Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Міжнародні Відносини та Світова Політика - файл 1.doc


Загрузка...
Лекции - Міжнародні Відносини та Світова Політика
скачать (737 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc737kb.16.11.2011 21:16скачать

1.doc

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

92. Об'єднання Німеччини


У 1949 p. було створено дві держави ФНР та НДР і протягом повоєнних років Німеччина була розколо­тою на дві частини.

Висувалося декілька ініціатив щодо об’єднання двох частин, але наприкінці 60-х pp. керівництво НДР відмовилося від тези про існування єдиної німецької нації, відкинуло мож­ливість об'єднання навіть у історичній перспективі.

Восени 1987 p. ситуація в НДР різко погіршилася. Державна заборгованість становила більш ніж 20 млрд. дол. Катастрофічного масштабу набула еміграція квалі­фікованих кадрів та молоді. Країну з населенням 20 млн. чол. залишило близько 3 млн. чол.

В країні розпочалися періодичні масові демонстрації, по­чалося створення нових політичних та суспільних організацій.

7 листопада уряд НДР подав у відставку, а 8 листопада пішло у відставку керівництво компартії. 9 листопада було вирішено відкрити кордони, зруйнувати Берлінський мур.

Сесія Народної палати НДР 2 грудня вик­лючила з Конституції статтю про провідну роль робітни­чого класу та його партії в житті суспільства. Комуністична партія втратила монополію на владу.

20-21 грудня 1989 p. відбувся візит до НДР канц­лера ФРН Г.Колля. Були досягнуті угоди щодо ство­рення комісії з економічного співробітництва. Він запропонував провести в НДР вибори, після чого пе­рейти до створення валютного, економічного та соціаль­ного союзів.

18 березня 1990 p. відбулися вільні багатопартійні вибори. Перемогу здобула зональна ХДС, що очолила «Альянс за Німеччину», створений за учас­тю Г.Колля й матеріальної підтримки ФРН.

Отже, народ проголосував за возз'єднання з ФРН. 1 липня 1990 p. було здійснено економічну та соціальну унію НДР з ФРН.

Врегулювання міжнародно-правових аспектів об'єднання. Питання об'єднання Німеччини було пов'я­зане з інтересами 4-х держав антигітлерівської коаліції (CPCP, США, Великоб­ританія, Франція). У березні 1990 р. були проведені переговори за формулою «4+2» керівників та міністрів закордонних справ для врегулювання зовнішніх аспектів німецької єдності. Було проведено 4 зустрічі міністрів закордонних справ у Бонні, Берліні, Парижі та Москві. У результаті було вироблено документ, що містив рішення з усього комплексу зовнішніх аспектів німець­кої єдності.

Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. Договір складався з преамбули та 10 ста­тей.

У статті 1 встановлювалися кордони об'єднаної Німеччини, які складалися з кор­донів НДР та ФРН, й підтверджувався остаточний характер цих кордонів. Об'єднана Німеччина відмовилася від будь-яких територіальних претензій.

У статті 2 уряди НДР та ФРН підтвердили свої виключно мирні наміри.

У статті 3 проголошувалась відмова від виробництва, володіння та застосування ядерної, хімічної та біоло­гічної зброї.

Згідно статті 4 радянські війська мають бути виведені з Німеччини до 31 серпня 1994 p.

Згідно статті 5, протягом цього строку на території колишньої НДР та Берліну перебуватимуть лише німецькі формування територіальної оборони, не вклю­чені до структури НАТО.

Стаття 6 передбачає право Німеччини на участь у союзах.

Згідно Статті 7, з об'єднанням Німеччини мають бути вичерпані права й відповідальність чотирьох держав щодо Берліну та Німеччини в цілому.

Статті 8-10 регулювали умови ратифікації та на­буття чинності договору.

У жовтні - листопаді 1990 p. було укладено низку ра­дянсько-німецьких угод. Зокрема, Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво, Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва в галузі економіки, промисловості, науки і техніки, Договір про умови перебу­вання та планомірного виводу радянських військ з тери­торії Німеччини, Угода про деякі перехідні заходи.

  • Міжнародні наслідки об'єднання Німеччини: поява нової еко­номічно могутньої держави з населенням 87 млн. чол.
^

93. Утворення НАТО, основний зміст Північноатлантичного договору.


Після завершення другої світової війни у Західній Європі відбу­вався процес формування воєнно-блокової системи. Ще під час війни були укладені радянсько-англійський до­говір про взаємодопомогу та дружбу 1942 p. та радянсь­ко-французький договір про взаємодопомогу та дружбу 1944 p. Вони передбачали співробітництво як під час війни, так І у повоєнний період та були, звичайно, спря­мовані проти Німеччині. Ініціатором створення нової системи воєнних союзів виступила Великобританія.

4 березня 1946 p. у Дюнкерку був підписаний До­говір про союз та взаємну допомогу між Великобрита­нією та Францією.

17 березня 1948 p. у Брюсселі Англія, Франція, Бель­гія, Нідерланди та Люксембург підписали ^ Договір про еко­номічне, соціальне, культурне співробітництво та колективну безпеку (Брюссельський пакт).

11 червня 1948 p. конгрес США ухвалив так звану «резолюцію Ванденберга». В ній підкреслювалося, що необхідність захисту миру вимагає участі США у регіо­нальних та глобальних заходах щодо забезпечення міжнародного миру. Резолюція надавала дозвіл уряду США укладати в мирні часи договори про союзи з дер­жавами за межами Американського континенту.

4 квітня 1949 p., після тривалих переговорів, у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Статуту Організації Північноатлантичного Договору (НАТО).

У преамбулі підкреслювався оборонний характер організації та прагнення до миру усіх договірних сторін, їх рішучість захищати силою демократичний устрій за­хідного типу та домінування закону відповідно до Статуту ООН. Головну частину Ста­туту складали статті військового характеру. Стаття 4 передбачала консультації у випадку загрози. Згідно з статтями 4 й 5, у разі агресії в Європі, у Північній Аме­риці, в Алжирі, проти островів Атлантичного океану на північ від тропіку Рака, а також проти корабля або літа­ка, що належить одній з договірних сторін, воєнна допо­мога надаватиметься автоматично. Кожна сторона, здійснюючи своє законне право на оборону, вживатиме негайно, індивідуально чи колективно, таких заходів, які буде вважати необхідними, у тому числі й застосування збройної сили. Кожна сторона є вільною сама вирішува­ти, чи буде її допомога військовою. Найвище керівницт­во мало бути передано Раді міністрів закордонних справ країн, що його підписали. Найвищій орган керівництва - Рада НАТО.

Відомою також є 5-та стаття, яка говорить про спільну оборону із можливим використанням ядерної зброї (відома під назвою “ядерна парасолька США”).

Первісними засновниками-членами НАТО були:

  • (2 північно-американські країни) США, Канада,

  • (3 країни Західної Європи) Франція, Італія та Великобританія,

  • (3 країни Бенілюксу) Бельгія, Нідерланди, Люксембург,

  • (3 країни Північної Європи) Норвегія, Ісландія та Данія,

  • (1 країна Південної Європи) Португалія.

У 1952 p. до НАТО приєдналися Греція й Туреччина, у 1955 p. -ФРН, у 1982 p.-Іспанія.

СРСР рішуче виступив проти створення НАТО. У той же час на протязі 1947 -1948 pp. він укладає серію дого­ворів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу з країнами Центральної та Східної Європи, що входили до радянської зони впливу.
^

94. НАТО як один з найголовн. компонентів біполярної системи МВ (50-80рр)


4 квітня 1949 р. у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Північноатлантичного пакту, Статуту ^ Організації Північноатлантичного Договору (НАТО)

У преамбулі підкреслювався оборонний характер організації та прагнення до миру усіх договірних сторін, їх рішучість захищати силою демократичний устрій за­хідного типу та домінування закону. Головну частину Ста­туту складали статті військового характеру. Стаття 4 передбачала консультації у випадку загрози. Згідно з статтями 4 й 5, у разі агресії в Європі, у Північній Аме­риці, в Алжирі, проти островів Атлантичного океану на північ від тропіку Рака, а також проти корабля або літа­ка, що належить одній з договірних сторін, воєнна допо­мога не надаватиметься автоматично. Кожна сторона, здійснюючи своє законне право на оборону, вживатиме негайно, індивідуально чи колективно, таких заходів, які буде вважати необхідними, у тому числі й застосування збройної сили. Кожна сторона є вільною сама вирішува­ти, чи буде її допомога військовою. Найвище керівницт­во мало бути передано Раді міністрів закордонних справ країн, що його підписали. Найвищій орган керівництва -Рада НАТО.

Статут НАТО підписали представники Бельг, Ісланд, Дан, Кан, Люкс, Нідерл, Нор­в, Порт, Іт, Велик, Фр. та США. Надалі кількість членів НАТО збільшилася. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція й Туреччина, у 1955 р. - ФРН, У 1982р.-Іспанія.

21.02.1966 Фр виходить з НАТО з метою "відновлення суверенітету Фр на своїй території". 7.03 Фр поставила вимогу евакуювати з її території всі штаби НАТО, амер. війська та іноземні військ. бази. Щтаб-квартиру НАТО переведено з Парижа до Брюсселя. Літаки НАТО мали одержувати спец. дозвіл для перельоту над тер. Фр.

В 60х рр і на поч 70х осн. перешкоди для розвязання проблеми європейської безпеки становили продовження гонки озброєнь, поширення в світовій порлітиці силових рішень. У Євр. перебували атомна авіація й ракети НАТО сер. радіусу дії, 1959-61 СРСР розмістив аналогічні ракети на своєму Сході.

США й Вел. вирішують створити багатосторонні ядерни сили в НАТО. 1964р ФРН висуває свій план цього. Згідно з ним кораблі з ядерною зброєю на борту мали комплектуватися змішаною командою, що склад. б на 1\3 з амер, на 2\3 - з військослужбовців інших країн НАТО. Не було реалізовано. ФРН тільки стала членом створених нових органів НАТО - з питань ядерної оборони і з питань ядерного планування. Планам створення багатосторонніх сил було покладено край підписанням в 1968р Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Протилежні блоки Європи продожвжували ставити на воєнну силу, ядерну зброю як головні засоби зміцнення безпеки. У 1966р в Бухаресті країни ОВД ухвалили декларацію, в якій виклали своє бачення шляхів ослаблення напруження в Євр., в т.ч. висловилися за одночасний розпуск ОВД і НАТО, за визнання існуючих кордонів. Знов пропонувалося скликати загальноєвроп. нараду для обговорення питань безпеки і співробітництва в Європі, погодились на участьСША, Канади, запропон. обговорити проблему скорочення збройних сил на території європ. держав і питання розвитку культ. зв'язків. В грудні 1967р НАТО - "Доповідь Армеля" (мзс Бельгії), яка передбачала концентрацію зусиль НАТО на підвищенні стабільності в МВ, необхідної для тривалого миру, пропозиція переговорів з ОВД про скороч. збройних сил. Сесія Ради НАТО в Брюсселі 9-10.12.1971 - можливий зміст НБСЄ: безпека, зокрема принципи відносин між державами та деякі військові аспекти безпеки; вільне переміщення людей, вільне розповсюдження інформ, ідей, культ. зв'язки; співробітництво в галузі ек-ки, прикладних наук і техніки, теоретичних наук; співробітництво в галузі охорони навк. середовища. НБСЄ -3 етапи: 3-7.07.1973, 1974-75рр; 30.07-1.08.1975 в Гельсінкі, Заключний Акт ("Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах", включала цілий ряд найважливіших принципів. Серед них: суверенна рівність, незастосування сили чи загрози силою, не­доторканість кордонів, територіальна цілісність дер­жав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, повага прав людини та основних свобод, рівність та право народів розпоряджатися власною долею, співробітництво між державами й сум­лінне виконання зобов'язань згідно з МП. Акт передбачав безперервність процесу зустрічей та переговорів в межах Загальноєвропейського, чи Гельсінського, процесу. Заключний акт у Гельсінкі затвердив статус-кво й став важливим гарантом миру на європейському континенті.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30



Скачать файл (737 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru