Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Реферат-Андрология - файл 1.doc


Реферат-Андрология
скачать (312.6 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc313kb.05.02.2012 08:40скачать

содержание

1.doc

Реклама MarketGid:
Ветеринарна андрологія (andros – мужчина, logos – наука) – наука про патологію статевих органів самців.

Це одна із галузей клінічних дисциплін, що вивчає етіологію, патогенез і клінічні ознаки цих захворювань, розробляє лікування уражених ними тварин та заходи про-філактики.

Захворювання самців з локалізацією патологічного процесу в статевому апараті розглядалися у курсі внутрішніх незаразних хвороб (закупорювання уретри камінцями), спеціальної хірургії (фімоз, парафімоз, новоутворення, орхіт, епідидиміт, ге-матоцеле, гідроцеле тощо), паразитології (трихомоноз, кампілобактеріоз), онкології (сіменома, папіломатоз).

Багато авторів, як хірургів (І. І. Магда та І. І. Воронін, 1963; М. В. Плахот та ін., 1977), так і ветеринарних акушерів вказували на необхідність вилучення із різних клінічних дисциплін таких захворювань в окремий самостійний розділ або, навіть, окрему дисципліну – ветеринарну андрологію. Ця наука охоплює широке коло захво-рювань незаразної і заразної етіології, але в данному розділі будуть розглянуті лише ті з них, виникнення яких порушує статеву функцію самців і викликає їх неплідність.

^ Дослідження органів статевої системи плідників

Бугая фіксують за роги, при потребі застосовують методи заспокоєння (за допо-могою нейролептиків, аміназину, ромпуну) чи знеболення і проводять андрологічне дослідження за прийнятою в клініці схемою: реєстрація, анамнез, загальне клінічне дослідження і дослідження статевих органів із застосуванням методів огляду, паль-пації, ректального і рефлексологічного досліджень, вивчення проявів безумовних статевих рефлексів (локомоторного, ерекції, обнімального, парувального, еякуляції), оцінювання одержаної від плідника сперми.

При потребі більш глибокої оцінки плідника за рівнем обмінних процесів у його організмі та у продукованій ним спермі проводять біохімічне дослідження крові на вміст загального білка, глюкози, кальцію, неорганічного фосфору, каротину, резервну лужність, концентрацію у спермі фруктози та індекс фруктолізу, активність у ній ферментів – каталізаторів аеробних та анаеробних процесів; роблять біохімічне до-слідження сечі, бактеріологічне дослідження сперми та змиву з препуція; проводять андрологічну диспансеризацію бугаїв за Вороніним.

^ Андрологічну диспансеризацію бугаїв проводять у три етапи:

Перший етап проводять під час вирощування бугайців до 6-місячного віку у пле-мінних заводах та господарствах-репродукторах. Мета цього етапу – виявити і вибра-кувати бугайців із природженими аномаліями розвитку.

^ Другий етап є диспансеризацією відібраних для племінних цілей бугайців віком від 6 до 12 місяців під час дорощування та попереднього випробування їхньої племінної цінності в господарствах – елеверах та спеціальних випробних станціях. На підставі вивчення ступеня прояву статевих рефлексів, дослідження статевих органів та сперми кожного плідника роблять попередню комісійну оцінку його андрологічної цінності.

^ Третій етап андрологічної диспансеризації є диспансеризацією племінних бугаїв, що надійшли на племпідприємство. Вона включає систематичний нагляд за станом здоров’я плідників та їх відтворною здатністю у процесі племінного використання; дослідження бугаїв на такі заразні захворювання, як туберкульоз, паратуберкульоз, лептоспіроз, лейкоз, бруцельоз, трихомоноз, вібріоз, псевдомоноз, інфекційний ринотрахеїт; дослідження сперми та змиву з препуція на бактерійне забруднення, колі-титр; дослідження крові на вміст білка, кальцію, неорганічного фосфору, каротину, резервну лужність; дослідження сечі (питома вага, білок, цукор, кетонові тіла, домішки); аналіз спермопродукції бугая (скільки отримано еякулятів, з них придатних для ви-користання, середній об’єм еякуляту, виготовлено за аналізований період спермодоз, заморожено спермодоз, вибраковано після розморожування, осіменено вперше корів та телиць, з них запліднилося, процент запліднення); дані клінічного дослідження бугая (згідно прийнятої схеми) і врешті робиться висновок про відтворну здатність бугая. Результати диспансеризації заносять у “картку андрологічної диспансеризації бугая-плідника”.

Показники дослідження бугаїв, їх спермопродукції та результатів використання дають змогу віднести їх до однієї з трьох груп (за П. М. Савіним):

  1. ^ Високоплідні бугаї – це плідники, в результаті використання яких заплідне-ність корів та телиць від першого осіменіння склала понад 75 %. Статеві рефлекси у таких самців чітко виражені, об’єм еякуляту не менше 5 мл, концентрація сперміїв понад 1 млрд/мл, їхня рухливість – понад 8 балів, живих сперміїв – 80…95 %, ви-живання 70…110 годин, кількість патологічних форм – не більше 3 %. У такій спермі міститься 460…680 мг% фруктози, чітко виражена позитивна залежність між актив-ністю ферментів гіалуронідази та лужної фосфатази і запліднювальною здатністю сперміїв.

  2. ^ Бугаї з нормальною плодючістю – це ті, в результаті використання яких отри-мано заплідненість корів та телиць від першого осіменіння у межах 70 %. Вони добре проявляють статеві рефлекси, об’єм еякуляту у них 3…4 мл, концентрація сперміїв 0,4…0,8 млрд/мл, рухливість сперміїв 7…9 балів, виживання 50…80 годин, кількість патологічних форм не більше 5 %. У такій спермі міститься 300…500 мг% фруктози, виражена позитивна залежність між активністю ферментів гіалуронідази та лужної фосфатази і запліднювальною здатністю сперміїв.

3. ^ Бугаї із зниженою плодючістю – це ті, при використанні яких спостерігалася
велика кількість повторних осіменінь корів і телиць. Вони характеризуються частим
гальмуванням статевих рефлексів або виділенням сперми низької якості (об’єм еякуляту близько 2 мл, концентрація сперміїв 0,2…0,5 млрд/мл, їх рухливість менше
шести балів, патологічних форм – до 20 %, виживання – 30 годин.

Сперма цієї групи бугаїв відзначається низькими показниками вмісту фруктози, активності ферментів гіалорунідази та лужної фосфатази, великою кількістю патоло-гічних форм сперміїв.

  1. ^ Неплідні бугаї, що виділяють мало сперми, з низькими показниками концентрації сперміїв, їх рухливості, виживання, а також вмісту фруктози, активності ферментів гіалуронідази та лужної фосфатази, великою кількістю патологічних форм сперміїв.

Бугаї третьої і четвертої груп непридатні для використання на племпідприємствах.

^ Діагностика імпотенції бугаів

Імпотенція (від сл. im – ні, potentio – сильний, могутній, здатний) – патологія від-творної здатності, що проявляється у самців розладами парування (парувальна імпо-тенція) чи неможливістю запліднення (запліднювальна імпотенція).

Під парувальною імпотенцією (impotentia coeundi) розуміють нездатність самця здійснити статевий акт у зв’язку з ураженням у нього органів парування (статевого члена і крайньої плоті). Ця імпотенція може бути уродженою та набутою, тоді як за-пліднювальна імпотенція (impotentia generandi) є проявом розладів сперміогенезу чи патології додаткових статевих залоз. Вона також може бути уродженою і набутою.

^ Парувальна імпотенція

Уроджені та спадково обумовлені аномалії розвитку статевих органів

Гіпоплазія статевого члена (пеніса) – (hypo – малий, plasia – утворення) – змен-шення прутня, що виникає за генетичних причин. Найчастіше він буває укорочений, меншої товщини і знаходиться у глибині препуційного мішка.

Симптоми. При рефлексологічному дослідженні молодого бугая виявляється, що він проявляє локомоторний та обіймальний рефлекси, але ерекція статевого члена проявляється слабо, він не виводиться з препуційного мішка. Під час парування спер­ма виділяється у препуціальний мішок і витікає із нього на тіло самки.

Діагноз обґрунтовують за даними клінічного спостереження і дослідження. При блокаді нервів за І. І. Вороніним пеніс не можна витягнути за межі препуціального мішка.

У жеребчиків захворювання виявляють у перші місяці після народження за озна-ками виділення сечі в препуціальний мішок, у інших самців – при статевому дозрі-ванні за відсутністю парувального рефлексу.

Таких самців вибраковують і не використовують як плідників.

Гіпоспадія – (hypo – малий, spadion – отвір) – такий ступінь гіпоплазії, при якій деформується уретра і її зовнішній отвір відкривається у глибині прутня або уретра має декілька отворів. Часто гіпоспадія супроводжується недорозвитком печеристих тіл прутня.

У лошат таку патологію можна виявити у перші дні після народження за виділен-ням сечі із декількох отворів уретри.

У бугаїв зовнішній отвір уретри може находитись в ділянці калитки або проме-жини (І. І. Воронін).

Симптоми. На голівці прутня відсутній отвір уретри і сеча виділяється з його гли-бини, або вона виділяється із декількох отворів, що є на голівці прутня. За гіпоплазії печеристих тіл рефлекс ерекції слабо виражений.

Діагноз ставлять за ознаками, що виявляють при спостереженні за актом сечови-ділення і при клінічному дослідженні прутня. При відкритті уретри у глибині прутня сеча може накопичуватись по його продовженню. Такі хворі тварини не використову-ються як плідники і підлягають вибракуванню.

^ Кровотеча з верхівки статевого члена. Захворювання можна виявити у всіх свійських самців, але найчастіше у жеребців, бугайців та псів як уроджену аномалію статевого члена.

Симптоми. На голівці прутня, збоку від уретри, є отвір нориці, краї якої оточені обручеподібним розростанням грануляцій, що мають червонувато-синє забарвлення. Під час ерекції, коли порожнини кавернозних тіл наповнені кров’ю, із отвору тонкою цівкою або краплями виділяється кров.

Діагноз ставлять за результатами клінічного дослідження. При анестезії прутня (за І. І. Магдою) його можна витягнути із препуція і підтвердити наявність нориці введенням гудзикоподібного зонда. При цьому через норицю кавернозні порожнини прутня наповнюються кров’ю.

Лікування. Захворювання не є загрозою для здоров’я тварини, але використовувати її для отримання сперми і природного осіменіння недоцільно.

Отвір нориці можна припікати електричним катетером, що має форму голки.

^ Дисфункція ретракторних м’язів статевого члена. Де Грот і Нуманс (1969) та Т. Шнюкшта (1969) реєстрували цю патологію у бугаїв.

Причини її не з’ясовані.

^ Основний симптом – спазм ретракторних м’язів статевого члена під час садки, що проявляється неповним його виведенням з препуційного мішка. Оскільки хвороба спостерігається у молодих бугаїв, то її можна вважати тимчасовим розладом функції м’язів. Якість сперми при цьому не порушується. І. І. Воронін (1979) рекомендує вибраковувати таких бугаїв, оскільки хвороба передається за спадковістю.

^ Гвинтоподібне викривлення прутня (штопороподібний пеніс). Описано у бугаїв (Фітцгеральд, 1963; Ешдовн і Коомбс, 1967, 1968; Уолкер, 1964; Уітсель, 1969) і проявляється тільки під час ерекції.

Причини. Хвороба передається за спадковістю або є наслідком недорозвитку печеристих тіл прутня, вісцерального листка препуційного мішка, голівки пеніса, його травми з утворенням гематоми.

Симптоми. Під час ерекції при природному паруванні кінцева частина прутня повертається навколо поздовжньої осі проти годинникової стрілки, що заважає його введенню у статеву щілину.

Лікування полягає у намаганні зафіксувати голівку прутня так, щоб вона не оберталась. Оперативне втручання малоефективне (І. І. Воронін).

^ Зрощення прутня з препуційним мішком. Персистуюча вуздечка прутня. Захворювання зустрічається у самців усіх свійських тварин.

Причини остаточно не з’ясовані.

Симптоми. Складка, що з’єднує тіло або голівку прутня з препуційним мішком, заважає виведенню його і сприяє накопиченню сечі в спермі та порожнині препуційного мішка. У псів у препуційному мішку накопичується смегма, що сприяє виникненню баланопоститу.

Вуздечка прутня може бути широкою і з’єднувати все тіло його з препуційним мішком або вузькою, що прикріпляється до певної ділянки прутня. У частини самців вона має вигляд сполучнотканинної складки, що вільно звисає з тіла прутня. Дрібні складки не є перешкодою для отримання сперми і при паруванні тварин. Вільно звисаючу складку слизової оболонки необхідно диференціювати від папіломи, а у псів – від перевивної венеричної саркоми.

Діагноз обґрунтовується даними клінічного дослідження самців і статевого члена, виведеного із препуційного мішка.

Лікування. Персистуючу зв’язку розсікають, а вільно звисаючі складки, якщо вони є перешкодою для використання плідників, – відсікають. Маніпуляцію виконують на вивільненому з препуційного мішка прутні. Великі складки від’єднують і розсікають після інфільтраційної анестезії її основи. Швів не накладають, а кровоносні судини торзують. При необхідності вводять у порожнину препуційного мішка антисептичну мазь або антибіотики на 0,25 %-му розчині новокаїну.
^ Набуті захворювання статевих органів

Механічні пошкодження. Серед набутих механічних пошкоджень статевих органів самців найчастіше реєструються різної етіології травми препуційного мішка прутня і калитки. Ступінь пошкодження тканини залежить від форми і напрямку сили діючого предмета.

У ділянці травми, що є “місцем найменшої резистенції” (locus minores resistentio) дуже часто виникають гострі запальні процеси (абсцес, флегмона).

За локалізацією механічні пошкодження препуційного мішка ділять на екстрапрепуційні – коли пошкодження наносяться з боку шкірно-фасційного шару крайньої плоті; інтрапрепуційні – коли ці пошкодження здійснюються з середини препуційного мішка і ретропрепуційні – коли пошкоджується статевий член та навколишні щодо нього тканини препуційного мішка. Ці пошкодження бувають закритими і відкритими.

До екстрапрепуційних пошкоджень відносять удари, рани крайньої плоті (поверхневі, глибокі і проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті.

До інтрапрепуційних пошкоджень відносять рани статевого члена та листків препуційного мішка (забиті, рвані та різані).

До ретропрепуційних пошкоджень відносять розриви статевого члена (з порушенням цілісності білкової оболонки та крововиливами з утворенням гематоми); вивертання препуційного мішка (вихід його парієтального лист­ка назовні з можливими пошкодженнями, тріщинами, саднами, синцями, запаленнями); випадання препуційного мішка (коли препуційний мішок, що випав, не може повернутися у вихідне положення); запалення препуційного мішка (акропостит та баланопостит); фімоз, парафімоз.

^ Рани стінки препуційного мішка.

Залежно від причини рани можуть бути колоті, різані, кусані з широкою і вузькою зоною ураження тканин, а за глибиною – поверхневі, глибокі і проникаючі, рвані і клаптеві.

Причини: пошкодження препуція гострими предметами стійл і станків, пнями, кусками металу, укуси, удари рогами, копитами.

Симптоми. У більшості випадків рани характеризуються болючістю, кровотечею і зяянням. На 2–3-й день виникає набряк тканин, що може розповсюджуватися за межі рани.

Діагноз. Характерним симптомом для встановлення діагнозу є кровотеча. Наявність проникаючих ран підтверджується зондуванням, яке виконують після знеболення.

Лікування. При лікуванні поверхневих і глибоких ран застосовується хірургічна обробка ран з частковим висіканням тканин. Після хірургічної обробки рану зашивають глухим швом. Проникаючі рани в порожнину препуційного мішка після хірургічної обробки з повним або частковим висіченням тканин зашивають двоповерховими швами – на слизову оболонку із захопленням стінки рани і на шкіру.

Прогноз – благополучний, оскільки в багатьох випадках рани загоюються без ускладнень.

Забій (contusio) виникає переважно під дією тупих предметів: ударів рогами, копитами, при доланні перешкод, бар’єрів, падінні, тривалому стисканні повалом, при взятті сперми на чучело.

Симптоми: розлитий крововилив у тканини, почервоніння або посиніння ділянки травми, набряк, біль, зменшення отвору препуційного мішка.

При травмі з глибоким ураженням тканин може утворитися набряк слизової оболонки. Залежно від сили удару і форми предмета набряк на 2–3-й день може розповсюджуватись аж до калитки. Загальний стан самця пригнічений, він не лягає, сечовиділення затруднене і болісне. При сильних ударах може пошкоджуватися статевий член.

Діагноз ставиться за характерними ознаками з врахуванням анамнестичних даних.

Прогноз – обережний.

Лікування – симптоматичне і скероване на профілактику гнійного запалення. Хворих тварин заганяють у чистий станок з м’якою підлогою. Ділянку травми вистригають, очищають від механічних забруднень, обробляють спиртовим розчином йоду, септонексом або кубатолом.

Тканини інфільтрують 0,25 %-им розчином новокаїну з антибіотиками.

^ Гематома стінки препуційного мішка виникає при розривах краніальної гілки зовнішньої соромітної артерії або вени.

Симптоми. Зразу ж після забиття утворюється округлої форми з чітко вираженими краями набряк. При пальпації його в перші дні відчувається флуктуація, з третього дня – крепітація. Ділянка травми болюча, гаряча. Набряк може випинатися в порожнину препуційного мішка і заважати виведенню статевого члена.

Діагноз ставлять з урахуванням часу утворення набряку після травми. Витікання крові з голки при пункції набряку підтверджує діагноз.

Лікування. Ділянку травми вистригають, обробляють асептичним розчином (спиртовий розчин йоду, іхтіол, стептонекс, кубатол). При можливості в перші години і дні застосовують холод, а з третього дня – тепло. На 4–5-й день гематому розтинають, згустки фібрину видаляють, рану залишають відкритою. При необхідності депонують антибіотики і сульфаніламіди.

Абсцес гостре гнійне запалення тканин препуційного мішка з утворенням порожнини, наповненої гноєм і обмеженої піогенною оболонкою. Реєструється у самців усіх видів свійських тварин.

Причини: колоті рани, забої з розчавлюванням тканин і наступним інфікуванням збудниками гнійної інфекції: стрептококами, стафілококами, кишковою паличкою.

Симптоми. У стінці препуційного мішка протягом 3–5-ти днів виникає спочатку розлитий набряк тканин, що з часом набуває круглої форми. Він гарячий, болючий із накопиченням гною, при пальпації відчувається флуктуація. Виведення прутня викликає біль. При значному об’ємі абсцесу сеча виділяється з порожнини препуція краплинами.

Діагноз обґрунтовується клінічними ознаками з врахуванням даних анамнезу. Наявність гною при пункції набряку підтверджує діагноз.

Лікування. В перші дні після нанесення рани – хірургічна обробка. В усіх випадках ефективна коротка новокаїнова блокада з антибіотиками. При утворенні порожнини проводять розтин абсцесу з евакуацією гною і пухким дренуванням емульсією синтоміциновою або Вишневського.

Флегмона гостре, гнійне, розлите запалення пухкої сполучної тканини стінки препуційного мішка. Спостерігається у всіх самців.

Причини: забої і рани з широким пошкодженням тканин і інфіковані збудниками гнійної інфекції.

Симптоми: дифузний набряк тканин стінки препуційного мішка, інколи – з ураженням слизової оболонки. Виведення прутня затруднене, болісне. Набряк гарячий, тканини ущільнені, болісні. На 5–7-й день появляються фокуси абсцедування, загальний стан тварини покращується, біль зменшується.

Статевий член не можна вивести з препуційного мішка. Сеча виділяється в порожнину препуційного мішка, застоюється, подразнює слизову оболонку, що супроводжується пригніченням загального стану з підвищенням загальної температури тіла.

У кнурів флегмону препуція необхідно диференціювати від наповнення сечею ампулоподібного розширення препуційного мішка, що не болісне і при натисканні зменшується в об’ємі внаслідок випорожнення.

Діагноз ставиться за характерними симптомами.

Лікування. Коротка новокаїнова блокада, тепло, іхтіолова мазь або емульсія Вишневського місцево. Утворені абсцеси розтинають.

Постит (postitis) – запалення крайньої плоті. Зареєстроване у всіх самців, але частіше виникає у бугаїв, кнурів і псів.

Етіологія. Накопичення в препуційному мішку сперми і затримання сечі є основними причинами поститу. Сприяють виникненню захворювання анатомічні особливості препуційного мішка: довгий і вузький у бугаїв, наявність дивертикула у кнурів, вузький отвір у псів. Атрофія прутня і фімоз, особливо у жеребців, теж сприяють накопиченню сперми в препуційному мішку. При себореї, що супроводжується інтен-сивним виділенням смегми та подразненням слизової оболонки сечовим піском, теж може виникати постит.

Патогенез. Забруднення препуційного мішка збудниками гнійної інфекції (мікро-би, віруси, гриби) сприяє гнійно-гнильному розвитку накопичених там субстратів, а утворені в результаті цього продукти подразнюють слизову оболонку і викликають запальні процеси.

Особливості запального процесу в препуційному мішку полягають в тому, що в його перебігу звужується отвір препуційного мішка і затримується виділення еякуляту, розвивається запалення голівки прутня. Утворені виразки слизової оболонки ятряться, розростаються гранулярні клітини. При загоюванні утворюються рубці слизової оболонки, звужується отвір препуційного мішка, що веде до виникнення фімозу (І. С. Черненко).

У бугаїв, при локалізації запального процесу в ділянці отвору препуційного мішка, набрякає стінка отвору і внаслідок реакції м’язів шкіра завертається в порожнину мішка, а її довгі волоски додатково подразнюють слизову оболонку не тільки препу-ційного мішка, а і голівку пеніса.

Симптоми: набряк стінки препуцію, особливо навколо отвору, виділення гнійно-го ексудату з отвору препуційного мішка, подразнення слизової оболонки, біль при пальпації стінки препуційного мішка, затруднене виведення прутня, порушення статевих рефлексів, виділення сечі в препуційний мішок, звідки вона витікає крапли-нами, переповнення сечового міхура, наповнення ексудатом і сечею дивертикула у кнурів, утворення виразок на слизовій оболонці.

Діагноз. Ознаки захворювання дають можливість безпомилково ставити діагноз. Постит необхідно диференціювати від трихомонозу і кампілобактеріозу. У псів виділяється гнійний ексудат зеленуватого відтінку, на набряклій слизовій оболонці видно збільшені лімфатичні фолікули і виразки, розмірами як горошина.

Лікування хворих тварин передбачає утримання їх у чистих і сухих стійлах; сакральну епідуральну анестезію або блокаду за І. І. Магдою (у жеребця), за І. І. Вороніним (у бугая); механічне очищення препуційного мішка і його отвору; виведення статевого члена із препуційного мішка; обробку препуційного мішка і статевого члена асеп-тичними речовинами (етакри-дин лактату 1 : 5 000, калію пер-манганат 1 : 5 000, фурациліну 1 : 1 000), розчином антибіоти-ків на 0,25 %-му розчині ново-каїну; змащування виразки сли-зової оболонки йод-гліцерином, коротку новокаїнову блокаду ділянки запалення; введення у порожнину препуційного міш-ка мазей іхтіолової, стрептоцидової, емульсії синтоміцинової, Вишневського; припікання ви-разок бриліантовим зеленим.

Баланопостит (bаlanopos-titis) – запалення слизової обо-лонки препуція та голівки статевого члена.

Етіологія. У більшості ви-падків баланопостит виникає як ускладнення тривалого періоду поститу.

Характерним симптомом захворювання є набряк слизо-вої оболонки голівки прутня і крайньої плоті з виділенням еякуляту, злипання волосся, за-труднення виведення статевого члена при сечовиділенні і гальмування статевих рефлексів. Залежно від виду збудника, який є причиною запалення і ступеня ураження слизової оболонки, перебіг запального процесу може характеризуватися значним виділенням фібрину, утворенням виразок і некрозом слизової оболонки.

При хронічному перебігу хвороби внаслідок розростання сполучної тканини стін-ка препуційного мішка потовщується.

В окремих випадках виникає загальне пригнічення тварин, підвищується темпе­ратура тіла.

Лікування – таке ж, як при поститі.

Фімоз (phimosis) – це вроджена вада розвитку або набуте захворювання, що характеризується звуженням отвору препуційного мішка. Може бути у всіх самців свійських тварин і про-являтися неможливістю виведення статевого члена із препуційного мішка.

Етіологія. Набутий фімоз виникає на ґрунті акропоститу і баланопоститу, загоювання ран препуція із звуженням його отвору внаслідок утворення рубців.

У пса уроджений фімоз може виникати при гіпоплазії прутня з різким звуженням отвору препуція (Г. М. Калиновський).

Груба травма голівки прутня, що виникає при доланні пере­шкод, падінні, ударах тупими предметами, а також пухлини теж супроводжуються фімозом.

Неминучим є виникнення фімозу після ампутації прутня, що найчастіше буває у жеребців.

Діагноз. Звужений отвір препуція, накопичення сечі в його порожнині, збільшення голівки і наявність вуздечки прутня – основні ознаки, за яки-ми обґрунтовують діагноз. Неможливість вивести статевий член після блокади за І. І. Вороніним підтверджує правильність діагнозу.

Лікування. Консервативне – масаж отвору препуція – не завжди дає позитивний результат тому основним є оперативне лікування: після підготовки операційного поля і санації препуційного мішка та інфільтраційної анестезії розрізають звуже-не кільце отвору препуція або роблять повздовжні розрізи його вентральної стінки. Якщо такі маніпуляції не дають бажаного результату, то розсікають нижню стінку мішка препуція, починаючи з його отвору. Рани зашивають, з’єднуючи шкіру з сли-зовою оболонкою.

^ Післяопераційне лікування. Змащування ран антисептичними мазями, емульсіями або аерозольними препаратами.

Парафімоз (paraеhimosis) защемлення голівки виведеного статевого члена або його тіла після травми чи внаслідок утворення гематоми, що унеможливлює його зво-ротне втягування у препуційний мішок, називають парафімозом. Найчастіше парафі-моз спостерігається у жеребців, рідше – у бугаїв і псів.

Етіологія. Набряк внутрішнього листка препуційного мішка, що виникає най-частіше після травми прутня, є основною причиною виникнення захворювання. На 5–7-й день від часу виникнення захворювання сполучна тканина препуційного мішка розростається і утворює манжетоподібне ущільнення, що охоплює тіло прутня і під-вищується над його поверхнею. Частина прутня, що звисає нижче “манжетки”, набря-кає, на голівці його утворюються тріщини, з яких витікає лімфа (рис. 169).

Подібні ознаки виникають у бугаїв при вивертанні препуційного мішка. Часто причиною захворювання у бугаїв та псів є окутування і защемлення прутня довгими волосками препуція.

Описані випадки защемлення прутня у жеребців гумовим кільцем від штучної вагіни, що сповзло на пеніс при отриманні сперми.

Симптоми. Статевий член звисає, само-стійно і рефлекторно не втягується у пре-пуційний мішок. Протягом 3-х днів виникає значний набряк певної ділянки внутрішньо-го листка препуція, що циркулярно охоплює прутень. Звисаюча частина пеніса холодна, щільна, малоболісна, на ній утворюють-ся шкоринки засохлої лімфи. Протягом 2-х тижнів наступає склероз манжетоподібного потовщення, на тілі прутня утворюються ви-разки. Звисаюча його частина травмується до підлоги, стійла, підстилки, а зимою може наступати відморожування.

^ Постановка діагнозу легка і не вимагає особливих досліджень.

Лікування. У свіжих випадках, в перші 2–3 дні застосовують холодні компреси із в’яжучих. Набряк внутрішнього препуційного листка знімають застосуванням в’яжучих речовин (танін, буровська рідина) та асептичних (при парафімозі) розчинів (етакридин лактат, фурацилін) і масажу, туге бинтування еластичним бинтом дозволяє вправити статевий член у препуцій. Застосовують підтримуючий бандаж, для фіксації статевого члена до черева. Тривалий масаж випалої частини і стягування еластичним бинтом інколи дає можливість вправити статевий член у препуцій.

Після вправлення прутня у препуцій на його вхід накладають 2–3 вузлуваті шви, захоплюючи обидві складки препуційного мішка. Нитки швів залишають довгими, щоб можна було за них підтягувати препуцій і між швами вводити у препуційний мішок лікарські засоби.

Якщо консервативне лікування не дає бажаного результату, то манжетоподібне потовщення циркулярно висікають, рани зшивають вузлуватими швами, статевий член вправляють у препуцій, а на його отвір накладають 2–3 стібки перехресного або циркулярний шов.

У виключних випадках випалу частину прутня ампутують з уретротомією у ді-лянці промежини або без неї.

^ Вивертання препуційного мішка. Хворобу зареєстровано у бугаїв м’ясних по-рід. Внаслідок перерозвитку парієтального листка препуція у них реєструють звисан-ня крайньої плоті під час отримання сперми, дефекації та сечовиділення.

Симптоми. З отвору препуція випадає циркулярна складка слизової оболонки до-вжиною 10–12 см. Постійне випадіння пре-пуційного мішка сприяє забрудненню його, травмуванню, розвитку запального процесу. Додатковим фактором, що ускладнює перебіг захворювання, є подразнення сечею і пере-хід запалення у хронічну форму з розвитком фіброзної сполучної тканини, що має кільце-подібну форму. Так виникає випадіння пре-пуційного мішка.

Лікування. На початку захворювання вда-ється припинити розвиток гострого запально­го процесу консервативним лікуванням (меха-нічна очистка, коротка новокаїнова блокада, розчини асептичних і зв’язуючих речовин) і перехід хвороби у хронічну форму з роз-витком фіброзної тканини. Випалу частину вправляють, фіксують провізорними швами (рис. 170) на один два тижні. При необ-хідності випалу частину видаляють.

^ Рани статевого члена. Найчастіше зустрічаються колоті, різані і кусані рани голівки прутня. Кусані рани тіла прутня у кнурів спостерігаються при утриманні їх в од­ному станку зі свиноматками, а рани голівки прутня у псів – при насильному роз’єд-нанні зкліщених тварин під час природного парування (Г. М. Калиновський).

Причини. Гострі ріжучі і колючі предмети у підлозі та перегородках станків і стійл, укуси при скупченому утриманні і під час парування тварин.

Симптоми. Спостерігається крапельна кровотеча із препуційного мішка, згустки крові навколо отвору і на волосках препуційного мішка, наявність крові на підлозі стійла і на підстилці.

Діагноз. Локалізацію рани встановлюють при виведенні прутня із препуційного мішка. При рані тіла прутня згустки крові можуть накопичуватись у глибині препу-ційного мішка. Рани мають незначне зяяння. При травмуванні уретри із рани виділяється сеча.

Прогноз. Обережний, особливо при кусаних ранах тіла прутня. Як ускладнення може виникати фістула кавернозних тіл або уретри.

Лікування. При хірургічній обробці ран видаляють тільки мертві тканини і заши-вають рану швом. Рани тіла прутня без ушкодження уретри загоюються за вторинним натягом протягом 9–14-ти днів. Рани голівки прутня у псів після видалення сторонніх тіл і анестезії загоюються протягом 12–14-ти днів. У порожнину препуційного мішка вводять емульсію Вишневського, стрептоцидову або синтоміцинову.
^ Запліднювальна імпотенція

Уроджена та спадково обумовлена запліднювальна імпотенція

Гермафродитизм (інтерсексуалізм, двостатевість). Під гермафродитизмом розу-міють уроджену аномалію, коли у одного індивіда одночасно розвиваються елементи мюллєрових та вольфових проток. Дуже рідко гермафродитизм проявляється справж-ньою двостатевістю, при якій у тварини одночасно є сім’яники і яєчники, порівняно рідко у них виявляють поєднання сім’яників із зовнішніми статевими органами самки (статеві губи, переддвер’я піхви, клітор). Таких тварин вибраковують.

Крипторхізм уроджена аномалія, при якій сім’яники затримуються у черевній порожнині самця, а не опускаються у калитку (переважно крипторхізм буває лівостороннім).

^ Гіпоплазія сім’яників недостатній розвиток сім’яників, що буває наслідком спадково зумовленого розладу ембріонального розвитку. Одностороння гіпоплазія (звичайно лівого сім’яника) проявляється різним ступенем олігоспермії та тератос-пермії, а двостороння – аспермією. Бугаїв з ознаками гіпоплазії сім’яників вибрако-вують.

^ Сегментальна аплазія та гіпоплазія похідних вольфової протоки характери-зується одно- чи двосторонньою відсутністю чи недостатнім розвитком придатків сім’яників, сім’япроводів та міхурцеподібних залоз.

Промацування сім’яників у таких самців дозволяє виявити на місці придатка тонкий щільний тяж без чітко вираженого хвоста придатка. При ректальному дослі-дженні іноді встановлюють повну відсутність чи недостатній розвиток додаткових статевих залоз. Статеві рефлекси у таких самців можуть зберігатися, але дуже рідко вдається отримати еякулят, який до того ж відзначається олігосперматизмом чи аспермією. Якщо аплазія торкнулася сім’япроводів, то придаток сім’яника, внаслідок переповнення його каналу сперміями, виявляється збільшенням з нерівномірними по-товщеннями.

Бугаї з симптомами аплазії та гіпоплазії придатків сім’яників, сім’япроводів та міхурцеподібних залоз підлягають вибракуванню.

^ Набута запліднювальна імпотенція

Орхіт та епідидиміт (orchitis et epididimitis) – запалення сім’яника та придатка сім’яника, що спостерігається у самців усіх видів тварин, може бути одно- чи двосто-роннім, гострим чи хронічним, травматичним, асептичним чи гнійним.

Етіологія. Причинами травматичного орхіту та епідидиміту є удари рогами, копи-тами, перетискання повалом; причинами гнійного запалення є – рани з проникненням у них збудників неспецифічної гнійної інфекції. У баранів причиною епідидиміту бу-ває диплокок (diplococcus genitalis ovis), який паразитує у статевих шляхах вівцемат-ки і передається при природному паруванні.

Симптоми. При травматичному орхіті та епідидиміті внаслідок розриву судин і тканин протягом перших 2–3-х днів розвивається набряк тканин, інфільтрація їх серозною рідиною, виникає значний біль, тварина виставляє вперед кінцівки, відки-дає кінцівку з боку уражених органів, неохоче рухається. Об’єм еякуляту спочатку збільшується, дещо зростає рН, спостерігається аглютинація сперміїв. При значному травмуванні тканин виникає асептична резорбтивна лихоманка. При відсутності по­вторного травмування і спокої ознаки запалення протягом 2-х тижнів зменшуються і зникають, в інших випадках – настає атрофія сім’яника.

Гнійний орхіт і епідидиміт проявляється симптомами гнійного запалення: зна-чним набряком сім’яника, придатка і сім’яного канатика, його розповсюдження на калитку і вентральну стінку живота, згладженням контурів сім’япроводів.

У запальний процес втягується загальна піхвова оболонка і регіональні лімфатич-ні вузли, що ускладнює перебіг захворювання.

Бруцельозний орхіт характеризується скупченням великої кількості рідкого ек-судату в порожнині сім’яного мішка, тоді як гнійний та туберкульозний орхіт супро-воджується формуванням тут одного чи декількох абсцесів, які можуть прориватися в піхвову порожнину з розвитком гнійного фунікуліту та перитоніту. У тварин погіршу-ється загальний стан, підвищується температура тіла, гальмуються статеві рефлекси, погіршується якість сперми, у ній спостерігається аглютинація сперміїв, з’являються їх патологічні форми, лейкоцити.

Діагноз обґрунтовується характерними симптомами.

Лікування. При асептичних процесах в перші дні застосовують холод у вигляді аплікації серветок з суспензорієм, коротку і паранефральну новокаїнову блокаду, ан-тибіотики з метою профілактики гнійного запалення, мазетерапію.

При гнійному епідидиміті проводять розтин абсцесів, евакуацію гною, асептизацію ран, коротку новокаїнову блокаду, видаляють уражені тканини сім’яника та придатка.

^ Запалення вісцерального листка загальної піхвової оболонки (periorchitis). Найчастіше буває у жеребців, але зустрічається у всіх самців.

Етіологія. У жеребців причиною захворювання є сетаріоз, при якому у піхвовій порожнині може накопичуватися багато гельмінтів.

Патогенез. При асептичному орхіті та епідидиміті у запальний процес втягується вісцеральний листок піхвової оболонки, особливо після грубих травм. Гострі форми захворювання характеризуються значним випотіванням серозного ексудату, до якого з часом домішується фібрин. Налипання фібрину до серозної оболонки ускладнює циркуляцію крові і лімфи, внаслідок чого виникає набряк калитки. З часом, при асеп-тичному перебігу запалення, процес затухає, розсмоктується ексудат і згустки фібри-ну, відновлюється нормальна функція сім’яника.

При адгезивному запаленні білкова оболонка сім’яника зростається з загальною піхвовою з утворенням конгломерату, що закінчується облітерацією піхвової порож-нини калитки.

При гнійному періорхіті у порожнину загальної піхвової оболонки випотіває бага-то фібрину, що теж закінчується її облітерацією.

Симптоми. В перші дні хвороби діагностують набряк і болючість калитки, при пальпації відчувається флуктуація, як результат виділення у порожнину загальної піхвової оболонки серозного або гнійного ексудату з доміш-кою великої кількості фібрину. Калитка буває збільшеною, складки її шкіри розправлені, тварина стоїть з розставленими кінцівками, рухається обережно.

При гнійному запаленні набряк розповсюджується на препуцій та вентральну стінку живота, промежину. Підвищується загальна температура тіла.

Лікування. При гнійному періорхіті застосову-ють тепло, спиртові компреси, коротку новокаїнову блокаду з антибіотиками, опромінення лампою Со-люкс, Біотрон, Мініна. У шкіру калитки втирають іх-тіолову або камфорну мазь. При облітерації піхвової порожнини і гнійному періорхіті видаляють ураже-ний сім’яник шляхом закритої кастрації на лігатуру.

^ Водянка загальної піхвової оболонки (hidrocele) це хронічний процес, що характеризується зменшенням сім’яника і накопиченням у порожнині загальної піхвової оболонки транcсудату. Найчастіше вона зустрічається у кнурів, жеребців та псів і буває односторонньою. Етіологія. Груба травма за асептичних умов, що приводить до порушення від-тікання лімфи і крові із загальної піхвової оболонки, а в її порожнині накопичується трансcудат з наступним розсмоктуванням строми сім’яника; вона може виникати при крипторхізмі.

Основним у патогенезі захворювання є облітерація лімфатичних синусів (всмок-туючих люків або лімфатичних смоктал), що виникає у зв’язку з наклеюванням фібрину на їх поверхні (М. О. Терес).

При килах гідроцеле виникає в результаті перетискання сім’яного канатика і за-гальної піхвової оболонки вмістом кили.

Симптоми. Спостерігається асиметрія калитки внаслідок того, що сім’яник від-сутній або намацується його зменшення; збільшення об’єму однієї половини калитки. Місцева температура без змін, при пальпації відчувається флуктуація, напруження стінки калитки, атрофія сім’яника.

Діагноз ставлять за вказаними ознаками з диференціацією при пункції від гемато-целе та гнійного періорхіту. При гідроцеле піхвова порожнина сім’яника наповнена прозорим трансcудатом, у якому інколи є домішки фібрину. Лікування – кастрація закритим способом.

^ Варикозне розширення вен сім’яного канатика (varicocele). Реєструється у бугаїв і жеребців.

Етіологія. Пухлини, абсцеси лімфатичних вузлів у нирковій ділянці, стійке підви-щення внутрішньочеревного тиску, надмірне використання плідників для природного парування є перепонами для відтікання крові по лозоподібному венозному плетиву від ділянки впадання внутрішньої сім’яної вени в ниркову, внаслідок чого вени розширюються на всьому протягу.

Сприяють виникненню захворювання уроджена вузькість щілини пахового кана­лу, рубцеві розростання тканин, сетаріоз, зниження скоротливої функції зовнішнього і внутрішнього кремастерів.

Патогенез. У патогенезі варикоцеле має значення відсутність клапанів у венах лозоподібного плетива. Розгалуження вени під прямим кутом обумовлює найчастіше лівосторонню патологію.

Симптоми. При стоячому положенні тварини уражена частка калитки виявляєть-ся збільшеною. Викривлення збільшеної звисаючої калитки у правий бік є характер­ною ознакою для диференціації від орхіту, періорхіту, гематоцеле і гідроцеле, при яких вона має овально-округлу форму.

Пальпаторно виявляється флуктуація, вузлуваті потовщення венозного плетива, напруження тканин. Болю і підвищення місцевої температури не буває.

Діагноз. Зміни у порожнині калитки, її розмірів, конфігурації і положення є під-ставою для постановки діагнозу.

Лікування. Жеребців каструють на лещата, бугаїв – на міцну лігатуру закритим способом.

^ Крововилив у калитку (haematocele). Зустрічається у всіх видів самців.

Етіологія. Грубі травми тупими предметами, копитами, рогами, защемлення сім’яного канатика.

Патогенез. При грубій травмі калитки порушується цілісність внутрішньої сім’я-ної артерії або її придаткової гілки з витіканням крові у порожнину загальної піхвової оболонки. Витіканню крові та утворенню тромбу сприяє те, що у серозних порожни-нах згортання крові сповільнене.

Симптоми. Хвороба супроводжується збільшенням об’єму калитки, швидким його наростанням, напруженням її стінки, в перші дні – флуктуацією, пізніше – крепітацією, ущільненням власної піхвової оболонки, атрофією сім’яника, адгезивним періорхітом.

Діагноз. Крім характерних симптомів, як для підтвердження діагнозу, так і для диференціації від кили і гідроцеле, важливе значення надають пункції, яку виконують на 5–6-й день після травми. При підозрі на килу зі зміщенням петель кишок пункцію не роблять.

Лікування. Племінних плідників лікують, застосовуючи в перші дні – холод, підтримуючий суспензорій, а з 5–6-го дня – тепло, обережний масаж, опромінення лам­пою Солюкс, Біоптрон, новокаїнову блокаду. Пункція, з дотриманням правил асепти­ки і антисептики та видаленням рідкої частини крові із порожнини калитки, доцільна не раніше 5–8-го дня від початку захворювання.

^ Запалення передміхурової залози (prostatitis). Найчастіше реєструється у собак, оскільки за ними ретельно доглядають і тривалий час утримують.

Етіологія. Гнійні запальні процеси сечостатевих органів (цистит, уретрит, обту-рація камінцями, парапроктит), при яких інфекція заноситься гематогенним або лім-фогенним шляхами.

Симптоми. При гострому перебігу хвороби спостерігається затруднене і болісне сечовиділення, запор, загальна в’ялість, скований рух, виділення ексудату з уретри. Пальпаторно через пряму кишку виявляють болючість, збільшення, горбкуватість за-лози. При гнійному простатиті підвищується загальна температура тіла, виникає спо-вільненість руху, набряк у ділянці промежини.

Діагноз. Основою для визначення діагнозу є результати клінічного дослідження, а виділення при масажуванні залози гнійного ексудату із уретри – підтвердженням його. При затяжному перебігу гнійного процесу в ділянці промежини можуть вини-кати нориці.

Прогноз – обережний.

Лікування. Застосовують коротку новокаїнову блокаду, блокаду за В. І. Завірюхою, теплі клізми, антибіотикотерапію, при абсцедуванні – пункцію через пряму кишку з видаленням ексудату і введенням у порожнину абсцесу розчину антибіотиків. Остан-нім часом розроблено методи оперативного видалення простати. Обов’язково слід змінити дієту – перевести тварину на рідкий корм.

^ Аденома передміхурової залози (adenitis bulbo-urethritis). Спостерігається у ста-рих псів, ослів і коней.

Етіологія. Одним із етіологічних факторів вважають порушення статевої і гор-мональної функції, що наступають в результаті нерегулярного використання самців. Кастрація хворих самців з аденомою простати, коли повністю виключається статева функція самців, підтверджує цю теорію.

Симптоми. У тварин реєструють біль при сечовиділенні, затруднене сечовиділен-ня, як результат механічного пошкодження уретри розрослою тканиною залози. За-лоза збільшена, болісна, ущільнена.

Діагноз підтверджують вказані ознаки захворювання.

Лікування. Катетеризація сечового міхура для видалення сечі, гормонотерапія (тестостерон, тканинна терапія). Після кастрації тварин залоза протягом декількох тижнів розсмоктується (Ф. І. Синіцин).

^ Запалення міхурцевої залози (vesiculinis). Міхурцеподібна залоза належить до додаткових статевих залоз і її запалення негативно впливає на якість сперми. Запа-лення залози зустрічається рідко, але про можливість його виникнення необхідно пам’ятати.

Етіологія. У більшості випадків виникає як ускладнення при гнійних запален-нях простатичної залози, уретри, придатків, сім’яників (при бруцельзі, туберкульзі, ІРТ-ІПВ) і перебігає у гострій та хронічній формі.

Симптоми. Порушення функції сечовиділення: часті намагання до сечовиділення, виділення сечі краплями; порушення статевих рефлексів, статевий акт завершується неспокійною поведінкою, інколи – коліками. При ректальному дослідженні пальпа-торно виявляють болючість.

Діагноз ставиться з врахуванням даних анамнезу. Наявність ексудату в еякуляті – один із основних симптомів, що підтверджує діагноз.

Лікування. Паранефральна новокаїнова блокада, антибіотикотерапія. При хроніч-ному перебігу – масаж.

^ Сечокам’яна хвороба (urolithiasis). Найчастіше реєструється у собак і котів при порушеному обміні речовин. Спорадичні випадки, а інколи і масове захворювання може бути у баранів, буйволів, норок, бугаїв-виробників і кастратів, коней.

Камінці утворюються у нирковій мисочці і мігрують у сечопроводи, сечовий мі-хур та уретру і з’явлються у сечі.

Симптоми. Затруднене і болісне виділення сечі краплями або тоненьким струме-нем, напруження черевного пресу, коліки. У коней камінці досягають значних розмі-рів і можуть мати масу до 30 г, а інколи до 2–16 кг (І. О. Поваженко).

У бугаїв наявність камінців проявляється характерною ознакою: грудні кінцівки ви-ставлені вперед, тазові – назад, а голова повернута до живота. У сечі з’являється кров.

У дрібних тварин частіше утворюється і накопичується пісок на виході із препу-ція. У собак камінці і пісок локалізуються перед кісткою пеніса. Вони теж неспокійні, часто приймають позу до сечовиділення, сеча виділяється краплями з кров’ю.

Діагноз. Окрім загальних симптомів, підтверджують рентгенологічно, УЗД, кате-теризацією уретри і дослідженням сечі.

Прогноз – обережний, бо якщо нема сечовиділення, то на 4–5-й день може статися розрив сечового міхура.

Лікування – симптоматичне: розслабити уретру і сфінктер сечового міхура, уре-тротомія, цистотомія. Камінці уретри видаляють шляхом поздовжнього розрізу уре-три, закриваючи рану швом без проколювання слизової оболонки. У дрібних тварин (собак і котів) удається розслабити уретру і проштовхнути або змістити камінець в сечовий міхур введенням під тиском 5 %-го розчину новокаїну.

^ Пухлини статевих органів самців.

Новоутворення калитки. Найчастіше на шкірі калитки виникають папіломи. Рак калитки на початковій стадії захворювання розростається в шкірі, а метастази – у по-верхневих пахових лімфатичних вузлах. Первинні форми саркоми у стінці калитки утворюються дуже рідко.

Діагностика захворювання не представляє труднощів. У окремих випадках для уточнення і диференціації діагнозу застосовують гістологічні дослідження.

Лікування – оперативне. Необхідно враховувати, що неоплазматичний фокус у шкірі калитки може бути успішно видалений без шкоди для продуктивності тварини. При розростанні пухлини в глибину калитки аж до загальної піхвової оболонки за-стосовують висікання калитки і видалення сім’яника. При метастазах в регіональні лімфовузли операція недоцільна, тварину вибраковують.

^ Новоутворення сім’яників. Найчастіше бувають у псів, рідше у жеребців та ін-ших самців. Злоякісні пухлини, рак і його різновиди – сіменома і саркома, зустріча-ються частіше, ніж доброякісні (міома, фіброма, дермоїдна кіста). Первинне ураження придатка сім’яника пухлинами – явище надто рідке. Сіменома буває двосторон-ньою, інші пухлини – переважно вражають один сім’яник.

Симптоми: На ранніх стадіях розвитку пухлини можна виявити ущільнення і збільшення об’єму сім’яника при відсутності явищ запалення. Сім’яник при цьому буває рухливий, не болісний. Розростання пухлини і обмеження рухливості сім’яника внаслідок його зростання із загальною піхвовою оболонкою може викликати підозру на розвиток пухлини. Ураження регіонарних лімфатичних вузлів є вірогідною озна-кою канцерогенного ураження сім’яника. Порівняно з сіменомою саркома сім’яника росте швидше, метастази розповсюджуються переважно кровоносним, а не лімфатичним руслом.

Ураження у пса пухлиною одного сім’яника супроводжується атрофією другого, гіпертрофією сосків, простатичної залози, атрофією статевого члена, потягом до псів та інші прояви фемінізації.

Лікування – оперативне видалення ураженого сім’яника. Якщо ракова пухлина пронизує шкіру калитки і загальну піхвову оболонку, то її теж висікають.

^ Новоутворення статевого члена і препуція. Найчастішими доброякісними пух-линами є папіломи і фіброми, що виникають на зовнішній плоті у бугаїв, а злоякісними – меланобластоми – у коней, альвеолярна саркома і рак – у псів.

Симптоми. У коней сірої масті віком 8–10 років і старше найчастіше зустрічаєть-ся рак і меланобластома прутня. Переважно уражається голівка прутня. Пухлина, що нагадує за формою цвітну капусту, заважає виведенню статевого члена в препуцій і виділенню сечі, вона розлітається бризками або краплями. Поверхня пухлини розпадається, забрудню-ється, ятриться. Плоско-епітеліальна карцинома має горбкувату форму, голівка пеніса буває щільною, з ви-разками.

Альвеолярна саркома найчастіше локалізується на слизовій оболонці дна препуція і прилеглої ділянки пе-
ніса, рідше на голівці прутня. Первинні вузлики бородавкоподібних розростань поступово зливаються, утворюючи гроноподібні нарости, що випинаються над поверхнею слизової оболонки. Зустрічаються випадки суцільного ураження слизової оболонки прутня. На початку захворювання єдиним симптомом розвитку пухлини є виділення крові із препуційного мішка. З часом пухлина розростається, змінюються контури препуція, вона прома- цується через шкіру.

Діагноз. Підтверджується при виведенні пеніса за межі препуція.

Лікування – тільки оперативне. Висікають всі розростання разом із слизовою обо-лонкою. При необхідності розсікають по серединній лінії препуційний мішок. Для виведення пеніса використовують блокаду за І. І. Вороніним.



Реклама:





Скачать файл (312.6 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru