Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекции- Инновационный менеджмент - файл 1.doc


Лекции- Инновационный менеджмент
скачать (2768.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc2769kb.20.12.2011 21:18скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

Складові інноваційної політики підприємства


Інноваційна політика підприємства має визначати нап­рями його змін відповідно до вимог зовнішнього середови­ща, окреслювати коло можливих інноваційних рішень, формувати інноваційні завдання залежно від типу обраної стратегії, створювати умови для оперативної реалізації ін­новацій.

Інноваційні рішення є надзвичайно важливими для існування і динамічного розвитку підприємств. Вони ма­ють бути зорієнтовані на потреби та преференції відпо­відного класу споживачів, аналізуючи які, можна визна­чити тенденції змін попиту і перспективи продукту, який випускає підприємство, напрями його модифікації та можливості подальшого розвитку з врахуванням техніко-технологічного потенціалу підприємства. Тобто ін­новаційна політика має бути спрямована на створення умов для:

- формування підходів до визначення позиції підпри­ємця на ринку і напрямів його діяльності відповідно до ринкових тенденцій;

- прогнозування, формування програмно-цільових підходів до прийняття інноваційних рішень з метою обґрун­тування та організаційного супроводу розробленої на перс­пективу концепції розвитку підприємства; - проведення робіт щодо вдосконалення існуючої тех­нології та організації виробництва продукції, створення технологічної бази, яка уможливлюватиме в майбутньому гнучкішу, швидшу та ефективнішу реакцію на новації, ви­моги і потреби ринку;

- підвищення ролі людського фактора, стимулювання мотивації до інноваційної діяльності, що забезпечить роз­виток персоналу, підвищення його професіоналізму, вмін­ня вирішувати інноваційні проблеми, посилить інтерес ко­лективу до інновацій, підвищить рівень креативності інно­ваційних рішень.

Реалізація інноваційних рішень можлива за умови ви­важеної інноваційної політики, яка формує умови залу­чення до інноваційної діяльності певних функціональних служб підприємства. Так, своєчасне розпізнавання нових вимог забезпечується кваліфікованими маркетинговими Дослідженнями, за результатами яких визначають напря­ми інноваційних змін і окреслюють завдання у сфері нау­ково-технічних та конструкторсько-технологічних робіт. Належне виконання їх можливе за умов наявності висококваліфікованого персоналу відповідної спеціалізації та продуманої системи мотивації. Виконувані роботи слід фі­нансувати у розмірах, достатніх для їх проведення на су­часному рівні, що потребує значних інвестицій як на ста­дії розроблення новації, так і на стадії її впровадження. Зважаючи на це, складовими інноваційної політики вва­жають:

  • маркетингову політику;

  • політику в галузі науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР);

- політику структурних змін;

- технічну політику;

- інвестиційну політику.

^ Маркетингова політика. Має на меті формування тактики і стратегії поведінки підприємства на ринку. Націлена на вирішення таких завдань: визначення про­цедур і періодичності маркетингових досліджень; роз­роблення товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної політики і створення механізмів їх реалізації; аналіз ефективності здійснюваної політики. Проведен­ня маркетингових досліджень дасть змогу вивчити структуру товарного ринку і прийняти рішення щодо форм і методів розвитку конкурентного середовища на ньому. Результатом буде вирішення головного завдання підприємницької діяльності — забезпечення виготовлен­ня підприємством потрібної споживачам продукції, яка знайде позитивний відгук і сформує попит у максимально можливої їх кількості за умови економічно обґрунтова­них цін.

^ Політика в галузі НДДКР. її завданнями є визначення наукового потенціалу підприємства; розроблення науково-технічної політики з врахуванням результатів маркетин­гових досліджень; формування технологічної політики; створення механізмів реалізації науково-технічної і техно­логічної політики і оцінювання її результатів.

^ Політика структурних змін. Зорієнтована на вив­чення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства, формування адекватної інноваційним зав­данням організаційної структури і культури підприємниц­тва. Організаційна структура і культура підприємництва тісно взаємопов'язані і формують структуру відносин між працівниками підприємства. Цим елементам належить ви­рішальна роль на стадії розроблення механізму впрова­дження новацій і безпосередньо на стадії впровадження. Отже, необхідно дослідити рівень розвитку культури приємництва та відповідність організаційної структури ці­лям і завданням підприємства; розробити рекомендації що­до формування їх відповідного стану для здійснення інно­ваційної політики; передбачити механізм реалізації таких перетворень; сформувати політику розвитку персоналу; розробити методику оцінювання ефективності культури підприємництва та організаційної структури щодо реаліза­ції завдань інноваційного розвитку.

^ Технічна політика. Визначає можливості впроваджен­ня новацій. Завданнями технічної політики є вивчення можливостей виробництва і вимог до нього та за необхід­ності усунення виявлених невідповідностей; розроблення напрямів технічного переозброєння (оновлення) основних засобів підприємства; створення механізму реалізації захо­дів, спрямованих на вдосконалення техніко-технологічного стану підприємства; аналіз та оцінювання ефективності здійснюваної технічної політики.

Інвестиційна політика. Охоплює всі фінансово-еко­номічні аспекти функціонування підприємства, що забез­печують реалізацію інноваційної політики. Націлена на управління грошовими потоками на підприємстві з метою накопичення коштів, необхідних для реалізації інновацій­них проектів.

Елементи інноваційної політики перебувають у постій­ній обопільній взаємодії. Кожен із них може ініціювати певні інновації, спрямовані на вирішення проблем у пев­ній функціональній сфері. Так, виважена маркетингова політика дає змогу оперативно реагувати на зміну вимог споживачів, науково-технічна — на технологічні зру­шення, що потребують радикальної зміни техніко-технологічної бази, технічна — дає змогу виявити можливості наявної техніки щодо диверсифікації виробництва чи збільшення виробничої потужності тощо. Висока культу­ра підприємництва розвиває творчий потенціал персона­лу, активізує його дії щодо нововведень на робочих міс­цях, мотивує до участі у розробленні масштабних іннова­ційних проектів.

Послідовність формування і реалізації інноваційної по­літики підприємства подано на рис. 4.1.

Отже, створення і упровадження інновацій є процесом, До якого залучають усі внутрішні елементи підприємства, Усі структурні одиниці. їх постійна взаємодія дає змогу ре­алізувати інноваційні рішення у заплановані терміни і в Межах виділених ресурсів, внести своєчасні корективи у Перебіг інноваційної діяльності з метою виявлення оптимального способу реалізації інновацій з врахуванням змін,] що стались у зовнішньому середовищі.


Рис. 4.1. Послідовність формування і реалізації інноваційної політики підприємства

Потреба у взаємодії функціональних служб підприємства, відповідальних за реалізацію складових інноваційне політики, змінюється залежно від стадії життєвого цикли інновації.

^ На стадії зародження інновації, як правило, ініцію­ють взаємодію служб, що відповідають за НДДКР та мар­кетингову політику. Перша — з точки зору досягнень на­уки і техніки, друга — з погляду ринкових потреб. На цій стадії здійснюють маркетингові дослідження і збір інфор­мації науково-технічного характеру. Одночасно відбува­ється взаємодія цих служб із фінансовою службою з метою визначення можливості залучення необхідних ін­вестицій. Рішення про початок фінансування приймають, виходячи із бюджету підприємства та ринкової привабли­вості інновації.

^ Стадія освоєння інновації характеризується взаємо­дією відділу НДДКР з маркетинговою службою з метою продажу пробних партій нового товару, формування мар­кетингової політики та внесення в неї коректив відповід­но до зворотних сигналів ринку. Взаємодія зі службами, що відповідають за технічну політику, полягає у визначен­ні виробничих можливостей підприємства, плануванні за­ходів з технічного переозброєння для налагодження вироб­ництва новинки. Кадрова політика має бути націлена на формування кваліфікованого складу працівників, що ви­готовлятимуть новий продукт, на створення атмосфери взаємодопомоги, єдності з метою подолання труднощів, що виникатимуть у процесі освоєння. Фінансова політика повинна бути спрямована на дотримання бюджету впро­вадження нового продукту, а якщо пробний маркетинг показав необхідність доопрацювання новинки — на визна­чення гранично допустимих додаткових витрат на розроб­лення або ж згортання фінансування (за умови, що ринок не виявив інтересу до новинки).

^ На стадії дифузії відділ маркетингу ініціює розши­рення асортименту продукції, що виконуватиметься від­ділами, які відповідають за НДДКР і технічну політику. Можливості розширення асортименту визначаються як творчими здібностями працівників НДДКР, так і характе­ристиками обладнання, його гнучкістю, здатністю до пе­реналагодження. Фінансова політика полягає в оцінюван­ні величини отриманих від реалізації інновації доходів і порівнюванні їх із прогнозними, в ініціюванні заходів, спрямованих на зниження собівартості.

^ Стадія старіння передбачає прийняття рішень щодо зняття з виробництва застарілої продукції або продовжен­ня її життєвого циклу шляхом модифікації. З метою ви­значення можливостей модифікації товару, термінів цих Робіт та обсягів їх фінансування мають взаємодіяти служби маркетингу, НДДКР, фінансові, технічні. Якщо ж приймається рішення щодо зняття товару з виробництва, то кадрові служби мають визначитися із політикою щодо персоналу (можливостей перекваліфікації, працевлашту­вання тощо).

Отже, інноваційна політика — це симбіоз цілей розвит­ку і маркетингової діяльності, досліджень і досягнень у на­уковій та виробничій сферах, управлінських рішень щодо їх впровадження з урахуванням ресурсних обмежень і можливостей підприємства. Завдяки їх оптимальній вза­ємодії створюються умови для обґрунтованого прийняття та оперативної реалізації ефективних інноваційних рі­шень на тих сегментах ринку, де працює підприємство. Усі складові інноваційної політики підпорядковуються стра­тегічним цілям і завданням підприємства. Вона формує його інноваційний потенціал, закладаючи основи для ви­бору інноваційної стратегії.

Інноваційний потенціал підприємства як основа і результат його інноваційної політики

Ефективне функціонування та розвиток підприєм­ства великою мірою залежать від досконалості його внутрішнього середовища, яка забезпечується взаєм­ною відповідністю системи внутрішніх елементів та їх, раціональною взаємодією, заснованою на принципі динамічної рівноваги, який передбачає рух вперед, заснований на постійному вдосконаленні ключових елементів організації і приведенні у відповідність до них інших. Це формує виробничо-технічний потенціал організації, забезпечує її здатність стабільно функціонувати в межах і обраної стратегії, незважаючи на зміни у зовнішньому середовищі.

^ Виробничо-технічний потенціал підприємства — здатність до стабільної виробничої діяльності в межах обраної стратегії за умов складного і мінливого зовнішнього середовища.

Від виробничо-технічного потенціалу залежить розвиток підприємства і його підрозділів, а також всіх елементів виробничо-господарської системи. Проте досить часто підприємства, що зуміли налагодити стабільне виробництво за певних умов, стикаються із значними труднощами при зміні цих умов. Причиною є інертність елементів внутрішнього середовища підприємства, небажання вищого керівництва ризикувати. Значно легше здійснювати поступові організаційні зміни, часткову мо­дернізацію обладнання і технології, модифікацію про­дукції, ніж зважитися на радикальну перебудову вироб­ництва задля піонерного освоєння нової продукції чи впровадження нових організаційно-економічних рішень. Небажання вищого менеджменту підприємства брати на себе відповідальність за ризиковані інноваційні рішен­ня, бюрократичні перешкоди на шляху інновацій спри­чиняють відставання у темпах і термінах змін, ослаб­лення конкурентних позицій фірми, втрату нею частки ринку.

Практика свідчить, що підприємства з великим вироб­ничо-технічним потенціалом є здебільшого інертнішими щодо інноваційних змін, ніж невеликі фірми. Водночас не­великі фірми часто не мають необхідних ресурсних мож­ливостей для реалізації значних інноваційних проектів. Отже, підприємства мають різну сприйнятливість до інно­вацій. Йдеться про їх інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал організації — рівень готовності органі­зації до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегіч­них змін.

Інноваційний потенціал залежить від параметрів орга­нізаційних структур менеджменту, професійно-кваліфіка­ційного складу промислово-виробничого персоналу, зов­нішніх умов господарської діяльності тощо. Тому оціню­вання інноваційного потенціалу є необхідною складовою процесу розроблення стратегії.

Структура інноваційного потенціалу охоплює ті еле­менти організації, які обумовлюють її готовність до змін: децентралізацію в прийнятті рішень, низький рівень фор­малізації і регламентації управлінських робіт, здатність організаційних структур гнучко перебудовуватися відпо­відно до змін завдань і умов діяльності. Негативно вплива­ють на інноваційний потенціал централізовані ієрархічні організаційні структури, які суперечать творчому харак­теру інноваційної діяльності: стабільні відносини і про­цедури менеджменту чинять активний опір будь-яким ін­новаціям.

Інноваційний потенціал підприємства значною мірою визначається техніко-технологічними характеристика­ми виробничого устаткування, його здатністю до перена­лагодження, перепланування операцій тощо. Ще більше значення мають творча атмосфера співпраці, стиль управління та мотиваційні преференції працівників під­приємства.

Вплив елементів організаційного механізму на струк­туру та рівень інноваційного потенціалу проілюстровано у табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Структура та рівень інноваційного потенціалу організації

Елементи органі­заційного механізму
^

Інноваційний потенціал




Низький

Високий

1

2

3

Організа­ційна структура

Лінійна, лінійно-функціональна

Лінійно-функціональна з елементами програмно-цільових організаційних утворень, матричні структури

Технологія

Спеціалізоване виробниче обладнання, жорстко пов'язане в єдиний потік для масового випуску продукції

Гнучкі автоматизовані і виробничі модулі, пов'язані безрейковою гнучкою транспортною системою

Виробничі та офісні приміщення

Спеціально спроектовані під певний виробничий процес, повне використання про­стору приміщень

Універсального типу, наявність резервних площ та можливість змінити компонування цехів і відділів

Організація праці

Індивідуальна, поопераційна

Бригадна з високим рівнем поєднання операцій і професій

Оплата праці

Індивідуальна, відрядна

Погодинно-преміальна, бригадна з використанням КТУ

Мобільність персоналу

Мінімальна, здебільшого за ієрархічною градацією

Можливість горизонтальних і вертикальних переміщень згідно з вирішуваними завданнями

Стиль управління

Авторитарний, мінімум делегування повноважень, жорсткий контроль за виконанням

Делегування повноважень що забезпечує високий ступінь залучення персоналу до розроблення рішень; робота у команді

Система інформу­вання персоналу

Оперативна інформація про виконання планових завдань певним підрозділом

Докладне інформування про діяльність організації в цілому, її життя, проблеми та завдання

Орієнтири роботи

Спрямованість на вирішення поточних завдань у рамках свого робочого місця

Спрямованість на пошук як оперативних, так і довгострокових рішень, в тому числі і поза межами свого робочого місця




Переважають формальні стосунки

Висока корпоративна культура, довірливі стосунки у колективі

Готовність організації до змін передбачає детальне оці­нювання інноваційного потенціалу, з використанням схе­ми «ресурси — функції — проекти». Цю схему використо­вують ще на стадії обґрунтування інноваційного проекту. Вона охоплює:

- опис проблеми розвитку підприємства і визначення завдання, що входить у програму розв'язання проблеми;

- опис середовища розв'язання проблеми (стан внут­рішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність);

- оцінювання ресурсного потенціалу щодо визначено­го інноваційного завдання (забезпечення проекту необхід­ними для його реалізації ресурсами);

- оцінювання здатності персоналу досягати визначе­них результатів діяльності (ресурсне забезпечення управ­лінських функцій);

- оцінювання рівня забезпечення проекту необхідни­ми для його реалізації функціями (функціональне забезпе­чення проекту);

- визначення інтегральної оцінки потенціалу органі­зації, її готовності вирішити інноваційне завдання;

- визначення основних заходів, необхідних для досяг­нення певного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

Ще одним способом оцінювання інноваційного потен­ціалу організації є SWOT-аналіз, який дає змогу не просто оцінити здатність організації реалізовувати інновації, а й визначити, яким чином впливає на цю здатність інноваційний клімат зовнішнього середовища. Стандартна мето­дика SWOT-аналізу осмислюється з погляду інновацій­них можливостей, які може надати середовище господа­рювання та потенціал самої організації. У процесі аналізу фіксують:

- сильні сторони потенціалу фірми, які забезпечать їй використання можливостей, що з'явилися у зовнішньому середовищі; це допомагає визначити відповідну стратегію їх використання;

- слабкі сторони потенціалу фірми, які позбавляють її шансу використати нові можливості або створюють загро­зи для її існування.

Завдяки високому інноваційному потенціалу організа­ція може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середо­вища, вести інноваційний пошук і здійснювати організа­ційні зміни. Низький потенціал не забезпечує такої мож­ливості; новації за цих умов вводяться рідко і лише тоді, коли фірма починає відчувати труднощі зі збутом своєї продукції. Однак розроблення інноваційних рішень у від­повідь на виникнення проблеми є неефективним. Іннова­ційна політика підприємства має бути результатом глибо­кого дослідження ринку, постійного моніторингу дій кон­курентів, повинна опиратися на сучасні науково-технічні досягнення у відповідній галузі та ефективне використан­ня інтелектуального й творчого потенціалу працівників. Це даватиме змогу вищому менеджменту розробляти опти­мальні інноваційні стратегії, які формуватимуть страте­гічні переваги підприємства у довгостроковій перспективі.

^ Тема 5 Система управління інноваційними процесами
Стабільний розвиток підприємства у ринковому середо­вищі можливий лише за умов постійного вдосконалення його діяльності, підтримання здобутих і формування но­вих конкурентних переваг. Визначення сфер і напрямів ін­новаційної діяльності, обґрунтування і вибір інновацій­них проектів, їх упровадження здійснюються однією з складових менеджменту — системою управління іннова­ційними процесами. Управління інноваційною діяльністю охоплює стратегічні та оперативні аспекти і має бути, з одного боку, націленим на створення або оперативне за­лучення інновацій, які забезпечуватимуть збереження і зміцнення ринкових позицій підприємства у тривалій перспективі, а з іншого — на систематичну й цілеспрямо­вану діяльність із вдосконалення існуючих технологій, прийомів і способів виконання роботи, завдяки яким жит­тя інновацій подовжується.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14



Скачать файл (2768.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru