Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Мікротопоніміка міста Донецьк - файл n1.doc


Реферат - Мікротопоніміка міста Донецьк
скачать (178.5 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc179kb.06.01.2013 14:02скачать

Загрузка...

n1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...


ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Топоніміка як сладова частина ономастики……………………………………………………..4

    1. Основні поняття…………………………………………………...4

    2. Різновиди топонімів…………………………………………………....4

    1. Зв’язок топоніміки з іншими науками……………………………5

    2. Історія дослідження топоніміки…………………………………....7

РОЗДІЛ 2. ТОПОНІМИ МІСТА ДОНЕЦЬКА……………………8

2.1. Загальні відомості про місто Донецьк………………………………8

2.2. Етимологія назви міста……………………………………………….8

2.3. Етимологія гідронімів …………………………………………………....8

2.4. Етимологія районів міста……………………………………………..9

2.5. Етимологія назв вулиць……………………………………………..10

2.5.1. Вулиці названі на честь політичних діячів…………………...10

2.5.2. Вулиці названі на честь військовослужбовців та героїв Великої вітчизняної війни…………………………………………………….11

2.5.3. Вулиці названі на честь письменників та поетів…………….12

ВИСНОВКИ………………………………………………………….13

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………14
вступ

Одне з найважливіших завдань сучасної лінгвістичної науки є вивчення структури та історії географічних назв. Тому що топоніми є джерелом відомостей про суспільно-політичне життя, матеріальну і духовну культуру народу, про особливості його географічного середовища.

Темою нашої роботи є : «Мікротопоніміка міста Донецька».

Метою нашого дослідження є зібрати і опрацювати географічні назви міста Донецька.

Завданнями нашої роботи є:

  1. Опрацювати теоретичні джерела з приводу дослідження топоніміки.

  2. Зібрати фактичний матеріал.

  3. Дослідити походження топонімів міста Донецька.

Актуальність нашого дослідження полягає у тому, що у мовознавстві серед актуальних проблем топоніміки є виявлення фонетичних, морфологічних, словотвірних, семантичних закономірностей топонімів, специфіка функціонування топонімів у суспільстві, важливе місце належить дослідженню становлення і функціонування топонімічних систем.

Серед дослідників Донеччини можна виділити таких вчених як В.Ю. Чубенко «Географические названия на территории Донецкого кряжа» (Ворошиловград, 1939) та Є.С. Отіна «Гідроніми Східної України»(Донецьк, Київ, 1977), «Топонимия приазовских греков (историко-этимологический словарь географических названий)» (Донецьк, 2000).

Робота структурується з вступу, двох розділів, висновків і списку літератури.

РОЗДІЛ 1. Топоніміка як сладова частина ономастики

1.1. Основні поняття

Топоніміка — складова частина ономастики, розділу мовознавства, що вивчає власні назви. Крім того, існує ще термін топонімія. Він означає сукупність географічних назв певної території [4].

Мікротопонімія — сукупність місцевих географічних назв для невеликих об'єктів, відомих тільки місцевим жителям. Спеціальні лінгвістичні дослідження з мікротопоніміки проводяться у випадку, коли виникає нагальність зібрати і проаналізувати мікротопонімію певного краю [2].

Топонім (від грец. ?ό??? «місце» і ό???? «назва») — назва місцевості, регіона, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі, тобто географічна назва [1].

1.2. Різновиди топонімів

Географічні назви (топоніми) можуть утворюватись:

  • від природніх ознак, наприклад, за особливостю рельєфу підвищення називається Гостра Могила, за переважним видом рослин місто назвали Дубно, село – Березівка ;

  •  від власних назв (антропонімів), наприклад, назва міста Івано-Франківськ — від власного імені;

  • від етнонімів – найменування народів, ро­дів, племен, наприклад, с. Дуліби, с. Серби, с. Ятвяги;

  • від назв релігійних свят, храмів, церков, культу, наприклад, м. Богодухів, смт. Петропавлівка (від назви церкви св. Петра і Павла);

  • від професії, посади, місця у суспільстві, фаху, наприклад,

с. Бортники, м. Бровари.

За видами об'єктів топоніми неоднакові. Одні з них означають назви міст, інші — найменування річок, ще інші — гір і т. ін. Кожен вид цих об'єктів має свою назву. Для назв населених пунктів — міст, селищ, сіл тощо — прийнято крім загального терміна топонім вживати термін ойконім; для назв водних об'єктів (річок, джерел, водоспадів, потоків, струмків, а також океанів, морів тощо) — термін гідронім; для об'єктів рельєфу, тобто об'єктів орографічних (гір, хребтів, горбів, долин, плато, низовин, гірських ущелин та ін.) — термін оронім [4]. А краєзнавці додають ще спелеоніми (назви печер, скельних навісів) та хороніми (назви країв і країн) і більш детально класифікують ці види. Наприклад, серед гідронімів можуть виділятися: лімноніми (назви озер), потамоніми (назви річок), гелоніми (назви боліт). Серед ойконімів виділяються полісоніми (назви міст). В містах можуть існувати агороніми (назви площ), годоніми (назви вулиць), ергоніми (назви підприємств) та ін. [3].

1.3. Зв’язок топоніміки з іншими науками

Топоніміка — наука, якою одночасно займаються історія, географія, лінгвістика, археологія, народознавство, етнографія. Тільки спираючись на мовні закони, на історію, на конкретну географічну обстановку, можна досліджувати географічні назви, в яких відбито природні особливості об'єктів, їх положення, господарську діяльність людей, назви народів, племен, імена видатних людей, народні звичаї тощо[4], [5].

Досить тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: історичною лінгвістикою; етимологією – наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією. 
   У мовознавстві географічні назви нерідко служать єдиним свідченням давно зниклих мов, а в інших випадках, складаючи частину мовного багатства народу, дозволяють виявити важливі факти історичної фонетики, граматики, словотворення. Лінгвістичні дослідження топонімів проходять з урахуванням історичного розвитку мови, виділенням давніх тополексик, здійсненням етимологічного аналізу, встановленням зв’язку з конкретними мовами, виявленням мовних та діалектологічних ареалів тощо. Ці завдання може вирішити лише лінгвістична наука, без досліджень якої представники інших країн не змогли б використовувати топоніміку для розв’язання власних наукових проблем.

Кожна географічна назва має свою, притаманну їй форму або модель, побудовану за допомогою граматичних засобів і законо­мірностей. Якщо, скажімо, в тюркській, фінно-угорській чи ні­мецькій топонімії перевага належить основоскладанню або словосполученню, де кінцевим елементов виступає географічний термін (наприклад, Аюдаг, Ганновер, Онега, кінцевий елемент яких означає відповідно «гора», «берег», «річка»), то словотво­рення українських, як і інших слов'янських топонімів, відбувається головним чином шляхом афіксації (афікс — частина слова, що має граматичне значення і впливає на зміну твірної основи топоніма, якою може бути географічний термін, апелятив, антропонім, ентонім). По відношенню до кореня слова афіксом час­тіше бувають суфікс і префікс.

У топонімії велике значення має формант (топоформант) — словотворчий елемент (префікс, суфікс, граматичний показник числа і роду), який у мові самостійно не вживається і є лише до­датком до основи для утворення географічної назви, наприклад,  Брід-ок, За-дубр-івка  тощо [4].

Як правило, зміст найдавніших назв розкривається лише в процесі спеціальних досліджень. Це стосується, головним чином, тих з них, які виникли на основі мов давніх, нині неіснуючих народів. Такі топоніми являють собою своєрідні знаки, символи, що залишаються незрозумілими доти, доки не буде з’ясоване їхнє початкове значення. Щоб правильно пояснити суть топоніма, необхідно знати словниковий набуток та лексику кожної епохи, яка залишила свій слід у місцевій топонімії. В наш час лексика змінюється дуже швидко, зовсім в іншому значення сприймаються назви сіл: Волошки, Красне, Вікна, Майдан. Без глибокого вивчення давньої народної географічної термінології топонімічні пошуки можуть перетворитися в голослівні домисли. Географічні назви зазнають неодмінних змін (трансформації) у процесі тривалого використання, які необхідно враховувати при поясненні етимології назви. [5].

1.4. Історія дослідження топоніміки

Питання топоніміки здавна були в колі інтересів як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Деякі з них, наприклад М.Ломоносов, О.Потебня, І.Бодуен-де-Куртене, у своїх мовознавчих дослідженнях спиралися на топонімічний матеріал; інші (І.Срезневський, М.Максимович, М.Сумцов, О.Соболевський, О.Саліщев) розглядали його як предмет окремого дослідження. 

Відомі давньоруські тексти, що являють собою збірники географічних назв і їх класифікацію. У найдавніших руських літописах ми знаходимо не тільки географічні назви, але й спроби пояснення їх походження. Питання топоніміки розглядалися у працях з історії, географії, мовознавства від глибокої давнини і до наших днів, хоча сам термін „топоніміка” з’явився близько ста років тому.

На думку В.Жучкевича, „топоніміка як галузь знання неможлива ні без мовознавства, ні без історичних та географічних наук. Вона, таким чином, знаходиться у сфері трьох наукових областей – лінгвістики, історії та географії” [5].

Важлива топоніміка й тим, що вона є невичерпним джерелом відомостей про суспільно-політичне життя, матеріальну і духовну культуру народу, про особливості його географічного середовища.

«Географічні назви, як ніщо інше, допомагають заглянути за обрії затьмареної давнини, через них і для них побачити горизонт безхмарного прийдешнього. Тому бережімо їх від зникнення» М.П.Янко [4].

РОЗДІЛ 2. ТОПОНІМИ МІСТА ДОНЕЦЬКА

2.1. Загальні відомості про місто Донецьк

Донецьк (до 1924 року — Юзівка, з 1924 до 1961 року — Сталіно) сьогодні — великий промисловий та фінансовий осередок Східної України, «шахтарська» столиця нашої країни.

Заселення земель в районі сучасного Донецька розпочато запорозькими козаками в XVII столітті. 1869 року валлієць Джон Юз розпочав будівництво металургійного заводу з робочим селищем Юзівка, названого на честь свого засновника. Дату заснування селища прийнято вважати часом заснування міста Донецька. 1917 року селище Юзівка отримало статус міста. В 1932 році місто стало адміністративним центром Сталінської області.

Територія міста Донецька поділена на 9 адміністративних одиниць — районів: Будьонівський, Ворошиловський, Калінінський, Київський, Кіровський, Куйбишевський, Ленінський, Петровський, Пролетарський [6].

2.2. Етимологія назви міста

Перша назва міста була Юзівка. Назва утворена від скороченої форми найменування  Юзівський завод, який був заснований Джоном Юзом . З 1924 до 1961 року місто мало назву Сталіно на честь радянського генсека Іосифа Сталіна. В основі сучасного найменування Донецьк ле­жить перша частина складного топоніма  Донецький басейн, похід­на від гідроніма р.Сіверський Донець. Вона утворена від скороченої форми прикм. Донець- за допомогою суфікса  ськ [4].

2.3. Етимологія гідронімів

Кальміус (Калькь, Калка, Кала, Калак, Міус, Міюш, Кальміюс) — ріка, впадає в Азовське море. Походження гідроніма остаточно не встановлено. Одні дослідники назву виводять від тюркського«волосина» і «ріг». Дослівно: «Тонка, як волосина, і покручена, як ріг». Інші брали за основу тюркський композит «перед Міусом», зважаючи на те, що ріка протікає поблизу великої р. Міус, що й відбилося в назві. Проте тюркським мовам властиві не прийменники, а післялоги (було б Міус кала).Подібність її до русла р. Міус, ба­гатого меандрами, послужила тому, що тюркомовне населеннянадало Кальміусу ідентичну назву. Отже, ріка довгий час була відома під двома назвами: Кала (Калка) і Міюс. Згодом обидві назви злилися в словосполучення Кал(а)-Міюс, яке потім перетворилось на єдиний гідронім Калміюс > Кальміус. Первинна назва перейшла в найменування її приток, утворенихвідповідними суфікса.: Каль+-чик, Кал+-ка, Кал+-ець.

Бахмут (Бахмат, Бахмутка, Бахмутова, Бахмутовка, Багмита, Багмут, Бахмута) — річка, права притока Сіверського Дінця. Походження назви остаточно не встановлено. ЇЇ виводять від татарського імені Магомет або Махмуд (по-татарськи «достохвальний»). Інші вважають, що в основі гідроніма Бахмут лежить український апелятив татарського походження «низькоросла порода коней», що більш вірогідно. Відомо, що ще у XVIII ст., за свідченням російського академіка Палласа, в східних степах Ук­раїни, отже в долині Бахмутки, паслися табуни бахматів (тарпанів) — низькорослих диких коней [4].

2.4. Етимологія районів міста

Будьонівський район. Назва утворилась від призвища Будьоний С.М.

(радянський воєначальник) за допомогою суфікса –ськ.

Ворошиловський район названий на честь Ворошилова К.Є. (радянський партійний діяч).

Калінінський район названий на честь Калініна М.І. (радянський політичний діяч).

Київський район. Назва утворилась від власної назви Київ за допомогою суфікса –ськ.

Кіровський район названий на честь Кірова С.М. (радянський партійний діяч).

Куйбишевський район названий на честь Куйбишева В.В. (діяч компартії й держави).

Ленінський район названий на честь Леніна В.І. (політичний діяч, революціонер).

Петровський район названий на честь Петровського Г.І. (радянський політичний діяч).

Пролетарський район. Назва утворилась від слова пролетаріат (робочий клас) за допомогою суфікса –ськ.

2.5. Етимологія назв вулиць

2.5.1. Вулиці названі на честь політичних діячів

Вулиця Артема названа на честь партійного і революційного діяча, активного учасника встановлення радянської влади в Україні Ф.А.Сергєєва (Артема). Артем був головою Донецького губвиконкому, головою Ради народних комісарів Донецько-Криворізької радянської республіки.

Проспект Ілліча і Ленінський проспект названі на честь Володимира Ілліча Леніна.

Вулиця Батова названа на честь одного з керівників більшовицької організації в Юзово-Макіївському районі Андрія Борисовича Батова.

Вулиця Єрмошенко названа на честь секретаря президії Всеукраїнського ЦВК Веніаміна Йосиповича Єрмошенко. Єрмошенко був одним з організаторів Юзівсько-Макіївського комітету більшовиків.

Вулиця Калініна названа на честь партійного і державного діяча Михайла Івановича Калініна. Калінін був у Юзівці в 1920 році в складі агітпоїзда «Жовтнева революція» і в 1932 році відвідував металургійний завод шахти «Лідіївка».

Вулиця Кобозева названа на честь радянського державного і партійного діяча Петра Олексійовича Кобозева.

Вулиця Петровського названа на честь революціонера Григорія Івановича Петровського. Петровський у 1904 році відновлював у Юзівці заводську партійну організацію, після арештів керівників організації. Після лютневої революції Петровський активно  брав участь у встановленні радянської влади на Донбасі.

Вулиця Постишева названа на честь радянського партійногодіяча Павла Петровича Постишева.

Вулиця Рози Люксембург названа на честь однієї із засновників Комуністичної партії Німеччини Рози Люксембург.

Вулиця Звягільського названа на честь прем'єр-міністра України (1993-1994) Юхима Леонідовича Звягільського. Звягільський народився в Донецьку і є почесним громадянином міста.

2.5.2. Вулиці названі на честь військовослужбовців та героїв Великої вітчизняної війни

Проспект Гурова названий на честь генерал-лейтенанта, члена Військової ради Південного фронту Кузьми Якимовича Гурова. Гуров —один з керівників звільнення Донбассу від німецької окупації. Він помер 25 вересня 1943 року від серцевого нападу, його тіло було перевезено у Сталіно і тут поховано.

Проспект Ватутіна названий на честь воєначальника, генералаармії, Героя Радянського Союзу Миколи Федоровича Ватутіна.

Проспект Гринкевича названий на честь гвардії полковника Франца Андрійовича Гринкевича. Гринкевич командував 32-ю танковою бригадою, яка у вересні 1943 року звільняла Сталіно. В одному з боїв Гринкевич був смертельно поранений. Танкісти поховали його в центрі Сталіно, на могилі спорудили постамент з фотографією героя і своїми руками втягнули на могильний пагорб бойовий танк Т-34, на якому воював Гринкевич.

Вулиця Щорса названа на честь учасника громадянської війни, командира дивізії Миколи Олександровича Щорса.

Вулиця Байдукова названа на честь льотчика-випробувача, генерала-полковника авіації, Героя Радянського Союзу Георгія Пилиповича Байдукова.

Вулиця Конєва названа на честь радянського полководця, Маршала Радянського Союзу Івана Степановича Конєва.

2.5.3. Вулиці названі на честь письменників та поетів

Вулиця Вересаєва названа на честь письменника Вікентія Вікентійовича Вересаєва. Вересаєв приїжджав до брата в Юзівку в 1890 році, потім на юзівському матеріалі написав вісім нарисів під загальною назвою «Підземне царство». У 1892 році Вересаєв знову приїжджає в Юзівку для боротьби зхолерою. Цей приїзд лягає в основу повісті «Без дороги», в якій розказано про умови праці та побуту шахтарів.

Вулиця Горбатова названа на честь письменника Бориса Горбатова. Горбатов жив у Донецьку з 1946 по 1954 рік, тут він написав п'єсу «Юність батьків», повість «Нескорені», сценарії кінофільмів «Це було в Донбасі», «Донецькі шахтарі».

Вулиця Купріна названа на честь письменника Олександра Івановича Купріна. Купрін був у Юзівці в 1896 році як корреспондент київських газет. На юзівському матеріалі він пише нариси «Юзівський завод», «У головній шахті» (про Гладківський рудник), «У вогні» (про металургійний завод) і повість «Молох».

Проспект Маяковського названий на честь поета Володимира Володимировича Маяковського. Маяковський приїздив до Юзівки в 1927 році і читав вірші в донецькому цирку.

Вулиця Шекспіра названа на честь англійського драматурга і поета Вільяма Шекспіра [7].


ВИСНОВКИ

В ході дослідження ми опрацювали літературу з приводу дослідження топоніміки і топонімічної системи. В основному це праця Наталі Таранової «Основні етапи розвитку топонімії як науки», матеріал Топонімічного словника України (http://www.toponymic-dictionary.in.ua) та статі з інтернет ресурсу Wikipedia.

У І розділі реферату ми розглянули поняття „топоніміка”, виявили різновиди топонімів,проаналізували зв’язок топоніміки з іншими науками та історію її дослідження.

ІІ розділ присвячений топонімам міста Донецька та визначенням їхнього походження. В ході дослідження виявлено, що більшість топонімів утворено від власних назв (антропонімів). Серед формантів поширений суфікс -ськ. В основному назви топонімів міста походять від прізвищ людей пов’язаних з Радянським Союзом та Великою вітчизняною війною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Карпенко О. П. Топонім [Текст] / Карпенко О. П./ Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. — С. 637.

  2. Тараненко О.О. Мікротопонім [Текст] / Тараненко О.О. / Українська мова. Енциклопедія. – Київ, 2004. – С.318.

  3. http://pidruchniki.com.ua/16280414/kulturologiya/toponimika_dzherelo_vivchennya_ridnogo_krayu Історичне краєзнавство - Уривалкін О.М.

  4. http://www.toponymic-dictionary.in.ua/

  5. http://ukr-tur.narod.ru/personalii/ukrgeo/t/taranova/statti/osetroz/osetroztop Наталя Таранова «Основні етапи розвитку топонімії як науки»

  6. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA

  7. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8B_%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D0%BA%D0%B0




Скачать файл (178.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru