Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекции - Міжнародні Відносини та Світова Політика - файл 1.doc


Лекции - Міжнародні Відносини та Світова Політика
скачать (737 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc737kb.16.11.2011 21:16скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.


Дії агресивних держав іродемонстрували, що Ліга Націй - ненадійний інстру­мент миру. У ці роки в ній відбувається перегрупування сил. У березні Японія та у жовтні 1933 р. Німеччина вийшли з Ліги. У вересні 1934 р. до неї вступив Радянський Союз. Отже, проблема європейської безпеки охопила значно більші географічні регіони. Вона й раніше розглядалася з огляду на взаємовідносини західноєвропейських держав (Локарнські угоди, Рейнський арантійний пакт). З вступом СРСР до Ліги націй його можна було розглядати як нову силу у системі колектив­ної безпеки.

В результаті переговорів між СРСР та Францією у 1934 р. було розроблено проект так званого Східного пакту, до якого мали увійти Німеччина, СРСР, Чехословаччина, Польща, Литва, Естонія, Фінляндія. Франція обіцяла приєднатися до пакту в ролі гаранта, а СРСР пропонував як гарант при­єднатися до Рейнського гарантійного пакту. Так була б ство­рена колективна система безпеки. Проте Англія, Німеччина, а також ряд східноєвропейських держав відхилили пропо­зицію щодо утворення Східного пакту, й можливість досяг­нення колективної безпеки в Європі було втрачено.

Іншою нагодою для цього стала низка двосторонніх договорів європейських держав, які послідовно об'єднува­лися у систему. Так, у жовтні 1935 р. СРСР та Франція ук­лали договір про взаємну військову допомогу в разі нападу на одну з сторін будь-якої з європейських держав. Аналогічні договори було підписано між СРСР та Чехословаччиною, а також між Чехословаччиною та Францією.

Разом з тим, позиція Франції не була послідовною. Вона проводила спільну з Англією політику, яка припускала мож­ливість збереження миру шляхом поступок агресору, зок­рема шляхом «умиротворення» фашистської Німеччини.
^

27. Проект "Східного пакту"


Німеччина 19 жовтня 1933р. заявила про вихід з Ліги Націй. Вона наполягала на створенні своєї армії в 300тис чоловік і збільшенні кількості німецьких танків, авійації та артилерії. Стався розрив між "третім рейхом" та іншими державами. З 1934р. Німеччина почала гарячково переозброюватися. В Європі таким чином нею було створено вогнище майбутніх агресивних дій і війни. Франція перед загрозою Німеччини почала змінювати своє ставлення до СРСР. Її зближення з Радянським Союзом посилилось після укладення в 1932р. радянсько-французського пакту про ненапад. 16 травня 1933р. палата депутатів Фр. ратифікувала цей пакт. Особливо велику роль у зближенні двох країн відігравав міністр закордонних справ Фр. Луї Барту, який намагався після виходу Японії та Німеччини з Ліги Націй зміцнити цю організацію шляхом запрошення до неї Радянського Союзу.

Весною 1934р. Барту запропонував укласти договір між Німеччиною, СРСР, Фінляндією, Естонією, Латвією, Польщею та Чехословаччиною з приєднанням Франції про взаємну гарантію кордонів і воєнну допомогу в разі агресії. Фактично ідею Барту підтримали лише Чехословаччина та СРСР. Польща після підписання в січні 1934р. угоди з Німеччиною на 10 років про ненапад і "мирне вирішення суперечок" разом з Німеччиною відмовилася від "Східного пакту".

З травня 1934р. почалися франко-радянські переговори, обидві держави схвалили проект Барту. Але ідея "Східного пакту" практично була зірвана вбивством Барту разом з королем Югославії Александром у Марселі. Замах здійснили 9.10.1934 хорватські терористи, керовані гітлеровцями. Наступник Барту П'єр Лаваль став проводити політику "задобрювання" й "умиротворення" Німеччини.

Цим пактом була б створена колективна система безпеки. Проте через те, що Англія, Німеччина, а також ряд східноєвропейських держав відхилили пропозицію щодо утворення Східного пакту, можливість досягнення колективної безпеки в Європі було втратчено.
^

28. Укладення договорів про взаємодопомогу між СРСР і Фр, СРСР і Чехосл.


Зусилля радянського уряду щодо створення колективної безпеки в Європі діставали підтримку в прогресивної громадськості Франції. Явна відмова західних країн від усякої протидії німецької експансії ставила під загрозу безпеку й саме існування Франції. В цих умовах французький уряд просто змушений був відновити колишній альянс з Росією. Після відповідних переговорів 2 травня 1935 року в Парижі французький міністр закордонних справ Лаваль і радянський посол Потьомкін підписали договір про взаємодопомогу між Францією та СРСР. Договір укладений на випадок нападу якоїсь європейської держави на одну з сторін, передбачав порядок надання взаємної допомоги навіть без рекомендації Ліги Націй. Термін договору визначався на 5 років з можливістю його автоматичного продовження. В ході радянсько-французьких переговорів під час перебування Лаваля в Москві обидві сторони заявили про свою готовність продовжувати зусилля щодо створення колективної безпеки в Європі.

16 травня 1935р. президент французької союзниці Чехословаччини Едуард Бенеш і радянський посланник Сергій Александровський підписали в Празі договір про взаємну допомогу між СРСР і Чехословаччиною. Він був ідентичний радянсько-французькому, за винятком статті 2, яека передбачала надання взаємної допомоги тільки у випадку виступу Франції на допомогу жертві агресії.

Обидва оборонні договори мали в той час важливе політичне значення, але вони не створили фундамент для справді дружніх відносин Фр. та Чехосл. з СРСР. Лаваль і фр. посол у Берліні Франсуа-Понсе запевняли Гітлера, що Фр. готова пожертвувати договором з СРСР, якщо це потрібно буде для угоди з Німеччиною. Не були підписані відповідні воєнні конвенції. Восени 1939р., коли створилася пряма загроза нападу Нім. на Чехосл., Фр. їй нічим не допомогла, а уряд Бенеша відмовився від пропозиції Сталіна про воєнну допомогу.
^

29. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)


Італія готува­ла агресію проти Ефіопії декілька років. Ефіопія (Абіссі­нія) володіла значними природними багатствами, мала вигідне стратегічне положення (на шляхах з Європи до Азії). Вже з 1934 р. італійська вояччина організувала ряд провокацій на кордоні Ефіопії з Італійським Сомалі. Ефіопія неодноразово зверталася до Ліги Націй зі скарга­ми на порушення Італією договору про ненапад.

У травні 1935 р. комісія Ліги Націй доповіла, що ви­нуватців «інциденту» на кордоні вона не виявила. Ефіо­пія звернулася до США по допомогу. Але конгрес США 31 серпня 1935 р. прийняв об'єднану резолюцію про ней­тралітет. Продовжуючи через посередників торгувати з Італією, США одночасно попереджали, що не допомага­тимуть жертві агресії. Інші західні держави, боячись за свої колонії в Африці, холодно поставилися до закликів Ефіопії про допомогу. Англія та Франція на переговорах з Італією навіть запропонували їй запровадити спільний мандат над Ефіопією. Це над рівноправним членом Ліги Націй! Негус Ефіопії Хайле Селассіє І у вересні 1935 р. ін­формував Лігу Націй, що ефіопські війська вже кілька мі­сяців як відведені на 30 км від кордону. Та все було да­ремно. Заохочувана політикою великих західних держав, Італія без оголошення війни 3 жовтня 1935 р. вдерлася в Ефіопію.

Італія з початку війни зосередила на кордонах Ефіопії близько 500 тис. солдатів, майже 400 літаків, 400 танків і 800 гармат. Ефіопія, феодальна країна, не мала єдиної ар­мії, її війська були оснащені в основному холодною зброєю. Явна нерівність сторін. І все ж ефіопський народ чинив героїчний опір агресорові. Результат війни по суті визначався позицією великих держав.

Англія та Франція, які побоювалися зазіхань Італії на їхні володіння в Східній Африці та Середземномор'ї, не заважали італійській агресії проти Ефіопії. Більше того, в грудні 1935 р. міністр закордонних справ Англії Хор ук­лав таємну угоду з прем'єром Франції Лавалем про розчленування Ефіопії на зони впливу (половина Ефіопії призначалася Італії). Це викликало величезне обурення громадськості й вимушену відставку урядів обох країн. Англія та Франція в цілому потурали Італії.

США позбавили Ефіопію можливості купувати амери­канську зброю, але поставляли її Італії через посередни­ків. Поставки нафти в італійські володіння в Африці з 1934 по 1935 р. збільшилися в 149 разів.

З великих держав тільки Радянський Союз підніс го­лос на захист ефіопського народу. Він попереджав, що італійська агресія є загрозою загальному миру. СРСР за­кликав до колективних санкцій проти Італії й заявляв про готовність виконати свої зобов'язання перед Лігою Націй. Рада Ліги Націй нарешті вирішила оголосити обмежені фінансові та економічні санкції проти Італії. Асамблея Ліги Націй підтримала ці напівзаходи (Австрія, Угорщи­на й Албанія взагалі голосували проти, Швейцарія втри­малася), хоч згідно з міжнародним договором належало розірвати з агресором усі зв'язки. Але навіть ці обмежені санкції могли б стати вирішальними, якби вони викону­валися. В тому-то й справа, що більшість членів Ліги На­цій їх не виконувала, а США взагалі не були членом Ліги Націй. Суецький канал залишався відкритим для іта­лійських кораблів. Практично тільки Радянський Союз послідовно виконував санкції щодо Італії.

Політика західних держав дала Італії змогу розгроми­ти Ефіопію. 5 травня 1936 р. італійські війська ввійшли в Аодис-Абебу. 9 травня Муссоліні проголосив приєднання Ефіопії як колонії до Італії, а італійського короля — «ефіопським імператором». Ефіопський народ не припи­няв активну партизанську війну проти Італії.

Перемозі Італії дуже сприяли агресивні дії Німеччини. Ще 7 березня 1936 р., коли Ефіопія в котрий уже раз звернулася до Ліги Націй по допомогу, Гітлер оголосив про денонсування Німеччиною Локарнських угод, про ремілітаризацію Німеччини і введення її військ у Рейн­ську демілітаризовану зону. Ці дії остаточно поховали Версальський мирний договір.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30



Скачать файл (737 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru