Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Контрольная работа - Геммология - файл 1.docx


Контрольная работа - Геммология
скачать (77.9 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx78kb.16.11.2011 20:21скачать

содержание

1.docx

Реклама MarketGid:


Зміст


  1. Діагностика ювелірного каменю. Обладнання……………………………………………………………….……2




  1. Кольорові кремені, їх декоративні властивості, методи обробки………………………………………………………………………...10




  1. Амазоніт, його декоративні відміни, фізичні властивості. Родовища. Обробка…………………………………….…………………..11


Література……………………………………………………………….…….12

  1. 

  2. Діагностика ювелірного каменю. Обладнання.



Основними показниками якості ювелірних каменів є: колір, прозорість, твердість, спайність, наявність дефектів, а також різні світлові ефекти. Колір прозорих і добре просвічуваних каменів, степінь прозорості, а також наявність дефектів вивчається в проходящому світлі; колір і дефекти непрозорих і слабо просвічуючих каменів в відображеному світлі і свіжому сколі, змоченому водою; так як забарвлення вологої поверхні яскравіше, ніж сухої і більш близьке до полірованої поверхні каменю.

Для вивчення забарвлення, степені прозорості і дефектності використовується настільна лампа, спеціальний кишеньковий ліхтар, світлові столики. Камінь розташовують перед джерелом світла так, щоб крізь нього проходив (але не сліпив очі), сильний промінь світла. Визначення кольору проводиться візуально, шляхом порівняння з еталонними зразками. В зв’язку з тим, що наше око не здатне аналізувати світло, деякі камені можуть здаватися майже однаковими по забарвленню, хоча світло, що створює це забарвлення складене різними частинками спектра властивим різним каменям. Простим і досить ефективним способом виявлення невидимих для ока відмінностей в кольорі каменю зможуть служити кольорові фільтри Челсі. Для досягнення найкращих результатів при роботі з фільтрами Челсі необхідно тримати камінь поблизу яскравої лампи накалювання, а фільтр піднести близько до очей, щоб яскраве світло лампи не заважало спостереженню. Фільтри дозволяють відрізнити смарагд від його імітацій (підробок). Смарагд – майже єдиний камінь серед земних каменів, який пропускає значну частину червоного кольору спектра і поглинає, в деякій мірі; його жовтувато-зелену частину.

Якщо смарагд розглядати через фільтр, то він виглядає червоним, тоді як всі імітації виглядають зеленими. Демантоїд і зелений циркон дають рожевий колір. Швидко можна відрізнити сапфір, аквамарин або блакитний циркон, який має брудно-зелений колір через фільтр, від синтетичної блакитної шпінелі і синіх кобальтових скелець, які здаються червоними. Камені, що володіють дихроїзмом (ефект двох кольорів) вивчають за допомогою дихроскопа. Він являє собою трубку з вікном на одному кінці і лінзою – на іншому, між якими розміщується шматок кальциту. Під дихроскопом можна спостерігати два кольори, зазвичай це відтінки одного і того ж кольору. Наприклад: для сапфіра характерні темно-синій і світло-синій кольори; в уральському олександриті – пурпуровий, зелений і оранжевий кольори. При визначенні дихроізму важливим фактором являється обертання каменя. Для об’єктивної оцінки кольору широко використовують спектроскопічні методи. Для деяких ювелірних і декоративних каменів, що мають не досить велику твердість (до 5), діагностичне значення має колір риси, яку залишає мінерал, якщо провести ним по бісквіту – білій неглазурованій фарфоровій пластині. Колір риси, тобто колір мінералу в порядку може співпадати з кольором мінералу, але відрізнятися від нього. Наприклад: колір риcи у бірюзи – блакитний, блакитно-зелений, а чорного гематиту - вишнево-червоний. По кольору риси можна відрізнити деякі мінерали (малахіт, лазурит та ін.) від імітації. Камені з високою твердістю будуть руйнувати бісквіт, залишаючи на ньому рису, що відповідає кольору фарфору в порошку. При діагностиці ювелірних каменів використовується також плеохроїзм, який спостерігається і при різних поворотах зразка в сколах або на чистих блискучих гранях кристалів.

Достатньо складна оцінка зірчастих каменів (каменів з ефектом астеризму), тому що більшість кристалів, що добуваються на розсипних родовищах, мають неправильну форму і матову поверхню, що ускладнює виявлення ефекту “зірки”.

В благородних корундах, включення, які зумовлюють астеризм, розташовані перпендикулярно до оптичної осі, тому насамперед, слід визначити її напрямок. Це не викликає ускладнення при дослідженні кристалів або уламків з виявленими кристалографічними формами. Для цього слід надати закінченню кристала напівсферичну форму з основою, перпендикулярною головній кристалографічній осі, і відполірувати цю поверхню. В уламках кристалів, що не мають граней, необхідно шукати на поверхні трикутні відмітки, що зустрічаються лише на кінцях кристалів. Для підсилення ефекту астеризму змочують камінь йодистим метиленом. Перевіряти астеризм необхідно лише при направленому штучному або сонячному освітленні.

Опалесценція або іризація виявляються візуально на свіжих різноорієнтованих сколах, змочених водою, в відображеному світлі при багаторазовому повороті зразка під рівним кутом до джерела світла.

Наявність дефектів для ювелірних каменів, насамперед, визначається неозброєним оком, при цьому відзначається наявність твердих і газоворідинних включень, тріщин, їх концентрація і розміри, розподіл в мінералах.

Для визначення цінностей ювелірних каменів високих порядків наявність дефектів встановлюється за допомогою 6–10 кратних луп. Зразок розташовують перед джерелом світла і повільно повертають. Світло, потрапляючи на площину тріщин і на включення дає блискуче дзеркальне відображення. Ще краще використовувати рідини з різними показниками заломлення. Камінь занурюють у рідини з близьким показником заломлення, в тому випадку, коли показники заломлення різні, зразок ніби “розчиняється” в рідині, зникає, а тріщини і включення стають видимими. При відсутності спеціальних рідин (бромоформа, монохлорнафталіна) 

можна використовувати керосин, гліцерин, рослинні масла. В таблиці приведені рідини, які використовуються найчастіше (табл. 1).

Таблиця.1

Рідини для визначення цінностей ювелірних каменів

п/п

Назва рідини

Показники заломлення

Досліджуваний матеріал

1.

Керосин

1.45

Опал

2.

Гліцерин

1.47

Опал

3.

Мінеральне масло

1.48

Натроліт, молдавіт

4.

Кедрове масло

1.51

Паталіт, полуцит

5.

Гвоздичне масло

1.54

Польовий шпат

6.

Анісове масло

1.55

Кварц, скаполіт, берилоніт

7.

Бромоформ

1.59

Берил

8.

Масло Касії

1.60

Топаз

9.

Монохлорнафталін

1.63

Топаз, апатит, турмалін, андалузит, данбурит

10.

Монобромнафталін

1.66

Сподумен, фенакит, діопсид

11.

Монойоднафталін

1.70

Сингаліт, ідокраз, кіаніт

12.

а) йодистий метилен

1.74

Шпінель, сапфір, гранат, хризоберил

б) йодистий метилен з сіркою

1.78

Гранат



Макроскопічно визначаються і такі властивості, як спайність і твердість. Наявність спайності встановлюється по характеру зламу. Мінерали з досконалою спайністю володіють ступінчатим зламом, з недосконало-нерівним.

^ Раковистий злам характерний для мінералів, в яких відсутня спайність.

Спайні виколки бувають схожі на грані кристалів, відрізняючись від них багаторазовим паралельним повторенням. Твердість встановлюється за шкалою Мооса. Мінерали-еталони можуть являти собою осколки мінералів неправильної форми, бажано з невеликою рівною ділянкою на поверхні, на якій було би зручно дряпати. Є спеціально виготовлені олівці твердості – металічні стержні, в яких закріплені гострі уламки мінералів-еталонів з гострими краями. Метод заснований на здатності твердих мінералів залишати подряпини на поверхні менш твердих. Якщо еталон не залишає подряпини (камінь твердіше еталона), потрібно взяти еталон з більшою твердістю. Якщо еталон, залишив на камені ледь помітну подряпину, то твердість каменю трохи менше твердості еталону або відрізняється несуттєво. Визначення твердості ювелірних і декоративних каменів проводять двома способами: 1) обережно дряпають рундистом каменю по рівним ділянкам мінерала-еталона, починаючи з більш м’яких; 2) обережно, без великого тиску дряпають по рундисту ограненого каменя олівцями твердості, починаючи з еталона, який має твердість менше, ніж можлива твердість каменя.


^ Ювелірно-декоративні і декоративні камені

Визначити якість лише макроскопічними методами складно, а інколи неможливо. Але вони необхідні як частина комплексу досліджень, що дозволяють всебічно характеризувати камінь.

При макроскопічному дослідженні, перш за все, встановлюється структура каменю. Потім визначається злам, блиск і твердість. Характер зламу є лише не тільки діагностичною ознакою, але в ряді випадків важливим показником якості каменю. Встановлено, що яшма та інші камені, які мають раковистий злам, відрізняються кращими технологічними властивостями. Нефрит, що має занозистий злам, має більш низькі якості, ніж нефрит з нерівним зламом.



Твердість скритокристалічних, мілко- і тонкокристалічних утворень визначається по середній величині твердості усіх мінералів при рівномірному вмісті породоутворюючих мінералів, а при нерівному – по твердості переважаючого мінералу.

Забарвлення, малюнок або текстуру, а також ступінь дефектності каменю встановити в необробленому вигляді не завжди можливо. Тому на етапі макроскопічного дослідження таке визначення вважається попереднім.

Забарвлення, малюнок і дефекти визначаються на свіжих, змочених водою сколах або площинах розпилу. Порівняно з ограночними каменями при визначенні якості ювелірно-декоративних і декоративних каменів, ступінь просвічуваності відіграє меншу роль. Просвічуваність встановлюється в краях різної товщини, починаючи з 1–1,5 мм. Для порівняння використовують еталонні зразки. Деякі ювелірно-декоративні і декоративні камені володіють специфічними властивостями, що зумовлюють їх цінність: іризацією, різноманітними відливами – шовковистими (селеніт), муаровими (агат), перламутровими (чароїт), срібними (обсидіан). Визначення цих властивостей проводиться в відображеному світлі, на різноорієнтованих сколах шляхом багаторазових поворотів зразка під різними кутами до падаючого світла.


1.1. Спеціальні методи дослідження. Ювелірні камені


Діагностика і вивчення ограночних каменів проводиться за допомогою рефрактометра (визначення показника заломлення), спектроскопії і рентгенівських методів дослідження. Для визначення показника заломлення використовують рефрактометри.

^ Промені, відбиті від поверхні каменя, повністю і частково проектуються системою лінз на прозору шкалу, яку видно крізь окуляр.

Частина шкали, на яку падають повністю відбиті промені, виглядає яскраво освітленою, тоді як інша частина буде затемнена.

Шкала рефрактометра градуйована безпосередньо у величинах показника заломлення, завдяки чому показник заломлення каменя можна просто прочитати по положенню краю тіні (по межі повного внутрішнього відбиття) на шкалі. Визначивши величину показника заломлення встановлюємо його назву.

Для вимірювання показників заломлення каменя з викривленою поверхнею, досить маленькими плоскими гранями необроблених кристалів різних каменів, коли через оправу контакт зі столиком рефрактометра неможливий, використовують імерсійний метод. Скляна посудина і набір рідин з різними показниками заломлення – це все, що необхідно для вимірювань. Якщо підібрати рідину, в якій контури зануреного каменя стають настільки невидимими, що практично пропадають, можна говорити, що показник каменя відповідає показнику заломлення рідини.

За допомогою електроскопа визначають спектр поглинання. Практично, щоб отримати спектр, необхідно добре освітлення досліджуваного зразка. Для цього камінь встановлюють на столик мікроскопа в стійке положення і на ньому фокусується світло від джерела за допомогою конденсатора, розташованого під столиком.

Замість окуляра закріплюють (або просто тримають) спектроскоп прямого ведення, так щоб його ціль розташувалася в фокальній площині. Поле зору повинно бути повністю освітлене. Якщо камінь має занадто високе двозаломлення, його занурюють в масло, або наносять кілька краплин масла на основу каменя.

Стандартним інтервалом хвиль для оцінки дисперсії світла дорогоцінних каменів служать лінії В (біля червоного кінця спектра); Л–6870А і (біля фіолетового) Л–4308А, що знаходиться недалеко від меж добре видимого спектра.


^ Ювелірно-декоративні і декоративні камені

Макроскопічне вивчення кольорових каменів проводиться в шліфах, аншліфах і імерсійних препаратах.

Шліф – це тонка пластинка гірської породи (0,03 мм) наклеєна на предметне скло і зверху закрита покривним склом за допомогою канадського бальзаму. При мікроскопічному описі уточнюється назва породи, залежність забарвлення і малюнку (текстури) від мінерального складу і характеру розподілення мінералів; встановлюється наявність мікродомішок і вияснюється їх вплив на якість каменю, визначається структура порід і виявляються дефекти, тріщини, пори які впливають на фізико-механічні і технологічні властивості каменю. Породи, що володіють плутано-волокнистою структурою, відрізняються найбільш високою механічною міцністю; камені, в яких спостерігається інтенсивна мікротріщинуватість, не міцні і, зазвичай, руйнуються при обробці, а камені з тонкою мікроскопічною пористістю в процесі обробки просочуються охолоджуючими рідинами, внаслідок чого тускніють чи темніють, що негативно впливає на їх декоративні якості.




1.2. Технологічні дослідження


В процесі технологічних досліджень встановлюються оптимальні способи обробки каменю, що забезпечують найбільш повне розкриття його художньо-декоративних якостей. При технологічних дослідженнях проводяться всі операції, що здійснюються каменерізними і ювелірними підприємствами: розпилювання, шліфовка, поліровка, виготовлення пластин або фанери, товщиною 3–10 мм (для декоративних каменів) і вставок різної форми.

В процесі технологічних випробувань визначається ступінь механічної міцності, дефекти, технологічні особливості обробки сировини, можливий діапазон його використання. Конкретний вид дослідних виробів з кольорового каменю, визначається його фізико-механічними і художньо-декоративними якостями. Кількість виробів залежить від числа різновидів каменю в пробі. Однією з найважливіших властивостей каменю є його механічна міцність, яка обумовлена твердістю і вязкістю та визначає вибір технологічної обробки. Технологічні властивості залежать не лише від ступеня твердості, але і від неоднорідності каменя по твердості, тому, що наявність в ньому ділянок, різних за твердістю, ускладнює процес обробки і зумовлює неоднорідність поліровки, що знижує якісну характеристику каменя.

Показником, що визначає здатність каменя руйнуватися при обробці є степінь вязкості. Вона встановлюється шляхом випробування каменю ударом на копрі зростаючої, суворо регламентованої сили і характеризується порядковим номером удару, що викликає руйнування зразка.

За технологічними властивостями і способам обробки виділяються дві групи каменів:

за твердістю (за Моосом): мякі з твердістю від 1 до 5 (малахіт, бурштин, онікс), середньої твердостівід 5 до 6,5 (бірюза, опал), тверді від 6,5 до 7,5 (гранат, хризоліт); високої твердостівище 7,5 (рубін, сапфір, аквамарин, алмаз);

за вязкістю: крихкі (опал, обсидіан), середньої вязкості (польові шпати), вязкі (яшма, халцедон), високої вязкості (нефрит, жадеїт).

Крім того виділяють камені, які характеризуються анізотропією фізико-механічних властивостей (топаз, хромдіопсид) і вологопоглинаючі камені, які просочуються при механічній обробці охолоджуючими рідинами (польовий шпат, мармуровий онікс, льодистий кварц). Польові шпати при контакті з гасом та іншими органічними рідинами змінюють забарвлення і втрачають блиск.

Характер технологічних досліджень залежить від використання каменя (огранювання, каменерізні вироби).


Ювелірні вироби

В залежності від інтенсивності забарвлення, ступеня прозорості і дефектів, вироби поділяються на дві підгрупи: для фасетного і кабошонового огранювання. Кращим матеріалом для огранювання єчистийкамінь, що не має простих, видимих оком дефектів. Якщо камінь тріщинуватий, то в процесі його обробки тріщини, як правило, збільшуються, що призводить до руйнування зразка. Тому сировина з тріщинами, які йдуть по напрямку від зовнішньої частини каменя всередину, є неповноцінною. Якщо тріщини розташовані в центральній частині каменя, то в результаті багаторазового відображення падаючого світла здається, що їх кількість в багато разів перевищує справжню.

Особливо різко цей ефект проявляється в каменях східчастого огранювання, камені, що містять тріщини в центральній частині, можна використовувати, попередньо розрізавши їх вздовж тріщин.

Під час огранювання каменя з рівномірним забарвленням труднощів не виникає. Складніше гранити нерівномірнозабарвлені камені. Наприклад: у аметиста забарвлення часто зосереджене в тонких зонах, розташованих між безколірними. В таких випадках при обробці камінь слід орієнтувати так, щоб забарвлення виявилось розташованим паралельно верхній грані ограненої вставки. Іноді в кристалі добре забарвлена лише невелика ділянка, а інша частина каменя або безколірна, або має бліде забарвлення. В таких випадках необхідно гранити так, щоб забарвлена ділянка опинилася біля вершини павільйону, тоді вставка може здаватися красивою. Ще складніше гранити камені з чітко виявленими дихроїзмом (турмалін, рубін, сапфір). В цьому випадку слід обробляти камінь так, щоб верхні грані були розташовані перпендикулярно напрямку довгої вісі.

В формі кабошона обробляються кольорові камені, що володіють ефектом астеризму, “кошачого оката інші. Місячним і зірчастим каменям краще надавати форму двояковипуклого (випуклого) кабошона з великою кривизною верхньої поверхні порівняно з нижньою, або плосковипуклого (плоского) кабошона. В обох випадках для найбільш повного виявлення оптичних властивостей висота кабошона повинна складати від 1/3 до 1/2 його ширини. Інтенсивне забарвлення рубінам і сапфірам надається іншою формою випуклого кабошона: верхня поверхня його має невелику кривизну, а нижнябільш випукла, що забезпечує посилення світіння каменя. Густозабарвлені гранати граняться у формі випукло-увігнутого кабошона. У каменях з подвійним світлозаломленням знизити різкість його прояву в ограньованому вигляді можна шляхом певного орієнтування зразка. Камінь потрібно обробляти так, щоб його верхні грані розташовувалися перпендикулярно до напрямку, в якому подвійне заломлення виявлено мінімально.




Декоративні камені

У процесі технологічних випробувань декоративних каменів (так само, як і ювелірних) встановлюється оптимальний варіант їх обробки, і перш за все, напрям розпилу, найбільш вигідний для розкриття декоративно-художніх якостей і механічної міцності матеріалу. Для цього необхідно, як мінімум, розпиляти зразок у двох, взаємно перпендикулярних напрямах. Камені, що мають невизначений малюнок слід розпилювати не менше ніж у трьох напрямках. В процесі технологічних випробувань високодекоративних каменів виготовляють плоскі вставки, які можуть використовуватися для недорогих прикрас. Для оцінки нових видів декоративної сировини виготовляються пробні каменерізні вироби.


1.3. Вивчення обробленого каменя

Уточнюється колір, малюнок, твердість, ступінь просвічуваності каменя в виробах або тонких пластинах і визначається якість використаної поліровки (найвищадзеркальна поліровка, хорошаблизька до дзеркальної, середня і низькапо мірі зменшення блиска полірованої поверхні).

В обробленому камені чітко виділяються його художньо-декоративні можливості, характер і ступінь дефектності, розміри бездефектних ділянок. Крім звичайних природних дефектів каменя (тріщини, пори), виділяються так звані технологічні дефекти, які утворюються внаслідок різної твердості породоутворюючих мінералів або тонкої пористості.

Декоративно-художні якості ювелірних і ювелірно-декоративних каменів визначаються лише в обробленому вигляді (вставка): прозорі камені у вставках, огранених фасеткою різноманітних форм, рідше кабошоном (густо забарвлені різновиди); непрозорів кабошонах або плоских вставках різних видів. Художньо-декоративна цінність визначається гармонійним поєднанням форм огранювання з природними властивостями каменя, його кольором, блиском, грою.

Декоративні якості каменя оцінюються в полірованих штуфах і пластинах товщиною – 2–10 мм, тому що забарвлення обробленої поверхні каменя значно яскравіше, ніж в сколах у необробленого каменя.

Визначається основний колір і тон (густота і насиченість), забарвлення і малюнок (тип, масштабність). Характер розповсюдження забарвлення, часто, визначає тип малюнка. У природному камені найбільш часто зустрічаються такі типи малюнку: плямистий, прожилковий, прожилково-плямистий, полосчастий (смугастий), стрічковий, “ситцевий” (забарвлення яскраве, елементи, що складають малюнок мають різноманітні хитромудрі обриси), решітчастий та ін. Певну роль в оцінці каменя відіграємасштабністьмалюнка: в залежності від розмірів його елементів визначається галузь використання декоративного каменя, вид виробу.

Крупномалюнчасті камені використовуються для крупних каменерізних виробів (декоративних ваз, памятників). Дрібно-малюнчасті для невеликих виробів, впритул до вставок в ювелірні вироби.


1.4. Визначення відповідності каменя технічним умовам

Заключний етап після діагностики каменя і визначення його декоративних якостейрозбраковка. Встановлюється наявність в пробі зразків, що відповідають технічним вимогам галузевих стандартів до даного виду сировини. Величина кондиційних ділянок вимірюється за допомогою лінійки (у зразках більше 10 мм) і штангенциркуля (у зразках до 10 мм). Всі описані види випробувань каменесамоцвітної сировини, що складаються з макроскопічних і спеціальних методів вивченнясирогоі обробленого каменю, його технологічні випробування, виявлення бездефектних ділянок, спрямовані на встановлення відповідності проб матеріалу, що поступив технічним умовам, галузевих стандартів як по художньо-декоративним властивостям, так і за розмірами кондиційних ділянок.

Галузевий стандарт на камені-самоцвіти огранювальні в сировині (ГОСТ 41.128–77) розповсюджується на природний аметист, берил, демантоїд, димчастий кварц, топаз, хризоліт і хромдіопсид в сировині, які використовуються в ювелірній промисловості.

Стандарт є обовязковим для всіх підприємств, які поставляють і споживають камені-самоцвіти огранювальні в сировині.


Загальні положення

1.1. Камені-самоцвіти огранювальні в сировині ( в подальшому камені) діляться на камені, призначені для фасетного огранювання і камені, призначені для виготовлення вставок у вигляді кабошона.

1.2. Основними параметрами, визначаючими відповідність каменів, призначених для фасетного огранювання, вимогам даного стандарту, є декоративно-якісна характеристика, розміри бездефектної частини каменя та її вихід.



1.3. Основними параметрами, які визначають відповідність каменів, призначених для виготовлення кабошонів, вимогам діючого стандарту, являється декоративно-якісна характеристика, розміри сортового каменя і його вихід.

1.4. Декоративно-якісна характеристика каменів, призначених для фасетного огранювання, визначається чистотою та прозорістю каменя, його кольором, інтенсивністю забарвлення і характером його розподілення.

1.5. Декоративно-якісна характеристика каменя, призначеного для виготовлення кабошонів, визначається забарвленням каменя, його інтенсивністю, характером розподілення та наявністю допустимих включень і дефектів, притаманних даному виду каменя.

1.6. Під бездефектною ділянкою каменя, призначеного для фасетного огранювання, розуміється чиста і прозора ділянка каменя, вільна від різного роду дефектів, що знижують його декоративні якості і порушують цільність каменя при обробці.

1.7. Під сортовим каменем, призначеним для виготовлення кабошонів, розуміють камінь або його частину, що відповідає сортовій класифікації та технічним вимогам діючого стандарту.

Примітка: При певних допусках на розвиток деяких дефектів термінбездефектна ділянка каменяабосортовий каміньзберігається; ним визначається та чи інша ділянка каменя, яка володіє необхідними якостями, але містить деякі дефекти, ступінь розвитку яких в кожному окремому випадку обумовлюється.

1.8. До дефектів каменю, призначеного для фасетного огранювання відносяться тверді та газово-рідинні включення, вдалі помутніння та тріщини.

1.9. До дефектів каменів, які призначені для виготовлення кабошонів, відносяться тріщини, раковини, пустоти, озалізнення і інші дефекти, які знижують декоративні якості каменя, впливаючи на його фізико-механічні властивості і порушуючи цільність каменя при обробці.

1.10. Під виходом бездефектної частини каменя (або сортового каменя) розуміють їх відсотковий вміст від маси в кожному окремому шматку каменя.

Технічні вимоги

1.1. Камені, призначені для фасетного огранювання, повинні відповідати вимогам, вказаним в таблиці.2.

Таблица.2

Вимоги до каменю фасетного огранювання


Назва каменя


Родовище або типова різновидність каменя

Декоративно-якісна характеристика бездефектної ділянки каменя

Мінімальні розміри бездефектної частини каменя, мм

Сорт

Аметист

Ватіха, Хасаварка, Обман,

Кедон та ін.

Фіолетовий або пурпуровий різних відтінків:

а) забарвлення інтенсивне

б) забарвлення середньої

інтенсивності

в) забарвлення слабке. Допускається для всіх сортів слабка нерівномірність забарвлення

15х15х12

10х10х8

6 х 6 х 5

10х10х8

6 х 6 х 5


10х10х8

вищий

I

II

I

II


I

Берил

Український

Зелений, оливково-зелений, жовтувато-зелений.

15х15х12

10х10х8

6 х 6 х 5

4 х 4 х 4

вищий

I

II

III



Продовження таблиці.2


Назва каменя

Родовище або типова різновидність каменя

Декоративно-якісна характеристика бездефектної ділянки каменя

Мінімальні розміри бездефектної частини каменя, мм

Сорт

Демантоїд

Уральський

Зелений, травянисто-зелений.

Світло-зелений, золотисто-зелений.

Тютюновий, шоколадний, жовтий.

Допускаються для всіх сортів демантоїда одиничні волосевидні включення твердих мінералів.

3 х 3 х 3

1,5х1,5х1,5

3 х 3 х 3

1,5х1,5х1,5

3 х 3 х 3

вищий

I

II

III

IV

Кварц димчас-

тий

Родовища СНГ

Забарвлення рівномірне димчасте різної інтенсивності з рожевим або фіолетовим відтінком

15 х15 х 12

I

II

III

IV

Топаз

Український

Блакитний, рожево-коричневий, винно-жовтий:

а) забарвлення інтенсивне і середньої інтенсивності

б) забарвлення слабке або безколірний

Допускається для забарвленого топаза зональний характер розподілення кольору



15х15х12

10х10х8

6 х 6 х 5

10х10х8



вищий

I

II

III

Хризо-

літ

Кугдинське та інш.

Зелений, жовтувато-зелений, оливково-зелений:

а) забарвлення яскраве


б) забарвлення бліде




8 х 8 х 6

5 х 5 х 4

3 х 3 х 3

4 х 4 х 3



вищий

I

II

III

Хром

діопсид

Інаглінське та інш.

Смарагдово-зелений.

Світло-зелений.

Темно-зелений

5 х 5 х 4

5 х 5 х 4

3 х 3 х 3

вищий

I

II



2.2 Камені, призначені для виготовлення кабошонів, повинні відповідати вимогам, вказаним в табл. .3.


Таблица .3

Вимоги до каменю кабошонного огранювання

Назва каменя

Родовище або типова різновид-ність каменя

Декоративно-якісна характеристика сортового каменя

Мінімальний розмір сортового каменю по одному з трьох вимірювань, мм

Сорт

Аметист

Хасаварка, Ватіха, Обман, Кедон і інш.

Напівпрозорий, фіолетовий або пурпуровий різних відтінків з помутніннями, вуаллю, дрібною тріщинуватістю, газово-рідинними включеннями та голчастими включеннями твердих мінералів:

а) забарвлення інтенсивне та середньої інтенсивності

б) забарвлення слабке.

Допускаються для всіх сортів незабарвлені безколірні ділянки не більше 10 % від обєму сортового каменю



10


16



I


II

Хромдио-

псид

Унаглінське та інші

Напівпрозорий, забарвлення зелене різних тонів і інтенсивності з помутнінням, вуаллю, дрібною тріщинуватістю і газово-рідинними та твердими включеннями

6

I



2.3. Для всіх сортів каменів, призначених для фасетного огранювання бездефектна ділянка каменя повинна бути прозорою.

2.4. Вихід бездефектної ділянки каменя, призначеного для фасетного огранювання, повинен бути не менше 50 %; вихід сортового каменя, призначеного для виготовлення кабошонів, повинен бути не менше 80 %.

2.5. Наявність дефектів в каменях не допускається, за виключенням випадків, обумовлених спеціально.

2.6. Сортність каменя по забарвленню повинна встановлюватись за еталонами, згідно між постачальником та споживачем.

    1. Максимальні розміри каменів не обмежуються.

2.8. Камені повинні бути представлені кристалами, зростками кристалів або їх уламками, очищені від вміщуючих порід та пилу і розділені за глибиною тріщин.

2.9. Камені, які не задовольняють вимоги діючого стандарту, доставляються за домовленістю сторін.



  1. 

  2. Кольорові кремені, їх декоративні властивості, методи обробки.


В якості декоративного каменю використовуються як різнобарвні з концентрично-зональним або полосчастим малюнком, так і однотонні яскраво-забарвленні різновиди кременю, що отримали загальну назвумалюнчастий кремінь”. За хімічним складом кремінь майже повністю складається з SiO2 (96–99 %), вода міститься в кількості від десятих часток до 1 %. З мікроелементів присутні V, S2, Cr, Zn, елементи-барвники Ti, Mn, Co. За мінеральнім складом поділяються на халцедонові, кварц-халцедонові, опалхалцедонові, кварцові. Зустрічається у вигляді конкрецій, рідше пластової форми (Гринчуцьке родовище). Кремнієві конкреції можуть бути округлі, пальцеподібні, пластинчаті, кільцеподібні і інших самих різноманітних форм. Розмір конкрецій коливається в самих широких межах: від розміру піщинки до 60 см і більше в попереку, в середньому складає 5–30 см. Твердість кременю висока (6–7), густина близька до густини халцедону і менша, ніж в звичайного кварцу, і коливається від 2,45 до 2,7 г/см3, злам раковистий, занозистий, зубчатий. Відмінна особливість цього каменюгостро ріжучі краї його уламків, деякі різновиди просвічують у пластинах товщиною 1-17мм. Показники заломлення і двозаломлення низькі, забарвлення кременів надзвичайно різноманітне. В свіжому сколі вони мають світло-сірий, або чорний колір, відомі жовті, темно-блакитні, коричневі і червонуваті різновиди. Забарвлення кременя важко визначити до розколювання желваків, оскільки вони вкриті матово-білою шкіркою, товщиною до декількох сантиметрів. Для малюнчатих кременів характерне неоднорідне плямисте забарвлення з різноманітним поєднанням кольорів сірого з чорним і білим, бурого з коричневим і вишневим. Нерідко вирізняється полосчастий і концентрично-полосчастий високо-декоративний візерунок. Кремінь використовувався людиною ще в камяному віці, в наш час широко використовується технічний кремінь для виготовлення шліфувальних шкурок, ступок, і ін. Малюнчастий кремінь почав використовуватись в якості декоративного каменю зовсім недавно.

Кремені добре обробляються і ріжуться, поліруються і шліфуються. При красивому забарвленні і декоративності малюнка можуть використовуватись в ювелірних виробахзапонках, каблучках, сережках, браслетах, кулонах, брошках, а також як матеріал для мозаїки. Основними критеріями, що визначають придатність кременю як декоративного матеріалу, являється його висока декоративність, зумовлена малюнком і кольором, відсутність тріщин, пустот, каверин, включень, що впливають на механічну міцність і однорідність каменю.



  1. 

  2. Амазоніт, його декоративні відміни, фізичні властивості. Родовища. Обробка

Амазоніт, назва якого походить від річки Амазонка, синонімамазонський камінь), є різновидом мікрокліна і забарвлений в зелений, блакитно-зелений, або зеленувато-блакитний колір. Сингонія триклинна, відрізняється від звичайного мікрокліна підвищеним вмістом елементів-домішок; злам ступінчато-нерівний; твердість 6; густина 2,55–2,6 г/см3; блиск скляний, іноді перламутровий. Пертитові вростки білого або жовтого альбіту розташовуються перпендикулярно або косо по відношенню до спайності амазоніта і складають до 25 % і більше маси амазоніту. Амазоніт в природі зустрічається в гранітних пегматитах і в амазонітових гранітах. В пегматитах він утворює крупні блочні окремості (дом і більше), в амазонітових гранітах зустрічаються у вигляді дрібних зерен.

В каменерізній промисловості знаходять використання як крупні блочні окремості і кристали амазоніта, так і гарно забарвлені амазонітові граніти і пегматити.

Амазонітові гранітисередньо і дрібнозернисті породи, блакитно-зеленого забарвлення або світло-зеленого, складаються з альбіта, кварцита, амазоніту, топаза, літієвої слюди і ін. Обємна маса гранітів 2,5–2,7 г/см3; пористість 0,51–6 %; водопоглинання 0,35 %; стираємість 0,002–0,015 г/см2; межа міцності при стиснені 130–150 Мпа; розміри блоків сягають декілька кубометрів. Амазонітові пегматити за своїми фізико-механічними показниками аналогічні амазонітовим гранітам. В ювелірній справі використовується з глибокої давнини. Мілкі намиста і амулети виготовлялись ще в Стародавньому Єгипті.

В Росії амазоніт почав використовуватись в каменерізній справі в кінці XVIII ст., коли він був знайдений в Ільменських горах на Уралі.

З амазоніту виготовляють дрібні кабошоновані вставки в ювелірні вироби (каблучки, брошки, запонки), невеликі предмети (вазочки, попільнички, шкатулки), а також і більш крупні декоративні вироби (торшери, вази). Так, в Ермітажі є чотири вази з амазоніту, виготовленні в 80-х роках ХVІІІ ст. на Петергофській гранильній фабриці. В тонких пластинках (2–3 мм) амазоніт добре просвічує, що дозволяє його використовувати в вітражах, світильниках та інших виробах. Амазоніт добре ріжеться алмазним диском. В якості охолоджуючої рідини використовують мильну воду або содову емульсію. Не можна використовувати машинне масло, або гас, так, як амазоніт швидко вбирає в себе ці рідини і втрачає декоративністьна ньому зявляються жирні плями, яскравий зелений колір тускніє. Амазоніт добре шліфується і полірується на чавунній планшайбі стандартними сипкими абразивами і приймає дзеркальну поліровку зеленим крокусом на войлочному кругу. Дефектами амазоніта є: озалізнення у вигляді плівки і бурих плям, бліде забарвлення, включення зерен кварцу, альбітізація і тріщинуватість. Тріщини спостерігаються, як явно виражені, так і приховані (мікротріщини), виявляючи себе при розпилюванні коли, зовні однорідний зразок розколюється.




Література


М.Т. Бакка, С.В. Олексійчук Гемологія.(практичні аспекти). Навчальний посібник.- Житомир: ЖДТУ, 2005.-287 с




Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет


Кафедра геотехнологій

ім. проф. Бакка М.Т

Група ЗРР-08-1


Контрольна робота


З предмету «Гемологія»


Виконав Кирилюк Л.І


Перевірив Івашкіна Т.П


2010
Реклама:





Скачать файл (77.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru