і матеріаломісткість продукції і в результаті — зниження її конкурентоспроможності. У деяких випадках крива по­ширення інновації набу­ває ще іншого вигляду. Відбувається продовжен­ня її середнього відрізка. Поширення технології ні­би «проскакує» за інерці­єю точки перегину і вихо­дить за межі раціонально­го насичення економіки. Причиною цього є планове примусове впровадження, характерне для несприй­нятливої до інновацій еко­номіки. На рис. 1.10. зображено криву поширення Продовження життєвого циклу інновації як у межах підприємства, що її створило, так і за рахунок її викорис­тання іншими у процесі дифузії є важливою умовою підви­щення комерційної віддачі від неї. Однак ці процеси мають відбуватися спонтанно, на основі економічної вигоди, яку отримують суб'єкти підприємництва від інновації. Ніякі примусові заходи не спонукатимуть підприємців до впро­вадження нових технологій, якщо їх використання не за­безпечить зростання прибутку.




Продовження життєвого циклу інновацій має стосу­ватися лише тих стадій, які передбачають її промислове використання (чи споживання). Термін упровадження новації повинен скорочуватися, що дасть значну вигоду інноваторам: темпи науково-технічного прогресу сьогодні настільки високі, що затримка у впрова-дженні новинки може спричинити втрату коштів, оскільки на зміну їй прий­де інша. Скорочення часу впровадження новинок і збіль­шення часу їх ефективного використання забезпечується ефективним управлінням інноваційними процесами.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14



Скачать файл (2768.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru