Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Контрольна робота - Соціальна структура суспільства і основні види та елементи в умовах ринкових відносин - файл 1.doc


Контрольна робота - Соціальна структура суспільства і основні види та елементи в умовах ринкових відносин
скачать (104 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc104kb.15.11.2011 21:28скачать

содержание

1.doc

Реклама MarketGid:


ЗМІСТ

Варіант 6

ВСТУП_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _3

1. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА І ОСНОВНІ ВИДИ ТА_ _ _4

ЕЛЕМЕНТИ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН.

2. МОЛОДІЖНА ПРОБЛЕМАТИКА У ВІТЧИЗНЯНІЙ СОЦІОЛОГІЇ._ _ _13

ВИСНОВКИ_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 19

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 20


ВСТУП

Поняття соціальної структури є традиційним для суспільствознавства в нашій країні. Воно застосовується для опису тих же явищ, що у західній соціології прийнято позначати поняттям, «соціальна стратифікація».

У широкому змісті соціальна структура – це стійкий зв'язок елементів у соціальній системі. Це – будівля суспільства в цілому, стійкі зв'язки між усіма його основними елементами. У вузькому змісті соціальна структура – це сукупність взаємозалежних і взаємодіючих один з одним класів, соціальних шарів і груп.

Соціальна структура виражає об'єктивний розподіл суспільства на спільності, класи, шари, групи, указуючи на різне положення людей по відношенню друг до друга. Індивіди в суспільстві займають визначені позиції (статус), виконують визначені соціальні функції (ролі). На основі статусних ознак і ролей вони об'єднані в спільності – соціальні, етнічні і т.п.

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Соціологія відносить їх до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних і соціальних чинників, соціологія виявляє інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями переймається ювенологія (наука про різноманітні особливості молоді) — складова сучасної науки про людину.

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема формування її свідомості — однією з провідних у соціології. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її труднощі та проблеми.

^ 1. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА І ОСНОВНІ ВИДИ ТА

ЕЛЕМЕНТИ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН.

Поняття «соціальна структура» у науковій і соціально-політичній літературі має кілька трактувань. У широкому розумінні - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів.

Соціальна структура - сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками.

Соціальна структура суспільства - явище історичне, її становлення та розвиток відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними Інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій.

У колишньому СРСР соціальну структуру суспільства до 60-х років практично не вивчали. Це було спричинено офіційною доктриною, згідно з якою соціальну структуру радянського суспільства становили два класи (робітники та колгоспне селянство) й одна верства (прошарок) - інтелігенція. Взаємовідносини між ними через відсутність антагоністичних суперечностей, вважалося, були безконфліктними. Але ж ця концепція абсолютно не відображала реального стану суспільства, оскільки:

  • різко звужувала критерії диференціації людей щодо їх належності до різних соціальних груп;

  • не давала уявлення про соціальну структуру як вертикаль;

  • містила перекручене уявлення про критерії соціальної мобільності;

  • відображала утопічне уявлення про гармонійні, побудовані на єдності інтересів, між групові стосунки.

В останні роки уявлення про соціальну структуру докорінно змінилися. По-перше, підтвердилася абсолютна непридатність ідеологізованої й міфологізованої моделі «2+1» (два класи й прошарок), яка заперечувала соціальні ієрархії, відчуження, антагонізми, проповідувала концепцію прогресуючої соціальної однорідності. По-друге, виявились серйозні суперечності між основними елементами соціальної структури - класами, етнонаціональними групами.

У зв'язку з цим перед вітчизняною соціологією постала необхідність радикального перегляду й оновлення концепції соціальної структури суспільства» зосередивши увагу на:

  • вивченні не тільки відомих, але й невідомих (латентних) соціальних груп;

  • переході від опису зовнішньої структури, пов'язаної з індустріальними й іншими сферами виробництва, до аналізу внутрішньої структури, пов'язаної з вертикальною та горизонтальною структурами громадянського суспільства;

  • дослідженні ієрархії соціальних груп (не тільки стосунки рівності й нерівності, але й панування, підлеглості);

  • з'ясуванні суб'єктивного характеру соціальної структури, її зв'язку з людиною, її розвитком, свободою чи несвободою.

Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:

1. Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму.

2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський детерміністський підхід.

Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп. Соціальні ж групи, будучи активним суб'єктивним компонентом соціальної структури, інтегруються в цю суспільну форму, якщо вона відповідає їхнім потребам, інтересам і цінностям, або ж вони її відхиляють.

Поняття «соціальна група» є родовим щодо понять: «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує. соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін.

На перший погляд, скажімо, робітники, селяни, вчені, кооператори та інші не є об'єднаними в якісь групи, якщо мати на увазі формальне об'єднання на зразок політичних партій. Та коли взяти до уваги їх реальне, об'єктивне становище в суспільстві, то - безперечно. У будь-якому суспільстві існує певна кількість соціальних груп, які:

  1. посідають різні місця в системі соціальних нерівностей цього суспільства» у диференціації його населення за критеріями влади, власності, доходу тощо;

  2. пов'язані між собою політичними, економічними й культурними відносинами;

  3. є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів суспільства.

У соціальні групи людей об'єднують соціальні інтереси, які зумовлюють їх дії і формуються у представників різних груп залежно від їхнього становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника одні, а в кооператора - інші, то вони реально й становлять різні соціальні групи, тобто «неформально» об'єднуються. При цьому соціальні інтереси груп, постаючи на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках, оскільки в процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілого, які відображають вже спільні риси соціального становища окремих індивідів, що входять до групи. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві.

Загально гуманістичний підхід до суспільства у сучасній соціології визнає значимість усіх соціальних груп, оскільки відмінності в їх становищі зумовлюють і різні інтереси, узгодження яких є основною метою соціальної політики суспільства. Соціологія виділяє такі види соціальних структур:

  • соціально-класова (класи, соціальні верстви, соціальні групи, прошарки, стани);

  • соціально-демографічна (вік, стать);

  • соціально-територіальна (міська, сільська спільноти, населення агломерацій, переселенські групи);

  • соціально-професійна;

  • соціально-етнічна та ін.
^

Соціально-класова структура


Вона відображає найважливіший зріз соціальної структури класового суспільства: складну картину соціальної нерівності між суспільними класами, представниками розумової і фізичної праці, соціальними верствами всередині класів.

Питання про класи є найбільш дискусійним. Теоретичною базою для дискусій стало визначення В.Леніна: «Класами називаються великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а, значить, за способами одержання і розміром тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні».

Таке трактування класів є досить загальним, застосовується до різних суспільних систем. Останнім часом у нього стає все менше прихильників. Це ж стосується і положень щодо наявності в суспільстві двох однотипних класів. Так, російський соціолог В. Радаєв пропонує розглядати цю проблему не тільки з точки зору відносин власності (відсутність соціальних груп незалежних повноправних власників), але й у політичному, соціальному й економічному аспектах. Виділення класів на пострадянському просторі стає все проблематичнішим, оскільки відбувається поступова деструктуризація суспільства радянського типу, спричинена ліквідацією дореволюційних класів, атомізацією суспільства, зростанням соціальної маргіналізації.

Ідеологізована формула соціально однорідного (безкласового) суспільства, - на думку В. Радаєва, - втілилась у життя ще задовго до того, як було проголошено побудову «розвинутого соціалізму». Ось чому аналіз соціальної структури у суспільстві радянського типу є можливим лише в межах стратифікаційного підходу.

Справді, демонтаж колишньої соціальної структури, її інститутів і класово-групової ієрархії емпірично виявляється в маргіналізації суспільства, в появі проміжних груп, більш контрастних й поляризованих.

Маргіналізація - це втрата особистістю об'єктивної приналежності до дано! соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури. Вона, як відомо, пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативно-ціннісних систем дід впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери й парії (пригноблена людина), що перебувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійку, соціальне обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем.

Класична, еталонна модель маргінала - фігура мігранта із села в місто в пошуках роботи. Ця людина - вже не селянин, але ще не робітник. Не можна ототожнювати маргіналів з декласованими елементами. Маргіналізація - об'єктивний соціально-економічний процес переходу до іншої соціальної групи, а не "виштовхування" особистості на периферію соціального життя.

Елементом соціально-класової структури суспільства є соціальні верстви, які утворюють внутрішню структуру класів і великих соціальних груп (наприклад, робітники низької, середньої та високої кваліфікації).

Соціальна верства - сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціальне рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду.

Це така спільнота, в якій кожен індивід е носієм однієї ознаки. Такою ознакою може бути: тип трудової поведінки на робочому місці; рівень доходу; способи проведення вільного часу, дозвілля й задоволення потреб; зміст соціальних орієнтацій, установок, цінностей, інтересів; ставлення до найважливіших подій у країні й за рубежем; ставлення до соціальних і технологічних нововведень. Аналіз структури суспільства крізь призму його соціальних верств дає змогу з'ясовувати різні грані його диференціації значно повніше, ніж класовий аналіз.

Таким чином, структуру суспільства доцільно описувати за допомогою класово-верствової моделі, в якій поєднуються теоретична глибина класового аналізу з багатством можливостей і методів стратифікаційного підходу. Детальніший поділ суспільства дає змогу виявити в соціально-класовій структурі малі соціальні групи.

Мала соціальна група - нечисленна за складом соціальна група, члени якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Родовою ознакою малої групи є її належність до безпосередньо тривких особистих контактів (спілкування, взаємодія). Наприклад, сім'я, виробнича бригада, шкільний клас, науковий, військовий та інші первинні колективи, колективи космічних, арктичних і антарктичних станцій, спортивна команда, релігійна секта, група друзів, підлітки-однолітки тощо. Мінімальний розмір малих груп - дві особи, максимальний - кілька десятків. До соціально-класової структури суспільства належать і декласовані елементи.

Декласований елемент - особа, яка втратила тривкі зв'язки з соціальними групами, опустилася «на дно» суспільного життя.

Зростання чисельності декласованих елементів, до яких належить і люмпен-пролетаріат, спричиняють економічні кризи, масове безробіття, зубожіння нижчих у суспільній ієрархії верств населення.

У соціальній структурі суспільства винятково важливе місце належить соціально-демографічним «зрізам». Соціально-демографічна структура - це результат накладання демографічних структур (статевої, вікової, сімейної) на соціальну. Статистичними параметрами в таких-випадках є: народжуваність, смертність, шлюб, розлучуваність, міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також між різними територіями.

Статево - вікову структуру населення можна аналізувати за однією ознакою (стать чи вік) або за обома. У першому випадку особливий інтерес становить розподіл населення на три групи: 0-14 років (діти), 15-49 років (молодь і середній вік), 50 років і старші (похилий вік). Співвідношення між ними характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, яка охоплює ці три контингенти, розкриває трудовий потенціал країни, дає змогу виявити динаміку його розвитку. Чим прогресивніша структура, тим вищими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший трудовий потенціал населення.

Вивчення структури населення за статтю має не менш важливе практичне значення, оскільки впливає на розміщення виробничих сил, на відтворення і територіальне формування населення.

Одним із аспектів соціальної структури суспільства є соціально-територіальна структура, яка є результатом взаємодії двох зрізів суспільства - соціально-класового й територіального. Елементами соціально-класової структури є суспільні класи й соціальні верстви; територіальної структури - територіальні спільноти різного типу (міські, сільські, населення агломерації).

Соціально-територіальна структура - сукупність тривких спільнот людей, що формуються на основі соціальної неоднорідності умов життєдіяльності в різних територіально-адміністративних утвореннях, 1 стосунків між цими спільнотами. Переважання економічних критеріїв у розміщенні виробництва й розселенні людей породжує нерівномірність історичного розвитку, одним із проявів якої є нерівномірність економічного розвитку регіонів і територій в межах окремої країни. На цій основі формуються соціальна нерівномірність умов життєдіяльності у регіональному розрізі, соціально-територіальні особливості.

Соціальна структура суспільства пов'язана й взаємодіє з професійною структурою, оскільки професійний розподіл праці пов'язаний з її суспільним розподілом (на розумову та фізичну, аграрну й індустріальну, організаторську й виконавську і т.п.). Нерідко соціальне професійну структуру трактують як соціальну форму професійного розподілу праці, що розглядається в аспекті її матеріально-речового змісту. Аналізуючи професійну структуру суспільства, доцільно розмежовувати фахову диференціацію людей і професійний розподіл праці, зважаючи, крім того, на існування природного зв'язку професій із соціально-економічними відмінностями у суспільстві, тобто з суспільними класами і верствами. Фаховий поділ не може бути основою, вихідним пунктом утворення класів і соціальних верств. Дослідження соціально-етнічної структури здійснює соціологія національних стосунків (етносоціологія).

Етносоціологія - галузь соціології, яка вивчає генезис, сутність, функції, спільні закономірності розвитку етносів, міжетнічні (міжнаціональні) стосунки й виробляє основні методологічні принципи їх дослідження.Вона вивчає комплекс проблем, пов'язаних з соціальним розвитком націй і народностей країни: соціально-економічних, соціально-політичних, духовно-ідеологічних, культурних, освітніх тощо.

Характер динаміки соціальної структури залежить у першу чергу від результатів соціальної мобільності.

Соціальна мобільність – міжгрупова чи просторова рухомість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у переходах індивідів з одного класу в інший, з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки.

За спрямуванням розвитку розрізняють вертикальну мобільність - посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з нижчим статусом в ієрархічно упорядкованих зрізах соціальної структури і горизонтальну мобільність - рух між однорідними в соціальному відношенні позиціями й категоріями населення. У житті горизонтальні й вертикальні переміщення переплітаються, взаємодіють.

Соціальну мобільність зумовлюють об'єктивні обставини: структурні зрушення в економіці; зміни у характері й змісті суспільного розподілу праці й відносин власності; послаблення закріпленості груп працівників за соціальне й економічно нерівноцінними видами діяльності.

Соціальна мобільність, соціальні переміщення між групами є досить складними і супроводжуються істотними соціальними наслідками для тих чи інших груп. Найважливіший з них - постійна наявність перехідних, так званих маргінальних верств, тобто межових, проміжних відносно тих чи інших соціальних спільнот.


^ 2. МОЛОДІЖНА ПРОБЛЕМАТИКА У ВІТЧИЗНЯНІЙ СОЦІОЛОГІЇ.

Вітчизняна соціологія молоді, як і світова, розглядає молодь як компонент соціальної структури суспільства, зосереджується на вивченні особливостей її інтеграції у професійну структуру, умов здобуття освіти, специфіки молодіжної мобільності, становища молоді на ринку праці. Значно менше уваги вона приділяє проблемам молодіжної субкультури, стосункам між поколіннями, ціннісній свідомості, політичній орієнтації, життєвим стратегіям тощо.

Тривалий час дослідники, що вивчали проблеми української молоді, працювали спочатку як російські, потім — як радянські соціологи. Природно, що історія вітчизняної соціології молоді розвивалась відповідно до обставин, що супроводжували розвиток російської і радянської соціології, тому їй притаманні як позитивні нароби, що були досягнуті за тих часів, так і всі негативні тенденції, що характеризують підходи до молоді як об'єкта соціологічного дослідження.

Окремі дослідження молодіжних проблем з'явилися ще наприкінці XIX — на початку XX ст. і пов'язані з дослідженням проблем молодіжної сім'ї, сімейної соціалізації, проблем студентства та молоді, що навчається, вивчення матеріального становища і побуту студентства, використання неповнолітніх у сфері праці тощо.

Перший етап формування вітчизняної соціології молоді охоплює 20—30 роки XX ст. Загалом він був пов'язаний з розвитком управлінської діяльності партійних, радянських і громадських організацій і мав чіткий прикладний напрям. У ці роки до вивчення молоді зверталися педагоги, соціологи, психологи. Було опубліковано до 300 праць про молоде покоління, проведені численні соціологічні дослідження, проаналізовані учнівські твори, листи до редакцій газет, особисті щоденники, автобіографії та інші документи, що відображали реальні досягнення і труднощі, різноманітні проблеми молоді тих часів. Найглибші дослідження були проведені Л. Виготським, М. Рубінштейном, О. Колодною та ін. Деякі з них починали свою діяльність до 1917 p., що дало змогу їм, порівнюючи результати досліджень, виявити зміни в поведінці та свідомості молодих людей. Важливе значення у цей період приділялося працюючій молоді, яка мала істотну питому вагу у трудових ресурсах країни (кожний п'ятий працюючий на виробництві, сільському господарстві був віком від 14 до 22 років, причому 28 млн. молодих людей проживало у сільській місцевості, а 4 млн. — у містах ).

Особливого значення надавалось вивченню робітничої молоді, джерел поповнення робітничого класу, мотивів обрання професії, інтересів і потреб, проведення вільного часу, поглядів молоді на тогочасні проблеми. Дослідники відзначали нерівність, суперечливість свідомості та поведінки молодих людей в різноманітних сферах соціального життя. Загалом тодішні дослідження були спрямовані на вивчення процесу формування нового покоління, але через негативне ставлення до соціології всі вони так і залишилися на рівні цікавих, багатих на статистичний матеріал соціологічних концепцій. Ще й досі цей матеріал належно не осмислений.

Наступний період у розвитку соціології молоді починається з середини 60-х та закінчується у 80-ті роки. На тлі загального політичного потепління і пов'язаного з ним відродження соціологічних досліджень відбувається формування соціології молоді, яка здебільшого переймається вивченням громадської думки молоді з актуальних тогочасних проблем. Посилення інтересу до молодіжної проблематики було пов'язано також з націленістю на виховання молоді у комуністичному дусі. Тоді й була висунута та обґрунтована ідея комплексного дослідження людини у єдності всіх ступенів її життєвого циклу. Певне значення для вироблення соціологічної теорії молоді мала праця І. Кона «Соціологія особистості», в якій були визначені особливості юності. У наступні роки він досліджував проблеми юнацького віку, розвитку молодіжної свідомості, значення дружби та кохання у формуванні особистості, процесу становлення духовного світу молодої людини.

Значна увага в ці роки приділялась комуністичному вихованню, професійному становленню, ставленню молоді до праці, соціалістичному змаганню. З одного боку, це свідчить про жорсткий ідеологічний вплив на соціологію з боку партійних структур, а з іншого — про орієнтацію її на соціальне замовлення. Проте в ці роки з'явилися й академічні соціологічні дослідження, які мали на меті об'єктивний аналіз молодіжних проблем і стали реальним підґрунтям для подальшого формування соціології молоді. Головну роль у цьому відіграли такі наукові соціологічні школи:

  • Київська — дослідження ціннісних орієнтацій робітничої молоді (Л. Аза, В. Піддубний, А. Ручка); мотивів трудової активності (В. Тихонович); престижу професій і проблем соціально-професійної орієнтації (В. Чорноволенко, В. Осовський, В. Паніотто);

  • Новосибірська — дослідження життєвих планів випускників середніх шкіл і можливостей їх реалізації, особливостей життєвого шляху молоді, потреб ринку праці у зіставленні з освітнім і професійним потенціалом молоді, нерівності життєвих шансів різних прошарків молоді (В. Шубкін);

  • Свердловська — дослідження молодіжних проблем у зв'язку з відтворенням соціальної структури суспільства, міжпоколінних соціальних переміщень, впливу вищої освіти на формування соціальної структури суспільства, проблем соціального розвитку молоді, соціальних відмінностей між окремими генераціями (Ф. Філіппов, М. Руткевич);

  • Ленінградська — соціально-психологічні дослідження молодіжної проблематики, психологічних особливостей молодіжної спільноти, особливостей соціалізації і становлення молодої людини, дослідження молодіжної субкультури, проблем студентської молоді (В. Лісовський, С. Іконнікова);

  • Естонська — дослідження регіональної диференціації процесів життєвого самовизначення молоді у межах різноманітних національно-територіальних спільнот, змін у соціальному становищі певних молодіжних когорт, особливостей інтеграції молоді у соціальну структуру, традиційних молодіжних сфер життєдіяльності: сім'я, освіта, праця, соціальна і професійна мобільність, міграційні процеси і життєві цінності (М. Тітма).

У 90-ті роки розпочалася нова хвиля інтересу українських вчених до молодіжної проблематики. Активізувалися дослідження у різноманітних напрямах, до них була залучена значна кількість наукових колективів. В основному наукові дослідження розгорталися в координатах соціологічної теорії молоді, структуруючись за такими напрямами: економічні проблеми молоді (І. Лукінов, Ю. Пахомов, В. Урчукін); особливості формування трудових орієнтацій та життєвих планів різноманітних її соціально-демографічних категорій (Л. Аза, О. Вишняк, Є. Головаха, В. Матусевич, В. Осовський, М. Чурилов); підготовка молоді до праці в умовах реформи загальноосвітної професійної школи, об'єктивні та суб'єктивні чинники трудової активності молоді, її політична інформованість та суспільно-політична активність, тенденції й проблеми побуту, дозвілля молоді (О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв, В. Піча); життєве самовизначення молоді; формування молодого спеціаліста (О. Якуба, А. Андрющенко); соціальна зрілість молоді (О. Якуба, Т. Старченко, І. Пустельник, Н. Черниш), проблеми життєвого самовизначення, досягнення життєвого успіху (Л. Сохань, Є. Головаха, О. Балакірева, І. Мартинюк, В. Очеретяний).

Український науково-дослідний інститут проблем молоді зосередив свою діяльність на фундаментальних і пошукових дослідженях проблем молоді, аналізі та прогнозуванні ситуації у молодіжному середовищі, встановленні та налагодженні зв'язків з організаціями в Україні та за її межами, які працюють у сфері молодіжної проблематики. Інститут підготував статистичний довідник «Молодь України», інформація якого охоплює основні сфери життєдіяльності юнаків і дівчат.

Але економічна та соціальна криза наприкінці XX ст. ускладнила функціонування як загальнотеоретичної, так і галузевої соціології. За відсутності фінансування майже не проводяться масштабні дослідження, які б могли з'ясувати молодіжні проблеми в умовах трансформації політичної, соціально-економічної систем. Значно скоротилась кількість дослідних центрів, проблемних лабораторій з вивчення сучасної молоді.

Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є:

  • низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків;

  • шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів);

  • низька народжуваність — вже протягом трьох з половиною десятиліть в Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть відтворення поколінь;

  • матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов;

  • поганий стан здоров'я і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція);

  • втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму.

Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі.

Вирішення цих проблем потребує розробки і втілення у соціальну практику державної молодіжної політики, яка повинна бути зорієнтована на створення нової системи професійної підготовки молоді з урахуванням тенденцій сучасного соціально-економічного буття, потреб ринку праці, подолання відчуження молоді від політичних та суспільних процесів. Але на рубежі XX—XXI ст. ефективній молодіжній політиці стали на заваді: дефіцит соціально-економічних ресурсів, які б могли бути використані для вирішення молодіжних проблем; зниження життєвого рівня молоді, що спричиняє песимізм, соціальну апатію; невідповідність рівня професійної підготовки молоді реальним потребам суспільства; слабка консолідованість молодіжного руху.

Головними структурними ланками такої політики повинні стати заходи щодо вдосконалення системи освіти молоді, формування та реалізації її соціальних та економічних інтересів, участь у політичній діяльності, реалізації духовних запитів і потреб. У зв'язку з цим нового значення набуває соціологія молоді як спеціальна наука, що вивчає закономірності формування розвитку і відтворення молодого покоління.


ВИСНОВКИ

Отже, у центрі суспільства — людина. Без неї воно не існує. Які б матеріальні цінності не нагромадили люди — будівлі, знаряддя праці тощо — все це вмирає після того, як його залишили люди. Людина — суб'єкт і головна дійова особа суспільства. Цей висновок лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних домінант суспільного розвитку.

В суспільстві як соціальній системі повинні відбуватися багато складних процесів, щоб воно продовжувало функціонувати, як і раніше. Ці процеси, зберігаючи саме суспільство, ведуть до його зміни і розвитку. Одні суспільства, змінюючись, придбавають нові типи соціальних структур, культурних утворень і схильність до еволюційного розвитку. Інші суспільства можуть бути настільки блоковані внутрішніми конфліктами або іншими негативними перешкодами, що втрачають здібність до еволюції настільки, що насилу можуть підтримувати своє існування або починають навіть руйнуватися.

Сучасний організований молодіжний рух виник в період трансформації політичної системи від тоталітаризму до плюралістичної демократії. Його бурхливий розвиток визначався певними соціально-економічними проблемами, які переживало українське суспільство. Становлення державного механізму, відтак і становлення державної молодіжної політики, співпраця між молодіжними організаціями та державною відбувалися шляхом спроб та помилок. Організований молодіжний рух в Україні продовжує змінювати свої форми, засоби та методи роботи. З’являються нові лідери, нові структури, виринають раніше приховані тенденції. Все це не дає можливості охопити усе явище в цілому, у всіх його виявах та формах.


^ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002.

  2. Кравченко В.И. Социология: Учебник для вузов. – М.: Академический Проект, 2001. – 2-е изд., перераб. и доп.

  3. Соціологія: Підручник. /За загальною ред. Проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І. Горлача. – Київ, 1998.

  4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. /За ред. В.Г. Городяненка. – К.: „Академія”, 2004.

  5. Соціологія: Навчальний посібник. /За ред. С.О. Макеева, 3-е вид. випр. і доп. – К.: „Знання”, 2005.

  6. Тощенко Ж.П. Социология: Общий курс. – 2-е изд. доп. и перераб.: - М., 2001.

  7. Вебер М. Основные понятия стратификации. //Социс. – 1994. – №5.

  8. Гидденс Э. Социальная стратификация. //Социс. – 1992. – №7, 9, 11.

  9. Головатый Н.Ф. Социология молодежи: Курс лекций. – К., 1999.

  10. Динамика социальной структуры и трансформация общественного сознания («Круглый стол»). //Социс. – 1998. – №12.

Реклама:





Скачать файл (104 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru