Конспект лекцій - файл 1.doc



Конспект лекцій
скачать (112.5 kb.)
Доступные файлы (1):
1.doc113kb.16.11.2011 22:45скачать
содержание

1.doc

Реклама MarketGid:
ЗМІСТ


1 Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони…….


2 Законодавство України про інтелектуальну власність та захист інтелектуальної власності……………………………………………………


3 Методи оцінки інтелектуальної власності……………………………….


4 Компьютерне авторське право……………………………………………


5 Міжнародна система охорони інтелектуальної власності та участь України в міжнардній співпраці з питань охорони інтелектуальної власності……..


1 Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони


Поняття інтелектуальної власності

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільст­ва і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв'язання посталих перед ним економічних проблем.

Наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов, до яких належить і правове закріп­лення певних правил використання результатів інтелектуальної діяльності — творів літератури, мистецтва і науки, винаходів, ко­рисних моделей, промислових зразків та інших об'єктів інтелек­туальної власності.

У вступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що «будь-яка нова ідея, про­голошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».

Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його доз­волу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утво­рює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відпо­відне привласнення речей.

Однак існують принципові відмінності між ма­теріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяль­ності як об'єктами привласнення.

Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто вста­новити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні.

Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелек­туальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат ін­телектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має «природного» власника.

У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, худож­ній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо­ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інте­лектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, май­нових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію нор­ми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповід­ного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуаль­ної власності не є об'єктами майнових прав. Будь-який винахід (ко­рисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв'язок задачі, роз­криття суті нового об'єкта техніки, яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що ви­никає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість роз­поряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передава­тися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелек­туальної праці існують відносини духовного привласнення, які ді­стають юридичне вираження у праві авторства.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснову­вала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), від­повідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охо­роняються.


Основні інститути права інтелектуальної власност

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інс­титутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні пра­ва, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і мо­же бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими особами.

До основних принципів патентного права належать:

^ 1 Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному по­рядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними мо­делями і промисловими зразками.

Дотримання формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, є обов'язковою умовою охорони. До них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володі­ють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надан­ня охорони, об'єктивна повторюваність тих рішень, які охороня­ються патентним правом тощо.

На державне визнання й охорону своїх прав можуть претенду­вати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену заявку на видачу патенту.

2 Визнання за власником патенту виняткового права на вико-
ристання запатентованого об'єкта.


^ 3 Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів,
корисних моделей і промислових зразків.


У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є авто­ром об'єкта промислової власності, ця особа повинна подати дока­зи, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім авторам надається можливість отримати патент і стати власником патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має ін­ша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отриман­ня авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відпо­відного об'єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнають­ся особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності, які є безстроковими і невідчужуваними.

4 Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту
та інтересів суспільства.


Зважений баланс інтересів патентовласника і суспільства відоб­ражають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані су­спільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецеп­тами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).


2 Законодавство України про інтелектуальну власність та захист інтелектуальної власності


В Україні існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опі­куються соціальним захистом громадян країни стосовно їх автор­ських і суміжних прав.

Перелічимо основні з них:


Указ Президента України «Про невідкладні захо­ди щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах пе­реходу до ринкових відносин»


ПОЛОЖЕННЯ про Державне агентство України з авторських і суміжних прав

1. Державне агентство України з авторських і суміжних прав при
Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) є органом державної
виконавчої влади і підпорядковується Кабінету Міністрів України.

2. ДААСП України у своїй діяльності керується Конституцією
України, законами й іншими рішеннями Верховної Ради України та
її Президії, указами Президента України, постановами й розпоря-
дженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.Головними завданнями ДААСПу України є:забезпечення дотримання відповідно до чинного законодавства

Основні охоронні документи

В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського права (IB та КАП). Перелічимо деякі охоронні можливості та документи з цьо­го питання:


ПОЛОЖЕННЯ

про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права» особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може зареєструвати його в офі­ційних державних реєстрах.

Державна реєстрація прав автора на твори науки, літератури і мистецтва (далі — державна реєстрація) здійснюється Державним агентством з авторських і суміжних прав (ДААСП) і дійсна протя­гом усього терміну охорони авторського права.

Цивільно-правові способи захисту прав


Законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об'єкти інтелектуальної власності мають право вимагати від порушника:

• визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсут­ність даного права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Як правило, власник порушених прав на об'єкти інтелектуаль­ної власності може скористатися не будь-яким, а цілком конкрет­ним способом захисту своїх прав. Досить часто спосіб захисту пору­шених прав або прямо визначається спеціальною нормою закону, або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше за все власнику прав на об'єкти інтелектуальної власності надається мож­ливість певного вибору серед потенційних способів захисту прав. На­приклад, якщо внаслідок порушення прав потерпілому заподіяно збитки, він має право на свій розсуд або зажадати їх відшкодування в повному обсязі, або стягнути на свою користь доход, отриманий порушником внаслідок порушення прав, або зажадати виплати йо­му компенсації в межах, установлених законодавством.

Особливо потрібно наголосити на захисті прав інтелектуальної власності на митному кордоні України. Стаття 74 Митного кодексу України говорить про те, що товари та інші предмети, виготовлені з порушенням прав інтелектуальної власності, не можуть як імпор­туватися, так і експортуватися через митний кордон України. Про це також говорить законодавство України про зовнішньоекономічну діяльність і спеціальне законодавство України про охорону прав на об'єкти інтелектуальної власності.



  1. Методи оцінки інтелектуальної власності


На різних рівнях економіки проблема ефек­тивності придбання прав та об'єктів інтелектуальної власності — актуальна. Спочатку необхідно вирішити, чи варто взагалі придбати інтелектуальний продукт, розроблений в іншому місці. У разі по­зитивного рішення, переходять до вирішення проблеми, пов'яза­ної з економічною доцільністю придбання об'єктів інтелектуальної власності та КАП.

Методи попередньої оцінки об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) і КАП та обґрунтування прийняття (або неприйняття) рішен­ня про необхідність купівлі такого об'єкта актуальні, оскільки кін­цева оцінка може не збігатися з остаточною ціною, запропонованою продавцем.

Оцінка доцільності придбання об'єкта інтелектуальної власності починається з розрахунку терміну окупності

роз рахунок чистої поточної вартості. У багатьох працях, опубліко­ваних на цю тему, застосовуються різні визначення цього показника: чистий дисконтований дохід, чистий поточний прибуток, чиста при­ведена вартість, чистий приведений дохід, чиста дисконтна вар­тість, загальний фінансовий підсумок від реалізації інноваційного проекту тощо.

етапом оцінки доцільності придбання ОІВ є визна­чення індексу прибутковості проекту. В науковій літературі цей показник називають по-різному: індекс прибутковості, індекс доход-ності, проста норма прибутку, рентабельність, індекс вигідності ін­вестицій.

Показником в доцільності придбання об'єкта інтелектуальної власності є також внутрішня норма доходу.

метод визначення внутрішньої відсоткової ставки. Цільовою функцією цього методу і є внутрішня відсоткова ставка. Вважають, що інвестиційний об'єкт абсолютно вигідний, якщо його внутрішня відсоткова ставка перевищує розрахункову ставку відсотка. Об'єкт інвестування є порівняно вигідним, якщо його внут­рішня відсоткова ставка вище, ніж у будь-якого іншого проекту, за­пропонованого на вибір.

Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об'єкта, так і від виду операцій його обігу.

Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактич­них витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості за­міщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.

Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняль­них продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експерт­них оцінок.

Третій підхід — доходний (фінансовий), включає б методів: мето,д комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.

1 Витратний підхід

Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за су­мою витрат на створення, відтворення чи заміну об'єкта інтелек­туальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.

1 2 Метод планових витрат

Метод планових витрат ґрунтується на визначенні кошторисної вартості ОІВ при проектуванні та погодженні протоколу договірної ціни на виконання наукових, конструкторських, технологічних чи проектних робіт на підставі формули:

Цо = (Зо +3с+3м+3е+3в+3у+3к+3і+3н) • (1+Р) + Пдв

1 3 Метод вартості заміщення

При оцінці ОІВ цим методом використовується принцип заміщен­ня, який передбачає, що максимальна вартість ОІВ визначається мінімальною ціною, яку необхідно було б заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається вартістю нового ОІВ, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами використання, але не обов'язково аналогічного за зов­нішнім виглядом та компонентами. У цьому випадку використову­ється вираз:

Цо = Ца-Кі, (6.44)

де: Ца — ціна аналога, яку необхідно заплатити при купівлі ОІВ ана­логічної споживчій вартості. Кі — коефіцієнт ідентичності

1.4. Метод відновлюваної вартості

Відновлювана вартість ОІВ визначається як сума затрат, необхід­них для створення нової точної копії ОІВ, який оцінюється. Ці за­трати мають бути основані на сучасній зарплаті, нарахуваннях, ці­нах на сировину, матеріали, енергію, комплектуючі, інші затрати та рентабельність цих затрат. Розрахунки здійснюються за формулою методу планових витрат (6.43).

1.5. Метод коефіцієнтів

Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності мож­ливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефі­цієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій

2 Ринковий підхід

Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих прав на об'єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показ­ників, які включають функціональні властивості, задовільну вар­тість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш при­вабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне спів­робітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.

2.1. Метод порівняльних продаж

Суть методу заключається в пошуку відомостей про ринкову вар­тість ОІВ, які можуть бу^ти порівняні з пропонованим за призначен­ням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відміннос­ті і визначається вартість ОІВ за формулою :

Цо = Кі Ца,

2.2. Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватись при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припу­щення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йо­му не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об'єктом

2.3. Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Цо- (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н

2.2. Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватись при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припу­щення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йо­му не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об'єктом. Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють. Отже розрахунки можуть бути здійснені за формулою методу прибутку.

2.3. Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Цо- (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н

3.2. Метод прибутку

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ роз­раховується за формулою:

По = Цр • В • (С-О) ■ Н • Кі

3.3. Метод економічного ефекту

Очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського вико­ристання нових технологій, засобів механізації та автоматизації о об'єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

Ео = ((Сб — Сн) — Ен (Кн — Кб)) • В

3.4. Метод капіталізації доходу (прибутку)

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення до­ходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

3.5. Метод дисконтування

В основу методу дисконтування покладено один з основних фі­нансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошовг одниниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між по­точною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростан­ня скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних від­сотків.

3.6. Метод роялті

Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.



  1. Компьютерне авторське право


Беззаперечним фактом сьогодні є прояв масового інтересу до Ін-тернету. Значимість суспільних відносин, що виникають у зв'язку з його використанням, не викликає сумніву. Тому природно, що і юрис­ти не залишають без уваги глобальну мережу. З'являється об'єк­тивна потреба у правовому врегулюванні нової галузі. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.

Питання нормативного регулювання глобальних мереж мають лише постановочний характер і на шляху дослідження й розробки пропозицій робляться лише перші кроки.

Усе наведене ускладнює розв'язання питання правового регулю­вання у сфері інформаційних відносин. Становлення України як пра­вової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й інформаційних ресурсів, потребує формування низки взаємопов'язаних нормативно-правових актів, законів і структур для розв'язання значного комп­лексу питань.

Сьогодні в Україні існує ціла низка нормативних актів, що регу­люють відносини у сфері інформації, і відповідно торкаються питання використання глобальної мережі, але тільки один основний доку­мент присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформа­ційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї ме­режі в Україні» № 928/2000 від 31 липня 2000р.

В України існує також закон «Про електроний цифровий підпис» (№ 852-IV від 22 травня 2003 p.).

Для врегулювання глобальних мереж будуть розроблятися пра­вові норми Інтернет-права, які можна буде віднести і до публічної галузі, і до приватного права, тому що зачіпаються однаковою мірою інтереси і держави й окремого індивіда.

В Інтернет-праві інтереси держави і суспільства порушені, насам­перед, коли відбувається розміщення у мережі несанкціонованої ін­формації.

Приватні інтереси переважають при проведенні реєстрації домен­них імен, захисту інтелектуальної власності тощо. Дуже динамічно розвивається електронна комерція, що містить величезний масив невирішених питань. Основними з них є порядок проведення роз­рахунків між продавцем і покупцем, питання оподатковування, криптографічного захисту і застосування електронно-цифрового підпису.

Вочевидь при використанні глобальної мережі зачіпаються як приватні так і публічні інтереси. Тому при правовому врегулюванні відносин, зв'язаних з використанням Інтернету, варто застосовувати спільно метод влади-підпорядкування і метод автономії.


5 Міжнародна система охорони інтелектуальної власності та участь України в міжнардній співпраці з питань охорони інтелектуальної власності


Створення в Україні сучасної міжнародно визнаної системи охо­рони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток немож­ливі без гармонізації національного законодавства з нормами між­народного права у цій сфері, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових това­риств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.

Перебуваючи у складі колишнього СРСР, Україна була позбав­лена можливості самостійно здійснювати заходи щодо розвитку між­народної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності. Разом з тим Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, є однією з дер-жав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Після проголошення незалежності України довелося з самого по­чатку встановлювати і налагоджувати міжнародні зв'язки в сфері охорони інтелектуальної власності.

Було визначено основні цілі та напрями участі України в між­народній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності:

створення, подальший розвиток і вдосконалення міжнародне визнаної державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, яка забезпечила б найбільш сприятливі умови для захисту інтересів вітчизняних та іноземних творців і користу­вачів об'єктів цієї форми власності як на території України, ь

вивчення і використання світового досвіду створення національ­них систем охорони інтелектуальної власності;

створення атмосфери довір'я з боку українських та іноземних підприємців з метою залучення інвестицій у вітчизняні інно­ваційні проекти,;

отримання допомоги у розвитку національної системи охорони інтелектуальної власності з боку міжнародних і регіональних

затвердження України як повноправного члена міжнародного товариства, підвищення авторитету держави в міжнародних ор­ганізаціях з питань інтелектуальної власності.

Міжнародна співпраця в сфері охорони інтелектуальної власності істотно впливає на розвиток підприємництва, зовнішньої торгівлі, на інноваційну та інвестиційну політику держави. Завдяки співпраці здійснюється постійний міжнародний обмін науково-технічною (зок­рема патентною) інформацією і документацією, без чого неможливий розвиток науково-технічного потенціалу України.

Участь України в міжнародній співпраці у цій сфері реалізується в таких формах:

• активна співпраця з ВОІВ і конкретна участь у роботі її керівних органів, постійних комітетів, комітетів експертів і робочих груп;

участь у союзах, договорах і угодах, адміністративні функції яких виконує ВОІВ;

співпраця з регіональними міжнародними організаціями з охо­рони інтелектуальної власності (Міждержавна рада з питань охорони промислової власності країн СНД, Європейська патент­на організація);

двостороння міжурядова співпраця у сфері охорони інтелекту­альної власності, а також співпраця на рівні патентних відомств, авторсько-правових товариств;

співпраця з неурядовими і громадськими організаціями з питань охорони інтелектуальної власності, зокрема з Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (АІРРІ), Міжна­родною федерацією винахідницьких організацій (IFIA), між­народною федерацією патентних повірених (FICPI), Ліцензійним товариством (LES), Міжнародною асоціацією власників товар­них знаків (INTA), Міжнародною федерацією виробників фоно­грам (IFPI), Міжнародною конвенцією товариств авторів і ком­позиторів (SIZAC) тощо;

. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності

Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на вико­ристання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела нау­ково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого — як най­ціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч. Початком реалізації цієї ідеї треба вважати 1873 рік, коли в Австро-Угорській імперії відбулася перша міжнародна виставка ви­находів. У 1883 р. в Парижі відбулася нова Дипломатична конферен­ція, на якій ця Конвенція була остаточно схвалена і прийнята.

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охо­рони таких об'єктів цієї форми власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразкрт, знаки для товарів і послуг, сортрі рослин, географічні зазначення (зазначення джерела і найменування місця походження товарів і послуг), фірмові найменування, а також недо­пущення недобросовісної конкуренції.

Такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг мають загальну ознаку, що полягає в тому, що їх охорона здійснюється у вигляді надання виняткових прав на використання.

Недопущення недобросовісної конкуренції прямо не стосується виняткових прав, однак воно спрямоване проти таких методів кон­куренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торговель­них справах.
Реклама:





Скачать файл (112.5 kb.)

Поиск по сайту:  

Учебный материал
© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru